Вивчення елементів теорії літератури 3 страница

Наочні посібники можуть використовуватись на всіх етапах вивчення літератури, під час розгляду всіх тем і розділів шкільної програми.

У науковій літературі прийнято виділяти такі види наочності.

Предметна і образна наочність. Сюди ми віднесемо різні документа фотокопії першодруків, фотознімки, окремі предмети в натурі, зокрем книжки, а також картини, малюнки, ілюстрації, портрети письменників, макети, скульптурні зображення.

Словеснообразна наочність. Прослуховування окремих уривків чи художніх творів стає засобом наочного навчання: У зв'язку зі створенням фотохрестоматій, магнітофільмів відкрилися великі можливості у використанні словеснообразної наочності.

Умовно-схематична зображувальна наочність. Одним з поширених вид її є так звані літературні карти. Вони полегшують сприймання матеріал дають можливість чіткіше уявити ті місця, які зв'язані з життям митця. Практикується демонстрування наочних посібників — таблиць з теорії літератур різних схем тощо.

Динамічна синтетична наочність. Сюди ми віднесемо аудіовізуальні засоби (екранно-звукові): кінофільми, телефільми. Ефективність наочності першу чергу залежить від усвідомлення тієї мети, заради якої звертається до неї учитель, від уміння комплексно використовувати її на уроках літер тури. Кожен вид наочних посібників має свою специфіку, яка й диктує певні особливості їх використання.

Картини й ілюстрації. До живопису вчитель-словесник може звертати під час вивчення художніх творів, біографій письменників. Це дійовий засіб розвитку мовлення дітей. Художні картини допомагають учителеві відтворити колорит епохи, в яку жив і творив письменник, а значить, і глибі вникнути в його творчість.

Звичайно, особливості аналізу картини зумовлюються і дидактичними завданнями, метою уроку, віковими особливостями, доступністю і глибиною знань учнів.

Часто демонструються на уроках літератури й ілюстрації художників. Як вид мистецтва, вони мають свою специфіку, свої особливості. Невдале використання ілюстрацій веде до спотвореного розуміння учнями твору.

Крім картин та ілюстрацій, на уроках часто використовуються портрети письменників, створені відомими художниками. Портрет — це не фото. В ньому передається духовний світ письменника, виражається ставлення ху­дожника до нього. Окремі штрихи портрета можуть вказувати на інтереси, прагнення, характер письменника, на його зв'язок з певним класом, епохою. Глибоко вникнути у зміст портрета, простежити, як та чи інша деталь його посилює психологізм образу, надати портретові значимості — все це не легко дається учням.

Технічні засоби. Проблема технічних засобів навчання багатоаспектна. Вона включає в себе і питання, що стосуються технічного обладнання шкіл, технічної доско­налості відтворюючої апаратури, якості екранних і звукових посібників і методики їх використання.

Грамзапис. У школах широко використовуються грамзаписи народних пісень, а також уривків з творів чи окремі твори письменників, прочитані майстрами художнього слова, арії з опер на тексти і сюжети літературних творів, фрагменти театральних вистав, радіокомпозиції тощо. Звукозапис став могутнім культурним рушієм, надійним помічником у роботі багатьох учителів-словесників.

Слід відзначити, що одним з перших, хто високо оцінив значення звуко­запису з метою піднесення естетичної культури учнів, був Л.Толстой. Проте широко стали практикувати грамзапис у школах значно пізні­ше, коли був налагоджений масовий випуск грамплатівок.

Тепер у розпорядженні вчителя-словесника є система звукового унаоч­нення уроків літератури. Це своєрідні звукові книги — фонохрестоматії.

З найрізноманітніших жанрів, які представлені у хрестоматії, найбільше місця відводиться художньому читанню. Саме ця обставина дає підставу твердити, що фонохрестоматія може і повинна стати ефективним засобом піднесення культури виразного читання в середній школі. Кожен літератур­ний твір має свої специфічні особливості, які зумовлюють і своєрідність ху­дожнього читання твору; до нього звертаються й тоді, коли навчають дітей виразного читання. З цією метою робиться інтонаційний аналіз тексту, прочи­таного актором.

Як уже зазначалось, до фонохрестоматії також увійшло чимало творів музичного характеру. Доцільність використання музичних записів на уроках літератури зумовлюється насамперед тим, що учні вивчають твори словесно­го мистецтва, органічно зв'язані з музикою, співом — думи, пісні тощо. До музики учителю-словеснику доводиться звертатися ще й тому, що творчість багатьох українських письменників невіддільна від неї.

Звернення до музики виправдовується ще й тим, що українські письмен­ники перебували у творчих контактах з композиторами. Музика може підсилювати естетично-виховний вплив мистецтва слова на людину.

Слухаючи музичний твір, учні вчаться бачити залежність прийомів вико­нання, а отже, й інтонацій, темпу читання художнього твору від його змісту. Тому музична інтерпретація літературного першоджерела може використо­вуватися для того, щоб учні навчилися тонально виділяти окремі картини змальовані автором.

Слід відзначити, що в практиці школи нерідко мають місце випадки, коли вчитель розглядає музичний твір як ілюстрацію до літературного твору, внаслідок чого засоби музичної виразності залишаються для учнів не розкритими ігнорується специфіка мистецтва, його образна структура — звернення де музики втрачає педагогічний смисл, воно не має навчального характеру.

Найчастіше до музики звертаються зразу ж після аналізу тих літера­турних творів, що зв'язані з нею. Це дає можливість словесникові показати, з одного боку, тісний взаємозв'язок двох видів мистецтва — музичного і словесного, з другого боку, — глибше вникнути в ту художньо-образну структуру, що властива кожному з цих видів мистецтва. Такий підхід про­диктований одним з правил методики викладання літератури: кожен твір повинен бути розглянутий з урахуванням його жанрових і композиційних особливостей та ідейного спрямування.

Іноді на уроках літератури слухають уривки з опер, написаних на сюжетах літературних творів.

Екранні посібники. Найновіший з усіх екранних посібників — навчальне телебачення. В історії школи екранні посібники типу діапозитивів використовуються давно, більш як 100 років тому. Поряд з діапозитивами на початку XX ст. в школу проникло й кіно. Педагоги нашої країни одними з перших передбачили, що кінофільми, діафільми й діапозитиви завоюють собі належне місце у пе­дагогічному процесі серед найрізноманітнішого унаочнення, яке демонстру­ється на уроках літератури.

Екранні посібники відіграють важливу роль у підвищенні ефективності викладання літератури. Далеко не завжди можна провести екскурсію, літе­ратурний похід по місцях, зв'язаних з життям митця. Кінофільми й діафільми допоможуть перенестись у музей, познайомитися з його експозицією, поба­чити документи, фотографії, скульптурні зображення письменника, його осо­бисті речі, чого не можна зробити на звичайному уроці літератури.

Екранні посібники можуть використовуватися на вступних заняттях, коли ставиться завдання ввести учнів у відповідну історичну епоху, пси­хологічно підготувати їх до сприймання нової теми, з'ясувати історію напи­сання художнього твору; під час вивчення життєвого і творчого шляху пись­менника; у процесі роботи учнів над текстом художнього твору (показ твор­чої лабораторії письменника, сценічне втілення твору й ін.); на підсумкових заняттях, коли дається оцінка художнього твору, визначається роль і місце письменника в літературному процесі; під час опитування, на уроках повторення, щоб внести відповідне пожвавлення в урок.

Технічні засоби унаочнення використовуються також з метою збагачення мови учнів. Екран є чудовим засобом розвитку фантазії дітей. Письмові роботи на матеріалі кінофільмів, діафільмів і телепередач мають свою спе­цифіку. А кожне наслідування, крім позитивного, має і свої негативні сторони: голе копіювання не сприяє активізації думки. Письмові роботи на основі фільму й діафільму чи телепередачі відзначаються більшою самостійністю. Перетворюючи зорові образи в словесні, учень самостійно шукає потрібні форми вислову. Звичайно, у фільмі, телефільмі є також сло­весний супровід, у діафільмі — так звані титри. Але все це відіграє лише допоміжну роль.

Проте екранні посібники дають хороший ефект лише в руках вдумливого педагога, який добре володіє методикою викладання літератури. Спеціальні дослідження з дидактики, психології сприймання учнями художньої твор­чості вказують, що коли урок переобтяжений екранною наочністю, це погір­шує засвоєння учнями літератури, послаблює їхню розумову активність, відсуває на задній план текст художнього твору.

Ефективність використання екранних посібників залежить від багатьох факторів: від якості екранного унаочнення, від уміння вчителя демонструвати ці засоби в розумному сполученні з словом, від знання техніки використання цих засобів. Відомо, що сприймання дітей має чисто вибірковий характер природно, далеко не всі кадри фільму чи діафільму привернуть увагу дітей. Яскраві, але другорядні за своїм значенням кадри можуть витіснити: свідомості учнів головні, хоч менш показні з погляду якості зображення. З умови цілеспрямованого спостереження учні можуть сприймати той чи інши об'єкт, зображений у фільмі, поверхово, без заглиблення в його зміст, а фільм чи діафільм, який демонструється на уроках, — як розважальний засіб.

Кінофільми. Найчастіше на уроках літератури використовуються філіми навчального характеру, створені кіностудіями на замовлення Міністерства освіти України. Такі кінофільми можна повністю демонструвати н уроці, оскільки їх метраж невеликий, та й сам матеріал фільму дібраний відповідно до вимог шкільної програми.

Окрім цього, учителі-словесники звертаються до фрагментів з фільм науково-популярного характеру про життя видатних українських письменників, ігрових фільмів. Ці фільми не призначені спеціально для шкіл. Метра їх великий, але нехтувати ними не слід: вдало дібраний фрагмент — не лин чудове унаочнення, а й джерело цікавої інформації для учнів.

Методика використання кінофільмів залежить від того, з якою дидактичною метою вони демонструються — з метою ілюстрації й конкретизації вивченого матеріалу чи як джерело нових знань.

До фільмів-екранізацій ми звертаємося переважно тоді, коли художні твір уже прочитаний і осмислений учнями й в них склалася певна естетична оцінка. Порівняльний аналіз художнього твору і фільму допоможе дітям глибше і повніше збагнути те коло питань, яке порушено у творі.

У фільмі герої можуть постати зовсім в іншому освітленні, ніж у літера­турному творі (змалювання їхньої зовнішності, логіки життєвої поведінки, манери зображення тощо).

Перегляд фільму-екранізації чи окремого фрагменту з нього завершується бесідою з учнями про різні способи змалювання дійсності в кіно і в літературі, про своєрідність трактування художнього образу письменником і режисером.

Уроки з використанням фільмів-екранізацій можуть мати багато сттурних варіантів, проте найпоширенішею є така структура: 1) вступне слово вчителя; 2) робота учнів над текстом художнього твору; 3) підготовка до сприймання екранного матеріалу; 4) демонстрація кінофільму чи окремого фрагменту; 5) бесіда з учнями про кінематографічне втілення художніх образів; 6) підведення вчителем підсумків уроку; 7) завдання додому.

Телепередачі. Як і кінофільми, навчальні телепередачі можуть використовуватися з різною дидактичною метою — як засіб нової інформації з метою систематизації набутих знань. Вони вимагають підготовки до сприймання, а також аналізу, осмислення того, з чим учні ознайомилися в телепередачі.

Діафільми. Діафільм можна з успіхом використати не лише під час вивчення нового матеріалу, а й з метою перевірки знань учнів. Якщо в процесі пояснення нового матеріалу кадри переважно коментує вчитель, то під час опитування учні вже самі коментують їх. Поєднання процесу перевірки знань з демонстрацією діафільму цінне й тим, що воно розвиває в учнів уміння аналізувати матеріал, відбирати потрібні факти, групувати їх, словом, вчить мислити.

Діафільми використовуються також на уроках повторення. Таким чином, діафільм є важливим засобом активізації учнів, допомагає систематизувати їхні знання, розвиває творчі здібності.

Нетрадиційні, інтегровані уроки

Одноманітність методів навчання, типів уроків, форм роботи породжує таке прогнозування учнів, що не викликає в них позитивних емоцій. Тому проведення нетрадиційних уроків та позакласних заходів дає можливість доповнити і поглибити знання учнів, розвинути інтерес до предмету, формувати у них компетенції, яких потребує сучасне життя, зокрема: соціальні (брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті); полікультурні (розуміння несхожості людей, взаємоповага до їхньої мови, релігії, культури); комунікативні (опанування усних і писемних спілкуванням); інформаційні (уміння здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію); саморозвитку та самоосвіти. За всієї різноманітності нетрадиційних уроків в основі кожного з них лежить така форма організації навчання, як дидактична гра, за допомогою якої можна керувати діяльністю учнів, їхнім інтелектуальним і психічним розвитком.

У виборі дидактичних ігор важливу роль відіграє віковий фактор. Якщо для учнів 7-8 класів характерними є уроки-змагання, уроки естафети, уроки-подорожі, уроки-казки, театралізовані уроки, то для старшокласників ігри “дорослішають”. Тут переважають ділові, рольові ігри, які реалізуються через уроки-конференції, уроки-інтерв’ю, уроки-диспути, інтегровані уроки, уроки-суди тощо.

Під час ділових, рольових ігор усі учні зайняті серйозною роботою, яка нагадує роботу дорослих.

У середніх та старших класах найбільшого поширення набули нетрадиційні уроки з такими формами:

урок-вистава; урок-змагання; урок-естафета; урок взаємного навчання; урок із груповою формою роботи; урок, який проводять самі учнів (9-11 кл.), урок – “наукове дослідження” (9-11 кл.), урок творчості (9-11 кл.), урок конкурсів; урок-вікторина; урок фантазії; урок-семінар (9-11 кл.), урок-рольова гра; урок-“гонка-марафон”, урок-гра, що є імпровізацією популярних телепередач.

Усе це стимулює творчу активність учнів, адже під час гри вони розкривають свій характер, розуміння явищ і змісту фізичних законів.

Залучення учнів до активної пошуково-творчої діяльності – головне завдання дидактичних ігор. Уроки-ігри сприяють розвиток в учнів навичок роботи з додатковою літературою, виховують допитливість, уміння працювати в колективі, вчить самостійно мислити, виробляють уміння виступати перед аудиторією, виховують почуття відповідальності, розвивають творчі здібності. Крім того, вони дають змогу опрацьовувати значний за обсягом матеріал.

Кожен учитель знає, що нетрадиційні уроки краще запам’ятовуються учнями, викликають зацікавленість і бажання взяти участь в уроці. Дитину втомлює пасивність, а праця, яка пов’язана із позитивними емоціями, сприяє гарному засвоєнню та закріпленню знань.

В останні десятиліття все більшого поширення набувають інтегровані уроки («інтегрований» означає повний, цільний). Це такі уроки, на яких поєднуються блоки знань з різних предметів, що дає можливість висвітлити тему ґрунтовно, всебічно. Одна і та ж дидактична мета реалізується спільними зусиллями двох чи більше учителів різних предметів.

Нові підходи до системи викладання літератури в школі.

Урок – це основна форма навчально-виховного процесу в школі. На уроках літератури учні: - застосовують систему літ-рних знань, умінь і навичок; - розвивають свої творчі сили і можливості; - формують необхідні якості. Сучасний урок літ-ри вимагає від учителів шукати нові шляхи піднесення теоретичного рівня знань учнів. Тому останнім часо популярними стають інтегровані уроки, так, безперечно, поєднання з уроком української мови сприятиме засвоєнню знань краще. На сьогодні можна і потрібно поєднувати зовсім, здавалось би, непоєднувані речі. Але уявіть лиш літературу та математику, інформатику, чи навіть фізику. Так, багато хто з класиків мали цікаві спеціальності, і для вчителя головним постає добір інформації для такого уроку.

Сьогодні стають в пригоді інтернет, комп’ютери, та різні програми, за допомогою яких можна вдало провести урок-презинтацію, урок-лекцію та ін.. Повноцінний урок літ передбачає відповідність методів і прийомів віку дітей. Дослідження психологів підтвердили, що тільки той урок може мати великий вплив на учнів, який приносить їм радість пізнання, а зацікавити сучасного підлітка за допомогою кмп’тера досить легко. Щоб забезпечити ефективність навчання, повноцінність уроку літ, необхідно поєднувати репродуктивну і пошукову діяльність. Вчитель повинен дати учню не лише певну суму знань, а й навчити мислити, стимулювати роботу думки і т.д., тут стануть у пригоді тести з ілюстраціями, записи композицій, електронні каталоги (які полегшують роботу із пошуком матеріалу). У структурі такого уроку необхідно забезпечити внутрішню єдність усіх його компонентів, підпорядкувавши їх навчальній, розвиваючій і виховній меті. Ефективність кожного уроку залежить також від того, наскільки оптимально визначено його місце в системі інших уроків, які методи і прийоми вибрано для здійснення освітньої, виховної і розвиваючої мети. Так, звичайно, такі уроки не слід проводити щотижня, але не слід і нехтувати спробою підкорити навіть не зовсім зацікавлених в літературі. Основою сучасного уроку є діяльність учителя і учня. Не можна щоб на уроці активно працював лише вчитель, а учні були пасивними спостерігачами, а на інтегрованому уроці, чи просто уроці із популярними ТЗН, учні просто не можуть залишитися осторонь. На сучасному уроці вчитель вчитель має постійно виховувати в учнів інтерес до художнього слова. Знання школяра залежать від характеру його роботи на уроці, вдома, під час позакласних заходів. Треба вчити дітей самостійності, творчому пошуку, інтенсивній розумовій роботі. Це можливо за умови створення чіткої системи завдань і запитань. Якість уроку тісно пов’язана з проблемою часу педагога і школяра. Учитель повинен вміти економити час на уроці. А для цього йому слід виділяти головне в матеріалі, сконцентровувати увагу школярів на глибшому засвоєнні найголовнішого, а не всього підряд. Сучасний урок характеризується застосуванням різних форм роботи з учнями: - фронтальної (всі учні класу виконують одне завдання); - індивідуальної (враховуються психологічні особливості, здібності, характер учня; спрямовується на розвиток окремої особистості); - групової (клас ділиться на групи). Структура сучасного уроку літ має динамічний характер. Цей динамізм зумовлений удосконаленням навчального процесу.І чим більше урок динамічніший, чим більше емоційніший, тим більший буде результат. Життя спонукає до пошуку нових організаційних форм уроків, перегляду їх типологічних різновидів, структурних варіантів. Вдалий вибір структурних елементів – це одна з важливих умов, яка забезпечує ефективність уроку і розумне використання навчального часу.

Особливості вивчення епічних творів

Епічні твори різноманітні за своєю специфікою. Це: казка, оповідання, байка, новела, повість, роман та ін. Основою епічного твору є сюжет. Важлива роль в епічному творі належить і поза сюжетним елементам – портретам, пейзажам, описам, ліричним відступам.

Своєрідність епічного твору осмислюється учнями поступово. На перших етапах їх літ-рної освіти основна увага переважно зосереджується на розвитку сюжету, особливостях вчинків персонажів. Важливою умовою повноцінного усвідомлення твору є також вихід за рамки сюжетної основи, вміння висловлювати авторський підтекст. Важливо вчити учнів зіставляти епізоди твору, бачити логічну доцільність у загальній композиційній побудові, простежувати поступове відтворення людських характерів. Робота над композицією епічного твору ведеться у всіх класах. П’ятикласники вже можуть простежити тісний взаємозв’язок картин, епізодів епічного твору. Наприклад, вивчаючи оповідання «Ялинка» М. Коцюбинського діти міркують над тим, з якою метою дається опис хатньої обстановки Якима, як це допомагає читачеві зрозуміти вчинки Василька. Учнів слід вчити робити висновки про авторську позицію на основі загального звучання твору. Вони повинні добре розуміти, що хотів автор сказати своєму читачу, як він ставиться до тих подій, що зображує, до персонажів, яких змальовує.

У засвоєнні предметного змісту епічного твору велика роль належить складанню планів. Це привчає учнів стежити за розгортанням сюжету, бачити чітку послідовність взаємопов’язаних між собою картин життя, своєрідність побудови твору, особливості описів, причинно-наслідкові, часові та просторові зв’язки між його окремими компонентами. За характером мовно-стилістичних засобів розрізняють звичайний, цитатний і комбінований плани; за побудовою – прості і складні; за змістом – плани переказу сюжету чи окремих його епізодів.

Особливості вивчення жанрів УНТ на уроках літератури.

Значне місце у шкільній програмі з літератури відводиться вивченню УНТ, ознайомлення з її різновидами. Вона представлена багатьма жанрами. Це казки, прислів,я і приказки, загадки, пісні, думи, легенди, перекази, дотепи, анекдоти.

Визначальною рисою фольклору є колективний характер його творення. Звідси – варіативність його жанрів, відсутність певної усталеності текстів. А це й дає можливість у процесі вивчення УНТ спиратися на фольклорні твори, які побутують у даній місцевості, зіставляти їх варіанти. Наприклад, зайомлячи 5-класників з тим, що таке прислів,я, даємо учням завдання записати від старших кілька зразків приказок ти прислів,їв на певні теми (про працю, досвід, знання, розум, явища природи, певні людські вади).

Поняття про УНТ учні набувають і збагачують протягом усіх років навчання в школі. УНТ і література тісно пов,язані між собою. Всі великі письменники виростали на грунті фольклору, а тому в їхніх творах можна часто зустріти спільні з фольклором образи, теми, сюжети, образотворчі засоби.

Як і в літературі, серед фольклорних творів помітно виділяються епічні, ліричні і драматичні, а в межах кожного з цих родів – жанри і їх різновиди, що відзначаються своїми особливостями. З урахуванням цього й аналізуються фольклорні твори у нових контекстах епох, коли читач співвідносить їх з фактами нової дійсності.

Жоден з жанрів літератури не користується такою популярністю у дітей як народна казка. Це чудовий засіб розвитку у них фантазії, засвоєння суспільного досвіду. Вивчення казки переважно включає такі етапи:

1) Підготовка учнів до сприймання казки.

2) Читання чи розповідь казки вчителем або прослуховування твору у виконанні майстрів художнього слова.

3) Робота над текстом казки.

4) Повторне читання казки (можливе і з елементами інсценування)

5) Виготовлення ілюстрацій до окремих епізодів казки.

Слід відзначити, що далеко не кожна розповідь казки залишає незабутнє враження у дітей. Якщо оповідач не подбає, щоб зберегти художньо-стильові особливості казки, якщо розповідь сюжету буде зводитись до простого відтворення подій без збереження повного художнього колориту, казка втратить свою естетичну силу і привабливість. Тому вчитель повинен, розповідаючи казку, обов,язково використовувати традиційні зачини, казкові образи і прийоми.

Під час аналізу необхідно досліджувати логіку тих життєвих подій, які змальовані в них, психологічно вмотивовувати поведінку героїв, ставити питання, які спонукають дітей помислити, поміркувати: чого вчить той чи інший казковий персонаж? Які думки і почуття народу висловлені у казці? Що схвалюється, а що засуджується у ній?

Щоб успішно керувати процесом осмислення і конструювання учнями казкових образів, учитель-словесник повинен враховувати особливості казки як специфічного жанру фольклору. Учні засвоюють казкові прийоми тільки тоді, коли безпосередньо працюють над текстом твору, спостерігають за його художньою структурою.

Психологи вказують, що існують так звані алгоритми казкових образів. Найважливіші з них такі:

А) аглютинація – поєднання ознак, властивостей предметів, які природно не поєднуються, зближення тих явищ, які не зближуються, перенесення предметів і явищ у нові часові та просторові відношення.

Б) гіперболізація – різке перебільшення з відповідною художньою метою властивостей людей, явищ.

В) персоніфікація і метаморфози.

Казка як своєрідний фольклорний жанр складалася протягом багатьох віків. Зберігалися і передавалися з покоління в покоління образно-стилістичні прийоми. Так виробилися усталені форми, певний загальноприйнятий стиль викладу. Тому під час розгляду певної казки необхідно звертатися до інших взірців, що й дасть можливість учням зробити потрібні наукові узагальнення.

Тему «Прислів,я» учні вивчають у п,ятому класі. У молодших класах вони вже знайомилися з народними афоризмами, в яких розкривається мудрість народу, його спостережливість, життєвий досвід. Та і в повсякденному житті діти часто зустрічаються з прислів,ями, які побутують у розмовній мові.

Учнів не важко підвести до висновку, що прислів,я – це коротенькі, влучні народні вислови повчального змісту. Складність полягає в тому, що далеко не всі діти розуміють зміст багатьох народних прислів,їв. Прислів,я, що вживаються в прямому значенні здебільшого зрозумілі учням. Значно важче усвідомлюють вони вислови, які вживаються і в прямому і в переносному значенні. Не всі учні можуть збагнути широту того узагальнення, яке містять у собі приказки і прислів,я.

Оскільки в 5-класників ще слабо розвинуте абстрактне мислення, вчителю необхідно практикувати такі види роботи, які дадуть можливість зіставляти зміст окремих прислів,їв з конкретними життєвими епізодами. Можна, наприклад, запропонувати учням дібрати народні афоризми до певних життєвих ситуацій.

Слід загальними рисами охарактеризувати учням, що таке приказка. Практично 5-класники ще не вміють розрізняти приказку від прислів,я, а тому легко ототожнюють їх. Вчитель повинен звернути на це увагу.

Важливо, щоб учні усвідомили, що приказки і прислів,я узагальнюють соціально-історичний досвід народу. З цією метою вчитель повинен на уроці використовувати народні вислови, створені в різний історичний час.

Уроки, на яких вивчаються загадки, викликають інтерес у дітей. Певні уявлення про загадку як поетичний жанр фольклору учні вже мають. Загадки їм відомі з ранніх років, до того ж вони знайомилися із загадками в молодших класах.

По-різному можна розпочати вивчення теми «Загадки». Одні вчителі вдаються до активізації попередніх знань дітей, інші пропонують п,ятикласникам відгадати ряд загадок, на основі чого робляться певні висновки і узагальнення.

Важливим засобом активізації учнів є конкурси. Їм можна запропонувати гру: хто назве найбільшезагадок на певну тему (наприклад, про їжака, зайця, цибулю, книгу, олівець тощо).

Які форми роботи не практикував би учитель на уроці, вони повинні бути спрямовані на те, щоб п,ятикласники зрозуміли естетичну функцію загадок. Вона полягає в тому, аби відкривати у звичайних, буденних явищах багато цікавого, поетичного, збагачувати уяву, розвивати у людей кмітливість, тренувати пам,ять.

Велика значення для засвоєння жанру загадки мають творчі оботи учнів. Успішне свідоме виконання практичної роботи – складання загадок – включає такі етапи:

А) вибір предмета зображення і засвоєння учнями відповідної інформації про цей предмет

Б) виділення його найхарактерніших ознак

В) вибір форми вислову

Г) передача думки в поетичній формі.

При вивченні народних піснь та дум, актуальним буде прослуховування іх аудіозапису. Розповідь учителя перед прослуховуванням викличе в учнів відповідні естетичні переживання, що сприятиме кращому сприйманню твору. Можна йти іншим шляхом. Спочатку учні знайомляться з текстом твору і відзначають, який настрій виражається в ньому. Потім учитель запитує, якою, на їх ній погляд повинна бути мелодія пісні й чим це зумовлено. А потім учні прослуховують пісню у виконанні актора.

Запитання, які ставляться учням у процесі у процесі аналізу народних пісень, спрямовані переважно на те, щоб виявити безпосередні емоційні реакції, почуття дітей, викликані зустріччю з піснею, допомогти їм зрозуміти основний зміст її поетичних картин і образів.

Важливо також розкрити значення образної символіки, властивої народній творчості.

Учні нерідко ототожнюють думу та історичну пісню, бо за своїм змістом вони близькі. Тому варто з учнями зіставити ці жанри фольклору, щоб побачити своєрідність кожного з них. Корисно практикувати на уроках зіставлення дум з іншими жанрами фольклору.

Особливості вивчення ліричних творів.

Ліриці шкільна програма відводить багато місця і в середніх, і в старших класах з метою виховання в учнів культури почуттів і переживань. В центрі уваги лірики – змалювання людських почуттів, думок, переживань, роздумів, викликаних суспільно-політичними подіями, картинами природи, особистими моментами в житті людини. Лір. твори не мають широкого розгорнутого сюжету, думки поета виражаються лаконічно, сконцентровано. Лірика виражає людську свідомість і підсвідомість, стильова домінанта лірики – психологізм. У школі вивчаються вірші різного характеру (за тематикою, провідними мотивами лірику поділ. на: громадянську, або політичну, філософську, інтимну, або особисту, пейзажну; за структурою і способом організації матеріалу лір. поділ. на: рефлексійно-виражальну ( сповідь поета перед читачем), розповідну ( почуття і враження, зумовлені якоюсь подією із життя поета), описову ( малюнки природи, портрети людей )). Сприймання і розуміння учнями ліричних творів зумовлюється різними факторами: особливостями лір. твору, своєрідність худ. манери поета, загальним розвитком дітей, їх життєвим досвідом. Завдання вчителя – вчити дітей заглиблюватися в поетичні образи поезії, спостерігати, як вимальовуються одна за одною картини або як змінюються почуття, настрої лір. героя, чим вони викликані та як усе це безпосередньо виражається в контексті твору. Важливо з’ясувати, що хоче сказати поет, який характер має мова вірша і як вона виражає авторську ідею. Аналіз вірша не можна зводити до простого переказу його змісту, бо поезія – це згустки худож-х образів, тут кожне слово, фраза набуває вагомого звучання і не піддається розчленуванню, перекладу на мову понять. В них синтезується смисловий та емоційний зміст. Худож. образи слід аналізувати під кутом зору основної ідеї твору. Але не можна нехтувати і формою вірша, адже для учнів важливо не тільки збагнути поетичну ідею, а й простежити, як виражає її поет.

Дата добавления: 2015-11-04