Придбання, аналітичний облік та рух основних засобів на підприємстві необхідно оформляти відповідними документами, з яких ясно видно характеристика об'єкта, його первісна вартість, термін корисного використання, норма амортизації, підрозділ, де буде використовуватися об'єкт: Про затвердження Методичних рекомендацій по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку № 356 і Про затвердження типових форм первинного обліку № 352.
Класифікацію основних засобів, методи нарахування амортизації, встановлення мінімального терміну дії, визначення доходів, витрат при продажу основних засобів та інше визначає розділ III Податкового кодексу України (далі ПКУ) «Податок на прибуток підприємств». ПКУ суттєво наблизив податковий облік до бухгалтерських канонів. Особливо це стосується обліку основних засобів.
Згідно зі ст. 144.1. ПКУ амортизації підлягає:
– витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання у господарській діяльності;
– витрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання у господарській діяльності, у тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;
– витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;
– витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі.
Не підлягає амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на утримання основних засобів, які знаходяться на консервації.
Не підлягає амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання, самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.
Згідно зі ст. 146.11. первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.
Сума витрат, яка пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт і поліпшення були здійснені (ст. 146.12).
Слід зазначити, що згідно з ПКУ, амортизація основних засобів включається до собівартості реалізованих товарів, робіт, послуг, отже, зменшує оподатковуваний прибуток у періоді отримання прибутку від реалізації, що відповідає загальноприйнятим у світовій практиці принципу бухгалтерського обліку – відповідність доходів і витрат.
Пoдaткoвий кoдeкc paзoм з клacифiкaцiєю ocнoвниx зacoбiв peглaмeнтує мiнiмaльнo дoпуcтимi cтpoки їx кopиcнoгo викopиcтaння. Ця класифікація мaє нaближeний xapaктep дo П(C)БO 7 «Ocнoвнi зacoби», завдяки чому cтaлo мoжливим cкopoчeння вiдмiннocтeй мiж буxгaлтepcьким тa пoдaткoвим oблiкoм. Нормативно-правова база представлена у додатку К.
Таким чином, державне регулювання обліку основних засобів визначено безліччю законодавчих і нормативних актів. Позитивним є те, що вони намагаються регулювати всі етапи, пов'язані з витратами підприємства на створення та придбання основних засобів.
1.3 Методика аналізу та аудиту основних засобів
У навчально-методичній літературі прийнято виділяти два види аналізу на рівні підприємства:
– внутрішній (внутрішньовиробничий) аналіз;
– зовнішній (фінансовий) аналіз.
У рамках зовнішнього аналізу спираються передусім на загальнодоступну бухгалтерську звітність, отже, методики зовнішнього аналізу будуються з припущення про певну інформаційну обмеженість аналізу. Як правило, подібні методики засновані на базі найбільш повного набору загальнодоступної бухгалтерської звітності, що міститься в річному звіті. Так як вона є уніфікованою, то існують розроблені у формалізованій послідовності аналітичні процедури, тобто шляхом згортання балансу або перекомпонування та інтегрування статей публікованих звітів можна побудувати інформаційні інваріанти, придатні для такої формалізації[13].
Дані фінансового обліку складають основу інформаційного забезпечення системи фінансового аналізу. На базі цієї інформації проводиться узагальнений аналіз фінансового стану і розробляються прогнозні оцінки фінансових показників.
Перевагою інформації фінансового обліку та звітності є її порівняльна достовірність, адже вона відображає події, які вже мали місце, при цьому показники даної групи виміряні кількісно. Той факт, що формування показників фінансового обліку та звітності базується на загальних принципах (методологічних) ведення бухгалтерського обліку, дозволяє говорити про досить високий ступень надійності такої інформації. Загальні підходи до формування показників бухгалтерської звітності дозволяють застосовувати типові алгоритми розрахунків фінансових показників, а також проводити порівняння з аналогічними показниками інших підприємств[28].
Ефективність фінансового аналізу безпосередньо залежить від повноти і якості використаної інформації. У теперішній час в окремих виданнях з питань фінансового аналізу існує спрощений підхід до інформаційного забезпечення фінансового аналізу, який орієнтує на використання виключно бухгалтерської звітності або в дещо ширшому плані – на дані бухгалтерського обліку. Таке обмеження інформаційної бази звужує можливості фінансового аналізу і, головне, його результативність.
Тому для повного висвітлення об'єкта необхідно застосовувати внутрішній аналіз, який використовує різні внутрішні звіти і форми, які не є уніфікованими і обов'язковими до складання та із заданою періодичністю. Велика кількість аналітичних процедур не є заздалегідь зумовленими, а сам аналіз в цьому випадку носить більш творчий підхід, певною мірою імпровізований характер.
Як правило, якщо мова йде про внутрішньофірмовий аналізі, то береться відповідна методика зовнішнього аналізу і доповнюється процедурами, які інформаційно забезпечені внутрішньою звітністю і даними оперативного бухгалтерського обліку.
У загальному вигляді при виконанні аналізу основних засобів виділяють наступні етапи:
– на першому етапі уточнюються об'єкти, мета і завдання аналізу, складається план аналітичної роботи;
– на другому етапі розробляється система синтетичних і аналітичних показників, за допомогою яких характеризується об'єкт аналізу;
– на третьому етапі збирається і готується до аналізу необхідна інформація (перевіряється її точність, приводиться у порівняний вид і т.д.);
– на четвертому етапі проводиться порівняння фактичних результатів господарювання з показниками плану досліджуваного періоду, фактичними даними минулих періодів, з досягненнями провідних підприємств, середніми по галузі тощо;
– на п'ятому етапі вивчаються фактори, і визначається їх вплив на результати діяльності підприємства;
– на шостому етапі виявляються невикористані і перспективні резерви підвищення ефективності виробництва;
– на сьомому етапі відбувається оцінка результатів господарювання з урахуванням впливу різних факторів і виявлених невикористаних резервів, розробляються заходи щодо їх використання.
Автор Л.Т. Гіляровський аналіз основних засобів пропонує починати з вивчення обсягу основних засобів, їх динаміки і структури за допомогою наступних показників:
– коефіцієнт оновлення (дає узагальнену вартісну оцінку приросту основних фондів за певний період і показує частку нових основних засобів у наявних основних засобах на кінець звітного періоду) розраховується за наступною формулою [ ]:
|
(1.1)
де Коновл. – коефіцієнт оновлення;
Внад.ОФ – вартість основних фондів, що надійшли;
ВОФкр – вартість основних фондів на кінець періоду.
Зростання даного показника свідчить про нарощування майнового потенціалу підприємства.
– коефіцієнт вибуття (показує, яка частина основних засобів, наявних на початок року у підприємства, вибула з експлуатації за звітний період) розраховується за формулою[ ]:
|
(1.2)
де Квиб. – коефіцієнт вибуття;
Ввиб.ОФ – вартість вибулих основних фондів;
ВОФпр – вартість основних фондів на початок періоду.
– коефіцієнт заміни (показує частку заново введених основних засобів, спрямовану на заміну вибулих основних засобів), розраховується за формулою[ ]:
(1.3)
де Кзам. – коефіцієнт заміни;
Ввиб.ОФ – вартість вибулих основних засобів;
ВОФввед – вартість заново введених основних засобів.
Якісна характеристика основних засобів характеризується наступними показниками:
– коефіцієнт придатності основних засобів (характеризує частку незношених основних засобів), розраховується за формулою [ ]:
|
(1.4)
де Кпридат. – коефіцієнт придатності;
ЗВОФ – залишкова вартість основних фондів;
ПВОФ – первісна вартість основних фондів.
– коефіцієнт зносу основних засобів (характеризує частку вартості основних засобів, списану на витрати підприємства у попередніх періодах розраховується за формулою [ ]:
|
(1.5)
де Кзн. – коефіцієнт зносу;
– сума накопиченої амортизації;
ПВОФ – первісна вартість основних фондів.
Наступним етапом аналізу, який пропонує Л.Т. Гіляровський, є аналіз основних показників використання основних засобів [33]. Головним показником використання основних засобів є показник фондовіддачі, що розраховується як відношення вартості товарної продукції до середньорічної вартості основних засобів. Крім того, розраховується фондомісткість – зворотний показник фондовіддачі. На зміну рівня фондовіддачі впливає ряд факторів (факторний аналіз фондовіддачі). Значення цих факторів розраховується при порівнянні показника в аналізованому і базисному році.
Підвищення фондовіддачі (і відповідно зниження фондомісткості) веде до економії капітальних вкладень. Сума цієї економії (додаткових вкладень) розраховується за формулою:
Е = ЗФ×В |
де Е – економія капітальних вкладень;
ЗФ – зміна фондовіддачі;
В – виручка за аналізований період.
Відносна економія капітальних вкладень розраховується за формулою [23]:
|
(1.7)
де Е– відносна економія капітальних вкладень;
В – виручка за аналізований період;
Фо – процентна зміна фондовіддачі,%;
Фе – зміна фондомісткості (величина зниження фондомісткості).
Наступним етапом аналізу є визначення фондоозброєнності (аналіз забезпеченості підприємства основними засобами). Даний показник визначається як відношення середньорічної вартості всіх основних засобів до середньосписочної кількості працюючих на підприємстві.
У процесі аналізу виявляються і вивчаються фактори, які тим чи іншим чином впливають на результати діяльності підприємства і зокрема на ефективність використання основних засобів. Тим самим виявляються шляхи і резерви збільшення ефективності використання основних засобів. Ними можуть бути введення в дію невстановленого обладнання, його заміна і модернізація, скорочення цілоденних і внутрізмінних простоїв, підвищення коефіцієнта змінності, більш інтенсивне його використання, впровадження заходів з модернізації та технічного переозброєння.
Наприклад, резерви збільшення випуску продукції за рахунок введення в дію нового обладнання визначають за формулою [39]:
|
ВПк = ∆К × Дф × Кзмф × Тф × СВф |
(1.8)
де ВПк – резерви збільшення випуску продукції за рахунок введення
нового обладнання;
∆К – додаткова кількість обладнання;
Дф – кількість відпрацьованих днів (фактично);
Кзмф – коефіцієнт змінності;
Тф – середня тривалість робочого дня;
СВф – виробіток.
Використання основних засобів підприємства визнається ефективним, якщо зростання прибутку перевищує відносний приріст вартості основних засобів за аналізований період. Зростання фондовіддачі веде до відносної економії виробничих основних фондів і до збільшення обсягу випуску продукції.
Таким чином, підвищення фондовіддачі підприємства свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів і веде до економії капітальних вкладень.
Автор Савицька Г.В. також пропонує для оцінки ефективності основних засобів розраховувати, крім вище зазначених показників, і коефіцієнт рентабельності капіталу, вкладеного в основні засоби, рівень якого залежить не тільки від фондовіддачі, а й від рентабельності продажів і частки реалізованої продукції в загальному її випуску.
Савицька Г.В. у своїй методиці аналізу основних засобів виділяє окремими етапами:
– аналіз використання виробничої потужності підприємства (коефіцієнти використання потужності, інтенсивного і екстенсивного завантаження потужності);
– аналіз використання технологічного обладнання (коефіцієнти використання парку наявного обладнання, використання парку встановленого обладнання, використання режимного фонду часу, явочного, максимально-можливого і фактичного з виділенням частки цілоденних простоїв);
– факторний аналіз фондовіддачі.
Чинниками першого рівня, що впливають на фондовіддачу основних засобів є зміна частки активної частини основних засобів у загальній їх сумі, питомої ваги машин і устаткування в активній частині основних засобів і фондовіддачі машин і устаткування. Далі на основі наведеної моделі способом абсолютних різниць розраховується зміна фондовіддачі основних засобів за рахунок вказаних чинників.
У свою чергу вплив даних факторів на обсяг виробництва продукції встановлюється множенням зміни фондовіддачі за рахунок кожного фактора на фактичну середньорічну вартість основних засобів поточного періоду, а зміна середньорічної вартості основних засобів – на базовий рівень їх фондовіддачі.
Після цього Савицька Г.В. рекомендує більш детально вивчити фактори зміни фондовіддачі машин і устаткування. Після цього розширити факторну модель фондовіддачі устаткування, представивши час роботи одиниці обладнання у вигляді добутку кількості відпрацьованих днів, коефіцієнта змінності та середньої тривалості зміни, а середньорічну вартість технологічного обладнання – як добуток кількості та середньої вартості його одиниці. Розрахунок впливу факторів на приріст фондовіддачі обладнання проводиться способом ланцюгових підстановок, причому автор в якості першого чинника використовує середню вартість одиниці обладнання, тобто факторний аналіз починається зі знаменника. Щоб дізнатися, як ці фактори вплинули на рівень фондовіддачі основних засобів, отримані результати треба помножити на фактичну питому вагу технологічного обладнання в загальній сумі основних засобів.
Автор Скамай Л.Г. для з'ясування причин сформованих результатів з використання основних виробничих фондів, пропонує також проаналізувати натуральні показники використання основних засобів:
– співвідношення встановленого і фактично працюючого устаткування;
– використання устаткування за часом дії;
– використання потужності (пропускної спроможності) обладнання в одиницю часу фактичної роботи.
Автори Маркар'ян Е.А. і Герасименко Г.П. пропонують при аналізі основних засобів:
– перевіряти виконання плану з впровадження нової техніки, введенню в дію нових об'єктів, ремонту основних засобів;
– визначати частку прогресивного обладнання в загальній його кількості і по кожній групі машин і устаткування, а також частку автоматизованого обладнання;
– аналізувати забезпеченість організації окремими видами машин, механізмів, устаткування, приміщеннями (встановлюється порівнянням фактичного їх наявності з плановою потребою, необхідною для виконання плану з випуску продукції);
– оцінювати віковий склад і моральний знос фондів (до 5, 5-10, 10-20 і більше 20 років), розраховувати середній вік обладнання;
– аналізувати рівень технічної озброєності праці (відношення вартості виробничого устаткування до середньосписочної кількості робітників у найбільшу зміну). Темпи його зростання зіставляються з темпами зростання продуктивності праці. Бажано, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання технічної озброєності праці.
Таким чином, проаналізувавши дані методики можна сказати, що у сфері аналізу ефективності основних засобів і в нашій країні, і за кордоном накопичений досить багатий досвід. Однак разом з тим вивчення різних підходів в частині методологічних принципів розрахунку показників фондовіддачі, фондомісткості і фондорентабельность дозволяє укласти, що уніфікованого методу визначення даних індикаторів ефективності не існує. Дана обставина підтверджується, по-перше, тим, що залежно від практики, що склалася на підприємствах, в якості вартісного вираження основних засобів може використовуватися як їх повна первісна вартість, так і первісна вартість за вирахуванням зносу, а також повна відновлювальна вартість основних засобів або їх відновлювальна вартість за вирахуванням зносу. По-друге, серед вчених і економістів-практиків відсутня єдина думка з приводу того, яка продукція (вироблена або реалізована) повинна братися з метою обчислення показника фондовіддачі. Подібні методологічні розбіжності можуть призводити до невірного визначення рівня використання засобів праці, задіяних у процесі виробництва, що, в свою чергу, може стати причиною помилкових управлінських рішень, прийнятих на основі некоректно проведеного аналізу. Так, зіставляючи дані різних підприємств одне з одним, показники підприємства і галузі, в тих випадках, коли по різних об'єктах дослідження вже є готові значення фондовіддачі або фондорентабельності, висновок за підсумками таких аналітичних досліджень може виявитися викривленим внаслідок того, що методики розрахунку індикаторів ефективності були непорівнянні між собою.
Далі розглянемо різні підходи і особливості аудиту основних засобів.
Автор Кулаковська Л.П. вказує, що метою аудиту основних засобів є формування обґрунтованої думки щодо достовірності та повноти інформації про основні засоби, відображеної у бухгалтерській (фінансовій) звітності об'єкта аудиту, а також встановлення відповідності застосовуваної в організації методики обліку та оподаткування операцій з основними засобами чинним в Україні нормативним документам.
Для ефективного проведення перевірки операцій з основними засобами на етапі планування автор пропонує проводити оцінку системи внутрішнього контролю та бухгалтерського обліку, яка в подальшому може підтверджуватися або коригуватися в ході аудиту.
Кулаковська Л.П. стверджує, що на практиці далеко не завжди аудиторські перевірки основних засобів супроводжуються оцінкою системи внутрішнього контролю, що свідомо знижує їх результативність. Це призводить, зокрема, до збільшення витрат часу, так як вчасно не створені передумови для обґрунтування вибіркового способу перевірки підвищують вірогідність спотворень в оцінці аудиторського ризику. Адекватна оцінка системи внутрішнього контролю дозволяє якісно і більш доказово сформувати висновки аудитора у письмовій інформації, яку аудитор надає керівництву економічного суб'єкта, і в аналітичній частині аудиторського висновку.
Автор Труш В.Є. пропонує в ході аудиторської перевірки аудитору застосовувати такі методи отримання аудиторських доказів: перевірка дотримання правил обліку окремих господарських операцій, інспектування, підтвердження, спостереження, запит, перерахунок, аналітичні процедури.
Подільський В.І. виокремлює такі основні напрямки аудиторської перевірки основних засобів:
– оцінка основних засобів і визначення первісної вартості відповідно до П(С)БО № 7 «Основні засоби»;
– перевірка умов зберігання та експлуатації основних засобів;
– перевірка операцій по руху основних засобів;
– у процесі підтвердження достовірності проведеної інвентаризації аудитор оцінює облікову політику на предмет обгрунтування термінів і порядку проведення інвентаризації основних засобів;
– перевірка правильності нарахування амортизації по окремих об'єктах основних засобів і в цілому розрахунок за звітний період;
– перевірка правильності обліку витрат на ремонт основних засобів;
– перевірка правильності переоцінки основних засобів (залежно від їх кількості може бути здійснена суцільним порядком або вибірково).
Ватуля І.Д. пропонує при аудиті використовувати суцільний метод при аналізі нетипових операцій з основними засобами: наприклад, операції, що передбачають нестандартну вартість послуг оренди та/або порядок розрахунків; операції, здійснені без очевидної логічної причини; операції, зміст яких відрізняється від їх форми (договір оренди, по суті є договором продажу основних засобів з розстрочкою платежу) та інші операції, які відрізняються, від тих що звичайно здійснює організація.
Труш В.Є. в підручнику «Організація і методика аудиту підприємницької діяльності» пропонує методику складання загального плану і програми аудиту. План аудиту містить наступну інформацію: заплановані трудовитрати; рівень (рівні) суттєвості; оцінка аудиторського ризику; терміни проведення перевірки; склад аудиторської групи та її керівник; перелік сегментів аудиту із зазначенням термінів їх проведення та виконавців.
Програма аудиту містить детальну інформацію (розроблену в ході формування стратегії аудиту) про види аудиторських процедур, що використовуються для перевірки сегментів аудиту, передбачених планом, про способи їх застосування та документування. Програма аудиту, з одного боку, служить докладною інструкцією для членів аудиторської групи, які перевіряють конкретні сегменти. З іншого боку, програма є засобом контролю роботи аудиторів керівником перевірки та керівником аудиторської організації. На сьогоднішній день відомі два підходи до складання програм аудиту:
– пооб'єктний, за яким бухгалтерська документація розподіляється (сегментируется) між учасниками перевірки відповідно до Плану рахунків: кожен сегмент складається з одного або декількох рахунків бухгалтерського обліку;
– циклічний, згідно з яким кожен сегмент складається із сукупності оборотів за рахунками, пов'язаних змістом господарських операцій та документообігом.
Таким чином, проаналізувавши різні методики аудиту наступних авторів: Ватуля І.Д., Кулаковської Л.П., Труш В.Є., Дерев'янко С.І., Подільської В.І., пропонується така класифікація завдань, які повинні бути розглянуті в процесі аудиту основних засобів:
1) фактична відповідність:
– перевірка наявності основних засобів, визначених у облікових документах;
– перевірка відповідності відображеної в документації вартості та технічного стану основних засобів їх фактичному;
2) документальна відповідність:
– наявність первинних документів обліку основних засобів;
– перевірка правильності ведення синтетичного та аналітичного обліку;
– перевірка достовірності відображення основних засобів у фінансовій звітності;
– наявність документації з проведення переоцінки, модернізації, розрахунку амортизаційних відрахувань та ін.;
3) нормативна відповідність:
– оцінка облікової політики підприємства;
– правильність проведення класифікації заснованих засобів;
– перевірка наявності змін в методології обліку;
– правильність розрахунку амортизаційних відрахувань, розміру дооцінки (уцінки).
Отже, основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Зараховуються на баланс основні засоби за первісною вартістю, під якою розуміється історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Можна виділити нормативну класифікацію та класифікацію за науковцями, що дозволяє найбільш повно відобразити основні засоби в обліку.
Державне регулювання обліку основних засобів визначено безліччю законодавчих і нормативних актів. Позитивним є те, що вони намагаються регулювати всі етапи, пов'язані з витратами підприємства на створення та придбання основних засобів.
У сфері аналізу ефективності основних засобів і в нашій країні, і за кордоном накопичений досить багатий досвід. Однак разом з тим вивчення різних підходів в частині методологічних принципів розрахунку показників фондовіддачі, фондомісткості і фондорентабельность дозволяє укласти, що уніфікованого методу визначення даних індикаторів ефективності не існує. Проаналізувавши різні методики аудиту основних засобів, можна зробити висновок, що в процесі їх аудиту має бути встановлена фактична, документальна та нормативна відповідність.
РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ, АНАЛІЗУ ТА АУДИТУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА ПАТ «ЮГРЕФТРАНСФЛОТ»
2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства
За даними UNCTAD, на 1 січня 1993 сукупний дедвейт торгового флоту України налічував 6177000 тонн (враховувалися судна місткістю 100 і більше реєстрових тонн), а частка українського флоту у світовому торговельному флоті становила 0,9 % (25 місце в рейтингу найбільших морських країн світу). Однак на 1 січня 2013 дедвейт флоту налічував 0904000 тонн (скорочення більш ніж в 5,8 рази), і Україна займала в рейтингу вже 72 місце. Позиції України як морської держави майже повністю втрачені, український торговельний флот і галузь морських і річкових перевезень перебувають у кризі.
За 22 роки існування незалежної української держави поряд з процесом втрати державного флоту, активно розвивалися менеджерські компанії, що здійснюють операторство судами, плаваючими під так званим «зручним прапором» і знаходяться у власності офшорних компаній. У 2012 році під прапором інших країн було зареєстровано 197 суден (місткістю 1000 реєстрових тонн і більше), які належать українським власникам. Серед них більше (37) зареєстровано в Камбоджі, 30 – на Мальті, 16 – в Ліберії, 15 – у Грузії, 12 – у Молдові і т.д.. Як результат, Державного та місцевих бюджетів України недоотримують значні кошти у вигляді податків.
На сьогодні основними стримуючими факторами розвитку національного судноплавства є: відсутність попиту національної зовнішньої торгівлі на послуги з морського перевезення вантажів (обсяг морських перевезень вантажів через українські порти флотом під Державним прапором України зараз складає менше 7 %) відсутність в країні належного інституційного середовища: морського права, транспортної логістики, розвиненої практики фрахтування суден, слабкість національної фінансово-кредитної системи (з обслуговування морських перевезень і судноплавства), високе загальне податкове навантаження на судноплавство.
Основна частка перевалки вантажів припадає на морські торговельні порти, що входять в систему Міністерства інфраструктури (раніше – Мінтрансзв'язку). Водночас, їх питома вага в перевалці вантажів за останнє десятиліття знижується з 81 % у 2003 р. до 70% в 2012 р..
Після різкого падіння вантажопотоків – з 69 млн тонн в 2007 р. до 44,2 млн тонн в 2010 р., в 2012 р. транзит зріс на 7,5 % (до 47,6 млн тонн). Структура транзиту через українські порти в 2012 р. виглядала наступним чином: 71,8 % – Росія, 20,2 % – Казахстан, 5,7 % – Білорусь, 2,3 % – інші держави. Приріст з перевезень і вантажообігу для всіх видів наземного і водного транспорту в 2012 році знаходився в інтервалі 11-14%, що перевищувало навіть темпи зростання ВВП. Капітальні інвестиції в транспорт (виключаючи трубопровідний) і транспортну інфраструктуру склали приблизно 14,2 млрд грн (1,8 млрд дол США) в 2012 р., що відповідає 1,55 % обсягу ВВП. Рівень зносу основних фондів транспортної інфраструктури становить близько 70 %, у зв'язку з чим, інвестування стає вкрай актуальним для її розвитку.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
