Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. тю. В публічній владі держави вона бачить те, що то­тожне з нею

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

(ББ). Д у х 347


 


тю. В публічній владі держави вона бачить те, що то­тожне з нею, і то так, що в тій владі вона має свою просту сутність та сферу для своєї діяльності і, слу­жачи їй, засвідчує їй реальний послух і глибоку внут­рішню повагу. Водночас і в багатстві вона бачить, що воно забезпечує їй усвідомлення свого другого сут­тєвого аспекту — буття-для-себе, і тому й багатство вважає за певну сутність у відносинах із собою, ви­знає того, хто дає їй насолоду, за доброчинця й зобо­в'язана йому вдячністю.

Натомість свідомість, що визнає інший тип відно­син, — це ница свідомість, яка твердо дотримується незгоди, нетотожності з обома тими сутностями і тому трактує владу суверена як кайдани і згнічення буття-для-себе, а отже, ненавидить володаря, ко­риться лише своїй підступній злобі й завжди ладна вчинити бунт. А в багатстві, завдяки якому вона дося­гає свого буття-для-себе, вона так само вбачає тільки нетотожність, а саме: нетотожність зі своєю постій­ною сутністю; оскільки завдяки багатству вона дохо­дить лише до усвідомлення одиничності й минущої насолоди, любить багатство, але зневажає його, то, коли насолода, що сама по собі зникуща, зникає, во­на гадає, нібито зникають і її відносини з багатієм.

Ці відносини виражають тільки судження, визначе­ність того, чим є для свідомості ці обидві сутності як об'єкти, але поки що не те, чим вони є в собі і для се­бе. З одного боку, рефлексія, репрезентована в су­дженні, є для нас утвердженням як однієї визначенос­ті, так і другої, а отже, і скасуванням як однієї, так і другої, це ще не рефлексія про них для самої свідо­мості. З другого боку, вони є сутностями тільки без­посередньо, а отже, не стали такими в процесі ста­новлення й не мають самоусвідомлення; те, для чого вони існують, — це не принцип, що оживлює їх; во­ни — предикати, які ще не стали суб'єктом. Через це відокремлення ціле духовного судження теж розпада­ється на дві свідомості, кожна з яких має однобічну визначеність. Як байдужість обох аспектів відчуження — першого, що є в-собі чистої свідомості, а саме: визна­чених ідей добра і зла, і другого, їхнього існування як


державної влади й багатства, — підноситься до відно­син з обома, до судження, так тепер і ці зовнішні від­носини мають піднестися до внутрішньої єдності, або ж до відносин мислення з реальністю, й має постати дух обох форм судження. Це відбувається тоді, коли судження стає висновком, опосередкувальним проце­сом, у якому постає необхідність і середній термін обох сторін судження.

Отже, шляхетна свідомість знаходить себе в су­дженні в такій позиції супроти державної влади, що ця влада ще не стала Я, а є тільки універсальною суб­станцією, яку ця свідомість усвідомлює як свою сут­ність, мету і абсолютний зміст. Маючи отакі позити­вні відносини з владою, вона негативно ставиться до своєї мети, свого окремого змісту та існування й дає їм зникнути. Вона є героїзмом служіння, чеснотою, що жертвує окреме буття загальному і, таким чином, дає загальному буттю існування, — особою, що зріка­ється своїх володінь та насолод і діє та є реальною задля наявної влади.

Завдяки цьому процесові універсальне поєднується з існуванням узагалі, так само як свідомість, що існує, завдяки такому зреченню освічує себе до суттєвості. Те, від чого та свідомість відчужується в служінні, — це її свідомість, занурена в існування; проте самовід-чужене буття — це в-собі; завдяки цій освіті вона починає поважати себе і здобуває повагу в інших. А л е державна влада, що була тільки помисленим універса­льним, була в-собі, внаслідок саме цього процесу стає сутнім універсальним, реальною силою. Вона є цією силою лиш у реальному послуху, якого досягає через судження самоусвідомлення, що державна влада — це сутність, і через вільну самопожертву з боку цього самоусвідомлення. Ця діяльність, що поєднує сутність із Я, породжує подвійну реальність: Я, що має істинну реальність, і державну владу як істинне, що має чин­ність.

Але завдяки цьому відчуженню державна влада ще не стає самоусвідомленням, що знає себе як державну нладу; це просто закон держави, або її в-собі, яке має чинність; державна влада ще не має ніякої окремої


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 130 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | А. Моральний світ. Людський і божественний закон, чоловік і жінка | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Б. Моральна поведінка. Людське і божественне знання. Провина і доля | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)