Микола Карабчевський (1851—1925). Народився в Херсонській губернії. Після закінчення (із срібною медаллю) Миколаївської реальної гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, який у 1874 році успішно закінчив із отупінню кандидата права.
Не отримавши посвідчення про благонадійність, яке вимагалося для роботи в установах міністерства юстиції, Микола Карабчевський вступає до адвокатури Петербурзької судової палати. Досить швидко завоював популярність як один з найкращих захисників. З успіхом виступав у багатьох «гучних» процесах: про інтендантські зловживання під час російсько-турецької війни (кримінальна справа розглядалася особливим присутствієм Петербурзького Військово-окружного суду); на захист Ольги Палем, яка звинувачувалася в убивстві студента Довнар; братів Скитських; мултанських вотяків, у вирішенні долі яких активну участь брав його земляк, письменник В. Короленко; широку популярність набула його промова у справі про катастрофу пароплава «Володимир», захисні промови з політичних справ.
Захисні промови Миколи Карабчевського переконливі, впевнені, пристрасні. Він завжди детально вивчав матеріали попереднього розслідування, досить активним був на судовому слідстві. Умів показати помилки і вади протилежної сторони.
22 вопрос
Сергій Андрієвський (1847-1918). Народився в Катеринославі.В 1865 році з золотою медаллю закінчив курс у місцевій гімназії івступив на юридичний факультет Харківського університету.
Після закінчення в 1869 році працює в прокуратурі Харківськоїсудової палати, потім слідчим в м. Карачеві, товаришем прокуро-ра Казанського окружного суду. В 1873 році, за безпосередньоїучасті А. Коні, з яким був близьким по спільній роботі в Харків-ській судовій палаті, Сергій Андрієвський переводиться товари-шем прокурора Петербурзького окружного суду. Працюючи впрокуратурі столиці Російської імперії, він зарекомендував себепершокласним оратором, одним з провідних державних звинува-чів.
Коли в 1878 році готувалася до слухання справа Віри Засулич,яка звинувачувалася в замаху на вбивство Петербурзького горо-доначальника генерала Трепова, Андрієвському запропонуваливиступити звинувачем у процесі, однак він відмовився братиучасть в цьому процесі.
Самостійний у своїх міркуваннях, сміливий у поглядах, моло-дий правник поставив умову надати йому право в своїй промовівизначити громадську оцінку вчинку Трепова і його особистості.Зрозуміло, що адміністрація на таку вимогу не погодилася. Біль-ше того, після розгляду справи В. Засулич Андрієвський був зві-льнений у відставку. Однак А. Коні підшукавсвоєму другові місце юрисконсульта в одному із Петербурзь-ких банків, а потім рекомендував до вступу в адвокатуру. Ужеперший процес, в якому виступав Андрієвський,створив йому репутацію сильного адвоката.Промова у справі Бекер принесла репутацію одного із найбли-скучіших риторів і популярність за межами Російської імперії.
В основу судової промови Андрієвський завжди висувавособу підсудного, умови його життя, внутрішні мотиви злочину.Він не відзначався глибоким всебічним аналізом матеріалівсправи, недостатньо надавав уваги висновкам попередньогослідства. «Не будуйте вашого рішення на доказаності його вчи-нку, — говорив він в одній справі, захищаючи підсудного, — азагляньте в його душу і в те, що неминуче викликало підсудногона його спосіб дій».
ергій Андрієвський — майстер психологічного захисту, ори-гінальний ритор, самостійний, з яскраво вираженою творчою ін-дивідуальністю. Уміло користувався місткими порівняннями, ча-сто вживав гострі співставлення.
У своїй книзі «Драми життя. Захисні промови», С. Андрієвсь-кий пише: «...Взагалі ж для кримінального захисту, не рахуючисьз видатними обдаруваннями, скоріше за все корисні освічені, ро-зумні, щирі, добрі люди, а менш за все потрібні казуїсти, або жпорожні фразери, які самовдоволено пропонують публіці потрі-пані квіти красномовства».
А ось ще один витяг з цієї книги, який засвідчує життєйське іпрофесійне кредо автора «Якось у Вільні, один з приятелів могоклієнта, після дебатів, сказав мені: «Що б про вас не думали, алекожен, хто слухає вас, мимоволі відчуває: ця людина говоритьправду. І ні від кого іншого я не чув відгуку більше для мене цін-ного, більш відповідного тому, чого я завжди прагнув».
23 вопрос
Необхідно виходити з того, що участь у судовому процесі фахівця без відповідної підготовки має розглядатися як вияв грубого порушення професійної етики та нерозуміння свого службового обов’язку.
Тому підготовка судової промови — важлива складова частина професійної діяльності юриста. Існує загальновизнана структура судової промови, що відбиває як процесуальні вимоги, так і судову практику. До основних елементів судової промови належать:
- викладення фактичних обставин справи;
- аналіз та оцінка доказів, що визнані судом як такі;
- аналіз причин та умов, що спричинили правопорушення (злочин);
- висновок щодо міри покарання та позовних вимог, тобто пропозиція моделі судового рішення;
- заключна частина, що досить часто має оціночно-етичний характер.
У цій структурі наведені лише ті елементи, що відображають специфіку судової промови, без урахування тих, що притаманні будь-якій іншій промові, а саме: вступ, звернення і т. ін.
Судова промова має являти собою цілісну структуру, всі елементи якої взаємопов’язані і взаємодіють на підставі загальної настанови оратора.
Складаючи судову промову, слід виходити з необхідності виділення чотирьох послідовних етапів підготовки:
1. Аналітичний етап. На цьому етапі визначають цільове призначення обраної процесуальної ролі. Важливим є загальнотеоретичний аналіз предмета судового розгляду. Він містить два завдання: по-перше, загальне знайомство зі справою; по-друге, вивчення теорії питання, тобто опрацювання відповідних нормативно-правових актів, актів офіційного чи доктринального тлумачення норм, матеріалів, що узагальнюють судову практику. За свідченням А.Ф. Коні, без теоретичної визначеності судова промова набуває театральності, яка перетворює судовий процес у фарс. Разом з тим, судова промова не може перетворюватися в читання реферату з тієї чи іншої теоретичної проблеми правознавства. Правова доктрина не визнається джерелом права, тому звернення до неї буде корисним за умов відсутності чи неоднозначності офіційних тлумачень тих чи інших положень закону, що має бути застосовано при розгляді справи. Наявність доктринального тлумачення підсилює аргументацію промови.
2. Стратегічний етап. На цьому етапі слід проаналізувати структурованість судового процесу, тобто визначити його учасників, мету виступу і спрогнозувати хід процесу, його можливі варіанти. Головним підсумком даного етапу, як правило, стає план виступу з висуванням основної тези.
3. Тактичний етап. За змістом — це найбільш трудомісткий етап, оскільки він передбачає глибоке вивчення матеріалів справи з метою добору найвагоміших аргументів. Водночас формується схема доказування і провадиться пошук достатніх аргументів. Зовнішнім його підсумком, як правило, є тезовий виклад промови або її розгорнутий план. Не існує загальної вимоги щодо обов’язковості повного письмового викладу судової промови. Можливість імпровізації завжди залишається. Однак у деяких випадках корисно мати повний письмовий текст і намагатись максимально повно йому слідувати. Це особливо важливо за умов фіксації судового процесу технічними засобами, коли опонент може скористатися “невдалими імпровізаціями” або “емоційними перебільшеннями”.
4. Редакційний етап. На основі визначеної структури доказування (тобто розгорнутого плану) відбувається узагальнення матеріалу, підготовленого на попередньому етапі, укладається і редагується текст промови. Особливого значення під час редагування надається створенню наочності та досягненню мовленнєвої досконалості промови. Це передбачає правильний підбір слів, особливо спеціальних термінів, грамотну побудову синтаксичних конструкцій, добір прикладів, цитат тощо. Досить часто корисною стає імітація промови з її хронометруванням та робота над інтонацією, темпом мовлення.
5. Використання риторичних засобів у судовій промові.
Судова промова базується на дотриманні досить широкого спектра риторичних вимог. Але досвід свідчить, що до найцікавіших, найефективніших належать:
1. Логічна обґрунтованість, під якою розуміється така побудова промови, що забезпечує досконалість основних тверджень та наявність повної аргументації тези. Досягнення цього відбувається внаслідок послідовного дотримання перелічених принципів: логічна визначеність, тобто однозначність тези та використаних понять; логічна чистота, тобто відсутність внутрішніх суперечностей, недосконалих аргументів чи несумісних фактів; логічна зв’язаність, тобто наявність чіткої системи аргументації, що засновується на каузальних зв’язках, підтверджених фактами, що визнані судом у системі доказів.
2. Композиційна стрункість. Чітко побудована система аргументації має бути втілена в точні композиційні рішення, які є найадекватнішими поставленій меті. Визначаючи принципи композиційної побудови промови, слід виходити з необхідності наявності в ній всіх основних елементів. Доцільно правильно знайти зачин промови, який досить часто стає ключем до всієї промови, створює такий інтелектуальний та емоційний настрій, що здатний суттєво вплинути на судове рішення. Основна частина побудована на викладенні та аналізі головних арґументів. Звичайно судовий оратор змушений наводити всі факти, що робить промову довгою та одноманітною. Тому їх виклад повинен бути структурованим, слід враховувати необхідність зміни сприйняття однорідних фактів. Важливим може бути дотримання послідовності фактів. В той же час заключна частина має бути короткою але змістовною, оскільки саме в ній робиться основний висновок (підсумок) промови. Для подолання труднощів, що внутрішньо властиві судовій промові, доцільно використовувати різні логіко-композиційні прийоми, що розглядались у попередніх темах курсу. Саме за рахунок цього можна досягти більшої її ефективності.
3. Культура мовлення. Найважливішим критерієм розгляду культури мовлення є її нормативність, тобто послідовне використання літературних норм мови, слововживання, структури висловлювань. Слід зважати на те, що судова промова ґрунтується на професійній термінології, що зумовлює необхідність дотримуватися норм та правил, чіткого вживання спеціальних термінів. Важливим засобом підготовки може бути аналіз помилок, що дозволяє додати більшої культури мовлення за рахунок їх усунення і повнішого використання наявного лексичного матеріалу. Складним завданням у судовій промові є поєднання двох стилів мовлення: побутового, який досить часто відбиває фактичний бік судового розгляду, та професійного. Досвід свідчить, що оптимальним буде варіант, коли промова складається на основі професійного стилю, а побутовий стиль ілюструє, доповнює, збагачує промову. На значну увагу заслуговує техніка мовлення, яка має відповідати меті промови, її змісту. Техніка мовлення за такими її параметрами, як інтонація, темп, ритм повинна бути інваріантною, тобто гнучкою, здатною відтінити тезу чи підкреслити аргумент.
4. Полемічність. Виходячи з того, що судова промова — це завжди процесуальна дія або елемент судових дебатів, ораторові слід так її скласти і виголосити, щоб у змісті та формі промови послідовно простежувалася присутність опонента. У промові використовують традиційні засоби полеміки, які дозволяють висвітлити неаргументованість тези супротивної сторони (учасника процесу) і тим самим зміцнити свою позицію завдяки посиленій аргументації. Саме полемічні прийоми стають найдійовішим засобом “звільнення” судових дебатів від неаргументованих тез чи неправильних аргументів. Разом з тим використання таких прийомів вимагає від оратора дотримання певних принципів: правдивість, чесність, чуйність, принциповість, дисциплінованість. Ці принципи важливі ще й тому, що норми процесуального закону, як правило, містять деякі обмеження в дебатах, недотримання яких учасниками процесу призводить до негативних наслідків. Як свідчить досвід, досить вдалими риторичними прийомами є такі, як полемічна загостреність, перебільшення позиції, концентрація дій, “ефект раптовості” та ін. їх використання — ефективний засіб логіко-композиційної організації значних масивів інформації.
Разом з тим ведення полеміки має спиратися на вміння виявляти і розвінчувати “некоректні прийоми” полеміки, які може використовувати процесуальна супротивна сторона (аргумент “до особи”, аргумент “до авторитету”, аргумент “до сили”, аргумент “до почуттів” іт. ін.). Аргументація, що ґрунтується на такій основі, може бути нейтралізована, що завжди зміцнює позицію промовця.
Досить поширеним у судовій практиці є застосування таких прийомів ведення спору, що спираються на логічні порушення, наприклад, підміна тези, обґрунтування тези неправильними аргументами, логічна диверсія, та ін. Своєчасні виявлення та аналіз згаданих прийомів, тобто логічних помилок, здатні суттєво посилювати аргументованість позицій оратора.
24 вопрос
Предмет судової промови
Судова промова — це промова, звернена до суду та інших учасників
судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної,
адміністративної справи, в якій
містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.
Виступаючи в суді з промовою, прокурор і адвокат підбивають підсумки не
лише судового розгляду справи, але і всієї своєї попередньої праці,
аналізують докази, висловлюють свою позицію у справі, міркування з
питань, на які суду необхідно дати відповідь під час складання вироку,
рішення, постанови, ухвали.
Згідно зі ст. 318 КПК України у судових дебатах, крім прокурора й
адвоката (захисника), можуть брати участь громадський обвинувач і
громадський захисник; потерпілий і його представник;
цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники; близькі
родичі, опікуни або піклувальники підсудного (як захисники) і сам
підсудний.
У цивільному процесі у судових дебатах можуть брати участь:
позивач та його представник; відповідач та його представник; третя
особа, яка заявила самостійні позовні вимоги, та її представник;
третя особа без самостійних вимог; уповноважені органів державного
управління, профспілок, державного підприємства, установи, кооперативних
організацій та їх об'єднань, представники громадських організацій і
трудових колективів і, звичайно ж, прокурор (ст. 194 ЩІК України).
В адміністративному процесі згідно зі статтями 268—279 Кодексу України
про адміністративні правопорушення на засіданні суду заслуховуються
особи, які беруть участь у розгляді справи. До них відносяться: особа,
яка притягається до адміністративної відповідальності; потерпілий;
законні представники особи, яка притягається до адміністративної
відповідальності; адвокат; прокурор.
Судова промова державного обвинувача у кримінальному процесі своїм
змістом має: громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного;
характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє
підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і
перевірених на судовому слідстві доказів і обгрунтування ними своєї
позиції щодо вини підсудного, кваліфікації його дій та міри покарання.
Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або
цивільним позивачем позов, якщо цього вимагає охорона державних чи
громадських інтересів або прав громадян, а також висловлює й обґрунтовує
свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час
постановления вироку (ст. 324 КПК України).
Судова промова громадського обвинувачення повинна насамперед відобразити
ставлення до вчиненого злочину та особи підсудного громадської
організації або колективу трудящих, які уповноважили його для участі в
судовому розгляді справи. Проте громадський обвинувач* є самостійним
учасником процесу і викладає судові свою думку про доведеність
обвинувачення, суспільну небезпеку вчиненого злочину та особи
підсудного, грунтуючись на даних судового слідства. У своєму виступі він
має право також висловити свої міркування щодо застосування міркування щодо застосування
кримінального закону, міри покарання та інших питань.
Судові промови цивільного позивача і цивільного відномдача або и
представників своїм основним змістом мають питання, які стосуються
відшкодування завданої злочином майнової шкоди: доведення чи недоведення
факту вчинення злочину, наявність чи відсутність підстав для
пред'явлення і задоволення позову, його предмета та розміру
відшкодування. Питання вини підсудного та обрання йому міри покарання
ними не обговорюються, оскільки це не пов'язано з цивільним позовом.
Судова промова громадського захисник, спрямована на виконання функції
захисту. В ній громадський захисник викладає судові свої міркування з
приводу: обставини, що пом'якшують вину підсудного або виправдовують
його; можливості пом'якшення йому покарання; умовного засудження чи
відстрочки виконання вироку, можливості передати підсудного на поруки
громадській організації чи трудовому колективу, від імені яких
громадський захисник бере участь у розгляді справи. При цьому
громадський захисник обов'язково дає характеристику особи підсудного,
виходячи з його трудової та громадської діяльності.
Судова промова захисника, зумовлена його функцією у кримінальному
процесі — функцією захисту і повністю підпорядковується відстоюванню
законних інтересів свого підзахисного. За своєю структурою вона, як
правило, є аналогічною промові державного обвинувача. Проте за своєю
спрямованістю — різко відмінною від промови прокурора. Захисник у своїй
промові всі факти і докази розглядає під кутом інтересів підсудного,
тлумачить їх так, щоб спростувати обвинувачення, а якщо воно безсумнівно
доведене — пом'якшити його вину і відповідальність.
Репліка — частина судової промови, основне призначення якої коротко, в
стислій формі звернути увагу суду на перекручення фактів, домисли та
принципово неправильні судження, допущені учасниками дебатів у своїх
промовах (ст. 318 КПК України).
Судові промови впливають на формування внутрішнього переконання судді,
допомагають суду глибше розібратися у всіх обставинах справи, всебічно,
повно і об'єктивно дослідити ці обставини, установити істину у справі і
прийняти правильне рішення 2.
До предмета судової промови в кримінальних справах у суді першої
інстанції входять:
• фактичні обставини справи (п. 1 ст. 64, п. 1 ст. 324, ст. 420, п. 1
ст. 448 КПК України) та їх суспільно-політична оцінка;
• аналіз та оцінка доказів (п. З ст. 318 КПК України);
• юридична оцінка установлених фактичних обставин — кваліфікація злочину
(п. 2 ст. 64, п. 2—4 ст. 324, п. 2 ст. 420 КПК України);
• характеристика особи підсудного, а в необхідних випадках й інших
учасників процесу (п. З ст. 64, п. 7 ст. 324, п. З ст. 420);
• питання, пов'язані із застосуванням кримінального покарання або
звільнення від нього (п. З ст. 64, п. 4, 6 ст. 324 КПК України);
• питання, пов'язані з вирішенням цивільного позову (п. 4 ст. 64, п. 9
ст. 324 КПК України);
• інші питання, які вимагають свого вирішення (п. 10—14 ст. 324 КПК
України); и);
• аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23, 23-2 КПК
України).
Предметом судової промови в цивільних справах у суді першої иктешрТ є:
1) фактичні обставини справи;
2) оцінка доказів;
3) пропозиції про застосування того чи іншого закону у справі;
4) пропозиції про винесення окремої ухвали при наявності для цього
підстав (ст. 235 ЦПК України).
Аналіз ст. 27, ЗО ЦПК України дає можливість зробити висновок, що
предметом доказування виступають:
• обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (підстави позову);
• обставини, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави
заперечення);
• інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. А
в цілому — обставини, які повинні бути встановлені як підстави для
розв'язання спору між сторонами; всі наявні юридичні факти й обставини,
що мають значення для справи.
Необхідний склад фактів предмета доказування визначається на підставі
норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Так,
відповідно до ст. 456 ЦК України до складу підстави позову, що є
предметом доказування, входять факти, які підтверджують: наявність
трудових відносин потерпілого з особою (підприємством), настання
каліцтва чи іншого пошкодження здоров'я у зв'язку з виконанням
потерпілим своїх трудових обов'язків;
настання певної шкоди; наявність збитків та їх розмір; вину організації
в заподіянні шкоди.
Труднощі й помилки у визначенні необхідного факту доказування виникають
тоді, коли диспозиція норми матеріального права має відносно визначений
характер. Це норми, якими врегульовані питання про виселення за
неможливістю сумісного проживання, про розподіл майна подружжя та ін.,
при застосуванні яких повинні враховуватися «груба необережність самого
потерпілого», «майнове становище», «інтереси неповнолітніх дітей чи
інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу» (ст. 454 ЦК, ст.
29 Кодексу про шлюб і сім'ю та ін.)'.
Виступаючи з судовою промовою в адміністративних справах, учасники
розгляду повинні з'ясувати:
• чи було вчинено адміністративне правопорушення;
• чи винна дана особа в його вчиненні;
• чи підлягає вона адміністративній відповідальності;
• чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне
правопорушення до товариського суду, громадської організації;
• інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи
(ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Предметом судової промови в суді другої інстанції при розгляді справи в
касаційному порядку є:
• критика або обгрунтування правильності вироку чи рішення;
• обгрунтування касаційного подання чи касаційної скарги або їх критика;
• аналіз і оцінка додаткових матеріалів;
• пропозиції про винесення певної ухвали касаційної інстанції. Таким
чином, до змісту судової промови обов'язково входять ті елементи, які
утворюють її предмет. Одначе слід мати на увазі, що на зміст і форму
судової промови великий вплив мають характер і обсяг справи, особа
ритора, судова аудиторія. Особа промовця і судова аудиторія визначають иторія. Особа промовця і судова аудиторія визначають
певну побудову і виклад судової промови. Як немає однакових справ і
людей, так не може бути і однакових судових промов.
Вільне володіння формами судової промови є мистецтво, яке, як і всяке
інше мистецтво, може набути у деяких риторів трафарету. Головними в
судовій промові є її зміст і думки ритора.
25 вопрос
Види судових промов
Наш славетний земляк Антон Чехов писав понад сто років тому: «Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, професори і взагалі посадові особи, які за обов'язками служби мають говорити не лише вчено, але й зрозуміло і гарно, не виправдовуватимуться тим, що вони «не вміють» говорити. Адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою непристойністю, як не вміти читати і писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства слід було б вважати неминучим».
Нині настав час відродження національної культурної спадщини, зокрема й риторичної, в якій певною мірою відбито дивоцвіт і світовідчуття українського народу. Україна проголосила, що будує правову демократичну державу. Для цього їй необхідні передусім духовні, інтелектуальні особистості, високопрофесійні правники, політики, викладачі. Настала пора змінити ставлення до базових класичних наук, з-поміж яких на чільному місці й красномовство — наука і мистецтво переконуючої комунікації. Наука, що становить фундамент професіоналізму спеціаліста гуманітарної професії і найперше адвоката, прокурора, судді.
У судовому засіданні при розгляді кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справ можна виділити такі види судових промов:
1. Обвинувальна промова прокурора в кримінальних справах в суді першої інстанції.
2. Промова прокурора в кримінальній справі при відмові від обвинувачення в суді першої інстанції.
3. Захисна промова адвоката в кримінальній справі в суді першої інстанції.
4. Промова адвоката — представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.
5. Самозахисна промова підсудного.
6. Промова потерпілого і його представника.
7. Промова цивільного позивача і цивільного відповідача або їхніх представників (у межах цивільного позову в кримінальних справах).
8. Промови прокурора й адвоката в цивільних справах у суді першої інстанції.
9. Промови прокурора й адвоката в адміністративних справах.
10. Промови прокурора й адвоката в кримінальних і цивільних справах у суді другої інстанції.
11. Промови громадського обвинувача і громадського захисника вкримінальних справах.
12. Промови позивача та відповідача або їхніх представників у цивільних справах.
13. Промови третіх осіб або їхніх представників у цивільних справах.
14. Промови уповноважених органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, кооперативних організацій та їх об'єднань у цивільних справах.
15 Промови представників громадських і трудових колективів у цивільних справах.
16. Промови осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, та їхніх представників.
17. Промова потерпілого в адміністративній справі. 1& Захисна промова близьких родичів, опікунів або піклувальниківпідсудного в кримінальній справі.
19. Промова адвоката (представника сторони) при веденні господарських справ в арбітражному суді. 2й Промова прокурора при підтриманні позову в арбітражному суді.
-Виходячи з предмета судової промови, пропонується структура та зміст промови прокурора при вимові від обввнувачевня:
• викладення фактичних обставин справи, як вони були встановлені попереднім слідством;
• заява про непідтвердження обвинувачення в суді — про відмову від обвинувачення;
• аналіз та оцінка доказів, зібраних і досліджених під час попереднього і судового слідства;
• фактичні обставини та юридичні підстави відмови від державного обвинувачення;
• причини необгрунтованого притягнення особи як обвинуваченого до кримінальної відповідальності, пропозиції щодо їх усунення;
• пропозиції про поновлення порушених прав підсудного;
• пропозиції про подальшу долю справи.
26 вопрос
Засади і функції
судової промови
Виходячи з теорії і практики судової риторики, можна виділити три
основні засади судової промови:
психологічну, етичну і логічну. Кожна з них впливає не тільки на зміст
судової промови, а й на спосіб побудови.
Процесуальна діяльність учасників судочинства передусім акт
психологічний. Вона відбувається у відповідності зі своїми
закономірностями і психологічною організацією суб'єктів, які здійснюють
цю діяльність. За своєю психологічною природою судові дебати — форма
мовленнєвого спілкування учасників судового процесу, спосіб передачі
інформації. Це засіб переконання суду, учасників процесу у правильності
висунутих суб'єктами дебатів тез і обгрунтованості висунутих ними
рішень.
Змістом судової промови завжди є певні думки, ідеї, доводи, міркування,
пропозиції. Вони неминуче пов'язуються з особистим ставленням людей до
результатів дослідження, емоційним сприйняттям інформації, психологічним
станом переконаності чи непереконаності в правильності зроблених
висновків.
У психологічній структурі судових дебатів виділяються такі компоненти,
як психологічні властивості та якості виступаючого, психологія
сприйняття промови і впливу останньої на формування судового
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 31 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |