Тема 1 поняття економіки як науки 4 страница

• робочі місця розташовуються послідовно за перебігом техноло­гічного процесу;

• предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує виконання принципів паралельності й безперервності процесу.

Потоковий метод організації виробництва застосовується у масо­вому та великосерійному виробництвах. Потокове виробництво має багато переваг: високий рівень продуктивності праці, механізації, спеціалізації й чітку організацію.Як наслідок скорочується трива­лість виробничого циклу і незавершеного виробництва, збільшується коефіцієнт використання виробничих потужностей і зменшуються витрати на виробництво.

Разом з тим потоковий метод організації виробництва маєй недо­ліки. Для працівників — це примітивізація та монотонність їх праці, що суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і кваліфі­каційного рівня працівників. Крім того, одноманітність роботи на потокових лініях не дає можливості працівникам реалізувати індиві­дуальні можливості. Для підприємства вузька спеціалізація робочих місць може спричинитися до ускладнень при переході на випуск іншої продукції.

Попри все потокове виробництво як високоефективне широко за­стосовується у різних галузях промисловості; воно використовує новітні наукові досягнення і має певні тенденції для розвитку.

Основними з них є такі:

• автоматизація потокового виробництва;

• підвищення гнучкості технологічних систем і схем, застосування верстатів з ЧПУ;

• упровадження багатофункціональних роботів-маніпуляторів;

• створення гнучких автоматизованих систем.

Перед запровадженням потокового виробництва розраховують параметри потокових ліній і спеціальних допоміжних засобів — кон­веєрів.

Вперше ввів потокове виробництво на своїх заводах американський інженер і промисловець Генрі Форд (1863-1947).

Всі потокові лінії (конвейєри) можна класифікувати за такими ознаками:

За кількістю типів виробів, що збираються (оброблюються) на ПЛ:

однопредметні;

багатопредметні.

За ступенем механізації технологічних операцій:

механізовані;

комплексно-механізовані;

напівавтоматичні;

автоматичні.

ІІІ. За ступенем синхронізації операцій:

безперервно-потокові – повна синхронізація операцій, тобто всі операції мають однакову тривалість, тому проходження деталей від першого до останнього робочого місця не переривається, простої виключені;

преривно-потокові – можливі періодичні простої на окремих робочих місцях.

ІV. За ритмом відрізняють:

З регламентованим ритмом, тобто швидкість конвеєра узгоджується з тривалістю виконання операції, використовується на безперервно-потокових лініях;

З вільним ритмом – використовуються на преривно-потокових, де швидкість підтримується самими робочими, а не регламентована.

V. За об’єктом охоплення відрізняють:

дільничні;

цехові;

загально-заводські, наскрізні.

Основні параметри потокових ліній:

1. Такт потоку – інтервал часу, за який здійснюється випуск деталей, які слідують одна за одною (виробів). Такт показує кількість часу, необхідну для випуску одиниці виробу.

τ = F д * 60 / N, хвилини (1)

В свою чергу: F д - дійсний фонд часу роботи потокової лінії в годинах (за рік, місяць, добу). Взагалі, F д = F н * n зм * (1 – К п / 100),

де F н - номінальний фонд часу роботи потокової лінії, який обчислюється, як

F н = F календ – (вихідні + святкові);

n зм- кількість робочих змін на підприємстві;

К п - коефіцієнт планових втрат робочого часу потокової лінії через простої на профілактичні роботи, у капітальному ремонті (3 – 8 %);

N - виробнича програма випуску виробів (за рік, місяць, добу), нат одиниці.

2. Ритм потоку – інтервал часу між черговими випусками транспортних партій виробів.

R = τ * n, хвилини (2)

де n - кількість деталей в транспортній партії. При поштучній передачі: R = τ

3. Темп роботи потокової лінії – величина, яка є оберненою до такту, вона показує кількість виробів, що випускаються за одиницю часу, наприклад, за годину.

T = 60 / τ, виробів / годину (3)

4. Необхідна (розрахункова) кількість робочих місць.

Q р = t шт / τ, робоч. місць (4)

де t шт - штучний час для даної операції (хвилин)

5. Ступінь завантаження робочого місця.

η = Q р / Q пр * 100 % (5)

де Q р - розрахункова кількість робочих місць.

Q пр-прийнята кількість робочих місць, одержана шляхом округлення Q р в більший бік.

6. Швидкість конвеєру.

V = L 0 / τ, м / хвил (6)

де L 0 - крок конвеєру, тобто відстань між двома робочими місцями.

7. Довжина конвеєру: L = L 0 * Q пр, м (7)

Чисельність основних робочих на поточній лінії.

Ч осн. роб = Q пр * n зм * К яв, чол (8)

де К _ЯВ - коефіцієнт приведення явочної чисельності до спискової (1.1…1.2).

Існують такі способи синхронізації, тобто узгодження різної тривалості технологічних операцій у часі:

1. Якщо час операції більше такту і кратний йому то операцію розділяють на кілька складових операцій і кожну закріплюють за окремим робочим місцем. Наприклад:

2. Якщо час операції не дорівнює і не кратний такту, то операції, які ідуть послідовно, з‘єднуються в одну, час якої повинен приблизно дорівнювати або бути кратним такту.

Наприклад:

Розглянемо приклад застосування способів синхронізації та розрахунків основних параметрів поточної лінії.

Задача: N = 80 000 вир., Fн = 305 роб.дн * 7 год, n зм = 2, Кп = 8% Lo = 1,8 м,

Т₁ = 2,9 хвил, Т_{2_}= 9 хвил, Т₃ = 5,9 хвил.

Знайти всі параметри поточної лінії.

№ опер	Синхронізація	Кількість роб.місць	h, %
Q p	Q np
1. 2. 3.	T 1 = 2,9` T 2 = 9` T 3 = 5,9`	» 1 t » 3 t » 2 t
Разом:	5,94

Тема 8 ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Необхідність планування виробництва. Функції планування.

Основні види планування на підприємстві. Класифікація планів(самостійно).

1.

У складній системі суспільного виробництва важливо чесне, злагоджене функціонування всієї системи в цілому, а не тільки бездоганна робота окремих її ланок. Саме таку задачу цілеспрямованого впливу на всі елементи виробництва в умовах ринку вирішує наука про планування.

Діяльність сучасних підприємств в основному зв'язана з жорсткою конкуренцією і капризами (у гарному розумінні) споживачів. Задача підприємства при плануванні є в тому, щоб сприйняти "на вході" фактори виробництва, переробити їх і "на виході" видати продукцію (із мінімумом витрат).

Багаторічний досвід закордонних фірм і вітчизняних підприємств показав, що недооцінка, зведення до мінімуму, ігнорування або некомпетентне здійснення планування в умовах ринку, найчастіше приводять до невиправданих економічних втрат і, у кінцевому рахунку, до банкрутства.

Починати будь-яку справу без плану занадто ризиковано. Грамотні керівники добре знають, що усі великі битви спочатку виграють на папері - на плані, а тільки потім у реальній дійсності. Тому важливо добре підготуватися до початку ведення підприємницької діяльності, уміти скласти продуманий і всебічно обгрунтований детальний план - документ, що визначає стратегію і тактику ведення бізнесу, технологію, організацію виробництва і реалізацію продукції. Наявність такого плану дозволяє активно розвивати підприємництво, залучати інвесторів, партнерів і кредитні ресурси, а також:

максимально використовувати конкурентні переваги підприємства,

запобігати помилковим діям;

вчасно приймати захисні заходи проти різного роду ризиків;

об'єктивно оцінювати результати виробничої і комерційної діяльності підприємства.

Протягом реалізації і при зміні обставин план може уточнюватися шляхом коригування відповідних показників.

Функції планування

Плануванння -це розробка і коригування плану, що включає передбачення, обгрунтування, конкретизацію й опис діяльності господарського об'єкта на найближчу і віддалену перспективу. Плануванням на підприємстві поетапно охоплюється робота людей і рух ресурсів (матеріальних і фінансових), націлених на одержання заданого кінцевого результату. Затверджений керівником план має силу наказу для зазначених у ньому осіб і структурних одиниць. У ньому гранично чітко і докладно вказуються функції планування:

мета діяльності підприємства на плановий період, кількісно виражена системою встановлених показників;

засоби досягнення мети (фінансові, матеріальні і трудові);

етапи і терміни виконання робіт;

виконавці плану по термінах і видам робіт;

методи, етапи і засоби контролю виконання плану.

Для розробки плану фахівцям із планування потрібно відповідна інформація. Крім прогнозних і маркетингових даних, тобто в основному зовнішньої інформації, в органи планування надходить великий об'єм внутрішньої інформації.

Збір і узагальнення інформації, що надходить, її аналіз відноситься до передпланової роботи фахівців. Передпланова робота настільки ж необхідна, як і розробка самого плану.

Упорядкування плану діяльності підприємства починається з підготування проекту окремих його частин:

плану виробництва і реалізації продукції;

плану матеріально-технічного забезпечення;

плану по кадрах і заробітній платі;

перспективного плану з нової техніки і капітальних вкладень;

фінансового плану.

План виробництва і реалізації продукції є основою, на якій розробляються всі інші частини загального плану підприємства і його підрозділів (Схема 1).

Схема 1. Узагальнена структура плану діяльності підприємства

На практиці кількість частин (розділів) плану підприємства і їхні назви розрізняються в залежності від розмірів підприємств, їхньої галузевої належності і сформованих традицій.

Після розробки частин плану підприємства проводять їхнє взаємне коригування до повного ув'язування і збалансованості як по матеріально-фінансових ресурсах, так і за часом виконання.

З початку виконання плану починається витрата ресурсів. Тому будь-які помилки в плануванні неминуче обертаються втратою засобів і часу на виправлення прорахунків, що виявилися. Втрати, зв'язані з прорахунками в плануванні, досягають порою таких розмірів, що у підприємства не виявляється достатніх коштів для виправлення ситуації, і наступає банкрутство підприємства.

2.

Види планування в залежності від тривалості планів:

оперативно - календарний;

поточний;

середньостроковий;

довгостроковий;

стратегічний.

Групування планів на довгостроковий, поточний і оперативно-календарний носять умовний характер. Розходження між ними перебуває в термінах одержання кінцевого результату, а не в об'єкті планування, бо, як правило, він не змінюється. Той самий виріб може включатися в усі види планів.

Наприклад, підготування виробництва і продажу виробу включається в довгостроковий план. Проектування виробу, закупівля устаткування і матеріалів для його виробництва включається в поточні плани. Розподіл персоналу по об'ємах, зв'язаних із виробництвом нового виробу, і оплата поточних витрат включаються в оперативні плани.

Рамки стратегічного плану майже завжди рухливі, так само, як і терміни одержання кінцевого результату і суми витрат. Як правило, установлюється лише основний відповідальний виконавець, тому що при першому етапі ще не ясний ні зміст робіт, ні їхні об'єми.

При цьому розробляються нові можливості фірми, наприклад, розширення виробничих потужностей шляхом будівництва нових підприємств, зміни профілю підприємства тощо.

Стратегічне планування охоплює період у 10-15 років, впливає на функціонування всієї системи керування і грунтується на величезних ресурсах.

Тактичне планування полягає у визначенні проміжних цілей на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. При цьому детально розробляються засоби і способи рішення задач, використання ресурсів, упровадження нової технології.

Середньострокові плани частіше усього охоплюють 5 - тирічний термін, як найбільше відповідний періоду відновлення виробничого апарату й асортименту продукції. В них формулюються основні задачі на встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми і кожного підрозділу: - реконструкція і розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції і розширення асортименту; стратегія збуту: - структура збутової мережі і її розвиток, ступінь контролю над ринком і впровадження на нові ринки, проведення заходів, що сприяють розширенню збуту; фінансова стратегія: - об'єми і напрямки капіталовкладень, джерела фінансування, структура портфелю цінних паперів; кадрова політика: - склад і структура кадрів, їхнє підготування і використання. Середньострокові плани передбачають розробку послідовності заходів, спрямованих на досягнення цілей, намічених довгостроковою програмою розвитку. Середньостроковий план звичайно містить кількісні показники, у тому числі й у відношенні розподілу ресурсів. У ньому містяться детальні дані про розбивку по видах продукції, дані про капіталовкладення і джерела фінансування. Він розробляється у виробничих підрозділах Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для компанії в цілому і її окремих підрозділів, зокрема, програм маркетингу, планів по наукових дослідженнях, планів по виробництву, матеріально-технічному постачанню. Основною ланкою поточного плану виробництва є календарні плани, що являють собою детальну конкретизацію цілей і задач, поставлених стратегічним і середньостроковим планами. Календарні плани виробництва складаються на основі даних про наявність замовлення, достатньості матеріальних ресурсів, ступеню завантаження виробничих потужностей тощо. У календарних планах виробництва передбачаються витрати на реконструкцію наявних потужностей, заміну устаткування, спорудження нових підприємств, навчання робочої сили. Оперативно-календарне планування є розгорнутим продовженням поточного планування виробництва. Воно включає: деталізацію поточного плану і доведення його завдань до кожного цеху, відділу або ділянки; організацію доставки на робочі місця матеріалів, палива, вивіз готової продукції, організацію контролю якості; забезпечення суцільного контролю за ходом виробничого процесу й оперативне усунення неполадок і збоїв у роботі. Реалізація оперативних планів здійснюється через системи бюджетів або фінансових планів, що складаються звичайно на рік або на більш короткий термін по кожному окремому підрозділу, а потім консолідуються в єдиний бюджет або фінансовий план підприємства. Через бюджет здійснюється взаємоув’язка між стратегічним, поточним та іншими видами планування. Бюджет підприємства являє собою вираження оперативного плану в грошових одиницях, він погоджує оперативний і фінансовий плани, даючи можливість передбачати кінцевий результат діяльності, тобто розміри і норму прибутку. Упорядкуванням бюджетів займаються різні служби або спеціальні сектори. Керівник підприємства затверджує бюджет і відповідає за ефективність методів по його розробці. Бюджет фірми в цілому охоплює всі сторони її діяльності і базується на оперативних планах підрозділів підприємства. У цілому довгострокове, поточне і оперативно-календарне планування взаємозалежні і являють собою єдину систему планування. За допомогою планування зв'язується в єдиний цілісний комплекс весь механізм керування підприємством (Табл. 1). Таблиця 1 - Основні показники по видах планування
Стратегічне	Довгострокове	Поточне	Оперативно-календарне
Найменування продуктів (послуг) .Орієнтовна сума витрат,що підлягає уточненню Орієнтовні терміни виконання Відповідальні виконавці, без указівки совиконавців Ефективність (досягнення цілі, окупність витрат)	Перелік найважливішої номенклатури продукції Сума витрат ресурсів по видах продукції Календарні терміни виконання Відповідальні виконавці і совиконавці по етапах і видах робіт Перевищення доходу над витратами (прибуток)	Перелік і кількість позицій номенклатури продукції Сума витрат ресурсів по видах і номенклатурі продукції Точно встановлені терміни виконання Докладний перелік виконавців по етапах і видах робіт і номенклатурі продукції . Сума чистого прибутку	Подетальний перелік позицій номенклатури продукції Подетальні і поопераційні норми витрат ресурсів по видах продукції Погодинні і добові графіки виконання Подетальний розподіл робіт серед виконавців . Своєчасність і повнота виконання плану по номенклатурі продукції

Тема 9 ПОНЯТТЯ СОБІВАРТОСТІ ТА ЦІНИ ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГИ).

1. Поняття собівартості продукції (послуги), її види та склад (самостійно).

2. Поняття ціни продукції. Система цін та знижок (самостійно).

1. Витрати виробництва знаходять своє вираження в показниках собівартості продукції, що в грошовому виразі характеризує всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, необхідні для виробництва і реалізації продукції.

Сума витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), а також податки, збори і обов'язкові відрахування становить повну собівартість продукції. Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за статтями калькуляції, які дозволяють врахувати витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом конкретного виробу. Згідно з Законом України “ Про оподаткування прибутку підприємств “ кожне підприємство самостійно обирає і затверджує перелік статей калькуляції одиниці виробу, бо цей перелік залежить від напрямку діяльності підприємства. Інформацію про склад статей калькуляції містить Положення (стандарт) № 16 “ Витрати “.

У собівартість продукції включаються:

витрати на освоєння виробництва;

витрати на оплату праці з відрахуваннями на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення та у фонд зайнятості; відрахування на обов'язкове медичне страхування;

витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконалюванням технологій і організацією виробництва, а також з покращанням якості продукції;

витрати на обслуговування виробничого процесу та ремонти;

витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;

витрати, пов'язані з процесом управління виробництвом;

витрати по транспортуванню робітників до місця роботи;

виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток, компенсацій і т.д.);

витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків, оплата банківських послуг;

витрати на гарантійне обслуговування продукції;

витрати, пов'язані зі збутом продукції;

витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація);

втрати від простоїв за внутрішньовиробничими причинами.

Розмір цих витрат залежить від цін на ресурси, які необхідні для виробництва товару, а також від технологій їх використання. Причому, підприємство повинно використовувати такі методи виробництва, що були б ефективні, тобто кожне підприємство намагається вибрати такий технічно ефективний процес виробництва, що забезпечував би найменші витрати виробництва.

Види собівартості

$1 Залежно від часу виникнення витрат існують планова та фактична (звітна) собівартість. На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Планові розробляються у плановому відділі на плановий період за плановими нормами витрат. Фактичні - відображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції, дані про які збирають у бухгалтерії. Порівняння планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах і визначити спосіб їх зниження.

$2 Залежно від зв'язку витрат із процесом виробництва розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова собівартість включає суму витрат, пов’язаних із виробництвом продукції в цехах.

Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати, пов’язані з управлінням, організацією й обслуговуванням підприємства в цілому (тобто адміністративні витрати).

Повна собівартість включає виробничу собівартість і витрати на збут, пов’язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не відносяться до виробництва продукції.

2. В умовах ринку ціна активно впливає на розвиток суспільства та рівень життя людей. Ціна - грошовий вираз вартості товару. Ціна – величина не постійна. Вона, як правило, не збігається з вартістю. Вона може бути вищою від вартості при дефіциті товарів на ринку або нижчою при їх надлишку, вона залежить також від купівельної спроможності грошової одиниці.

В чітко налагодженій економіці передбачається взаємодіюча система цін на різні групи товарів і послуг. Існує класифікація цієї системи:

За особливостями купівлі – продажу та за сферами економіки:

оптові ціни, за якими підприємства продають свою продукцію іншим підприємствам;

тарифи за перевезення вантажів, а також споживання електроенергії, води, палива тощо;

закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;

роздрібні ціни, за якими товари і послуги реалізуються населенню.

світові ціни, найчастіше це – ціни провідних фірм світу.

За ступенем регулювання:

централізовано-фіксовані та регульовані;

договірні;

вільні.

3. Залежно від території дії:

Єдині ціни можуть встановлюватися і регулюватися державними органами. Мова йде про такі види продукції, як, наприклад, газ, електроенергія і деякі інші.

Регіональні ціни можуть регулюватися регіональними органами влади і керування. Ці ціни орієнтуються при своєму формуванні на витрати виробництва і реалізації, що складаються в даному регіоні (ціни і тарифи на більшість комунальних послуг, вартість проїзду у міському транспорті, а також закупівельні ціни на продукцію сільського господарства).

Зональні ціни встановлюються на продукцію добувних галузей промисловості із врахуванням різного рівня собіварстості добування в різних природно-геогарфічних умовах. Це, наприкла, ціни на залізну, марганцеву та інші руди, вугілля, нафту тощо.

Поясні ціни встановлюються за районами (поясами) споживання продукції з урахуванням місця її виробництва та затрат на транспортування в різні райони. Наприклад, ціни на вино, овочі, фрукти тощо. Пояси визначає держава або вони можуть скластися стихійно, якщо певні товари не виготовляються в даному районі. В Україні встановлених державою поясів немає, але активно працюють стихійно ссформовані цінові пояси.

4. Залежно від ступеню новизни товару розрізняють встановлення цін:

на нові товари

на товари, які реалізуються на ринку відносно тривалий час.

При випуску нових товарів практика багатьох країн виробила цілий ряд цін:

Психологічна ціна. Визначаючи ціну, продавець повинний враховувати психологію її сприйняття споживачем. Ціна на товар установлюється нижче круглої суми, наприклад, 99, а не 100 грн., 599, а не 600 грн. тощо. Тоді у покупця створюється враження точного визначення витрат на виробництво і неприпустимість обману, а також більш низької ціни, поступки покупцю і виграшу для нього, враховується і така особливість психології покупців: вони люблять одержувати решту. У дійсності у виграші залишається продавець.

Престижна ціна встановлюється на вироби дуже високої якості відомої фірми, що володіють унікальними властивостями.

Ціна за проникнення на ринок. Найчастіше ця ціна менша за діючі на даному ринку на аналогічний товар, це робиться для того, щоб споживачі помітили товар, спробували його, може й звикли (а потім ціну можна збільшити).

“ Зняття вершків “ - продаж нового товару за підвищеною ціною, покивін є “ родзинкою “ на ринку. Потім почне діяти “ ефект снобізму “, який полягає в тому, що деякі споживачі нізащо не куплять товар, який купує більшість людей.

Ціна слідування за лідером - фірма призначає на новий товар таку ж ціну, яку тримає фірма- лідер. Така практика не дуже виправдовує себе і навіть може призмести до серйозних неприємностей. Справа в тому, що фірма -лідер має великі обсяги виробництва, а отже – нижчу собівартість, ніж нові фірми. Тому лідер може собі дозволити такий прийом конкурентної боротьби, як зниження ціни, а для нової фірми подальше “ слідування за лідером “ може обернутися збитками, навіть банкрутством.

На товари, які реалізуються на ринку тривалий час, установлюються такі види цін.

Ковзаюча (рос. “ скользящая “) ціна встановлюється майже в прямій залежності від співвідношення попиту і пропозиції і поступово знижується в міру насичення ринку. Такий підхід до визначення ціни приймається частіше усього по виробам масового попиту.

Довгострокова ціна встановлюється на товари масового попиту. Ця ціна не підпадає змінам протягом тривалого часу.

Ціни споживчого сегмента ринку встановлюються на приблизно ті самі види товарів і послуг, реалізованих різним соціальним групам населення з неоднаковим рівнем прибутків за різними цінами.

Нижче, чим у більшості підприємств, установлюються ціни на товари, що доповнюють інший товар, реалізований по звичайній ціні. Ці ціни використовуються як реклама.

Основні види ринкових цін

Ціна базисна – встановлюється для одиниці товару основного сорту чи найбільш відомої марки. Її якісні характеристики вважаються за базисні, а подальші переговори про конкретний товар схожої назви передбачають наявність надбавок або знижок за відповідно вищу або нижчу якість.

Ціна номінальна (або довідкова)- публікується в періодичних виданнях: економічні газети, журнали; прайси, біржові бюлетені, каталоги тощо. Ця ціна звичайно розраховується як середня арифметична по фактично укладених угодах, вона є довідковою, тобто орієнтиром для укладання інших угод.

Ціна початкова і продажна - встановлена власником ціна на запропоновану до торгу партію товару та відповідно кінцева ціна, за яку покупець отримує товар.

Дата добавления: 2015-08-27