Б. Моральна поведінка. Людське і божественне знання. Провина і доля

Оскільки в щойно розглянутому царстві моралі є протилежність, самоусвідомлення ще не постає у сво­єму праві як окрема індивідуальність; індивідуаль­ність у ньому, з одного боку, — це тільки загальна во­ля, а з другого — кров родини; цей конкретний інди­від має значення тільки як нереальна тінь. Поки що не здійснено жодної дії; проте дія — це реальне Я. Дія перешкоджає стабільній організації та рухові мораль­ного світу. Те, що в цьому світі видається порядком і гармонією між двома його сутностями, кожна з яких підтверджує й доповнює другу, стає внаслідок дії пе­реходом протилежностей одна в одну, в якому кож­на радше доводить свою нікчемність і нікчемність своєї протилежності, ніж підтверджує себе та її; стає негативним рухом, або вічною необхідністю страхіт­ливої долі, яка затягує в прірву своєї простоти як бо­жественний, так і людський закон, а також обидва са­моусвідомлення, в яких ці сили мають своє існування, й переходить для нас в абсолютне буття-для-себе чистого індивідуального самоусвідомлення.

Основа, з якої починається цей рух і на якій він відбувається, — це царство моралі, проте діяльність цього руху — самоусвідомлення. Як моральна свідо­мість воно є простим чистим спрямуванням на мо­ральну сутність, тобто обов'язком. У цій свідомості немає жодної сваволі, а також жодної боротьби, жод­ної нерішучості, бо вона вже відмовилась від ство­рення та перевірки законів, натомість моральна сут­ність є для неї чимсь безпосереднім, непохитним, по­збавленим суперечностей. Отже, це ані кепська ви­става, коли стаєш свідком зіткнення пристрасті та обов'язку, ані комічна вистава, коли стаєш свідком зіткнення обов'язку та обов'язку, — зіткнення, зміст якого — той самий, що й у зіткнення пристрасті та обов'язку: адже пристрасть теж можна репрезентува­ти як обов'язок, оскільки обов'язок, коли свідомість повертається в себе зі своєї безпосередньої субстан-

ційної сутності, стає формально-загальним обов'яз­ком, що йому, як ми вже бачили вище, однаково доб­ре пасує будь-який зміст. А зіткнення обов'язків ко­мічне тому, що виражає суперечність, а саме: два про­тиставлені один одному абсолюти, тобто щось аб­солютне і — безпосередньо — нікчемність цього так званого абсолюту, або обов'язку. Але моральна свідо­мість знає, що їй треба робити, і сповнена рішучості належати чи то до людького, чи то до божественного закону. Ця безпосередність її рішучості — це буття-в-собі, й тому, як ми вже бачили, воно має водночас значення природного буття; природа, а не випадко­вість обставин чи вибору приписує одну стать до од­ного закону, а другу — до другого; або ж навпаки, обидві моральні сили самі дають собі в обох статях своє індивідуальне існування та реалізацію.

Таким чином, оскільки, з одного боку, мораль по­лягає, по суті, в цій безпосередній рішучості, й отже, для свідомості тільки один закон є сутністю, а з дру­гого — моральні сили реальні в Я свідомості, ці сили набувають значення взаємного відкидання і проти­лежності; в самоусвідомленні вони є для себе, так са­мо як у царстві моралі — тільки в собі. Моральна свідомість, рішуче ставши на бік однієї з них, є, по су­ті, характером; для неї немає тотожності між сутно-стями обох сил, і тому протилежність видається їй нещасливим зіткненням обов'язку тільки з позбавле­ною прав реальністю. У цій протилежності моральна свідомість є самоусвідомленням, і як така вона водно­час намагається силоміць підпорядкувати тим зако­нам, яким вона кориться, цю протиставлену їй реаль­ність або ж ошукати цю реальність. Бачачи право тільки на своєму боці, а неправо — на другому боці, та сила, що належить до божественного закону, ба­чить на другому боці випадкове людське насильство, тоді як сила, належна до людського закону, бачить на іншому боці тільки впертість та неслухняність внут­рішнього буття-для-себе: адже накази уряду мають за­гальне значення, очевидне для всіх, проте воля іншо­го закону має підземне, замкнене у внутрішньому

320 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

значення, що у своєму існуванні постає як воля інди­віда і, суперечачи першому законові, є злочином.

Таким чином, у свідомості постає протилежність відомого і невідомого, так само як у субстанції є про­тилежність усвідомленого і неусвідомленого; абсолют­не право морального самоусвідомлення виявляється у стані конфлікту з божественним правом сутності. Для самоусвідомлення як свідомості об'єктивна реаль­ність як така має сутність, проте відповідно до своєї субстанції воно є єдністю себе і цієї протилежності, а моральне самоусвідомлення — це усвідомлення тієї субстанції; об'єкт, як протиставлений самоусвідом­ленню, через те цілком втрачає таке значення, як ма­ти для себе сутність. Давно вже зникли сфери, де об'­єкт був тільки річчю, і так само зникли і сфери, в яких свідомість утвердила щось сама собою й пере­творила якийсь окремий момент на сутність. Проти такої однобічності реальність має свою власну силу; вона стоїть разом з істиною проти свідомості, й тіль­ки репрезентує свідомості, що таке істина. Проте мо­ральна свідомість напилася з чаші абсолютної субстан­ції забуття про всяку однобічність буття-для-себе, про свої цілі і про свої питомі поняття і тому водночас утопила в тих водах Стіксу всю свою сутність і само­стійне значення об'єктивної реальності. її абсолютне право полягає в тому, що вона, діючи за моральним законом, знаходить у цій реалізації не що інше, як тільки виконання самого морального закону, а вчи­нок засвідчує не що інше, як моральну діяльність. Мо­ральне, будучи водночас абсолютною сутністю і аб­солютною силою, не може стерпіти жодного пере­кручення свого змісту. Якби воно було тільки абсо­лютною сутністю, а не силою, то могло б зазнавати перекручень під впливом індивідуальності, але інди­відуальність, будучи моральною свідомістю, зреклася всяких перекручень, відмовившись від однобічного буття-для-себе; і навпаки, проста сила могла б бути перекручена сутністю, якби й далі була тільки таким буттям-для-себе. Внаслідок такої єдності індивідуаль-ніть є чистою формою субстанції, що є змістом, а дія­льність полягає в переході від думки до реальності,

проте лише як рух несуттєвої протилежності, момен­ти якої не мають ніякого окремого, відмінного один від одного змісту та суті. Отже, абсолютне право мо­ральної свідомості полягає в тому, що дія, ця форма її реальності, — це не що інше, як те, що вона знає.

Проте сама моральна сутність розпалася на два за­кони, а свідомість, як нероздвоєне ставлення до зако­ну, приписана тільки одному з них. Проста свідо­мість наполягає на абсолютному праві, щоб сутність поставала перед нею (як перед моральною свідоміс­тю) такою, якою вона є в собі, і так само й ця сутність наполягає на праві бути своєю реальністю, тобто на праві бути подвійною. Це право сутності водночас не протиставлене самоусвідомленню, немов це право перебуває десь-інде, а є власною сутністю самоусвідо­млення; тільки в ньому воно має своє існування і свою силу, і його протилежністю є дія самого самоус­відомлення. Бо самоусвідомлення, саме тому, що воно у своїх очах існує як Я й переходить до дії, підносить­ся над простою безпосередністю й саме утверджує роздвоєння. Внаслідок дії воно втрачає визначеність моралі, цієї простої впевненості в безпосередній іс­тині, й утверджує свій поділ і в собі як у діяльному, і в протиставленій йому негативній для нього реальнос­ті. Отже, через дію воно стає провиною. Бо ця дія — його діяльність, а діяльність — його найвластивіша сутність; провина набирає ще й значення злочину: адже як проста моральна свідомість вона повертаєть­ся до одного закону, але зрікається другого і тому по­рушує його своєю дією. Провина — не байдужа дво­значна сутність, згідно з якою дія, якою вона справді постає у світлі дня, може або не може бути діяльніс­тю винного Я, немов із діяльністю можна пов'язати щось зовнішнє та випадкове, яке не належить до дія­льності і з боку якого діяльність була б невинною. Адже й сама діяльність є тим роздвоєнням, утверджу­ючи себе для себе і утверджуючи напроти себе чужу зовнішню реальність; те, що така реальність існує, спричинене самою діяльністю і є її результатом. От­же, невинною є тільки недіяльність, скажімо, буття каменя, та аж ніяк не буття дитини. Але в аспекті

21—4-288

Дата добавления: 2015-07-10