За редакцією О. Д. Пономарева 5 страница

Йшла за труною сина і пророка.

За нею по безсмертному шляху

Ішли хохли, русини, малороси,

Щоб зватись українцями віднині (І. Драч).

Уживання антонімів робить мовлення виразнішим і значен­нєво багатшим. Слова-антоніми сприяють увиразненню, чіткі­шому окресленню висловлюваної думки. На антонімії будуєть­ся така мовна фігура, як епітет-оксиморон (оксюморон) — по­єднання протилежних за змістом понять, що спільно дають но­ве поняття. Епітети-оксиморони часто трапляються в назвах творів, у газетних заголовках: «Без надії сподіваюсь», «Промо­висте мовчання», «Пекучий холод». Одним із виявів стилістич­ного використання антонімів є вживання одного з них замість іншого. Такий спосіб особливо характерний для газетно-публі­цистичного стилю: «Бюро поганих [замість добрих] послуг», «Клуб губителів [замість контекстуального антоніма любителів] природи», «Олімпійський неспокій» і под.

СИНОНІМИ

Синоніми (від гр. зупопутоз — однойменний) — слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття. Синонімія — повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеоло­гічних одиниць за значенням при відмінності їхньої звукової форми. Синоніміка — сукупність синонімів певної мови; розділ лексикології, що вивчає синоніми. Синоніми відрізня­ються відтінками значень або стилістичним забарвленням чи обома цими ознаками. Напр.: хуртовина, завірюха, буран, за­метіль, хуга, віхола, метелиця, сніговій, сніговійниця, сніговиця, хурделиця.

Українська мова, як загалом і всі слов'янські мови, відзна­чається ряснотою синонімів. Ось як зветься в українській мові лінія зіткнення неба з землею: обрій, горизонт, небозвід, небо­схил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видно­коло, виднокрай, небокрай, овид. Для поняття «завдавати ударів» українська мова має такі слова: бити, бичувати, шмагати, пері­щити, шпарити, сікти, стьобати, батожити, маніжити, чеса-

чухрати, дубасити, духопелити, бухати, гатити, гамсели­ти, гателити, голомшити, колошматити, лупити, лупцювати..

Сукупність одиниць мови, співвідносних між собою при по­значенні тих самих явищ, предметів, ознак, дій, називається синонімічним рядом. Наприклад, «спілкуватися за до­помогою мови» — говорити, казати, мовити, ректи, розмовля­ти, балакати, гомоніти, базікати, патякати, верзти, теревени­ти, мимрити, плести, молоти, бевкати, бовкати, бубоніти, бель­котати, джеркотіти, жебоніти... У складі синонімічного ряду виділяється якесь одне слово, семантично наймісткіше і таке, що не має додаткових стилістичних характеристик. Воно зветься основним (стрижневим, опорним) словом синонімічного ряду. Це семантична домінанта — один із членів ряду, що обираєть­ся як представник головного значення, підпорядковує додатко­ві значення. Напр.: високий, довготелесий, чугуївська верста.

Значеннєві стосунки між складниками синонімічного ряду досить різноманітні. Такий ряд об'єднує: а) слова з ширшим і вужчим обсягом поняття (письменник-прозаїк, поет, філолог-мо-вознавець, літературознавець); б) слова різних історичних епох (супліка — скарга, наймичка — хатня робітниця); в) питомі сло­ва, що виступають синонімами до слів іншомовного походжен­ня (рецензія — відгук, дискусія — обговорення, сільськогосподар­ський — аграрний, відсоток — процент, тло — фон); г) слова лі­тературної мови й діалектизми (півень — когут, гарний — фай-ний, штани — ногавиці); ґ) стилістично нейтральні і стилістично марковані слова (солдат — воїн, батьківщина — вітчизна, при-їхати-прибути, очі — баньки, обличчя — пика, синець — фінгал).

Наведені приклади є зразками лексичних синонімів, тоб­то подібності чи тотожності слів за значенням. Але коли йдеть­ся про синоніміку в широкому розумінні, треба розглянути й ін­ші типи синонімів, крім лексичних. Морфологічні синоні­ми — це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє — гуля, співає — співа, літає — літа, питає — пита, стри­бає — стриба, лунає — луна. Перші компоненти цих синоніміч­них пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (поезія, розмовна мова). Або ще: ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе,робе, баче,любе, де в першому ряду стоять літературні варіанти, а в другому — діалектні. Форми прикметників на зра­зок синьому — синім, білому — білім, великому — великім.

Синтаксичні синоніми — різні синтаксичні конструк­ції, вживані для вираження тієї самої думки: для створення (ней­тральний варіант із відтінком книжності), щоб створити (нейт­ральний варіант), з метою створення (книжно-офіційний варі­ант); замість того, щоб написати (зробити, вивчити) — замість написати (зробити, вивчити). Напр.: Замість того, щоб крити­кувати інших, візьми та й зроби сам. — Замість критикувати інших, візьми та й зроби сам. Порівняно з нейтральним першим реченням друге має розмовне забарвлення. Одним із виявів син­тактичної синонімії є паралельне вживання сполучникових та безсполучникових речень: Я їду працювати в Одесу, бо дуже люблю це місто. — Я їду працювати в Одесу — дуже люблю це місгіо.

Словотвірна синонімія — наявність префіксально-су­фіксальних утворень, наділених різними семантико-стилістич-ними відтінками: писав, написав, понаписував, попописав\ темні­ти — темнішати, біліти — білішати', їсти, їстки, їстоньки; спа­ти, спатки, спатуні, спатунечки.

Фразеологічні синоніми — варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття «бути байдужим до чогось» — тримати нейтралітет, моя хата скраю, про мене — хай вовк траву їсть, наше діло півняче: про­співали, а там хоч не розвидняйся. Про розумово неповноцінну людину кажуть: не сповна розуму, губляться ключі від розуму, вискакують клепки, не варить баняк, у голові літають джмелі, замість мозку росте капуста, нема лою під чуприною.

На ґрунті української мози можна говорити й про синоніми фонетичного плану, які є одним із важливих засобів ство­рення милозвучності нашої мови. Фонетичні синоніми, точні­ше, дублети — різні форми того самого слова, що з'являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи від­сутності протетичних (приставних) приголосних або голосних: імення — ймення, іти — йти, учитель — вчитель, уже — вже, узяти — взяти, імла — мла, іржа — ржа.

Спільність значення синонімів пояснюється тим, що вони називають одне поняття. Сутність синонімів визначається на­явністю в них різних відтінків значення. В залежності від того, якими ознаками синоніми відрізняються один від одного, вони поділяються на ідеографічні й стилістичні. Ідеографічні (значеннєві) синоніми відрізняються відтінками значення (диву­вати, вражати, приголомшувати, потрясати). Ці синоніми за­безпечують можливість передавати відтінки того самого понят­тя, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати — «викликати подив незвичайністю» («Вродою все я село дивува­ла».— Я. Щоголів), вражати—«викликати подив або захоп­лення надмірним виявом чогось» («її вражала розкішна карти­на осінньої природи». — М. Коцюбинський), приголомшувати — «справляти надзвичайно сильне враження» («Несподіване лихо приголомшило Гната».— М. Коцюбинський), потрясати — «глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі» («Зойк ма­теринського серця потряс його сильніше за вибух».— Я. Ваш). Візьмімо ще один синонімічний ряд: відомий, видатний, знамени­тий (славнозвісний), де відомий (напр.: учений) підкреслює те, що він не рядовий, а досить популярний; видатний має порівняль­ний характер, знаменитий (славнозвісний) те саме, що перші два разом узяті, але набагато вищою мірою. Палати й горіти озна­чають «давати жар», але перше слово називає дію більш інтен­сивно. Стилістичні синоніми характеризуються закріпле­ністю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів ознаки й симптоми перше сло­во нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв яко­гось явища). У синонімічному ряду осягати, розуміти, метику­вати перше слово книжне, друге нейтральне, третє розмовне.

Синоніміка однієї мови не завжди відповідає синоніміці ін­шої мови. Порівняймо ці розряди лексики в українській та ро­сійській мовах. Оскільки мови споріднені, вони мають багато спільного і в синоніміці, але цілковитої тотожності немає. Не­уважність до синонімічних особливостей першотвору й оригі­налу може спричинити різні неточності, помилки. Для прикла­ду візьмемо речення з роману О. Гончара «Прапороносці» в оригіналі і в перекладі російською мовою: «Назустріч Черни-шеві скакав охляп на баскому коні якийсь піхотинець без пілот­ки, з рідкою сірою борідкою» — «Навстречу Черньшу скакал без оглядки на разгоряченном коне какой-то пехотинец без пилотки, с редкой серенькой бородкой». (Українське охляп означає «їхати без сідла», баский — не «разгоряченньїй», а «лихой, резвьій».) Є кілька українських перекладів вірша М. Лєрмонтова «Вьіхожу один я на дорогу», рядок з якого майже в усіх варіантах звучить так: «Спит земля в сияньи голубом» — «Спить земля у сяйві го­лубім». М. Рильський дещо порушив лексичну точність: «Спить земля в промінні голубім», але краще зберіг ритмомелодику. От­же, слід розмежовувати синоніми мови й синоніми мовлення. Усі слова, крім останнього прикладу, є синонімами мови, з а-гальномовними, бо їхні синонімічні зв'язки не залежать від жодного контексту. Напр.: стародавній, давній, старовинний, старожитній, прадавній, одвічний, предковічний. Слова, що всту­пають у синонімічні стосунки лише в певному контексті, нази­ваються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше — у публіцистиці, де вико­ристовуються для створення яскравих образів, передають світо­бачення автора, його індивідуальну манеру. До наведеного ря­ду слів з опорним давній поза контекстом не можна віднести лексему сивий, але вжите в такому лексичному оточенні воно стає їхнім контекстуальним синонімом: «Кожен кілометр шля­ху — історія: сива, ще до нашої ери, і новіша, часів панування тут Великих Моголів» (В. Минко). Так само і слово проміння набу­ває синонімічних зв'язків зі словом сяйво в наведеному пере­кладі М. Рильського.

З-поміж синонімічної лексики виділяються слова цілком то­тожні щодо свого лексичного значення й емоційно-експресив­ного забарвлення. В основному це нейтральна лексика: пейзаж, краєвид, ландшафт; кавалерія, кіннота' процент, відсоток; бо­рошно, мука; майдан, площа; аплодисменти, оплески. Це абсо­лютні синоніми (лексичні дублети). Вони з'являються в мові а) внаслідок взаємодії літературної мови та діалектів (стрічка — бинда, чорногуз — бусол — лелека); б) внаслідок словотворчих процесів (офіційний — офіціальний, учбовий — навчальний, роко­вини —річниця); в) як результат співіснування запозичених і пи­томих слів (індустрія — промисловість, ексіиуатація — визиск, бібліотека — книгозбірня, біографія — життєпис, красоля — на­стурція, голкіпер — воротар, горизонт — обрій, аероплан —лі­так, паралельний — рівнобіжний, дескриптивний — описовий). Абсолютні синоніми або розподіляються між стилями, отже, перестають бути абсолютними (з синонімічної пари півники — ірис перше вживається в усному мовленні, в художній літературі та публіцистиці, друге — в науковій літературі), або один із них відходить у пасивний запас. Наприклад, аплодисменти, учбо­вий, офіціальний у сучасній літературній мові вийшли з широко­го вжитку, поступившись місцем словам оплески, навчальний, офіційний.

Лексична синонімія тісно пов'язана з багатозначністю. Од­нозначні слова синонімізуються в повному обсязі (райдуга — ве­селка, блакитний — голубий, парус — вітрило), багатозначні вступають у синонімічні зв'язки в одному, в кількох, але не в усіх значеннях (тихий (спів, голос) — неголосний, приглуше­ний; тихий (натовп, місто, вулиця) — негомінкий, негаласли-вий; тихий (гомін, хода) — беззвучний, безгучний; тихий (юнак, пасажир) — мовчазний, сумирний; тихий (сон, життя) — безтурботний, спокійний; тихий (плин, течія, їзда) — повіль­ний, неквапний, неквапливий), тобто багатозначне слово може перебувати в складі кількох синонімічних рядів. Отже, синоні­ми, взаємозамінні в одному значенні, втрачають цю властивість при співвіднесенні з іншими значеннями.

Українська синоніміка, як і синоніміка будь-якої мови, ство­рювалася впродовж історичного розвитку мови. Насамперед ви­никнення синонімів пов'язане з ходом пізнання людиною навко­лишнього світу, з дедалі глибшим осягненням ознак, властивос­тей, рис предметів і явищ. У процесі пізнання виникає потреба не тільки назвати якесь явище, а й висловити свою думку про ньо­го, виявити ставлення до нього. Так виникають синоніми ідео­графічні й стилістичні. Синоніміка збагачується також словами іншомовного походження (атеїст — безбожник, унікальний — рідкісний, екземпляр — примірник, біном — двочлен, дисперсія — розсіяння). Синонімічні ряди зростають і внаслідок розвитку ба­гатозначності: пильний (уважний), пильний (терміновий, невід­кладний), пильний (старанний), пильний (наполегливий).

Уміле й доречне використання синоніміки — один-з най­важливіших показників майстерності письменника, публіциста, оратора. На основі синонімії будуються такі стилістичні явища, як перифраза (перифраз) — описовий зворот мови, за до­помогою якого передається зміст іншого слова не прямо, а че­рез характерні ознаки: чарівниця українського кону (Марія Заньковецька), хитрюща згубниця курей (лисиця) та евфе­мізм — слово або вислів, що пом'якшує або завуальовує зміст сказаного: ви помиляєтеся, ваші слова не зовсім відповіда­ють істині (замість ви брешете); заснути навіки замість помер­ти; міні-зачіска (жарт.) замість лисина.

Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови і є невичерпним джерелом стилістики.

СКЛАД ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ

Лексика кожної мови складається в процесі її тривалого іс­торичного розвитку. Тобто українська лексика, як і мова в ці­лому, тісно пов'язана з історією українського народу. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близь­ко 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; сло­ва, що виникли в спільнослов'янський період; слова, спільні для східнослов'янських мов; відтак лексика, що з'явилася на укра­їнському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 10 відсотків) — слова, запозичені з інших мов.

Розглянемо детальніше успадковані та запозичені складни­ки української лексики. Найдавнішим шаром успадкованої (корінної) лексики є слова, що сягають індоєвропейської мовної спільності. Вони збереглися в багатьох індоєвропейських мо­вах, зазнавши, безперечно, різних фонетичних, словотвірних, семантичних та інших змін. Насамперед це назви спорідненості та свояцтва (тут індоєвропейська основа або лише індоєвропей­ський корінь, а основа праслов'янська): мати (пор. індоєвро­пейське *таіег, давньоіндійське таїаг, гр. теїег, лат. таїег, вірм. таіг, нововерхньонімецьке МиПег, латис. таїе — «мати», лит. тбіе — «жінка, дружина»), син, сестра, брат, жінка, доч­ка. Назви частин тіла: око (лат. осиїиз), ніс (лат. пазиз), серце (гр. кагсііа, індоєвропейське *к'пі). Назви тварин (олень, свиня, журавель), рослин (дерево, дуб), назви інших предметів, явищ, процесів, дій: дім, сонце, небо, стояти, видіти тощо.

Після розпаду індоєвропейської мовної єдності на основі її діалектних угруповань виникли й інші мовні єдності, що стали базою сучасних індоєвропейських мовних груп — слов'янської, балтійської, германської, романської й інших. Певний час існу­вала балто-слов'янська мовна єдність, свідченням чого є лек­сична, а подекуди й граматична схожість литовської й лати­ської мов із слов'янськими. Наприклад, латис. аЧепз — «день», Ьег (прийменник «без»), закінчення -я в родовому відмінку од­нини іменників чоловічого роду і под.

Другий шар успадкованих слів — спільнослов'янська лекси­ка. Тут виділяються ті самі тематичні групи, що й серед лекси­ки індоєвропейського походження: чоловік (українська мова в цьому слові має семантичний неологізм у порівнянні з рештою слов'янських мов), тіло, чоло; дума, горе, гнів; віл, ведмідь, кінь, пес, соловей, жук; пшениця, трава, сад, долина, іскра, буря; кузня, обора, стайня; каша, кисіль; суддя, свідок, сторож; добрий, хит­рий; більшість числівників і займенників, дієслова читати, бо­літи, молотити тощо. На спільнослов'янському ґрунті з'яви­лось особливо багато слів, що позначають абстрактні поняття: диво, відвага, гріх, душа, кара, користь, лад, ласка, правда, крив­да, радість, пам'ять, честь. Інколи ці слова щодо значення не є тотожними в усіх слов'янських мовах. Напр.: укр. користь і рос. користь, укр. дума і болг. дума — «слово».

Виникнення третьої групи успадкованої лексики — східно­слов'янської — пов'язане з розвитком суспільного й економіч­ного життя східних слов'ян, з дальшим розвитком культури, на­уки, мистецтва, з глибшим пізнанням людиною об'єктивної дій­сності. Сюди належать такі слова: батько (білор. бацька, рос. діалектне батька), племінник, падчерка, білка, собака, жайворо­нок, снігур, щавель, молочай, урожай, озимина, сінокіс, мішок, ко­ромисло, дешевий, сизий, куций, верткий; числівники сорок, де­в'яносто (пор. пол. С2іепІ2ІЄ8СІ, (І2Іе\уі?ссІ2Іе5І^.І)' 3 огляду на те, що числівник дев'ятдесят був у староукраїнській мові, добре зберігся в сучасних діалектах, має відповідники в інших сло­в'янських мовах, він може вживатися в літературній мові не тільки не рідше, а й частіше, ніж дев'яносто. Отже, спільносхід­нослов'янська лексика представлена в українській, російській та білоруській мовах чималою кількістю слів. Є такі слова, що збереглися не в усіх східнослов'янських мовах. Так, укр. білка, рос. белка, але білор. ваверка, укр. митник, білор. мьітнік, але рос. таможенник.

До власне української лексики належать слова, що виникли на українському ґрунті. Специфічно українська лексика просте­жується вже в окремих пам'ятках давньоруської писемності. За обсягом та семантико-стилістичною структурою власне україн­ська лексика є найпоширенішим та найрізноманітнішим шаром корінної лексики нашої мови. Цією лексикою українська мова відрізняється на словесному рівні від інших слов'янських мов.

Тут маються на увазі не тільки слова на взірець бентежити, ві­хола, вовтузитися, вщухати, вщерть, гарний, глузд, глузувати гребувати, достеменний, дошкуляти, загалом, зайвий, корж, ку­черявий, линути, людина, майоріти, мрія, нидіти, нісенітниця, плекати, ремствувати, сахатися, скеля, суниці, твань, хист, ему га, жовтень, козацтво, височінь, гопак, хурделиця й сила інши, яких немає в решті слов'янських мов. Сюди належать також слова, витворені українською мовою від спільних з іншими сло­в'янськими мовами коренів та основ, наприклад, утворення від кореня крут-, наявного в усіх слов'янських мовах: крутити — крутанина, крутень, кручанка, крутіж, крутій, крутько, крут -вус, крутоголов, крутоголовчики (рослина), крутоберегий, кру­торогий, крутобокий, крутоярий, закрут, закрутка та ін. Зга­даймо ще одну ділянку іменного словотвору, де, як зазнача Л. Булаховський, українська мова виступає з особливо вираз­ними рисами своєї індивідуальності,— численні й різноманітні прислівники: осторонь, збіса, наздогад, слідком, біжком, вистр -бом, притьмом, нишком, назирцем, бігцем, миттю, ницьма, крадькома, навпростець, наввипередки, навпомацки, завбільшки, завширшки, сторчака, косяка, знестяму, взагалі, навкидя, обмаль, горілиць, віч-на-віч, удосвіта, надвечір, заздалегідь, торік, поза­торік, вряди-годи й інші. Слово трамвай запозичене з англійсь­кої мови, а суфіксальне утворення від нього трамвайник власне українське, бо в інших мовах такого слова немає. Отже, в складі корінної української лексики найчисленніші слова, що виникли на основі власних словотвірних засобів.

Крім успадкованих слів, у лексичному складі кожної мови певне місце посідає лексика, запозичена з інших мов. За­позичення є скрізь, бо жоден народ не живе відокремлено від інших народів. Засвоювання слів з інших мов є одним із шляхів збагачення лексичного складу. Лексика іншомовного походжен­ня в сучасній українській мові становить, як уже зазначалося, приблизно 10 відсотків. Розрізняють запозичання лексичне, словотвірне, морфологічне, семантичне, а також калькування. Лексичне запозичання — засвоєння з інших мов слів: гори­зонт (гр.), феодал (лат.), журнал (фр.); словотвірне запо­зичання — засвоєння іншомовних словотворчих елементів — суфіксів або префіксів: побутовизм, яровизація, комишит, сінаж', архічудрий, контрзахід; морфологічне (морфемне) за­позичання — один із компонентів складного слова питомий, а другий запозичений: склографія, світлометрія, телебачення; семантичне запозичання — поява в українському слові або вислові нового значення під впливом аналогічного проце­су в слові або вислові іншої мози. Наприклад, до первісного значення в слові блискучий «осяйний» (Сонце обдало землю блис­кучим промінням) додалося друге, переносне значення «надзви­чайний, видатний» (блискучий талант) під впливом фр. Ьгіїїапі, яке має обидва значення. Так само слово лев — «хижий звір ро­дини котячих» і світський франт, підкорювач жіночих сердець», під впливом фр. Ііоп; у слові супутник (як і в білор. спадарож-_я?/с) — «той, хто йде поруч» нові значення «місто-супутник; пристрій для дослідження космосу» з'явилися під впливом ро­сійського спутник. Калькування — копіювання структури іншомовного слова засобами рідної мови: поступ за зразком лат. рго£ге$зиз — «рух уперед», багатозначність — гр. роїузетіа, поверх — фр. еіа^е, півострів — нім. НаїЬіпзеї; з рос. прораб, судьбоносньш, ледокол, луноход скальковано українські викон­роб, доленосний, криголам, місяцехід. Вислів медовий місяць є калькою фр. 1а Іипе сіє тієї.

Іншомовні слова, вислови,* фразеологізми та інші елементи входили і входять у систему української лексики протягом усієї історії мови в зв'язку з економічними, географічними, політич­ними, культурними контактами українського народу з іншими народами.

Старослов'янізми — слова, що прийшли зі старо­слов'янської мови. Старослов'янська мова сформу­валася в IX ст. на основі македонського діалекту староболгар­ської мови. Використання старослов'янської мови східними слов'янами пов'язане із прийняттям християнства в Київській Русі. Старослов'янізми мають свої характерні ознаки: сполу­чення -ра-, -ре-, -ла-, -ле-, що відповідають східнослов'янським -оро-, -єре-, -оло-: храм (хороми), прах (порох), древо (дерево), глас (голос), злато (золото), шлем (шолом); сполучення ра на по­чатку слова на місці східнослов'янського ро: раб (робота); по­чатковий є замість східнослов'янського о: єдиний (один), харак­терний і для запозичень із грецької, що прийшли в українську мову через старослов'янське посередництво: єлей (олія); іменни­кові суфікси -знь, -тель, -ство, -иня: приязнь, учитель, багат­ство, гординя; префікси воз-, пред-, со-\ возвеличити, воздвигну-*пи, предтеча, соратник; компонент благо- в утвореннях типу благовісний, благодатний, благословенний та ін.

Деякі старослов'янські слова увійшли в українську мову як нейтральні, вони поширені в усіх чи майже в усіх її функціо­нальних стилях: область, плащ, єдиний, гласність, глава, вождь. Проте таких слів небагато, особливо в порівнянні української мови з російською, на яку старослов'янська мова справила значно більший вплив. Пор.: владеть — володіти, враг — ворог, главньїй — головний, плен — полон, храбрьш — хоробрий, здраво-охранение — охорона здоров'я, Млечньш Путь — Молочний Шлях і под. Здебільшого старослов'янізми використовуються в українській мові з певною стилістичною настановою — для на­дання мовленню урочистого, патетичного звучання або (в по­єднанні з просторічною, побутовою, згрубілою лексикою) для створення гумористичних, сатиричних, іронічних ефектів. По­рівняймо два приклади: «Благословенна в болях ран Степів ши­рочина бездонна, Що, як зелений океан, Тече круг білого Херсона, Що свій дівочий гнучий стан До дніпрового тулить лона» (М. Риль­ський) і «У нас же й світа, як на те — Одна Сибір неісходіша, А тюрмі а люду!.. Що й лічить! Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!» (Т. Шевченко).

Лексична взаємодія української мози з іншими слов'янськи­ми має багатовікову історію. Спільність походження слов'янсь­ких мов, тісні господарські, політичні та культурні зв'язки зумов­лювали активні процеси взаємовпливу слов'янських народів та їхніх моз. З російської мови в українську ввійшли слова, що відображають різні поняття з галузі адміністративного, військо­вого, економічного життя, з галузі політики, науки й техніки: чиновник, піхота, завод, рудник, указ, декабрист, кадет, ударник, чекіст, болт, затвор тощо. Досить поширене було калькування російських слів: вантажообіг (грузооборот), гучномовець (гром-коговоритель), виконком (исполком), держплан (госплан), радіо­мовлення (радиовещание), зокрема калькування семантичне: ме­режа — «риболовне знаряддя; сукупність шляхів, закладів то­що», навантаження — «робота, зайнятість; доручення, пов'язане з громадською роботою», де другі значення з'явилися під впли­вом наявності їх у російських словах сеть і нагрузка. Є в україн­ській мові запозичення з білоруської мови (дьоготь, бадьорий), з польської (ґудзик, стодола, ковадло, повидло, тлумачити), з чесь­кої (брама, влада), зі словацької (в основному на рівні говірок Закарпаття), менше з південнослов'янських мов.

Українська мова не лише запозичає з інших слов'янських, а й сама є джерелом поповнення їхнього лексичного складу. До російської мови в різні періоди її історії увійшли такі україніз­ми: булава, бунчук, рада, сопилка, веснянка, косовица, стерня, делянка, доярка, пятисотенница, гречка, держава, хата, хутор. У білоруській мові помітний український вплив на терміноло­гічну лексику, зокрема мовознавчу (дзеяслоу, займеннік, узгаднен-не, чаргаванне й под.), що являє собою кальки відповідних україн­ських термінів. Чимало запозичень з української мози в польсь­кій: Ьаіатиі, \уа$і1ек, схиргупа, аіатап, схегетсЬа, гогіика, сгеге-сіа, засіуЬа тощо.

У запозиченнях із неслов'янських мов виділяються перед­усім (вони найдавніші) грецизми, латинізми, тюркізми, старо-германізми. Пізніше з'явилися запозичення з нових європейсь­ких та інших мов. Серед грецизмів є засвоєні ще давньоруською мовою в дохристиянську добу внаслідок безпосередніх торго­вельно-економічних зв'язків Київської Русі з Грецією та її коло­ніями в Причорномор'ї й Надазов'ї: корабель, левада, лиман, вап­по, кедр, кипарис, м'ята, огірок, кит, крокодил, єхидна тощо. З прийняттям християнства на Русі з'являються слова на взірець ангел, апостол, біблія, ікона, кадило, монастир, особові імена Андрій, Василь, Варвара, Галина, Катерина, Микола, Олександр, Олена, Софія, Федір та ін. Пізніше засвоюється здебільшого пи­семним шляхом лексика на позначення понять з галузі науки, техніки, культури, мистецтва, спорту: граматика,логіка, філоло­гія, філософія, автомат, планета, бібліотека, драма, мелодія, театр, також грецькі морфеми ізо-, агро-, мікро-, макро-, -філ, -фоб і под. На основі грецьких елементів творяться нові слова для називання понять, що з'являються в житті суспільства: те­леграф, телефон, телебачення, гідропоніка, космодром.

Важливу роль у розвитку культури народів Європи відігра­вала латинська мова. В Україні в XV—XVII ст. її викладали в школах. Ще більше посилився латинський уплив із захоплен­ням українських земель Польщею, де латина була літературною мовою до XVII ст. Тож латинізми теж посідають значне місце в українській лексиці: алібі, агрегат, імперія, статут, коефіцієнт, калорія, дисципліна, аудиторія, абітурієнт, власні особові імена Валентина, Валерій, Віктор, Віталій, Наталя, Сергій (котрі, як і давньоєврейські за походженням Веніамін, Ганна, Іван, Данило, Михайло, Мусій, прийшли через грецьке посередництво).

Здавна запозичалися в нашу мову тюркізми, особливо в XII—XVII ст. у зв'язку з посиленням торговельних, господар­ських та військових контактів східних слов'ян із тюркомовним світом. До тюркізмів, засвоєння яких відбувалося в основному усним шляхом, належать аркан, аршин, байрак, гарбуз, товар, сарай, барабан, сазан, козак, балик, кабан, чабан.

Старогерманізми з'явилися внаслідок зв'язків із германонор-манськими племенами: витязь, князь, майстер, осел, власні іме­на Гліб, Ігор, Олег, Ольга, Оскольд. Є в українській лексиці час­тина слів арабського (алгебра, азимут, алкоголь, гарем, зеніт, кумач, могорич, халат) і перського (балахон, бірюза, булат, ка­раван, тахта, шакал) походження. З мов народів Західної Євро­пи українська мова впродовж свого історичного розвитку запо­зичила також чимало слів. З німецької: варта, верстат, ґрунт, крам, ланцюг, фарба, цегла, крейда, шахта, штольня, бакенбарди, бутерброд, ландшафт, гросмейстер, гантелі, цейтнот. З фран­цузької: інженер, квартира, компанія, міністр, презентувати, асамблея, аташе, бюро, демарш, комюніке, режим, шантаж, шеф, актор, альбом, амплуа, суфлер, сюжет, аванс, акціонер, монтаж, вестибюль, оранжерея, флакон, вуаль. З англійської: бульдозер, грейдер, ескалатор, комбайн, конвеєр, дрейф, шквал, менеджер, спонсор, біфштекс, нокаут, тренер, клуб, комфорт, тент, трамвай, тролейбус. З інших західноєвропейських мов — з голландської (бакен, кіль, лоцман, трап, трос), з італійської

{акорд, алегро віолончель, колоратура, композитор, піаніно, сона­та), з іспанської' (карамель, москіти), з португальської (касп а, кобра), з норвезької (сага), з ісландської (гейзер) тощо.

Велика кількість слів іншомовного походження є інтерна-ціоналізмами. Інтернаціоналізм и — слова, які вжива­ються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і разом з тим зберігають близькість звучання й тотожність значення; як пра­вило, не мають відповідників у мові, що їх запозичила; поши­рені переважно у сфері лексики на позначення понять з галузей науки, культури, політики, мистецтва, суспільного життя: бур­жуазія, клас, гуманізм, організація, еволюція, конференція, універ­ситет, школа, електрон, молекула, синтез, автомобіль, трак­тор, героїзм, лірика, синхрофазотрон і под. Одним із розрядів іншомовної лексики єекзотизми (етнографізми) — слова, що називають поняття й реалії з життя певного народу або групи народів: луїдор, сантим, кюре; леді, містер, полісмен; аксакал, аул, чайхана. Крім екзотизмів, в українській мові є сло­ва, що не входять до її лексичного складу, але іноді вкраплюють­ся в текст для відтворення місцевого колориту, для надання мов­ленню жартівливого, книжного, урочистого забарвлення. Це так звані варваризми: аііег е§о — «друге я», аіта таіег — старовинна студентська назва університету, дослівно — «мати-годувальниця» (лат.), ійее /іхе — «нав'язлива думка» (фр.), гепі енд — «щасливий кінець» (англ.), фройндшафт! — «дружба» (нім.)

Дата добавления: 2015-09-30