Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.
Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу.
Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.
Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб - може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.
Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.
Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.
Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.
Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.
Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.
Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.
Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.
Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.
Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.
Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.
Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру - вступ, основна частина, висновки.
Виступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючи. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.
В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.
Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій.
Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.
Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.
Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:
- виклад суті певного питання;
- акцентування на основному;
- висловлення свого ставлення й оцінки;
- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);
- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).
Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.
3. Залежність публічного виступу від стилю мовлення
Наука про стилі ораторського мистецтва виникла у Давній Греції. Горгія, який першим почав прикрашати свої промови, вважають творцем стилістичних прикрас прози. Подальший розвиток науки про стиль ораторської мови належить Тразімаху, Аристотелеві і його учневі Теофрасту. У третій книзі «Риторики» Аристотель розглядає проблеми ораторського стилю, зокрема питання про його значення. Він вчив: «Не повинно вислизати від нашої уваги, що для кожного роду мови придатний особливий стиль, не один і той же стиль у мові письмовій і промові під час дискусій, у промові політичній і у промові судовій».
Античні теоретики розуміли ораторський стиль як сукупність засобів і прийомів, що їх використовує оратор під час складання і виголошення промови. Сюди відносили добір слів, їх розміщення і зв'язок, з'єднування виразів, період, ритм, словесні фігури, фігури думки.
Як визначають стиль наші сучасники? Під стилем (від лат. «stylus» — стрижень для письма) розуміють спосіб використання мови, заснований на виборі з різноманітних мовленнєвих запасів тих засобів, які найкращим чином забезпечують спілкування між людьми її даних умовах.
З цієї характеристики стилю випливає висновок: існують об'єктивна (яка залежить відстану мови) і суб'єктивна (яка залежить від того, хто говорить) сторони стилю. Тому правомірно говорити про мовленнєві стилі (об'єктивна сторона) і стиль індивідуальної промови (суб'єктивна сторона).
Розпізнають такі стилі: розмовно-побутовий (розмовний); офіційно-діловий; науковий; ораторсько-публіцистичний; літературно-художній. Кожний з них характеризується «набором» певних мовленнєвих засобів, які і складають його особливості.
Розмовно-побутовий стиль «обслуговує» сферу повсякденних неофіційних стосунків людей. Йому притаманні діалогічність, невимушеність і емоційність спілкування, стихійність, знижуваність мовленнєвих засобів.
Офіційно-діловий стиль пронизаний ідеєю «зобов'язаності». Висловлювання точні, однозначні, вираження індивідуальних особливостей мовця максимально приглушене. Цей стиль притаманний текстам різних державних актів, законів, документів. Лексика таких текстів переважно емоційно нейтральна, як би стандартна, нерідко спеціальна, термінологічна (позивач, відповідач, покарання, за рахунок засобів фонду соціального забезпечення і т.п.). В лекції можуть зустрічатися слова і звороти офіційно-ділового стилю, але виступ у цілому не може будуватися на використанні подібних мовленнєвих засобів. Зловживання ними породжує «канцелярист».
Сферу дослідницької діяльності «обслуговує» науковий стиль. Він відображає характер наукового мислення: логічність, абстрагованість, узагальненість, точність, пошук міфічно-наслідкових зв'язків. Наукові тексти багаті на терміни.
Ораторсько-публіцистичний стиль вельми неоднорідний, бо різні цілі спілкування оратора зі слухачами. Головні його риси: інформаційність, агітаційно-пропагандистська спрямованість, виразність у сполученні з «публіцистичним стандартом» (внести гідний вклад, стати на трудову вахту тощо).
Літературно-художній стиль найбільш багатий мовленнєвими ресурсами, багатоплановий і різноманітний.
Стилістична своєрідність ораторської промови визначається вдалим сполученням різних мовленнєвих засобів.
Основна ідея, яку треба засвоїти, — стильові принципи та системи не є чимось мертвим і застиглим. Вони функціональні: залежно від свого завдання оратор може використати принципи одного чи іншого стилю, або й скомбінувати їх у своєму тексті. Так само він може уникати певної сти-лістики, якщо інша небажана.
Стиль лекцій, публічного виступу — це завжди пошук, проба, творчість. Недарма кажуть: стиль — це людина.
Отже, проблеми мови і стилю публічної промови достатньо складні й багатогранні, а мовленнєві навички й уміння складають важливу частину ораторської майстерності.
4. Залежність публічного виступу від мови
Мова - як фундамент, на якому побудовано суспільні відносини, „як один із факторів самоорганізації нації, є важливим критерієм духовності, культури, освіченості народу і студентської молоді зокрема”. Затверджені 8 вересня 1997 року Постановою Кабінету Міністрів України „Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови” передбачають широке впровадження української мови у сферу ділових стосунків, виробництва, науки, освіти. Отже, вивчення літературної мови, її норм, опанування майстерного володіння мовою в усіх практично актуальних для спеціаліста сферах спілкування – це невід’ємна частина професійної підготовки сучасної молоді до майбутньої діяльності. За умов інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу, який постійно насичує професійне мовлення новими поняттями й термінами, основним критерієм визначення рівня культури професійного мовлення є ступінь оволодіння професійною термінологією і лексикою.
Українське професійне мовлення перебуває на етапі становлення, унормування. Йому властиві ознаки, що визначають рівень культури усного й писемного ділового мовлення: правильність, комунікативна досконалість, аргументованість, доцільність, стислість, точність. Специфіка професійного мовлення полягає в обслуговуванні сфери виробничих відносин, потреб спілкування між представниками однієї професії. Добре знання мови фаху „підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації”. Кожна галузь науки має свої мовленнєві особливості, що виражаються в специфічній фаховій термінології, мовних кліше, професіоналізмах і утворюють мову фахової галузі.
15 вопрос
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.
Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.
Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу.
Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.
Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.
Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб - може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.
Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.
Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія - дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.
Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.
Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.
Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності - до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.
Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.
Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.
Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.
Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.
Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.
Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.
Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру - вступ, основна частина, висновки.
Виступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючи. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.
В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.
Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій.
Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.
Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.
Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:
- виклад суті певного питання;
- акцентування на основному;
- висловлення свого ставлення й оцінки;
- підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);
- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).
Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.
16 вопрос
Аудиторія - це зібрання деякої кількості людей, які відчувають схожі очікування певних переживань чи зацікавленні одним тим самим предметом.
Кожен оратор повинен знати такі основні особливості структури і поведінки аудиторії:
1. Аудиторія ораторського мовлення - це спільність людей, які мають безпосередній контакт один з одним, на відміну від аудиторії масової інформації, де слухачі розділені у просторі.
2. Поведінка аудиторії багато в чому визначається її розміром. Чим малочисельніша аудиторія, тим буденніший характер її настрою. І навпаки, багаточисельні збори вже самим фактом зібрання в одному місці значної кількості людей утворюють урочистість. Тому реакція більшої аудиторії може бути більш інтенсивною, ніж меншої.
3. Поведінка аудиторії залежить також від ступеня однорідності її складу. Аудиторія може бути різною за професійною належністю, соціальним станом, віком, рівнем освіти, інтересами, настроєм і т.п. Це може бути конференція з порівняно однорідним складом слухачів-однодумців, чи аудиторія мітингу, досить аморфного стану, що нагадує натовп з його специфічними характеристиками.
Зрозуміло, що будь-які групи людей, що складають аудиторію, мають хоча б мінімальну спільність мотивів та установок (інакше вони не зібралися б), однак різниця в ступені цієї спільності багато в чому визначає різницю в поведінці аудиторії.
Одна з головних умов успіху ораторської промови — диференційований підхід до аудиторії в залежності від професії, освіченості, віку, життєвого досвіду, релігійних переконань, настроїв.
4. Всім видам аудиторії властиве явище поляризації, тобто концентрації уваги присутніх на одному об'єкті - сцені, ораторі, е
крані телевізора і т.п. Максимальний ступінь "поляризації" властивий аудиторії ораторської промови. Цьому сприяє саме середовище публічної промови, коли люди збираються на площі чи у приміщенні, розташовуються в кріслах поруч, обличчям до сцени, трибуни.
5. Одним з факторів, що впливають на поведінку аудиторії є почуття спільності, контакту кожного члена аудиторії з іншими. У відповідності до одного з головних положень соціальної психології, будь-яка група не є простою сумою особистостей і, відповідно, людина, що знаходиться у більшій чи меншій групі, навіть на протязі короткого проміжку часу, почуває і поводить себе інакше, ніж наодинці. Як правило, група активізує процес мислення індивіда, підвищує рівень сприймання промови.
6. Кожний індивід у складі аудиторії підпадає під внутрішній вплив. Його індивідуальне критичне відношення до того, що відбувається, знижується, він підпадає під так звану "реакцію зараження", його думки і почуття ідуть в одному напрямку з думками і почуттями групи (наприклад, "ланцюгова реакція" сміху, вигуків захоплення чи обурення і т.п). Як показують дослідження, явище конформізму в тій чи іншій мірі властиве всім людям, хоча його ступінь у різних людей різний. Він залежить від темпераменту, статі, віку, роду занять, а також характеру групи. Чим вищий рівень освіченості і самоусвідомлення особи, тим більше вона потребує переконань, а автоматичне зараження діє на неї послаблено або зовсім не діє.
7. Поведінка аудиторії деколи в значній мірі визначається попереднім настроєм (н-д, музичне оформлення початку зборів).
8. Аудиторії ораторського мовлення властивий той чи інший ступінь організованості (тема зборів, регламент, вибори президіуму і т.п.).
Аудиторія володіє певною системою "соціальних санкцій", які вона застосовує до оратора. Якщо оратор задовольнив очікування аудиторії, вона нагороджує його оплесками чи використовує інші знаки схвалення. Свою незгоду з оратором, негативне відношення До нього аудиторія виражає галасом, вигуками і навіть освистуванням.
Розглянуті особливості можуть бути притаманні різним аудиторіям у різній мірі. Однак всі вони разом і кожна окремо впливають на інтенсивність реакції аудиторії.
Нерозривно пов'язані між собою проблеми сприйняття розуміння аудиторією ораторської промови.
Сприйняття - це аналіз і синтез матеріальних засобів мови: складів слів, речень, інтонації. Розуміння - це аналіз і синтез змістовних значень всіх цих засобів. Сприйняття і розуміння залежать як від внутрішніх, так і від зовнішніх по відношенню до людини факторів. Наведемо деякі з них. Ефективність сприйняття, розуміння і переробки інформації аудиторією знаходиться насамперед у складній залежності від мотивів, установок, інтересів, системи знань, переконань, а також настрою слухачів. Мотиви спонукають слухачів до відвідання і сприйняття промови. Вони поділяються на мотиви інтелектуального, морального і естетичного плану. Значно вищий ступінь сприйняття промови у слухачів, які прийшли за власним бажанням і нижчий — у слухачів, які прийшли примусово. В останньому випадку оратору доведеться докласти додаткових зусиль, щоб залучити аудиторію до активного процесу сприйняття промови.
Установка - готовність суб'єкта до певного виду діяльності. Чим вищий ступінь відповідності промови установкам аудиторії, тим вища її дієвість і вплив. При цьому часто аудиторія діє вибірково: сприймає інформацію, що співпадає з її установками і намагається відкинути ті положення промови, які з цими установками не співпадають. Інтереси - емоційні прояви пізнавальних потреб людини. Під впливом інтересів люди прагнуть поповнити свої знання, ознайомитись з фактами, що мають для них значимість. За відсутності інтересу до предмету промови в дію вступають системи] гальмування психіки людини, які часто заважають сприймати навіть! елементарні речі. Тому, щоб промова була сприйнята і зрозуміла; відповідним чином, вона повинна бути цікавою для аудиторії, або] бути достатньо емоційною, щоб сформувати цю зацікавленість. ' Аудиторія може залишатися байдужою до змісту промови чи виступу, якщо вони не зачіпають інтересів слухачів. І навпаки, часто ті чи інші проблеми так захоплюють думки і настрій аудиторії, що л прагнуть отримати відповідь на свої запитання безвідкладно. Досвідчений оратор ніколи не знехтує подібною зацікавленістю, навіть якщо запитання не пов'язані безпосередньо з темою виступу.
Система знань аудиторії, як теоретичних, так і тих, що є результатом власного досвіду, виконує роль посередника при сприйнятті промови. Тому оратор повинен обрати той матеріал і т форму подачі повідомлення, які будуть зрозумілі аудиторії традиційно звичні для неї, інакше найкраща промова не буде сприйнята слухачами.
Система переконань - ідей, цінностей, ідеалів - важливий фактор, що визначає характер сприйняття і розуміння промови. Чим більше ораторська промова відповідає ціннісним орієнтаціям аудиторії, тим повнішим, адекватним буде її сприйняття і розуміння. Можна достеменно "знати значення", "розуміти поняття", але чим є це значення чи це поняття для кожної конкретної людини - особливе питання.
Одні поняття, ідеї, ідеали можуть бути для неї внутрішньо близькими, а головне дієвими, тобто реально управляти її діяльністю, спонукати до діяльності, скеровувати її, а інші залишуться лише словесним знанням, яке ніяк не визначає поведінку конкретної людини.
Активність і ефективність сприйняття і розуміння багато в чому залежать від настрою слухачів. Настрій - це загальний емоційний стан особистості, який визначає і збагачує всі інші прояви психіки. Груповий настрій, зберігаючи загалом риси настрою особистості, володіє і деякими додатковими характеристиками - заразливістю та більшою імпульсивністю.
Описуючи аудиторію, ми говоримо про неї, як про один організм, що володіє єдиною системою установок і оцінок. Однак в аудиторії, в таких самих обставинах, в середовищі, при наявності деякого загального результату кожен слухач сприймає промову по-своєму. Досвідчений оратор, передбачаючи можливу реакцію аудиторії, бере до уваги як особливості групової поведінки слухачів, так і найбільш закономірні особливості поведінки окремих особистостей.
Отже оратор, намагаючись забезпечити якнайкраще сприйняття і розуміння свого виступу, повинен насамперед оцінити весь комплекс основних соціально-психологічних характеристик аудиторії: її установок, мотивів, інтересів, знань, переконань і настроїв.
Разом з соціальними і соціально-психологічними факторами значну роль у сприйнятті і розумінні грають такі психологічні явища, як увага і пам'ять.
Психологи визначають увагу як скерованість і зосередженість психічної діяльності людини на чомусь визначеному, в даному випадку на змісті промови оратора. Скерованість уваги полягає в тому, що присутні слухають саме промову оратора, а не роблять Щось інше. Зосередженість їх психічної діяльності заключається в більшій чи меншій заглибленості в зміст промови та відвертанні Уваги від усього іншого.
Увага під час промови буває вимушеною і невимушеною. Вимушена увага людини залежить від її власної волі і визначається її власними інтересами, власною цільовою установкою. Наприклад, якщо слухачі зібралися на збори з метою отримати конкретні відповіді на питання, що їх хвилюють, треба очікувати підвищеної уваги з їх боку. Чим більше промова оратора відповідає інтересам, установкам та проблемам аудиторії, тим вищий ступінь вимушеної уваги. І, навпаки, чим більше оратор відхиляється від інтересів та установок аудиторії, тим більше він ризикує втратити її увагу.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |