Страхування як економічне явище існує багато століть. За давніх часів у людей виникла потреба у відшкодуванні збитків. Різні народи споруджували спеціальні сховища для зберігання запасів провізії на 6 страница

• вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;

• повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Підставою для виплати страхових відшкодувань є умова, передбаче­на в договорі страхування (добровільне страхування) або в законодав­чому акті (обов'язкове страхування), а також заява страхувальника й акт про страхову подію. Акт складає страховик або уповноважена ним особа.

Відмова у виплаті страховиком відшкодувань можлива, якщо:

• мали місце навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку;

• страхувальник навмисно надав неправдиві відомості про об'єкт стра­хування при укладанні або переукладанні договору страхування;

• страхувальник раніше отримав відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної в їх заподіянні;

• страхувальник несвоєчасно повідомив страховика про настання стра­хового випадку без поважної причини або створив перешкоди стра­ховику у визначенні обставин, характеру і розміру збитків. Відповідно до законодавства України договір страхування набирає

чинності:

1) при сплаті страхової премії готівкою — з моменту підписання договору представником страхової компанії й страхувальником;

2) при безготівковому розрахунку — з моменту, що вказаний у полісі (але не раніше від дня списання коштів із розрахункового рахунку страхувальника для зарахування їх на рахунок страхової компанії).

Дія договору страхування закінчується о 24 год того дня, що вказа­ний у полісі як день припинення дії договору, якщо інше не передбаче­но відповідними правилами страхування.

Факт укладання договору страхування може засвідчуватися страхо­вим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страху­вання. На ринку страхових послуг поширюється продаж страхових полісів, у яких усі умови страхового договору передбачені в односто­ронньому порядку. Придбавши такий поліс, страхувальник погоджується із запропонованими умовами.

Страховий поліс — це документ (іменний або на пред'явника), що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором (добровільне) або підтверджує умови обов'язкового страху­вання згідно з чинним законодавством (без укладання договору) і містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку визначену умовами договору страхування суму коштів.

5.2. Організаційна структура страхування

Страхування як економічна категорія охоплює такі елементи; ризико­ві обставини, ситуацію ризику, вартість (оцінку) об'єкта страхування, страхову подію, страхову суму, страховий внесок, страховий випадок, збиток страхувальника, страхову виплату. Взаємозв'язок між цими еле­ментами створює організаційну структуру страхування (рис. 5.1).

Будь-який ризик є сукупністю ризикових обставин, тобто набором істотних чинників, які впливають на стан об'єкта страхування і були виявлені в процесі реєстрації ризику.

Розрізняють об'єктивні і суб'єктивні ризикові обставини. Об'єктивні ризикові обставини не залежать від волі та свідомості людей (стихійні сили природи). Суб'єктивні ризикові обставини пов'язані з волею та свідомістю людей. У разі укладання договору страхування страхуваль­ник бере до уваги як об'єктивні, так і суб'єктивні ризикові обставини.

Оцінювання вартості ризику — це визначення ймовірності настан­ня події, на випадок якої здійснюється страхування, та її наслідків, які виражені в грошовій формі.

Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні стра­хового випадку.

Страхова сума в договорі страхування може бути встановлена за кож­ним об'єктом і ризиком, прийнятим на страхування, або за кожним стра­ховим випадком для визначення максимальних зобов'язань страховика.

Паралельно можна встановити загальну страхову суму за договором (агрегатний ліміт відповідальності страховика). У разі виплати стра­хового відшкодування в розмірі загальної страхової суми зобов'язання страховика припиняються.

Визначення розміру страхової суми залежить від форми здійснення страхового зобов'язання. Для обов'язкових видів страхування постано­вами Кабінету Міністрів України встановлюється мінімально можливий розмір страхових сум. При здійсненні добровільних видів страхування розмір страхової суми залежить від домовленості сторін.

Страхову виплату можна здійснювати у вигляді страхового відшко­дування або страхової суми.

Страхове відшкодування — грошова сума, що виплачується стра­ховиком у разі настання страхового випадку в майновому страхуванні та страхуванні відповідальності. Страхова сума виплачується страхо­виком за договорами особистого страхування.

Суму, що підлягає виплаті за договорами особистого страхування, можна визначати у відсотках від встановленої у договорі страхування страхової суми, розмір якої залежить від виду травматичного ушко­дження, або у фіксованому розмірі (чи в обсязі встановленого відсотка від страхової суми) за кожний день втрати працездатності.

Страхову суму не встановлюють для страхового випадку, в разі на­стання якого здійснюють регулярні, послідовні страхові виплати у ви­гляді ануїтету.

У майновому страхуванні встановлена страхова сума не може переви­щувати дійсної вартості майна (страхової вартості об'єкта страхування). Страхову вартість об'єкта страхування визначають під час укладання договору страхування за діючими цінами і тарифами. При цьому стра­ховик має право провести оцінювання вартості майна.

Договором страхування можна встановити страхову суму, розмір якої нижчий від страхової вартості майна. Законом установлене правило, відповідно до якого у разі настання страхового випадку страховик має право, якщо інше не передбачено договором страхування, компенсувати лише частку збитку. При цьому частка збитку, що підлягає страховому відшкодуванню, буде пропорційна відношенню страхової суми до страхо­вої вартості застрахованого майна. При страхуванні майна договір страху­вання також може містити зобов'язання страховика компенсувати не- прямі збитки, зокрема витрати страхувальника на рятування застрахо­ваного майна в розмірі, встановленому у відсотках від страхової суми.

При страхуванні відповідальності страхова сума визначає межу гро­шових зобов'язань страховика в компенсації шкоди або збитку.

Договори страхування відповідальності можна укладати з установ­ленням і без установлення страхової суми, тобто страховик заздалегідь бере зобов'язання компенсувати в повному обсязі збиток, завданий дія­ми страхувальника.

Страхова сума за договором страхування відповідальності може ста­новити фіксоване значення за кожним страховим випадком. Це означає, що в період дії договору страхування при настанні страхового випадку зобов'язання страховика здійснюватимуться, виходячи із встановленої в договорі страхової суми у визначеному розмірі без зменшення розмі­ру страхової суми на розмір раніше здійснених страхових виплат за попередніми страховими випадками. Страховики рідко включають ці умови в договори страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування, на підставі якої розраховують страхову премію.

Страхові тарифи при обов'язковій формі страхування встановлюють­ся законами про обов'язкове страхування або уповноваженим законом органом виконавчої державної влади. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюють за допомогою актуарних розрахунків.

Розмір тарифів залежить від кількості фактичних статистичних да­них. При встановленні конкретного страхового тарифу використовують систему ризикових коефіцієнтів, які дають змогу враховувати багато чинни­ків, що впливають на ймовірність настання страхових випадків, наприклад під час страхування активного, спортивного та екстремального туризму.

За допомогою науково обґрунтованих страхових тарифів (рис. 5.2) забезпечується оптимальний розмір страхового фонду. Тарифна ставка, що лежить в основі страхового внеску, називається брутто-стпавкою. Вона складається з нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка потрібна для формування страхового фонду, що призначений для виплат стра­хового відшкодування. Навантаження потрібне для покриття наклад­них витрат страховика. Залежно від виду страхування воно становить 9...40 %.

Тарифна політика в галузі страхування ґрунтується на цілеспрямо­ваній діяльності страховика у встановленні, уточненні та упорядкуванні страхових тарифів в інтересах успішного та беззбиткового розвитку страхування. Вона ґрунтується на таких основних принципах.

Еквівалентність інтересів сторін страхування свідчить про те, що нетто-ставка має максимально відповідати ймовірності настання збит­ку. Саме завдяки виконанню цього принципу забезпечується повернення коштів страхового фонду впродовж страхового тарифу деякій сукуп­ності страхувальників.

Доступність страхових тарифів для широкого кола страхувальни­ків, яка перебуває в прямій залежності від кількості страхувальників та об'єктів страхування. Чим більше коло застрахованих осіб та об'єктів охоплює страхування, тим менша частка страхової суми припадає на кожного в розподілі збитку.

Стабільність розмірів страхових тарифів протягом тривалого часу спрямована на посилення іміджу страхової компанії серед страху­вальників. Підвищення тарифних ставок можливе лише у разі постій­ного підвищення страхової суми для забезпечення беззбитковості страхування.

Розширення обсягу страхової відповідальності, яке забезпечується зниженням показників збитковості страхової суми.

Забезпечення самооплатності та рентабельності страхових опе­рацій. Страхові тарифи мають формуватися так, щоб надходження страхо­вих платежів постійно покривали витрати страховика та забезпечували перевищення надходжень над витратами (прибуток страховика).

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) — плата, за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику і згідно з договором страхування. Страховими внесками є конкретнії окремі частини загальної страхової премії (страхового платежу), що j неодноразово сплачуються страхувальником відповідно до умов договору ] страхування.

За рахунок страхових премій страхувальників формується страховий фонд та обсяг коштів, потрібних для покриття накладних витрат страховика. Страхову премію можна сплатити одноразовим внеском або внести частками у розмірах і в строки, встановлені договором. Дого­вір страхування набирає чинності після сплати всієї або першої части­ни страхової премії (платежу, внеску).

Страховий внесок являє собою періодичний платіж страхувальника і математично може бути виражений як добуток тарифної ставки на страхову суму, поділений на 100. Крім того, у структурі внеску вирізняють знижки та надбавки (рис. 5.3). Знижки зі страхового внеску є формою заохочення страхувальника, який виконує свої обов'язки щодо збере­ження застрахованого майна та регулярно поновлює договірні відно­сини зі страховиком.

Надбавка — це частина страхового тарифу, яка безпосередньо не пов'язана з формуванням страхового фонду. Надбавка забезпечує над­ходження коштів для:

1) покриття витрат на здійснення страхування (оплата праці стра­хових працівників, утримання приміщення та обладнання, реклама тощо);

2) формування резервних фондів за ризиковими видами страхування;

3) фінансування запобіжних заходів.

Розрізняють такі види страхового внеску.

Ризиковий внесок являє собою чисту нетто-премію, тобто частину страхового внеску, призначену для покриття ризику.

Ощадний внесок — це накопичувальний внесок, який сплачуєть­ся під час укладання договорів страхування життя. Він призначений для покриття платежів страхувальника після закінчення строку страху­вання.

Нетто-ставка — частина страхового внеску, необхідна для покриття страхових платежів у визначений проміжок часу за певним видом страху­вання. Величина нетто-ставки залежить від ризику. Структура нетто- ставки залежить від виду страхування. В особистому страхуванні нет- то-ставка включає ризиковий внесок, ощадний внесок та гарантійну над­бавку, у майновому страхуванні — ризиковий внесок і гарантійну над­бавку.

Достатній внесок — це внесок у розмірі, достатньому не тільки для покриття страхових платежів, а й для покриття витрат страховика. До­статній внесок дорівнює сумі нетто-ставки навантаження, включеної в витрати страховика, або достатній внесок становить брутто-ставку без прибутку.

Брутто-ставка є тарифною ставкою страховика. Вона складається з нетто-ставки та навантаження, призначеного для покриття витрат стра­ховика на ведення страхової справи, відрахування в резервні фонди, проведення превентивних заходів, рекламу тощо.

Збиток — це виражена у грошовій формі заподіяна шкода. Це може бути реальний збиток (втрата, пошкодження майна або фізичні ушко­дження особи) або втрачена вигода (неотриманий прибуток).

Завдана об'єкту страхування внаслідок страхового випадку матері­альна шкода називається страховим збитком.

Страховий збиток включає два види збитків: прямі й непрямі.

Прямий збиток — це кількісне зменшення застрахованого майна (знищення, пошкодження, крадіжка) або зменшення вартості його ма- теріально-речової форми внаслідок страхового випадку, а також витра­ти на рятування майна та приведення його в належний стан після стра^ хового випадку.

Непрямий збиток виникає внаслідок знищення (пошкодження) майна або неможливості його використання після страхового випадку. Непрямий збиток є похідним від прямого збитку і є неодержаним при­бутком через перерву в господарській діяльності внаслідок зруйнуван­ня будинків, устаткування, знищення предметів праці, а також додат­ковими витратами, необхідними для налагоджування діяльності підпри­ємства.

Страхове відшкодування — це страхова виплата, яка здійсню­ється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, завданому застрахованому майну страхувальника або тре­тьої особи, якщо договором страхування не передбачена виплата стра­хувальнику відшкодування у визначеній сумі. Якщо страхова сума становить певну частку від вартості застрахованого об'єкта, страхове відшкодування виплачується у такій самій частці від визначених за страховою подією збитків, якщо інше не передбачено умовами страху­вання.

В особистому страхуванні страхова сума встановлюється страху^ вальником за згодою зі страховиком. Виплата за договором особистого страхування здійснюється страхувальнику або третій особі незалежно від сум, що належать їм за іншими договорами страхування, а також за соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням та в порядку відшкодування збитків.

Страхові винятки.

Франшиза. У договір страхування можна вно­сити різні застереження та умови. Одним із таких застережень є франши­за, що встановлюється для визначення мінімального розміру страхового зобов'язання при виплаті за договорами страхування (крім страхуван­ня життя).

Франшиза є частиною збитку, що залишається на відповідальності самого страхувальника і не відшкодовується страховиком згідно з до­говором страхування. Франшиза встановлюється в абсолютному розмірі або у відсотках від страхової суми, а в деяких випадках — у відсотках від страхової вартості об'єкта страхування або від розміру реально отриманого збитку. Спосіб установлення франшизи має бути зафіксо­ваний у договорі страхування.

Франшиза буває умовною і безумовною. Умовна, або інтегральна, франшиза — це умова звільнення страховика від відповідальності за збиток, що не перевищує встановленої суми, але повне покриття збитку страховиком, якщо розмір збитку перевищує значення встановленої договором страхування франшизи.

Безумовна у або ексцедентиа, франшиза застосовується без застере­ження. При безумовній франшизі збиток в усіх випадках відшкодо­вується за відрахуванням установленого відсотка франшизи.

Франшиза спрощує розрахунки між сторонами договору страхування у випадку завдання дрібних пошкоджень об'єкту страхування, здешев­лює страхові послуги (при встановленні франшизи передбачається знижка), підвищує відповідальність страхувальника за виконання умов договору страхування.

5.3. Система страхової відповідальності

Система страхової відповідальності є основною частиною договору страхування і визначає розмір, умови і методику здійснення страхового відшкодування збитку в майновому страхуванні та страхуванні відпо­відальності. Ця система визначає співвідношення між страховою су­мою, реальною вартістю майна, фактичним збитком і сумою сплачува­ного страхового відшкодування.

Застосовують такі системи страхової відповідальності:

• дійсної вартості;

• першого ризику;

• пропорційної відповідальності;

• відновлювальної вартості;

• граничної відповідальності.

Система дійсної вартості. Суму страхового відшкодування визна­чають виходячи з дійсної страхової вартості майна на дату підписання договору страхування. Страхове відшкодування дорівнює розміру за­страхованого збитку (прямому або прямому плюс сума непрямих збит­ків) за відрахуванням установленої франшизи.

Система першого ризику визначає розмір покриття збитку в межах страхової суми. Страхове відшкодування виплачують у розмірі збитку, але виплата не може перевищувати встановлену страхову суму. Другий ризик, тобто збиток, що перевищує страхову суму, не відшкодовується взагалі.

Система пропорційної відповідальності визначає виплату страхо­вого відшкодування пропорційно коефіцієнту покриття збитків через неповне страхування вартості об'єкта. Страхову суму встановлюють в обсязі, що не перевищує дійсної вартості об'єкта. Коефіцієнт покрит­тя збитків страховиком дорівнює відношенню страхової суми до стра­хової вартості об'єкта, а страхове відшкодування визначають мно­женням фактичного обсягу застрахованого збитку на коефіцієнт по­криття.

Система відновлювальноївартості означає, що страхове відшкоду­вання за об'єкт дорівнює вартості нового майна відповідного виду або робіт із відновлення певного майна до попереднього стану. Зношуван­ня майна можна не враховувати.

Система граничної відповідальності припускає наявність заздалегідь установленої межі сплачуваної суми страхового відшкодування у ви­гляді коефіцієнта покриття збитку. Величину відшкодування збитку визначають як добуток установленого коефіцієнта покриття на різни­цю між заздалегідь установленою межею і реально досягнутим страху­вальником рівнем прибутку. Якщо в разі настання страхового випадку рівень реального прибутку страхувальника буде меншим за встановле­ну межу, то відшкодуванню підлягає різниця між межею і фактично отриманим прибутком.

5.4. Сутність, зміст та завдання актуарних розрахунків

Актуарні розрахунки — це система статистичних та економіко-мате- матичних методів розрахунку тарифних ставок і визначення фінансових взаємовідносин страховика та страхувальника.

За актуарними розрахунками визначають частку участі кожного страхувальника у створенні страхового фонду, тобто розміри тарифних ставок, величину резервів внесків за кожним договором страхування, сукупний резерв страхової компанії, розміри викупних, що підлягають виплаті, редуційованих страхових сум тощо.

Форма, за якою здійснюється розрахунок собівартості та вартості послуг, що надаються страховиком страхувальнику, називається актуар­ною калькуляцією.

Актуарні розрахунки здійснюються з урахуванням особливостей страхування:

• події, які оцінюються, мають імовірнісний характер;

• визначення собівартості страхових послуг здійснюється щодо всієї страхової сукупності;

• необхідність визначення та створення страхових резервів оптималь­них розмірів;

• дослідження норми позикового відсотка та тенденцій його зміни у часі;

• наявність повного або часткового збитку, пов'язаного зі страховим випадком, що потребує зміни величини його розподілу у просторі та часі за допомогою спеціальних таблиць;

• дотримання правила рівноваги між страховими внесками страху­вальника та страховим забезпеченням страховика на підставі одер­жаних страхових внесків;

• виділення ризикових груп у межах певної страхової сукупності. Завдання актуарннх розрахунків:

— вивчення та класифікація ризиків за окремими групами у межах страхової сукупності;

— розрахунок математичної імовірності настання страхового випадку, визначення частоти та обсягу можливих збитків в окремих страхових групах і в загальній страховій сукупності;

— математичне обґрунтування необхідних витрат на організацію процесу страхування, величини резервних фондів страховика та дже­рел формування їх;

— дослідження норми вкладення капіталу в разі використання стра­ховиком зібраних страхових внесків для інвестування.

В актуарних розрахунках використовують теорію ймовірності, оскіль­ки розміри тарифних ставок залежать від ступеня ймовірності страхо­вого випадку. Ймовірність настання страхового випадку в майновому страхуванні виражає частоту страхових випадків за попередній період, тобто відношення потерпілих унаслідок будь-якої події до їх загальної кількості. Ймовірність втрати працездатності від нещасних випадків обчислюють на підставі звітних даних страхових компаній.

При актуарних розрахунках використовують показники страхової статистики, яка вивчає найбільш масові й типові страхові операції за виробленими статистикою методами оброблення узагальнених підсум­кових показників страхової справи. Основними показниками страхової статистики є такі: п — кількість об'єктів страхування; L — кількість страхових подій; m — кількість пошкоджених (постраждалих) об'єктів унаслідок страхових випадків; Р — сума зібраних страхових внесків; В сума виплаченого страхового відшкодування; С — страхова сума всіх об'єктів страхування; С_т — страхова сума, що припадає на по­шкоджений (постраждалий) об'єкт страхової сукупності.

У практиці страхування застосовують аналіз наведених вище показни­ків. Під час аналізу обчислюють такі показники: частоту страхових подій, коефіцієнт кумуляції ризику, коефіцієнт збитковості, середню страхову суму на один об'єкт страхування, середню страхову суму на один пошкоджений (постраждалий) об'єкт, розмір (тяжкість) ризику, збитковість страхової суми, норму збитковості, частоту збитку, розмір збитку.

Частота страхових подій Ч_с = L/n характеризується кількістю страхових подій із розрахунку на один об'єкт страхування. Часто­та страхових випадків менша ніж 1 означає, що одна страхова подія призвела до кількох страхових випадків. Звідси випливає терміно­логічна різниця між поняттями «страхова подія» та «страховий ви­падок».

Коефіцієнт кумуляції ризику К_к = m/L — це відношення кількості пошкоджених (постраждалих) об'єктів до кількості страхових подій. Коефіцієнт кумуляції ризику показує середню кількість об'єктів, що були пошкоджені (постраждали) внаслідок страхової події, або скіль­ки застрахованих об'єктів може бути охоплено страховою подією. Мінімальне значення коефіцієнта кумуляції ризику дорівнює 1. Якщо К_к > 1, то це означає, що зростає кількість страхових випадків на одну страхову подію.

Коефіцієнт збитковості К₃ = В /С_т — це відношення суми ви­плаченого страхового відшкодування до страхової суми всіх пошко­джених (постраждалих) об'єктів страхування. К₃ може бути меншим або дорівнювати 1. Він не може бути більшим за 1, інакше це означало б, що застраховані об'єкти пошкоджені (постраждали) більше одного разу.

Середня страхова сума на один об'єкт (договір) страхування С = Сіп — це відношення загальної страхової суми всіх об'єктів страху­вання до загальної кількості всіх об'єктів страхування.

Середня страхова сума на один пошкоджений (постраждалий) об'єкт С_т = С_т/т — це відношення страхової суми всіх пошкодже­них (постраждалих) об'єктів до кількості цих об'єктів.

С с^ С tt

Розмір ризику P_n =-₌gL = —^т _я Цю формулу використову-

^р С т п тС

ють під час оцінювання і переоцінювання частоти реалізації страхової події.

Збитковість страхової суми 3 = В/С — це відношення виплаче­ного страхового відшкодування до страхової суми всіх об'єктів страху­вання. Цей показник завжди менший ніж 1.

к

Норма збитковості (коефіцієнт виплат) Н₃ =-^100 — це відсот-

В Р

кове відношення суми виплаченого страхового відшкодування до суми

зібраних страхових внесків. Норма збитковості може бути менша, більша або дорівнювати 100 %.

Частота збитку 4=4,^= — — = —.

³ п L п

Цей показник виражає частоту настання страхового випадку. Частоту збитку виражають у відсотках або проміле до кількості об'єктів страху­вання. Частота збитку завжди менша ніж 100 %.

л ^

Розмір збитку Р₃ = К₃?_р = —-- = —~ є добутком коефіцієнта

збитковості та розміру ризику. Р₃ є середньою арифметичною величиною збитку за пошкодженими об'єктами страхування щодо середньої страхової суми всіх об'єктів. Розмір збитку свідчить про те, яка части­на страхової суми знищена. Якщо збиток дорівнює дійсній вартості застрахованого майна, то він є повним збитком.

У процесі актуарних розрахунків встановлюють розмір тарифної ставки. Тарифна ставка визначає, скільки грошей кожний страхувальник повинен внести до загального страхового фонду з одиниці страхової суми. Під час страхування відбувається замкнений розподіл збитку, тому при розрахунку нетто-ставки виходять з рівняння

Страхові платежі = Страхові відшкодування.

Нетто-ставку визначають за формулою

Т_н = Р • К • 100,

де Т_н — тарифна нетто-ставка, грн; Р — імовірність страхового випадку; К — поправковий коефіцієнт; 100 — страхова сума, грн;

Р = k_B/k_R] К = В/С,

k_B — кількість виплат (страхових випадків) за_період (рік); — кількість укладених договорів у певному році, од.; В —- середня виплата на один договір, грн; С — середня страхова сума на один договір, грн. Нетто-ставку обчислюють за формулою

т^юо,

^Н V^C

де В = £_в-В; С = *_д-С;

Т_н = В/С • 100. Тарифну брутто-ставку визначають за формулою

100-Т_Н

пг — ⁶ ~ЮО-Н₀'

де Hq — навантаження.

5.5. Запобіжні заходи під час укладання договору страхування

Під час укладання туристськими фірмами агентських угод та догово­рів страхування зі страховими компаніями потрібно застосовувати запо­біжні заходи, які дадуть змогу мінімізувати ризик суб'єктів туристської діяльності та створити ефективну програму страхування як для підприєм­ства туризму, так і для його партнерів та клієнтів.

У разі вибору страхової компанії насамперед слід поцікавитися її фінансовим станом та визначити ступінь надійності страховика. Для цього треба ознайомитися з аудиторським висновком перевірки стра­хової компанії; проконсультуватися із фахівцями незалежної страхової компанії або Департаменту фінансових установ і ринків Міністерства фінансів України та дізнатися про їхню компетентну думку щодо установи, з якою планується укласти угоду; використати відкриту інфор­мацію, яка публікується у пресі («Бізнес», «Україна Business»), про фінансові підсумки діяльності, баланси страховиків тощо.

Під час відвідування обраного страховика слід ознайомитися з ліцен­зіями, які надають право здійснювати той чи інший вид страхуван­ня. Також треба отримати інформацію щодо розміру статутного фонду страховика, який є резервом для відшкодування збитків у разі фінансо­вої неспроможності страховика здійснити виплату. Дуже часто навіть сплачений статутний капітал не може гарантувати економічну безпеку, оскільки засновники страхової компанії можуть витратити значну суму на невідкладні потреби. Тож слід звернути увагу на розмір страхових резервів. Чим вищий розмір страхових резервів, тим надійнішим є страхо­вик. Деякі експерти вважають, що під час аналізу фінансових докумен­тів треба звертати увагу на суму виплат страхувальникам страхового відшкодування, що свідчить про виконання страховиком своїх зобов'я­зань.

Потрібно з'ясувати, в якому банку обслуговується страхова компанія, а також надійність цієї банківської установи. Окрему увагу звертають на кредиторську та дебіторську заборгованість страховика.

Неабияке значення має і репутація страховика, тобто ступінь готов­ності, відповідальності, бажання та сумлінності виконувати взяті зобов'я­зання. При перевірці репутації з'ясовується, як компанія ставилася до своїх обов'язків у минулому, чи були порушення під час їх виконання, який її статус у ділових колах, а також ділові та особисті якості керів­ництва.

Дата добавления: 2015-10-21