Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. форму, стає духовним для цієї свідомості у рухові сформованої сутності

(В В). Релігія 527

форму, стає духовним для цієї свідомості у рухові сформованої сутності, що знову жертвує своїм безпо­середнім існуванням і повертається до сутності; отже, духом є тільки сутність, відображена в собі. Таким чином, тут репрезентоване примирення божествен­ної сутності з іншим узагалі, а надто з думкою про це інше, про зло. Якщо це примирення, згідно зі своїм поняттям, виражене так, що зло в собі — це те саме, що й добро, а божественна сутність — те саме, що й природа в усьому її обсязі, так само як природа, відо­кремлена від божественної сутності, — це ніщо, тоді цей стан слід вважати за недуховний спосіб виражен­ня, який неминуче має породжувати непорозуміння. Оскільки зло — те саме, що й добро, тоді й зло — це не зло і добро — не добро, а і зло, і добро радше ска­совані, зло загалом — це самозаглиблене буття-для-себе, а добро — простота, позбавлена Я. Оскільки і зло, і добро виражені отак згідно зі своїм поняттям, водночас стає очевидною їхня єдність: адже самоза-глиблене буття-для-себе — це просте знання, а позба­влена Я простота — це ще й чисте буття-для-себе, зо­середжене в собі. Отож треба сказати, що добро і зло, згідно з цим своїм поняттям, тобто тією мірою, якою вони не є добром і злом, — це те саме, так само як слід сказати, що вони не є тим самим, а цілковито різні, бо просте буття-для-себе, а то й чисте знан­ня, — це ще й чиста негативність, або абсолютна від­мінність у собі. Тільки ці два твердження завершують ціле, і утвердженню та запевненню першого слід про­тиставити нездоланне затяте наполягання на друго­му; оскільки обидва твердження мають однакову слу­шність, обидва однаково й хибні, і 'їхня хибність по­лягає в тому, що такі абстрактні форми, як те саме і не те саме, тотожність і нетотожність, вважають за щось істинне, усталене й реальне та покладаються на них. Істини не має ні перше, ні друге, а має тільки "їхній рух, у якому проста тесамість є абстракцією, а тому й абсолютною відмінністю, тоді як ця відмін­ність, будучи відмінністю в собі, відрізняється від се­бе, отже, є самототожністю. Саме в такій ситуації ми опиняємося, говорячи про тесамість божественної

сутності і природи взагалі та людської зокрема; боже­ственна сутність — це природа тією мірою, якою во­на не є сутністю, а природа божественна за своєю сутністю, проте тільки в духові обидва абстрактні ас­пекти утверджені такими, якими є насправді, тобто як скасовані, і це утвердження, якого не можна вислови­ти судженням, позбавленим духу словом є, яке править за зв'язку в цьому судженні. Так само й природа — ніщо за межами своєї сутності, але й саме це ніщо є тим самим; це абсолютна абстракція, а отже, чисте мислення, або самозаглибленість, а зі своїм момен­том протилежності духовної єдності — це зло. Труд­нощі, притаманні цим поняттям, породжені тільки наполяганням на зв'язці є і забуванням про мислення, де моменти не меншою мірою існують, ніж не існу­ють, — є тільки рухом, що є духом. Саме ця духовна єдність, або ж єдність, у якій відмінності існують тіль­ки як моменти або як скасовані, стає відома уявлюва-льній свідомості у згаданому вище примиренні, а оскільки ця єдність — загальність самоусвідомлення, самоусвідомлення припинило бути уявлювальним; рух повернувся в нього.

Дух, таким чином, утвердився в третьому елементі — в загальному самоусвідомленні; дух є своєю громадою. Рух громади як самоусвідомлення, що відрізняє себе від свого уявлення, полягає у створенні того, що ста­ло в собі. Померла божественна людина, або людсь­кий Бог, є в собі загальним самоусвідомленням; вона повинна стати такою для цього самоусвідомлення. Або, оскільки самоусвідомлення становить один ас­пект протилежності, властивої уявленню, а саме: ли­хий аспект, який вважає природне існування та оди­ничне буття-для-себе за сутність, цей аспект, репрезе­нтований як незалежний, але ще не як момент, пови­нен унаслідок своєї незалежності піднестися в собі й для себе до духу, або ж репрезентувати рух духу в са­мому собі.

Цей аспект, це самоусвідомлення, — це природний дух; Я має вийти з цієї природності та зосередитись у собі, а це означає, що воно має стати лихим. Але цей аспект у собі вже лихий; отже, самозаглиблення поля-

Дата добавления: 2015-07-10