Інакше кажучи, соціальні відносини — це система унормованих взаємодій між двома (і більше) партнерами на основі визначеної платформи (тобто інтересу). За цим поняттям завжди приховується якась ціль (або цілі), що хочуть досягти люди, які об'єдналися. Наприклад, соціальні інститути примусу (суд, в'язниця) створюються в суспільстві для підтримки суспільного порядку, покарання тих, хто не бажає підкорятися моральним і правовим нормам або зазіхає на суспільні цінності (духовні чи матеріальні). У такому трактуванні поняття "соціальні відносини " використовується для позначення сталих соціальних систем, обмежених визначеними нормами спілкування, усередині яких установлені стійкі обов'язки індивідів, що складають дану соціальну систему (соціальну групу, інститут, суспільство загалом).
Наявність загальної платформи у соціальних відносинах фіксується й у концепції М. Вебера, що визначає соціальні відносини як поведінку декількох людей, співвіднесену за своїм змістом і яка орієнтується на нього. Отже, соціальні відносини припускають, що соціальна поведінка індивідів буде носити доступний осмисленому спостереженню і визначенню характер. На це орієнтовано і соціальні інститути. Якщо ми говоримо, що соціальний інститут сім'ї повинний займатися відтворенням населення (як фізичного — народження дітей, так і соціального — виховання), то відповідно ми можемо спостерігати й певний характер поведінки членів сімейної групи, наприклад методи впливу на дітей або планування сім'ї.
Поряд із соціальним аспектом ця обставина має велике методологічне
значення при розробці емпіричних показників в програмах соціологіч-
них досліджень проблем соціальних інститутів, тому що сприяє конкре-
тизації доступних спостереженню соціолога форм поведінки, а значить
і соціальній діагностиці типів соціальних відносин. Факт можливості
спостереження й оцінки соціальних відносин має значення емпіричного
референта (показника) і для індивідів, учасників даних відносин, оскіль-
ки дозволяє прогнозувати і свою поведінку, і поведінку Ця
обставина вносить визначену упорядкованість в структури різних суспіль-
них відносин, дозволяє кожній людині визначати, у яких рамках і який
тип поведінки може заохочуватися, чи засуджуватися (каратися) в даному
співтоваристві (суспільстві).
Звідси випливає висновок, що соціальна поведінка людини в суспільстві в значній мірі носить визначений інституціональний характер, тобто регулюється відповідними соціальними нормами, виконання яких підтримується за допомогою санкцій. Саме соціальні норми забезпечують упорядкування і регулярність соціальних відносин у суспільстві. Що стосується неформальної поведінки людей, то тут у вигляді соціальних норм виступають традиції і звичаї, що не завжди збігаються з пануючою в суспільстві офіційною системою соціально-нормативного регулювання. Наприклад, в умовах соціалізму в республіках Середньої Азії існував калим (викуп) за наречену, що ніяк не вписувалося в офіційну доктрину інсти-туціональних відносин.
Таким чином, охоплює тільки частину
соціальних відносин, хоча і дуже значну і важливу для функціонування суспільства.
Соціальні відносини за своїми видами можуть бути короткочасними і тривалими, в останньому випадку вони ґрунтуються на повторюваності поведінки, що відповідає змісту відносин. Ця обставина може також виступати як основа соціальної діагностики існування визначеного роду соціальних відносин.
Для підтвердження висунутого положення можна використати приклад, наведений М. Вебером. Він пише: "Твердження, що "дружба" чи "держава" існує, означає, таким чином, тільки одне: ми (спостерігачі) припускаємо наявність у сьогоденні чи в минулому можливості, яка полягає в тому, що на підставі визначеного виду установок окремих людей, поведінка здійснюється в рамках усередненого передбачуваного змісту... "Держава", наприклад, перестає "існувати" у соціологічному змісті, якщо тільки зникає можливість функціонування визначених типів осмислено орієнтованої соціальної дії. Така можливість може бути великою чи мінімальною. Однак тільки в цьому змісті й у тій мірі, у якій вона дійсно (наближено) існувала чи існує, існувало чи існує й дане соціальне відношення" [3, с.267].
Якщо партнери соціальних відносин вкладають у свою поведінку різ-
ний зміст, то такі відносини є об'єктивно однобічними з
членів цього соціального об'єднання. Але навіть у цьому випадку
поведінка співвіднесена зі змістом, тому що кожний партнер припускає
(іноді помилково), що визначена установка стосовно нього властива ін-
шому суб'єкту, і на дане очікування він власне і орієнтує свою поведінку.
Така проблемна ситуація може мати серйозні наслідки як для партнерів,
так і для існуючих соціальних відносин. Уявимо собі, що ви орієнтуєтеся
на яку-небудь людину як на друга і відповідно плануєте своє поведінку,
тоді як ваш партнер вважає вас просто знайомим чи потрібним лише для
реалізації своєї власної мети.
Соціальні відносини можуть змінюватися також у зв'язку із зміною
цінностей партнерів, установок на характер відносин, або розпадатися
через невиконання однією із сторін прийнятих норм взаємодії. Звідси —
складність вивчення соціальних відносин усередині соціальних груп,
спільнот, а також між суспільствами. Однак, вивчаючи соціальні відноси-
ни, не можна орієнтуватися тільки на ту поведінку, норми якої були при-
йняті при укладанні союзу. Люди — не технічні системи, а тому стабіль-
ність поведінки завжди відносна. Останнє пов'язано із віковими
особливостями, із зміною ціннісних орієнтацій, і навіть з конкретною соці-
альною ситуацією, у якій вони опинилися. Це значить, що в процесі будь-
яких соціальних відносин можуть виникати нові, не характерні типи пове-
дінки, що не завжди свідчать про розпад інституціональних зв'язків.
Існує й ще одна специфіка соціальних систем, а значить і соціальних відносин. На відміну від технічних, соціальні системи можуть зберігати свою цілісність, знаходячись у стані глибокого внутрішнього конфлікту (конфліктні соціуми), оскільки розпад може спонукати індивідів до самознищення. Тут вже починають діяти закони біопсихологічного самозбереження.
Однак, якщо соціальні відносини існують тривалий час, то партнери по
взаємодії можуть сформулювати максими (поняття усередненого типу пове-
дінки), що створює передумову більш ефективного функціонування.
Такі максими можуть бути представлені у формі соціальних показників,
зафіксованих у соціологічних дослідженнях рольової поведінки людей.
На закінчення відзначимо, що в практичній людській життєдіяльності, що здійснюється лише за допомогою соціальних дій, взаємодій і відносин, — сутність усього суспільного життя, його різновидів, меж, границь і можливостей. Тому розглянуті нами найважливіші соціологічні категорії: "соціальні дії", "соціальні взаємодії" і "соціальні відносини" дозволяють глибше розуміти сенс соціального життя і соціальної діяльності індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому, а також відслідковувати динаміку функціонування і розвитку суспільних систем.
ІПЗгІ Резюме
Соціологічні категорії "соціальна дія", "соціальна взаємодія" і "соціальні відносини" займають не тільки особливе місце в понятійно-категоріальному апараті соціологічної науки, але й пояснюють динаміку людського суспільства, його функціонування, зміни і розвиток.
2. На думку німецького соціолога М. Вебера соціальна дія — це будь-яка
дія людини, що орієнтована на мотиви інших людей. При цьому вона,
щоб називатися соціальною має володіти двома обов'язковими риса-
ми: свідомою мотивацією та орієнтацією на інших людей.
3. Кожна соціальна дія має визначену структуру, до сукупності елементів якої входять: діюча особа, соціальна ситуація і умови, які включають у себе ціль дії та нормативні розпорядження.
4. Усе розмаїття соціальних дій Т. Парсонс групує за чотирма рівнями: 1) суб'єкт дії; 2) особистість у виді потреб-установок; 3) соціальна система у формі рольових очікувань; 4) культурна система — у формі нормативних зразків) у систему дії, тобто сукупність різних рівнів соціальної реальності, функціонування якої спрямовано на здійснення таких основних задач, як підтримка ціннісного зразка соціальної системи, інтеграція соціальної системи, досягнення цілісності соціальної системи, адаптація соціальної системи.
5. Під соціальною взаємодією розуміється форма соціальної комунікації
чи спілкування, що являє собою систему соціальних дій щонаймен-
ше двох осіб чи соціальних груп (спільнот), або індивіда і соціальної
групи.
6. Механізм соціальної взаємодії, який відіграє особливу роль у життєдіяльності суспільства включає в себе: а) індивідів, що здійснюють ті або інші дії; б) зміни у зовнішньому середовищі (світі), що викликані цими діями; в)вплив цих змін на інших індивідів; г) зворотною реакцію індивідів, на яких було вчинено певний вплив.
7. В соціології існує безліч теорій соціальної взаємодії, першою із яких є теорія соціального обміну Дж. Хоманса, яка побудована за наступними принципами: 1) чим більше винагороджується визначений тип соціальної взаємодії, тим частіше він буде повторюватися; 2) якщо винагорода за визначені типи соціальної взаємодії залежить від якихось умов, то індивід (чи спільність) прагне відтворити ці умови; 3) якщо винагорода велика, то людина (спільність) готова витратити більше зусиль заради її одержання; 4) коли потреби людини близькі до насичення, та вона у меншому ступені готова до взаємодій заради
задоволення.
8. Взаємодія індивідів і соціальних груп у суспільстві приводить до встановлення соціальних відносин, під якими розуміються відносно стійкі зв'язки між людьми (внаслідок чого вони інституалізуються в соціальні групи) і соціальними групами як постійними носіями різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними статусами (положенням) і соціальними ролями (функціями) у суспільних структурах.
9. Соціальні відносини — це специфічний і відносно самостійний вид системи суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних тощо), що відображає діяльність соціальних суб'єктів з приводу неоднакового, різного соціального положення в суспільстві і тієї неоднакової ролі, яку вони відіграють у суспільному житті.
10. Відомий польський соціолог Флоріан Знанецький інтерпретує соціальні відносини як визначену стійку систему, що охоплює двох партнерів (будь то індивіди, групи, спільноти чи суспільства) і сполучну ланку (предмет, інтерес, установку, цінність), які стають "платформою" соціального об'єднання людей. Іншими словами соціальні відносини — це система унормованих взаємодій між двома (і більше) партнерами на основі визначеної платформи (тобто інтересу).
Соціальні відносини можуть змінюватися у зв'язку із зміною ціннісних орієнтацій партнерів, установок на сам характер відносин або розпадатися через невиконання однією із сторін прийнятих норм або правил взаємодії.
Частина II. Суспільство як соціальна система Список використаної та рекомендованої літератури
/. Аверьянов Л. Я. Социология: что она знает и может. — М.: Социолог, 1993.
2. Американская социологическая мисль: Текстьі /Под ред. В. И. Добрень-кова. — М.: Изд-во МГУ, 1994.
3. Вебер М. Избранньїе произведения. — М.: Прогресс, 1990.
4. Волков Ю. Г., Мостовая И. В. Социология: Учеб. для вузов. — М.: Гардарики, 1998.
5. Дюркгейм 3. Социология. Ее предмет, метод, предназначение: Пер. с фр. — М.: Канон, 1995.
6. Дюркгейм 3. О разделении общественного труда. Метод социологии. — М.: Наука, 1996.
7. ЗнанецкийФ. Исходньїе данньїе социологии //Американская социоло-гическая мьсль: Тексть. — М.: Изд-во МГУ, 1996.
8. Кравченко А. И. Введение в социологию: Учеб. пособие. — М.: Новая шк, 1995.
9. Кравченко А. И. Социология: Словарь. — М.: Академия, 1995.
10.КравченкоА. И. Социология: Учебник. — М.: Логос, 1999.
П.ЛукашевичН. П., Туленков Н. В. Введение в социологию: Учеб.-ме-
тод. пособие.— К.: МАУП, 1996. УІ.ЛукашевичН. П., Туленков Н. В. Социология. Учеб. пособие.— К.:
МАУП, 2002.
13.ЛукашевичМ. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні
теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004 \4.Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социо-
логии знания. — М.: Логос, 1995. \5.Луман Н. Почему необходима "системная теория"? //Проблеми тео-
ретической социологии. — СПб.: Знание, 1994. 16. Маркович Д. Ж. Общая социология: Учебник. —М.: Владос, 1998. 17.МертпонР. Социальная теория и социальная структура. — К.: Абрис, 1996.
Основи Ужгород: Патент, 1996.
ІЯ.МонсонП. Лодка на аллеях парка. Введение в социологию: Пер. со швед. — М.: Весь Мир, 1994.
20. Общая социология: Учеб. пособие /Под общ. ред. А. Г. Зфендиева. — М.: ИНФРА-М, 2000.
21. Основи социологии: Хрестоматия / Авт. кол. под рук. В. И. Астаховой. —X.: Прапор, 1997.
22.Парсонс Т. Система координат действия и общая теория действия: Культура, личность и место социальньгх систем //Американская социо-логическая мьісль: Тексти. — М.: Изд-во МГУ, 1996.
23. Система социологического знания: Учеб. пособие / Сост. Г. В. Щекин. — К.:МАУП, 1998.
24. Смелзер Н. Социология: Пер. с англ. — М.: Феникс, 1994.
25. Современная западная социология: Словарь. —М.: Политиздат, 1990.
26. Сорокин П. А. Система социологии: В 2-х т. — М.: Наука, 1993.
27. Сорокин П. А. Общедоступньгй учебник социологии: Статьи разньїх лет. — М.: Наука, 1994.
2%.Социологический справочник /Под общ. ред. В. И. Воловича. — К.: Политиздат Украинь, 1990.
29. Социологический словарь /Сост. А. Н. Елсуков, К. В. Шульга.— Минск: Университетское, 1991.
30. Социологический знциклопедический словарь /Ред.-коорд. Г. В. Оси-пов. - М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1998.
31. Социология. Основи общей теории: Учеб. пособие / Под. ред. Г. В. Оси-пова, А. В. Кабьщи. — М.: Аспект-Пресс,
32. Социология: Учебник /Отв. ред. П. Д. Павленюк. — М.: Маркетинг, 2002.
33. Социология: наука об обществе: Учеб. / Под ред. В. П. Андру-щенко, Н. И. Горлача. — X.: Рубикон, 1996.
34. Соціологія: короткий енциклопедичний словник /За заг. Ред. В. I. Воловича. — К.: УЦДК, 1998.
35. Тадевосян3. В. Социология: Учебное пособие. — М.: Знание, 1999.
Зб.ТощенкоЖ. Т. Социология: Общий курс.— М.: Прометей, 1994.
37. Фролов С. С. Социология: Учебник. —М.: Логос, 1998.
"Ь%.ХарчееаВ. Г. Основи социологии: Учебник. —М.: Логос, 1997.
Ь9.Хоманс Дж. Социальное поведение как обман //Современная зарубе-
жная социальная психология: Тексть. Наука, 1984.
40. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій.— Львів: Кальварія, 1996.
41. ШаповалМ. Загальна соціологія.— К.: УЦДК, 1996. 42.ЩепаньскийЯ. Злементарние понятия социологии.— М.: Прогресе,
1969.
43. Знциклопедический социологический словарь / Под общ. ред. Г. В. Оси-
пова.— М.: ИСПИ РАН, 1995. 44.ЯкубаЕ. А. Социология: Учеб. пособ. — X.: Константа, 1996.
ІД^* В результаті вивчення цього розділу
Ви повинні вміти:
розкривати зміст соціального конфлікту та передумови його виникнення;
У визначати об'єкт і предмет соціологічної теорії конфлікту;
У пояснювати причини, що викликають соціальні конфлікти в суспільстві;
охарактеризувати основні типи і види соціальних конфліктів; У пояснювати механізм соціального конфлікту та визначати основні етапи його протікання;
розкривати основні методи розв'язання конфліктів та способи управління ними;
У визначити особливості соціальних конфліктів у сучасній Україні.
9.1. Поняття соціального конфлікту та передумови його виникнення
Виокремлення соціологічної теорії конфлікту обумовлене, насамперед, актуалізацією і складністю такого суспільного явища, як соціальний конфлікт. Унаслідок цього проблема соціального конфлікту є однією із найактуальніших проблем сучасної соціології. Вона охоплює широке коло питань, серед яких визначення поняття "соціальний конфлікт", його природи як суспільного явища, причин виникнення та можливостей його розв'язання, а також типології, класифікації конфліктів, виявлення ролі у суспільному житті та ін.
З огляду на ці обставини соціологічна теорія конфлікту вивчає закономірності і природу виникнення та протікання конфлікту як суспільного явища, типологію конфліктів, а також принципи і методи запобігання та розв'язання соціальних конфліктів, технологічні засади управління ними.
Об'єктом соціологічної теорії конфлікту є різноманітні конфлікти між соціальними суб'єктами (індивідами, соціальними групами, класами, націями, державами тощо), що розглядаються як фактори розвитку соціальних систем. Предметом цієї соціологічної теорії, у свою чергу, є закономірності та процеси виникнення, протікання і розв'язання соціальних конфліктів, соціальні ознаки, а також різноманітні конфліктні відносини, що виникають між людьми і групами людей у процесі взаємодії та суспільної життєдіяльності.
Перш ніж перейти до безпосереднього викладення основних проблем цієї соціологічної теорії, дамо визначення власне самого поняття "соціальний конфлікт". Загалом під конфліктом розуміється зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій або поглядів суб сктів соціальної взаємодії (індивідів, соціальних груп, суспільств тощо). Соціальний конфлікт завжди пов'язаний з усвідомленням людьми протиріч своїх інтересів членів тих чи інших соціальних груп з інтересами інших суб'єктів. Загострення цих протиріч часто-густо породжують соціальні конфлікти, які протікають у відкритій або закритій формі.
Аналіз показує, що соціальні протиріччя пронизують усі сфери суспільного життя — економічну, політичну, соціальну, духовну тощо. Загострення тих чи інших соціальних протиріч створює певні "зони кризи". Криза виявляється у різкому посиленні соціальної напруженості, яка нерідко переростає у конфлікт. Соціологи марксистської та й немарксистської орієнтації відзначають, що конфлікт є тимчасовим станом суспільства, який можна перебороти за допомогою раціональних засобів.
Більшість соціологів схильні вважати, що існування сучасного суспільства без конфліктів неможливо, оскільки конфлікт є невід'ємною частиною життєдіяльності людей, а також важливим джерелом соціальних змін, що відбуваються в суспільстві. Конфлікт, у свою чергу, робить соціальні відносини більш динамічними і мобільними. Адже звичні норми поведінки і діяльності індивідів, що раніше задовольняли з рішучістю часто-густо відкидаються ними без усякого жалю. Під впливом конфліктів суспільство може перетворюватися. Чим сильніше соціальний конфлікт, тим помітніше його вплив на протікання соціальних процесів і темпи здійснення.
Витоки досліджень проблеми соціального конфлікту беруть свій по-
чаток із глибокої давнини. Ще китайські філософи у ст. до н.
бачили джерело розвитку природи і суспільства у боротьбі протилежнос-
тей. Мислителі Стародавньої Греції створили вчення про протилежності
роль у виникненні речей. Велику увагу дослідженню конфліктів при-
ділив відомий італійський учений Н. Макіавеллі, який у своїх працях,
присвячених римській історії, розглядає конфлікти різного рівня і відзна-
чає позитивну роль у суспільному розвитку.
Однак більш грунтовно конфлікт розглянув А. Сміт. У 1776 р. вийшла його праця "Дослідження про природу і причини багатства народів", у якій він писав, що в основі конфлікту лежать розподіл суспільства на класи та економічне суперництво між ними. Останнє він розглядав як рушійну силу розвитку суспільства. Великий внесок в осмислення соціальних конфліктів зробив і Г. Гегель, який однією з їх причин вважав соціальну поляризацію між "нагромадженням багатства" і "прив'язаним до праці класом" [3, с.441].
Вже на початку XX ст. чимало мислителів виходили з того, що соціальний конфлікт — це реальність, неминуче явище в житті будь-якого суспільства і вагомий стимул його соціального розвитку. Цих поглядів дотримувалися німецький соціолог М. Вебер, австрійський соціолог Л. Гумплович та інші дослідники. З позицій історичного матеріалізму розглядали соціальний конфлікт К. Маркс і Ф. Енгельс, які вважали, що соціальні конфлікти породжуються насамперед соціальною нерівністю і виявляються у класовій боротьбі. Саме класова боротьба, на погляд, є не тільки неминучою, а й необхідною для визначення та вирішення протиріч капіталістичного устрою.
Зазначимо, що в сучасній соціологічній науці існує два основних підходи щодо осмислення сутності соціального конфлікту.
Марксистська традиція розглядає соціальний конфлікт як явище, при-
чини якого криються в самому суспільстві, насамперед у протистоянні
класів та ідеологій. Як наслідок, уся історія в працях марксистськи
орієнтованих соціологів з'являється як історія боротьби гнобителів і при-
гноблених. Критики марксистського підходу відзначають, що проблема
конфлікту у теорії марксизму не одержала всебічного тому
що конфлікти розглядалися цією теоретичною доктриною тільки як зіткнення між антагоністичними класами. До того ж у марксистській концепції абсолютизувалися економічні відносини, що вважалися головною причиною конфлікту між класами та іншими соціальними групами.
Представники немарксистськоїтрадиції (Р. Дарендорф, Л. Козер) роз-
глядають конфлікт як частину життя суспільства, яким необхідно вміти
керувати. Природно, що в поглядах є змістовні розбіжності, однак
принципово важливо, що соціологи немарксистської орієнтації розглядають конфлікт як соціальний процес, який не завжди веде до зміни соціальної структури суспільства. Хоча, звичайно, і такий результат теж можливий, особливо тоді, коли конфлікт піддався консервації і не був вчасно розв'язаний.
Водночас існують також інші пояснення природи і сутності соціальних конфліктів. Так, німецький соціолог Г. Зіммель визначав конфлікт не тільки як одну із форм розбіжностей, але й як соціалізуючу силу, здатну об'єднати протиборчі взаємозалежні сторони. З цього приводу він писав, що "конфлікт очищає повітря".
Однак своє подальше теоретичне обгрунтування проблема соціального конфлікту одержала у середині XX ст. При цьому соціологічна теорія конфлікту протистоїть теорії структурно-функціонального аналізу суспільства. Представники структурного функціоналізму дотримуються рівноважної, безконфліктної моделі розвитку суспільства, суспільство являє собою систему, життєдіяльність і єдність якої забезпечується завдяки функціональній взаємодії її структурних елементів, таких як держава, політичні партії, промислові об'єднання, профспілки, церква, сім'я тощо. Виходячи з ідеї єдності суспільства як передумови його рівноваги і стабільності функціоналісти називають вирішальним засобом, що забезпечує соціальну "єдність", наявність у членів суспільства єдиних цінностей. Це можуть бути правові установки, моральні норми, релігійні заповіді тощо. Ці цінності складають основу суспільного життя і визначають практичну діяльність як окремих індивідів, так і соціальних груп і організацій. Це, природно, є однобоким і вузьким підходом до розгляду соціальних явищ, які відбуваються в суспільстві.
Однак у другій половині XX ст. в соціологічній науці сформувався новий напрям, який всебічно і глибоко досліджує проблему соціального конфлікту. Найбільш відомими його представниками є Р. Дарендорф, Л. Козер, Д. Локвуд, К. Боулдінг та інші вчені. Так, німецько-англійський соціолог Ральф Дарендорф створив теорію конфліктноїмоделірозвитку суспільства виходячи з того, що будь-яке суспільство постійно піддається соціальним змінам і внаслідок цього щоразу спричиняє соціальний конфлікт. Він розглянув причини формування й етапи розвитку соціальних конфліктів, в основі яких насамперед бачив конфлікт інтересів. Будь-яке суспільство, на його думку, спирається на примус.Для членів суспільства характерна нерівність соціальних позицій (наприклад, у розподілі власності і влади), а звідси і розбіжність інтересів і устремлінь, що викликає взаємні непорозуміння й антагонізм. Р. Дарендорф дійшов висновку, що соціальна нерівність і породжені нею соціальні протиріччя створюють соціальну напруженість і конфліктні ситуації. Інтереси суб'єктів соціальних дій безпосередньо впливають на формування конфлікту. Тому, щоб зрозуміти природу конфлікту, необхідно насамперед зрозуміти природу інтересу і способи його усвідомлення суб'єктами конфлікту. І тут Дарендорф виділяє об'єктивні (латентні) і суб'єктивні (явні) інтереси. Вони виявляються вже на першому етапі прояву конфлікту, коли вимальовуються
"обидві сторони" конфлікту. Ці "сторони" ще не є в буквальному значенні соціальною групою, вони ще не консолідувалися в неї. Тому Дарен-дорф називає квазігрупами. Водночас у кожній із цих груп відбувається формування певних загальних інтересів і психологічної спрямованості на їх захист. Усе це характеризує перший етап розвитку конфлікту. Другий етап розвитку конфлікту, за Дарендорфом, складається в усвідомленні латентних (тобто прихованих) глибинних інтересів соціальних суб'єктів і тим самим в організації квазігруп у фактичні соціальні угруповання, тобто в організації груп за інтересами [5, с.142].
Третій етап полягає в безпосередніх зіткненнях тих чи інших "ідентичних" груп (наприклад, класів, націй, політичних організацій, малих груп тощо). Якщо ж ідентичність відсутня, то конфлікти є неповними, тобто до кінця ще несформованими. Р. Дарендорф стверджує: "Загалом кожен конфлікт досягає своєї остаточної форми лише тоді, коли елементи, які беруть у ньому участь... ідентичні" [5, с 143].
На думку Дарендорфа, в основі соціальних конфліктів часто лежать політичні фактори: боротьба за владу, престиж, авторитет. Конфлікти можуть виникати в кожному соціальному угрупованні, де є пануючі і підлеглі. Нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп, інших спільностей людей. А звідси і протиріччя інтересів. Нерівність соціальних позицій відбито у самій владі, яка дозволяє одній групі людей розпоряджатися результатами діяльності інших. Боротьба за володіння і розпорядження ресурсами, за лідерство, владу і престиж роблять соціальні конфлікти неминучими. Тому конфлікт сприймається не як благо, а як неминучий спосіб розв'язання певних протиріч. Р. Дарендорф також стверджує, що конфлікти — це усепронизуючі компоненти суспільного життя, неможливо усунути тільки тому, що ми не бажаємо. На них треба зважати як на реальність. Конфлікти — це джерела інновацій і соціальних змін. Вони не дозволяють суспільству застоюватися, тому що постійно створюють напруження. Згідно з Дарендорфом, придушення конфлікту веде до його загострення. Тому завдання полягає в тому, щоб вміти контролювати конфлікт: він повинен бути легалізованим, інституалізованим, а також розвиватися і розв'язуватися на основі існуючих у суспільстві правил і процедур.
Американський соціолог Козер у працях "Функції соціальних
конфліктів" (1956) та "Продовження дослідження соціального конфлікту" (1967) обґрунтовує свою теорію позитивно-функціонального конфлікту. Під соціальним конфліктом він розуміє "боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу і ресурси, а також боротьбу, у якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення збитку чи усунення супротивника" [20, с.39]. Козер також підкреслює, що будь-якому суспільству притаманні неминуча соціальна нерівність, вічна психологічна незадоволеність членів суспільства, що породжують напруженість між індивідами і соціальними групами. Ця напруженість нерідко розв'язується за допомогою різного роду конфліктів.
Виходячи зі стану суспільства Л. Козер дає класифікацію соціальних конфліктів. Він зауважує, що в закритому суспільстві конфлікти можуть руйнувати соціальні зв'язки, розділяти його на ворожі групи, призводити до виникнення революцій. У відкритому ж суспільстві конфліктам дається вихід, що пом'якшує напруженість. Вони можуть нести у собі позитивний потенціал, який сприяє розвитку суспільства.
Загальна теорія конфлікту розробляється також і американським соціологом Кеннетом Боулдінгом, який написав працю "Конфлікт і захист: загальна теорія" (1963). Він констатує, що у сучасних суспільствах можливе та необхідне регулювання соціальних конфліктів. Так, Ьоулдінг вважає, що конфлікт є невід'ємним атрибутом суспільного жиггя. Уявлення про сутність соціальних конфліктів дозволяє суспільству контролювати і керувати ними, а також передбачати наслідки. думку Боулдінга, конфлікт — це ситуація, у якій сторони розуміють несумісність своїх позицій і прагнуть випередити супротивника своїми діями. Конфлікт виступає як вид соціальної взаємодії, за якої сторони усвідомлюють своє протистояння і своє відношення до нього. І тоді вони свідомо організовуються, а також виробляють певну стратегію і тактику боротьби. Але все це не виключає той факт, що конфлікти можна і потрібно переборювати або обмежувати.
Загалом, як свідчить аналіз, зарубіжні соціологи далеко просунулися у дослідженні соціальних конфліктів. Що ж стосується досліджень вітчизняних учених, то в них насамперед підкреслювалася матеріально-економічна і класова природа конфлікту. Це була марксистська концепція, яка зводилася здебільшого до аналізу зіткнень між антагоністичними класами та являла собою спрощений підхід до вивчення проблеми. А оскільки вважалося, що в соціалістичному суспільстві були відсутні антагоністичні класи, то виходило, що були відсутні і конфлікти. Тому серйозні наукові дослідження з цієї проблематики у радянський період майже не проводилися. В останнє десятиліття XX ст. ця тема стала більш предметно висвітлюватися в численних статтях, наукових публікаціях, наприклад, у фахових соціологічних журналах. З'являються монографічні дослідження, проводяться круглі столи, присвячені проблемі соціальних конфліктів в умовах перехідного періоду.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |