|
Присвячую синові Данилу Осташу
та племіннику Максиму Гримичу
1.
Коли дорослі ставили Данилу своє стандартне дебільне запитання: «Ну, і ким ти хочеш стати?», він давав стандартну дебільну відповідь: «Топ-менеджером», і всі дорослі, дебільно посміхаючись, казали дебільну фразу: «Ах, таке воно – нове покоління... Таке прагматичне! А ми ж у дитинстві мріяли бути космонавтами, лікарями, вчителями!..».
Насправді Данило підло брехав. І на цю брехню були у нього причини: не міг же він признатися, що більше всього на світі він хоче бути сміттярем! Так, так, не юристом, не топ-менеджером, а збиральником сміття!
Адже це – найкрутіша професія в світі, хоча насправді про це ніхто не здогадується.
А закохався він у цю професію в той день, коли Taras, чоловік його старшої сестри Наталки, показав, як треба викидати пакет із сміттям в сміттєвий контейнер. Це був не просто показовий виступ. Це був справжній майстер-клас.
Інструкція: Береш пакет за ручки, починаєш його закручувати витягнутою рукою, обертаючи навколо власної осі проти годинникової стрілки (якщо ти правша) або за годинниковою стрілкою (якщо ти лівша), тримаючи при цьому строгий перпендикуляр до землі (це так зване сміттєве чортове колесо), і він, тобто сміттєвий пакет, обертається, неначе пропелер, спершу поволі, а потім швидше, швидше і швидше, і коли він готовий вибухнути від перенапруги сплюснутого в ньому сміття, викидаєш його з крайньої верхньої точки «чортового колеса» у контейнер.
|
І...
Цей звук, глухий звук удару сміттєвого файлу в сміттєвий фолдер ні з чим не можна порівняти!
Взагалі, залежно від того, наскільки наповнений сміттєвий бак, звук буде інакшим і, відповідно, задоволення також.
Варіант перший: бак порожній.
Це – велика удача! Адже ти перший! Ти перший, хто осквернить пустоту бака першим пакетом сміття! Пакет влітає в порожній бак зі звуком «БАММ!», контейнер похитується кілька секунд і задоволено завмирає: в його голодному череві з'явився перший ласий шматочок, соковитий і пахучий.
|
Варіант другий: бак напівповний.
Контейнер вже більш-менш наїджений, але його все ще розпирає апетит, бо розміри його «шлунку» дозволяють прийняти ще не одну порцію сміття. І тоді, добре розкручений Ваш пакет падає на купу інших пакетів, можливо, розрірваних при падінні, можливо, неохайно зав'язаних, з них сочиться темна смердюча рідина, обволікуючи інші пакети. І тоді звук виходить «ПЛЯМС!» або принаймні «ЛЯПС!»
|
Третій варіант: контейнер перепопвнений,
і тобі треба виявити філігранну майстерність потрафити на гірку з сміттєвими пакетами, аби ті не попадали разом з твоїм додолу (це вже буде ПХЕ!). У випадку, якщо ти покажеш вищий пілотаж, і гірка з смітєвими пакетами лише хитнеться, не повалившись зі смітника, звук має бути «ПУМ!»
|
Це просто офігенно! Відчуття, які тебе охополюють, можна порівняти лише і спуском на гірських лижах з гори класу «black diamond» або екстремальним з'їздом на незайманих спусках.
http://www.youtube.com/watch?v=aAcZ9L0w3aw&feature=related
|
І від того дня, коли Taras, показав йому майстер-клас по киданню пакету зі сміттям в смітниковий контейнер, життя його змінилося. Він зрозумів, що його підло обманювали, доводячи, як добре бути юристом чи топ-менеджером. Адже це найзанудніші і найдепресивніші професії в світі!
Ночами Данило став марити про те, як закінчить школу, стане, в угоду своїм батькам, занудним юристом чи депресивним топ-менеджером, а коли розбагатіє, то купить собі одну... ні, не одну!... а десяток модерних сміттєвих машин і щоночі таємно виїжджатиме на одній з них на полювання за сміттям. Всі навколо сплять і один ти (ну, і може ще декілька таких вар'ятів, як він) – серед сплячого міста.
Це був апофеоз його мрій:
Тут: слухай: «Велике місто»
http://www.krainamriy.com/publish.php?id=75
|
А поки що... Поки що йому не лишалося нічого іншого, як робити вигляд слухняного хлопчика, який мріє стати юристом або топ-менеджером, і таємно готуватися до досягнення основного сенсу свого життя: стати чемпіоном з полювання на сміття.
2.
Аби тримати себе постійно в «спортивній» формі, бути в курсі всіх новинок сміттярського бізнесу, Данило ретельно обстежував всі точки в районі свого проживання: вулиця Гончара (або мила його вуху колишня назва «вулиця Чкалова») – Чкаловський скверик – вулиця Чапаєва – Франка – Ярославів Вал – Воровського – Чеховський провулок – i знову рідна Чкалова (чи то пак Гончара). А між ними купа прохідних дворів, милих серцю київських лабіринтів, підворотень, перелазів і прохідних під'їздів! Як казала Данилова мама: якщо ти в Києві і за день не скоротив відстань, долаючи її через прохідні двори, то ти прожив цей день намарно!
|
Щоб мати причину спозаранку виходити з дому, ні в кого не викликаючи підозр, Данилові довелося виклянчити у батьків собаку, аби вигулювати її цілком легально в час вивезення сміття.
Породу собаки Данило вибрав не довго думаючи: цей пес повинен бути відповідним до мрії його життя – бридким, антигламурним, і водночас вірним товаришем.
Ну, звичайно, це міг бути лише англійський бульдог.
http://www.wallpaperpimper.com/wallpaper/download-wallpaper-English_Bulldog-size-1024x768-id-118672.htm
Бульдог мав потворну пику, маленькі тупі оченятка, білий зад, з-пiд якого звисали два мішечки, які свідчили про чоловічі достоїнства. Словом:
Це була породиста собака, а таким істотам в клубах собаководів ім'я дається за першими буквами імен батька й матері. Так вийшло, що Даниловій собаці видали дві букви «Н та А», тому спершу в його голові виникла була єретична ідея, назвати пса (до речі, хлопчика, як Ви вже зрозуміли) Наталкою, тобто не честь своєї сестри, однак Taras дуже образився і сказав, що візьме морську свинку і назве її Данилом.
Тож Данилу довелося змиритися з тим, що його аґлі балдоґ буде не Наталкою.
Коли на сімейній раді перебиралися інші можливі імена для собаки, то Данилова мама запропонувала дати собаці царське ім'я Навуходоносор, на честь знаменитого вавилонського царя.
- На вухо – що? – перепитав Данило.
- Доносор, - не змигнувши оком сказала мама.
- А чому саме на вухо, а не, скажімо, на лапу... Був би собі НаЛапуДоносор.
Мама по-філософськи подивилася на два мішечки, які звисали ззаду у пса і сказала:
- Тоді логічніше назвати його Наяйцядоносор.
- Яке миле ім'я, - посміхнувся тато. – Наяйцядоносор, або скорочено Наяєць.
Ім'я всім сподобалося.
Так аґлі[1] балдоґ став Наяйцем.
Наяєць, на відміну від стереотипного уявлення про те, що собаки – розумні істоти, був тупим до неможливості. Він не піддавався дресируванню, на яке його завзято водила Данилова мама, і навіть інструктор-кінолог після кожного заняття розпачливо вигукував: «Це перший випадок в моїй практиці!» І мама йому вірила.
http://www.youtube.com/watch?v=J-Dn_TGTPkE&feature=related
|
Наяєць, крім того, що був тупим, до того ж був до неможливості ледачим. Данилові щоранку буквально доводилося віддирати його з дивану, за яким він чіплявся пазурями, і тягнути на ошийнику на прогулянку.
http://cynthiaweber.net/2010/04/05/pet-a-palooza-2010/
На вулиці той опирався своїми товстими лапами, як міг. Але даремно. Данило був одержимий своєю любов'ю до ранкового сміттєзбірного процесу.
3.
Отже, Данило досконало вивчив графік збору сміття своєму мікрорайоні. Було з десяток точок, між якими він рухався, тягнучи за собою сонного Наяйця, долаючи відстані прохідними київськими дворами.
Він побачив, що практично чергуються між собою чотири машини і, відповідно, чотири екіпажі.
З одним екіпажем Данило подружився. Це була жовтогаряча сміттєзбиральна машина, на якій балончиком якийсь жартівник написав «Крутой, да?»
Серед сміттєзбиральників були дві категорії: Профі і Зайди. 
Профі були, без перебільшення, бойовиками сміттєзбирального бізнесу.
http://www.imdb.com/media/rm1640275200/tt0100135
Зайди ж мінялися, як прем'єр-міністри в Україні, а може навіть і частіше.
Профі, тобто професіонали, знають всі нюанси поводження з монстром на ім'я ҐАРБІДЖ[2], знають, де він ховається, як його по частинах (Ґ+A+P+Б+I+Д+Ж) витягти з сміттєвих баків і привезти до ЛІГВА, де скласти докупи його в один пазл на ім'я ҐАРБІДЖ.
http://blog.lib.umn.edu/evans391/architecture/
ПсевдоСміттєНенависники (ПСН або пеесени) – будуть доказувати, як вони замахалися порпатися у помиях. Вони приховують від власних дітей страшну правду про те, що вони сміттярі. Офіційна версія така: татусі працюють в нічному клубі. Але це тільки для замилювання очей. Насправді пеесени до безтями любять свою неповторну професію. Варто їм, підбуреним незадоволеними жінками, поміняти роботу, як у них починається «ломка», і вони шукають будь-якої зачіпки, щоб піти з нової чистенької роботи і повернутися в свою улюблену помийну яму.
Філософи ніколи не триндять про те, як вони ненавидять свою роботу. Вони тихенько насолоджюються тим, що роблять і, здається, знають про сміття набагато більше, аніж інші. Данило чомусь був переконаний, що в них існують свої таємниці, і йому дуже хотілося їх дізнатися.
Зайди є зайди. Це як перекотиполе. І зовсім не має значення, чи вони дійсно сміттєненависники чи пофігісти. Вони тільки й чекають нагоди, щоб змитися в інше місце.
До чого це ми? Ага. А до того, що першим звернув увагу на Данила саме пеесен Стьопа з екіпажу сміттєвоза, на якому балончиком було написано «Крутой, да?». Він завжди обурювався чимось, або, простіше кажучи, «вознікав». У нього всі двірники були уродами, уродами були всі зайди. Слово «урод» було настільки звичайним в його словнику, що давно перестало бути лайливим.
Тож коли одного ранку, а точніше світанку, він назвав цим милим словом Данила, той ніскільки не образився. І, напевно, той би інцидент закінчився тим, що вони просто подружилися б,
Але все по порядку.
Пеесен Стьопа в той день був явно не в настрої, і в нього все виходило шкереберть. Наприклад, біля «Красной звезды» бак, не дуже добре захопили лещата сміттєвоза, і той зірвався, вивалиши сміття прямо на Стьопу, який в той час прикурював цигарку і не встиг відскочити.
Данило мало не упісявся від сміху, бо був тим іще дурносміхом... Однак Стьопа сприйняв той сміх як особисту образу:
- Ти що тут вирячився, Урод?.. – зарепетував він. - Ніколи не бачив уродлівої сміттярки? Мотай звідси в свою уродліву школу і забирай свого Урода з яйцями!
Данило, розсміявся ще більше, хапаючись за живіт. Особливо йому сподобався комплімент на адресу його лінивого пса, однак в цей момент, звідкілясь ізнизу, з кінця поводка, який тримав Данило, почулося обурене:
- Сам урод!
Данило здригнувся: звук був такий, неначе хтось пробасив у довгу трубу, від чого пішла луна:
Данило приголомшено подивився на кінець поводка і побачив там свого Наяйця, який з вирячив очиська на Стьопу, ставши схожим на... бульдога з виряченими очиськами.
Весь екіпаж сміттєвоза «Крутой, да?» повернув голови не до нього, не до цього наглючого пса, а до Данила. А той, що ніколи не відзначався полохливістю, чесно кажучи, розгубився і пролепетав:
- Це не я сказав... Це він! – і показав на Наяйця.
Усі зиркнули туди, куди показував Данило: на кінець його поводка. А там вже були не вирячені очі, а наївний погляд миленького песика, звернений на хазяїна, погляд, в якому був німий докір, мовляв: навіщо ти оббріхуєш невинну тваринку?
http://urkitten.wordpress.com/2008/01/24/olde-english-bulldog/
Ці очі були настільки щирими, що, здавалося, з них ось-ось викотиться сльоза.
Дурносміх знову почав душити Данила, і він розреготався.
Зі сторони сміттярів також хтось хіхікнув. Данило побачив, що це був один із ЗАЙД, за що й отримав від Стьопи потиличника.
Стьопа нічого не сказав. Лише сплюнув і скочив на підніжку сміттєвоза «Крутой, да?» і інцидент міг би благополучно закінчитися,
Наяєць, що з тупого і лінивого бульдога, чиїми лапами Данило буквально підмітав вулиці, тягнучи його на поводку на прогулянку, не перетворився на прудкого мисливського пса і помчав за «прокладеним маршрутом» до наступного смітника.
Данило ж вирішив сьогодні не дражнити Стьопу своєю присутністю і піти додому. Однак впертість Наяйця і цікавість Данила (і що це трапилося з псом?) виявилися сильнішими від почуття обережності. Teen і аґлі балгоґ рвонули вперед.
Данило ледь встигав за псом і на наступній сміттєзбиральній точці teen і його пес опинилися на хвилину раніше від сміттєвоза «Крутой, да?».
Наяєць загальмував своїми товстими лапами і став мало не по стойці, чекаючи наближення машини, а коли ПЕЕСЕН Стьопа зістрибнув з приступки, той голосно загарчав, немов в трубу:
- Стьопа - ур-р-р-род!
І луною віддалося по сонній вулиці Гончара, прокотившись аж до площі Перемоги:
Тепер вже була черга Стьопи вирячити свої очиська і самому стати схожим на бульдога.
Зайда, той що вже отримав від Стьопи потиличника, заіржав, продемонструвавши, що не має переднього зуба.
Пеесен Стьопа хотів був рвонути до Данила, проте водій сміттєвоза «Крутой, да?» гаркнув на нього:
- Не торзмози, Стьопо! Ми вже й так вибилися з графіку!
І Стьопа піймав облизня і з досади знову сплюнув.
Наяйцю настільки сподобалося шоу, влаштоване ним, що він рвонув по добре вивченому маршруту далі, до Чеховського провулка. Проте Данило на цей раз не «зскруапився»[3]. З нього було досить. «Нема дурних!» Він більше не хотів себе підставляти.
- Ну ти й підступна тварюка, - підозріливо примружився до свого пса Данило.
Однак той знову став тим самим ледачим і неповортким Наяйцем, яким був завжди.
Прийшовши додому, Данило довго роздумував над тим, що сталося, і прийшов до висновку, що він перевчився в школі, і що все це йому тільки примарилося.
Адже собаки не вміють розмовляти!
Це аксіома!
Однак насправді збентеженого teen-а гризли сумніви: а раптом він помиляється? Раптом таки Наяєць уміє розмовляти? Не могло ж Данилу привидітися все це? Та й не один він чув Наяйцеві вигуки...
Данило настільки зосередився на роздумах, що навіть не розсердився, коли Наяєць став знову проситися надвір, оскільки, як це часто бувало й раніше, гуляючи сонним о п'ятій ранку, забував зробити те, заради чого і вигуюють собак. Тепер, згадавши про свої фізіологічні потреби, Наяєць скавулів під дверима.
Данило на цей раз не дав йому легенького елегантного підсрачника, як це він завжди робив у цьому випадку, а пильно вдивляючись у свого пса, вивів його на вулицю і навіть не заборонив йому обісцяти відкіс вхідних дверей їхнього «елітного» будинку. Це був великий ризик, адже в будинку було лише 13 квартир, і серед мешканців лише одна родина – їхня – мала пса. Отже, підозра відразу впаде на інтелігентну родину Лукашів.
Однак сьогодні Данила тривожила не репутація своєї родини, а стан власної психіки: невже в нього поїхав дах? Чи все-таки його Наяєць має суперприродні здібності?
Обісцятий відкіс елітного будинку свідчив про те, що Наяєць – нормальний пес. «Отже, - сумно контатував Данило, - я збожеволів».
4.
Минуло три дні. Данило провів їх у великій задумі. В родині захвилювалися: з дурносміха він перетворився на чемного мовчазного хлопчика. І навіть на мамині жарти він відповідав чемною посмішкою, а не катаннями по землі в імпульсах сміху.
Наяєць поводив себе як завжди – як тупий, ледачий, невихований і наглючий пес, який норовив заплямувати честь родини Лукашів, заплямовуючи всі килимочки перед усіма вхідними дверима всіх 12 квартир цілого елітного будинку. Данило перестав його виводити о п'ятій ранку, а робив це лише за півгодини до виходу в школу. «Глюки» щодо балдоґа, який уміє спікати[4], припинилися, і Данило почав заспокоюватися. Життя потекло по старому руслу.
Через тиждень Данило знову насмілився почати спостереження над сміттєзбиральним процесом в елітному районі Києва. І побачив, що на зміні чергування сміттєвоза «Крутой, да?» зник Стьопа. Спершу команда їздила втрьох, однак одного ранку у них нарешті з'явився четвертий. Але то був не Стьопа. Данило запідозрив, що його візаві вже ніколи не вийде на службу. І це його трохи стурбувало.
Через кілька днів він наважився спитати в екіпажу бойової машини «Крутой, да?»: де Стьопа?
Двоє бойовиків-сміттярів зміряли його похмурими поглядами і промовчали, лише той, що отримав колись потиличника, прохіхікав:
- Ушов в нірвану!
Водій сміттєвоза на нього суворо цитькнув.
А з кінця поводка на превеликий жах Данила знову почувся голос, немов із труби:
- Ну й урррод!
Слава Богу, це було сказано, коли «Крутой, да?» почав вивертати сміття з піднятого баку.
Однак Данило все чув. Він накрутив на руці поводок, як зашморг на шиї у Наяйця, щоправда, пам'ятаючи при цьому, що тваринам не можна завдавати болю.
- Ти що сказав, падло? Ану повтори, бо вдушу!
Наяєць, як тільки ослаб зашморг, подивився на хазяїна з ухмилочкою, яка означала: «Ха! Це тобі за те, що ти позбавив мене стількох годин солодкого сну на світанні!»
Це обурило Данила не на жарт. Він мало не луснув від злості, і знову натягнув поводок. Аґлі балдоґ закректів, однак це був театральний трюк: у такий спосіб Наяєць викликав до себе жалість.
- Не можна знущатися над тва r инками, - несподівно почулося іззаду. – Це жо r стоко!
Данило обернувся: і хто це з таким паскудним ф r анцузьким акцентом паплюжить його квітучу мову?
Він побачив високого худролявого кучерявого teen-а з шарфиком навколо шиї.
Teen тримав на поводку ще бридкішу від його Наяйця істоту. Це була маленька потвора, схожа на кажана-мутанта. Щоправда, на відміну від справжнього кажана, в нього були ніжки, а крила були не на спині а на голові – замість вух. Тобто насправді, у песика були великі вуха, схожі на кажанячі крила, тільки дуже волохаті. І при цьому він був одягнений в плетений жовтогарячий светрик. Незважаючи на таку «екіпировку» кажан-мутант стояв на холодному осіньому вітрі і тремтів всім своїм тільцем.
Поки Данило, хлопчик з інтелігентної київської родини, думав як пояснити цьому французькому teen-у свою поведінку, не гідну хлопчика з інтелігентної київської родини, знизу, а саме з Данилового поводку знову почулося, неначе з труби:
- А це що за дистрофік?
Сказане стосувалося кажана-мутанта.
Кучерявий франзуцький teen, на щастя, стояв достатньо близько до Данила і Наяйця, аби зрозуміти, що цю вкрай неінтелігентну фразу сказав не він, Данило, а його пес.
Однак, на Данилове здивування, його це не шокувало. Він подивився спокійним поглядом на Наяйця і чемно, як тільки може це зробити французький teen з інтелігентної родини, пояснив, дивлячись аґлі балдоґу прямо в вічі:
- Це Garçon, що в пе r екладі з ф r анцузької означає «хлопчик». Це дуже цінна по r ода. Називається той-те r ьє r, тобто іг r ашковий те r 'є r.
Данило настільки був вражений тим, що французький teen відразу повірив, що Наяєць уміє говорити, що навіть не здивувався, що той говорить українською мовою. Він простягнув йому руку для знайомства:
- Данило.
- Зав'є р, - сказав кучерявий teen. – Xavier.
- Француз? – спитав Данило.
- Канадець, - похитав головою той, - з Квебеку.
- А що ти робиш в Україні?
- Живу, - ухильно відмовив той.
- А чого пес у тебе такий аґлі?
- По-моєму, твій – набагато аґліший.
Данила знову став душити дурносміх. Зав'єр виявився таким самим.
Насміявшись досхочу, вони, мов по команді, витягли з кишень мобільні телефони, мов, по команді, розкрили їх і подивилися на час.
- На коли тобі в школу? – сказав один teen.
- На восьму, - сказав другий.
- І мені. Ну, бувай, побачимось тут же?
- Бувай!
Данило вже був розвернувся, щоб піти, як почув Наяйцеве:
- Бувай, Бетмен!
Данило здивовано подивився на свого пса, який на диво «розговорився». «Бетменом» він назвав кажана-мутанта з патлатими вухами у жовтогарячому светрику, тобто той-тер'єра Garçon-а.
І тільки-но Данило як teen інтелігентної сім'ї хотів був вибачитися перед іншим teen-ом, також явно з інтелігентної сім'ї, за свого невихованого вихованця, як кажан-мутант гидотним пискучим голосочком проскреготів у бік Наяйця:
- Пішов ти в сраку!
Данило онімів і вражено упився поглядом в кажана-мутанта, а потім такий самий ошелешений погляд підняв на Зав'єра.
Але той лише знічено посміхнувся:
- Пе r еп r ошую!
5.
З цього і почалася дружба українського teen-а Данила і канадського teen-а Зав'єра. Обох їх об'єднувала одна проблема: їхні пси вміють розмовляти, причому – що характерно – обидва роблять це лише тоді, коли треба «підставити» свого господаря.
Данило пожалівся Зав'єру на те, в яку халепу мало не завів його Наяєць, натравивши на нього працівника сміттєзбирального бізнесу.
Виявляється, Garçon був таким самим мастаком «підставляти» Зав'єра. Одного разу, коли канадський teen гуляв з дівчиною своєї мрії Лолітою по вечірньому Києву, і коли вона, київська красуня, нарешті визріла до того, щоб дозволити Зав'єру поцілувати себе в темному Чкаловському скверику на самотній лавочці, як паскудний Garçon своїм противним писклявим голосочком верескнув: «Хочу пісяти!» Природно, Лолітина підозра впала не на Garçon-а, а на Зав'єра, і після того дівчина Зав'єрової мрії і знати не хотіла канадського teen-а.
Ще один неприємний інцидент стався, а точніше, завжди ставався, коли Зав'єр вигулював свого пса в околиці німецького посольства. Проходячи повз німецьку територію, Garçon верещав несамовитим голосом «Хайль Гітлєр!», і Зав'єру доводилося тікати так прудко, як тільки міг.
Словом, обоє teen-ів мали за що нарікати на своїх собак.
І це була їхня спільна таємниця. Вони не могли признатися в цьому нікому, навіть своїм батькам. І від цього їхня дружба ставала міцнішою.
Дуже швидко Данило заразив Зав'єра своєю пристрастю до сміттєвикидальної процедури, зробивши йому кілька показів майстер класу. Зав'єр був заворожений цим магічним видовищем, після чого став брати в українського teen-а приватні уроки по викиданню сміття.
Вони зустрічалися щоранку у дворі старого нефукціонуючого радянського готелю «Красная звезда», що по вулиці Ярославів Вал.
Примітка:
Це було стратегічно ідеальне місце для відточування сміттєвикидальної майстерності. Двір був замкненим прямокутним простором, де рідко бували люди, лише для того, щоб «зрізати» добрячий кут пройшовши від Ярославого Валу майже на середину вулиці Гончара. Річ у тім, що сам готель «Красная звезда» давно вже стояв порожній, так само, як і старий міщанський будинок навпроти нього. Праворуч від нього була – цегляна стіна, що відділяла цей двір від сусіднього, а навпроти неї - маленький будиничок на півтора поверхи, колись флігель для прислуги, а тепер салон краси, причому у двір виходило лише одне віконце.
|
Процес викидання сміття перетворювався на захоплюючий старий шлягер у новому джазовому виконанні:
Слухай тут: Don't wait Олега Скрипки http://www.youtube.com/watch?v=i0PNBHPYDRw
|
Деякий час Зав'єр не міг збагнути, чому його пакет зі сміттям не може повторити всі трюки, які здійснює Данилків.
Тобто:
не було ніякого
ні
і навіть
а лише якесь маленьке
І це було в кращому випадку, бо з Зав'єровим пакетом ПЕРЕліт і НЕДОліт відбувався набагато частіше, ніж точне попадання в сміттєвий бак.
Два teen-и вирішили зробити слідче розслідування, для цього одного разу перевірили вміст сміттєвих пакетів одне одного: Данило Зав'єровий, а Зав'єр – Даниловий.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 20 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
http://maps.google.ca/maps?hl=en&tab=vl
