Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. Б. Самоусвідомлення 143

Читайте также:
  1. Б2 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  2. Б4 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  3. Б8 Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  4. Ґ. В. Ф, Геґель. Феноменологія духу
  5. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія
  6. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу
  7. Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

Б. Самоусвідомлення 143


 


якого він у боротьбі не може абстрагуватись і через те виявляє свою залежність, засвідчує, що його неза­лежність полягає у формі речовості. Але пан — це влада над цим буттям, бо він засвідчив у боротьбі, що вважає його за щось негативне; оскільки пан — це влада над буттям, а те буття — це влада над іншим, то в цьому силогізмі цей інший підпорядкований йому. Так само пан має й опосередковані через раба відно­сини з річчю; раб як самоусвідомлення взагалі теж має негативні відносини з річчю і касує її, але ця річ водночас для нього незалежна, тож він не може, по­при все своє заперечення, дійти аж до знищення цієї речі й покінчити з нею, а тільки працює над нею. На­томість панові через це опосередкування належать безпосередні відносини як чисте заперечення цієї ре­чі, тобто втіха; те, чого не досягає бажання, він спро­магається досягнути, тобто покінчує з річчю й задо­вольняється, маючи втіху. Бажання не досягає цього з огляду на незалежність речі, проте пан, поставивши між річчю і собою раба, пов'язується таким чином тільки з залежністю речі і втішається нею в чистому вигляді, проте аспект незалежності залишає рабові, що працює над нею.

В обох цих моментах пан здобуває визнання через іншу свідомість, бо в них ця свідомість утверджується як несуттєва, чи то працюючи над річчю, чи то вияв­ляючи свою залежність від якогось визначеного існу­вання; в обох моментах ця свідомість не може стати паном над буттям і досягнути абсолютного запере­чення. Таким чином, ми маємо тут момент визнання, тобто ця інша свідомість касує себе як буття-для-себе, а отже, сама чинить те, що чинить із нею перша свідомість. Так само й другий момент: діяльність цієї другої свідомості — це власна діяльність першої, бо те, що робить раб, — це, власне, діяльність пана. Пан існує тільки для себе, така його сутність; пан — це чи­ста негативна влада, для якої річ — ніщо; крім того, в цих відносинах пан — це чиста суттєва діяльність, натомість раб — нечиста, несуттєва діяльність. Проте для властивого визнання бракує моменту, який поля­гає ось у чому: те, що пан заподіює іншому, він пови-


нен заподіювати й собі, а те, що раб заподіює собі, він повинен заподіювати й іншому. Таким чином по­стає однобока й нерівна форма визнання.

У цій ситуації несуттєва свідомість править панові за об'єкт, що становить істину його самовірогідності. Ллє стає очевидним, що цей об'єкт не відповідає пюєму уявленню, бо саме там, де пан досягнув пану­вання, він з'ясовує, що виникло щось зовсім інше, ніж незалежна свідомість. Такої йому не дано, він досягає радше залежної свідомості, він уже не впевнений у своєму бутті-для-себе як істині, бо його істина — це несуттєва свідомість і несуттєва діяльність тієї свідо­мості.

Отже, істина незалежної свідомості — це рабська свідомість раба. Звичайно, ця свідомість виявляється передусім зовні від себе, а не як істина самоусвідом­лення. Але панування показало, що його сутність — зворотна від тієї, якою воно прагнуло бути, тож так само і служіння у своїй реалізації стає радше проти­лежністю того, чим воно є безпосередньо; будучи притлумленою свідомістю, воно ввійде в себе і пере­твориться у справжню незалежність.

Тепер ми бачимо, чим є служіння у відносинах із пануванням. Але служіння — це самоусвідомлення, і нам тепер слід розглянути, чим воно є в собі і для се­бе. Передусім для служіння пан — це сутність; отже, самостійна, для себе сутня свідомість — це істина для нього, яка, проте, для нього ще не є б ньому. А проте воно, фактично, містить у собі цю істину чис-тої негативності й буття-для-себе: адже про цю сут­ність воно дізналося в собі. Ця свідомість боїться не за ту чи ту річ, не за ту чи ту мить, а за всю свою сут­ність, бо відчуває страх перед смертю, тим абсолют­ним паном. У цьому досвіді вона розпалася до найдаль­ших глибин, здригнулася геть уся, і все, що було за­фіксоване в ній, затремтіло. А л е цей загальний рух, що цілковито перетрусив її, таке абсолютне перетво­рення всякої стабільності на плинну рідину — це аб­солютна негативність, чисте буття-для-себе, що, та­ким чином, пов'язане з цією свідомістю. Цей момент чистого буття для себе існує і для неї, бо в особі пана


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 129 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу | Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу| Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)