- 1 рік після хіротонії – благословляється скуфія (хоча Архієрей може її благословити і зразу після хіротонії);
- набедреник;
- камилавка;
- 4 роки хіротонії – золотий наперсний хрест;
- ще через 4 роки після хіротонії – протоієрейство;
- 5 років після хіротонії – епінагет (палиця);
та архієрейські нагороди – хрест з оздобами;
- та митра.
20. Процесії** Процесія – (лат.) – святковий похід духовенства і вірних: в часі якого всі учасники походу моляться спільно і прилюдно.
Звичайно
всі знають, що спільна молитва має велику силу. При християнських процесіях обряди уособлюють нам те, що ми тут на землі є лише мандрівками до небесної Батьківщини. Похід процесії завжди починається з церкви (procedure – виходити, ступати наперед, звідси й назва „процесія”) і повертається знову ж назад до церкви, це й свідчить, що мусимо бути членами Церкви на землі, якщо хочемо досягнути Церкви торжествуючої. Перед походом першим несуть хрест, бо молимося в ім'я Христа Ісуса, і завжди мусимо в своєму житті нести власний хрест. Хоругви, які є невід’ємною частиною святкового походу, беруть початок з часів Костянтина Великого, котрий після чудесної появи на небі хреста, наказав воїнам нести перед військом хоругви зі знаменням хреста. Хоругви нагадують нам, що ціле життя, це боротьба і що ми є воїнами Христа. Звук дзвонів закликає нас до гарячої молитви, яка має так само возноситись до неба, як звук дзвонів возноситься під хмари. Спереду процесії (як зазначено вище) несе хтось один хрест, а дальше всі ідуть парами (по двоє) що й символізує подвійну заповідь любові, а насамперед заповідь любові ближнього. Напереді повинні йти діти (хлопчики, а потім дівчатка), бо діти є у Бога наймиліші заради своєї невинності. Дальше йде доросла молодь (перші хлопці, а потім дівчата), за ними священик зі співаками, за ними дорослі мужчини, а в кінці жінки. Священик знаходиться посередині походу, бо він повинен бути всім однаково готовий до послуги. Процесія виходить на двір під голе небо, де людина виставлена на вплив природи, подібно ж як і в житті ми виставлені на різні зміни долі. Всі повинні молитися. Рід молитви відповідає меті і характеру процесії. З процесією ми йдемо без шапки, відповідно до цього накриття голови.
Процесією йдуть на Богоявлення (коли відбувається водосвяття йорданське на ріці або при креничці);
Процесія у Велику П’ятницю, яка відбувається довкола церкви, коли обносять плащаницю перед її покладенням у гріб. Вона пригадує нам похорон нашого Спасителя.
Процесія воскресна на Великдень. Цією процесією визнаємо нашу віру і воскресіння Ісуса Христа і в наше майбутнє воскресіння. Подекуди відбувається ця процесія у вечір Великої Суботи.
Крім того маємо ще й інші різні процесії, як от процесія в поле, на цвинтар (у Великдень, Зелені Свята), у дні державних свят, на Хрещення Русі.
Головною метою кожної процесії є молитва.
Попереднє слово від автора!
Коли, поступаючи вчитися на священика, переді мною стояло певне завдання – знайти книгу, яка б в загальних рисах дала пізнати Богослужіння, його обряд та символіку; взагалі як предмету структури Православної Церкви. На жаль, я користувався багатьма книгами, але багато не знаходив того, чого хотів знати. І вже аж з часом, підчас навчання, я отримував відповідні знання. Висвятившись в сан священика – прагнув написати і видати на основі зібраних звідусіль, та своїх особистих дописів працю, яка була би добрим порадником для християн. Я хочу, щоб ця книга була не тільки вказівкою для вірних як поводитись в храмі чи підчас якогось богослужіння, але й частково посібником для Літургіки та Структури Церкви. Буду щасливий, коли моя праця принесе людям корисне від прочитаного.
Бібліографія.
(список використаної літератури)
Азы Православия. Издательство «САТИСЪ», СПб. В.О., 1996.
Мирослав Дещиця. Малий український церковно-історичний словник. – В-во „Основа”. – Львів., 1994.
Митрополит Іларіон. Як поводитись в Божому храмі. – Вінніпег, 1983.
Митрополит Михаїл. Поширений катехізис Православної Церкви Христової. – Кенсінгтон, США – Київ. В-во „Воскресіння”, 1992.
Митр. прот. Михаїл Коржинський. Митр. прот. Михаїл Марусяк. Літургія. – Івано-Франківськ, 1995.
о.Богдан Гринів. Літургіка. – Луцьк, 1998.
Православні Богослужіння
а жінки з покритою головою; лиТаїнства та звичаї. – Київ, 1997.
Церква в житті українців. Володимир Мокрий. „Просвіта”. – Львів-Краків – Париж, 1993.
Зміст.
Походження слова Церква.
Церква (Тіло Христове).
Дія Церкви.
Церква (храм).
Храм, його складові частини, їх значення.
а) Притвор; б) Середній Храм.
Вівтар. Його складові частини, їх значення.
Священнослужителі та церковнослужителі.
Як поводитись перед храмом.
Ви входите в храм.
Ваша поведінка у храмі.
Попередні відомості про Літургію.
Про походження чину Літургії.
Час і місце відправи Літургії.
Літургії Св. Йоана Злотоустого та Василія Великого: поведінка під час трьох головних частин цих Літургій;
а) Прокомідія;
б) Літургія Оголошених;
в) Літургія Вірних;
г) Пояснення основних моментів Літургії Оголошених і Літургії Вірних.
15. Основні зауваження щодо поведінки в храмі:
а) Вам потрібно...
б) Свічка
в) Церковна записка
16. Богослужіння Православної Церкви:
а) Богослужби
б) Облачення
в) Богослужбові кольори
17. Таїнства Православної Церкви:
Загальне і особисте Богослужіння;
Поняття про Таїнства;
Види священнодійств, обрядів і їх значення.
Сім Святих Таїнств:
а) Таїнство Хрещення;
б) Таїнство Миропомазання;
в) Таїнство Покаяння (Сповідь);
г) Таїнство Євхаристії (Причастя);
д) Таїнство Єлеосвячення (Єлеопомазання, соборування);
е) Таїнство Шлюбу (Вінчання);
є) Таїнство Священства.
18. Поняття про треби. Поведінка віруючих під час їх звершення.
а) Молебень;
б) Акафіст;
в) Панахида. Чин похорону.
19. Церковні нагороди.
20. Процесії.
ше духовенство звичайно вживаєчерез те заслуговує на добру пошану з боку вірних.
Церковнослужителі:
Дяк. Особа, що добре знає літургійний спів та устав богослужень. Виконує обов'язки читця та співака.
Регент (диригент). Особа, що керує церковним хором. Регент повинен мати музичну освіту та обов'язково знати устав богослужень.
Співці (хористи). Особи, що виконують церковний спів.
Паламар (пономар). Особа, що допомагає при богослуженні, наприклад: розпалює та подає кадило священикові та виконує інші функції. Повинен вміти дзвонити (у дзвін).
8. Як поводитись перед храмом
У попередніх розділах ми познайомили вас із значенням слова «церква», розповіли про храм та його походження, а також про його складові частини. А тепер ознайомтесь з правилами, які потрібно виконувати.
Підходячи до храму є звичай читати молитву: «Достойно є, і це є істина славити Тебе, Богородицю, завжди славную і пренепорочную і Матір Бога нашого. Чеснішу від херувимів і незрівняно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, дійсну Богородицю, Тебе величаємо». Перед входом у храм належить тричі перехреститися з поклоном. Можна ще проказати іншу молитву: „Милосердя... Це вхожу.. Я прославляю Тебе... Амінь”.
МОЛИТВА ПРИ ВХОДІ ДО ЦЕРКВИ
Милосердя двері відкрий нам, Благословенна Богородице, щоб ми, на Тебе надіючись, не загинули, а від усякого лиха Тобою визволилися. Бо Ти єси спасіння роду християнського.
Це входжу я до дому Твого Святого, Господи, щоб поклонитися Твоїй величності і вознести свою щиру молитву перед святим Твоїм Престолом, Владико світу. Стаючи перед Тобою, Господи, я приношу всі справи життя мого, а Ти щедрою рукою Своєю поблагослови мою щиру працю і мої добрі наміри і веди мене дорогою безпечною, щоб не похитнулися ноги мої. Я дякую Тобі, Отче Небесний, за всі щедрі дари, які подає нам батьківська рука Твоя.
Я прославляю Тебе, Творче і Владико неба і землі, Як Радість життя нашого, як Світло, що життя
пристойно одягатися, відповідно до свого жіночого стану, не вдягати чоловічих одеж та утримуватись від різкого роду закрашень, бо це ж таки храм Божий!..
В храмі не належиться тримати руки в кишенях та без потреби ходити по храму.
Сидіти в храмі дозволяється тільки по причині хвороби, сильної втому, чи старості.
б) Свічка
Важко собі уявити будь-який храм, в якому б не світили і не горіли свічки. Та й навіть каплички чи то будь-якого поставленого хреста.
Фактично, з малої воскової свічки починається наше практичне, зовнішнє християнство; так звикають до обряду. Блаженний Святий Симеон Солунський, як пояснювач Літургії ХV століття, говорить: „чистий віск означає чистоту і непорочність людей, які його приносять. Він приноситься в знак нашого розкаяння в упертості і самовільності. М’якість і гнучкість воску говорить про нашу готовність слухатися Бога.”
Церковна Свічка – це символ молитви віруючої людини. Свічки, які горять в храмі, являються виявленням благоговіння віруючих що моляться, їх любов і Жертви Богу, а також і радість духовного свята Церкви. Свічки своїм горінням, нагадують про невечірнє світло, яке у Царстві Небесному веселить душі праведників, що угодили Богу.
Свічка, яка горить перед іконою – це знак нашої віри і надії на благодатну Божу допомогу, яка завжди посилається всім, хто з вірою і молитвою з’єднується з Господом і Його святими. Звичайно зовсім не годиться ставити свічку формально та з „холодним” серцем. Зовнішня дія повинна обов’язково бути доповнена молитвою, хоча б найпростішою, своїми словами.
Без церковної свічки не обходиться Богослужіння, тому запалена свічка є присутня на багатьох церковних службах. Її тримають в руках новохрещенні і ті, які спричинилися стати в стан супружий (тобто в Таїнстві Шлюбу). При великій кількості запалених свічок звершується чин похорону. Прикриваючи вогонь свічки від вітру, богомольці йдуть на хрестний хід.
Немає також обов’язкових правил
як завжди, а святково, якнайкраще. Тож хіба той, хто служить Літургію, хто стоїть біля Святого Престолу може бути одягнений у звичайному одязі? Звичайно що ні!
„Священнослужителі покладають на себе особливі одіяння для того, щоб відокремитися не лише від інших, але й від самих себе, нічого не пам’ятати в собі подібного до людини, яка займається повсякденними, житейськими ділами, і щоб нагадати разом з тим про всю велич справжнього служіння. Так одягаючись, вони уподібнюються і зовнішнім виглядом Св. Апостолом та їхнім найближчим наступником”.
У храмі все повинно бути спрямоване до того, щоб людина забула про все земне, а думала тільки про вічне – небесне. Тому то й Церква приписує всім церковно- і священнослужителям одягати при богослужіннях особливі одежі.
Кожна ступінь священства має своє облачення. При чому у склад облачення вищих чинів завжди входить облачення нижчих чинів. Наприклад: диякон, крім своїх одеж, одягається в одежі читця; священик, крім священичих одеж, одягає дияконські одежі; єпископ, крім своїх одеж одягає всі одежі священика. Для кращого зрозуміння, давайте розглянемо усі одежі починаючи з найнижчої – ступеня четця:
Короткий фелон. Це одежа четця, перша одежа, яка одягається на четця. Короткий фелон має вигляд священичого фелона, тільки він дуже маленький, так що ледве закриває тільки плечі. Короткий фелон надівається на шию того, кого посвячують, і це в знак того, що він приходить під ярмо священства і посвячується на служіння Богові. Короткий фелон у четців тому, що ця ступінь тільки початок священства;
Стихар – (гр. стихаріон), пряма, довга, широка, із широкими рукавами одежа, яка покриває усе тіло. Стихар символізує „ризу спасіння і весільну одежу”, тобто він означає чисту і спокійну совість, непорочне життя і духовну радість;
Орар – (гр. ораріон), вузька, довга стрічка з пошитими на ній хрестиками, яку диякон
себе переконаним атеїстом, чи якоїсь іншої конфесії, що сповідує нехристиянську релігію і вважає лише б прийти в храм за проханням одного із подружньої пари чи батьків; таке таїнство священик звершувати не повинен. На це вимагається дозвіл архієрея.
Існують окремі дні та проміжки часу, в яких Таїнство Вінчання не звершується, а саме:
не протязі всіх чотирьох багатоденних постів;
під час Сирної седмиці (масляниці);
на світлому (Великодньому) тижні;
від Різдва Христового (7 січня) до Хрещення (Богоявлення: 19 січня);
на передодні дванадесятих свят;
по вівторкам, четвергам, і суботам на протязі всього року;
10, 11, 26 і 27 вересня (в зв'язку із строгим постом за ради Усікновення голови Йоана Хрестителя і Воздвиження Хреста Господнього.
На передодні престольних храмових днів – свят (в кожному храмі) своє свято;
І тільки через надзвичайні положення виключення з цих правил може бути зроблено з благословення правлячого архієрея. Є плачевні наслідки в зв'язку з тим, що коли подружжя хоче побратися, в батьки забороняють. Крім цього часто батьки, а особливо батьки-атеїсти, противляться саме цьому церковному шлюбу, і в такому випадку батьківське благословення може бути замінено священичим, а краще всього – духівника хоча би одного з подружжя.
Щоб вінчання стало святом і запам’яталось на все життя необхідно про це потурбуватись. В першу чергу необхідно звернутися до настоятеля, бажано місяць до весілля. На Західній Україні це називають „на заповіди” або „до урудування”, тобто, коли молодята узгоджують зі священиком день Вінчання (як правило воно відбувається впереддень Весілля, завчасно, і саме тепер священик дає настанову молодятам, повчає та наказує. Назва „на заповіди” означає, що священик три неділі підряд (до весілля) читає заповіді, приблизно такого характеру: „Намірені вступити в стан супружий: молодий (читає прізвище, ім'я, по-батькові, рік народження, місце проживання) з молодою так само: (прізвище, ім'я, по-батькові, рік народження, місце проживання).
також різного роду освячення предметів чи продуктів харчування.
Церква своєю послідовністю освячує весь уклад людського життя, у тому числі й ті предмети, якими користуємося і ту їжу, яку споживаємо. Освячення їжі (окремих продуктів) буває по певних днях, наприклад: на Великдень (Пасху) освячується: пасха, молочні продукти, яйці; а в свято Преображення (19 серпня) – освячуються овочі. Церква освячує і благословляє також і багато іншого, наприклад:
стихії – воду, повітря, вогонь і землю;
житла та інші місця помешкань – дім, монастир, корабель, дім що будується, автомобіль і т.інше;
їжу, предмети побутової та господарської діяльності – зерна і плоди рослин, криниці, пасіки та багато іншого;
початок та закінчення якоїсь діяльності – навчання, поїздок, посіву, жнива, будівництво будинків і т.д.;
духовне і тілесне здоров'я людини (молебень про зцілення хворого) і таке інше.
Тут подано перелік різного роду благословень і освячень, більшість яких здійснюється поза межами храму. А в самому храмі виконуються декілька основних треб: молебень за здоров'я, молебень за всяке прохання, за подорожуючих, за тих хто перебуває у війську, і т.д.). Слід пам’ятати, що молебні служаться після Літургії (якщо в цей день вона служиться) в храмі також поминають померлих за панахидою або парастасом. Також освячуються нагрудні хрестики та ікони.
Початок якоїсь справи, як наприклад: початок навчального року, або взагалі якоїсь великої справи, можна почати молебнем.
а) Молебень
Молебень – це особисте Богослужіння, яке звершується за проханням віруючих. Це коротка, проте наполеглива молитва за різні життєві потреби. Підчас молебня людина, або дякує Богу, або прославляє Його за милості, або їх просить. Молебень служиться в різних випадках: радості і в смутку, страдаючи з горя чи радіючи щастю. Свята Церква своїми усердними молитвами старається допомогти нам в усіх наших починаннях, благословити наші добрі діла, наші вчинки.
Крім особистих молебнів, існують і всенародні (загальні)
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 59 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |