Інформацію про машини та устаткування, які передбачається використати у виробничому процесі, зручно подати у вигляді таблиці (табл. 6.1). У підрозділі «Сировина, матеріали та комплектуючі вироби» необхідно: · навести перелік усіх видів сировини, матеріалів та комплектуючих виробів, які передбачається використовувати у виробничому процесі; · указати конкретних постачальників; · визначити закупівельні ціни (за одиницю); · дати пояснення щодо фінансових та інших умов поставок і місцезнаходження постачальників; · визначити необхідні обсяги запасів, а також (за потреби) указати на особливі умови їх зберігання. Відомості щодо сировини, матеріалів та комплектуючих виробів можна також звести в таблицю (табл. 6.2). При цьому питання про необхідні запаси матеріальних ресурсів, особливі умови їх зберігання (наприклад, ресурсів, які швидко псуються) розглядаються окремо. Підрозділ плану «Виробничі та невиробничі приміщення» подає інформацію про потреби фірми у виробничих і невиробничих приміщеннях з адміністративними, складськими, підсобними включно. У цьому розділі треба описати приміщення з погляду їх розмірів, місцезнаходження, наявності майданчиків для навантажувально-розвантажувальних робіт, забезпечення транспортними комунікаціями тощо. Додатково у виробничому плані можуть бути охарактеризовані: · принципи контролю виробничих процесів на фірмі, матеріально-технічних запасів, запасів готової продукції, якості продукції. При цьому слід указати, які конкретно процедури контролю якості продукції та перевірок буде використовувати фірма та на які стандарти або інші вимоги вона буде орієнтуватися; · вплив зростання випуску продукції на виробничі операції (чи треба буде розширювати виробництво в найближчому майбутньому? Чи потрібним буде додаткове устаткування і, відповідно, додаткове фінансування?). Наприкінці виробничого плану має бути окреслений вплив зовнішніх факторів на виробничу діяльність фірми. Це зв’язано з тим, що фірма, як правило, неспроможна або лише незначною мірою здатна тримати під своїм контролем такі зовнішні фактори. До основних зовнішніх факторів, які впливають на виробничу діяльність фірми, належать: · можливості придбання і зміна вартості виробничих ресурсів (наприклад, ціна на матеріальні ресурси може змінюватися з ініціативи постачальників, під впливом економічної або політичної нестабільності тощо); · імовірність появи нових технологій виробництва даної продукції; · юридичні обмеження. Останнє є досить впливовим фактором, оскільки існує багато різноманітних міжнародних, загальнодержавних і місцевих нормативних актів, які безпосередньо стосуються виробничих процесів (санітарні норми, нормативи органів охорони довкілля, вимоги до утилізації відходів виробництва і безпеки праці тощо). Характеризуючи вплив зовнішніх факторів на виробничу діяльність фірми, треба стисло сформулювати: · характер і джерела такого впливу; · можливі позитивні й негативні наслідки такого впливу; · способи, за допомогою яких можна подолати негативні наслідки.
Для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу необхідна оцінка основних засобів (фондів). Суть оцінки основних фондів полягає в тому, що вона являє собою грошове вираження їх вартості. Існує декілька видів оцінки основних засобів (фондів): 1. в залежності від моменту проведення оцінки основних засобів (фондів): — первісна (початкова) - це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. — відновна вартість - це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. 2. з огляду на стан основних фондів: — повна - це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. — залишковою вартістю - реально існуюча їх вартість, ще не перенесена на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги), є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. В умовах ринкової економіки система господарювання повинна містити в собі достатні економічні стимули ефективного використання основних фондів, виробничих потужностей, усього наявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку. Розглянемо основні дефініції: Фонди підприємства - це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються і використовуються у процесі його розширеного відтворення для забезпечення його життєдіяльності. До складу фондів входять основні та оборотні фонди, фонди обігу, резервні й страхові фонди, а також інші матеріальні цінності й фінансові ресурси. Основні фонди - це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного фонду.
| Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі (будівлі та споруди виробничого призначення, передавальне обладнання, силові та робочі машини й устаткування, транспортні засоби тощо). Вони поділяються на активну частину - силові машини, робочі машини й устаткування, прилади, інструменти й пасивну частину - будівлі, споруди, інвентар, які впливають на виробничий процес опосередковано. Невиробничі основні фонди - засоби праці, які безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, а задовольняють побутові й культурні потреби (житлові будинки, об'єкти охорони здоров'я, дитсадки, клуби і т.д.). Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості) і економічного спрацювання (втрачання реальної вартості), а також техніко-економічного старіння (процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу). Є два розрахункові методи, якими можна визначити ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці: Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Розкриваючи технологічний процес виготовлення продукції на фірмі,підприємець має чітко визначити: які саме машини, обладнання та інструменти необхідні у виробничомупроцесі; яка сировина, матеріали і комплектуючі вироби будуть використовуватисядля виготовлення продукції; робітників яких професій і кваліфікацій необхідно найняти; конкретно приміщення необхідні; які роботи будуть виконуватися самою фірмою, а які на стороні за іконтрактами.
Оборотний капітал – це частина активів підприємства (поточні активи), яка включає: - оборотні кошти (або оборотні засоби); - короткострокові фінансові вкладення. Оборотні кошти підприємства складаються з оборотних фондів та фондів обігу. Оборотні фонди – це частина засобів виробництва, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції, змінює або втрачає свій первинний натуральний вигляд і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці (які мають вартість менше встановленого нормативу або термін служби менше одного року). Оборотні фонди поділяють на ряд груп: 1. Виробничі запаси. До них належать запаси сировини, основних та допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються. 2. Незавершене виробництво. 3. Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок витрат виробництва у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію та винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації тощо. Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування характеризує виробничо-технологічну структуру оборотних фондів. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, обумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси – на підприємствах легкої промисловості (85-90%); незавершене виробництво – на підприємствах машинобудування (30-40%, у зв’язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів – на підприємствах добувної промисловості (40-50%). Фонди обігу – це частина оборотних коштів підприємства, яка забезпечує безперервність виробничого процесу. До них належать: - готова продукція на складі підприємства; - готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі; - грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках; - грошові кошти у незавершених рахунках; - готівка в касі. Сукупність оборотних фондів та фондів обігу підприємства становлять його оборотні засоби. Структура оборотних засобів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів, яке виражається у відсотках. Ця структура може бути досить різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних коштів – це оборотні фонди, 1/3 – фонди обігу. Джерелом формування підприємства є такі групи засобів. 1. Власні та прирівняні до них оборотні кошти. Фонд власних оборотних коштів потрібен підприємству для авансування грошей у створення мінімальних запасів сировини, матеріалів, палива, тари, незавершеного виробництва, готової продукції. Розміри мінімальних запасів залежать від обсягу виробництва, характеру технологічного процесу, умов постачання та збуту. Частина фонду власних оборотних засобів вкладається у сферу розрахунків з покупцями й постачальниками у вигляді відвантаженої (переданої) продукції до моменту надходження грошей на поточний рахунок у банку, а також у вигляді грошових коштів. Джерелами формування власних оборотних коштів є:
|
- статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внесками власників (засновників) у капітал підприємства. Законодавство України передбачає мінімальні розміри статутних капіталів, нижче від яких державна реєстрація підприємства не допускається. Розмір статутного капіталу підприємства змінюється в процесі його господарської діяльності. Додаткові кошти державному підприємству на збільшення обсягу виробництва можуть бути виділені з державного бюджету або за рахунок перерозподілу коштів інших підприємств даної галузі. Акціонерне товариство може додатково випустити акції, товариство з обмеженою відповідальністю – збільшити суми внесків усіх учасників до статутного капіталу підприємства. Незалежно від типу підприємства та форми власності статутний капітал може зрости за рахунок: а) реєстрації додаткових внесків учасників до нього; б) безпосереднього приєднання до нього частини одержаного прибутку на приріст власних фінансових ресурсів; в) коштів додаткового капіталу, зокрема від дооцінки (індексації) основного капіталу у випадках, передбачених законодавством і положеннями (стандартами бухгалтерського обліку); г) зарахування до статутного капіталу частини резервного капіталу. - пайовий капітал – сума пайових внесків членів союзу та інших фірм, що передбачена установчими документами. Іншими словами – це статутний капітал, який формується у споживчих товариствах, колективних сільськогосподарських підприємствах, кооперативах за рахунок пайових внесків. Підприємства будь-якої форми власності мають право зменшувати свої статутні капітали, повернувши частину паїв або акцій засновникам (учасникам). - додатковий вкладений капітал (для акціонерних товариств) – сума, на яку вартість реалізації випущених акцій (продажна вартість) перевищує їх номінальну вартість (емісійний доход); - інший додатковий капітал – це фінансові ресурси, які утворюються за рахунок: а) дооцінки та індексації основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів; б) одержання у безкоштовному порядку будь-яких активів від сторонніх і фізичних осіб; в) внесків засновників та учасників понад розмір статутного капіталу і без рішення про його збільшення й перереєстрацію. - неоплачений капітал – сума заборгованості власників за внесками до статутного капіталу підприємства (приводиться в дужках та віднімається при визначенні підсумку власного капіталу); - нерозподілений прибуток – це залишок одержаного підприємством прибутку, не витраченого за відповідними напрямками на дату складання звіту. - резервний капітал утворюється на підприємствах за рахунок чистого нерозподіленого прибутку на умовах, зафіксованих в установчих документах. Ці кошти використовуються в тому разі, коли необхідні витрати не покриваються наявним нерозподіленим прибутком (наприклад, на виплату дивідендів за привілейованими акціями), а також на покриття різниці між номінальною та продажною ціною випущених акцій. За рахунок резервного капіталу підприємство може покрити збитки від своєї господарської діяльності, а також збільшити статутний капітал. - вилучений капітал – це елемент власного капіталу, який має місце при зменшенні господарськими товариствами своїх статутних капіталів і являє собою собівартість власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу. - резерв по сумнівним боргам. Прирівняні до власних оборотні кошти – це кошти, які не належать підприємству, але у певній сумі перебувають його розпорядженні. До них належать: резерв майбутніх витрат та платежів (витрачання на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов’язання), спеціальні фонди, залишки коштів цільового фінансування та цільових надходжень із бюджету та інших джерел. 2. Залучені оборотні кошти являють собою емісію цінних паперів. 3. Позикові оборотні кошти – це кредити та позички банків короткострокового та довгострокового характеру. До позикових фінансових ресурсів, які використовуються для створення фонду оборотних коштів, належать також усі види кредиторської заборгованості. Короткострокові фінансові вкладення – вкладення строком до одного року. 4.3 Нормування оборотних коштів. Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. Тому оборотні кошти розподіляють на нормовані та ненормовані. До нормованих оборотних коштів належать: - виробничі запаси; - готова продукція на складах; - незавершене виробництво; - витрати майбутніх періодів. До ненормованих відповідно належать відвантажена продукція, грошові кошти на розрахункових рахунках, готівка в касі, дебіторська заборгованість, інші оборотні кошти. За розрахунками багаторічних середніх величин на промислових підприємствах України частка нормованих оборотних коштів становить 70-75%. Необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються в запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції визначається їх нормуванням. Нормування – це процес обчислення тієї частини оборотних активів (запасів та затрат), яка потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків. Основними завданнями нормування є розробка на кожному підприємстві економічно обґрунтованих норм та нормативів власних оборотних коштів, що забезпечують прискорення обігу та найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів. При розрахунку нормативу власних оборотних активів необхідно виходити з виробничого напрямку підприємства, планів виробництва та реалізації продукції, її собівартості, норм витрат і запасів товарно-матеріальних цінностей, що передбачені у планах виробництва та матеріально-технічного забезпечення, умов розрахунків із заготівельниками та постачальниками, а також забезпечення прискорення обігу оборотних коштів. Нормування оборотних коштів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва та ін. та розрахунок нормативу власних оборотних коштів у грошовому виразі на кінець року, кварталу. Норма - це відносна або мінімальна величина оборотних коштів, що обчислена в установленому порядку за кожним їх видом, яка необхідна для розрахунку нормативу. За окремими видами оборотних коштів вона розраховується в абсолютних величинах (гривні, копійки), за іншими у відносних величинах (дні, відсотки). Норми оборотних коштів за їх видами повинні розроблятися на кожному підприємстві відповідно до “Типового порядку визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей”, затвердженого Міністерством фінансів і Міністерством економіки України. Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних коштів у грошовому виразі, необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків. Нормативи власних оборотних коштів повинні враховувати потреби підприємства в активах не тільки для основної діяльності, але й для капітального ремонту будинків, споруд, що виконується господарським способом, а також для допоміжних служб підприємств, які не перебувають на самостійному балансі. Норми та нормативи обчислюються складанням спеціальних розрахунків за кожним видом оборотних коштів, що нормуються. Визначаються нормативи на кінець планового року за окремими видами оборотних коштів множенням норми на обсяг (одноденну витрату) нормованих цінностей або витрат виробництва, що приймаються у розрахунок. Нормативи розраховуються на підставі даних бухгалтерської звітності та таблиць виробничо-фінансового плану.
| Особливістю в обчисленні нормативів оборотних коштів є те, що за окремими їх видами (незавершеному виробництві) нормативи встановлюються в обсязі повної потреби підприємства в них, а за іншими (сировина та матеріали, пальне, запасні частини, допоміжні матеріали) – у розмірі мінімально-необхідної потреби. Це пов’язано з тим, що витрати незавершеного виробництва не відшкодовуються виручкою від реалізації продукції запланованого року, а включаються до собівартості продукції наступних періодів, тому на них підприємствами виділяються кошти у повному обсязі. Запаси ж сировини, основних матеріалів, пального та інших товарно-матеріальних цінностей споживаються та відшкодовуються систематично, тому на них підприємствами виділяються активи в обсязі мінімальних запасів, що забезпечують безперервний процес виробництва. Розрахунку норм і нормативів власних оборотних активів на підприємстві повинна надаватися особлива увага. Від того, наскільки економічно обґрунтовано розраховані нормативи та норми, залежить ефективність використання оборотних коштів, прискорення їх обігу та фінансовий стан підприємства. Нормування виробничих запасів. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах (сировина, матеріали) визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму запасу в днях.
1.Значення, структура та розробка фінансового плану. Фiнансове планування – це процес визначення обсягу фiнансових ресурсiв за джерелами формування i напрямками їх цiльового використання згiдно з виробничими та маркетинговими показниками пiдприємства у плановому перiодi. Метою фiнансового планування є забезпечення господарської дiяльностi необхiдними джерелами фiнансування. Отже, основними завданнями фiнансового планування на пiдприємствi є: забезпечення виробничої та iнвестицiйної дiяльностi необхiдними фiнансовими ресурсами; установлення рацiональних фiнансових вiдносин iз суб’єктами господарювання, банками, страховими компанiями тощо; визначення шляхiв ефективного вкладання капiталу, оцiнка рацiональностi його використання; виявлення та мобiлiзацiя резервiв збiльшення прибутку за рахунок рацiонального використання матерiальних, трудових та грошових ресурсiв; здiйснення контролю за утворенням та використанням платiжних засобiв. Фiнансове планування дає змогу розв’язати такi конкретнi питання: якi грошовi кошти може мати пiдприємство в своєму розпорядженнi; якi джерела їх надходження; чи достатньо засобiв для виконання накреслених завдань; яка частина коштiв має бути перерахована в бюджет, позабюджетнi фонди, банкам та iншим кредиторам; як повинен здiйснюватися розподiл прибутку на пiдприємствi; як забезпечується реальна збалансованiсть планових витрат i доходiв пiдприємства на принципах самоокупностi та самофiнансування. Розробка фінансових планів відіграє важливу роль у реалізації стратегії підприємства на поточний рік. Це планування дозволяє визначити на майбутній період усі джерела фінансування діяльності підприємства, сформулювати систему його доходів і видатків, забезпечити постійну платоспроможність підприємства, визначити структуру його активів і пасивів на кінець планового періоду. Вихідні передумови для розробки фінансового плану такі: фінансова стратегія підприємства і цільові фінансові нормативи, установлені на майбутній період; фінансова політика по окремих аспектах фінансової діяльності, розроблена в процесі формування фінансової стратегії; планові обсяги виробничої й інвестиційної діяльності підприємства; результати фінансового аналізу за попередній період; для діючих, особливо для знову створюваних підприємств, необхідно мати прогноз фінансових показників фірми, щоб оцінити вплив передбачуваних рішень на її фінансовий стан. Із цих позицій доцільно у фінансовому плані складати три основних розділи: план прибутків і збитків, план (прогноз) руху коштів, проект балансового плану (план активів і пасивів). Ступінь деталізації показників кожного з видів фінансового плану визначається підприємством самостійно з урахуванням специфіки його діяльності, а також діючої практики організації фінансового й управлінського обліку. Технологія планування в умовах ринку повинна відповідати таким вимогам: по-перше, для нинішнього перехідного періоду ключовою проблемою планування є адаптація. Методи і механізми розробки планів повинні, з одного боку, враховувати багаторічний досвід планової роботи, а з іншого боку - бути націлені на дедалі більшу відповідність вимогам ринку; по-друге, варто виходити з принципу адекватності планування відповідно до умов ринкового середовища, що змінюються. Це означає, що методи планування повинні постійно переглядатися, а при необхідності застосовуватися принципово нові методи й процедури планування; по-третє, необхідно враховувати, що дієвість планування залежить від відповідності плану реальним умовам. Отже, планування в масштабі підприємства має бути безперервним процесом пристосування до умов, що змінюються, а сама процедура планування – дуже гнучкою і забезпечувати швидку реакцію на зміну ринкової кон'юнктури; по-четверте, процедури планування мають забезпечувати безпосередній зв'язок показників плану з впровадженням нової техніки, технології, поліпшенням організації виробництва і праці; по-п'яте, сама технологія складання плану повинна забезпечувати використання ринкових інструментів, щоб з їх допомогою вчасно аналізувати й вносити корективи в розроблені плани. Фінансовий план є ключовим розділом бізнес-плану. Головна мета фінансового плану — узагальнити основні положення всіх попередніх розділів бізнес-плану, зводячи їх в одне ціле у вартісній формі, та обґрунтувати доцільність реалізації даного підприємницького проекту з економічного погляду. Особливий інтерес до фінансового плану пов'язаний з тим, що в ньому: • узагальнюються у вартісній формі результати розробки решти розділів бізнес-плану; • кількісно визначається потреба даного бізнесу в інвестиціях; • обґрунтовується висновок щодо економічної доцільності реалізації підприємницького проекту. Розрахунки, які містить фінансовий план, мають дати чіткі та ясні відповіді на такі запитання самого підприємця, потенційних інвесторів і кредиторів: • звідки фірма отримуватиме кошти і на що конкретно останні будуть витрачені? • як співвідносяться поточні потреби фірми у грошах з рухом готівки? • яким буде фінансовий стан фірми на кінець прогнозованого періоду? • чи зможе підприємець виконати взяті на себе зобов'язання? • чи здатний підприємець належно розпорядитися отриманими коштами, щоб своєчасно повернути борги та забезпечити достатній прибуток на вкладений капітал?
|
У процесі розробки цього розділу бізнес-плану слід враховувати такі його особливості: по-перше у багатьох відношеннях фінансовий план є найменш гнучкою за формою частиною бізнес-плану. На відміну від інших розділів він має містити відповідний перелік фінансових документів (у тому числі таблиць і графіків). Кожен з цих документів повинен мати стандартну форму. Жорсткі вимоги до опрацювання цих документів спричиняються необхідністю забезпечення єдиної методики розрахунків фінансових показників. Це означає, що потенційний інвестор або кредитор може самостійно за стандартною методикою провести аналіз фінансової інформації, яку містить бізнес-план, оцінити фінансовий стан даної фірми та прийняти рішення щодо вкладання своїх коштів у даний проект; по-друге, інвестори та кредитори, як правило, вимагають, щоб фінансовий план складався з перспективою на три роки (до того ж із щомісячними показниками за перший рік та щоквартальними — за другий і третій); по-третє, фінансовий план не може мати розбіжностей з іншими розділами бізнес-плану. Якщо, наприклад, в маркетинг-плані йдеться про наміри розгорнути широкомасштабну рекламну кампанію, то це обов'язково має знайти відображення в плані доходів і видатків. Якщо на бізнес фірми впливає фактор сезонності продажу, то його слід ураховувати, проектуючи рух готівки, тощо; по-четверте, у зв'язку з тим, що будь-який фінансовий аналіз майбутнього неминуче характеризується певним ступенем невизначеності, у фінансовому плані доцільно опрацювати кілька сценаріїв розвитку подій. Рекомендується розробляти як мінімум два варіанти фінансових показників. Один з них має ґрунтуватися на консервативних припущеннях, а другий — враховувати повний потенціал бізнесу; по-п'яте, у фінансовому плані треба (по можливості) підкреслювати достовірність Інформації, яку він містить. Якість первинної інформації безпосередньо позначається на точності фінансових розрахунків. Інвестори часто проводять власні дослідження з метою оцінки достовірності розрахунків у бізнес-плані. Тому у разі відхилення відповідних фінансових показників бізнес-плану від середніх по галузі, до якої належить даний бізнес, обов'язково треба дати вичерпне пояснення цього. Мета та особливості розробки фінансового плану визначають його зміст, послідовність і рівень деталізації опрацювання. Фінансовий план містить такі основні підрозділи: 1. План доходів і видатків (план прибутків і збитків). 2. План грошових надходжень і виплат (план руху готівки). 3. Плановий баланс. Поряд з основними показниками цих підрозділів у фінансовому плані мають бути наведені припущення, на підставі яких ці показники розраховано. Чітко й стисло викласти всі ці припущення й передбачення необхідно в текстовій частині фінансового плану. Без цього всі наведені у фінансовому плані розрахунки не матимуть належного практичного значення. Лише після ретельного аналізу таких припущень можна оцінити, наскільки вони заслуговують на довіру. Оскільки розрахунки всіх зазначених фінансових документів ґрунтуються на таких передбаченнях, вони є важливою складовою фінансового плану. Для вже існуючої фірми у фінансовому плані обов'язково слід навести динаміку основних фінансових показників за минулі роки (як мінімум за три). Копії відповідних фінансових документів подаються в додатках. Відповідно обґрунтований фінансовий план може бути використаний не тільки для залучення інвесторів і кредиторів, а й для оцінки результатів діяльності фірми після фактичного започаткування бізнесу. Крім того, фінансовий план часто є основою для опрацювання детального робочого бюджету фірми. Таким чином, фінансовий план має стати керівним документом, що в ньому треба чітко визначити, звідки, коли та як залучатиметься та витрачатиметься необхідний капітал.
План доходів і видатків складається в певній послідовності. 1. Визначаються відповідні середні показники в галузі, до якої належить даний бізнес. Середньогалузеві показники є орієнтиром як для складання плану доходів і видатків, так і для контролю за фактичною фінансовою діяльністю фірми в майбутньому. Відхилення показників плану доходів і видатків фірми від сєредньогалузевих потребує ґрунтовного пояснення причин цього явища, а це, у свою чергу, допомагає як підприємцеві, так і потенційним інвесторам краще усвідомити особливості бізнесу фірми. Джерелами інформації для розрахунків середніх по галузі показників можуть бути статистичні щорічники, фінансова звітність аналогічних компаній, банків, торгових асоціацій тощо. 2. Складаються прогнози обсягів продажу продуктів (послуг) фірми. Очікувані обсяги продажу є найбільш важливим елементом з усіх інших фінансових показників; вони є тією основою, на якій, зрештою, будуються всі подальші фінансові розрахунки в бізнес-плані. Зрозуміло, що й обґрунтування очікуваних обсягів продажу фірми має бути найретельнішим. Достовірність такого прогнозу настільки важлива, що йому можна навіть присвятити окремий розділ маркетинг-плану. Для прогнозування обсягів продажу фірми використовується інформація, яку містить маркетинг-план, а також та, яку отримано в ході спеціальних досліджень ринку, опитування споживачів, торгових агентів, консультацій з експертами тощо. Прогноз продажу (за ринкових умов господарювання) треба складати по кожному виду продукції з розбивкою по місяцях за перший рік і кварталах за другий та третій роки. Результати прогнозних оцінок очікуваних обсягів продажу фірми по кожному продукту окремо і по всіх продуктах разом зручно звести в таблиці (табл. 2). При цьому в процесі прогнозування обсягів продажу рекомендується дотримуватися консервативного підходу, тобто дещо занижувати можливі обсяги продажу. У текстовій частині фінансового плану, як правило, наводяться пояснення щодо передбачуваних і запланованих фірмою змін обсягів продажу, пов'язаних, наприклад, із сезонними коливаннями попиту, застосуванням політики знижок цін тощо. Тому показник «Загальний обсяг продажу» в плані доходів і видатків фірми характеризує дохід від продажу з урахуванням сум передбачуваних знижок цін. У бізнес-плані необхідно давати чіткі пояснення припущень, на яких ґрунтується прогнозування обсягів продажу фірми. Можна, наприклад, робити припущення щодо 15 - 20 % зростання обсягів продажу на рік. Але при цьому треба обов'язково пояснити, на чому це припущення ґрунтується. Якщо галузева статистика свідчить, що обсяги продажу основних конкурентів фірми справді збільшуються на 15 - 20 % щороку, то воно буде досить переконливим. 3. Розраховуються прямі та операційні витрати фірми на виробництво й реалізацію продуктів (послуг). Прямі витрати фірми на виробництво й реалізацію продуктів (вартість проданих товарів) включають: • прямі матеріальні витрати, тобто вартість сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та інші змінні витрати, зв'язані з виготовленням продукції; • прямі витрати праці, тобто заробітну плату та інші виплати основному виробничому персоналу фірми.
| Операційні витрати — це всі інші витрати, які необхідні для забезпечення нормальної діяльності фірми. Вони включають: • заробітну плату адміністративно-управлінського, допоміжного та обслуговуючого персоналу фірми; • нарахування й податки на заробітну плату цих категорій персоналу; • додаткові виплати, які передбачені колективним договором (дотації на харчування, медичне обслуговування тощо); • рентні платежі; • платежі за комунальні послуги; • витрати на офіс; • витрати на відрядження; • витрати на рекламу; • страхові платежі; • амортизаційні відрахування; • інші операційні витрати. • інші операційні витрати. У процесі розрахунків вартості проданих товарів та операційних витрат важливо якомога повніше передбачити можливі статті витрат і правильно спрогнозувати їх динаміку по місяцях. Річ у тому, що витрати на ту саму статтю можуть суттєво відрізнятися протягом розрахункового періоду. Наприклад, витрати на рекламу, комісійні торговим агентам, витрати на відрядження будуть значно більшими в перші місяці виходу фірми на ринок. 4. Визначається валовий прибуток фірми. Валовий прибуток обчислюється як різниця між загальним обсягом продажу фірми і вартістю проданих товарів (сумою прямих витрат фірми на виробництво та реалізацію продукції). 5. Обчислюється операційний прибуток фірми відніманням від валового прибутку суми операційних витрат. 6. Розраховуються суми сплати процентів за отримані кредити. 7. Обраховується прибуток до сплати процентів як різниця між операційним прибутком і сумою сплати відсотків за кредит. 8. Обчислюються згідно з чинним законодавством суми податків з прибутку фірми. 9. Визначається чистий прибуток фірми як різниця між прибутком до сплати податків і сумою податків з прибутку фірми. Розміри прибутків і збитків фірми значною мірою залежать від обсягів продажу її продукції. Обсяги продажу, як уже зазначалося. — це параметр, що його рідко коли можна точно спрогнозувати. Саме для того, щоб з'ясувати, якими мають бути обсяги продажу продукції фірми, щоб досягти прибутковості, і проводиться аналіз беззбитковості. Ось чому інвестори й кредитори вимагають, щоб у підрозділі «План доходів і видатків» було проведено аналіз беззбитковості та обчислено точку беззбитковості. Точка беззбитковості характеризує таку ситуацію, за якої загальні доходи від продажу продукції фірми повністю покривають витрати на її виробництво й реалізацію (ситуація, коли фірма не отримує прибутків, але не має і збитків). Таким чином, точка беззбитковості показує, скільки одиниць продукції має продати фірма, щоб її витрати окупилися її доходами. Продаж кожної наступної одиниці продукції приноситиме фірмі прибуток. Навпаки, зменшення обсягів продажу продукції нижче за рівень, визначений точкою беззбитковості, означає, що фірма нестиме збитки. Для визначення точки беззбитковості необхідно знати: • ціну продажу одиниці продукції фірми; • прямі витрати (змінні витрати) на одиницю продукції; • загальні операційні витрати. Обчислення точки беззбитковості здійснюється за формулою: де Зов — загальні операційні витрати фірми; ЦОП — ціна одиниці продукції фірми; В„ — прямі витрати на одиницю продукції. Точку беззбитковості можна визначити і графічним методом (рис. 2). У процесі обчислення точки беззбитковості підприємець має можливість моделювати різні ситуації (змінювати ціну одиниці продукції, рівень прямих та операційних витрат) і спостерігати, як такі зміни впливатимуть на прибуток фірми. Таким чином, аналіз беззбитковості є дуже корисним інструментом фінансового планування. При цьому він має більше значення для кредитора, ніж для інвестора. Кредитора передовсім інтересує питання про здатність фірми обслуговувати борг, тоді як інвестор шукає підприємницькі проекти з високою нормою прибутку. 3. План руху грошових потоків План доходів і видатків, навіть із добрими перспективами щодо прибутку, зовсім не гарантує стабільної платоспроможності фірми. Річ у тому, що готівка (гроші в касі та на банківському рахунку фірми) — це зовсім не те саме, що прибуток. Обсяги готівкових коштів змінюються лише тоді, коли фірма фактично отримує платежі або коли сама здійснює якісь виплати. Продаж товарів (послуг) фірми не завжди означає миттєве надходження грошей у касу або на рахунок фірми. Оплата купленої продукції звичайно здійснюється не одразу, а через певний час, наприклад, при продажу товарів в кредит. З іншого боку, сама фірма розраховується за рахунками не в момент їхнього надходження, а трохи пізніше. Навіть тоді, коли фірма і не має проблем зі збутом своєї продукції, виникає потреба в короткострокових позичках для покриття поточних витрат фірми. Окрім того, треба враховувати, що: 1) план грошових надходжень і виплат має відображати надходження грошей з усіх джерел, включаючи не тільки виторг від реалізації продукції (послуг), а й кошти, отримані: • від продажу акцій та інших цінних паперів; • в борг; • від продажу або ліквідації активів фірми тощо; 2) готівки; погашення основної суми боргу (за винятком сплати відсотків) не належить до витрат фірми і тому не включається в план прибутків і видатків. Проте сплата боргу є грошовим зобов'язанням фірми і має знайти відображення в плані руху 3) у разі, коли фірма розширює свою діяльність, витрати на такі статті, як складські запаси, заробітна плата зростають швидше, ніж надходження від реалізації готової продукції. За такої ситуації виникає дефіцит готівки; 4) на практиці іноді виникає ситуація, коли фірма має надлишок готівки. Для того, щоб Його використати максимально ефективно, також потрібно підготуватися заздалегідь. Для вирішення таких проблем складається план грошових надходжень і виплат. Такий план, зокрема, дає змогу: • визначити періоди, коли фірма відчуватиме дефіцит або надлишок готівки; • обчислити, скільки коштів потрібно позичити на ці періоди; • показати, на що ці кошти буде витрачено; • з'ясувати, коли їх треба повернути. Головне завдання розробки плану руху готівки зводиться до узгодження в часі грошових надходжень і виплат, щоб забезпечити ліквідність фірми в плановому періоді, тобто забезпечити постійну наявність на рахунку фірми коштів, достатніх для розрахунків за її зобов'язаннями. Плановий касовий бюджет складається на основі плану доходів і видатків з поправкою на очікувані зрушення в надходженнях і виплатах готівкових коштів. У разі, коли виплати в даний період перевищують надходження коштів, фірма має заздалегідь вирішити питання щодо короткострокової позички, розміри якої були б достатніми для розрахунків із кредиторами. Якщо в інший період грошові надходження, навпаки, перевищують виплати, то ці «зайві гроші» можна, в свою чергу, комусь позичити з відповідним зиском. План грошових надходжень і виплат складається на такі самі терміни, що й план доходів і видатків, тобто на три роки: на перший рік — із розподілом по місяцях (табл. 9.5), а на другий та третій роки — з виокремленням кварталів (табл. 3). |
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 46 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |