Типи навчальних завдань з літератури (звичайні, тестові, ігрові). Проблема диференціації завдань.
Завдання з літ. відіграють важливу роль у розвитку мотивації учнів, їхніх пізнавальних інтересів. Характер навч. завд., які практикує вчитель на уроці, зумовлює ефективність навчально-виховної роботи з учнями, якість самих уроків літ.
За характером пред`явлення навчальні завдання можуть бути звичайними, тестового типу та ігровими.
Звичайні завдання використовуються на кожному уроці, а тестового типу та ігровими зловживати не варто.
Тестові завдання можна поділити на дві групи: 1- завдання з уже сконструйованою відповіддю. За допомогою таких можна легко перевірити рівень засвоєння учнями багатьох фактологічних знань. Але завдання з множинним вибором допускають вгадування відповіді, й чим менший цей вибір, тим відповідь вгадується частіше. Більш об’єктивними є відповіді на завдання з частково сконструйованою відповіддю: М. Рильський був не лише талановитим поетом, але й………….
Завдання ігрового характеру цінні тим, що розвивають в учнів інтерес до предмета. (Якщо правильно розшифруєте ребуси, то прочитаєте певні прислів`я; Щоб розгадати кросворд, треба знати, з якого твору Сосюри процитовані рядки.)
Завдання виконують такі функції: Мотиваційну- сприяють розвитку інтересу до навчання; пізнавальну – поглиблює знання з літ.; виховну; розвивальну – сприяє розвитку особистості; комунікативну – виконують окремі функції спілкування; формувальну – формують відповідні вміння і навички; естетичну – сприяють усвідомленню естет. ролі літ.; актуалізацій ну – сприяє акт. опрних знань; організаційну – через завдання учні включаються в різні види сам ост. діяльності.; діагностично контролюючу – перевіряється рівень засвоєння знань, стан сформованості умінь і навичок.
Важливим принципом навчання є диференціація завдань для окремих груп учнів. Вона може виявлятися – у визначенні дітям різних за складністю, обсягом, характером; - у створенні ситуацій вільного вибору завдань; - у розподілі завдань із врахуванням інтересів учнів; - у відведенні для виконання завдань неоднакової кількості часу.
Проблема класифікації навчальних завдань з літ. ще мало вивчена, що й утруднює моделювання педагогічного процесу. У сучасній методичній науці немає чіткої класифікації видів діяльності, які повинні широко практикуватися в школі. Цікавими з цього приводу є погляди Виготського, який вважає, що у діяльності людини можна розрізнити два види вчинків. Один вид діяльності – відтворюючий, інший – творчий.
Урок літератури. Основні вимоги.
Урок – це основна форма навчально-виховного процесу в школі. На уроках літератури учні: - застосовують систему літ-рних знань, умінь і навичок; - розвивають свої творчі сили і можливості; - формують необхідні якості. Сучасний урок літ-ри вимагає від учителів шукати нові шляхи піднесення теоретичного рівня знань учнів. Школа повинна озброювати дітей міцними, глибокими, осмисленими знаннями. Тому дуже важливо відібрати з величезного потоку наукової інформації потрібний для уроку матеріал. Повноцінний урок літ передбачає відповідність методів і прийомів віку дітей. Дослідження психологів підтвердили, що тільки той урок може мати великий вплив на учнів, який приносить їм радість пізнання. Щоб забезпечити ефективність навчання, повноцінність уроку літ, необхідно поєднувати репродуктивну і пошукову діяльність. Вчитель повинен дати учню не лише певну суму знань, а й навчити мислити, стимулювати роботу думки і т.д. Для сучасного уроку характерні: - надмірна ускладненість матеріалу; - затеоретизованість уроку; - недостатня практична спрямованість його; - не завжди доцільно і в міру застосовують ТЗН. Сучасний урок повинен мати гнучку композицію. Вона зумовлюється змістом і характером матеріалу, рівнем підготовки класу, методами і прийомами, які використовувалися на попередньому уроці і які плануються на наступні, зрештою, особистими якостями словесника. У структурі уроку необхідно забезпечити внутрішню єдність усіх його компонентів, підпорядкувавши їх навчальній, розвиваючій і виховній меті. Ефективність кожного уроку залежить також від того, наскільки оптимально визначено його місце в системі інших уроків, які методи і прийоми вибрано для здійснення освітньої, виховної і розвиваючої мети. Основою сучасного уроку є діяльність учителя і учня. Не можна щоб на уроці активно працював лише вчитель, а учні були пасивними спостерігачами. Педагог добирає матеріал, продумує структуру уроку, визначає зміст і мету навчання, реалізувати яку він може тільки в учню. На сучасному уроці вчитель вчитель має постійно виховувати в учнів інтерес до художнього слова. Знання школяра залежать від характеру його роботи на уроці, вдома, під час позакласних заходів. Треба вчити дітей самостійності, творчому пошуку, інтенсивній розумовій роботі. Це можливо за умови створення чіткої системи завдань і запитань. Якість уроку тісно пов’язана з проблемою часу педагога і школяра. Учитель повинен вміти економити час на уроці. А для цього йому слід виділяти головне в матеріалі, сконцентровувати увагу школярів на глибшому засвоєнні найголовнішого, а не всього підряд. Сучасний урок характеризується застосуванням різних форм роботи з учнями: - фронтальної (всі учні класу виконують одне завдання); - індивідуальної (враховуються психологічні особливості, здібності, характер учня; спрямовується на розвиток окремої особистості); - групової (клас ділиться на групи). Структура сучасного уроку літ має динамічний характер. Цей динамізм зумовлений удосконаленням навчального процесу. Життя спонукає до пошуку нових організаційних форм уроків, перегляду їх типологічних різновидів, структурних варіантів. Вдалий вибір структурних елементів – це одна з важливих умов, яка забезпечує ефективність уроку і розумне використання навчального часу.
Характеристика вступних уроків до вивчення курсу літератури і окремих розділів
Здебільшого – у формі лекції, де вчитель повідомляє учням новий матеріал, особливості нової теми, чи розповіді вчителя. Шкільна лекція - логічной послідовний виклад матеріалу вчителем, практикований у старших класах. Цей метод використовують під час вивчення тем, які містять матеріал невідомий чи маловідомий учням або при охопленні значної кількості матеріалу.
Варто використовувати і медод бесіди: так можна залучити учнів до активізації уже відомих знань, пов”язати вивчений раніше матеріал із новою темою чи розділом.
Не варто забувати на таких уроках і про міжпредметні зв”язки: історію України та світову історію, зарубіжну літ-ру, музику, мистецтво тощо.
Наприклад, вступний урок у 5 класі до вивчення курсу літ-ри можна подати так: „Вступ. Слово в житті людини. Образне слово – першоелнмент літ-ри. Початок словесного мистецтва: фольклор і літописи. Худ.літ-ра як мистецтво слова.Види мистецтва”. Міжпредметні зв”язки: Образотворче мистецтво, музичне мистецтво, які вивчаються у школі.
Розділ „Укр літ-ра 20-30 рр ХХст” в 11 класі. Тема:„Вступ. Складні суспільно-історичні умови розвитку укр літ-ри ХХ ст., основні стильові напрями (модернізм, соцреалізм, постмодернізм). Укр літ-ра ХХст як новий етап в історії національної культури. Актуалізація проблем: митець і влада, свобода творчрсті. Стильове розмаїття мистецтва 20-их рр. Поняття „Розстріляне відродження”, домінування соцреалістичної естетики в 30-ті роки”. Міжпредметні зв”язки: Укр.живопис 10-30рр ХХст. Зарубіжна література цього періоду.
Характеристика молодшого підлітка як читача (5-6 кл.). Проблема подолання "наївного реалізму" у школярів.
Для наймолодших підлітків характерна посилена емоційність і безпосередність худоджнього прочитання, наочно-образна форма мислення.Дитяче сприйняття художнього твору відзначається яскравістю, багатством асоціацій, повне барв і звуків. Діти майже дослівно переказують окремі епізоди твору, фіксуючи увагу на багатьох таких деталях, які випадають з поля зору дорослих, сааме завдяки властивій підліткам цього віку наочно-образній формі мислення.
Діти ще не вміють розглядити твори в органічній єдності форми і змісту. Читацька культура учнів ще не висока. Їм важко збагнути складні почуття, моральні аспекти твору, оскільки життєвий досвід невеликий
Для них характерним є фрагментарність, інформативний рівень сприйняття літератури. Вони не бачать нерозривного звязку всіх компонентів твору як цілісної художньої структури, а тому виявляють інтерес переважно до розвитку дії, сюжету твору. герої сприймаються ними як особистості, нерідко асоціюють себе з героєм
Відсутність чіткого розуміння специфіки літератури породжує у дітей наївний реалізм. Молодші підлітки надто прямолінійно сприймають художні образи, не завжди можуть зрозуміти підтекст твору, непряму авторську характеристику. Співвідносять ту чи іншу ситуацію в творі з життєвими явищами і фактами. На перший план учні ставлять не ідейний смисл художнього твору, а певний предметний зміст, зображення життя поза авторською оцінкою дійсності.. Тому зполя зору випадають пейзажі, портрети, ліричні відступи.
У висловлюваннях учнів5-6 класів про художні твори переважаючою є констатація фактів. Діти рідко вдаються до аналізу явищ. Загальна оцінка твору дається на рівні загального враження про твір.
Читання твору. Види читання, їх характеристика.
Читання твору - це перший етап його вивчення. Якщо учень не ознайомився з текстом художнього твору, ніякий його аналіз не може бути ефективним.
Розрізняють такі види читання: вголос і про себе,читання вчителя, учня, актора, індивідуальне і колективне читання, читання в особах, коментоване читання, озвучене музикою.
Завдяки виразному читанню на уроці в учня складається перше враження про художній твір, його ідейно-тематичну і жанрову своєрідність, особливості мови. Залежно від того як учні знайомляться з твором - слухають виразне його читання, чи самостійно читають, помітно змінюється вплив художнього слова на них. У першому випадку завдяки виразному читанню учні живуть у полоні тих почуттів, які викликані читцем. Читець не тільки знайомить слухачів з тукстом, а й навязує їм свою оцінку мистецького твору, своє розуміння дійсності, зображеної у ньому. В другому випадку, оцінка літературних творів учнями відзначається більшою субєктивністю і самостійністю суджень. Емоційний фактор відіграє тут значно меншу роль. Уміло поєднуючи ці два шляхи, вчитель добивається успіхів у повнішому сприйнятті учнями літератури.
У середніх классах поширене так зване коментоване читання.Коментуватися може або весь твір, або якась його частина. Вимагають коментування окремі факти, вирази твору, окремі слова. Способи пояснення незрозумілих слів: *описове пояснення, *підбір синонімів,*переклад на іншу мову,*розгляд морфологічної будови слова.
Можуть даватися коментарі перед читанням певних яв, картин у пєсах. Відсутність розгорнутих= авторських рарактеристик зобовязує вчителя прокоментувати певні вчинки героїв, акцентувати увагу на авторських ремарках.
Вивчаючи байки, драматичні твори, вчителі практикують читання в особах. Такий вид роботи сприяє розвитку творчого мислення дітей, вимагає дії в запропонованих обставинах, вмотивування логіки поведінки героїв пєси. Особливо ефективне,коли учні вже збагнули характери персонажів, ідею твору, оскільки потребує проникнення в образ.
У процесі вивчення літератури практикується і читання віршів під акомпонемент музичних інструментів.
Має місце на уроках літератури і читання на память. Це важливий засіб розвитку у дітей інтересу до творчості письменника.
Школяр-читач старшого підліткового віку (7-8кл.) Зростання інтересу до творів психологічного плану.
Неможливо зрозуміти специфіку літератури як предмета без знання того, що являє собою учень на різних етапах літературної освіти.
В історії методики були періоди, коли основна увага зверталась на сам літературний матеріал, а вікові особливості школярів, їх особисті реакції на витвори мистецтва не враховувались.
Та на зміну цій тенденції прийшла інша – серед методистів-дослідників піднявся інтерес до особливостей сприйняття художнього твору в залежності від віку школяра. Так міцніла думка, що учень на уроках літератури є активною особою, а не тільки об'єктом, який вивчається збоку дорослих. Ми дійшли до усвідомлення, що маємо, мусимо більше знати про учня.
Проблемою сприйняття школярами літературного матеріалу зараз займаються різні науки: педагогіка, психологія, соціологія, методика.
Зараз вже багато відомо про школяра як читача, про закономірності його літературного розвитку, про залежність рівня його читацької культури від характеру навчання, про якісні зміни його ставлення до мистецтва в залежності від вікових змін і т.д.
За спостереженнями психологів, учень у своєму розвитку проходить ряд стадій: молодший (ранній) підлітковий вік (10-12 р.); старший (зрілий) підлітковий (13-14) і період ранньої юності (15-17). Таким чином, вікові етапи розвитку дитини майже співпадають з учнями його в певних класах:
- молодший підлітковий – 5-6 класи;
- старший підлітковий – 7-8 класи;
- період ранньої юності – 9-11 класи.
Цей поділ на вікові групи багато в чому є умовним, тому що розвиток особистості нерівномірно. Інтенсивність його внутрішнього росту залежить від різних факторів – не тільки від віку, але й від соціальних умов, побуту, психологічного клімату в сім'ї і школі, і, звичайно, від індивідуальних особливостей.
В одній і тій же віковій групі можна зустріти учнів з різними рівнями літературного розвитку: деякі випереджають своїх ровесників, інші, навпаки, відстають. Наприклад, зустрічаються часто учні 9 чи 10 кл., які по своїй начитаності та кругозору не піднялись вище 5 чи 6 класників.
При всій відносності вікових характеристик, все ж погодимось, що у учнів одного класу і одного віку є багато спільного. Про ці загальні тенденції в літературному розвитку учнів різних вікових груп і піде мова.
В учнів 7,8кл. відбуваються якісні зміни у літ. їх розвитку. Ставлення їх до мистецтва в основному визначається, вони формуються як кваліфіковані читачі.Учень у цьому віці переходить від чисто моральних оцінок вчинків до естетичного сприйняття мистецтва. Книга починає сприйматися не тільки як об'єкт пізнання, але й як об'єкт худ. цінності.
Старший підліток часто зосереджений на своєму внутр. світі і шукає в творах співзвучні йому мотиви. Книга починає розглядатися ним часто як джерело власних радостей чи печалей і оцінюється перш за все в залежності від того, наскільки вона співпадає з його особистими переживаннями.
Це вік самовираження. Це самовираження буває настільки сильним, що часто аналіз твору діти підміняють аналізом власних переживань або роздумів на теми, які цікавлять їх. Тому тут необхідні такі форми аналізу, які б органічно поєднували особисті оцінки, устремління до самовираження з виробленням у них об'єктивного погляду на твір. А виховання читацьких якостей вимагає більшого включення в програми теоретико-літературних понять, знань, вимагає об'єктивних критеріїв підходу до твору.
У 7-9 класах навіть за однакових педагогічних умов починається доволі різка диференціація серед учнів. Більший вплив на сприйняття мистецтва починає набувати індивідуальний склад особистості учня, помітно проявляються розбіжності в залежності від начитаності учнів, їх знань, зацікавленості предметом. Тому в 7,8кл. фронтальна робота з усім класом ускладнюється. Відповідно сильно збільшується значення індивідуального підходу до різних груп школярів. Одним треба допомогти проникнути в об'єктивний зміст твору, не порушуючи при тому їх інтерес до власних переживань; у інших, навпаки, треба розвивати оцей суб'єктивний, особистісний підхід до літературного матеріалу; для третіх важливо не дати погаснути їх здатності мислити образами, а часто перш за все треба виховувати культуру мови учнів.
Потребу в керівництві, спрямуванні з боку вчителя гостро відчувають самі учні. Якщо вони зустрічають в особі вчителя мудрого керівника, вони охоче йдуть тому назустріч.
Цей період називається і переломним у ставленні до літератури. Більш вони вимогливі до вчителя, бачать недоліки в його роботі. При хорошій же організації уроку охоче виконують завдання.
Шляхи вивчення художнього твору. Характеристика цілісного («вслід за автором»)
У методичній літературі розрізняють кілька видів аналізу твору. За Недільком – по образний, проблемно-тематичний і послідовний. У Пасічника – цілісний, композиційний, по образний, проблемно-тематичний, структурно-стильовий.
Цілісний аналіз твору
Спочатку перечитується вголос текст або його фрагменти. Сам процес читання є цілісним осягненням твору.
Під час цілісного аналізу проводиться повторне, більш осмислене і зосереджене перечитування тексту, щоб усебічно відтворити в пам'яті учня уявлення про твір, його окремі картини, епізоди, образи, композиційні та художні прийоми, які зберігаються від попереднього читання. Від першого читання чимало деталей твору забуваються учнями. А тому під час повторного читання вони заглиблюються в моральну проблематику твору, з'ясовують роль композиційних та зображувальних засобів у з'ясуванні задуму письменника.
Щоб аналіз твору не перевантажувати «текстуалізмом», не обов'язково учителеві перечитувати усі сторінки із певними коментарями. При цілісному опрацюванні текст поділяється на окремі логічно завершені частини так, шо вони збігалися з відведеною кількістю уроків на вивчення твору.
Під час підготовки до кожного уроку вчитель складає план, конкретно визначає тему, добирає текстовий і теоретичний матеріал, який висвітлює зміст даного уроку і має емоційний та естетичний вплив, визначає уривки для читання й коментування у класі, а також виділяє питання, які з'ясовують уч ні. У старших класах вивчення великого епічного твору передбачає три етапи: вступне заняття, цілісне опрацювання художнього тексту, підсумкове заняття. Основні методи і прийоми аналізу художнього твору: коментоване читання, евристична бесіда, лекція, створення проблемної ситуації, переказ, реферати учнів, художня оповідь. Цей шлях аналізу творів може застосовуватись в усіх класах.
Цілісно розглядати твір доцільніше в середніх класах, учні яких мають ще невисоку культуру читання, уміння й навички самостійно працювати книгою. В старших класах цей шлях аналізу доцільно застосовувати під час вивчення творів, складних за композицією, з динамічним, напруженим сю том, глибоким психологізмом («Fata morgana» М. Коцюбинського, «Катери-на» Т. Шевченка, «Собор» О. Гончара).
Класифікація методів
За джерелом знань (Степанишин):
- словесні
- наочні
- практичні (планування, тезування, конспектування)
- бібліографічні
За логікою викладу (Бабанський):
- індуктивні (від окремого до загального)
- дедуктивні (від загального до окремого)
За допомогою розумової діяльності (Паламарчук):
- аналізу і синтезу
- аналогії
- абстрагування
- порівняння
- узагальнення
На основі рівня і характеру пізнавальної діяльності учнів (Лернер,...):
- пояснювально-ілюстративний
- репродуктивний
- частково-пошуковий (еврестичний)
- проблемного викладу
- дослідницький
За рівнем засвоєння знань (Махмутов):
- викладання (пояснювальний, повідомляючий, інструктивний, пояснювально-спонукальний, спонукальний)
- учіння (виконавчий, репродуктивний, практичний, частково-пошуковий, пошуковий)
За активністю учнів на уроці (Ващенко):
- пасивні
- напівпасивні (сократівський (еврестичний))
- активні (для ВУЗу – робота в музеях, студіювання пам,яток старовини; для середньої школи – шкільні екскурсії, лабораторно-дослідницькі, реферативно-семінарські)
Методи Кудряшова:
- творчого читання
- репродуктивний
- дослідницький
- еврестичний
За джерелом знань (Пасічник, Бугайко)
- лекція
- бесіда
- коментоване читання
- демонстрація наочності
- самостійної роботи
- гра
- творче читання
Принципи навчання:
1) науковості і доступності
2) системності наступності у зв,язку з практикою
3) свідомого і активного засвоєння учнями знань
4) єдності конкретного і абстрактного
5) міцності засвоєння знань
6) поєднання колективного з врахуванням індивідуальних особливостей школяра
Типи аналізу шкільного твору
1) цілісний
2) композиційний
3) пообразний
4) проблемно-тематичний
5) структурно-стильовий
6) гендерний
Випадки створення проблемних ситуацій:
- зіставлення різних редакцій 1 і того ж твору
- зіставлення різних оцінок 1 і того ж героя
- при аналізі ілюстрацій до художнього твору чи музичних інтерпретацій
- зіставлення творів з подібною чи протилежною тематикою чи проблематикою
Вікові періоди:
1) молодший підлітковий (5-6кл) (наочно-образна форма мислення, асоціативна ідентифікація (Я - герой))
2) старший підлітковий (7-8кл) (егоцентризм, найсприятливіший з погляду літературного розвитку)
3) рання юність (9-11кл)
Основні напрямки підготовки вчителя-словесника:
- філологічний
- педагогічний
- психологічний
- методичний
Історія 20 р.р.:
- 1924р. – вивчення української літератури в руслі «комплексної системи»
- «метод проектів» (йшли на фабрики і читали твори робітникам)
- «Дальтон-план» (ліквідація класно-урочної системи, індивідуальні завдання)
- Бригадно-лабораторний метод (клас ділився на бригади, кожна з яких отримувала певне завдання)
Функції методів:
1) освітня
2) виховна
3) розвиваюча
4) спонукаюча
5) контрольно-корекційна
Етапи розв’язання завдань проблемного характеру
- постановка завдання перед учнями
- вибір ними можливих шляхів розв,язання пізнавального завдання
- обгрунтування учнями своїх суджень
- остаточна відповідь на поставлену проблему
Проблемний виклад матеріалу: у процесі пояснення або узагальнення літературних фактів учитель сам може ставити проблему і розв,язувати її, демонструючи перед учнями шляхи наукового пошуку
7. Методи наукового дослідження:
1) метод цілеспрямованого спостереження
2) метод масового усного і письмового опитування учнів
3) педагогічний експеримент
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |