Літературно-критичні статті у шкільній програмі з літератури, методика їх вивчення
Існує декілька джерел вивчення біографії письменника у школі:
-автобіографічні твори письменника;
-авотобіографії;
-епістолярна спадщина;
-Щоденники
-спогади сучасників;
-історико-біографічні твори;
-художні біографічні твори;
-літературно-критичні праці(літ.портрети, нарис життя і творчості, окремі статті в наукових працях тощо).
Так, багатий матеріал, зокрема біографічний і літ-критичний, уміщений в спеціальних альбомах про життя і творчість видатних письменників, які видало у 70-80рр видавництво „Рад.школа” (тепер „Освіта”). У документах, фотографіях та ілюстраціях подано життєписи І.Котляревського, І.Франка, Л.Українки, П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри та інших.
Наприклад, вивчаючи життєвий і творчий шлях Л.Укр у 10 класі, можна використати документальні матеріали та ілюстрації про життєпис письменника - фотоальбом”ЛУ(Ряд.школа, автори-упорядники М.Гудь, Н.Россошинська. Вступна стаття О.Гончара). Доречно використати окремі фрагменти спогадів про ЛУ” із книги „Спогади про ЛУ”.-К.:Рад.письменник,1963; худ-документальний твір Анатоля Костенко „ЛУ”.-К.:Дніпро, 1985;Касян Гранат „Велетом покликана”.-К.:Рад письменник, 1965 тощо.
У розпорядженні вчителя є чимало літ-критичного і художньо ілбстрованого матеріалу до висвітлення особи ЛУ як непересічного митцяхуд.слова.Тому вибираємо найбільш значущі і документально підтверджені факти та події з життя і творчості ЛУ. Вона повинна постати перед 10-класниками як жива людина і натхненний митець.
Мета і завдання вивчення літератури в школі.
У методичній науці існує 3 течії щодо визначень основних завдань.
Перша - логіко-стилістична (Буслаєв), на перший план ставили розвиток навичок мислення і мови учнів, а завдання вивчення літератури учнями зводили до так званого філологічного аналізу тексту, до граматичних вправ на уроці.
Друга – освітньо-виховна(Стоюнін), надавали особливого значення формуванню світогляду учнів, вихованню у них засобами художнього слова кращих моральних якостей, на перший план ставили ідейний зміст.
Третя – етико-естетична(Острог орський), основний смисл вивчення художніх творів вбачали у вихованні в учнів почуття прекрасного, розвиток естетичного смаку, відтворюючої уяви, шліфування культури почуттів.
На сучасному етапі розвитку жодна з цих трьох течій не стала панівною у викладанні літератури. З них усіх вчитель використовує найкраще, найпридатніше до навчання та виховання підростаючого покоління. Література як навчальний предмет формує гуманістичні якості людини.На матеріалі художніх творів учні повинні емоційно переживати, глибше зрозуміти, що таке добро і зло, в чому смисл людського життя, щастя, що таке людська совість, обов’язок, честь…Художні твори сприяють самовихованню, допомагають усвідомити своє місце у суспільстві. Не випадково літературу називають підручником життя.
Методи навчання (класифікація на основі характеру і рівнів пізнавальної діяльності школярів)
Слово «метод» походить з грецької мови і означає спосіб дослідження явищ, шлях пізнання істини. Методи навчання визначають, як способи дидактичної взаємодії вчителя і учнів, що спрямовані на розв’язання тих навчальних, освітніх і виховних завдань, які реалізуються на уроках. За характером і рівнем пізнавальної діяльності учнів, виділяють 5 методів: пояснювально-ілюстративний(інформаційно-рецептивний), репродуктивний, проблемного викладу, частково пошуковий(евристичний), дослідницький. Це класифікація за Лернером і Сказкіним. Дослідницький метод стимулює розумову активність дітей, прищеплює їм важливі вміння і навички. Евристичний реалізується через систему знань і завдань, які націляють учнів на те, щоб на основі спостережень, аналізу явищ і фактів зробити самостійні висновки та узагальнення. Репродуктивний метод орієнтує на запам’ятовування учнями відповідної інформації. Отже, методи навчання повинні стимулювати всебічний розвиток особистості, забезпечувати високий рівень знань, формування потрібних умінь і навичок, посилювати виховний вплив уроків літератури, розвивати і учнів пізнавальні інтереси.
Методи навчання(класифікація на основі джерела знань).
Класифікація на основі зовнішніх форм прояву методів навчання
В основі класифікації – джерела знань, а також характер чуттєвого спримання (слух, зір, дотик). Такий підхід дозволив виділити словесні, наочні та практичні методи навчання (традиційна класифікація).
До словесних методів належать: розповідь, пояснення, лекція, бесіда, інструктаж, робота з книгою, навчальна дискусія, диспут. До наочних – спостереження, демонстрування та ілюстрування. До практичних – вправа, лабораторна робота, практична робота, дидактична гра.
словесні методи - розповідь-пояснення, бесіду, лекцію.
Розповідь-пояснення використовується під час навчання учнів у початковій школі. За метою виділяються такі види розповіді: розповідь-вступ, розповідь-повість, розповідь-висновок. Ефективність зазначеного методу залежить го-ловним чином від уміння вчителя розповідати, дохідливості та доступності інформації, від поєднання його з іншими методами навчання.
Бесіда відноситься до найдавніших і найпоширеніших методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував ще Сократ. Провідною функцією даного метода є мотиваційно-стимулююча. Бесіда - це діалог між учителем та учнем, який дає можливість за допомогою цілеспрямованих і вміло сформульованих питань спрямувати учнів на активізацію отриманих знань. Учені виділяють індуктивну та дедуктивну бесіду.
Саме з допомогою їх учитель активізує діяльність учнів, ставлячи їм запитання для розмірковування, розв'язання проблемної ситуації.
Лекція в 912-х класах служить для пояснення важкої та складної теми; її типовими ознаками, перенесеними з вищої школи, є тривалість запису плану та рекомендованої літератури, уведення та характеристика нових понять, розкриття та деталізація матеріалу, завершальні висновки вчителя, відповіді на запитання.
Основне джерело в перерахованих методах - слово вчителя. Мовна культура вчителя - одна з важливих умов його професіоналізму. «Добре вміє розповідати», «можна заслухатись» - часто говорять учні про вчителів, які досконало володіють методами навчання.
наочні методи - ілюстрація, демонстрація
Ілюстрація - допоміжний метод при словесному методі, її значення полягає в яскравішому викладенні та показі власної думки. Засоби ілюстрації (картинки, таблиці, моделі, муляжі, малюнки тощо) є нерухомими, вони мають «оживати» в розповіді вчителя. Дидактики не рекомендують вивішувати або виставляти засіб ілюстрації заздалегідь (на початку уроку), щоб не привернути до нього увагу учнів, щоб ілюстрація не була достроковою до того моменту, коли для вчителя настане час скористатися наочним посібником.
Демонстрація характеризується рухомістю засобу демонстрування: навчальна телепередача або кіно-відеофільм чи його фрагмент; діюча модель, дослід з фізики або хімії; спостереження за погодою (у початковій школі); досліди у шкільній теплиці, робота на пришкільних ділянках.
практичні методи: досліди, вправи, навчальна праця. Лабораторні та практичні роботи, твори, реферати учнів
Ці методи не несуть нової навчально-пізнавальної інформації, а служать лише для закріплення, формування практичних умінь при застосуванні раніше набутих знань. Більшість дітей активніше сприймають практичні методи, ніж словесні.
Методи наукового дослідження
Методика викладання літератури може користуватися двома типами наукових досліджень — емпіричним і теоретичним. Емпіричний тип дослідження — це опис окремих фактів, спостережень. Емпіричний матеріал має наукову цінність, якщо дослідник уміє відповідно узагальнювати і теоретично осмислювати його.
У практиці роботи вчителів, крім позитивного, є і свої негативні моменти. Нове не легко пробиває собі дорогу. Тому потрібно побороти і певний консерватизм учителів. Нове, мало вивчене і теоретично не досить обґрунтоване, іноді набирає характеру моди, зовнішнього захоплення. Те, що поширене, ще не значить життєво виправдане і обґрунтоване. Тому важливого значення набуває експериментальна робота, завдяки якій удосконалюються форми, методи викладання літератури в середній школі.
Уміння досліджувати, науково узагальнювати факти потрібне не лише науковцеві, а й учителю, який, шліфуючи свою педагогічну майстерність, повинен навчати учнів, аналізувати свою роботу, бачити в ній успіхи та невдачі. Серед основних методів наукового дослідження процесу вивчення літератури в школі виділяють такі:
I. Метод цілеспрямованого спостереження. Він дає можливість не лише зафіксувати педагогічні явища, а й побачити їх у розвитку, дії. Цілеспрямоване спостереження повинно мати чітко виражену мету, наприклад: вивчити стан використання в школі технічних засобів навчання, узагальнити досвід роботи вчителя щодо проведення семінарських занять і т.д.
Чітко визначивши мету наукового спостереження, не втручаючись у суть педагогічного процесу, дослідник фіксує окремі факти, на основі аналізу яких робить свої висновки
Метод довготривалого цілеспрямованого спостереження доповнюється різноманітними способами виявлення певних змін у тих явищах педагогічного процесу, що стали об'єктом наукового дослідження. Це безпосередні спостереження за педагогічним процесом, бесіди експериментаторів з учнями, багаторазові контрольні зрізи, що дають можливість зафіксувати окремі моменти динамічного процесу.
II. Важлива роль належить методу масового усного і писемного опитування учнів, яке може проводитися у різній формі. Це індивідуальні бесіди, контрольні роботи, відповіді на запитання анкети, письмові твори. На основі масового опитування можна, наприклад, зробити висновки про рівень викладання літератури в школі, про сприймання учнями окремих творів, про особливості літературного розвитку в різних класах.
III. Процес наукового дослідженняне може обмежуватися пасивним спогляданням і фіксуванням фактів. Він вимагає й активного втручання в роботу школи. На цій основі формується педагогічний експеримент. Його мета — перевірка старих і вироблення нових методичних рекомендацій, аналіз педагогічних явищ. Для проведення експерименту в більшості випадків обирається два класи — контрольний і експериментальний, причому за своїм розвитком учні обох цих класів повинні бути рівні. На основі гіпотези, тобто наукового передбачення можливих результатів, експериментатор розробляє методику, за якою і будується робота з учнями.
Методика вивчення біографії письменника
Принципи вивчення біографії
Вивчення життєвого шляху письменника повинне бути своєрідною психологічною та естетичною підготовкою учнів до розгляду його творчості. Пізнати життя митця — це значить пройнятися настроями епохи, в яку він жив і творив, зрозуміти політичні ідеали того часу, боротьбу ідей, психологію поколінь.
Програмою з української літератури для середньої школи передбачено різний ступінь повноти біографічного матеріалу, який вивчається на уроках: в одних випадках — короткі відомості про письменника, в інших — огляд основних етапів його життя і творчості чи глибоке вивчення життєвого і творчого шляху.
У п'ятих-шостих класах не вимагається спеціального вивчення біографії письменника, однак, природно, вчитель не може обійтися без розповіді хоча б про якийсь епізод з його життя, розглядаючи згодом художній твір. Програма передбачає певне ознайомлення учнів з життям найвидатніших письменників уже з шостого класу.
Для старших класів біографія письменника найчастіше подається окремим розділом. Якщо учні знайомляться лише з короткими відомостями про життя митця, біографічні дані можуть вплітатися у ті розділи, де характеризується його творчість.
У середніх класах, на відміну під старших, життя і діяльність художника слова не розглядаються на фоні літературного процесу. Основне завдання — зацікавити учнів його особою, підготувати їх до сприймання твору, на матеріалі життя автора формувати у дітей високі моральні якості.
Для правильного наукового пізнання біографії кожного митця слід намітити конкретні специфічні завдання, які випливають з особливостей його життя і творчості. Знайомлячи учнів з біографією Т.Шевченка, учитель поставить мету показати безмежну відданість Кобзаря народові, охарактеризувати його як поета-революціонера, мислителя, художника, політичного діяча і борця за свободу, що своєю творчістю відкрив нову епоху в історії української літератури.
Під час вивчення біографії І.Карпенка-Карого характеризуємо його як найталановитішого драматурга кінця XIX ст. - поч. XX ст., визначного режисера, фундатора українського театру.
Типовим недоліком під час вивчення життєвого шляху визначних майстрів слова є нівелювання їхньої неповторної особистості. Виробився певний стандарт, який призводить до того, що в уяві школяра всі письменники стають подібними один до одного: талановиті, великі, виступали за краще майбутнє, ненавиділи ворогів народу. Однак не можна залишити нерозкритими і деякі інші сторони життя митця, що характеризують його як людину.
Ознайомлюючи учнів з біографією митця, слід показати багатогранність, різнобічність його таланту, широчінь його діяльності. Адже не секрет, що в учнів дуже часто складається уявлення про І.Франка як про особу, що написала «Борислав сміється», окремі революційні поезії та й годі; про О.Довженка — тільки як автора «Зачарованої Десни», «Поеми про море» і кінорежисера. Кожний справжній письменник — людина широкого обрію. Дев'ятикласникам слід знати І.Франка не лише як прозаїка, поета, а й як драматурга, літературного критика, прекрасного знавця народної творчості, філософа, перекладача, визначного громадського діяча, борця за народне щастя, титана праці в широкому розумінні слова.
Форми і методи вивчення біографії
Уроки, на яких вивчається біографія письменника, можуть проводитися у різних методичних формах.
В основному є два різновиди лекцій, які практикуються під час вивчення біографій письменників. Перший з них — монологічний виклад матеріалу з застосуванням ораторських прийомів, що підсилюють емоційний вплив на учнів. Деякі методисти називають таку форму художньою розповіддю.
Другим різновидом лекції є монологічна розповідь з широкою постановкою завдань, що активізують мислення учнів.
Подаючи певні відомості про митця, вчитель має враховувати, наскільки учні знайомі з його життям. Природно, що вони прагнуть розповісти на уроці про те, що вже знають. На допомогу вчителеві приходить бесіда, що пробуджує активність школярів, викликає їх на відверту розмову. Широко практикують учителі підготовку учнями рефератів про письменника, самостійний аналіз ними епістолярної літератури, мемуарів.Можна порекомендувати учням почитати на вибір кілька книжок про письменника, а потім обмінятися враженнями про прочитане, переказати близько до тексту епізоди, що найбільше запам'яталися.
Під час вивчення біографії письменників широко використовуються технічні засоби навчання, кінофільми, діафільми та навчальне телебачення. Крім навчальних і хронікально-документальних фільмів, учитель може звертатися і до фільмів ігрового характеру, в яких образи письменника та його сучасників створюються акторами. Перегляд фільму завершується бесідою.
Навіть при застосуванні одного й того ж методу чи форми роботи не повинно бути місця шаблону й штампу. Слід уникати стандартної схеми: народився, жив, писав, помер.
У хорошого словесника кожен урок, присвячений вивченню біографії митця, своєрідний, не схожий на інші. Якщо першу сторінку біографії І.Франка він відкриває словесним портретом письменника, що його так майстерно змалював М.Коцюбинський у своєму рефераті, а розповідь про Лесю Українку розпочне читанням вірша про поетесу, то лекцію про життєвий і творчий шлях М.Коцюбинського — афоризмом, вільним переказом художнього твору про письменника або читанням спогадів про нього.
Під час опитування досить часто ставляться перед учнями завдання, які здебільшого розраховані на репродуктивне відтворення засвоєного матеріалу. Безумовно, вони потрібні, проте не слід забувати, що осмислення матеріалу вимагає, крім знання фактів, ще й відповідних роздумів, уміння зіставляти, узагальнювати, систематизувати матеріал. Подібні завдання можуть стосуватися не лише якогось моменту, а й цілого періоду життя письменника.
Розумна, глибоко продумана робота над вивченням біографії письменника забезпечить у належній мірі опрацювання його творів.
Методика викладання літератури у зв’язках з іншими науками.
Взаємозв'язок у вивченні шкільних предметів дає можливість позбутися тих штучних перегородок, які самі собою виникають у процесі навчання між окремими структурами знань про той чи інший об'єкт, предмет тощо.
Міжсистемні асоціації забезпечують продуктивність та динамічність мислення.
Можна виділити такі взаємозв'язки літератур:
— типологічні. Вони зумовлюються насамперед тим, що ці літератури розвивалися на спільному соціальному ґрунті. Звідси — спільність тем, ідей, мотивів, образів, шляхів художнього зображення письменниками дійсності;
— контактні взаємозв'язки. Вони засвідчують про безпосередні знайомства письменників, їх спільну працю.
Взаємозв'язки у літературах виявляються також і в галузі літературної критики, перекладів тощо.
Українська література повинна вивчатися в контексті розвитку світового літературного процесу і насамперед слов'янських літератур. В епоху панування тоталітарної системи учителі української літератури були зобов'язані на уроках забезпечувати взаємозв'язок з російською, російські ж словесники, як правило, до взаємозв'язків літератур не вдавалися.
Без сумніву, передова російська література впливала на розвиток української, але цей вплив ніколи не був односторонній. Мова може йти лише про взаємовпливи літератур.
Література в школі вивчається не лише як мистецтво, але й як об'єкт літературознавчої науки. Тому природно, що методика викладання літератури повинна спиратися на ті методологічні засади, які виробило наше літературознавство. Наукові праці літературознавчого характеру допомагають учителеві усвідомити особливості художньої літератури, закономірності її розвитку. У світлі вимог сучасного літературознавства з урахуванням закономірностей педагогічного процесу, особливостей сприймання учнями словесного мистецтва аналізуються і оцінюються художні твори, визначається роль і місце письменника в літературному процесі. Таким чином, літературознавство є науковою базою методики викладання літератури.
Методика викладання літератури широко використовує також результати мовознавчих досліджень. Художня література — мистецтво слова. І вивчення її в школі вимагає пильної уваги до мови художніх творів. Уміння відчувати мову у поетичному контексті сприяє усвідомленню творчої індивідуальності письменника, своєрідності його стилю, напряму, допомагає оцінити силу його художнього таланту. Закономірно, що розвиток мовознавства певною мірою позначається на наукових основах вивчення художньої літератури.
Хоч мова та література в школі виступають як два окремих предмети, у своєму суспільному бутті вони нагадують дві грані одного і того ж явища. Спільна точка дотику цих предметів є насамперед слово. А тому логічно вмотивованим є взаємозв'язок методики викладання літератури з методикою викладання мови і в плані спільних дій учителів, спрямованих на збагачення усного і писемного мовлення учнів.
Українська художня література як мистецтво слова нерозривно пов'язана з такими багатьма галузями духовного життя людини як живопис, графіка, кіно тощо. Цей взаємозв'язок особливо виявляється в ідейно-тематичному плані, у стильовій своєрідності мистецьких творів.
Методичні рекомендації можуть бути дієвими тільки в тому випадку, якщо вони будуються з урахуванням глибокого розуміння закономірностей педагогічного процесу. Методика викладання літератури — педагогічна наука. Теоретична зрілість і практична цінність кожної педагогічної науки визначається насамперед тим, якою мірою вона розкриває закономірності педагогічних явищ, що є об'єктами її вивчення. Як кожна педагогічна наука, методика тісно пов'язана з педагогікою, що науково обґрунтовує мету, завдання національного виховання підростаючого покоління і шляхи його практичної реалізації. Для методики викладання літератури важливе значення має теоретичне обґрунтування вітчизняною дидактикою основних принципів і прийомів навчання, які забезпечують оптимізацію навчального процесу.
Щоб прилучати учнів ідентифікувати себе з рідним народом, необхідний взаємозв'язок із етнопедагогікою.
Викладання літератури в школі повинне будуватися на засадах народознавства й українознавства — фундаментальних наук, об'єктом яких є вивчення особливостей національного характеру, світогляду народу, його побуту, національних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань, психології, історико-культурного досвіду тощо.
Не менш тісний зв'язок методики викладання літератури з психологією. Будуючи наукову систему вивчення літератури, не можна не враховувати того, що об'єктивний зміст художнього твору завжди вступає у взаємодію з певними суб'єктивними факторами. У сприйманні художньої літератури важлива роль належить відтворюючій уяві, емоційному співпереживанню, пам'яті тощо. Методика викладання словесності, даючи систему наукових рекомендацій, повинна зважати на учня не лише як на об'єкт впливу, а й як на суб'єкт дії. Без психологічної основи методика викладання літератури перестає бути серйозною наукою, неминуче скочуватиметься на рейки суб'єктивізму. Психологічне вмотивування необхідне і в процесі розгляду вчинків персонажів, їх поведінки.
Література нерозривно пов'язана з історією, соціологією, особливо історією рідного народу. Образи-персонажі — це люди конкретної епохи, певних історичних обставин. Лише в контексті історичної епохи можна зрозуміти діяльність митця як громадянина, учасника літературного процесу, автора художніх творів. В історії народу — і ключ до розуміння певних періодів розвитку літератури.
Звичайно, окрім спільних завдань, що розв'язуються зусиллями багатьох методистів, методика викладання української літератури покликана розв'язати ряд проблем, зумовлених специфікою роботи в національній школі. Насамперед вони стосуються визначення змісту літературної освіти учнів, специфіки вивчення окремих тем, особливостей сприймання художніх творів, ознайомлення з якими передбачено шкільною програмою. У кожній національній літературі виявляється свій національний колорит, свої специфічні особливості. Все це зумовлює те, що національна література, як і національна історія повинні існувати як окремі шкільні предмети. Саме через ці предмети (включаючи і вивчення рідної мови) значною мірою здійснюється процес ідентифікації з рідним народом. А тому ідея інтеграції предметів (українська література+світова література = література, історія України + історія інших народів = історія), яку намагаються здійснити в недалекому майбутньому окремі керівники освіти, є неприйнятною, антинаціональною, глибоко помилковою.
Методика як наука, її джерела. Методика як вузівський предмет.
Спеціальна метод. підготовка вчителя - необхідна умова професійного успіху. Висока культура педагогічної праці виявляється насамперед в умінні науково грамотно керувати процесом розвитку особистості учня. Система роботи вчителя повинна будуватися на принципі глибокого розуміння ним наукових закономірностей педагогічного процесу, тих виховних завдань, які необхідно розв’язувати під час вивчення літ-ри. Набути спец. педагогічні вміння допомагає вчителю метод. викладання літ-ри.
Метод. літ. – це самостійна педагогічна наука про виховання літературного світу і розвиток особистості учня засобами худ-ого слова; це наука про раціональне використання методів і прийомів, які забезпечують вчителеві найвищу педагогічну результативність у роботі з учнями за умови мінімальної затрати зусиль, часу, енергії учнів.
Метод.літ. – це уміння розумно берегти час і сили учня, знаходити в навчальному матеріалі основне, майстерність організовувати працю колективу, система впливу на різні індивідуальності учня.
Метод. як наука спрямовує зусилля на вдосконалення структури, змісту, системи літературної освіти учнів у школі, розкриває закономірності формування в них засобами худ-го слова потрібних їм умінь і навичок.
Метод. літ. склад-ся з 3-х основних частин: теорії метод., її історії, метод-их розробок окремих уроків і позакласних заходів як практичної реалізації певних теоретичних положень. Метод. літ. постійно розвивається, оскільки змінюються учні і умови праці (форми, прийоми, методи навчання), рівень методичної науки залежить від рівня розвитку педагогіки, мета навчання і виховання визначаються суспільними потребами.
Джерелами метод. літ. є: 1) історичний досвід школи; 2) передовий досвід сучасних вітчизняних і зарубіжних шкіл; 3) теоретичні праці відомих педагогів; 4) спеціально організовані експерименти, що підтверджують чи спростовують істинність наукових рекомендацій. Історія метод. літ. розкриває перед вчителем арсенал педагогічних ідей, форм, методів і прийомів роботи, які були поставлені на службу вчителя літ-ри, а також допомагає уникнути багатьох помилок у роботі.
Особливість метод. літ. як науки у тому, що її постійно творять тисячі вчителів, передаючи наступним поколінням свої знахідки. Постійний обмін досвідом – необхідна передумова зростання педагогічної майстерності вчителя. Сьогодні є чимало організаційних форм узагальнення і поширення педагогічного досвіду. Стали вже звичними кущові, районні, обласні, республіканські семінари і конференції, випускаються нові збірники та журнали, практикується взаємо відвідування уроків, організовуються відкриті уроки вчителів. У школі працюють методичні об’єднання, на яких учителі обмінююються думками про поліпшення викладання літ-ри.
Метод. літ-ра має наукову цінність, коли вона розкриває закономірності педагогічних явищ, коли методичні рекомендації науково обґрунтовані, психологічно вмотивовані, а не є суб’єктивними міркуваннями автора. Недостатній науковий рівень методичних посібників породжували скептичне ставлення до метод. літ. як науки. У піднесенні наукового рівня метод. досліджень важлива роль належить експериментальній роботі з учнями. Адже теоретична зрілість наукових концепцій завжди повинна перевірятися практикою. Педагогічна теорія без практики – мертва.
Метод. як наукова дисципліна (вузівський предмет) не легко завоювала собі право на існування. Довгий час вважалося, що викладати метод-ку вчителю-словеснику немає потреби, оскільки стати хорошим викладачем якого-небуть навчального предмета можна й без вивчення «теорії дидактики і педагогіки». Наголос ставився на особистих здібностях вчителя, його моральних якостях та практичному досвіді, що набувається у роботі з учнями. Все це правильно, але не розумно заперечувати значення спеціальної підготовки вчителя. Один із перших, хто поставив це питання був К. Ушинський. Під впливом суспільної думки поступово у навч-х закладах, які готували викладачів для середніх шкіл, починає вивчатися курс метод. словесності. У 1903 році на вищих жіночих курсах в Москві відкривається приватна кафедра метод. літ-ри. З жовтня професор М. Кульман прочитав для студентів вступну лекцію про методичну тему, у якій підкреслив велике значення теорії у педагог-й підготовці словесників. Метод. виклад. укр.літ. як вузівський предмет стала читатися в педагог-х вузах України аж у 30-х роках.
Наочність і ТЗН на уроках літератури.
Наочність — один із важливих принципів навчання, що визначає загальну спрямованість навчального процесу, впливає на його зміст, форми і методи, допомагає позбутися абстрактності у засвоєнні учнями знань.
Обґрунтовуючи необхідність наочності на уроках літератури, методисти і вчителі часто посилаються на слова К.Ушинського: "Чим більше наших органів чуття бере участь у сприйманні якого-небудь враження або групи вражень, тим тривкіше лягають ці враження в нашу механічну, нервову пам'ять, вірніше зберігаються нею і легше потім згадуються...
Наочність — не самоціль. На ґрунті лише одних уявлень, відчуттів не можна зрозуміти суть явищ. Саме тому уроки літератури, на яких надмірно використовуються наочні посібники, не дають належного ефекту. Навпаки, часто ці уроки відзначаються низькою педагогічною результативністю, особливо тоді, коли не враховується специфіка предмета, вікові можливості дітей, дидактичні завдання уроку, характер пізнавальної діяльності учнів, бюджет часу, що є в розпорядженні вчителя.
Наочність у навчанні може забезпечити успіх лише тоді, коли вона диктується логікою навчального процесу, коли наочні образи на уроках розумно поєднуються з словом учителя. Між тим уроки літератури нерідко перетворюються в кіносеанси, а музичні "вставки" в урок ще часто мають розважальний характер. Надмірність у використанні наочності веде до певних диспропорцій у розвитку конкретного і абстрактного мислення учнів. Витісняється художнє слово — першооснова літератури.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 36 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |