У У – ІУ ст. до н.е. грецька культура стала однією з найрозвиненіших в світі. Об’єднання грецьких полісів: єдина мова з різними діалектами, спільне інтелектуальне життя,спільне захоплення спортом, любов до прекрасного, яка вилилась у спільне мистецтво, спільні релігійні обряди. Політеїзм: Зевс – бог грози та блискавки, Деметра – богиня родючості, Посейдон – море, Аїд – підземне царство. Афіна – символ діючої цноти й богиня війни, Аполлон – бог сонця, Діоніс – бог вина. Цікавими є грецькі містерії та культи. Місти – ті, хто похрестився водою, заводилися в зал посвяти, де відбуали таємні церемонії. Хтонічних богів задобрювали похмурим ритуалом – їм приносили криваві жертви. Олімпійських богів вітали радісними святами. Майно храмів, нерухомість, кошти й раби контролювались і керувались державними особами. Церква і держава були єдиними. Греки звертались до оракулів, яке вгадували майбутнє, читаючи по зірках, тлумачачи сновидіння. Афінський календар був релігійним. Грецька релігія покращувала суспільну мораль. У 566 р. до н.е. ПІСІСТРАТ ЗАПРОВАДИВ панафінейські ігри, які відбувались 1 раз в 4 роки. Найпопулярніші змагання атлетів в Олімпії, які запровадили в 776 р. до н.е. на честь бога Зевса)У 393 р. християни їх заборонили проводити, а у 1896 р. були знову відновлені.Жінок і рабів на свято не пускали. Пентатлон – п’ятиборство. Переможцю пов’язували голову вовняною стрічкою, потім одягали вінок із дикої оливи. Грецька філософія. Ідеалістична течія була заснована Сократом і його учнем Платоном. Вони стверджувал, що є вічно існуючий божий розум, який створює світ гармонійним і ідеальним. Учень Платона Арістотель вбачав основу світу – матеріальне начало. Період елінізму філософські школи: СТОЇКІВ, ЕПІКУРЕЙЦІВ ТА КІНІКІВ.
Стоїцизм – Зенон, головні ідеї – людина – це частина всесвіту, мета життя – активна діяльність щодо підтримки рівноваги в світі. Епікур – закликав звільнитися від страхів і страждань. Кініки – Антисфен, Діоген, запевняли, що сім’я, суспільство – це кайдани для людини, щоб бути щасливим – треба жити за законами природи.
Театр та література. “Трагедія”)”пісня цапів”), спочатку мала елеенти сатири, закінчувалася оплакуванням смерті Діоніса. У 500 р. до н.е. на південному схилі Акрополя було побудовано кам’яний театр на 15 тис. глядачів. Під час свята Діоніса на перегляд драми було відведено три дні. Кожен день показували 5 пєс: 3 трагедії, драму та комедію.Трагіки: Есхіл (“Прикований Прометей”, “Орестея”) Софокл, (Едип – цар”) Еврипід (“МЕдея”).
Архітектура і мистецтво. Грецькі міста будувалися за попереднім плануванням, який розробив Гіподам з Мілету. Грецькі будівлі були прикрашені колонами: доричними, іонічними, коринфськими. Велика фігура Афіни,Зевса – Фідій. Головний храм – Парфенон. На Акрополі була побудована ще одна скульптура – Ерхтейтон. Його частина “портик кареатид”, це шість мармрових дів підтримують мармурове покриття. Скульптори: Піфагор Регійський (“Хлопчик, що виймає скабку”, “Візничий”), Мирон (“Дискобол”), Поліклет (“Дорифор”), Скопас, Пракситель, Лісіпп.
57. Боротьба Риму за світове панування.
Римляни називали фінікійців пунами, звідси назва війни між Римом і Карфагеном. УХІІ ст. до н. е. фінікійці заснували колонію в Північній Африці – Карфаген – могутня держава, що розташовувалась на головних морських шляхах, була центром обміну ремісничих виробів, могутня колоніальна держава. Вся влада в руках великих землевласників, торговців і підприємців. За політичним устроєм – рабовласницька олігархічна республіка. Війна з обох боків носила загарбницькій х – р, це була боротьба двох могутніх держав за панування в Середземномор’ї. Перша Пунічна війна (264 – 241 р. до н. е.) Початок війни пов’язаний з сицилійським містом Мессани, яке захопили південноіталійські найманці й попросили допомоги у римлян. В першій же битві римляни розбили карфагенський флот. Сенат вирішив завдати удару по Карфагену з Африки. Але африканський похід закінчився катастрофою. Для Риму. У 241 р. до н.е. було підписано мир на таких умовах: Рим отримує 3,2 тис. талантів контрибуції, всі острови між Сицилією та Італією. Але війна на цьрму не закінчилася. Друга Пунічна війна (218 – 201 р. до н.е.). після взяття Сагунта(союзник Риму) римляни відправили до Карфагену послів з вимогою видати їм Ганнібала. Сенат їм відмовив, тоді було оголошено війну. Ганнібал пішов на Рим з півночі, де його ніхто не чекав. Перша зустріч Ганнібала із Сципіоном відбулась біля притоки р. Тіцині. Завдяки кінноті Ганнібал отримав перемогу. У битві біля Тразименського озера Г. перебив усіх римлян але не пішов на Рим, а обрав стртегію систематичного спустошення Італії. У Римі новий диктатор – Фабій Максим. У 216 р. Г. захопив Канни – важливий продовольчий пункт римлян. Г. знову отримав перемогу. У 211 р. римський сенат відрядив в Іспанфію армію на чолі з Публієм Сципіоном. До осені 206 р. до н.е. уся Іспанія знаходилася в руках римлян. У 201 р. до н.е. був підписаний мир. За умовами Карфаген втртив всі неафриканські володіння і частину африканських, повертав усіх полонених судна і слонів, а також виплачував 10 тис. талантів контрибуції протягом 50 р.Причини перемоги римлян: федерація римських полісів була сильніша за колоніальну державу, римське військо мало сильний патріотичний дух. Третя Пунічна війна (149 – 146 р. до н.е.) У 150 р. до н.е. карфагеняни дали привід до війни: напали на римського царя Масініса. Облога Карфагена тривала два роки. Цю операцію проводив Сципіон. Шість днів і ночей йшов бій за кожну вулицю. 900 карфагенян підпалили себе разом з сім’ями, багато продано в рабство.
56. Виникнення християнства та його рання історія.
Соціально – економічна та політична криза римської республіки у ІІ – І ст. до н.е., не могла не позначитися на ідеологічному житті. Всі імператори, починаючи з Августа розуміли, яку важливу роль відіграє релігія, тому обіймали пост понтифіка і ввели культ “генія імператора” Та нові культи були непопулярні. Аристократи більше схилялися до релігійного скептицизму і стоїцизму Сенеки, в тому числі і імператор Марк Аврелій. Бідні плебеї та люмпени більше симпатизували кінікам, які з торбою ходили по світу і в усіз бідах звинувачували багату знать. З 30 – х років ІІ ст. до н.е. Іудеєю правили першосвященники з дому Хасмонеїв. У І ст. до н.е. Іудея звернулась до Риму за підтримкою і стала залежною від нього. Іудейській народ відчував гніт власних жреців і римських намісників. З’являються секти. Серед сектантів і за межами Палестини популярністю користувалися ідеї філософа Філона Олександрійського. Згідно його вчення, бог Яхве недоступний людському розумінню, він всемогутній, творець світу. Найбільшим і найважливішим джерелом є Біблія, а саме Новий Завіт, який складається з 27 творів: чотирьох Єванглій, Дій апостолів і 21 послання. Історики того часу переконують нас у історичності особи Ісуса. Ціною цього є праця Йосипа Флавія “Іудейські старожитності”, де він згадує святого чоловіка Ісуса, який творив чудеса. Найважливішими догмами християнства є 10 заповідей та принципи Нагорної проповіді Ісуса влада переслідувала християн тому що ворни відмовлялися брати участь у культі «генія імператора”, різні християнські оюбщини складалися з плебеїв та рабів. Гоніння лише посилили християнські общини.
55. Проблеми античного рабства в сучасних історичних дослідженнях.
У рабство частіше потрапляли іноземці, з Північного Причорномор’я, Фракія, Мала Азія. Джерела рабства: війни, народження в рабстві, піратство, правопорушення, боргова кабала. Головний ринок знаходиться в Афінах. Рабська праця найчастіше використовувалась в домашньому господарстві. Вигідно було купувати й віддавати рабів у найми. Раб не був членом полісу, юридично неповноправний, він був предметом купівлі – продажу, знаряддям праці, раби не мали імені.. але все ж деякі права вони мали: господар міг покарати фізично, але не вбити, раб міг заховатися в храмі. У Аристотеля раб – знаряддя праці, у Платона – тварина. Афінські раби користувалися більшими правами. Перші протести проти рабства прозвучали в грецькому театрі. Рабство в Римі було більш розвиненим, що було наслідком активної завойовницької політики: воно з патріархального швидко перетворилося в класичне. Після успішних війн ІІІ – ІІ ст. до н.е. різко збільшилась кількість рабів, багатства, тепр римлянам можна було не працювати, а всю роботу виконували раби. Особливості класичного рабства: 1(виробництво спрямоване на створення додаткової власності; 2) у рабовласницькому господарстві організовується товарне виробництво, яке хитає устої натурального господарства; 3) господарства встановлють тісніші зв’язки з ринком; 4) посилення експлуатації рабів. Повстання рабів в Італії і на о. Сицилія в 30 – х рр. ІІ ст. до н.е. Серед сицилійських рабів було багато вихідців з елліністичних держав, які пам’ятали, що таке свобода, жахливе становище. Очолив повстання сирієць Евн у 138 р. до н.е. Повсталі пловбивали усіх вільних жителів, знищували великі вілли, не чіпали дрібних господарств. У 104 р. до н.е. друге повстання на. О. Сицилія. Привід – протиправні дії намісника Сицилії Ліцинія Нерви, який не виконав розпорядження сенату про звільнення незаконно поневолених людей для боротьби з кімврами і тевтонами. Повстання придушене, а сицилійським рабам заборонили торкатись зброї під страхом смерті. Спартанська війна.(74 – 71 рр. до н.е.) Повстання почалось у школі гладіаторів. 74 гладіатори втекли з Капуї і заховались на горі Везувій. Очолив Спартак, нараховували 10 тис. чол. Спартаку швидко просувався через Апеннінські гори до Альп, а звідти до кельтів. Він розбив дві консульські армії і з 120 тис. рушив на РИм. Красс, Помпей і Лукулла розбили військо повсталих. Шість тисяч полонених було розіп’ято вздовж Аппієвої дороги між Капуєю і Римом.
51. Австрійська революція 1848 – 49 рр. та Західна Україна.
Розпочавшись в Італії і Франції, революція перекинулась до Німеччини, а в 1848 р. спалахнула у Відні. 15 березня австрійський цісар Фердинанд І проголосив конституцію., яка передбачала надання громадянам свободи слова, друку, зборів, скликання парламенту. Уряд пішов на скасування кріпосницької системи. За скасування панщини поміщики дістали грошові відшкодування від держави і звільнення від ряду податків. Закон про скасування панщини певний час не поширювався на Буковину, що викликало бунти селян. Лише у серпні 1848 р. цей закон поширився і на і землі. Згілно з рішенням парламенту, селяни були зобов’язані заплатити поміщикам за своє звільнення дві третини викупних платежів, а держава платила решту. 19 квітня 1848 р. львівські українці від імені всього українського населення надіслали австрійськомсу цісарю петицію з вимогами рішучих перетворень у культурній сфері. Вони вимага ли запровадження в школах української мови, видання законів українською мовіою та її знання всіма чиновниками, зрівняння в правах духовенства всіх віросповідань, надання українцям права доступу до всіх державних установ. Почала виходити перша газета, друкована українською мовою “Зоря Галицька”, що сприяло піднесенню національної свідомості. Галицькі поляки першими скористалися демократичними свободами і організували свій осередок Центральну Раду Народову у Львові, яка проголошувала своєю метою створення Литовсько – Русько – польської Речі посполитлої. У відповідь на дії поляків укр. Інтелігенція 2 травня 1848 р. заснувала свій орган – Головну руську раду, яка мала відстоювати інтереси українського населення Галичини. Єдності між членами не було: одні виступали за створення слов’янської федерації, деякі мріяли про незалежну українську державу з центром у Києві, але основна маса – на поділ Галичини на Західну і Східну.Була відкрита у Львівському університеті кафедра укр. Мови і літератури, її завідувачем став Яків Головацький. Ситуація загострилась, коли пропольськи налаштовані сили почали створювати власну гвардію, а проукраїнські – загони стрільців. Збереження протистояння українців і поляків було на користь австрійській владі, допомагало їй зберегти свій контроль над Галичиною. Значним досягненням революції в австрійській імперії було скликання рейхстагу. В ньому представники українського населення, у тому числі селянства, стали залучатися до парламентської діяльності. Але восени 1848 р. реакція пішла в контрнаступ.Демократичні сили були розгромлені. Причинами були: відсутність єдностфі між представниками різних нацфіональних груп західноукраїнського населення.
54. Реформи в Російській та австрійській імперіях у середині ХІХ ст.. та українські землі.
Російська імперія. Реформи: - земська (створювались земства, для організацій вводилася принципово нова виборча система, що будувалась по буржуазному принципу майнового цензу і передбачала створення курій – землеробська, міська, селянських общин. Позитивне значення утворення земств: сприяли розвитку господарської активності, залучили до суспільно – політичного життя ширші стани імперії. – міська (створення станових органів управління, виборче право надавалося купцям, промисловим власникам). Судова система тепер формувалась як єдина, всестанова, чітко субординована – в особі мирових суддів, що обиралися земствами, окружних судів та судових палат. Сам судовий процес ставав змагальним: звинувачення представляв прокурор, захист вів адвокат. Військова реформа – запровадила принцип загальної військової повинності, з’явився військовий суд, засновувалась сучасна – окружна – система військового управління. Реформи в освіті - університети звільнялися від бюрократичної опіки попечителів, роль вищого управлінського органу перебрала на себе виборна Рада., з’явились жіночі гімназії. Відміна кріпосного права – 19 лютого 1861 р. – 5 – та річниця правління Олександра ІІ. Він підписує маніфест про відміну кріпосного права в Росії і ряд „Положень”, що пояснювали умови звільнення селян. Ця реформа частково вирішила аграрне питання, але майже нічого не змінила в соціальному статусі селянства. 19 лютого 1861 р. – положення, що встановлювало юридичну закріплюваність основних принципів ліквідації повинностей селян і наділу селян землею: було запроваджено обов’язковість наділ селян садибною землею (регулювалось спочатку різними повинностями, а потім – викупом). Перехід селян на викупну систему був прогресивним кроком і сприяв розвитку товарно – грошових відносин на селі. Сума викупу і ціна землі були різними.
Реформи в Австро – Угорській імперії. Конституційна – у імперії відбувся перехід до конституційної монархії з розподілом влади на законодавчу, виконавчу, судову. Найвищий законодавчий орган став двопалатним, половина депутатів верхньої його палати призначались імператором, решта – обиралась сеймами.. В країні закладались підвалини демократичної еволюції суспільства – представницька демократія, незалежне судочинство, вільна преса, партії, громадські об’єднання. Реформа освіти: принцип обов’язкової початкової освіти для всіх дітей до 14 років. Навчання у початковій школі фінансувалося державою, ставало безплатним для громадян, школа звільнялась від церковної опіки. Реформи призвели до перерозподіл провінційної влади на користь елітарних національних верств, залишивши українців у підпорядкованому становищі.
53. Політичний пере устрій Східної Європи в останній третині ХУІІІ ст.. та українські землі.
Криза системи європейської рівноваги, яка склалася ще в ХУІ ст.. і визначала місце України в „геополітичному трикутнику”: Польща – Туреччина – Росія.. Коло держав – лідерів Європи залишала Швеція. Колись могутня Річ Посполита перетворилась на сателіта Росії, державу без армії і нормальної політичної влади. З кінця ХУІІ ст. під тиском Австрії та Росії стала здавати свої позиції Османська імперія. Вирішальним аргументом в спорах між державами залишалась сила. Країнами полюсами нової системи ставали Росія і Франція. Інтереси цих держав стикалися в Туреччині, Польщі, Швеції.На європейському просторі між цими двома полюсами зростала роль Англії та двох центральних держав – Австрії та Прусії. Відстоюючи власні інтереси, вони намагались обіграти на власну користь протиріччя, ускладнення в політиці найсильніших держав континенту. В останній третині ХУІІІ століття російська дипломатія та військова машина приступила до розв’язання двох питань: турецького та польського. Поширення імперської влади на нові території України означало й перенесення туди всіх тягот російської політики та соціальної системи. Розв’язавши польське питання явилося логічним продовженням південної політики Росії. За згоду Австрії та Прусії на „придбання” Росії в Причорномор’ї, уряд Катерини ІІ „розрахувався” поступками цим державам у Польщі. Так виникли ідеї поділу Речі Посполитої.. Перший відбувся в 1772 р. І безпосередньо торкнувся долі українських земель. Австрія отримала Східну Галичину, Буковину і Закарпаття. 12 січня 1793 р. Росія та Прусія підписали конвенцію – другий поділ Польщі, за якою Росії відійшли Західна Білорусія та українське Правобережжя. Заключний акт Віденського конгресу провідних європейських держав мало торкнувся державної незалежності українських земель. Уряд Олександра І змушений був поступитися Тернопіллям Австрії, одержавши натомість колишнє Велике герцогство Варшавське з українськими Холмщиною та Підляшшям. Закріпилась за Росією і Бессарабія.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 35 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |