2) у Податковому кодексі [42], як і раніше, не передбачено сплати необхідних платежів до бюджету за використання природних ресурсів, залишилися без змін порядок і ставки оподаткування рентними платежами видобутку нафти, природного газу й газового конденсату. Система стягнення рентних платежів дає можливість нафтогазовим компаніям отримувати надприбутки, а держава при цьому втрачає значну частину доходу від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим особам.
В Україні оподаткування рентними платежами здійснюється залежно від обсягу видобутку вуглеводнів, що унеможливлює перехід до системи платежів із застосуванням принципу рентного доходу. У результаті рентна плата платиться практично в однаковому розмірі від обсягу добутих корисних копалин незалежно від величини отриманого компаніями прибутку. Однак у проекті Податкового кодексу [42] України збережено чинний порядок. А якщо врахувати пропоноване скорочення загальної ставки оподаткування на 5% і збереження чинного порядку сплати рентних платежів, то ситуація з використанням природних ресурсів - народним надбанням, швидше, буде схожа на їхню роздачу.
Загалом податкова політика щодо оподатковування природних ресурсів має відповідати двом критеріям. Це дотримання правила оподаткування частини додаткового доходу, отриманого підприємствами внаслідок використання державних активів у вигляді природних ресурсів і при цьому не пов'язаного з результатами їхньої підприємницької діяльності (рентні платежі). Крім того, необхідно здійснювати збір коштів за спеціальне використання природних ресурсів, розмір яких має покривати видатки держави на їхнє відновлення й утримування відповідної інфраструктури (збір за спеціальне використання водних, лісових ресурсів та інші);
3) безсистемні галузеві податкові пільги і преференції стали своєрідним консерватором недостатнього розвитку галузей народного господарства, гальмом для розв'язання соціальних проблем і питань у галузі, масштабним резервом недоодержання доходів до державної скарбниці;
4) протягом останнього десятиліття в податкове законодавство щорічно вносилися зміни, чим розв'язувалися окремі проблеми, але водночас зачіпалися застарілі базові принципи оподаткування й основи податкової системи. У результаті безсистемність внесення цих змін призвела до того, що українське податкове законодавство можна охарактеризувати як занадто складне, суперечливе і заплутане, що призводить до його неефективності, нестабільності й непередбачуваності.
Як вже зазначалося вище, Податковий кодекс [42] має враховувати інтереси як держави, так і платників податків. Ще до прийняття Кодексу в Україні спостерігалась тривожна тенденція – зростала кількість підприємців-фізичних осіб, що припиняють свою діяльність. На запитання, чому підприємці припиняють свою діяльність (адже розділ 14, який стосується підприємництва, ще не прийнято), один з них відповів, що люди інтуїтивно відчувають: влада ніколи не робить чогось позитивного на їхню користь. Завжди, коли мова йде про наповнення казни, вона піклується лише про власні інтереси. У більшості своїй це відбувається за рахунок платників податків. А тому, навіть не бачивши Податкового кодексу, підприємці апріорі знають, що будь-які зміни лише погіршать їхнє становище [22, с.11].
У червні минулого року до парламенту поступив проект закону про спрощену систему для підприємців (реєстр. №4549-2) по представленню народного депутата А. Гриценко [41]. Особливість цього документу відносно малого бізнесу – диференційований розмір єдиного податку і спосіб його визначення в залежності від видів діяльності, збільшення існуючого розміру єдиного податку у розмірі 200 грн. до 350 грн., зміна структури єдиного податку на користь ПФУ, сплата мінімального пенсійного внеску в солідарну систему, амністія на борги спрощенців перед ПФУ. Високодохідними сферами малого і середнього бізнесу в межах спрощеної системи пропонується сплачувати на вибір: 10% від сукупного доходу або 6% плюс НДС. У результаті підприємцям-фізичним особам не потрібно було б утворювати юридичні особи, приймати до штату бухгалтера, вести загальний облік, звітність [22, с.11].
За словами О. Кузьміна [22, с.12], влада впустила можливість структурувати малий і середній бізнес у корисному державі напрямку. Необхідно було створювати такі закони, у тому числі податкові, які стимулювали би виробництво, інноваційну діяльність, наприклад венчурну. Вона би сформувала заінтересованість малих підприємств у об’єднанні з крупними компаніями.
Підбиваючи підсумки можна сказати, що головною проблемою української податкової політики була велика кількість податкових законів і підзаконних актів, які суперечили один одному. З 2011 року набув чинності Податковий кодекс [42] та він не усунув цих протиріч і потребує перегляду.
Висновки до першого розділу.
Таким чином, можна сказати, що виникнення податків пов’язане з ускладненням суспільних відносин, з розвитком ринкових відносин та появою держави.
Суть і призначення податків нашого часу істотно відрізняються від найперших податків. Спершу податки носили тимчасовий характер та збиралися на утримання армії. Основними податками були поземельний та подушний податки. З часом податки набувають регулярного характеру і призначаються для проведення водопроводу, укріплення міста, роздачі грошей для бідних та інші соціальні цілі.
З розвитком держави податки набувають все більшого значення та потребують регулювання. В результаті виникає податкова політика.
Податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів) у взаємозв’язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою, і критерієм її ефективності.
Виділяють фіскальну та економічну цілі податкової політики, які можуть змінюватися під впливом економічної ситуації в країні. Цілі податкової політики
обумовлені соціально-політичним ладом суспільства.
Залежно від механізмів реалізації податкову політику поділяють на два типи – дискреційну і не дискреційну, а залежно від величини податкового тиску на три типи – стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій.
Податкова політика України має багато недоліків, основними серед яких є: високий рівень податкового навантаження, нестабільність податкового законодавства, недосконала система пільг, недостатня узгодженість і суперечливість окремих законодавчих норм, що створюють умови для ухилення від сплати податку.
Вирішення цих проблем можливе шляхом усунення протиріч у податковому законодавстві та його суперечностей з іншими законодавчими і нормативними актами. Вдосконалення інституту відповідальності платників податків та підвищення рівня їхньої податкової культури також сприятиме поліпшенню ситуації, що склалася у сфері оподаткування, а як результат і в усій економіці.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВПЛИВУ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ НА ДОХОДИ БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ.
2.1. Вплив та співвідношення прямих та непрямих податків в встановленні податкової системи.
Поділ податків на прямі і непрямі пов’язаний з методом їх встановлення. Прямі податки (податок на прибуток, на доходи, на власність тощо) безпосередньо пов’язані з характеристиками платника податку: ними обкладаються доходи фізичних та юридичних осіб, а непрямі (акцизи, мито, фіскальні монополії) – з діяльністю, якою займається платник податків. Тому ними обкладаються ресурси, види діяльності, товари та послуги. Отже, прямі податки орієнтовані на обкладання доходів підприємництва чи населення, а непрямі – спрямовані на кінцеве споживання. Способи розмежування прямих і непрямих податків відбито в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Способи розмежування прямих та непрямих податків [33, c.58-69].
Показник | Прямі податки | Непрямі податки |
Ознака сплати | Сплачує та несе податкове навантаження одна особа | Сплачує одна особа, а несе податкове навантаження інша |
Участь в утворенні ціни | Включається до ціни на стадії виробництва | Включається до ціни на стадії реалізації |
Способи стягнення | За деклараціями, за кадастрами | За тарифами |
Джерело сплати | Дохід, майно | Витрати на споживання товарів та послуг |
Складність визначення податкового зобов’язання | Відносно складні розрахунки | Відносно прості розрахунки |
Характер оподаткування | Відносно прогресивне | Відносно регресивне |
Податкова система – це сукупність встановлених у країні податків, які взаємопов’язані, органічно доповнюють один одного, не суперечать системі в цілому та іншим її елементами [34, с.23].
Податкова система – це сукупність різних видів податків та обов’язкових платежів, які справляються в державі, а також форми і методи побудови самої системи [30, с.5].
Для того щоб податкова політика давала позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи. Наукові основи побудови податкової системи повинні спиратись на такі вимоги, як системність, встановлення визначальної бази цієї системи та формування правової основи і вихідних принципів.
Як відомо, в класифікації податків розрізняють прямі і непрямі податки. Приділяючи увагу прямим податкам, треба зазначити, що вони встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування.
Запропонуємо чотири способи розмежування прямих і непрямих податків:
- перший — у залежності від ознак сплати (прямі — і сплачує, і несе одне обличчя; непрямі — сплачує одне обличчя, а несе — інше);
- другий — у залежності від участі в утворенні ціни (прямі податки включаються в ціну на стадії виробництва у виробників; тільки на стадії реалізації як надбавка до ціни товару);
- третій – у залежності від способу стягування (прямі – по декларації і по кадастрах; непрямі – по тарифам);
- четвертий – по джерелу сплати (прямі – з виробництва цінностей: доходу і майна; непрямі – зі споживання цінностей: витрат і користування речами).
Виходячи з цих розмежувань можна сформулювати визначення прямих і непрямих податків. Прямі податки — це податки, стягнуті в результаті придбання й акумулювання матеріальних благ, що залежать від доходу чи майна, і платниками, якими безпосередньо є власники цих доходів чи майна. Непрямі податки - податки на товари і послуги, що встановлюються як надбавка до цін на товари або тарифи на послуги і не залежать від доходів платників податків. Податок входить до ціни на стадії реалізації.
Прямі податки мають у своїй основі або особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів.
Виходячи з цих аспектів, прямі податки в економічній літературі підрозділяють на дві підгрупи: реальні й особисті.
Різниця між ними складається в пріоритетності платника й об'єкта оподаткування. При особистому оподатковуванні первинним виступає платник, а вторинним — об'єкт оподаткування. При реальному оподатковуванні, навпаки, первинним є об'єкт оподаткування, а вторинним - платник.
Найважливішими видами прямих податків в Україні є податок на прибуток і прибутковий податок. Прибутковий податок стягується з фізичних осіб, виходячи з їхніх сукупних доходів. Податок на прибуток з юридичних осіб вишукується, виходячи з прибутку підприємства, одержуваної як різниця валових доходів і валових витрат підприємства. Встановлення одночасне цих двох видів дає можливість державі охопити оподаткуванням весь створений валовий дохід.
Розглядаючи ретельніше прибутковий податок треба відмітити, що в залежності від форми доходу,індивідуальної чи узагальненої, прибутковий податок поділяється на види: податок з фізичних осіб і юридичних осіб. Таке "подвійне" встановлення цього податку дає можливість оподатковувати весь створений валовий доход, а також здійснювати регулювання співвідношення між ними. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати та інших доходів. Податок з юридичних осіб стягується із загального доходу підприємства, у формі якого виступає прибуток.
У даний час прямі податки складають основу податкових систем держав з розвитий ринковою економікою, тому що вони мають ряд переваг у порівнянні з іншими видами податків. Основні переваги прямого оподаткування полягають у наступному:
1. Економічні – прямі податки дають можливість установити пряму залежність між доходами платника і його платежів у бюджет.
2. Регулюючі — у країнах з розвитий ринковою економікою пряме оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного споживання, ділової активності і т.д.).
3. Соціальні — прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що великі податкові витрати мають ті члени суспільства, у яких більш високі доходи.
Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу вважається найбільш справедливим.
Однак слід зазначити і недоліки прямих податків:
1. Організаційні – пряма форма оподаткування вимагає складного механізму стягування податків, тому що зв'язана з досить складною методикою ведення бухгалтерського обліку і звітності.
2. Контрольні — контроль надходження прямих податків вимагає істотного розширення податкового апарата і розробки сучасних методів обліку і контролю платників.
3. Поліцейські — прямі податки зв'язані з можливістю ухиляння від сплати податків через недосконалість фінансового контролю і наявності комерційної таємниці.
4. Бюджетні – пряме оподаткування вимагає визначеного розвитку ринкових відносин, тому що тільки в умовах реального ринку може формуватися реальна ринкова ціна, а отже, і реальні доходи (прибуток), однак з такою же імовірністю можуть мати місце і збитки. Тому прямі податки не можуть бути стабільним джерелом доходів бюджету.
Сформовані податкові системи свідчать, що непрямі податки відіграють значну роль у формуванні доходів держави і податковому регулюванні. Історично основним видом непрямих податків був акциз, при якому об'єктом обкладання, як правило, виступала вартість товарів, що мали специфічну особливість (тютюн, алкогольні напої, легкові автомобілі), або рівень споживання яких істотно залежав від зміни цін. В даний час у більшості країн в акцизні групи товарів включені: алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин, легкові автомобілі, коштовності, інші предмети розкоші. Розвиток непрямого оподаткування привело до появи податку з обороту (своєрідного універсального акцизу), що у ряді країн трансформувався в податок із продажів, або податок на додаткову вартість. Останній широко застосовується в Західній Європі, де формує більш половини надходжень у бюджет від непрямих податків. Найважливішим видом непрямого податку в Україні також є податок на додаткову вартість.
Подібного роду непрямі податки являють собою податки на споживання і реалізуються в цінах на товари, тому тягар непрямого оподаткування падає на ті групи населення, що характеризуються більш високим рівнем споживання.
Одним з видів непрямих податків є надходження від зовнішньоекономічної діяльності, що виступають у формі різного роду митних відрахувань. Цей тип платежів застосовується як у традиційних непрямих податках (акцизах на товари, що ввозяться, і податку на додаткову вартість, що нараховується на імпортовані товари), так і в тісно примикаючих до них мит, що давно і традиційно використовувалися державою як джерело додаткових доходів, так і як інструмент регулювання внутрішнього ринку, захисту національних товаровиробників.
Непрямі податки часто так називають, тому що ці податки є однієї з причин росту цін на споживчі товари, і сплачуються споживачами побічно у виді більш високої плати за товари, тобто відмітна ознака непрямих податок-це завуальована від щирих платників (кінцевих споживачів) форма витягу частини вони доходів.
При стягуванні непрямих податків виникають правовідносини, у яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган.
Формально непрямі податки стягуються по пропорційним ставкам (тарифам).
Кожен фактичний платник податків сплачує при покупці товару однакову суму податку, незалежно від одержуваного доходу. Але за своєю сутністю непрямі податки регресивні, тому що чим вище доход, тим менше питома вага цих податків у доході споживача і, навпаки, чим нижче доход, тим більше питома вага даних податків. Виходячи з цього, непрямі податки є самими соціально несправедливими.
Універсальні форми непрямих податків - акцизи, при перенесенні їхнього стягування зі сфери реалізації в сферу виробництва мають багато ознак прямого оподаткування, насамперед, чітко позначений об'єкт оподаткування - обсяг обороту чи додана вартість. При цьому об'єкти оподаткування частково збігаються: пряма форма — податок на прибуток и непряма форма — податок на додаткову вартість, частину якої складає той же прибуток. З погляду платника це практично однакові податки.
Тільки податок на додану вартість безпосередньо включається в ціну, а податок на прибуток враховується при встановленні ціни тільки через рівень рентабельності (прибутковості) товарів, робіт чи послуг. У той же час податок на додаткову вартість обмежує норму прибутку підприємств. Це свідчить про те, що відмінності між прямими і непрямими податками в сучасних умовах не дуже істотні. Також прямими і непрямими податками рівною мірою обкладаються доходи споживачів — носіїв податків, так як в одному випадку непрямі податки виступають у виді надбавки до ціни, а в іншому — прямі податки включаються в ціну товарів на стадії виробництва.
Останнім часом високими темпами розвивається в країнах з ринковою економікою цільове оподаткування для фінансування системи соціального страхування. Причому загальна тенденція росту податків на соціальне страхування щодо валового внутрішнього продукту і загальної суми податкових доходів держави зберігається, у тому числі й в Україні.
2.2. Податкова політика, як метод державного регулювання системи оподаткування.
Питання податкової політики постійно обговорюється як економістами, так і політиками. Разом з тим, у світі ще не знайдено підходу до побудови такої податкової системи, яка б повністю задовольнила і державу, і платника податків.
Податкова політика, і, як наслідок, податкова система кожної держави - одна з головних складових формування і розвитку економіки. Вона визначає умови і рівень розвитку держави, її соціальної сфери, обороноздатності, внутрішньої і зовнішньої політики. Впливають на неї і географічне положення країни, і традиції народу. Ось чому податкова система повинна будуватися з урахуванням багатьох факторів, які в тій чи іншій мірі можуть впливати на результати її функціонування. При всьому цьому податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання:
- з одного боку, встановлення оптимальних податків, які не будуть стримувати розвиток підприємництва;
- з другого боку, забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних і соціальних потреб [5].
Дамо визначення терміну «податкова політика». Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків [24]. Саме через податкову політику держави відбувається становлення і розвиток податкової системи держави. Основними принципами податкової політики є фіскальна і економічна ефективність, соціальна справедливість.
Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатність доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.
Перехідні процеси в нашій країні проходять надзвичайно складно і неоднозначно, а іноді й болісно. У таких умовах не вдалось обійтись без помилок, упущень і прорахунків. Тут впливали як суб'єктивні, так і об'єктивних причини, позначився брак досвіду та кваліфікованих кадрів, науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду.
Податкова політика оказує значний вплив на розвиток і благополуччя суспільства, адже податкам властива перерозподільна функція.
З пункту 2.1 бачимо,що існує залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів, як життєвий рівень населення країни, рівень його культури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення механізму стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, властивості системи оподаткування мінімізувати ухилення від їх сплати [38, с. 66].
Держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати цю ситуацію не можна. Адже головне при цьому те, що займи треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих же самих податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Таким чином, державні займи — це не що інше, як відстрочені на майбутнє податки, збори й обов'язкові платежі. Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити таким чином: який із способів — податки чи займи — краще відповідає найвищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл наявних та завжди обмежених ресурсів між державою та приватним сектором. Як і податки, збори й обов'язкові платежі займи окремо чи в комплексі впливають на соціально-економічний стан в країні, на суспільне багатство, особисте благополуччя громадян [28, с. 33].
Проаналізуймо ефективність податкової політики України за розмірами податкових надходжень до державного бюджету у 2009-2011 роках за основними видами податків [19]. Дані представимо у табл. 2.2 [19].
Данні, наведені у табл. 2.2, переведемо у відсотки для визначення рівня виконання бюджету (табл. 2.3). Для цього реально отримані надходження розділимо на заплановані надходження.
З наведених даних видно, що податкові надходження до держбюджету у 2009-2011 роках не виконуються у запланованих обсягах, за виключенням: податку на прибуток підприємств (2009 році його фактичні надходження перевищували заплановані на 12,3 % (5196881989,16 грн.)), вивізного мита (у 2010 році перевищення фактичних находжень над запланованими складало 29,9 % (87985847,04 грн.)) акцизного збору з ввезених товарів (у 2011 році 5,2 % (226812584,97 грн.) понад заплановані надходження), ввізного мита (2010 року
Таблиця 2.2
Податкові надходження до держбюджету у 2009-2011 роках, грн. коп.
Група податків | 2009/ | 2010/ | ||||||||
план | факт | план | факт | план | факт | план | факт | план | факт | |
Податок на прибуток підприємств
| 42 259 457 585,00 | 47 456 339 574,16 | + 72 839 282,00 | - 14 886 537 062,07 | 42 332 296 867,00 | 32 569 802 512,09 | - 2 221 564 482,00 | + 7 399 406 268,14 | 40 110 732 385,00 | 39 969 208 780,23 |
ПДВ | 99 292 722 384,00 | 92 082 618 591,21 | - 1 649 728 277,00 | - 7 485 962 742,16 | 97 642 994 107,00 | 84 596 655 849,05 | - 6 950 491 807,00 | + 1 719 259 900,97 | 90 692 502 300,00 | 86 315 915 750,02 |
Акцизний збір із вироблених в Україні товарів | 11 133 120 000,00 | 10 124 955 336,71 | + 8 128 901 400,00 | + 7 459 594 377,02 | 19 262 021 400,00 | 17 584 549 713,73 | + 6 079 978 600,00 | + 5 435 339 102,82 | 25 342 000 000,00 | 23 019 888 822,55 |
Акцизний збір із ввезених на територію України товарів | 2 573 125 400,00 | 2 553 002 841,31 | + 1 814 234 600,00 | + 1 136 998 381,81 | 4 387 360 000,00 | 3 690 001 223,12 | - 13 360 000,00 | + 910 811 361,85 | 4 374 000 000,00 | 4 600 812 584,97 |
Ввізне мито | 12 096 000 000,00 | 11 932 823 799,13 | - 1 713 090 400,00 | - 5 604 008 524,51 | 10 382 909 600,00 | 6 328 815 274,62 | - 1 992 909 600,00 | + 2 227 595 428,21 | 8 390 000 000,00 | 8 556 410 702,83 |
Вивізне мито | 364 840 000,00 | 197 418 374,66 | - 70 120 000,00 | + 185 287 472,38 | 294 720 000,00 | 382 705 847,04 | + 82 238 000,00 | - 87 909 783,95 | 376 940 000,00 | 294 796 063,09 |
Таблиця 2.3
Виконання держбюджету в 2009-2011 роках, %
Група податків | Виконання бюджету по роках, % | ||||
2009/ | 2010/ | ||||
Податок на прибуток підприємств | |||||
ПДВ | 112,3 | - 35,4 | 76,9 | + 22,7 | 99,6 |
Акцизний збір із вироблених в Україні товарів | 92,7 | - 6,1 | 86,6 | + 8,6 | 95,2 |
90,9 | + 0,4 | 91,3 | - 0,5 | 90,8 | |
Акцизний збір із ввезених на територію України товарів | |||||
Ввізне мито | 99,2 | - 15,1 | 84,1 | + 21,1 | 105,2 |
Вивізне мито | 98,7 | - 37,7 | + 41 | ||
| 54,1 | + 75,8 | 129,9 | - 51,7 | 78,2 |
Розглянемо видатки з держбюджету на підвищення рівня суспільного благополуччя. Видатки також згрупуймо у загальні групи і представимо у вигляді табл. 2.3.
Видатки держбюджету на соціальні цілі у 2009-2011 роках виконувалися не в повному обсязі. Видатки, як і надходження, своє найменше значення (за фактом) мають у 2010 році, а найбільше – у 2011.
Загалом порівнюючи фактичні видатки з держбюджету у 2008 і 2010 роках можна сказати, що при розподілі коштів найбільшу увагу держава приділяє соціальному захисту та освіті населення (на освіту витрачається у 3 рази більше ніж на охорону здоров’я). Щодо соціального захисту та соціального забезпечення, то основним напрямком видатків є соціальний захист пенсіонерів. У 2008 році цей напрямок видатків було виконано у розмірі 100%, а у 2010 році видатки на соціальний захист пенсіонерів збільшився з 40 256 618 500 грн. до 64 086 500 106 грн. (приблизно у 1,5 рази) та були виконані у розмірі 99%. Найменше коштів витрачається на соціальний захист безробітних: 9 547 683 грн. у 2008 році та 8 683 374 грн. у 2010. У цій сфері у 2010 році порівняно з 2008 видатки зменшилися.
Отже, тепер дослідимо податкові надходження до місцевого бюджету Луганської області, як джерела фінансування соціально-економічного розвитку області.
Таблиця 2.4.
Видатки держбюджету у 2009-2011 роках
№ | Видатки (допомоги) | 2009/ | 2010/ | ||||||||
план | факт | план | факт | план | факт | план | факт | план | факт | ||
|
| ||||||||||
1) |
Житлово-комунальне господарство
| 1 118 963 542,78
| 443 970 476,90
| - 721 678 921,56 | - 173 341 481,81 | 397 284 621,22
| 270 628 995,09
| + 624 642 915,16 | + 573 777 828,27 | 1 021 927 536,38
| 844 406 823,36
|
2) | Охорона здоров'я
| 7 974 370 181,83
| 7 365 508 325,69
| + 67 924 235,36 | + 169 446 352,12 | 8 042 294 417,19
| 7 534 954 677,81
| + 1 066 026 443,03 | + 1 224 066 745,1 | 9 048 320 860,22
| 8 759 021 422,91
|
3) | Духовний та фізичний розвиток
| 3 175 709 850,15
| 2 917 600 089,32
| + 332 990 647,5 | + 299 123 080,95 | 3 508 700 497,65
| 3 216 723 170,27
| + 1 889 867 213,92 | + 1 948 804 890,26 | 5 398 567 711,57
| 5 165 528 060,53
|
4) | Освіта
| 22 641 391 499,81
| 21 554 274 162,52
| + 3 151 436 878,34 | + 2 371 405 211,9 | 25 792 828 378,15
| 23 925 679 374,42
| + 4 786 847 141,55 | + 4 881 850 676,55 | 30 579 675 519,70
| 28 807 530 050,97
|
Продовження табл. 2.4. | |||||||||||
5) | Соціальний захист та соціальне забезпечення
| 52 467 428 409,27
| 50 798 307 292,74
| + 1 441 395 336,11 | + 719 254 567,74 | 53 908 823 745,38
| 51 517 561 860,48
| + 17 109 358 015,52 | + 17 793 747 171,79 | 71 018 181 760,90
| 69 311 309 032,27
|
5.1) | Соціальний захист на випадок непрацездатності
| 962 116 843,34
| 928 098 633,70
| - 334 575 518,95 | - 347467177,09 | 627 541 324,39
| 580 622 456,61 | - 1 356 171 811,23 | + 99 335 859,6 | 728 631 214,84
| 679 958 316,21
|
5.2) | Соціальний захист пенсіонерів
| 40 256 618 500,00
| 40 256 618 500,00
| + 8 709 990 800,00 | + 7 656 181 736,00 | 48 966 609 300,00
| 47 912 800 236,00
| + 15 804 243 700,00 | + 16 173 699 870,00 | 64 770 853 000,00
| 64 086 500 106,00
|
5.3) | Соціальний захист ветеранів війни та праці
| 422 802 900,00
| 412 483 472,88
| - 9 583 500,00 | - 2 900 362,3 | 413 219 400,00
| 409 583 110,58
| + 194 363 595,05 | + 181 238 107,18 | 607 582 995,05
| 590 821 217,76
|
5.4) | Соціальний захист сім'ї, дітей та молоді
| 92 032 985,64
| 77 007 307,30
| - 20 074 423,29 | - 6 912 146,73 | 71 958 562,35
| 70 095 160,57
| + 285 478 037,65 | + 266 175 965,52 | 357 436 600,00
| 336 271 126,09
|
5.5) | Соціальний захист безробітних
| 40 425 261,93
| 9 547 683,56
| - 32 196 591,75 | - 1 635 414,44 | 8 228 670,18
| 7 912 269,12
| + 29 924 542,01 | + 771 105,82 | 38 153 212,19
| 8 683 374,94
|
Продовження табл. 2.4. | |||||||||||
5.6) | Допомога на забезпечення житлом
| 1 956 472 580,00
| 857 976 473,93
| - 969 183 004,00 | - 579 396 552,21 | 987 289 576,00
| 278 579 921,72
| + 574 482 884,00 | + 548 230 107,7 | 1 561 772 460,00
| 826 810 029,42
|
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 26 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |