Слід зазначити, що на загальнотеоретичному рівні здійснюється зв'язок соціології з іншими науками та галузями наукового знання: філософією, історією, політологією, культурологією, економікою, психологією, антропологією, педагогікою тощо. Концепції, що розробляються на цьому рівні, відзначаються високим ступенем абстракції. При цьому в коло їх вивчення не потрапляють такі конкретні соціальні одиниці, як соціальна група або соціальний процес.
Повертаючись до другого напряму — емпіричного або конкретно-соціологічних досліджень, зауважимо, що він також пройшов значний шлях у своєму розвиткові. Починаючи з 20-х років XX ст. емпіричні дослідження відіграють дедалі більшу роль у розвитку системи соціологічного знання. Удосконалюється техніка соціологічних досліджень, розширюються ливості практичного застосування соціології.
Конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження являють собою інструмент встановлення і узагальнення соціальних фактів за допомогою прямої або опосередкованої реєстрації здійснених подій, характерних для соціальних явищ, об'єктів і процесів, що вивчаються. Предметом аналізу тут виступають події, вчинки, характеристики поведінки людей, соціальних груп, тобто відображення соціальної реальності у свідомості людей.
Шляхом зміни й опису окремих фрагментів реальної дійсності в якомусь чітко визначеному просторово-часовому інтервалі з'являється можливість одержати обгрунтовані знання — соціальні факти. Такими фактами можуть бути поведінка індивідів або соціальних груп і спільнот; продукти людської діяльності; ціннісні орієнтації, потреби, інтереси людей; вербальні дії (судження, думки, оцінки). За допомогою певного набору методів емпіричних досліджень (опитувань, спостережень, вивчення документів, експериментів) на цьому рівні ведеться збір первинної соціологічної інформації, а саме: численних фактів, відомостей, думок членів соціальних груп, особистісних даних тощо.
Слід звернути увагу й на те, що конкретно-соціологічне (емпіричне) дослідження є не просто збиранням та добиранням якихось соціальних фактів, що підтверджують (або спростовують) ті чи інші теоретичні побудови й гіпотези. Це спеціальні наукові процедури, які, використовуючи соціологічні методи збирання інформації, дають можливість здійснювати наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, які в результаті й становитимуть базу подальших теоретичних досліджень, обґрунтованих пропозицій, рекомендацій і прогнозів, правильність яких перевіряється практикою.
За підсумками опрацювання та аналітичного узагальнення формуються первинні висновки щодо конкретних явищ соціального життя. Як бачимо, саме в таких конкретних і точних знаннях про окремі соціальні факти, явища і процеси має потребу теоретична соціологія для надання теоретичним узагальненням та концепціям справді наукового характеру — достовірних і точних знань.
Отже, не викликає сумніву, що загальносоціологічні теорії та конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження мають бути нерозривно пов'язані між собою. Без забезпечення такого зв'язку теоретизування, не підкріплене знанням конкретних фактів реальної соціальної дійсності, стає беззмістовним і нежиттєздатним. Водночас емпіричні дослідження, які не спираються на загальнотеоретичні висновки, не пояснюють природу більшості соціальних явищ і процесів, що відбуваються у суспільстві.
2.2. Зміст і типологія соціологічних теорій середнього рівня
Потреба в міцних і плідних зв'язках різних рівнів системи соціологічного знання зростала в процесі розвитку суспільства і наук про нього. Адже зростали й вимоги до практичного вирішення соціальних проблем у сучасному суспільстві, в тому числі в окремих сферах людей, в різних соціальних спільнотах та інститутах. Постає нагальна потреба в теоретичному осмисленні та поясненні, в універсальному теоретичному апараті для узагальнення результатів емпіричних досліджень. Але пристосувати існуючий теоретичний апарат для вивчення таких різних за своєю природою соціальних феноменів, як сім'я, держава, девіантна поведінка тощо, загальнотеоретична соціологія не могла.
У свою чергу теоретична соціологія відчувала гостру нестачу емпіричного соціологічного матеріалу. Незважаючи на те, що кількість емпіричних досліджень різко зросла, вузькопрактичний, утилітарний характер не давав змоги зв'язати в єдину систему, підняти до рівня теоретичного узагальнення. Розрив між загальнотеоретичною соціологією та емпіричними дослідженнями збільшувався і став серйозно гальмувати подальший розвиток соціології, заважати об'єднанню зусиль обох рівнів системи соціологічного знання. У практичній діяльності це призвело до створення, з одного боку, спекулятивних, не обгрунтованих на достатньо широкій емпіричній базі даних, теоретичних конструкцій, а з іншого — до появи напрямів отримання соціологічних знань, які заперечували необхідність загальносоціологічних, фундаментальних теорій (наприклад, емпіризм).
Одну із спроб вирішення цієї проблеми було запроваджено П.Сорокі-ним. В його моделі соціологія має два рівні: теоретична соціологія, що розробляє понятійно-категоріальний апарат для вивченні суспільства, та емпірична соціологія, що досліджує окремі явища та факти суспільного життя (див. рис.2.1).
Сорокін
СОЦІОЛОГІЯ
Мертон
СОЦІОЛОГІЯ
Загальносоціологічний рівень (загальносоціологічні теорії) — виявляє глобальні закономірності розвитку суспільства
Середньосоціологічний рівень
(теорії середнього рівня) обмірковують певні соціальні системи (сім'я, соціальні групи та ін.)
Емпіричний рівень (емпірична соціологія) — вивчає конкретні факти, описує класифікує, інтерпретує
Рис.2.1. Рівні соціологічного знання
Інший шлях до вирішення цієї проблеми (див. рис.2.1) запропонував американський соціолог Р.Мертон ще в 50-х роках XX ст., який полягав у формуванні ще одного рівня соціологічного знання — теорій середнього рівня, який би займав проміжне положення між фундаментальними загаль-носоціологічними теоріями та емпіричним узагальненням соціологічної інформації.
На думку автора цього терміна Р. Мертона, теорії середнього рівня —
"це теорії, що містяться в проміжному просторі між окремими, але теж
необхідними робочими гіпотезами, які в значній в
процесі повсякденних досліджень, та систематичними спробами створити єдину загальну теорію, яка пояснюватиме всі спостережувані типи соціальної поведінки, соціальних організацій і соціальних змін" [23, с.40].
На такі теорії середнього рівня покладається узагальнення і структу-рування емпіричних даних у межах окремих сфер соціологічного знання, таких, як вивчення політики, конфліктів, сім'ї, освіти та ін. (У вітчизняній соціології теорії середнього рівня називають ще спеціальними соціологічними теоріями або галузевими соціологічними теоріями.)
При цьому теорія, концентруючи в собі систему
перевірених вихідних наукових тверджень, є базою для розвитку логічних теорій середнього рівня, які значною мірою збагачують соціологічну науку в цілому і сприяють удосконаленню регулювання соціальних процесів та суспільних відносин на рівні функціонування соціальних інститутів, окремих сфер чи сторін соціального життя суспільства та його ланок. Соціологічні теорії середнього рівня — це галузі соціологічного знання, які мають своїм предметом дослідження відносно самостійні, специфічні підсистеми суспільного цілого і соціальних процесів.
Кожна соціологічна теорія середнього рівня розглядає ту чи іншу сферу (політика, праця, культура, мораль), окрему соціальну спільноту (сім'ю, колектив, соціальний регіон) або соціальний процес (освіта, виховання) як відносно самостійну систему з її спільними зв'язками, цілеутвірними і фактоутвірними характеристиками, специфічними умовами походження, функціонування й розвитку. Завдання будь-якої соціологічної теорії середнього рівня — вивчення і пояснення соціальної системи (наприклад, таких соціальних інститутів, як наука, культура, політика, економіка, мистецтво, право, які є соціальними системами), спільних і особливих характеристик соціально-потенційних механізмів функціонування й розвитку
Кожна соціологічна теорія середнього рівня має не лише свій предмет
дослідження, а й покликана виробляти особливий підхід до вивчення соці-
альних процесів, специфічних явищ суспільного життя і навіть і
тих же соціальних процесів та явищ, свою систему понять і категорій.
Як показує практика розвитку соціологічної науки, найдоцільнішою є класифікація соціологічних теорій середнього рівня за такими групами:
1) спеціальні соціологічні теорії соціальних спільнот — соціологія особистості, колективу, організації, міста, села, сім'ї, регіональна, етно-соціологія, соціологія молоді й інших вікових груп, демографічна (народонаселення);
2) галузеві соціологічні теорії, що вивчають сфери (галузі) суспільного життя і соціальну реалізацію форм суспільної свідомості: соціологія праці, культури, мистецтва, управління, побуту, дозвілля, науки, політики, економіки, права, релігії, освіти, виховання, медицини, охорони здоров'я, громадської думки;
3) міжгалузеві (міждисциплінарні або концептуальні) соціологічні теорії, тобто теорії, які розглядають те чи інше явище як процес у соціологічному просторі, на відміну від інших аспектів. Серед них теорії соціальної революції, соціального розвитку, соціальної структури (у західній соціології — соціальної стратифікації), соціальних потреб, соціологічного аналізу; способу життя, масових комунікацій (спілкування) та ін. До цієї групи соціологічних теорій може бути віднесена будь-яка соціологічна концепція про найбільш інтегральні соціальні явища і процеси.
Утім, останнім часом у спеціальній науково-методичній літературі з'явились дворівневі класифікації соціологічних теорій середнього рівня [25, с.19]: 1) спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, а також суть і основні характеристики людини соціальної; 2) галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини.
Такий підхід, на наш погляд, має об'єктивне право на існування, оскільки робить класифікацію соціологічних теорій середнього рівня більш логічною і простою. Справді, немає жодних серйозних підстав, щоб не об'єднати другу і третю групи з попередньої трирівневої класифікації.
Поряд з цим аналіз свідчить, що розвиток соціологічних теорій середнього рівня йде шляхом подальшої диференціації і, відповідно, обґрунтування необхідності розробки нових теорій, наприклад, соціології шлюбу, соціології народження, соціології кіно, театру, соціології журналістики тощо, а також шляхом інтеграції. Адже деякі з них утворюють групи, наприклад, соціології праці, соціології управління, соціології фізкультури і спорту, соціології права, соціології масових комунікацій
Таким чином, з появою соціологічних теорій середнього рівня су-
часна система соціологічного знання набула більш упорядкованої три-
рівневої структури (див. Слід зазначити, що завдяки соціологі-
чним теоріям середнього рівня, які на рівні спеціальних теорій узагальнюють емпіричні соціологічні дані, створюється відповідний теорети-ко-емпіричний масив інформації, придатний для подальшого його узагальнення на рівні загальносоціологічних теорій. У зворотному напрямі взаємодії соціологічні теорії середнього рівня адаптують результати за-гальносоціологічних теоретичних досліджень до особливостей іншої спеціальної або галузевої соціологічної теорії, що дає змогу використовувати як методичну базу для проведення конкретно-соціологічних (емпіричних) досліджень.
Частина І. Проблеми теорії та історії соціології Загальна соціологічна теорія
Спеціальні соціологічні теорії
Теорії, що |
| Теорії, що вивча- |
| Теорії, що |
вивчають окремі |
| ють життєдіяль- |
| вивчають окремі |
спільноти |
| ність спільнот в |
| елементи соціаль- |
• соціологія міста |
| окремих сферах |
| ного механізму |
• соціологія села |
| • соціологія |
| • соціологія |
• етносоціологія |
| виховання |
| активності |
• таін. |
| • соціологія праці |
| • соціологія |
|
| • соціологія |
| організації |
|
| економіки |
| • соціологія |
|
| • соціологія освіти |
| соціального |
|
| • та ін. |
| контролю |
|
|
|
| • та ін. |
т
Теорія, методика і техніка конкретно-соціологічних (емпіричних) досліджень
Рис.2.2. Структура соціологічної системи знання
Ю Резюме
Система соціологічного знання має складну структурну будову. При найширшому визначенні виокремлюють дві досить самостійні зони: макросоціологію і мікросоціологію, а також два основних напрями: теоретичний (фундаментальний) і емпіричний (прикладний). Завдяки розвитку соціологічних теорій середнього рівня система соціологічного знання на сучасному етапі свого розвитку набула трирів-невої структури: 1) загальносоціологічна теорія, або фундаментальний рівень знання; 2) соціологічні теорії середнього рівня, або спеціальні та галузеві соціологічні теорії, які конкретизують положення загальної теорії, здійснюючи перехід від загальних концептуальних питань до операціональних; 3) конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження, або прикладний рівень знань.
Соціологічні теорії середнього рівня обґрунтував американський соціолог Роберт Мертон в 50-х роках XX ст.. Вони являють собою систему галузей соціологічної науки, які вивчають окремі соціальні спільноти, організації, інститути, процеси та явища або окремі сфери суспільного
4. Типологію теорій середнього рівня становлять: 1) спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих спільнот, а також сутність і основні характеристики людини соціальної; 2) галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та різноманітні процеси соціалізації людини.
5. Соціологічні теорії середнього рівня, яких налічується понад 250, створили цілу низку суттєвих переваг для подальшого розвитку системи сучасного соціологічного знання. Серед них головними є такі:
1) можливість створення надійної та зручної теоретичної основи для дослідження конкретних сфер людської діяльності й окремих соціальних структур (систем), уникаючи ускладненого і досить абстрактного понятійно-категоріального апарату фундаментальних теорій;
2) створення тіснішої взаємодії соціології з реальним життям людей, яке завжди перебуває в полі зору теорій середнього рівня, що відображають практичні проблеми суспільного життя;
3) більш предметна демонстрація можливостей конкретно-соціологічних (емпіричних) досліджень для керівництва органів влади й управління, науковців і спеціалістів несоціологічних галузей наукового знання.
|РЦ список використаної та рекомендованої літератури
/. Гавриленко І. М. Соціологія: У 2 кн.: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2000.
2. Гіденс Е. Соціологія — К.: Основи, 1999.
3. Дюркгейм 3. Социология. Ее предмет, метод, предназначение: Пер. с фр. — М.: Канон, 1995.
4. Кравченко А. И. Социология: Учебник. —М.: Логос, 1999.
5. Лукашевич Н. П., ТуленковН. В. Социология: Учеб. пособ. — К.: МАУП, 2002.
6. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.
7. Мигович І. І. Основи соціології. — Ужгород: Патент, 1996.
«V. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура. Фрагменти. — К.: Абрис, 1996.
9. Попова И. М. Социология. Введение в специальность: Учебник. — К.: Тандем, 1997.
10. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії / Навч. посіб. — К.: Атіка, 2004.
11. Смелзер Н. Социология. — М.: Феникс, 1994.
12. Сорокин П. Система социологии. — Пп, 1920.
ІЗ.Социологическаятеория сегодня І Под ред. В. Танчера. — К.: НАН Украиньї, 1994.
14. Соціологія: Загальний курс: Навч. посіб. /ПічаВ. М. —К.: Каравела, 2000.
15. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С. О. Макєєва — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999.
16. Социология на пороге XXI века: новьіе направлення исследований / Под ред. С. И. Григорьева, Ж. Кознен-Хуттера.—М.: Интеллект, 1998. Социология: наука об Учеб. пособ. / Под ред. В. П. Андру-щенко, Н. И. Горлача. — X.: Рубикон, 1996.
18. Социология. Основьі общей теории / Под ред. Г. В. Осипова, Л. Н. Мос-квичева — М.: Аспект-Пресс, 1996.
19. Социология: / Сост. А. А. Грицанов и др. — Минск: Книжний Дом, 2003.
20. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. /За ред. В. Є. Пилипенка. — К.: Каравела, 2003.
21. ТернерДж. Структура социологической теории.—М.: Прогресе, 1985.
22.ТощенкоЖ. Т. Социология. — М.: Прометей, 1994.
23. Фролов С. С. Социология. — М.: Логос, 1996. 24.ХарчеваВ. Г. Основи социологии: Учебник. — М.: Логос, 1997. 25. Черниш Н. Й. Соціологія: Курс лекцій. — Львів: Кальварія, 1996. 26.ШапоеаяМ. Загальна соціологія. — К.: УЦДК, 1996. 27.Швьірев В. С Теоретическое и змпирическое в научном познании. — М.: Наука, 1978.
28. ЩепаньскийЯ. Злементарньїе понятия социологии. — М.: Прогресе, 1969.
29. Знциклопедическиісоциологический словарь І Под общ. ред. Г. В. Осипова. - М.: ИСПИ РАН, 1995.
ЗО.Якуба О. О. Соціологія: Навч. посіб. —X.: Константа, 1996.
3 3
Розділ 3. СОЦІОЛОГІЧНІ ЗАКОНИ
|
І КАТЕГОРІЇ _____
ІДЗ^ГІ В результаті вивчення цього розділу Ви повинні вміти:
/ визначити поняття "соціологічний закон" та пояснити його сутність і відмінність від законів інших наук;
/ розкрити структуру і види соціологічних законів, а також коротко охарактеризувати кожний з видів; /розібратися в класифікації соціологічних законів та проілюструвати форми їх прояву в суспільстві;
/ пояснити, що таке категорії соціології, у чому їхня сутність і відмінність від соціологічних законів;
/ розкрити типологію соціологічних категорій і роль у розвитку соціологічного знання;
/ пояснити зміст основних категорій соціології і класифікувати за різними підставами.
3.1. Сутність і зміст соціологічних законів
Важко уявити собі людину, цілком вільну у своїх діях, у формуванні
своїх особистіших цілей і у виборі альтернатив поведінки. Кожна прожи-
ваюча у суспільстві людина піддається впливу з боку не тільки оточую-
чих окремих особистостей, асоціацій, груп, але і результатів ми-
нулої діяльності: системи цінностей, норм, правил, правових законів. Крім
того, вочевидь важливим фактором, що обмежує вільну
дини, служить навколишнє середовище: кліматичні умови, предмети ма-
теріальної культури, створені руками людей, природні земні і
явища. Якщо до цього додати вплив властивостей характеру й інших якос-
тей особистості, то стане зовсім очевидним, що кількість бар'єрів і обме-
жень, що змінюють поведінку людини, досить значна.
Як результат — дії асоційованих у соціальні групи людей і діяльність соціальних інститутів у суспільстві стають у значній мірі односпрямова-ними, а поведінка людей, контрольована впливом груп і інститутів, — менш різноманітною, більш стандартизованою. Це обумовлює повторюваність зразків поведінки людини і певною мірою передбачуваність
2 Соціологія
прагнень, установок і дій, що зростають в міру ускладнення структури суспільства і появи нових способів контролю за діями людей.
Таким чином, діяльність і поведінка людей у суспільстві піддаються дії об'єктивних, тобто не залежних від свідомості людей, соціальних законів.
З іншого боку, у процесі функціонування соціальних спільнот і суспільства в цілому складається нескінченна безліч різних соціальних зв'язків і відносин, що, на перший погляд, нерідко сприймаються як щось епізодичне, тимчасове, випадкове. Однак у сукупності ці зв'язки і відносини, визначені притаманними тій чи іншій суспільній системі соціальними законами і закономірностями, що утворюють своєрідний теоретичний всього обсягу знань і складають ядро соціологічної науки. Ці закони і закономірності є також необхідним інструментом пізнання, аналізу й оцінки того чи іншого соціального об'єкта, реальної соціальної дійсності.
Під законом у соїр'ологпзазвичайрозуміється внутрішній істотний зв'язок (чи відношення) явищ і процесів, що обумовлює необхідний розвиток і якому притаманні загальність, необхідність і повторюваність при відповідних умовах. Наприклад, на ярмарок люди ходять не випадково, дія підлегла закону попиту та пропозицій і т.ін. Отже, з одного боку, — закон завжди універсальний, він відображає і виражає спосіб існування об'єктивної реальності, її стійку внутрішню і якісну визначеність. А з іншого боку — він фіксує ті стійкі, об'єктивні і повторювані зв'язки елементів, утворюють ціле, завдяки яким його якісна специфіка постійно відтворюється і тим самим зберігається в русі цього соціального цілого (суспільства, спільноти, групи і т.ін.), у його безперервній зміні і відтворенні.
Таким чином, закон — це істотні, необхідні, стійкі і по-
вторювані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціаль-
них системах і підсистемах, так і в суспільстві в цілому. Вони виникають,
виявляються і реалізуються тільки в результаті масової практичної діяль-
ності і через діяльність людей. У свою чергу, люди не можуть скасувати дії
соціологічних законів, якщо маються відповідні умови для виник-
нення. Вони здатні лише використовувати (уповільнювати чи прискорювати) дії у своїх інтересах.
Соціологічні закони визначають відносини і зв'язки між різними індивідами й спільнотами, виявляючись у діяльності. Це перш за все "відносно стійкі і систематично відтворені відносини і зв"язки між народами, націями, класами, різними соціально-демографічними і соціально-професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією й особистістю і т.ін. [7, с.75].
Соціологічні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть розрізнятися за сферою свого поширення. Так, існують закони, дія яких поширюється на малу групу, на визначену соціальну страту, соціальний прошарок чи клас і, нарешті, на все суспільство. Іншими словами, у сфері дії закону може знаходитися суспільство в цілому або його частини.
Як і всім науковим законам, соціологічним законам притаманні наступні основні ознаки: 1) закон може вступати в дію тільки за наявності визначених, чітко оговорених умов; 2) при цих умовах закон діє завжди і скрізь без яких-небудь виключень (виключення, що підтверджує закон, — нісенітниця); 3) умови, при яких діє закон, реалізуються не цілком, а частково і приблизно.
Наявність зазначених ознак в усіх без винятку наукових законів має
надзвичайно важливе значення для дослідників. При аналізі чинності
закону і формулюванні його змісту дослідник повинен
вичерпно домовлятися про умови такої дії. Тому твердження типу
"індивіди завжди прагнуть утворювати соціальні групи" не є соціаль-
ним законом, оскільки в ньому не обговорені умови У же
час твердження типу "діловий, конструктивний соціальний конфлікт
в організації завжди завершується після усунення причин його виник-
нення, якщо не вплинуть зовнішні (за межами організації) фактори і
не відбудеться перерозподіл ресурсів усередині організації" описує дію
соціального закону, оскільки чітко оговорені його умови. Вочевидь,
неможливо цілком уникнути впливу зовнішніх факторів на організацію і домогтися того, щоб матеріальні ресурси, інформація тощо не переміщалися усередині організації. Але можна знайти ситуацію, максимально наближену до умов дії закону в тій чи іншій організації. Якщо діловий конфлікт в організації після усунення його причини не вирішується, це означає тільки те, що не виконано оговорені у формулюванні умови.
Інший приклад соціологічного закону міститься в наступному твердженні: "Якщо в одній установі людині платять за таку ж роботу більше, ніж в іншій, то людина перейде працювати в першу з них при тій умові, що для неї робота в цій установі не відрізняється нічим, крім шрплати" [16, с.64]. Однак може статися, що вона вибере установу, у якій менше платять, але яка розташована ближче до житла чи має кращі умови праці. Це не спростовує приведеного вище твердження, тому що даному випадку явно не виконуються умови дії закону. Не може бути установ з абсолютно однаковими умовами праці, крім зарплати, однак наблизитися
Так само діють наукові закони і у всіх інших науках. Наприклад, в умовах дії фізичних законів дуже часто вводяться такі поняття, як рівномірний і прямолінійний рух, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло, що у реальному житті не існують. Виходить, мова йде лише про більш-менш близьку відповідність реальних умов цим поняттям. Але, мабуть, основною вимогою до соціального закону повинне бути те, що він обов'язково виконується при оговорених умовах. В іншому випадку твердження не відбиває діючого закону.
Із соціологічними законами люди зіштовхуються постійно й або підкоряються дії, або намагаються уникати, пристосовують свою поведінку до цих законів чи протестують проти них. Але очевидно одне: відкриваючи будь-який соціологічний закон, соціолог не відкриває завісу над ще невідомими, ніким не пізнаними явищами. Навпаки, люди завжди бачать у законах риси свого повсякденного життя, завжди зіставляють прояви з власним досвідом.
Таким чином, принципова схема дії соціологічного закону цілком виразна і достатньо проста, його прояви завжди видимі для членів суспільства. Разом з тим дослідники одностайні в тім, що соціальні закони украй важко виявляти і вивчати. Це пояснюється існуванням безлічі умов, їх складністю, а також тим, що вони накладаються один на одного, переплітаються, ускладнюючи поле дослідження. Саме тому повторюваність поведінки людей у соціальних групах, а значить і дії соціологічного закону часто важко виділити через накопичення деталей, забагато вихідних даних і припущень.
Однак існує обставина, що в деякій мірі спрощує науковий підхід до вивчення соціологічних законів. Завжди варто пам'ятати, що ці закони — це існуючі незалежно від свідомості об'єктивні правила, що регулюють поведінку людей по відношенню одне до одного й основу яких утворюють історично сформовані мотиви, інтереси і прагнення людей до задоволення своїх потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці і визнанні з боку інших, у самовираженні і т.ін. Тому, вивчаючи соціологічні закони, необхідно в першу чергу виявляти потреби індивідів, що складають соціальну групу, страту, соціальний клас чи суспільство в цілому, і, відштовхуючись від цих потреб, шукати повторюваність у поведінці, визначати умови, у яких спостерігається ця повторюваність, і потім формулювати закони, знання яких необхідно для успішного управління соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві.
Іншими словами, досліджувати соціологічні закони і закономірності — значить встановити істотні, необхідні і стійкі зв'язки між різними
соціальної системи (сфери), що, у свою чергу, припускає виявлення соціальної генези (походження чи виникнення) явища чи процесу (соціальну обумовленість і залежність між явищами чи процесами), ролі і місця в розвитку і функціонуванні соціальної сфери (системи), суспільного життя в цілому.
Разом з тим, коли вчений-соціолог публікує матеріали про дію соціологічних законів, то у багатьох читачів вони можуть викликати певну недовіру. "Як же так, — говорить собі читач,— закон — це щось непорушне, його неможливо обійти, а я, якщо захочу, можу його порушити". І не можна сумніватися в тім, що якщо яка-небудь людина задасться метою за будь-яку ціну порушити соціологічний закон, вона це обов'язково зробить. Але чи означає це, що даний закон не існує?
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
