167] Тіло: з тваринного може в людське перебратись, а звідти-
168] Знову в істоту якусь увійти, тож не гине ніколи.
169] Так і податливий віск: набуваючи форм усіляких,
170] Він, хоча виглядом різний буває, весь час мовби інший,-
171] Завжди є воском. Ось так і душа є постійно душею,
172] Лиш переходить - так я навчаю - у постаті різні.
173] Тож хай захланний живіт не заглушить у вас милосердя. [264]
174] Не проганяйте споріднених душ нечестивим убивством
175] Із обігрітих осель! Ваша кров хай не живиться кров'ю!
176] Раз я вже в море відкрите пустивсь і прийняв у вітрило
177] Вільні вітри, то скажу: в усім світі ніщо не є стале:
178] Все тут пливе; що не виникне - те переміні підлегле.
179] Навіть невидимий час течією струмить ненастанно,
180] Мов невсипуща ріка: ні ріці, ні текучій годині
181] Не зупинитись вовік. Як за хвилею котиться хвиля,
182] Чуючи натиск сусідньої, кваплячи ту, що спереду,
183] Так і окрилена мить: утікаючи,- наздоганяє,
184] Кожного разу - нова: що було, те лишилось позаду,
185] Що виникає,- того не було. Кожна мить - це обнова.
186] Глянь, як утомлена ніч поступається місцем світанку,
187] Як розпромінений зводиться день після темної ночі.
188] Й небо одну має барву тоді, коли, сном оповите,
189] Все спочиває ще; іншу - коли на коні білосніжнім
190] Люціфер зійде ясний; а ще іншу - коли доручає
191] Фебові світ зарум'янений вранішня Паллантіада.
192] Навіть божественний щит, коли зрине з безодні земної -
193] В пурпурі, як і тоді - коли йде до безодні земної,
194] Світлий, проте, в вишині, бо природа стрімкого ефіру
195] Краща: від випарів, що над землею висять, він далеко.
196] Так і в нічної Діани однаковим бути не може
197] Вигляд - щодня вона в зміні постійній: коли розсуває
198] Коло своє, тоді більша, коли його звужує,- менша.
199] Глянь і на рік. Хіба й він обертанням своїм не чергує
200] Пір чотирьох, котрі й нашого віку наслідують пори?
201] Соками щедрий напровесні він, до малої дитини
202] Ніжністю схожий: зелений посів, насмоктавшись вологи,
203] Пнеться, тендітний, з землі, хлібороба надією тішить.
204] Все тоді буйно цвіте. Різнобарв'ям квіток живодайний
205] Луг виграє; ще суворої цупкості в травах немає.
206] Після весни, вже кремезніший, рік переходить у літо,
207] Зросту сягає юнак; ні багатством, ні силою жоден
208] Вік не зрівняється з ним, не буває палкішого віку.
209] Осінь іде йому вслід, молодого позбавлена палу,
210] Зріла, м'яка. Між юнацтвом і старістю рік, завагавшись,
211] Мірним стає. Сивина де-не-де вже сріблить йому скроні.
212] Потім жахлива зима підступає тремтливо-старечим
213] Кроком; або без волосся вона, або геть побіліла.
214] Так от і наші тіла перемін зазнають щохвилини,
215] Без опочинку: сьогодні ми інші, аніж були вчора.
216] Будемо й завтра не ті, що тепер. В материнському лоні -
217] Парость людини майбутньої - ми у свій час визрівали.
218] Втрутилась щедра майстриня-природа; у череві здутім
219] Довго селитись тілам не дала і з тісної домівки
220] Вихід упору дає їм - на вільне виводить повітря. [265]
221] Щойно побачивши світ, немовлятко лежить, слабосиле.
222] Згодом рачкує, немов не людина, а чотириноге.
223] Далі й на ніжки, хисткі ще й тремтливі, силкується стати-
224] Кроку не ступить, однак: потребує опори якоїсь.
225] Ось уже спритність у нього й снага... Вже відміряно стежку
226] Юності милої. Вже за плечима - середина віку,
227] Далі й до старості йде призахідної спадистим шляхом.
228] Никнуть, тим віком підточені, й занепадають колишні
229] Сили. Заплакав Мі лон постарілий, побачивши мляві
230] Руки свої, що колись були схожі до рук Геркулеса
231] М'язів потужністю, потім - обвисли, немов позсихались.
232] Плаче й Тіндара дочка, лиш у дзеркалі взріла старечі
233] Зморшки; навіщо було,- каже,- двічі мене викрадати?
234] Всепожираючих літ чередо, давнино завидюща!
235] Пустка за вами лежить: чого час своїм зубом торкнеться,
236] Все це на смерть прирікаєте ви - неминучу, повільну.
237] Втім, переміні й початки речей - елементи - підлеглі.
238] Отже, послухайте, що вам скажу я про їх переміни.
239] В світі, що вічно існує, чотири тіла родотворні
240] Містяться. Два з-поміж тіл тих, що світ населяють,- вагомі
241] Через тягар свій вода та земля - опадають додолу.
242] Два з них не мають ваги і, нічим не пригнічені, вгору
243] Линуть нестримно - повітря й вогонь, од повітря чистіший.
244] Хоч між собою вони помежовані,- все виникає
245] З них і до них же вертається знову: спливає водою,
246] Ставши рідкою, земля; у повітря легке переходить,
247] Розпорошившись у небі, вода; без ваги, щонайтонше,
248] Знов у високість повітря летить, заблищавши вогнями.
249] Потім усе йде зворотною стежкою: зверху - донизу.
250] Гусне вогонь, поки знов не перейде в щільніше повітря;
251] З нього - вода, а з тужавої хвилі - земля виникає.
252] Що не міняє обличчя свого? До обнови охоча,
253] Творить, чергуючи з формами форми, майстриня-природа.
254] Не пропадає, повірте, ніщо в неосяжному світі.
255] Все тільки змінює вигляд. Отож народитися - значить
256] В інше, ніж досі тривало, життя увійти, а померти -
257] Вийти з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить,
258] Щось хай, можливо,- туди, але в цілому - все збережеться.
259] Довго в однаковій постаті - я переконаний - в світі
260] Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого
261] Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля.
262] Де під ногою дзвенів суходіл, там я бачив розлоге
263] Море; де води були, там посушливі бачив я землі.
264] Від берегів оддалік залягали морські черепашки.
265] Десь на вершині гори стародавній однайдено якір.
266] Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало
267] Долом; зелені верхи після поводі канули в море, [266]
268] Де були здавна грузькі болота - вже пустелі жагучі.
269] Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає.
270] Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість
271] Там. замикає старі. Скільки рік, лиш земля сколихнулась,
272] Ринуло з тріщин, і скільки пропало вже їх, пересохло!
273] Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився,
274] Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши.
275] Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею,
276] То повертається знов у руслі на поля арголідські.
277] Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів'я,
278] Кажуть, набридли - й тече вже по-іншому, ставши Каїком.
279] Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський
280] Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні.
281] Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу
282] Котить в Еліді Анігр, бо кентаври - якщо хоча трохи
283] Вірити давнім співцям - в його водах колись омивали
284] Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм.
285] Ну а Гіпаніс, що в скіфських нагір'ях бере свій початок,
286] Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?
287] Хвилі морські омивали в минулому Фарос, Антіссу
288] Й Тір фінікійський, та хто їх сьогодні назве островами?
289] Для стародавніх Левкада була суходолом суцільним,
290] Нині - довкіл там вода. З побережжям Італії, кажуть,
291] Занкла єдналась, було. Набігаючи, їх розлучила
292] Хвиля й на води морські понесла суходолу частину.
293] Хто б хотів Буру й Геліку, ахейські міста, розшукати,
294] Мусив би в море пірнуть: мореплавці й сьогодні покажуть,
295] Де під водою, на дні, проглядають похилі будівлі.
296] Там, де Піттеєве місто Трезен, поблизу височіє
297] Голий, без кущика горб. Колись чисте, рівнісіньке поле,
298] Нині -той горб самітний. У минулому (страшно й казати!)
299] Дика потуга вітрів, що в сліпих вирувала глибинах,
300] Прагнучи вихід найти, поривалася марно на волю,
301] До піднебесних висот; у сліпім підземеллі, одначе,
302] Не відшукавши й щілинки, куди б міг пробитися подих,
303] Випнула землю горбом; так міхур, коли в нього дихнути,
304] Так од повітря, бува, роздувається й міх, який зшито
305] З шкури козла. Залишився цей опух місцевості й досі,
306] Ставши неначе горбом, що затверднув з перебігом часу.
307] Прикладів безліч я згадую - бачених, чутих, та зараз
308] Лиш на кількох зупинюсь. Чи, скажімо, й вода найчистіша
309] Не зазнає перемін? Ось твоя, рогоносний Аммоне,
310] Хвиля опівдні - мов лід, а під вечір і зранку - гаряча.
311] Кажуть, якщо деревину занурити в Атаманійську
312] Річку тоді, коли місяць найтонший,- згорить деревина.
313] Єсть у кіконів ріка: хто поп'є з неї, в того відразу
314] Каменем стане нутро; кожну річ вона в мармур оберне. [267]
315] Кратіс-ріка й Сібаріс, що пливуть побіч нашого краю,
316] Роблять волосся подібним до золота чи до бурштину.
317] Найдивовижніше те, що й такі ще на світі бувають
318] Води, котрі не тіла тільки можуть, а й душу міняти.
319] Хто не чував про солодку знемогу струмка Салмакіди,
320] Про ефіопських озер забуття: хто ковтне їх водиці,
321] Той у нестяму страшну або в сон непробудний впадає.
322] Хто невситиму жагу в джерелі заспокоїть кліторськім,-
323] Вин одцуравшись, тверезий, одній лиш воді буде радий.
324] Може, тому що вода з полум'яним вином ворогує,
325] Може, й тому що син Амітаона - вважають тутешні -
326] Вирвавши силою трав і примовок од п'яного шалу
327] Буйних Претід, по воді розметав помічні при нестямі
328] Засоби - й те джерело до вина зберігає ненависть.
329] Інша природа в струмка лінкестійського: хто з нього вип'є,
330] Хай не багато - ковточок води, на ногах неслухняних
331] Буде хитатися так, мовби чистим вином пригощався.
332] Місто є, назване здавна Фенеєм в Аркадському краї.
333] Має там витік двояка вода, що вночі небезпечна:
334] Шкодить, коли її пити вночі; коли вдень - не завадить.
335] Отже, є різні всілякої дії в річках та озерах
336] Сили природні. Був час - мандрувала Ортігія морем;
337] Нині - на місці стоїть. Аргонавтів бувало лякали
338] Зіткнення скель Сімплегад, що в них піниста вклинилась хвиля,
339] Нині ж - незрушні вони, ще й вітрам можуть протистояти.
340] Так от і Етна, що полум ям бухає з горен сірчаних,
341] Не палахтіла весь час і не буде весь час палахтіти.
342] Три тут можливі причини: земля - це істота, що має
343] Дихальні горла повсюди, щоб ними, вогонь видихати,
344] Змінює, отже, й шляхи свого дихання - з порухом кожним
345] Тут загородить одну, а там щілину іншу відкриє;
346] Далі: в найглибших печерах поривні вітри, закружлявши,
347] Скелі збивають, чоло 'до чола, й речовину з вогненним
348] Сім ям женуть на ті скелі, й од іскри вона пломеніє.
349] З часом, одначе, стихають вітри й остигають печери.
350] Врешті, потужні потоки смоли там беруться- раптовим
351] Жаром чи вбога на дим розгоряється сірка жовтава;
352] Та не весь час у догоду вогневі поживу добірну
353] Буде давати земля: її сили розтратяться з віком;
354] їжі забракне тоді ненаситній, захланній природі,
355] Зморена голодом, буйний вогонь свій, погасши, погасить.
356] Каже нам чутка прадавня, що в гіперборейській Паллені
357] Є такі люди, що звикли вдягатися в пір я пташине,
358] Варто їм дев ять разів у Трітонське озерце пірнути.
359] Годі повірити й в те, що, скропивши отрутою тіло.
360] Скіфські жінки при бажанні й собі можуть стати птахами.
361] Інша річ - вірити в те, в чому й сумніву нині немає: [268]
362] Ти не помітив, бува, як у спеку задушливу трупи
363] Часом гниють, обертаючись в інші, дрібніші створіння?
364] Тушу бика будь-якого візьми й закопай її в землю
365] І незабаром (відома всім річ) у нутрі, що струхліло,
366] Бджіл медоносних рої загудуть, що за звичаєм батька
367] Люблять поля, не щадять своїх сил, їх турбує майбутнє.
368] В землю закопаний кінь бойовий вигодовує шершня.
369] Дугоподібні клішні відломи в прибережного краба,
370] Інше - землею присип, тоді з тіла, яке схоронив ти,
371] Вийде їдкий скорпіон, що вбиває хвостом серповидним.
372] Гусінь садова, що звикла між листя вплітати під осінь
373] Сиві нитки - це селянам відомо - з метеликом білим,
374] Що видається людською душею, свій вигляд чергує.
375] В твані є сім'я дрібне, що породжує жаб зеленавих,
376] Спершу безногих, а потім, щоб їм було плавати добре,
377] Ноги дає, що на них і плигать вони можуть далеко.
378] Ось чому в жаб усіх більше розвинені задні кінцівки.
379] А ведмежатко? Народжене щойно, воно й не подібне
380] До ведмежати - лиш м'яса клубок. Ведмедиця старанно
381] Лиже його, поки тілом не стане подібне до неї.
382] Глянь і на бджіл медоносних приплід, що в домах шестикутних -
383] У щільниках: ще й кінцівок не мають, одні лише тільця,
384] Щойно потому на них появляються ніжки та крила.
385] Хто б, не побачивши, вірив у те, що родитися можуть
386] Із осередка яйця всі пернаті, весь рід їх і навіть
387] Птиця Юнони осяйлива, що на хвості має зорі,
388] Голуб Венери й самого Юпітера птах - зброєносець?
389] Вірять і в те, що, як тільки хребет у могилі зотліє,
390] Мозок людини спинний обертається тут же змією.
391] Всі ці створіння беруть свого роду початок від інших.
392] Тільки одна себе сім'ям своїм же відновлює птиця -
393] Фенікс; в Ассірії так її названо. Ані травою,
394] Ані зерном не живе, тільки Мірри сльозами й амомом.
395] Фенікс, коли п'ять віків - своє повне життя - провікує,
396] Тут же злетіти спішить на верхівку тремтливої пальми,
397] Де й закладає гніздо собі кігтями й дзьобом блискучим.
398] Там він корицю кладе з колосками пахучого нарду,
399] Стелить і мірру жовтаву, й розтерту кору цинамона.
400] Потім сідає і в пахощах вік свій завершує довгий.
401] Кажуть, із тіла його появляється згодом нащадок -
402] Фенікс малий, кому суджено стільки, що й батькові, жити.
403] З часом, як тільки в повітря тягар він підняти спроможний.
404] Знявши гніздо з буйнорослої пальми, оселю вагому,
405] Вдячний, несе, і колиску свою, й свого батька могилу
406] В просторі неба. До міста долинувши - Гіперіона,
407] В Гіперіоновім храмі, при дверях, він ношу складає.
408] Втім, коли й це нас дивує, згадаймо ще тут про гієну, [269]
409] Про переміни, що їх зазнає вона: то як самиця
410] Втіху самцеві дає, то сама вже самиці шукає!
411] Є ще й така, яка живиться тільки повітрям, істота:
412] Щойно торкнеться чогось - таку й барву приймає відразу.
413] Рисей дала переможена Індія Вакху, що скроні
414] Гроном прибрав; що міхур їхній випустить, те на повітрі
415] Мов замерзає нараз або каменем робиться, кажуть.
416] Так і корали: коли на поверхню з води їх підняти,
417] Миттю затверднуть, м'які, наче трави, під хвилею моря.
418] Днина скоріше спливе і задиханих коней занурить
419] Феб у глибини морські, ніж про все, що змінило свій вигляд,
420] Я розказати б зумів. І часи поспішають мінятись:
421] Чи не на наших очах ті народи вбиваються в силу,
422] Інші - падуть. Так могутня колись і мужами, й скарбами,
423] Протягом десятиліття спроможна в боях проливати
424] Крові потоки, сьогодні хіба що руїнами знана
425] Троя, що замість багатств нам показує предків могили.
426] Славною Спарта була. Процвітали великі Мікени,
427] Вежі Кекропа стояли, міцні, й Амфіона твердині...
428] Спарта - це пустка тепер. Занепали високі Мікени.
429] Що таке нині, крім назви гучної, Едіпові Фіви?
430] Що, як не назву одну Пандіонові мають Афіни?
431] Чутка вже йде відтепер, що підніметься Рим дарданійський,
432] Той, що на березі Тібру, який з Апеннін витікає,
433] Під неосяжний свій дім закладає могутню основу.
434] Змін зазнає, отже, й Рим: розростаючись, він незабаром
435] Буде главою для світу всього! Така думка пророків,
436] Жереб таке провістив. Пам'ятаю, сумного Енея
437] В чорну годину зневіри й журби, коли Троя велика
438] Вже похитнулася, так підбадьорив Гелен, син Пріама:
439] «Сину богині, якщо не забув ти мого віщування,-
440] Знай, не безслідно впаде, бо не втратить тебе, наша Троя!
441] Пройдеш крізь полум'я люте й мечі; захопивши з собою
442] Рідних богів, мандруватимеш, поки для тебе й для Трої
443] Стане вітчизною інша земля, хай чужа, л°а прихильна.
444] Бачу вже місто, яке закладуть собі внуки фрігійські -
445] Міста такого нема, не було і не буде вже більше.
446] Різні вожді його силу плекатимуть довгі століття,
447] Владарем світу, однак,, тільки той його зробить, хто вийшов
448] З роду Іула. Ефірні оселі, нажившись на світі,
449] Він звеселить - той вихід з життя буде входом у небо».
450] Так ось. Гелен, пам'ятаю, Енея втішав, що виносив
451] З Трої домашніх богів. І сьогодні я радий, що рідні
452] Стіни ростуть, що поразка фрігійців пішла їм на користь.
453] Не відхиляймось, однак, наче коні, захоплені бігом,
454] Від межового стовпа! Саме небо й під ним усе суще - [270]
455] В змінах постійних, а також земля, як і все, на ній суще,
456] Значить, і ми, що є частками світу, й крім тіла важкого,
457] Маємо й душу крилату, легку, проникати спроможні
458] В різного звіра житло, заховатися в тілі худоби.
459] Не піднімаймо ж руки на тварин, що в тілах своїх, може,
460] Наших батьків, чи братів прихистили, чи просто людину,
461] Хай і не зв язану дружбою з нами,- лишім їх у мирі!
462] Не набиваймо нутра свого, люди, обідом Фієста!
463] Як до безбожного вчинку звикає, до кровопролиття
464] Той, хто, по шиї теляти залізом різким полоснувши,
465] Горло йому розтина, до хрипкого ревіння байдужий!
466] Той, хто зарізати й козлика може, дарма що голосить
467] Він, мов дитя, під ножем. Хто спокійно собі споживає
468] Птицю, котру годував нещодавно! До справжнього вбивства
469] Все це хіба не близьке, до насилля хіба не провадить?
470] Віл хай оре й до межі свого віку хай плуга дотягне.
471] Хай від Борея, що з півночі дме, нас вівця захищає.
472] Хай до дійниці спішать з переповненим вименем кози.
473] Сіті, капкани, пастки, хитромудре знаряддя мисливське -
474] Викиньте! Прутом клейким не заманюйте в сильця пернатих.
475] Годі вже й оленів пір ям лякать, що тремтить на мотузці.
476] Годі приховувать гострий гачок у солодкій принаді.
477] Можна вбивати тварин-шкідників, але тільки вбивати -
478] Страв не торкайтесь м ясних, споживайте лиш лагідну їжу!»
479] Цими засадами й іншими душу свою збагативши,
480] Кажуть, до рідного краю вернувсь і на просьбу загальну
481] Віжки правління над людом латинським до рук узяв Нума.
482] Під керівництвом Камен, у щасливому з німфою шлюбі,
483] Жертвоприношень обряд запровадивши, він од жорстоких
484] Воєн людей відучив і до.мирних занять залучив їх.
485] З часом і влада, й життя до межі підійшли - й за покійним
486] Нумою все чоловіцтво й жінки сумували; сльозами
487] Лацій спливав. А дружина померлого, місто лишивши,
488] На арікійські доли подалась і в лісах голосила
489] Так,що й Діану Орестову через той плач ненастанний
490] Важко було шанувать. Скільки раз її втишити брались
491] Німфи лісів та озер, скільки слів заспокійливих, ніжних
492] Мовили їй! Скільки раз невгомонну благав син Тесея:
493] «Годі! Май міру якусь: не тебе ж одиноку спіткала
494] Доля така. Озирнися на горе чуже - перетерпиш
495] Легше й своє. О, коли б то не я тебе в смутку твоєму
496] Прикладом власним розрадити міг! Та, на жаль, таки можу.
497] Про Гіпполіта й у вас, певно, чули... Юнак цей завчасно
498] Смерті зазнав через батьковий гнів легковірний і підступ
499] Мачухи, Федри. Так ось - дивовижне скажу, неймовірне -
500] Я - це той самий юнак! Це на мене дочка Пасіфаї [271]
501] Сіті звабливі плела, зазивала на батькове ложе.
502] Згодом, чи то викриття боячись, чи не знісши відмови,
503] З себе й бажання, й провину свою переклала на мене.
504] Батько мене засудив, неповинного вигнавши з міста.
505] Ще й на дорогу назичив мені, чого ворогу зичать.
506] На колісниці, вигнанець, прямую в Трезен, до Піттея.
507] Ось уже в ється мій шлях побережжям Корінфського моря...
508] Раптом заграло воно. Велетенського розмаху хвиля,
509] Звівшись на дибки, здавалось, росла, нависала горою,
510] Потім немов заревла й розкололась на самій верхівці.
511] Звідти, з тієї розколини, грізний крутими рогами.
512] Бик появився; вже подув легкий овівав йому груди.
513] Води морські вже струмилися з ніздрів його та страшної
514] Пащі. Супутників жах огорнув. Тільки я не здригнувся.
515] Зайнятий горем своїм. Але тут мої коні гарячі
516] Зиркнули вбік, застригли, небезпеку почувши, ушима.
517] Вгледіли чудисько те - й, колісницю рвонувши, в нестямі
518] Прямо на скелі сусідні помчали. Вхопивши повіддя
519] Білі од піни, силкуюся стримати коней здичілих;
520] Віжки ослаблі, всім тілом подавшись назад, напинаю.
521] Не подолали б зусилля мого роз ярілі од шалу
522] Коні, якби, налетівши на пень, не розсипалось вдрузки
523] Колесо заднє, що вихором щойно крутилось на осі.
524] Поштовх - і я на землі. Моє тіло, заплутане в віжки,
525] Рветься на кусні живцем. За коріння чіпляються жили.
526] Тілом частково я тут, а частково - в іншому місці.
527] Кості раз по раз тріщать. Із грудей через рани жахливі
528] З болем виходить душа. На мені не було вже нічого,
529] Що мало б назву якусь: це не я був, а рана суцільна.
530] От і посмій тепер, німфо, своє порівняти нещастя
531] З тим, що спіткало мене. Безпросвітну країну я бачив,
532] У Флегетон поринав, покалічений, в хвилю вогненну,
533] Й був би навіки мерцем, якби син Аполлона могутнім
534] Зіллям мене не зцілив. І як тільки мистецтвом Пеана
535] Й силою трав, хоч обурювавсь Діт, до життя я вернувся
536] Вдруге,- мене, щоб такого вдостоївшись дару, присутній.
537] Заздрості там не пробуджував, Кінтія хмарою вкрила.
538] Потім.щоб міг я безпечно, лиця не ховаючи, жити,
539] Віку вона додала мені й до невпізнання змінила
540] Вигляд і довго вагалась: куди їй - на Кріт чи на Делос -
541] Краще послати мене. Але, Делос і Кріт залишивши,
542] Переселила сюди. Лиш ім я, щоб затерти про коней
543] Згадку, веліла змінить:«Гіпполітом ти був до сьогодні,-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |