Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. свою протилежність, у буття, перетворення спра­ведливого з позицій характеру і знання

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(В В). Релігія 501


 


свою протилежність, у буття, перетворення спра­ведливого з позицій характеру і знання у протилежне справедливе, пов'язане з першим у сутності субстан­ції, — перетворення в ериній іншої сили та характе­ру, натхнених ворожістю. Це нижче право сидить ра­зом з Зевсом на троні й тішиться не меншою пова­гою, ніж очевидне право і всевідучий Бог.

Світ богів у хорі обмежений діяльною індивідуаль­ністю ось до яких трьох сутностей. Перша — це суб­станція, сила як хатнього вогнища й духу родинного поклоніння, так і загальна сила держави та уряду. Оскільки ця відмінність належить субстанції як такій, вона не індивідуалізована під час вистави як дві різні форми [субстанції], а має в реальності два персонажі, які її характеризують. Натомість відмінність між знан­ням і незнанням припадає на кожне реальне самоус­відомлення, — і тільки в абстракції, в елементі загаль­ності вона ділиться на дві індивідуальні форми. А д ж е Я героя існує тільки як уся свідомість і тому, по суті, становить усю відмінність, що належить формі, проте його субстанція визначена, тож героєві належить тільки один аспект відмінності змісту. Тому обидва аспекти свідомості, які в реальності не мають відо­кремленої, суто своєї індивідуальності, набувають у виставі кожен своєї окремої форми: одна з них — форма Бога, що дає одкровення, друга — форма ери-ній, що зачаїлися. Обидві форми тішаться почасти однаковою честю, а почасти форма субстанції — Зевс — є необхідністю відносин між обома формами. Субстанція — це відносини, в яких знання існує щь себе, а його істина полягає в простому; у яких відмін­ність, завдяки якій існує реальна свідомість, має свою основу в тій внутрішній сутності, що руйнує її; в яких виразне запевнення у вірогідності має своє підтвер­дження в забутті.

Свідомість розкриває цю протилежність дією; дію­чи відповідно до розкритого знання, вона дізнається про облудність цього знання і, віддаючись, відповідно до свого внутрішнього, одному з атрибутів субстанції, кривдить другий, даючи йому, таким чином, право супроти себе. Йдучи за всевідучим Богом, вона хапає


радше ще не відкрите, й кається, що довірилася знан­ню, двозначність якого (що становить його природу) має стати ясною і для неї, і тому повинна бути й за­сторога. Шаленство піфії, нелюдські постаті відьом, голоси дерев, птахів, сновиддя й т. ін. — аж ніяк не способи, якими постає істина, а застережний символ ошуканства, нерозважливості, одиничності та випад­ковості знання. Або, що означає те саме, протилежна сила, якій зашкодила свідомість, наявна як виражений закон і чинне право, нехай то закон родини чи закон держави; натомість свідомість іде за своїм знанням і приховує від себе вже відкрите. Проте істина проти­ставлених одна одній сил змісту й свідомості — це результат, що і та, і та мають однакове право і тому у своїй протилежності, породженій діяльністю, є одна­ково несправедливими. Рух діяльності засвідчує " ї х н ю єдність у взаємній загибелі обох сил і обох самоус-відомлених характерів. Примирення протилежності з собою — це Лета підземного світу у формі смерті, або ж Лета вищого світу у формі відпусту, але не провини, бо свідомість, оскільки вона діяла, не може заперечити своєї провини, а злочину, а також у фор­мі заспокоєння в каятті. І те, і те є забуттям, зникан­ням реальності й діяльності сил субстанції, "їхніх ін­дивідуальностей і сил абстрактного мислення про до­бро і про з л о. - адже жодна з них для себе не є сутніс­тю, бо сутність — це спокій цілого в самому собі, не­порушна єдність долі, спокійне існування, а отже, й бездіяльність та безживність родини та уряду, а також однакова честь і, таким чином, ще й байдужа нере­альність Аполлона та ериній і повернення 'їхньої оду-ховленості та діяльності в простоту Зевса.

Така доля завершує знелюднення небес, бездумне змішування індивідуальності та сутності, — змішуван­ня, внаслідок якого діяльність сутності видається не­послідовною, випадковою й негідною самої себе: адже індивідуальність, тільки поверхово пов'язана з сутністю, несуттєва. Отже, відкидання таких пустих уявлень, якого вимагали філософи античності, почи­нається ще в трагедії взагалі й виявляється в тому, що поділ субстанції перебуває під контролем поняття, а


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | А. Абстрактний художній твір | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Живий художній твір | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)