Да, каждый шаг сознания в освоении действительности – шаг в устранении неопределенности – необходимо включает в себя волевой акт полагания («веру») и отчёт в достоверном («разум»). Однако неправильно было бы считать, что тем примиряются вера в своём традиционном смысле и разум в своём собственном смысле (для веры это значило бы, что она признает независимость разума – что недопустимо; для разума это значило бы, что принятое в традиции он признает достоверным объективно – что немыслимо). Для веры истина – в её полагании, в ней самой, для разума истина – в достоверности, в объективном. У веры – свой относительный «разум»: достоверность предопределена полаганием. У разума – своя относительная «вера»: полагание, которое выводит на достоверность.
Разум – не отрицание, а суд, – но так уж устроена вера, что судить о её достоверности уже значит её отрицать. Разум судит и собственную «веру», не только религиозную – выдвигает положения и затем отшелушивает от веры достоверность. По-настоящему, разум несовместим не с идеей Бога (конечно, только такой, что сама была бы с ним совместима) – он несовместим с идеей несудимой (святой, религиозной) веры. Если же всякий разговор о Боге считать религиозным, тогда всякая наличная религия – изжитая разумом религиозная архаика.
Віра та знання в науці:
Поряд з гіпотезами, заснованими на фактах, існують вигадані, засновані на вірі. Вони цікаві як будь-який феномен людського розуму, як філософські роздуми, але не можуть фігурувати як частина наукових поглядів на Всесвіт.
Проблема віри в науці була дуже актуальна в минулому і залишається важливою сьогодні.
Сьогодні багато вчених засновують свої погляди на вірі. Наприклад, багато хто вірить, що життя зародилось саме по собі, хоча й досі немає жодного переконливого сценарію цього процесу. Деякі вірять, що на інших планетах існує розумне життя, незважаючи на повну відсутність фактів. Ця віра ґрунтовно відрізняється від віри релігійної, заснованої на Святому Письмі і духовному молитовному досвіді.
Віра та знання в псевдонауці (на прикладі астрології):
Майже всі сучасні астрологи відступають від індуктивного та емпіричного характеру отримання астрологічних знань. Вони, замість збору інформації, починають інтерпретувати гороскоп виходячи з власної думки, яка ґрунтується більше на інтуїції, ніж на знанні.
Крім таких «інтуїтивних» джерел пізнання у астрологів існує віра в одкровення своїх «вчителів». Ця віра в псевдонауці є подібною до релігійної, тобто абсолютна, але базується не на священних текстах, а скоріше на вільній фантазії, міфології й легендах.
Наука й релігія (за А. Ейнштейном, «Наука и религия»)
Научный метод может открыть нам только то, как факты связаны друг с другом и обусловлены друг другом. Стремление к такому объективному знанию является самым высшим, на которое человек способен, и вряд ли кто-нибудь заподозрит меня в желании преуменьшить героические достижения человечества в этой области. Но в то же время ясно, что знание того, что есть, не открывает дверь к открытию того, что должно быть.
Интеллект раскрывает для нас взаимоотношение средств и целей. Но разум сам по себе не может разъяснить смысл предельных (ultimate) фундаментальных целей. Выявить эти цели и сделать их основой эмоциональной жизни индивидуума, – именно в этом, как мне представляется, состоит наиболее важная функция религии в социальной жизни человека.
Религиозная личность блаженна в том смысле, что у неё нет сомнений в значимости и величии сверхличных объектов и целей, которые не могут быть рационально обоснованы, но в этом и не нуждаются. Они существуют как факт, с той же необходимостью что и он сам. В этом смысле религия является вековой попыткой человечества ясно и полностью осознать эти ценности и цели и усиливать и расширять их влияние. Если религию и науку постигать в соответствии с этими определениями, конфликт между ними невозможен. В науке можно только удостовериться в том, что есть, но не в том, что должно быть. Религия, с другой стороны, имеет дело только с оценками человеческих мыслей и поступков. Она не может обоснованно говорить о фактах и взаимоотношениях между ними. В этой интерпретации известные в прошлом конфликты религии и науки следует приписать неспособности понять описанную ситуацию.
Теперь, даже хотя сферы религии и науки сами по себе ясно разграничены, между ними существует прочная взаимосвязь и взаимозависимость. Хотя религия может служить тем, что определяет цели, она тем не менее научилась у науки, в широком смысле, какие средства приведут к достижению целей, которые она наметила. Но наука может развиваться только теми, кто полностью впитал в себя стремление к истине и пониманию. Это стремление, однако, проистекает из сферы религии. К ней же принадлежит вера в возможность, что правила, пригодные для мира сущего, рациональны, то есть доступны разуму. Я не могу представить себе подлинного учёного без этой глубокой веры. Эту ситуацию можно выразить афоризмом: наука без религии хрома, религия без науки слепа.
Если цель религии – освободить человечество, насколько это возможно, от рабства эгоцентричных устремлений, желаний и страхов, научное мышление может помочь религии ещё в одном отношении. Хотя это правда, что цель науки – это открытие правил, которые позволяют находить связи между фактами и предсказывать их, это не единственная её цель. Она также стремится уменьшить количество этих связей до минимального числа независимых концептуальных элементов.
Чем дальше продвигается духовная эволюция человечества, тем более определённо мне представляется, что путь к истинной религиозности проходит не через страх жизни, страх смерти и слепую веру, но через стремление к рациональному знанию.
З6.Наука та псевдонаука: принципи демаркації
37.Основні методи емпіричного дослідження в сучасній науці
Метод - це сукупність прийомів або операцій практичної або теоретичної діяльності. Метод можна також охарактеризувати як форму теоретичного і практичного освоєння дійсності, яке випливає із закономірностей поведінки об'єкту, що вивчається. Ф. Бэкон порівнював правильний науковий метод із світильником, що освітлює подорожньому шлях в темряві.
Методи наукового пізнання включають так звані загальні методи, тобто загальнолюдські прийоми мислення, загальнонаукові методи і методи конкретних наук. Методи можуть бути класифіковані і по співвідношенню емпіричного знання (тобто знання отриманого в результаті досліду, дослідного знання) і знання теоретичного, сенс якого - пізнання сутності явищ, їх внутрішніх зв'язків.
Спостереження - цілеспрямоване, організоване сприйняття предметів і явищ. Це один з найважливіших методів емпіричного дослідження. Спостереження використовується, як правило, там, де втручання в досліджуваний процес небажано або неможливо. Під спостереженням розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, в ході якого ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості і відносини об'єктів, що вивчаються. Процес наукового спостереження не є пасивним спогляданням світу, а особливого виду діяльністю, куди включається не тільки об'єкт спостереження, але і засоби спостереження (прилади, засоби зв'язку, інформації). Цілеспрямованість спостереження обумовлена наявністю попередніх ідей, гіпотез, які становлять задачі спостереження. Наукові спостереження здійснюються для збору фактів, що підтверджують або спростовують ту або іншу гіпотезу і є основою для певних теоретичних узагальнень.
Експериментальний опис спостереження провадиться засобами природної або штучної мови з використанням відомостей про об'єкти, що задіяні в спостереженні (знаки, схеми, малюнки, графіки, цифри). Опис спостереження може бути якісним і кількісним.
Довкола нас дуже багато найрізноманітніших предметів і явищ, і всі вони відрізняються один від одного притаманними їм особливостями і властивостями. Все те, що робить предмет саме таким, а не іншим предметом, що відрізняє його від незліченної множини інших – це і є його якість. Якістю володіють всі предмети і явища. Це дозволяє нам їх визначити, розрізнити. Якість виявляється у властивостях. Властивість характеризує річ з якої-небудь однієї сторони, тоді як якість дає уявлення про предмет в цілому.
Кількісний опис здійснюється із застосуванням мови математики і передбачає проведення різних вимірювальних процедур.
Експеримент — спосіб дослідження, відмінний від спостереження активним характером. Це спостереження в спеціальних контрольованих умовах. Експеримент дозволяє, по-перше, ізолювати досліджуваний об'єкт від впливу побічних неістотних для нього явищ. По-друге, в ході експерименту багато разів відтворюється хід процесу. По-третє, експеримент дозволяє планомірно змінювати саме протікання процесу і стану об'єкту, що вивчається.
Отже, на відміну від звичайного спостереження в експерименті дослідник активно втручається в протікання процесу, що вивчається, з метою отримати про нього певні знання. Активне втручання і створення умов взаємодії не означає, що експериментатор свавільно створює властивості предметів, приписуючи їх природі. Ані радіоактивність, ані світловий тиск, ані умовні рефлекси не є властивостями, вигаданими або винайденими дослідниками, але вони були виявлені в експериментальних ситуаціях, створених самою людиною. Творча здатність експериментатора проявляється лише в створенні нових комбінацій природних об'єктів, в результаті яких виявляються приховані, але об'єктивні властивості самої природи.
В сучасній науці враховується принцип відносності властивостей об'єкту до засобів спостереження, експерименту і вимірювання. Так, наприклад, якщо вивчати властивості світла, досліджуючи його проходження через решітку, то воно проявлятиме свої хвильові властивості. Якщо ж експеримент і вимірювання будуть спрямовані на вивчення фотоефекту, то проявиться корпускулярна природа світла (як потоку частинок - фотонів).
Експеримент, як правило, здійснюється на основі теорії або гіпотези, що визначає постановку задачі і інтерпретацію результатів.
Розрізняють декілька видів експерименту.
Найпростіший вид експерименту - якісний, в якому встановлюють наявність або відсутність пропонованих теорією явищ.
Другим, складнішим видом є вимірювальний або кількісний експеримент, що встановлює чисельні параметри якої-небудь властивості (або властивостей) предмету, процесу.
Нарешті: специфічним видом експерименту є соціальний експеримент, здійснюваний з метою впровадження нових форм соціальної організації і оптимізації управління. Сфера соціального експерименту обмежена моральними і правовими нормами.
Спостереження і експеримент є джерелом наукових фактів, під якими в науці розуміються особливого роду пропозиції, фіксуючі емпіричне знання. Факти - фундамент будівлі науки, вони утворюють емпіричну основу науки, базу для висунення гіпотез і створення теорій.
З8.Основні методи теоретичного пізнання в сучасній науці
Метод - це сукупність прийомів або операцій практичної або теоретичної діяльності. Метод можна також охарактеризувати як форму теоретичного і практичного освоєння дійсності, яке випливає із закономірностей поведінки об'єкту, що вивчається. Ф. Бэкон порівнював правильний науковий метод із світильником, що освітлює подорожньому шлях в темряві.
Методи наукового пізнання включають так звані загальні методи, тобто загальнолюдські прийоми мислення, загальнонаукові методи і методи конкретних наук. Методи можуть бути класифіковані і по співвідношенню емпіричного знання (тобто знання отриманого в результаті досліду, дослідного знання) і знання теоретичного, сенс якого - пізнання сутності явищ, їх внутрішніх зв'язків.
У зв'язку з математизацією науки в ній все ширше використовується прийом теоретичного мислення - формалізація.
Цей прийом полягає в побудові абстрактно-математичних моделей, які розкривають сутність процесів дійсності, що вивчаються. При формалізації міркування про об'єкти переносяться в площину операцій із знаками (формулами). Відношення знаків замінюють собою висловлення про властивості предметів і їх зв’язки. Таким чином, створюється узагальнена знакова модель деякої наочної області, що дозволяє знайти структуру різних явищ і процесів при відволіканні від якісних характеристик останніх. Висновок одних формул з інших за строгими правилами математики представляє формальне дослідження явищ.
Специфічним методом побудови теорії є аксіоматичний метод. При аксіоматичній побудові теоретичного знання спочатку задається набір початкових тверджень, що не вимагають доказів. Ці твердження називаються аксіомами або постулатами. Потім з них за певними схемами правил виводу будуються тези. Сукупність початкових аксіом (тверджень, доказ істинності яких не вимагається) і виведених на їх основі тез, утворює аксіоматично побудовану теорію.
Велике значення в сучасній науці набрали статистичні методи, які дозволяють визначати середні значення, характеризуючи всю сукупність предметів, що вивчаються. “Застосовуючи статистичний метод, ми не можемо передбачити поведінку окремого індивідуума сукупності. Ми можемо тільки передбачити вірогідність того, що він поводитиметься деяким певним чином...Статистичні закони можна застосовувати тільки до великих сукупностей, але не до окремих індивідуумів, з яких складаються ці сукупності” (А.Ейнштейн, Л.Інфельд).
Характерною особливістю сучасного природознавства є також те, що методи дослідження все більшою мірою впливають на його результат.
Задача теоретичного пізнання полягає в тому, щоб дати цілісний образ досліджуваного явища. Будь-яке явище дійсності можна представити як конкретне переплетення найрізноманітніших зв'язків. Теоретичне дослідження виділяє ці зв'язки і відображає їх за допомогою певних наукових абстракцій. Але простий набір таких абстракцій ще не дає уявлення про природу явища, про процеси його розвитку. Для того, щоб створити таке уявлення, необхідно в думках відтворити об'єкт у всій повноті і складності його зв'язків і відносин. Такий прийом дослідження називається методом сходження від абстрактності до конкретного (або гіпотетико-дедуктивний метод). Застосовуючи його, дослідник знаходить спочатку головний зв'язок (відношення) об'єкту, що вивчається, а потім, крок за кроком простежуючи як він видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв'язки, встановлює їх взаємодію і таким шляхом відображає у всій повноті сутність явища, що вивчається. Так формується теорія становлення Всесвіту, походження життя, виникнення людини і ін.
Всі описані методи пізнання в реальному науковому дослідженні завжди працюють у взаємодії. Їх конкретна системна організація визначається особливостями предмету, що вивчається, а також специфікою того або іншого етапу дослідження. В процесі розвитку науки розвивається і система її методів, формуються нові прийоми і способи дослідницької діяльності, але і з'ясування тенденцій їх розвитку.
39.Рівні, форми та структури наукового знання.
Наукове знання - складна система з сильно розгалуженою ієрархією структурних рівнів. Це цілісна система, що розвивається, включає численність елементів і відносин. Структура наукового пізнання складається з об'єкта (предмета пізнання), суб'єкта пізнання, засобів, заходів і форм.
Наукове знання і процес його здобуття характеризуються системністю і структурованістю. У структурі наукового знання виділяють емпіричний (дослідний) і теоретичний рівні.
Сукупність дослідних заходів і методів забезпечують емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження. На емпіричному рівні дослідний об'єкт відображається здебільшого з позицій зовнішніх зв'язків і відносин. Емпіричному пізнанню притаманні збір фактів, первинне узагальнення, опис дослідних даних, систематизація і класифікація. Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт дослідження, відбувається на основі методів порівняння, виміру, спостеріганню, експерименту, аналізу та ін. Під емпіричним дослідженням розуміють також практичні аспекти наукової організації, збір емпіричної інформації, осмислення результатів спостереження і експериментів, відкриття емпіричних законів, формування класифікацій (розбивка класу об'єктів на підкласи) та ін. Отже, емпіричне дослідження — це особливий вид практичної діяльності, що існує в середині науки. Така діяльність потребує наявності специфічних здібностей: мистецтво експериментатора, спостережливості польового дослідника, особистої контактності і такту психологів і соціологів, які займаються проведенням досліджень та ін. Було б помилкою вважати, що емпіричне дослідження відбувається без впливу теорії. Важливо глибоко розуміти, що вихідним пунктом сучасної науки служать не факти самі по собі, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності, тобто різного роду постулати, концептуальні моделі, аксіоми, принципи та ін.
Теоретичний рівень пізнання характеризується домінуванням понять, теорій, законів, принципів, наукових узагальнень і висновків. Теоретичне пізнання відображає предмети, властивості і відносини з боку універсальних внутрішніх, істотних зв'язків і закономірностей, що осягнуті раціональною обробкою емпіричних даних. Відбувається така обробка на основі форм мислення: поняття, судження, умовиводу, закону, категорії та ін. Головна мета теоретичного пізнання - збагнення об'єктивної істини, вільної від спотворення і суб'єктивності, пояснення і інтерпретація емпіричних фактів. Теорія оперує ідеалізованими об'єктами (ідеальний газ, абсолютно тверде тіло, ідеальний тип, матеріальна точка та ін.), тому теорія користується аксіоматичним методом, гіпотетико-дедуктивним, системно-структурним, структурно-функціональним аналізом, еволюційним, редукціоністським, методом підіймання від абстрактного до конкретного. Емпіричне і теоретичне - різні рівні пізнання, знання, розрізняються за засобами ідеального відтворення об'єктивної реальності, гносеологічної спрямованості, характером і типом здобуття знання, за методами, що використовуються, і формами пізнання. І все ж жорсткої межі між емпіричним і теоретичним не існує. Емпіричне пізнання, досліджуючи властивості і відносини речей, здобуває нове знання, стимулююче подальший розвиток теорії. Теоретичне дослідження шукає ствердження правильності результатів в емпірії. Дослід, експеримент завжди теоретично навантажений, теорія потребує емпіричної інтерпретації.
Форми наукового знання
До форм наукового знання відносять проблеми, наукові факти, гіпотези, теорії, ідеї, принципи, категорії і закони.
Факт, як явище дійсності, стає науковим фактом, якщо він пройшов строгу перевірку на істинність. Проте, при цьому треба брати не окремі факти, а всю, без винятків, сукупність фактів, що відносяться до даного питання. Бо інакше виникає підозра, що факти підібрані довільно.
Наукові проблеми - це усвідомлені питання, для відповіді на які недостатньо наявних знань. Їх можна визначити і як «знання про незнання».
Наукова гіпотеза - таке припустиме знання, істинність або хибність якого ще не доведена, але яке висувається не довільно, а з врахуванням ряду вимог, до яких відносяться наступні.
Відсутність суперечностей. Основні положення пропонованої гіпотези не повинні суперечити відомим і перевіреним фактам. (При цьому слід враховувати, що бувають і помилкові факти, які самі потребують перевірки).
Відповідність нової гіпотези надійно встановленим теоріям. Так, після відкриття закону збереження і перетворення енергії всі нові пропозиції про створення «вічного двигуна» більше не розглядаються.
Доступність гіпотези, що висувається, для експериментальної перевірки, хоча б у принципі.
Максимальна простота гіпотези.
Категорії науки - це найзагальніші поняття теорії, що характеризують істотні властивості об'єкту теорії, предметів і явищ об'єктивного світу. Наприклад, найважливішими категоріями є матерія, простір, час, рух, причинність, якість, кількість і. т.п.
Закони науки відображають істотні зв'язки явищ у формі теоретичних тверджень. Принципи і закони виражаються через співвідношення двох і більше категорій.
Наукові принципи - найбільш загальні і важливі фундаментальні твердження теорії. Наукові принципи грають роль початкових, первинних засновків і закладаються у фундамент створюваних теорій. Зміст принципів розкривається у сукупності законів і категорій.
Наукові концепції - найбільш загальні і важливі фундаментальні положення теорій.
Наукова теорія - це систематизовані знання в їх сукупності. Наукові теорії пояснюють безліч накопичених наукових фактів і описують певний фрагмент реальності (наприклад, електричні явища, механічний рух, перетворення речовин, еволюцію видів і т.п.) за допомогою системи законів.
Головна відмінність теорії від гіпотези - достовірність, доведеність. Сам термін теорія має безліч значень. Теорія в строго науковому значенні - це система вже підтвердженого знання, яке всебічно розкриває структуру, функціонування і розвиток об'єкту, що вивчається, взаємовідношення всіх його елементів, сторін і теорій.
Наукова теорія повинна виконувати дві найважливіші функції, першою з яких є пояснення фактів, а другою - прогнозування нових, ще невідомих фактів та опис їх закономірностей.
Наукова теорія - одна з найстійкіших форм наукового знання, але і вона зазнає змін внаслідок накопичення нових фактів. Коли зміни зачіпають фундаментальні принципи теорії, відбувається перехід до нових принципів, а, отже, до нової теорії. Зміни ж в самих загальних теоріях призводять до якісних змін всієї системи теоретичного знання, внаслідок чого відбуваються глобальні природничо-наукові революції і міняється наукова картина світу.
Наукова картина світу - це система наукових теорій, що описує реальність.
40.Наукова раціональність і проблема діалогу культур. Роль науки в подоланні сучасних глобальних криз.
Обнаружение пределов в развитии современной цивилизации побуждает пересмотреть ценность рационализма. Постепенно становится понятным, что кризисы нашей цивилизации — экологический, эсхатологический, антропологический, культурный — взаимосвязаны, причем техника является одним из факторов этого глобального неблагополучия. Рост негативизма по отношению к науке и разуму в современном обществе и предложения не связывать судьбы человеческой свободы с культивированием рационального начала связаны с отрицательными последствиями технического развития. Общество поэтому нуждается в изменении приоритетов своей социальной и технологической деятельности, решении этих проблем за наукой.
В традиционную научную картину мира входит представление о том, что все проблемы, возникающие в результате НТП, можно решить рациональным способом. Полагается, что не только экологическая проблема разрешима посредством создания малоотходных производств, технологий с замкнутыми циклами и т. д., но и вторая глобальная проблема (духовный кризис) преодолима при помощи НТП.
Но социальная деятельность принадлежит различным культурным подсистемам и подчиняется их логике, в частности, ценностным отношениям. Особенностью культурных систем, в отличие от рационально организованной деятельности, является борьба разноориентированных, иногда противоположных, сил и ценностей. Вследствие этого реализация одних видов деятельности, не учитывающая бытие других деятельностей, может давать результаты, противоположные ожидаемым. Природа человеческой деятельности содержит два слоя — акты деятельности, организованные на рациональной основе и культурные подсистемы, подчиняющиеся иной логике. Поэтому большинство современных общественных проблем невозможно решить исключительно научно-рациональным, техническим путем.
Наиболее радикальным средством разрешения кризиса представляется критическое переосмысление идей техногенной цивилизации. Западноевропейская культура породила субъект-объектный принцип, согласно которому окружающему миру приписывался лишь статус средства. Поэтому необходимо изменить лежащую в основе технического прогресса духовно-ценностную мотивацию. Необходимо пересмотреть и ту картину мира, в которой природа понимается как условие нашей технократической деятельности.
Черты постнеклассической рациональности проявляются при переходе к исследованию сложных исторически развивающихся систем. Постнеклассическая рациональность хотя и сужает поле действия предшествующих ей исследовательских стратегий, но не отменяет их, сама становясь гетерогенной сложноорганизованной системой. Увеличение разнообразия научных стратегий расширяет и поле мировоззренческих оснований современной науки. Теперь и преобразующую деятельность человека и саму природу начинают понимать иначе. Техника и научное знание существенно влияют на природу и человека. Законы природы не вечны, а обусловлены исторически и культурно, а человеческое действие есть орган эволюции природы. Природа является не только условием человеческой деятельности и прогресса, но и их целью. Она отвечает человеку, ассимилирует его усилия и активность. Идеал естествознания сейчас пересматривается с учетом различения природы, написанной на языке математики, природы как планетарного экологического организма и социальной природы.
Отказ от европейского проекта модерна не означает «варваризацию» культуры. Эта идея прослеживается в работе Хюбнера «Критика научного разума»: «Пароксизмы научно-технической деятельности и связанной с ней идеей прогресса могут свидетельствовать о своего рода варварстве». Для преодоления кризисов современной цивилизации нужен радикальный поворот в мировоззрении, в самом духовном ядре человека.
Сформировавшаяся в рамках постнеклассической науки стратегия деятельности с саморазвивающимися системами порождает перекличку между западной и восточными культурами. Выясняется, что современный тип научно-технического развития можно согласовать с мировоззренческими идеями восточных культур. Человекоразмерные системы требуют особых стратегий деятельности, в которых существенную роль играют несиловые взаимодействия, основанные на синергетических эффектах. В рамках такой деятельности возникает новый тип интеграции истины и нравственности, целерационального и ценностнорационального действий. Технологическая деятельность с такими системами предполагает учет спектра возможных траекторий системы и сталкивается с проблемой выбора определенного сценария развития из множества возможных. Ориентирами этого выбора служат не только знания, но и нравственные принципы.
Говоря о необходимости изменения идеалов рациональности, речь нужно вести не только о науке и научной деятельности, сколько о человеческой деятельности вообще.
Современное развитие науки более отчетливо демонстрирует ее социокультурную размерность. Наука взаимодействует с различными формами знания, получаемыми в других областях познавательной деятельности — в искусстве, философии, морали, правовом и политическом дискурсе, в обыденном познании и т.д. Такого рода знания можно обозначить как вненаучные, поскольку они не являются результатами собственно научного исследования, генерируются в других областях культуры. В проблеме соотношения науки и вненаучных знаний имеется особый аспект: возрождение под видом новых научных направлений различного рода псевдонаучных, эзотерических знаний, а зачастую просто шарлатанства. Пропагандируемые СМИ, они создают особые состояния массового сознания, разрушая его рациональную составляющую, порождая различного типа нереализуемые ожидания, направления и конфликты.
Философский анализ современных отношений науки и псевдонауки требует выяснения особенностей научного знания, критериев его отличия от вненаучных знаний, различения вненаучных знаний и псевдонауки. Понятие псевдонауки фиксируется посредством множества терминов: девиантная наука, паранаука, антинаука, лженаука. Выделяются два блока концепций и верований, которые не просто сосуществуют рядом с наукой, а претендуют на научный статус. Первый составляют различные эзотерические и мистические учения и практики — их сегодня пытаются истолковать в качестве своего рода научных знаний и описать в наукоподобных терминах. Такие знания и практики всегда были в культуре, их можно и нужно изучать научными методами, но сами они не являются наукой. Однако сегодня есть тенденция придать практикам магов, колдунов, экстрасенсов статус науки (парапсихология, альтернативная медицина). Этот блок рождается как результат переноса представлений из соседствующего с наукой обыденного знания, магии и религиозного опыта в сферу науки и маскируется под науку. Истоки второго блока — внутри самой науки. Часто многие ученые, увлеченные той или иной идеей, претендуют на радикальное изменение научной картины мира, не имея на то достаточных оснований. Тогда используют апелляцию к власти, обращение через СМИ к общественному мнению, которые начинают поддерживать это «открытие». Идет борьба за престиж и перераспределение денег. Но такие люди не обязательно прагматичны — они могут быть убеждены, что сделали переворот в науке, хотя этого никто и не признает.
Выделяют две группы причин, в настоящее время обостряющие эту проблему: 1) причины социального характера, связанные с поиском новых ценностей в процессе диалога культур и с определенными изменениями статуса науки в условиях современного постиндустриального развития; 2) причины внутреннего характера самой науки, связанные с запаздыванием процессов интеграции все более дифференцирующегося научного знания. Особое место в комплексе причин, порождающих антинаучные и псевдонаучные знания, занимает специфика менталитета современного постиндустриального мира. Как отмечал Дж. Холтон, в эпоху «классического модерна», т.е. в XIX — первой половине XX в., сформировался особый идеал деятельности, который требовал особых людей, способных следовать твердому распорядку, соблюдать сложившиеся правила и нормы, принимать решения на базе объективных данных и рационального анализа, подчиняться авторитету, который узаконен не сакрально, а только за счет профессиональных достижений. Таким был тип поведения. Его описывал еще М. Вебер. Он характеризовал его как образ «железной клетки», которая ограничивает своеволие человека. Ныне этот «образ клетки» во многом изменен и размыт.
Люди, занимающиеся наукой, выпадают из сферы развлечений, поэтому наука не считается ныне привлекательной. Западные социологи констатируют, что люди сейчас не стремятся в науку, что статус ее значительно упал по сравнению с тем, каким он был даже в начале XX в. Хотя в науку еще верят. Но больше верят в технологии. К ним относятся с благоговением.
У массы людей формируется особый тип мышления, который поддерживается СМИ, обслуживающими потребительское общество. Это так называемое «клиповое сознание», когда мелькает калейдоскоп восприятий, впечатлений, где нет четкой логики, отсутствуют рациональные основания. «Клиповое мышление» делает людей очень восприимчивым ко всяким чудесам, тайнам и т.д. Люди верят во что угодно.
Рост паранаучного знания, как и откровенный антисциентизм, выступает одним из проявлений кризиса современной цивилизации. Без науки человечеству не справиться с нарастающими глобальными проблемами. Возможное изменение типа цивилизационного развития предполагает не просто отбрасывание всех ценностей техногенной культуры, а их модернизацию и преемственность. Это в первую очередь относится к научной рациональности как фундаментальной ценности современной культуры.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 24 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |