103] Для ітакійця яка з неї користь? Він завжди голіруч
104] Ворога брав і бере, та не в чеснім бою, а зненацька.
105] Цей променистий шолом, що виблискує золотосяйно,
106] Тільки завадить Уліссу: принишклого в засідці зрадить.
107] Зрештою, надто обтяжливим для голови дуліхійця
108] Був би Ахіллів шолом. Пеліонського спису важкого
109] Невойовнича рука не могла б, очевидно й підняти.
110] Щит, що на ньому вкарбовано образ широкого світу,
111] Чи для слабкої, що вміє хіба шахрувати, лівиці?
112] Що ж ти, негіднику, мітиш на дар, непідхожий для тебе?
113] Втім, якби дар цей тобі й оддали помилково ахейці,-
114] Ворог тебе б не злякавсь, але мав би що з тебе знімати!
115] Втеча - хоча саме в ній собі рівних не знаєш ти досі -
116] Не врятувала б тебе: не годиться для втечі ця зброя!
117] Зваж і на те, що твій щит, який в ділі був так уже рідко,
118] Досі ще зовсім новий, непошкоджений, а на моєму -
119] Тисяча ран од списів: йому свіжий потрібен господар.
120] Ну, але годі! Слова - це слова. Повернімось до діла:
121] Між супротивників киньте хороброго воїна зброю:
122] Потім зійтися веліть. Переможцю її й подаруйте!»
123] Син Теламона замовк, і з останнім промовленим словом
124] Загомоніла юрба. Та герой, син Лаерта, підвівся.
125] Мить якусь мовчки стояв він, похнюпившись. Потім окинув
126] Зором вождів і, вдихнувши повітря, почав довгождану
127] Мову,- слова попливли, й на цей раз не позбавлені зваби. [223]
128] «Жаль, що не вчуті мої молитви, як і ваші, пеласги,-
129] Хто б сумнівався тепер, кому слід перевагу віддати:
130] Мав би ти зброю свою, ми - тебе нині мали б, Ахілле!
131] Кривдниця Доля, однак, відняла його - в вас, як і в мене
132] (Тут він рукою змахнув, наче зір йому раптом заслали
133] Сльози), то хто б повноправнішим був спадкоємцем Ахілла,
134] Хто, скажіть, як не той, що схилив для данайців Ахілла?
135] Тільки б Еантові впертість безглузда не стала в пригоді;
136] Тільки б мені - винахідливий розум мій не перешкодив,
137] Що прислуживсь вам. А мовлення дар (якщо ним володію),
138] Той, що сьогодні - мене, а, трапляється, й вас виручає,-
139] Хай не пробуджує заздрості: кожен свого хай пильнує!
140] Ну, а походження, рід? Чи моя це заслуга, до чого
141] Жодних зусиль не доклав? Та якщо тут Еант похвалявся
142] Родом високим своїм, то й у мене з Юпітером-батьком
143] Певна спорідненість є: на такому ж я східці від нього.
144] Я - від Лаерта родивсь; Лаерт- від Аркесія; цей же
145] Сином Юпітера був. І ніхто з них не йшов на вигнання.
146] Славний мій рід і по матері: бог красномовний, Кілленій,-
147] Ще одна гордість його. Від богів мої батько і мати.
148] Та не тому, що й по матері я видатніший од нього,
149] Та й не тому, що мій батько не винен у братовій крові,
150] Зброї цієї прошу. Хай заслуги вирішують справу.
151] Те, що братами були Теламон і Пелей, не вважайте
152] За перевагу його. Коли йде про таку нагороду,
153] Міру хоробрості слід, а не знатності міру цінити!
154] Втім, коли взяти родинні зв язки і спадковість найближчу,-
155] Є ж його батько Пелей, є ще й Пірр, його син. Для Еанта ж -
156] Місця нема. Хай у Фтію цю зброю везуть або в Скірос!
157] Єсть іще Тевкр; хоч так само двоюрідний брат він Ахіллу,
158] Зброї не просить, однак. Та хіба, попросивши, б домігся?
159] Тож, коли тільки про наші діла суперечка ведеться,
160] Стільки всього я зробив, що про те й оповісти тут годі
161] Так, нашвидку. Тому спробую викласти все по порядку.
162] Мати, Не рея дочка, щоб од сина біду відвернути,
163] Поміж дівчат помістила його й з усіма підманула
164] Також, Еанте, й тебе,- юнака одягнувши, мов діву.
165] Хто ж, як не я, до дівочих речей, щоб його спонукати,
166] Зброю підклав? Та герой і тоді не відкинув накидки,
167] Хоч у руках уже меч мав і щит, поки знов я не втрутивсь:
168] «Сину богині,- кажу йому,- тільки від тебе залежить,
169] Впасти Пергаму, чи ні! Ти вагаєшся Трою здобути?»
170] З тим на хоробрі діла скерував я хороброго мужа.
171] Вчинки його - це й мої: коли Телеф зі мною боровся,
172] Списом я зранив його; а піддався - я вигоїв рану.
173] Фіви здобуті - заслуга й моя. Я ж і Лесбос, повірте,
174] Й Тенед, і Кіллу, й Хрісею здобув - Аполлона оселі, [224]
175] Й Скірос узяв. Од удару й моєї правиці, вважайте,
176] Стіни Лірнеські стряслись і зрівнялись, упавши, з землею.
177] Я, поминувши все інше, подав вам того, хто мав силу
178] Гектора перемогти - значить, Гектор поліг і від мене!
179] Зброєю, отже, тією, що нею я викрив Ахілла,
180] Зброї прошу: дав живому, від мертвого - знов забираю.
181] Тільки-но біль одного перейняв усіх інших данайців,
182] І поспливалося тисяча суден в Авліду Евбейську,
183] Наче завмерли вітри, а якщо й повівали часами,
184] То супротивні. Велить Агамемнону Доля сувора
185] В жертву невинну дочку принести безсердечній Діані.
186] Він - проти жертви цієї, однак; на богів розгнівився:
187] Владар отецьким пойнявся чуттям, та м якими словами
188] Батьківське серце'зумів я схилити на користь суспільну.
189] Мушу зізнатись,- Атрід хай пробачить мені це зізнання,-
190] Справу я вів нелегку, бо й суддя був небезсторонній.
191] Все ж і суспільне добро, і братова кривда, й найвища
192] Влада схилили його прямувати до слави по крові.
193] Послано й до Клітемнестри мене, де не доказів сила -
194] Хитрість потрібна була. Та послали б до неї Еанта -
195] Ще й до сьогодні б вітри ходові парусів не напнули!
196] Послано й до Іліона мене - відчайдуха-промовця.
197] Гордо ввійшов і побачив я Раду високої Трої.
198] Повно було там мужів. Але, сміло їм дивлячись в очі,
199] Справу я вів, яку Греція спільно мені доручила.
200] Виклав Паріса вину; домагаюсь Єлени й добичі.
201] Згодні були з цим Пріам і Пріамовий родич - Антенор:
202] Сам же Паріс і брати, що в тій кражі йому пособляли,
203] Мало що волі рукам не дали,- чи ж не ти, Менелаю,
204] Свідок цього,- я з тобою був перший тоді в небезпеці.
205] Надто довго б я мусив розказувать, скільки добра вам
206] Рада моя та рука принесли у війні довголітній.
207] Довгий час після перших боїв не хотів покидати
208] Ворог укріплень міських; дочекатись відкритої битви
209] Годі було; вже й десятий під Троєю рік нас застукав...
210] Що ж у той час робив ти, хто лише напролом іти вміє?
211] Користь яку подавав? А якщо запитаєш про мене,-
212] Ворога в сіті беру, оборонні рови укріпляю,
213] Тішу всіляко своїх, щоб війну осоружну, тривалу
214] Легше терпіти могли. Як озброїтись можна, повчаю,
215] Як - добувати харчі. Де сутужно,- мене посилають.
216] Ось, одурманений сном, посилаючись на Громовержця,
217] Владар велить нам кінчати війну, хоч її й розпочато.
218] Легко йому й відстояти наказ: повелів же Юпітер!
219] От хай перечить Еант! Нехай кличе до знищення Трої!
220] Хай повоює, мастак воювать! Та чому ж не зупинить
221] Відступу? Зброї чому не бере та юрби не скерує? [225]
222] Ба! На це здатний лиш той, чиє слово - завжди вагоме!
223] Втім, він і сам відступив! Я бачив, як ти, показавши
224] Спину - й мені стало соромно! - став напинати вітрила!
225] «Гей, зупиніться! - я втрутився.- Чи одуріли ви, друзі?
226] Трою, вже майже здобуту, надумали з рук упустити?
227] З чим - на десятий рік! - ви повернетесь, як не з ганьбою?»
228] Цими й іншими ще, красномовний од гніву, словами
229] Я втікачів зупинив, одвернув, очманілих, від суден.
230] І закликає Атрід переляканих друзів на збори.
231] Син Теламона й тоді, щоби зайвих клопотів не мати,
232] Пари з вуст не пустив. Ганьбувати володарів зваживсь
233] Тільки Терсіт, але я покарав недолугого старця!
234] Виступив я і лякливих на ворога знов піднімаю,
235] Словом своїм повертаю в серця занепалу хоробрість.
236] Тож усе те, чим Еант похвалявсь,- його мужність уявна,-
237] Також заслуга моя: втікача зупинив я, отямив.
238] Хто потребує тебе між данайцями, хто тебе славить?
239] Ну а зі мною й Ті дід свої вчинки погоджує радо,
240] Схвалює те, що роблю, дорожить товариством Улісса.
241] Щось таки важить, що не з однієї лиш тисячі наших
242] Вибрав мене Діомед! Хоч до цього й не змусила доля,
243] Знехтував я небезпеками: ніч була й ворог довкола!
244] З роду фрігійців Долона, що зваживсь на подвиг такий же,
245] Вбив я, але перед тим його змусив усі таємниці
246] Викласти - все, що облудлива Троя для нас готувала.
247] Все я від нього дізнавсь, не було що й вивідувать більше.
248] Міг повертатись уже до своїх, похвали заслуживши.
249] Та, не обмежившись цим, я проник у ту ніч до наметів
250] Реса,- й винищив махом усіх, розпочавши від нього.
251] Тільки тоді, доконавши свого, наче той тріумфатор,
252] Я на здобутому повозі в табір свій гордо в їжджаю.
253] Зброї того, чиїх коней за вихід нічний домагався
254] Ворог,- мені не присудите? Бережете для Еанта?
255] Може, згадати ще й те, як загін Сарпедона, лікійця,
256] Знищив я списом своїм? Умиваючись власною кров'ю.
257] Впали від мене Керан, син Іфіта, Аластор і Хромій;
258] І Прітанід, і Алкандр, і Ноем повалився, і Галій;
259] Херсідамант і Тоон полягли від моєї правиці,
260] З ними - Хароп і Енном, що таку нещасливу мав долю!
261] Далі - й безвісних чимало лягло поза стінами міста
262] Від оцієї ж руки. Є й у мене рубці, громадяни,
263] Як і годиться, на грудях. А щоб голослівним не бути -
264] Гляньте! - І тут він розхристався.- Ось тії груди, що завжди
265] Тільки за ваше трудились добро, задля вашої справи!
266] Син Теламона, проте, упродовж тих років ані разу
267] Крові за вас не пролив! Його тіло не відало рани!
268] Ось і повірте йому, що відстоював судна пеласгів, [226]
269] Що проти Трої й самого Юпітера виступив збройно!
270] Сам заявлю: виступав! Я не з тих, які звикли злобливо
271] Інших відсунути в тінь. Але хай на загальні здобутки
272] Не посягає один. Нехай кожного з вас пошанує!
273] Це ж Акторід ворогів одігнав обладунком Ахілла
274] Від кораблів, що згоріли б таки з їх захисником разом.
275] Певен до того ж Еант, що лиш він міг на Гектора вийти;
276] Ні владаря, ні вождів, ні мене не бере до уваги.
277] Хоч йому жереб сприяв, а піднявся він - тільки дев ятий.
278] Ну а який був вінець, чим скінчивсь, найхоробріший мужу,
279] Ваш поєдинок? Пішов собі, навіть без дряпинки, Гектор!
280] Мушу, хоч як мені важко, згадати "вам той нещасливий
281] День, коли грізний Ахілл, охорона данайців надійна.
282] Впав! Та ні жах, ні ридання, ні смуток мені в ту годину
283] Не перешкодив з землі його тіло піднять божественне.
284] Ось на плечах цих, кажу, на плечах цих Ахіллове тіло
285] Й зброю Ахіллову ніс - і тепер її хочу носити!
286] Є необхідні в мені - для такого спорядження - сили,
287] Єсть і снага, єсть і дух, що належно цю почесть оцінить.
288] І чи для цього богиня морська - лазурова Фетіда
289] Сином пишалась своїм, щоб цю зброю, небесний дарунок,
290] Витвір такого митця, одягнув неотесаний воїн?
291] Що йому скаже різьба на щиті? Чи б зумів розпізнати
292] Де Океан, де Земля, де Плеяди й Гіади вологі
293] Високо в небі зорять, де там Аркт, що не відає моря,
294] Де там є коло яке, де -- осяйливий меч Оріона.
295] Прагне тієї, тупий, на якій і не знається, зброї!
296] Твердить, що я хитрував, од війни ухилявся важкої,
297] Пізно в ряди наші став... Та йому й невтямки, що тим самим
298] Він посягає на честь величавого духом Ахілла.
299] Злочином хитрість назвав; ми з Ахіллом, виходить,- злочинці:
300] Люба дружина - мене; його - мати затримала люба.
301] їм попередні роки присвятили ми, вам же - наступні.
302] З ними спочатку ми разом були, а потому вже - з вами.
303] Що звинувачений я - не біда, коли в злочині цьому ж
304] Навіть Ахілла винять. Ахілла ж, меткий од природи,
305] Викрив Улісс. Та чи може Еант викривати Улісса?
306] Втім, не дивуймось йому, що своїм язиком, недоріка,
307] Так опоганив мене. Він і вам не одне тут закинув,
308] Сорому гідне: якщо Паламеда оскаржив я підло,
309] Значить, не кращі й ви, хто за це йому вирок виносив.
310] Та, щодо цього, то й сам Навпліад, на гарячім піймавшись,
311] Мовити й слова не міг. А про злочин його ви не тільки
312] Чули, а й бачили золото - підкупу доказ найкращий.
313] Що на Вулкановім Лемносі Пеантіад ще й сьогодні,-
314] В тому вина не моя. У цій справі - слово за вами:
315] Ви ж на те згоду дали. Я дораджував тільки, щоб хворий [227]
316] Був оддалік од війни, від доріг та трудів непосильних,
317] Щоб одпочинком зарадити спробував лютій недузі.
318] Вислухав - от і живе! Була щирою наша порада.
319] Врешті, й на користь пішла. Хоча друговії-й щирості досить!
320] Та, якщо тільки йому зруйнувати Пергам віщували,-
321] Не посилайте до нього мене! Хай ось син Теламона
322] Піде й зм якшить того мужа, який од недуги та гніву
323] Геть одурів, хай сюди хитромудро доставить шаленця!
324] їда скоріше розгубить ліси, Сімоент до верхів'їв
325] Хвилю помчить, а троянцям Ахайя подасть допомогу,
326] Ніж перестану грудьми вашу справу святу захищати,
327] Ніж заповзятість тупого Еанта на користь вам піде.
328] Хай, навісний Філоктете, завзявсь ти на мене, на друзів,
329] На владаря; хай прокльони погибельні сиплеш без міри
330] На мою голову вдень і вночі; хай одна в тебе думка:
331] Щоб, коли траплюсь тобі, насититися кров ю моєю,-
332] Щоб опинивсь я на місці твоїм, а ти - на моєму,-
333] Все ж попрямую в той край, і тебе таки витягну звідти,
334] й луком твоїм, якщо Доля сприятиме, заволодію,
335] Як удалось мені заволодіти пророком дарданським,
336] Як розгадав, що боги прорекли, що судилося Трої,
337] Як на виду в ворогів я Мі нерви фрігійської образ
338] Викрав із храму... Й зі мною Еант порівнятися хоче?
339] Без того образу нам не судилося Трою здобути.
340] Де ж видатний ратоборець Еант? Де хороброго мужа
341] Слово гучне? Щось принишк ти тоді. А я, бач, повинен
342] Помацки йти поміж чати ворожі, довірившись ночі,
343] Де звідусюди чигають мечі, й не тільки у Трою -
344] В замок високий проникнути мушу й богиню фрігійську
345] Викрасти з храму її й пронести через пильну сторожу!
346] Що, якби я не зробив цього? Ти й до сьогодні б намарно,
347] Теламоніде, носив у лівиці свій щит семишкірий!
348] В цю вже віддалену ніч я надійну кував перемогу:
349] Трою тоді я здобув, бо її здобуття підготовив.
350] Годі бурчати й кивати мені раз у раз на Тідіда,
351] Друга мого! До діянь тих і він, безумовно, причетний.
352] Ну, але й ти, коли судна щитом захищав, не один був -
353] З цілим загоном стояв. А мені - одного вистачало.
354] Він, якби добре не знав, що кмітливість цінніша від сили,
355] Що не одній лиш правиці твердій нагорода належить,-
356] Сам би її вимагав. Вимагав би й Еант розумніший,
357] І воївник Евріпіл, і славетного син Андремона,
358] Й Ідоменей "або ще й Меріон - його співвітчизник.
359] Міг би й Атріда старшого брат нагороди просити:
360] В кожного сильна рука, ха, хоч б'ються не згірше за мене,
361] В радах, однак, уступають мені! Тобі в битвах правиця
362] Служить; а я от на розум гнучкий покладаюсь охоче. [228]
363] Вся твоя сила - сліпа. На мені - про майбутнє турбота.
364] Ти ведеш бій, але час того бою Атрід визначає
365] Разом зі мною. Одним тільки тілом ти користь приносиш.
366] Розумом - я. І наскільки мистецтво керманича вище
367] Від весляра, а вождя - од вояки простого, настільки
368] Я над тобою піднявсь. Не рука має в тілі моєму
369] Першість, а розум, душа; саме в них - нездоланність Улісса.
370] Тож нагорода, вожді, хай прикрасить того, хто так пильно,
371] Стільки тривожних років був на варті загальної справи.
372] Хай увінчає заслуги мої цей почесний дарунок!
373] Труд уже йде до кінця; на заваді вже й Доля не стане:
374] Врешті здобув я Пергам, бо його здобуття підготовив.
375] Отже, благаю надіями спільними, стінами Трої,
376] Що незадовго впадуть, божествами, які захопив я;
377] Всім, що розважно нам тут доведеться ще, може, зробити,
378] Всім, на що з голим мечем одчайдушно ще кинемось, може,-
379] Звісно, якщо хоч на мить усміхнеться ще Доля троянцям,-
380] Кривди мені не зробіть! Коли все ж не присудите зброї,-
381] Дайте хоч їй!» - і вказав їм рукою на образ Мі нерви.
382] Схвально кивнули вожді. Взяла верх красномовності сила:
383] Хто був меткий на язик, той отримав Ахіллову зброю.
384] Хто ж і на Гектора йшов, і залізо, вогонь та негоду
385] Зносити міг, одного тільки гніву знести не подужав.
386] Біль переміг його, непереможного. Меч ухопивши,-
387] «Може, й на цю навіть,- вигукнув,- зброю Улісс посягає?
388] Нині на себе ж цей меч підніму; хоча кров'ю фрігійців
389] Ще донедавна багривсь, він ороситься власника кров ю.
390] Щоб полягти міг Еант од руки одного лиш Еанта!»
391] Мовивши, в груди, що й досі не відали, що таке рана,
392] Де був для леза прохід, устромив смертоносне залізо.
393] Вийняти меч не здолала рука, та під натиском крові
394] Випорснув з тіла він сам. А з землі крізь багряну вологу
395] Вдарило в небо зелене стебло з пурпуровим на ньому
396] Квітом, що зріс був іще перед тим з ебалійської рани.
397] На пелюстках мають букви накреслені спільні обидва -
398] Хлопець і муж: одного з них імення, а другого - стогін.
399] А переможець пливе вже туди, де жила Гіпсіпіла
400] й славний Тоант, у той край, що мужів стародавніх убивством
401] Слави лихої зажив,- щоби стріли тірінфські здобути.
402] Тільки тоді," коли з власником разом їх грекам'доставив,
403] Під довголітню війну було рису підведено крайню.
404] З Троєю впав і Пріам. Нещаслива дружина Пріама,
405] Втративши все, незабаром утратила й вигляд людини:
406] Загавкотіла нараз, колихнувши чужинне повітря,
407] Де між вузькі береги заганя Геллеспонт свою хвилю.
408] Діє палахтів Іліон. Ще вогонь поривався до неба.
409] Вівтар Юпітера випив до краплі старого Пріама [229]
410] Кров нерясну. За волосся притягнено Фебову жрицю -
411] Марно вона простягала до неба долоні благальні.
412] Поки дарданські жінки вже в охоплених полум'ям храмах
413] До своїх рідних богів, безсловесних зображень, горнулись,
414] Тут же, падкі на красу, почали їх розхапувать греки.
415] Скинуто й Астіанакса з тієї високої вежі.
416] Звідки йому нещодавно показувать мати любила
417] Батька, що збройно стояв і за себе й за прадідів землю.
418] Вже до від'їзду схиляє Борей. Вже, порушені вітром,
419] Снасті риплять. Паруси на попутній скеровують подув.
420] «Троє, прощай! Нас у рабство женуть!» - розридались троянки.
421] З димних виходять осель, до землі припадають устами.
422] На корабель наостанку зійшла,- бо її, розпростерту,
423] Ледве знайшли на могилах синів,- безталанна Гекуба.
424] Хоч за нагробок хапалась вона, хоча прах цілувала,-
425] Все ж дуліхійці її відтягли. Тільки Гектора попіл
426] їй зачерпнути вдалось і за пазуху потай сховати.
427] Гектору ж - дар похоронний скупий - волосок посивілий
428] Та материнську пекучу сльозу на могилі лишила.
429] Де колись Троя була, напроти фрігійського краю,
430] Плем'я бістонців живе. Поліместор колись там багате
431] Мав володіння. Йому, Полідоре, й оддав тебе батько
432] На виховання, щоб ти був подальш од фрігійської зброї.
433] Доброю думка була, якби батько з тобою не вислав
434] Скарбу, що губить людей, на лихе підбиває лихого.
435] Тільки-но впав Іліон - і фракійців безбожний володар
436] Меч оголив і прошив, душогуб, вихованцеві горло.
437] І, ніби з тілом позбутися й злочину міг одночасно,-
438] Труп юнака з прямовисної скелі пожбурив у воду.
439] В гавань фракійську тим часом Атрід завернув свої судна.
440] Жде, щоби море вляглось і щоб вітер тихіше повіяв.
441] Там-от нараз, яким був за життя - велетенського зросту -
442] Встав із землі, що під ним розступилася, й глянув спідлоба
443] Грізний Ахілл, як тоді, коли, сповнений дикого гніву,
444] Несправедливим мечем Агамемнона брГався скарати.
445] «Бачу, забувши мене, від'їжджаєте звідси, ахейці!
446] Видно, зі мною присипали ви й за труди мої вдячність!
447] Не допустіть же цього! Не лишіть мого праху без шани -
448] Кров Поліксени дала б насолоду Ахілловій тіні!» -
449] Мовив. А друзі його, щоб вимогливу тінь задобрити,
450] Від материнських грудей - одиноку опору та втіху -
451] Діву, що в горі зросла й одцвіла без пори, відривають
452] І до могили ведуть - похоронного вогнища жертву.
453] Не розгубилась нітрохи вона й коло вівтаря ставши.
454] Чуючи серцем, на кого чекає обряд страхітливий,
455] Бачачи Неоптолема, що мовчки стоїть побіч неї
456] З голим мечем у руці й тільки оком її поїдає,- [230]
457] «Чи не пора вже,- промовила,- кров благородну пролити?
458] Ось я, готова, стою. Або в горло мені, або в груди
459] Меч устроми! - Й оголивши, підставила груди та шию.-
460] Не слугувала б ніде я й нікому, а так ось собою,
461] Впавши на вівтар святий, хоч якесь божество уласкавлю.
462] От коли б тільки про долю мою не дізналася ненька!
463] Ось що мені не дає своїй смерті радіти; одначе
464] Не над загином моїм - над життям своїм слід їй ридати.
465] Ви ж, аби вільною я завітала до манів стігійських,
466] Геть одійдіть - таке право моє! - Хай рука чоловіча
467] Чистого тіла мого не торкне. Хто б не був той, котрого
468] Смертю моєю власкавити хоче,- прийме він радше
469] Вільної дівчини кров. І якщо на останнє прохання
470] Все ж відгукнетесь,- адже вас Пріама дочка закликає,
471] Не полонянка,- без викупу матері тіло віддайте:
472] Право сумне, щоб дочку схоронить, не за золото купить,-
473] Сльози хіба що проллє, бо яке ж нині золото в неї?»
474] Мовила, й плакав народ, не стримавши сліз, що їх діва
475] Стримала; й навіть сам жрець, мимоволі сплакнувши, насилу
476] Гостре залізо ввігнав у дівочі оголені груди.
477] Легко торкнувшись коліном землі, затуляючи рану,
478] Мить передсмертну свою вона тихо, погідно зустріла.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 26 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |