Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. нення цього конкретного Я, а отже, його перебуван­ня в своїй універсальності

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Д у х 351


 


нення цього конкретного Я, а отже, його перебуван­ня в своїй універсальності. Я, яке виражає себе, є сприйнятим, тобто схопленим: це зараження, в якому Я безпосередньо переходить у єдність із тим, для чо­го воно існує і в якому воно є універсальним самоус­відомленням. Оскільки воно сприйняте, його існуван­ня безпосередньо завмирає; ця його іншість утягуєть­ся в себе, і саме це становить його існування як само-усвідомленого тепер, яким воно і с н у є. - воно не існує і саме завдяки цьому зникненню існує. Отже, це зник­нення безпосередньо становить його перебування, це його власне знання про себе і його знання про себе як таке, що перейшло в інше Я, стало сприйнятим і чимсь універсальним.

Дух отримує тут цю реальність, бо крайності, чиєю єдністю він є, не менш безпосередньо мають визна­ченість бути для себе власними реальностями. їхня єдність розпадається на непоступливі аспекти, кожен з яких для іншого є реальним, відокремленим від нього об'єктом. Тому єдність постає як середній тер­мін, відокремлений та диференційований від реаль­ності аспектів; отже, єдність і сама має реальну, дифе­ренційовану від своїх аспектів об'єктивність і існує для себе, тобто є сутньою. Духовна субстанція постає як така до існування тільки тоді, коли набуває як свої аспекти ті самоусвідомлення, які знають це чисте Я як безпосередньо чинну реальність і не менш безпосе­редньо знають, що вони є такою реальністю тільки через відчужувальне опосередкування. Через те чисте Я моменти стають категорією, яка знає сама себе, а отже, й очищаються, стаючи моментами духу, а через опосередкування дух починає існувати в духовній формі. Отже, дух — це проміжна ланка, середній тер­мін, який припускає ті крайності і створений 'їхнім іс­нуванням, але між ними водночас проривається й ду­ховне ціле, що розпадається в них, і тільки завдяки цьому контакту ціле породжує кожну крайність як та­ку, що в принципі є цілим. Те, що обидві крайності вже скасовані в собі й розбиті, породжує їхню єд­ність, і ця єдність — процес, що пов'язує їх обидві, здійснює взаємообмін "їхніх визначеностей і поєднує


'їх між собою, і то в кожній крайності. Таким чином, це опосередкування утверджує уявлення кожної з обох крайностей в його реальності, або ж робить їх такими, що кожна з них^ собі є своїм духом.

Обидві крайності, державна влада і шляхетна свідо­мість, розпадаються через цю свідомість: державна влада — на абстрактну універсальність, якій коряться, і волю, яка існує для себе і ще не належить до тієї уні­версальності, а шляхетна свідомість — на покору ска­сованого існування, або буття-в-собі самоповаги й честі, і на ще не скасоване чисте буття-для-себе, ще причаєну в засідці власну волю. Обидва моменти, до яких очищаються крайності і які, отже, є моментами мови, є абстрактним універсальним, яке називають найбільшим загальним добром, і чистим Я, що, слу­жачи, зрікається своєї свідомості, зануреної в розма­їття існування. І те, і те в уявленні є тим самим, бо чи­сте Я — це якраз абстрактно універсальне, і тому 'їхня єдність утверджена як їхній середній термін. Але Я є реальним лиш у крайності свідомості, тоді як у-собі — тільки в крайності державної влади; свідомості бракує того, що державна влада не тільки як честь, а реаль­но мала б перейти до неї, натомість державній владі бракує того, що їй мали б коритися не тільки як так званому найбільшому загальному добру, а і як волі, тобто як Я, що саме все вирішує. Єдність уявлення, в якій ще перебуває державна влада і якою стає, очища­ючись, свідомість, стає в цьому опосередкувальному процесі реальною, і просте існування цього процесу, як середнього терміна, є мовою. А проте сторони цієї єдності — це ще не два Я, наявні як Я. адже державну владу спершу треба одуховити, щоб вона стала Я, і тому ця мова — ще не дух як середовище, в якому він себе досконало знає й виражає.

Шляхетна свідомість, будучи крайністю Я, постає як така, що від неї походить мова, завдяки якій сторо­ни відносин формуються в одушевлене ціле. Героїзм німого служіння обертається на героїзм лестощів. Це мовне відображення служіння становить духовний середній термін, що сам розпадається, й відображує не тільки свою крайність у собі, а й у самій цій край-


352 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу


(НБ).Дух 353


 


ності — ще й крайність універсального насильства, й перетворює її, що існувала тільки в собі, на буття-для-себе й одиничність самоусвідомлення. Завдяки цьому постає дух цієї влади — необмежений монарх, необмежений, бо мова лестощів підносить владу до її очищеної універсальності; цей момент, будучи ви­твором мови, існування, очищеного до духу, — це очищена самототожність, монарх, бо та мова лесто­щів підносить на вершину й одиничність; те, чого зрікається шляхетна свідомість у цьому аспекті прос­тої духовної єдності, — це чисте в-собі її мислення, саме її Я. А коли висловитися точніше, лестощі підно­сять одиничність, яка доти була тільки припущеною, до її сутньої чистоти, даючи монархові власну назву. адже лише назва становить ту відмінність індивіда від решти людей, яка не просто припущена, а справді витворена всіма; маючи назву, індивід править за чи­стого індивіда не тільки у своїй свідомості, а у свідо­мості всіх. Завдяки назві монарх стає абсолютно відо­кремленим від усіх, виділеним і самотнім; у своїй на­зві монарх стає атомом, що не може передати жодної частки своєї сутності й не має собі рівні. Таким чи­ном, ця назва — його відображення-в-собі, або реаль­ність, яку містить у самій собі універсальна влада; за­вдяки їй ця влада є монархом. Натомість він, цей кон­кретний індивід, завдяки назві знає себе, цього конк­ретного індивіда, як універсальну владу, знає, що шляхетні не тільки готові служити державній владі, а зібралися, мов оздоби, навколо трону й завжди ка­жуть тому, хто сидить на ньому, хто він такий.

Мова їхніх похвал стає, таким чином, духом, що в самій державній владі поєднує обидві крайності; ця мова відображує в собі абстрактну владу й надає їй момент іншої крайності — буття-для-себе, що має волю й вирішує, а отже, самоусвідомлене існування; або ж таким чином одиничне реальне самоусвідом­лення починає безперечно усвідомлювати себе як владу. Up. влада є точкою Я, в якій унаслідок відчужен­ня внутрішньої вірогідності зливається багато точок Але оскільки цей власний дух державної влади поля­гає в тому, щоб черпати свою реальність і живлення з


тих жертв діяльності та мислення, на які йде шляхет­на свідомість, він є самовідчуженою незалежністю; шляхетна свідомість, крайність буття-для-себе, знов отримує крайність реальної універсальності замість універсальності мислення, якої вона зреклася; могут­ність держави переходить до неї. Тільки у шляхетній свідомості державна влада стає справді діяльною; в її бутті-для-себе державна влада припиняє ЩшШр-тною сутністю, якою вона видавалась як крайність абстрактного буття-в-собі. Коли розглядати в собі, державна влада, відображена в собі, або ж те, що во­на стала духом, означає не що інше, як те, що вона стала моментом самоусвідомлення, тобто існує тіль­ки як скасована влада. А звідси вона є тепер сутністю як те, чий дух відкинули й пожертвували ним, тобто існує як багатство. Щоправда, супроти багатства, в яке, згідно з уявленням, державна влада переходить завжди, вона існує водночас і як реальність, проте як така реальність, чиє уявлення є саме тим процесом, завдяки якому служіння й пошана, внаслідок яких і постає влада, перетворюються на свою протилеж­ність, на відчуження влади. Отже, притаманне їй Я, що є її волею, стає для себе, відкинувши шляхетну сві­домість, самовідчужувальною універсальністю, цілко­витою одиничністю та випадковістю, відданою на по­талу кожній могутній волі; від загальновизнаної й не здатної передаватись незалежності їй лишається тіль­ки пуста назва.

Тож якщо шляхетна свідомість визначає себе як те, що перебуває у згоді з універсальною владою, її істи­на полягає радше в тому, щоб зберегти в служінні своє власне буття-для-себе, проте бути, власне зрік­шись своєї особистості, реальним скасуванням і роз-шматуванням універсальної субстанції. її дух — це ставлення, для якого характерна цілковита неузго­дженість, бо, з одного боку, вона зберігає свою волю у виявленій повазі, а з другого — зрікається цієї волі, почасти самовідчужуючи своє внутрішнє й досягаю­чи найвищої незгоди з собою, а почасти підпорядко­вуючи собі універсальну субстанцію і роблячи її ціл­ковито нетотожною з собою. В результаті стає очеви-


23 — 4-288


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 134 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: А. Моральний світ. Людський і божественний закон, чоловік і жінка | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Моральна поведінка. Людське і божественне знання. Провина і доля | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)