Мистецтво гомерівської Греції та Архаїки (VIII—VI ст. до н.е.)
Егейська культура включає в себе архітектуру, скульптуру і розписи Кріта, Мікен і Тірійфа. Найяскравішою пам'яткою епохи є Кноський палац на Кріті. Це була перша ластівка головної ідеї античності — при усій своїй величі, він не пригнічує людини, а домірний їй. В основі фрескових зображень — людина і її враження від життя.
Гомерівський етап пов'язаний з переселенням в егейський світ нових грецьких племен, котрі витіснили ахейців. З 12 ст. до н.е. починається формування нового типу культури. З цим періодом пов'язується поява великих епічних поем «Іліада» та «Одіссея» Гомера. Греція переходить з бронзового віку у залізний, але носіями нових матеріальних можливостей стають народи, відсталіші за загальним рівнем культури. Знову гинуть міста, не будуються палаци, на багато десятиліть забувається писемність. Образотворче мистецтво замінюється ремеслом, над поетичним баченням світу панує аналіз і арифметичний розрахунок.
В епоху гомерівської Греції зародковий стан архітектури, з якої в стародавності був тісно зв'язаний розвиток монументальної скульптури й живопису, не сприяло широкому розквіту цих видів мистецтва. Найбільше повно естетичні ідеали часу знайшли своє вираження в епічній поезії, вершиною якої є "Іліада" і "Одиссея" Гомера. Мудра об'єктивність, всеосяжна широта сприйняття й охоплення життя, народності типів і характерів, перші зачатки гуманізму, характерного для еллінської культури, роблять гомерівський епос однієї з абсолютних вершин у художній літературі людства.
На відміну від поетичної глибини й пластичної ясності образів "Іліади" і "Одиссеї" мистецтво цього часу, що ще не виділилося з ремесла, відрізнялося надзвичайною схематичністю й наївністю. Так, наприклад, маленькі бронзові статуетки, що зображують Геракла й Кентавра, дивують кутастою наївністю руху й своєрідною орнаментальністю силуету. Схематизм зображення цих добутків близький ще до форм первісних фетишів і талісманів[10, c. 15-17].
В X-VІІІ ст. до н.е. відносно більший розвиток одержали прикладні мистецтва, зокрема кераміка. На основі розвитку гончарного ремесла, зокрема оволодіння гончарним колом, створювалися різноманітні за формою малі й більші глиняні вази. Правда, ці вази трохи затяжкі по своїх пропорціях. Вони ще позбавлені тієї гармонійної побудови і ясної архітектоніки, які відрізняють форми й пропорції пізніших грецьких ваз. Найбільш великі з них, що призначають для культових цілей або для поховання костей і попелу померлих, були прикрашені багатим геометричними за формою орнаментом. Звідси й термін "геометричний стиль", що часто застосовується до всього грецького мистецтва цього часу. У смуги геометричного орнаменту, що оперізують тулуб посудини, іноді украплювалися композиції, виконані в надзвичайно схематизованій умовній формі. Вони зображували сцени похорону й оплакування померлих, змагання на колісницях і т.д.
У дипілонської амфори фігури розташовані в наївно-симетричному порядку праворуч і ліворуч від смертного ложа. Схематизований жест плакальниці абсолютно однаково повторюється в кожній силуетній фігурці (мал. 2).
На межі 8-7 ст. до н.е. створюється «Теогонія» Гесіода, яка систематизує міфологію, дає картину походження світу, виявляє його головних діючих осіб: богів, героїв, міфологічних істот в людському образі. Створюються передумови для розвитку художньо-образного бачення, що підготовляє новий етап грецької культури.
Архаїчний період характерний посиленням різних впливів на грецьке мистецтво:
Ще в 9 столітті відбулася подія, що стала для грецької культури вирішальною: через фінікійців греки прийняли семітський алфавіт, причому удосконалили його, додавши кілька знаків, для позначення голосних. Найстаріші грецькі написи, виконані новим алфавітом, датуються 8 ст. до н.е.
На зламі 7-6 століть у грецькому мистецтві відбувається важливе зрушення. У вазовому розпису людині приділяють основну увагу. Водночас — і це теж дуже важливо — з'являється монументальна скульптура, головна тема якої знову ж таки людина[4, c. 28-32].
3. Грецьке мистецтво Класичного періоду (V – ІV ст. до н.е.)
Перехід від архаїки до класики обумовлений складними соціально-політичними подіями: боротьбою рабовласницької демократії проти тиранії, жорстокою війною грецьких полісів з персами. У світосприйнятті греків 6-5 століть накреслився перехід до якісно нового осмислення світу і нових форм його художнього відображення. Однією з особливостей духовної культури стає універсальність, неосяжність творчого діапазону знаменитих греків.
До початку V ст. до н.е. грецькі поліси вступили в пору свого найвищого економічного, політичного й культурного розквіту. Епоха класики була періодом подальшого розвитку принципів громадськості, що лежать в основі художньої культури поліса вже в період пізньої архаїки. Разом з тим саме в цей час остаточно зложилися основні принципи античного гуманізму, затверджуються достоїнство й краса людини, що стали, по вираженню одного з філософів V ст., "мірою всіх речей". Разом з тим риси реалізму, настільки виразно видимі вже в добутках пізньої архаїки, стають пануючий, визначальний стиль мистецтва класичної пори. Краса, нехай ідеалізована, узагальнена, але краса реальної, земної людини стає головним змістом мистецтва.
Центром культури стають Афіни, вільні греки можуть всебічно розвиватися і вдосконалюватися. Менше ніж за 20 років у місті створюються чудові храми, серед яких знаменитий ансамбль афінського Акрополя. Найвидатніші досягнення в скульптурі створюють такі майстри як Фідій, Поліклет, Мірон. 5 ст. до н.е. стало періодом розквіту театру, основними жанрами якого були трагедія і комедія. Це час діяльності великих драматургів: Есхіла, Софокла і Еврипіда.
Перший період формування класичного мистецтва є, власне кажучи, часом переходу від пізньої архаїки до ранньої класики. Найбільше повно це перехідне мистецтво втілилося в надгробній статуї Кройсоса (мал. 3).
Мужньо-прекрасний юнак, широкий у плечах і стрункий. Він величний і, здавалося б, нерухомий. І разом з тим ледь уловиме зрушення голови до осі симетрії, легкий живий трепет світла й тіней, що сковзають по мармуровій поверхні тіла, наповнюють образ почуттям надзвичайної пружності й життєвої сили. Образ юного атлета строгий і разом з тим радісний. Пружний вигин його всміхненого рота перегукується із пружними ритмами його міцно модельованих м'язів; сяйво мармурового голого тіла відтіняється рожево-червоним фарбуванням спадаючих на плечі волосся. Статуя ця перейнята духом античної "калокогатії", тобто гармонії, фізичної й духовної досконалості людини. На постаменті висічені слова: "Зупинися, перехожий, і переймися жалем; от могила, де спочиває Кройсос, якого стрімкий Арес повалив, коли він боровся в першому ряді"[4, c. 51-53].
Чудова бронзова статуя бога морів Посейдона (70-і роки V ст. до н. э). Вона була витягнута з морського дна в 1928 році. Чудова мускулатура його потужного тіла повні напруги (мал. 4). Розгніваний морський бог стрімко ступнув вперед, його грізна-владна особа повернена убік незримого ворога.
Ця статуя наочно показує, як від безособової й трохи відволікає від натхненності архаїчних статуй майстра класики перейшли до передачі певного стану душі героя.
Інша, більше лірична сторона цієї юної культури розкривається у вівтарі Афродіти (так званий трон Людовизи - 80-і роки V ст. до н.е.). На центральній плиті медово-золотавого по тоні мармуру показане народження з морської піни богині любові - Афродіти. На лівій від глядача стулці зображена оголена дівчина гетера, що грає на флейті; на права-права-закутана стругаючи фігура охоронниці сімейного вогнища - дружини, що творить узливання богам (мал.5). У центральній плиті пінонарождену Афродіту дбайливо приймають два Харита. Ритми всієї групи надзвичайно гармонічні й прості. Стрункий ритм Афродіти, що піднімається нагору, урівноважений рухом спадаючих складок її напівпрозорого вологого пеплоса, що щільно облягає її тіло.
На межі 5-4 ст. до н.е. зрушення в суспільному житті Афін, породжені війнами й епідеміями, призводять до поступового зниження значущості ідей колективізму і полісного устрою. Народжується нове ставлення до світу, який уже не здавався простим і ясним, ідеалом стає не громадянин-колективіст, а людина індивідуальна і неповторна. Відповідно змінюється художнє бачення майстрів мистецтв.
Пропорції споруд легшають, колони стають більш декоративними, частіше використовується корінфська колона з капітеллю, що стилізує в камені листя аканфа. Завдяки таланту архітектора Піфея, вперше в історії створюється величезна гробниця карійського володаря Мавсола і його дружини. Як і храм Артеміди в Ефесі, цю будову («мавзолей») прирахували до семи чудес світу.
Головним у праці скульпторів стає відображення естетичних, а не політичних ідей. Видатними представниками плеяди скульпторів стають Пракситель, Скопас і Лісіпп. При всіх відмінностях вони сходяться в одному: глибоких реалістичних пошуках: цілеспрямованій увазі до людини, світу її почуттів і повсякденних турбот.
Період пізньої класики - це період зародженого інтересу до звичайної людини, до навколишньої людини побуту. Така виконана учнем Лисиппа, що вражає нещадної реалістичної спостережністю, уже цілком портретна голова кулачного бійця, позбавлена яких би те не було рис, що ідеалізують.
В епоху пізньої класики одержує свій перший високий розвиток мистецтво живопису. І в період ранньої класики існували ряд живописців, що користуються славою й загальним визнанням, як, наприклад, Полігнот. Але, судячи з описів, древні фрески Полігнота, що прикрашають, зокрема, афінські пропілеї, мали площинний характер. Герої його композицій, як, наприклад, "Узяття Трої" або "Марафонська битва", розташовувалися по площині, навколишнє середовище передавалося самими елементарними засобами, світлотінь була відсутня. Живописці високої класики скоріше наслідували техніки рельєфів, бачачи своє головне завдання в передачі об'ємності, приділяючи ще недостатню увагу зображенню простору, передачі світло-повітряного середовища, тобто розробці тих особливих можливостей зображення, які несе художня мова живопису.
Щодо цього майстра ІV ст. до н.е.. Нікій і Апеллес пішли значно далі. Правда, до нас не дійшов жоден з оригіналів цих художників, і ми судимо про їх по описах древніх авторів і по пізніх античних копіях. Так, в одній помпейській фресці відтворена відома картина Нікія "Персей і Андромеда". Пейзажне тло в цій картині намічений ще загалом. Однак зображення людини відрізняється вже досить тонким моделюванням тіла, новим є також введення світлотіні.
Апеллес, що працював у другій половині ІV ст. до н.е., створював ряд складних алегоричних композицій. Найбільш значним внеском майстра в розвиток мистецтва живопису з'явилося вміння передати щиросердечний стан людини, а також те повітряне середовище, що його оточує. Особливо знаменита була в стародавності його Афродіта, зображена виходячою з води. Сучасників скоряло в цій картині майстерне зображення вологого тіла, прозорої води й особливо сяючий любов'ю погляд богині[2, c. 160-168].
4. Елліністичне мистецтво Давньої Греції (III—I ст. до н.е.)
Втрата Грецією політичної незалежності поклала край існуванню полісної форми державного і суспільного устрою. Поліси перетворилися в звичайні одиниці місцевого самоврядування. Майже всі центри, де продовжувала розвиватися грецька культура, знаходилися тепер за межами Греції як такої, в столицях нових елліністичних держав, утворених в результаті походів Олександра Македонського. Вийшовши за межі полісу, давньогрецька культура стала відкритішою, ввібрала в себе нові, перш за все східні елементи, ставала культурою космополітичною. Під впливом цих процесів відбувається формування інтелектуальної еліти, типовим представником якої є високоосвічений мандрівний учений.
В епоху еллінізму в ряді елліністичних імперій, що виникли на місці давньосхідних деспотій, традиції грецького мистецтва вступали в тісну взаємодію з місцевими східними культурами. Питома вага цих традицій у різних елліністичних державах був досить різний. Усе залежало від життєздатності самобутньої культури даної держави, характеру й особливостей його історичного розвитку.
На межі 3-2 ст. до н.е. починається бурхливий розквіт природознавства, філології, техніки. Не втратили значення Афіни, що славилися філософськими школами. Нові шляхи в поезії проклали Каллімак і Феокріт — майстри лірики. Розвивається містобудування, проводиться санітарне облаштування столиць, забезпечених каналізацією і водними ресурсами. Наявністю зручностей і чистотою елліністична Прієна перевершувала Париж доби Людовіка XV.
Картина розвитку елліністичного мистецтва, що поєднує мистецтво ряду народів, надзвичайно складна й строката, і не може бути скільки-небудь повно викладена в настільки короткому описі, до того ж присвяченому мистецтву властиво грецькому. Тому ми зупинимося на характеристиці тих художніх явищ еллінізму, які розвивають у нових умовах грецькі художні традиції[8, c. 209-210].
Основні досягнення еллінізму пов'язані із зародженням і розвитком портрета у власному змісті цього слова. У цей період створюються скульптури й картини, що передають не тільки індивідуальну своєрідність вигляду портретируємого, але в тій або іншій мірі розкривають його внутрішній духовний світ, своєрідність його психології. Інший характер придбало й монументальне мистецтво. Його образи стали більше грандіозними, можна навіть сказати надлюдськими. У кращих пам'ятниках епохи виразився повний жагучої патетики, стрімкої динаміки й драматичних конфліктів дух часу, насиченого бурхливими подіями.
Мистецтво еллінізму легко ділиться на два періоди: ранній еллінізм (ІІІ - середина ІІ ст. до н.е.) і пізній еллінізм (із середини ІІ в. до н.е.). Кращі твори мистецтва були створені в епоху раннього еллінізму. Самим чудовим пам'ятником цього часу була "Самофракійська Ніка" (богиня перемоги), поставлена на рубежі ІV і ІІІ ст. до н.е. на честь морської перемоги при Саліміні фракійському (мал. 6).
Правда, після того як завершилося становлення елліністичної монархії, тимчасовий розквіт економіки й культури виявився за і почався своєрідний період витончено-пишного зів'янення паразитичної рабовласницької культури, у монументальному мистецтві еллінізму стала розвиватися пишна й порожня декоративність, виявилося прагнення сполучати дріб'язково-оповідальну розповідь із зовнішньою ефектністю форм. Такі створені родосською школою група "Фарнезський бик", присвячена легенді про синів Дирки, манерно-витончені декоративно-алегоричні або міфологічні композиції олександрійської школи в Єгипті - "Ніл", "Спляча Аріадна" і ін.
Прагнення володарів прославити міць своїх міст стимулювало створення величних пам'яток архітектури і скульптури. Найвідомішою з них був стометровий маяк на острові Фарос, який створив Сострат із Кніда.Найбільш близька до шляхетних традицій високої класики статуя Афродіти Мілоської (ІІ ст. до н.е, мал. 7).
Образ Афродіти Мілоської глибоко хвилює нас і сьогодні, тому що в ньому художник розкрив красу гармонічно розвиненої людини. Афродіта Мілоська - це прекрасна жінка в розквіті своєї зрілості. Який гордовитий спокій, яка цнотлива й почуттєво прекрасна нагота, яка ясна натхненність! Це образ людини, фізично й духовно прекрасного. Дивна зовнішня обробка статуї. Художник чудово передає тонкі відтінки світла й тіні, що сковзають по шкірі, що повідомляють статуї теплий подих життя[4, c. 72-74].
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 44 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Зведення законів під назвою „Руська правда”, які склали київські князі, починаючи від Ярослава Мудрого і закінчуючи Володимиром Монома-' | | | Періодизація періоду Відродження |