В образах Святодухівського іконостаса ренесансний гуманізм як свідчення духовної сили особистості досяг своєї найвищої вершини в українському малярстві. У створенні цього мистецького шедевра брали участь невідомі майстри львівської школи другої чверті XVII ст., але вони, без сумніву, були обізнані із західноєвропейським ренесансним мистецтвом. Центральна постать іконостаса — Христос — активна особистість, людина імпульсивної думки і палкого темпераменту; образи архангелів сповнені молодечого завзяття та героїчного пориву. З великою майстерністю передано образ біблійного мудреця Мельхіседека. Його фігура ніби випромінює внутрішню силу, упевненість у собі, тверді переконання.
Портретний живопис другої половини XVI ст. поступово висувається на одне з провідних місць у малярстві. Серед відомих світських портретів, виконаних у реалістичному ренесансному дусі, — зображення Стефана Баторія 1576, створене львівянином Войцехом Стефановичем, портрети воєводи Івана Даниловича 1620, знатних міщан Костянтина та Олександра Корняктів 20-30-і pp. XVII ст., намальовані невідомими майстрами. До останніх зразків ренесансного портрета відносять також твори київської художньої школи 40-х pp. XVII ст. — це зображення Петра Могили, Захарія Копистенського, Єлисея Плетенецького та інших видатних діячів української культури того часу.
Книжкова мініатюра. Плідно розвивається у цю добу й книжкова мініатюра. Найдосконалішим прикладом цього виду мистецтва є ілюстрації Пересопницького Євангелія. Ця рукописна книга XVI ст. є унікальною памяткою української ренесансної культури. Це національна святиня України і результат багаторічної подвижницької праці. За багатством графічного оздоблення Пересопницьке Євангеліє посідає перше місце серед східнословянських рукописів. Текст написаний на пергаменті каліграфічним напівуставом. В оформленні використані ренесансні орнаментальні мотиви й композиції. Це засвідчує обізнаність художника із західноєвропейськими мистецькими традиціями. ДекорЄвангелія відображає природу України. Гарно виконані мініатюри із зображенням євангелістів Івана, Луки, Матвія й Марка. Наявні розкішні заставки, кінцівки, ініціали. Євангеліє оправлене у дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом.
Єдиний примірник рукопису, страхова цінність якого становить 6,5 млн доларів, зберігається у Національній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського Національної Академії наук України.
6. Література.
В українській літературі, що знаходилася під впливом європейського гуманізму і візантійського ісихазму, виділилось два напрями. Представники візантійської традиції, такі як Іван Вишенський, Йов Княгиницький, Йов Почаївський, Ісайя Копинський, орієнтували українське суспільство на візантійську патристику, прославляли християнську громаду з її орієнтацією на аскетизм, загальну рівність. Це віддаляло людину від реального життя, заглиблювало в світ релігійно-містичних почуттів. Представники ренесансного антропоцентризму та християнського гуманізму — Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Демян Наливайко, Стефан і Лаврентій Зизанії — проповідували активну діяльну особистість, а захоплення вченням Арістотеля сприяло розриву з візантинізмом, наближуючи суспільство до європейського ідеалу.
Загалом українські письменники протистояли духовному наступу католицизму на український народ. Полеміка між православними і католиками досягла своєї кульмінації в період підготовки і підписання Брестської унії 1596 р. Питання літургії в цій полеміці були другорядними, на перший же план виходило відстоювання права українців на свою віру, мову, культуру. Полемісти гнівно звинувачували верхівку православного духовенства в зраді національних інтересів народу, моральному занепаді, багато уваги в своїх творах приділяли розвитку духовності, народної освіти, вихованню. Герасим Смотрицький у книзі Ключ царства небесного 1587, пронизаній ідеями суспільної рівності, свободи віросповідання та патріотизму, дав гостру відсіч претензіям ідеолога єзуїтства Бенедикта Гербеста на духовне панування над українським народом.
Визначний полеміст Христофор Філалет, якого вважають одним із найяскравіших прибічників протестантизму та реформації в Україні, у своєму Апокрисисі, написаному у відповідь на книгу єзуїта Петра Скарги Брестський собор, дав ідеологічне обґрунтування права українців на власну віру і культуру. У надісланому в Україну з Афону Посланні єпископам відступникам від православя Іван Вишенський — український релігійний діяч і яскравий письменник-полеміст — таврував верхівку церкви і можновладців-панів за знущання над простим народом, одним із перших виступив проти кріпацької неволі.
Поряд із полемічною літературою розвивається поезія. Укращих поетичних творах, що належать Памві Беринді, Касіяну Саковичу, Мелетію Смотрицькому, Транквіліону Ставровецькому, передається краса людських почуттів, з великою силою звучать патріотичні мотиви.
У 1483 р. вийшла в світ латинською мовою праця Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Юрія Дрогобича, доктора мистецтва і медицини Болонського університету — перша відома друкована книга українського автора. Юрій Дрогобич писав також вірші латинською мовою, сповнені ренесансними мотивами. Другим відомим автором неолатинської книжності і першим гуманістичним поетом в українській літературі був виходець з Галичини Павло Русин. Досить високо оцінювали сучасники талановиті твори Павла Русина, зокрема, Похвалу поезії, Елегію, До книжечки, Про прихід зими та інші.
Найвизначнішою постаттю у східнословянській латиномовній літературі Відродження називають публіциста, історика, філософа, поета і граматика Станіслава Оріховського. Його творчість вирізняється тематичним і жанровим багатством. С. Оріховський досконало володів латинською мовою, якою писав свої твори, зокрема, трактат Зразковий підданий, Напучення королеві польському Сигізмунду II, Промову про погребіння Сигізмунда І, із гордістю підписуючи їх подвійним прізвищем Оріховський Русин, або Оріховський-Роксолан, чим підтверджував свою національну приналежність.
Таким чином, Ренесанс в українській культурі став наслідком складного й тривалого процесу взаємодії вітчизняної та європейської культури. І хоч українські митці не сформували цілісної ренесансної культури або стилю, зате творчо переробили кращі досягнення західної Європи, насамперед Італії, використали їх для розвитку власної нації, формування власної державності.
7. Музика і театр.
У XIV — першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному звязку зі змінами, що відбувалися в народному побуті та звичаях, а також у діяльності скоморохів, мистецтво яких поєднувало спів, танець і театральні вистави. Музиканти, співці, танцюристи обєднувались навколо монастирів та єпископських кафедр. Вони створювали пісні на честь бойових подвигів князів і дружинників.
Музичну культуру постійно збагачувала усна народна творчість. Поряд з календарними піснями розвивались різні жанри сімейно-обрядових і побутових пісень. В них, як і в піснях землеробського календарного циклу, виявилися риси, притаманні українській музиці.
У роки боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів виникли історичні пісні, що прославляли героїв боротьби з татарськими і турецькими завойовниками. З-поміж пісень найвідоміша народна пісня про Байду. Виконавцями історичних пісень та дум були кобзарі, котрі мандрувалипо містах і селах України, оспівували історичне минуле, надихаючи народ на боротьбу за волю України.
В народному побуті широкої популярності набули танцювальні жанри інструментальної музики. Тут виконувалися широко відомі танці — гопак і гопачок.
У становленні української музики важлива роль належала музичній освіті, яку поширювали братські школи. Саме у цей час виник так званий партесний спів. Це багатоголосий, гармонійний спів за голосами відповідними партіями, що наприкінці XVI ст. досяг значного професійного рівня.
У XVI — І пол. XVII ст. виникали такі жанри світської музики — побутова пісня для триголосного ансамблю або хору кант, сольна пісня зі супроводом, а також цехова інструментальна музика. Канти формувалися в руслі усної народної пісенності. За змістом вони поділялися на релігійно-філософські, любовні та жартівливо-гумористичні.
Розвиток інструментальної музики привів до появи у деяких містах музичних цехів на зразок ремісничих, що діяли у м.Львові, Камянець-Подільську, а також на Волині.
Наприкінці XVI ст. істотно розширилася сфера театрального мистецтва. Витоки українського театру беруть початок від народних ігор Русі. Від 1573 р. бере початок звичай ходити з ляльками, що означало виникнення лялькового театру. Подальший розвиток театру повязаний із виступами скоморохів — народних співаків, музикантів, танцюристів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників та ін. Скоморохи поділялися на осілих і мандрівних. Комедійні сцени розігрувалися під відкритим небом, на площах, вулицях, ярмарках.
В останній чверті XVI ст. разом з появою братських шкіл виник шкільний театр. Спочатку він мав лише навчально-виховне значення, а з кінця XVI — на початку І пол. XVII ст. почав використовуватися в міжконфесійній боротьбі проти католицизму. Шкільний театр розвивався одночасно з народним театром, репертуар якого складався із містерій різдвяної та великодньої тематики.
У першому десятилітті XVII ст. в Україні започаткувалася українська побутова драма. До цього жанру належить унікальне видання віршованої Трагедії руської невідомого автора. Зміст твору дуже близький до зразків української народно-поетичної творчості.
Тема 5. Культура України епохи бароко.
1. Феномен українського бароко.
Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII-XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. В усій культурній еволюції України доба бароко займає виняткове місце. Після княжої доби — це другий золотий вік нашої історії. За визначенням одного із провідних дослідників українського бароко Д. Чижевського, цей стиль найбільше відповідав єству українського народного характеру, а тому вплинув на становлення визначальних рис національного типухарактеру українців.
Дух бароко в Україні утверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, бурхливі державотворчі процеси. Формування та розквіт культури бароко відбувався на хвилі могутнього національно-культурного піднесення, викликаного Хмельниччиною та відновленням української державності у формі козацького Гетьманату. Фактор державності, як і наявності у суспільстві сильної, економічно заможної елітарної верстви, стали найвагомішими у розвитку українського варіанту стилю бароко, яке прийнято у вузькому значенні іменувати козацьким бароко.
Що ж до особливостей бароко, то елітарні мотиви в українському бароко були притаманні лише літературному процесу, всі ж інші види барокового мистецтва — доволі демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості.
Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко відносять багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне — небачену вигадливість форм. Світоглядні засади українського бароко втілились в образі України у вигляді одягненої в порфіру і коронованої Діви, яка просить покровительства у митрополита київського Йосафа Кроковського гравюра Івана Щирського Всенародне торжество.
Бароко в Україні є універсальним стилем, органічною системою, що включає усі сфери духовного життя — літературу, історіографію, архітектуру, образотворче і прикладне мистецтво, музику театр тощо. Щоправда, у кожному з видів творчості бароко розвивається асинхронно. Якщо в літературі ще з кінця XVI ст., в архітектурі та скульптурі від початку XVII ст., то у живописі — від середини XVII ст.
Суттєвим є те, що бароко є в Україні загальнонаціональним стилем. Якщо Ренесанс зосереджувався на західноукраїнських теренах, то бароко охоплює всю Україну, включаючи Лівобережжя. Але через історичні обставини територіальний поділ України за Андрусівською угодою 1667 р. в межах одного стилю розвивається два його регіональні варіанти. Національні особливості найяскравіше проявилися на Лівобережжі, де у XVII — XVIII ст. козацький фактор був визначальний. З ним, власне, і повязане формування козацького бароко. Дещо іншого вияву набуває бароко на західноукраїнських землях, де більш активними були західні впливи, передусім польські. Отже, в культурі українського бароко виокремлюються не лише два регіональні варіанти, але й два рівні — верхнє, або аристократичне, і низове, або демократичне, народне. На їх формуванні відбилися смаки та вподобання різних соціальних верств. Якщо виразниками верхнього була асоціальна знать — шляхта, козацька старшина, то низового — простий люд, селянство, міщанство.
,
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |