Як показує зарубіжний досвід роботи приватних фірм, розголошення інформації найчастіше відбувається з мотивів користі та помсти (не виключаючи матеріальної вигоди) з боку звільненого працівника.
Поряд з цим існує загроза комп’ютерних злочинів (зняття грошей з рахунків клієнтів, доступ до секретних файлів тощо), а також інші технічні способи отримання інформації: підслуховування телефонних розмов, перехват пошти, у тому числі електронної, тощо.
Отже, шпигунство – це тінь ринково-конкурентної діяльності, двигун для одних фірм та гальма для інших. Недарма західни фірми витрачають на захист комерційної таємниці близько 15 % своїх доходів.
Тема 5 ОБОРОТНІ КОШТИ
1. Поняття і структура оборотних коштів.
2. Джерела формування оборотних коштів підприємства. Показники оборотності оборотних коштів.
1. Оборотні кошти підприємства - це складова частина його статутного капіталу. Іншими словами, оборотні кошти - це сукупність фінансових ресурсів підприємства, яку вкладено в оборотні виробничі фонди та фонди обігу.
Оборотні виробничі фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції. Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці, які мають термін служби менше одного року.
Оборотні фонди поділяються на:
1. Виробничі запаси - предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів. Сюди відносяться: сировина, основні та допоміжні матеріали, тара, паливо, запасні частини для машин, МШП тощо. Щодо сировини, то природні ресурси - це ще не сировина, бо вони " перетворюються " на сировину, коли на їх здобуття буде витрачено певну працю. Сировина буває промисловою та сільськогосподарською. В свою чергу, промислова сировина поділяється на мінеральну (руда, нафта, газ, водні ресурси тощо) та штучну (замінники шкіри, пластмаса, штучний каучук тощо). Основні матеріали - предмети праці, що входять у склад готової продукції, - наприклад, деревина, сталевий прокат, тканина тощо. Допоміжні матеріали - предмети праці, що можуть і не входити до складу готової продукції, але беруть участь у її виготовлені (фарби, лаки, клей, спирт, кислота, обтирочні матеріали тощо).
2. Незавершене виробництво (НЗВ) - продукція, яка ще не пройшла всіх стадій обробки і знаходиться на робочих місцях або на складі підприємства.
3. Витрати майбутніх періодів - витрати на підготовку та освоєння нових видів продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені у майбутньому.
Фонди обігу підприємства не беруть участі у виробництві продукції, але вони функціонують у сфері фінансового обслуговування підприємства і реалізації продукції. До них відносяться:
· Готова продукція (ГП) - на складах підприємства.
· Готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі, ще не оплачена покупцем.
· Грошові кошти на розрахунковому, валютному, депозитному та інших рахунках у банку.
· Грошові кошти у незавершених розрахунках (відрядження, закупівля канц.товарів тощо).
· Грошові кошти готівкою у касі підприємства у дні видачі зарплати.
Структура оборотних коштів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних коштів, яке виражається у процентах. Ця структура може бути різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, наприклад, в промисловості - 2/3 оборотних коштів - це оборотні фонди, а 1/3 - фонди обігу.
2.
Джерелом формування оборотних коштів підприємства є власні і залучені кошти.
До власних належать:
¨ виділені підприємству при його утворенні кошти держави, якщо підприємства - державні;
¨ статутні фонди (капитали) підприємств інших форм власності, а також поповнення цих фондів.
Поповнення може відбуватись за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів (заборгованості по заробітній платі, резервів майбутніх платежів тощо).
Залученими оборотними коштами є кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних коштів.
ПОКАЗНИКИ ОБОРОТНОСТІ ОБОРОТНИХ КОШТІВ
Оборотні кошти підприємства знаходяться у безперервній динаміці, переходячи із одної стадії кругообороту в іншу. Схематично це має такий вигляд:
Г1 ® С.та М. ® Н / Ф ® Г П ® Г 2
Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення процесу виробництва і реалізації продукції, а отже, - величина прибутку.
Розглянемо показники оборотності:
1. Коефіцієнт оборотності показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного залишку нормованих оборотних коштів (В об.к.).
К об = РП / В об. к., кількість оборотів (7)
2. Тривалість одного обороту показує тривалість одного обороту оборотних коштів в днях і визначається за формулою
Т об = 360 / К об, дні (8)
3. Прискорення оборотності оборотних коштів показує на скільки днів фактично змінилася тривалість одного обороту завдяки впровадженню організаційно-технічних заходів.
D Т об = Т об.план - Т об.ф, дні (9)
4. Вивільнення оборотних коштів в результаті прискорення оборотності оборотних коштів визначається за формулою
D Воб.к. = РП ф / 360 * D Тоб, грн (10)
Отже, прискорення оборотності впливає на зріст прибутку та рівень рентабельності підприємства.
Тема 6 Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції
Поняття виробничої програми, факторів її формування.
Поняття якості продукції, її показники (самостійно).
Конкурентоспроможність, її показники (самостійно).
1. Найважливіша умова прибутковості роботи підприємства - забезпечення виробництва замовленнями споживачів, на основі яких складаються поточні та оперативно-календарні плани підприємства.
План виробництва базується на портфелі замовлень, який звичайно складається з таких розділів:
поточні замовлення, що забезпечують безперервну роботу підприємства;
середньострокові замовлення з терміном виконання до 1 - 2 років і більше;
перспективні замовлення, у тому числі прогнози на 2 - 5 років і більше.
Поточні замовлення мають бути оформлені договорами (угодами), що укладені відділом збуту продукції на постачання продукції (виконання робіт). Виготовлення продукції, на яку не укладено угоду, може починатися тільки, якщо підприємство твердо впевнено в її реалізації.
На середньострокові та перспективні замовлення також необхідно укладати угоди, але далеко не завжди можна знайти замовника, який гарантував би купівлю продукції, особливо нової, інформація про яку ще недостатня, на кілька місяців або навіть на кілька років наперед. Між тим, якщо підприємство не буде впроваджувати нову продукцію, то може у майбутньому зовсім лишитися покупців, тому воно вимушено постійно ризикувати.
Виробнича програма підприємства (або, план виробництва і реалізації продукції) - це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.
Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це сукупність різновидів виробів в межах даної номенклатури.
Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою.
Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів (фінансуються за рахунок держбюджету України) і державних замовлень (фінансуються за рахунок власних коштів підприємства та кредитних ресурсів).
Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.
Для того, щоб правильно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як: характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу. В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.
Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту (штуки, тонни, метри тощо). Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.
Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої продукції, обсяг незавершеного виробництва.
В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, яка вже пройшла всі стадії виробничого процесу, перевірена відділом технічного контролю і знаходиться на складі підприємства-виробника. До обсягу ТП також відносять: послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в оптову ціну виробу.
Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою
ТП = Σ Ц і *N і + Р, грн (1)
де Ц і - оптова ціна підприємства одиниці виробу і -го виду, грн;
N і - випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;
Р - вартість робіт і послуг на сторону, грн,
У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у грошовому вираженні незалежно від ступеню її готовност і і визначають за формулою
ВП = ТП + (НЗВ к - НЗВ п), грн (2)
деНЗВ п і НЗВ к - вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і на кінець планового періоду, грн;
Реалізована продукція (РП) - це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства - постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюється за формулою
РП = ТП + (ГП п - ГП к) + (З нп -З нк), грн (3)
де Г п і Г к - залишки готової продукції на складі відповідно на початок і кінець планового року, грн;
З нп і З нк - залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і на кінець планового року,грн.
Виробнича програма підприємства повинна бути обгрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства,
2.
Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам, в загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчислений відношенням кількості сертифікованої продукціїдо загального її обсягу.
Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Необхідність поліпшення якості продукції диктується такими обставинами:
потреби науково-технічного прогресу;
зміна споживчих запитів населення;
нестача або обмеженість природних ресурсів;
підвищення значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою зарплату більш високоякісний товар;
розвиток зовнішньої торгівлі.
В залежності від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:
- одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;
комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу;
загальні, які характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства.
Одиничні показники умовно поділяються на такі групи:
Показники ___ призначення: характеризують пристосованість виробів до використання та область їх використання (діапазон температурного режиму експлуатації телевізора).
Показники надійності і довговічності (гарантований термін експлуатації без ремонту).
Показники технологічності - характеризують ефективність конструкцій машин та технологій їх виготовлення (більш сучасні вироби є більш технологічними, бо виготовляються за сучаснішими технологіями, які передбачають: підвищення якості, економію матеріалів, зменшення долі ручної праці тощо).
Ергономічні показники - враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних властивостей людини, вимоги техніки безпеки. “ Ергономіка “ – наука, яка досліджує діяльність людини в умовах виробництва з метою поліпшення знаряддів, умов та процесу праці.
Естетичні показники - характеризують виразність, відповідність стилю і моді, оригінальність, гармонійність виробу.
Показники стандартизації і уніфікації - відбивають ступінь використання у виробі стандартизованих та уніфікованих деталей і вузлів. “ Стандарт ” – норма, зразок, мірило.
“ Стандартизація “ – процес встановлення і застосування стандартів. “ Уніфікація “ – один з методів стандартизації, який полягає в мінімізації чисельності типорозмірів, марок, властивостей, або – приведення будь-чого до єдиного зразка, до єдиної форми, взаємозамінюванності.
Економічні показники - відображають витрати на розробку, виготовлення та експлуатацію виробу (собівартість, ціна).
Комплексні показники характеризують кілька властивостей продукції. Згідно цих показників продукцію поділяють на сорти, марки, класи. У процесі господарської діяльності важливо не тільки вірно оцінити якість окремих виробів, але й загальний рівень якості продукції підприємства. Для цього використовується система загальних показників, основними серед них є:
коефіцієнт оновлення асортименту;
частка сертифікованої продукції;
частка продукції, призначеної для експорту;
обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу.
Методи оцінки якості продукції поділяються в залежності від способу одержання інформації на об'єктивний (вимірювальний і реєстраційний); органолептичний і розрахунковий.Вимірювальний - передбачає використання при оцінці якості продукції технічних засобів контролю. Реєстраційний - грунтується на спостереженні і підрахунку кількості предметів, випадків. Органолептичний - передбачає аналіз сприймань органами чуття людини споживчих властивостей товару. Розрахунковий метод - використовується при визначенні показників якості новостворених виробів.
В окрему групу виділяються статистичні методи оцінки якості продукції, які грунтуються на використанні методів математичної статистики і мають вибірковий характер.
Аналіз якості продукції проводиться через систему чисельних показників:
питома вага продукції вищої якості;
питома вага продукції на експорт (фірмовий знак всесвітньовідомих підприємств є своєрідним знаком якості);
питома вага продукції, яка відповідає міжнародним стандартам, тобто має сертифікат якості.
Крім того, використовують такі загальні об’єктивні показники якості:
’ - сортність (у легкій, харчовій та інш. галузях);
’ - марочність (харчова, будматеріали);
’ - вміст корисних речовин або шкідливих домішок (у %);
’ - корисність (жирність молока, вміст заліза в руді, вміст білку в продукті тощо);
’ - строк служби та надійність;
А також побічні показники:
’ - гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних ремонтів (на 1 виріб);
’ - наявність рекламацій, їх кількість і якість;
’ - відсоток браку;
’ - відповідність моді тощо.
В процесі аналізу якості проводять аналіз браку продукції.
Брак – це частина виробів, яка у процесі виробництва псується через порушення технології, несправності обладнання або низьку кваліфікацію чи несумлінність робітників.
Брак може бути остаточним та виправним. при аналізі визначають загальну суму браку і відносну його величину (% браку), а також вивчають динаміку цього показника за ряд періодів.
Умови запобігання браку:
висока культура і організація виробництва;
стабільний ритм постачання і роботи;
впровадження у виробництво сучасних технологій і устаткування;
підвищення кваліфікації, дисциплінованості і відповідальності персоналу.
3. Одна з найважливих задач розвитку підприємства і країни в цілому, нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забезпечення випуску необхідної кількості сучасних виробів та поліпшення якості, досягнення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.
Загострення конкурентної боротьби (за збут своєї продукції, за місце на ринку) поміж фірмами-виробниками змушує шукати їх нові засоби впливу на рішення покупців. Одним з таких шляхів є створення товарів поліпшеного рівня якості.
Поняття конкурентоспроможності (КС) залежить від економічного об`єкту, який розглядається. Наприклад, конкурентоспроможність країни - це ступінь, з якою країна при справедливих умовах вільного ринку виробляє товари і послуги, які задовольняють світовим вимогам і при цьому збільшує доходи своїх громадян.
Рівень конкурентоспроможності країни визначається такими основними факторами, як:
- технологія;
- наявність капіталів;
- наявність людських ресурсів;
- стан зовнішньої торгівлі.
Конкурентоспроможність як соціально-економічна категорія - це спроможність, вміння досягати законним шляхом найвищих економічних та соціальних переваг. З цього визначення виходить важливий практичний висновок про те, що конкурувати (досягати найвищих економічних та соціальних переваг) можливо:
а) самому з собою (у часі: результати досягнуті в попередній період діяльності та результативність за аналогічний останній період суттєво відрізняються);
б) один з одним (суперництво за досягнення будь-чого);
Визначення трьох основних, тісно взаємопов’язаних категорій конкурентоспроможності дозволяє охарактеризувати це поняття таким чином:
Конкурентоспроможність продукції - це комплекс споживчих та вартісних характеристик, які визначають її успіх на ринку, тобто спроможність саме даного товару бути обміненим на гроші в умовах широкої пропозиції інших конкуруючих товаровиробників.
Конкурентоспроможність підприємства - наявні можливості підприємства вивчати попит (ринок), проектувати, виготовляти та реалізувати товари, які більше потрібні для споживачів, ніж товари конкурентів. Конкурентоспроможність підприємства можна розглядати також, як вміння виготовляти і реалізувати швидко та дешево якісну продукцію в достатній кількості.
3. Конкурентоспроможність персоналу, тобто робітників, спеціалістів, керівників підприємства - це вміння кожного з них і всіх разом, як одне ціле, швидко і ефективно сприймати і реалізувати різні новинки в кожній стадії життєвого циклу продукції. Це вміння створювати вироби, які відповідають всім вимогам споживача з найменшими витратами всіх видів ресурсів.
З цього можна зробити висновок: у багатогранній практичній діяльності по досягненню конкурентоспроможності акценти повинні бути розставлені таким чином:
1) КС персоналу;
2) КС підприємства;
3) КС продукції (одержана як похідна перших двох).
Зрозуміло, що вся робота повинна проводитися паралельно, енергійно, відповідними службами, але пріоритет повинен належати персоналу.
Поняття конкурентоспроможності фірми містить у собі великий комплекс економічних характеристик, які визначають положення фірми на галузевому ринку (національному або світовому). Конкурентоспроможність продукції і конкурентоспроможність фірми-виробника продукції відносятьсяпоміж собою як частина і ціле.
Тема 7 Організація виробництва. Виробничий процес. Потокове виробництво
Види та принципи виробничого процесу. Типи виробництва (самостійно).
Непотокове та потокове виробництво. Основні параметри потокової лінії (самостійно).
1. Виробничий процес — це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції.
Загальну сукупність виробничих процесів, які відбуваються на підприємствах, поділяють на групи за певними ознаками: призначенням, перебігом у часі, ступенем автоматизації.
1. За призначенням виробничі процеси поділяють на основні, допоміжні та обслуговуючі.
2. За перебігом у часі розрізняють дискретні (від лат “ розділений, переривчастий) та безперервні виробничі процеси.
3. За ступенем автоматизації виробничі процеси бувають механізовані, автоматизовані та автоматичні.
Центральне місце в цій сукупності займає основний виробничий процес, у результаті якого вихідна сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію. Наприклад, на автомобільних заводах основним процесом є виготовлення заготівель для деталей, складання складальних одиниць і повне складання автомобілів.
Основний виробничий процес ділиться на три стадії: заготівельну, обробну і складальну. Важливим нормативом організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл — інтервал часу від початку до завершення процесу виготовлення продукції. Обчислюють цей інтервал для одного або певної кількості виробів (партії), які виготовляються одночасно. Основною складовою виробничого процесу є технологічний процес — сукупність дій зі зміни стану предмета праці.
Допоміжний - процес виготовлення продукції, що буде використовуватися усередині підприємства. Наприклад, допоміжний процес на автомобільному підприємстві включає виготовлення інструментів, що використовуються при обробці деталей автомобілів, виготовлення запасних деталей для ремонту устаткування.
Обслуговуючий - це процес праці, у результаті котрого ніякої продукції не створюється. До нього відносяться транспортні, складські операції, технічний контроль та ін.
Своєчасне і якісне виконання основного виробничого процесу у значній мірі залежить від того, як налагоджене виконання допоміжних і обслуговуючих процесів.
Система раціональної організації виробництва будується на певних принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні виробничого процесу:
Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробництва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.
Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов'язаних підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спроможність, тобто: п ропорційність передбачає однакову продуктивність в одиницю часу усіх ланок виробництва, узгодженість у виготовленні окремих деталей та вузлів одного виробу для того, щоб на складальні операції вони надходили комплектно.
Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів або паралельна обробка виробів на різних етапах та стадіях технологічного процесу. Паралельність полягає також в зведенні у часі виконання основних та допоміжних процесів. Цей принцип особливо важливий при виготовленні виробів, що складаються з великої кількості деталей. Послідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.
Принцип прямоточності означає забезпечення найкоротшого шляху проходження виробу по всіх операціях і усування зустрічних і протилежних рухів на дільниці, в цеху, на підприємстві.
Принцип безперервності означає ліквідацію будь-яких перерв (міжзмінних, внутрішньозмінних, міжопераційних та внутрішньоопераційних) у виробництві певного виробу..
Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.
Принцип ритмічності щодо запуску у виробництво означає регулярне повторення виробничих процесів через рівні проміжки часу, а ритмічність щодо випуску – рівномірне виконання плану по змінах, за добу, по декадах.
Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість досягається універсальністю знарядь праці, засобів автоматизації, упровадженням верстатів з ЧПУ, гнучких виробничих систем.
Принцип гомеостатичності *потребує, щоб виробнича система була здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам.
Додаткове пояснення гомеостатичності *: “ Гомео “ – др.-гр. “ подібний, однаковий, той самий тощо”. “ Стат “ - др.-гр. “ стоячий, нерухомий ”. наприклад, в техниці є “ Гомеостат “ – аналоговий електро-механічний пристрій, який моделює властивість живих організмів підтримувати деякі свої характеристики (напр. вміст кисню в крові) у припустимих межах. Принцип “ гомеостату “ застосовують, наприклад, при конструюванні автопілоту.
Особливості діяльності підприємства залежать від типу виробництва. Тип виробництва є комплексною характеристикою технічних, організаційних та економічних особливостей виробничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.
Порівняльна характеристика типів виробництва
Одиничне Серійне Масове
Ознака:
Номенклатура Широка Обмежена Вузька
Обсяг продукції Малий Середній Великий
Випуск протягом року Одноразово Періодично Безперервно
або дуже рідко партіями
Обладнання Універсальне Змішане Спеціалізоване
Кваліфікація робочого Найвища Середня Нижче середньої
Доля ручної праці Найвища Середня Мінімальна
Окремо вирізняється дослідне виробництво — виготовлення зразків або партій виробів для дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій тощо. На їх основі розроблюють конструкторську та технологічну документацію для серійного або масового виробництва.
2.
Організація виробничого процесу вивчає також розташування робочих місць і їх груп на території підприємства, що забезпечує пересування предметів праці технологічними операціями найкоротшим маршрутом. Розрізняють непотоковий і потоковий виробничі процеси.
Непотокове виробництво має такі ознаки: на робочих місцях оброблюються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування, робочі місця розташовуються однотипними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, предмети праці переміщуються при обробці складними маршрутами, внаслідок чого виникають тривалі перерви між технологічними операціями. Застосовується цей метод переважно в одиничному і дрібносерійному виробництві.
Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу. Уявімо собі потокову лінію або конвеєр, робота на якому характеризується високим ступенем раціональності й має такі ознаки:
• за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предметів одного найменування або обмеженої кількості подібних предметів;
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |