Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. вання, ніж те, яке може дати голос, — письмо і навіть, у його одиничності

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

В. (АА) Розум 223


 


вання, ніж те, яке може дати голос, — письмо і навіть, у його одиничності, почерк, — усе це є виявом внут­рішнього, і то так, що воно, як просте зовнішнє, про­тиставлене розмаїтому зовнішньому дій і долі й відіграє щодо нього роль внутрішнього. Отже, якщо вважати за внутрішнє, за сутність дій і долі, переду­сім тільки визначену природу і природжену своєрід­ність індивіда разом з тим, чим він став під впливом освіти та культури, це внутрішнє має свій зовнішній вияв передусім у вустах, руці, голосі, почерку індивіда, так само як і в решті органів та в їхніх постійних ви-значеностях, і тільки тоді воно далі виражає себе зо­вні у своїй реальності у світі.

Якщо тепер ця середня ланка визначає себе як зов­нішній вияв, який водночас знову вбирають у внут­рішнє, то її існування не обмежене безпосереднім ор­ганом діяльності; середня ланка — це радше рух і фор­ма обличчя і постаті взагалі, рух і форма, які нічого не виробляють і не виконують. Ці риси та їхній рух є, згідно з цим поняттям, притлумленою діяльністю, що затрималась у самому індивіді, і, відповідно до її від­носин з реальною діяльністю, становлять його нагляд за цією діяльністю та її спостереження, зовнішній ви­яв як відображення, спрямоване на реальний зовніш­ній вияв. Тож індивід під час своєї зовнішньої діяль­ності аж ніяк не німий, оскільки при цьому він вод­ночас відображений у собі й виявляє цю відображе-ність у собі зовні; така теоретична діяльність, або розмова цього індивіда з самим собою про цю діяль­ність, стає помітною і для інших, бо й сама є зовніш­нім виявом.

У цьому внутрішньому, що лишається внутрішнім у своєму зовнішньому вияві, можна спостерегти й відо-браженість індивіда з його реальності, тож тепер тре­ба побачити, що тут діється з необхідністю, утвердже­ною в цій єдності. Ця відображеність передусім від­різняється від самої дії, а отже, може бути чимсь ін­шим, ніж дія, і її можна вважати за щось інше; ми ди­вимося комусь в обличчя, щоб побачити, чи серйозно він ставиться до того, що каже або робить. І навпаки, те, що має бути виявом внутрішнього, є водночас


сутнім виявом, а отже, саме опускається до рівня буття, яке є абсолютно випадковим для самоусвідо-мленої сутності. І тому це, звичайно, вияв, але водно­час тільки як знак, тож для вираженого змісту власти­вість того, завдяки чому він виражений, цілковито байдужа. Внутрішнє в цьому конкретному з'явищі є, звичайно, видимим невидимим, проте саме не при­в'язане до нього; воно може бути і в якомусь іншому з'явищі, так само як якесь інше внутрішнє може бути в тому самому з'явищі. Отже, Ліхтенберг сказав ціл­ком слушно: "Якщо припустити, що фізіономіст ко­ли-небудь таки збагне людину, їй вистачило б лиш однієї мужньої постанови щоб знову стати незбаг­ненною на цілі сторіччя". У попередніх відносинах дані обставини були сутнім, з якого індивід брав те, що міг і чого хотів, або підпорядковуючись цьому сутньому, або змінюючи його, і з цієї причини те сут­нє не містило необхідності й сутності індивіда, — і так само й тут безпосереднє феноменальне буття ін­дивідуальності як такої або виражає її відображеність з реальності та її буття-в-собі, або є для неї тільки знаком, байдужим до означеного, і тому він насправді нічого не позначає; воно є як її обличчям, так і мас­кою, яку можна скинути. Індивідуальність пронизує свою форму, рухається, промовляє в ній, але все це існування з не меншим успіхом переходить у стан байдужого буття перед лицем волі та діяльності; інди­відуальність знищує в собі значення, яке мала ра­ніше, — містити в собі свою відображеність у собі, або свою справжню сутність, — і навпаки, покладає цю сутність у волі та дії.

Індивідуальність покидає відображеність-у-собі, що була виражена в лініях, і покладає свою сутність у витвір. Таким чином, вона суперечить відносинам, які — з огляду на те, що має бути внутрішнім, а що зовнішнім — установив інстинкт розуму, взявшись до спостереження самоусвідомленої індивідуальності. Та­кий погляд веде нас до властивих думок, що лежать в

Lichtenberg G. С. Uber Physiognomik. — Gottingen, 1788. — С. 3 5. — Перекл.


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 118 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)