Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. сутнє-в-собі, і 'їхня мова — вже не якась чужа йому, а його власна

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ВВ). Релігія 485


 


сутнє-в-собі, і 'їхня мова — вже не якась чужа йому, а його власна. Один мудрий чоловік давнини [Сократ] шукав красу і добро у своєму мисленні, натомість по­лишав своєму демонові розбиратися в поганому ви падковому змісті знання, казати, чи добре для ньог приятелювати з тим або тим чоловіком, чи добре д котрогось його приятеля вибиратися в подорож, т інший подібний до цього дріб'язок, і так само й зага­льна свідомість збирає знання про випадкове від пта­хів, або від дерев, або від землі, яка шумує й випари якої позбавляють самоусвідомлення його розважли­вості: адже випадкове — це нерозважливе й чуже, і тому моральна свідомість дозволяє й собі, немов ки­нувши кості, розбиратись у ситуації не менш нероз­важливим і чужим способом. Коли індивід визначає свою поведінку, вдавшись до тями, і, поміркувавши, вибирає те, що корисне для нього, в основі цього са­мовизначення лежить визначеність його специфіч­ного характеру; сама ця основа випадкова, й тому те знання, яке дає тяма і яке корисне індивідові, є таким самим знанням, як і знання оракула або знання, ви­значене гральними костями; проте той, хто запитує оракула чи кидає кості, виражає цим моральне чуття байдужості до випадкового, натомість знання, яке дає тяма, трактує випадкове в собі як суттєві інтереси свого мислення і знання. Вищим від того і того є, що­правда, перетворення розважань на оракула випадко­вої діяльності, проте тут треба визнати, що й сама розважлива дія з огляду на свій аспект відносин з окремим та свою корисність є чимсь випадковим.

Справжнє самоусвідомлене існування, яке дух отримує у формі мови, що не є мовою чужого, а от­же, випадкового, не загального самоусвідомлення, — це, як ми вже бачили, художній твір. Він протиставле­ний статуї, що має характер речі. Якщо статуя — існу­вання у формі спокою, художній твір — зникуще іс­нування; у статуї об'єктивність полишена вільною й] позбавлена власного безпосереднього Я, натомість у художньому творі об'єктивність надто замкнена в Я, замалою мірою досягає остаточної форми і, мов час, будучи тут, одразу зникає.


Рух обох аспектів, у якому божественна постать, що рухається в чутливому елементі самоусвідомлен­ня, і ця постать, що спочиває в елементі речовості, взаємно зрікаються своїх різних визначень і досягає існування єдність, що є уявленням їхньої сутності, становить культ. У культі Я дає собі усвідомлення, що божественна сутність зі своєї потойбічності зіходить на нього, і ця божественна сутність, що раніше була нереальною й тільки об'єктивною, отримує таким чи­ном властиву реальність самоусвідомлення.

Таке уявлення про культ у собі вже містилося й бу­ло присутнім у потоці гімнового співу. Ці побожні гімни — безпосереднє й чисте задоволення Я через себе і в самому собі. Це очищена душа, яка в цій чис­тоті безпосередньо є тільки сутністю й одним із сут­ністю. Ця душа з огляду на свою абстрактність — це не свідомість, що відрізняє свій об'єкт від себе, тобто є тільки ніччю свого існування й наготованим міс­цем для своєї постаті. Отже, абстрактний культ під­носить Я до буття цим чистим божественним елеме­нтом. Душа здійснює це очищення усвідомлено, і все-таки ця душа — це ще не Я, що опустилось у свої глибини і знає себе як зло, а є чимсь сутнім, душею, яка очищає своє зовнішнє омиванням, убирається в білі шати, а її внутрішнє проходить увесь уявний шлях праці, покарань і винагород, шлях культури та освіти взагалі, втрати одиничності, — шлях, на якому вона досягає осель і товариства блаженності.

Цей культ спершу є тільки таємним, тобто тільки уявним, нереальним здійсненням; він має стати ре­альною дією, бо нереальна дія суперечить сама собі. Власне свідомість підноситься, таким чином, до сво­го чистого самоусвідомлення. Сутність має в ньому значення вільного об'єкта; завдяки реальному культо­ві цей об'єкт знову повертається в Я, і тією мірою, якою він у чистій свідомості має значення чистої сут­ності, що живе по той бік реальності, ця сутність опу­скається, через посередництво культу, від своєї зага­льності до одиничності й отак поєднується з реаль­ністю.


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 97 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | А. Абстрактний художній твір |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)