Літургія Св. Василія Великого відправляється тільки 10-ть разів на рік: у навечіря Різдва Христового та Богоявлення, (або в самі дні цих свят, коли вони припадають на неділю чи понеділок); у день Святого Василія Великого (14 січня за новим стилем), у перші п’ять неділь Великого посту, а також у Великий Четвер і Велику Суботу (страсного тижня: перед Пасхою).
Літургія Раніш Освячених Дарів Святого Григорія Двоєслова Її ще називають: Літургія
Наперед Освячених Дарів; Літургія Преждеосвященних Дарів (церковнослов’янське). служиться тільки у Великий піст. А саме: у середу і п’ятницю перших шести тижнів, у вівторок або четвер 5-го тижня, а також перших три дні Страсного тижня (тобто понеділок, вівторок і середу. Цю Літургію в народі ще називають „Сорокоуст”*** „Сорокоуст” (церковнослов’янське слово) – поминання 40-го дня після смерті; панахиди, що їх відправляють у Великий піст після Літургії Раніш Освячених Дарів.*.
У всі решта дні, протягом року, служиться Літургія Св. Йоана Злотоустого.
14. Літургії Св. Йоана Злотоустого та Василія Великого: поведінка віруючих підчас трьох головних частин цих Літургій:
а) Проскомідія** Проскомідія – в перекладі з грецького слова означає – приношення.
Проскомідією називається перша частина Літургії, на особливих священнодіях якої, з принесених хліба і вина готуються речі для Святої Євхаристії, і при цьому відбувається попереднє поминання членів Церкви Христової – небесної і земної.
Оскільки це є перша частина Служби Божої, вона служиться без супроводу хору чи четця, хоча підчас відправи проскомідії належиться четцю служити 3-й і 6-й часи (години), які вичитуються перед Літургією. Проскомідія відправляється у Вівтарі і безпосередньо на жертовнику, тільки священиком та з допомогою диякона (якщо такий є).
Зазвичай, підчас служіння проскомідії люди лише починають сходитися на Літургію, то про поведінку, під час цієї першої частини Служби Божої сказати щось важко. Потрібно дотримуватися, звичайно, всіх норм поведінки в храмі, - варто приходити зарання, підійти до тетраподу (перед іконостасом посередині храму), прикластись до ікон, які знаходяться на нім, перехрестившись, піти помолитись і спокійно стати на своє постійне місце і чекати початкового виголосу священика (після кадіння) Літургії Оголошених „Благословенне Царство...” Та звичайно потрібно вимовити молитви перед початком Божественної Літургії; їх є дві: „Господи Ісусе Христе... Амінь”, та: „Духу Святий Боже: відкрий очі,...”.
Молитва перед початком божественної
літургії
Господи Ісусе Христе, щедрий і милостивий до всіх, що до Тебе звертаються, молюся Тобі: дай мені зі щирістю, любов'ю, та страхом і всією увагою аж до кінця цієї служби Божої пробути і з совістю та щирим серцем Тобі молитися, Милосердному Богові. Господи Царю, вислухай мене, що благаю Тебе, і прости мені гріхи мої, бо Ти один милосердний, і Тебе славлю з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.
Духу святий Боже: відкрий очі просвіти розум, очисти серце і вуха мої і дай мені благодать для пізнання і слухання превеликих тайн Служби Божої.
б) Літургія Оголошених
Літургією Оголошених називається друга частина Літургії, підчас якої, в перші віки християнства дозволялося бути присутнім і храмі не тільки віруючим, але і оголошеним та тим, що каялися.
Оголошеними називалися ті, які ще не прийняли хрещення, а тільки до неї готувалися через усне „оголошення” (повчання), тими що каялися, називалися люди із віруючих, які за тяжкі гріхи не допускалися до прийняття Св.Тайн (Євхаристії) і, які знаходилися під забороною.
Ця друга частина Служби Божої символізує життя Ісуса Христа від Його втілення до страждань.
До Літургії Оголошених в давні часи входили: псалмоспіви, читання з стародавнього і новозавітного писань, пастирські повчання і на кінець молитви за оголошених, тих що каялися, і за біснуватих.
З бігом часу в змісті Літургії Оголошених з’явились деякі зміни. В тому змісті, по якому вона досі звершувалась, складається з наступних частин:
1) початкові моління (Велика Ектенія)** Ектенія (грецьке слово), - так називається ряд молитовних прохань, котрі служать поширенням коротких прохань: „Господи, помилуй”, „Подай, Господи”. Детальний переклад з грецької – прохання, ревна молитва. Найдавніша, велика ектенія, котра починається словами: „В спокої Госп. помолимся...” – відома з 3-го ст. після Р.Хр.
;
2) антифони*** Антифон (грецьке слово) – в Старому Заповіті – псалми або
їх частини, які співалися стих за стихом поперемінно двома хорами; тепер – три церковні пісні Служби Божої, складені зі стихів псалмів та приспівами що відповідає даному святу чи події (у Східній Церкві їх впровадив Ігнатій Богоносець).* (більша частина взята з псалмів);
3) вхід з Євангелією;
4) читання з Апостола і Євангелії;
5) Ектенія потрійна і за оголошених.
При відправі цієї частини Літургії, Свята Церква нагадує богомольцям про благодіяння Божі людям і просять їм милості Божої, готує віруючих до належної молитовної участі при відправі Святої Євхаристії.
Віруючі, підчас Літургії Оголошених, повинні звертати увагу на існуючі благословення. Підчас, всієї Служби Божої є виголос – благословення „Мир усім”, „Благословення Господнє на вас...” та інші: треба пам’ятати, що, коли священик благословляє людей рукою хрестоподібно, то віруючим хреститися не потрібно, а треба схилити голову і скласти руки під благословення.
Потрібно знати, що коли священик кадить, то хреститися також не потрібно, а тільки схилити голову: бо коли кадило звернене до людей, то це свідчить що Дух Святий сходить на всіх вірних, як носячих в собі образ (подобу) Божу, тому і за традицією у відповідь на кадіння прийнято нахиляти голову.
І на кінець ще одне зауваження: якщо священик благословляє вірних Євангелієм, хрестом, чашею (потирем), або іншими якими речами, то належиться хреститися, тобто осінювати себе хрестним знаменням.
Літургія Оголошених закінчується виголосом диякона „Всі оголошені вийдіть...”, тобто, щоб всі оголошені (нехрещені: хоча тепер в храм входять майже всі хрещені, оскільки майже всі люди приймають Святе Таїнство Хрещення), вийшли з храму. А тоді вже починається Літургія вірних.
в) Літургія вірних
Літургією вірних називається третя частина Служби Божої, в якій Святі Дари, приготовлені на проскомідії освячуються і перетворюються в Тіло і Кров Христові, і приносять в жертву Богу Отцю, а потім даються віруючим для Причастя. Це
найважливіша частина Служби Божої, підчас, якої в храмі можуть залишаться тільки вірні, тобто ті, які прийняли хрещення і не мають тяжких гріхів.
На цій Літургії зображуються Тайна Вечеря Господа, Його страждання і смерть, воскресіння з мертвих, вознесіння на небо і друге пришестя на землю.
До складу цієї частини Служби Божої входять:
1) приготування до священнодійства безкровної жертви, або до святого піднесення дійства;
2) святе піднесення;
3) приготування вірних до причастя;
4) Причастя;
5) заключні дії.
Точніше, - в її склад входять: дві ектенії (короткі: малі), Херувимська пісня, Великий вхід, Благальна ектенія, Символ віри, Євхаристичний канон, прохальна ектенія, молитва Господня, благословення, перетворення і приготування до Причастя, Святе Причастя, ектенія подяки, відпуст.
Щодо поведінки християн на цій частині Літургії, то тут слід зосередитись на таких моментах:
В деяких Церквах, є звичай, підчас Євхаристичного канону коли хор велично співає „Свят, Свят, Свят Господь Саваоф, повні небо і земля слави Твоєї”, люди вклякають на коліна. Але треба пам’ятати, що з часу свята Пасхи до Вечірні після Божественної Літургії у день Святої П’ятидесятниці (Зелених Свят), а також від Різдва Христового (7 січня) до Богоявлення (Йордану: 19 січня), - в ці два періоди в році, молитись належиться стоячи (на коліна не стаємо).
Після Євхаристичного канону і виголосу священика „За Пресвяту, Пречисту...”, тобто, - коли хор починає співати „Достойно є...” – ми вже стоїмо: бо до цього часу молились на колінах.
Також є звичай приклоняти коліна підчас Читання Євангелії (хоча це трапляється дуже рідко), Символа Віри, Молитви Господньої, з „Єдин Свят...” до „Нехай повні будуть уста наші...”.
Після закінчення Молитви Господньої „Отче наш”, ті, хто попередньо сповідався і може приймати Святе Причастя, готують себе до прийняття цих божественних Тайн, підходячи наперед до тетраподу і чекають на слова молитви (щоб повторювати за священиком) „Вірую Господи
і визнаю”.
Після відпусту Літургії (по її закінченні), віруючі ще раз моляться в храмі, і спокійно, благовійно розходяться по домівках, читаючи молитву подяки після Служби Божої: „Дякую Тобі, Боже... Амінь”.
МОЛИТВА ВДЯЧНА ПІСЛЯ СЛУЖБИ БОЖОЇ
Дякую Тобі, Боже, Спасителю мій, усією душою моєю і тілом, величаю, славлю і вихваляю Тебе, що сподобив мене, грішного, взяти участь у принесенні Твоєї безкровної і словесної жертви за наші гріхи і на спомин Твого земного життя, спасаючих мук, хресної смерті, преславного воскресіння і вознесіння на небо. Молюся Тобі: всі мої гріхи обмий, очисти і прости, і дай у всі дні життя мого творити волю Твою і в чистій совісті приносити подяку й молитви Тобі з Предвічним Твоїм Отцем і Пресвятим, Благим і Животворчим Твоїм Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
г) Пояснення основних моментів Літургії Оголошених і Літургії Вірних
На завершення огляду двох частин літургії оголошених і вірних, слід звернути увагу на обидві частини Літургії, за якими вони зображують життя Спасителя від хрещення до вознесіння на небо. Розглянемо такі моменти: Вхід з Євангелієм – символізує проповідь Ісуса Христа після Його хрещення; Свічка перед Євангелієм – Предтечу Йоана; а частина Літургії від читання Євангелії до Великого Входу, - зображує трьохлітню проповідь Спасителя до страждань. Великий Вхід на Літургії Вірних символізує святковий вхід Господа від Вифанії до Єрусалиму, а за іншої версією – хід від Єрусалиму на Голгофу, ще за іншою версією Великий Вхід символізує друге пришестя Господнє. Покладення Дарів на Престіл – погребення Господа, при якому священик і диякон символізують собою Йосифа і Никодима; покрівці – похоронні пелени і плащеницю, кадило – аромати, опущена завіса - вшестя Ісуса Христа до аду, а закриття царських воріт – закриття гробу Господнього і сторожу при
нім; підняття воздуха зі Святих Дарів – відвалення каменю від дверей гробу при воскресінні Господа; порушення воздуха над Св. Дарами (під час співу „Вірую...”) – землетрус, який стався при воскресінні, а разом і зішестя Св. Духа на Апостолів. Звершення Таїнства і причастя нагадує Тайну Вечерю Ісуса Христа, Його страждання, смерть і погребіння. Відкриття завіси, відкриття царських воріт і вихід зі Св. Дарами, - знаменують явлення Ісуса Христа після воскресіння; останнє пред’явлення людям Св. Дарів – вознесіння Ісуса Христа. Деякі з цих символів, які приписуються Літургії, безсумнівні, тому що вказуються в самім чині Літургії. Наприклад: ніхто не сумнівається, що священнодія Євхаристії і Причастя Тіла і Крові Христових служить не тільки згадкою, але самою дією того, що Сам Христос звершив на Тайній Вечері.
При поясненні Літургії та поведінці на ній, я не зупинився на цих символах, бо моєю метою було розкрити пояснення назв Літургії та зосередитись на поведінці при цих Літургіях.
15. Основні зауваження щодо поведінки в храмі.
а) Вам потрібно...
Як згадувалось вище, в храмі потрібно вести себе дуже пристойно, благовійно, так щоб не осквернити велич святині, і не накликати на себе гнів Божий.
Приходити на Службу Божу потрібно завчасно, десь за 5-10 хвилин до початку. (Бажано, звичайно, так робити відносно всієї відправи що має служитися).
При вході в храм мужчини знімають головний убір (шапки), згідно з постановою Ап. Павла: „Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога...” (І Кор.. 11, 7).
Жінки, на відміну від чоловіків, входять в храм з покритою головою, згідно слів Ап.Павла: „і кожна жінка, що молиться чи пророкує з головою відкритою, осоромлює тим свою голову, бо це є те саме, як була б вона виголена”. (І Кор.. 11;5).
Слід також пам’ятати, що жінці потрібно
пристойно одягатися, відповідно до свого жіночого стану, не вдягати чоловічих одеж та утримуватись від різкого роду закрашень, бо це ж таки храм Божий!..
В храмі не належиться тримати руки в кишенях та без потреби ходити по храму.
Сидіти в храмі дозволяється тільки по причині хвороби, сильної втому, чи старості.
б) Свічка
Важко собі уявити будь-який храм, в якому б не світили і не горіли свічки. Та й навіть каплички чи то будь-якого поставленого хреста.
Фактично, з малої воскової свічки починається наше практичне, зовнішнє християнство; так звикають до обряду. Блаженний Святий Симеон Солунський, як пояснювач Літургії ХV століття, говорить: „чистий віск означає чистоту і непорочність людей, які його приносять. Він приноситься в знак нашого розкаяння в упертості і самовільності. М’якість і гнучкість воску говорить про нашу готовність слухатися Бога.”
Церковна Свічка – це символ молитви віруючої людини. Свічки, які горять в храмі, являються виявленням благоговіння віруючих що моляться, їх любов і Жертви Богу, а також і радість духовного свята Церкви. Свічки своїм горінням, нагадують про невечірнє світло, яке у Царстві Небесному веселить душі праведників, що угодили Богу.
Свічка, яка горить перед іконою – це знак нашої віри і надії на благодатну Божу допомогу, яка завжди посилається всім, хто з вірою і молитвою з’єднується з Господом і Його святими. Звичайно зовсім не годиться ставити свічку формально та з „холодним” серцем. Зовнішня дія повинна обов’язково бути доповнена молитвою, хоча б найпростішою, своїми словами.
Без церковної свічки не обходиться Богослужіння, тому запалена свічка є присутня на багатьох церковних службах. Її тримають в руках новохрещенні і ті, які спричинилися стати в стан супружий (тобто в Таїнстві Шлюбу). При великій кількості запалених свічок звершується чин похорону. Прикриваючи вогонь свічки від вітру, богомольці йдуть на хрестний хід.
Немає також обов’язкових правил
відносно того, куди і скільки можна ставити свічок. Їх покупка – це маленька жертва Богу, яка є добровільна і цілком доступна.
В деяких храмах при вході є застереження такого змісту: „просимо користуватися в храмі свічками, придбаними тільки в нас”. Певна річ, що коли людина приносить з собою свічку, вона й не знає, що ця свічка може й неосвячена?
Купуючи в храмі свічку – ви можете бути цілком впевнені в тому що вона освячена і благословенна.
Разом з тим що є у Православній Церкві, особливо підчас Таїнства Сповіді (Покаяння), віруючий, що прийшов на сповідь, приносить незапалену свічку в знак надії одержати від Господа прощення за свої гріхи і як дар Йому. Цю свічку, підходячи до священика, можна поставити на аналой (де лежать Євангелія і Хрест), хоча цей звичай притаманний в більшій мірі на сході України.
в) Церковна записка
Майже кожний християнин котрий часто ходить до церкви, знає, що таке церковна записка – це карточка з іменами людей, яка подається у вівтар священику чи іншій церковній прислузі для поминання (згадування: прочитування) „за здоров'я”, або „за упокій”. Але часто буває так, що записка прочитується неуважно і поквапливо. Вина тут не у священику, який читає імена, а у записках, які бувають з поганим почерком та багато іншими дефектами. Щоб цього не траплялося, то запам’ятайте собі такі основні правила:
Перш за все, на верху і посередині карточки пишіть за що молитися „за здоров'я” чи „упокій”;
Імена пишіть розбірливо, зрозуміло, акуратно;
Пишіть імена в родовому відмінку (на питання „кого?”) наприклад, - не Оля, Василь, Петро, - а: Ольгу, Василя, Петра і т.д.
Якщо хочете згадати священиків (чи священнослужителів), то вкажіть їх сан, повністю або в зрозумілому скороченні (наприклад: ієрея Миколая, протоєрея Димитрія, архієпископа Нікона); від найвищого сану до найнижчого;
Не потрібно
вказувати прізвища, по-батькові, родинних значень, титулів, професій і такого іншого;
Якщо людина нехрещена, - в записку не пишемо: церква за нехрещених не молиться;
Не потрібно поминати за упокій людей святих Божих угодників, - тому що вони моляться за нас;
Згадуються в записці тільки ті, які носять християнські імена.
Записки, як правило, потрібно подавати до початку Літургії, або попередньо, так, щоб вони згадалися на проскомідії.
16. Богослужіння Православної Церкви:
а) Богослужби
У давні часи християни збиралися на молитву на протязі доби дев’ять раз. Через те у Православній Церкві повстало дев’ять засадничих служб, котрі мають своє символічне значення, а саме:
Вечірня – відправляється увечері. На ній ми дякуємо Богові за минулий день. Вечірня нагадує та охоплює період від створення світу до Благовіщення Пресвятої Діви Марії;
Повечір'я – (повечеріє) – відправляється звичайно після вечірні. Під час повечір'я ми милимо Бога, щоб Він дав нам, на сон грядущий, спокій тіла й душі;
Північниця – (полуношниця) – в минулі часи відправлялася опівночі, а тепер – служиться перед ранньою (утренею). В цій відправі Свята Церква нагадує нам про страшний суд Христа Ісуса, та будить нас до духовного бодріння;
Рання – (утреня) – відправляється рано і нагадує Різдво Христове та Його Воскресіння. В цій службі ми дякуємо Богові за минулу ніч, і просимо в Нього милосердя на наступний (наступаючий) день;
Перша година – (перший час) – служиться безпосередньо після ранньої (утрені), це є перша молитва на початку дня, підчас якої ми просимо Бога допомогти нам у сповненні (виконанні) заповідей Його;
Третя година – пригадує суд над Христом у Пилата і нагадує нам про Зішестя Святого Духа на Апостолів.
Шоста година – відправляється разом з третьою годиною, підчас першої частини Літургії, яка називається проскомідією. Шоста година пригадує про розп’яття Спасителя.
Дев’ята година – служиться перед вечірнею і
пригадує смерть Спасителя на хресті;
Літургія – відправляється перед полуднем (обідом). Пригадує вона життя і науку Христа, останню вечерю і страждання Спасителя, як рівно ж його Воскресіння та Вознесіння. Під час Літургії відбувається таїнство Святого Причастя (Євхаристії), коли хліб і вино перетворюються у Найсвятіше Тіло і Кров Спасителя. (Про Літургію вже було сказано в попередніх пунктах).
В монастирях за приписом, ці служби звершувалися окремо одна від одної, кожна в окремий час доби, а саме:
північниця – опівночі;
утреня (рання) – зранку (перед світанням);
перша година – (за нашим часом) – у 7 год. ранку;
третя година – в 9 год. ранку;
шоста година – в 12 год. ранку;
Літургія, або обітниця – біля обіду;
дев’ята година – в 3 год. після обіду;
вечірня – ввечері;
повечір'я – після вечері (перед сном).
З бігом часу, виходячи з того, що люди мають заняття та роботу в особистому житті, то Церква вирішила звершувати всі дев’ять служб в три періоди доби:
зранку: північниця, рання, перша година;
перед обідом: 3-тя година, 6-та година і Божественна Літургія (або чинопослідування Зображальних, якщо не буває Літургії);
ввечері: 9-та година, вечірня, повечір’я.
Порядок церковних служб, які слідують одна за одною, повторюючись щодня, називається добовим колом.
Богослужіння за своїм змістом і за особливостями звершення церковних служб поділяється на два головних розділи: перший – охоплює період часу: всі неділі від Неділі всіх Святих до неділі митаря і фарисея; другий – від неділі митаря і фарисея до Неділі всіх Святих.
Також існує богослужінні тижневе (тобто з понеділка по п’ятницю), суботнє і недільне та святкове.
б) Облачення
Для звершення того чи іншого Богослужіння, Церковний Устав приписує кожному із чину священнослужителів і церковнослужителів одягатися (облачатися) у особливі одежі, які мають глибоко таємниче та символічне значення. Навіть у земному житті, ми самі, а особливо у святкові дні стараємося одягатися не
як завжди, а святково, якнайкраще. Тож хіба той, хто служить Літургію, хто стоїть біля Святого Престолу може бути одягнений у звичайному одязі? Звичайно що ні!
„Священнослужителі покладають на себе особливі одіяння для того, щоб відокремитися не лише від інших, але й від самих себе, нічого не пам’ятати в собі подібного до людини, яка займається повсякденними, житейськими ділами, і щоб нагадати разом з тим про всю велич справжнього служіння. Так одягаючись, вони уподібнюються і зовнішнім виглядом Св. Апостолом та їхнім найближчим наступником”.
У храмі все повинно бути спрямоване до того, щоб людина забула про все земне, а думала тільки про вічне – небесне. Тому то й Церква приписує всім церковно- і священнослужителям одягати при богослужіннях особливі одежі.
Кожна ступінь священства має своє облачення. При чому у склад облачення вищих чинів завжди входить облачення нижчих чинів. Наприклад: диякон, крім своїх одеж, одягається в одежі читця; священик, крім священичих одеж, одягає дияконські одежі; єпископ, крім своїх одеж одягає всі одежі священика. Для кращого зрозуміння, давайте розглянемо усі одежі починаючи з найнижчої – ступеня четця:
Короткий фелон. Це одежа четця, перша одежа, яка одягається на четця. Короткий фелон має вигляд священичого фелона, тільки він дуже маленький, так що ледве закриває тільки плечі. Короткий фелон надівається на шию того, кого посвячують, і це в знак того, що він приходить під ярмо священства і посвячується на служіння Богові. Короткий фелон у четців тому, що ця ступінь тільки початок священства;
Стихар – (гр. стихаріон), пряма, довга, широка, із широкими рукавами одежа, яка покриває усе тіло. Стихар символізує „ризу спасіння і весільну одежу”, тобто він означає чисту і спокійну совість, непорочне життя і духовну радість;
Орар – (гр. ораріон), вузька, довга стрічка з пошитими на ній хрестиками, яку диякон
носить на лівому плечі підчас богослужіння. Орар символізує ангельські крила, тому на орарі можуть бути вишиті слова ангельської пісні „Свят, свят, свят”;
Поручі – (гр. епіманікія) – короткі, маленькі нарукавники для звужування рукавів одягу священнослужителів. Саме цим вони служать для більшої зручності при відправі Богослужб та священнодіях. Поручі, тим хто їх одягає, нагадують про те, щоб вони надіялися не на свої сили, а на силу і допомогу Всемогутнього Бога. Поручі символізують ті шнури, якими були зв’язані руки Ісуса Христа підчас страждань.
Вище наведеними є облачення диякона. А тепер будуть перераховані облачення священиків (пресвітерів);
Підрясник – чорна, пряма, довга одежа з вузькими рукавами (з підшитим білим ковнірцем: в більшості випадків). Це найперша одежа всіх ступенів священства, монашества, а також студентства духовних навчальних закладів (з благословення ректора). Назва походить від того, що він одягається під рясу, та стихар;
Ряса – майже те саме що й підрясник. Відмінність лише в тому, що у ряси довгі, широкі рукави, та защіпається тільки вверху (біля шиї). Це є „вихідний” одяг священнослужителів, тому при звершенні Богослужіння він не використовується;
Єпітрахіль – (гр. епі – на; трахілос – шия) – одежа, подібна до дияконського ораря, тільки обгорнута навколо шиї і опускається аж до низу. Єпітрахіль символізує подвійну освячуючу благодать священика. Без єпітрахіля священик не може служити будь-якої служби. Можна сказати, що це найосновніше облачення серед всього облачення;
Пояс – (соні) – має вигляд стрічки, якою священик заперізується поверх підризника (стихаря) і єпітрахіля на час Богослужіння. Практично він використовується тоді, коли священик служить в повному облаченні** Повне облачення класифікується в такому порядку, тобто так священик одягається на Літургію: 1) підрясник, 2) стихар, 3) єпітрахіль, 4) пояс, 5) поручі, 6) фелон., під час всіх трьох Літургій.
Пояс символізує той рушник, яким
спаситель підперізувався на Тайній Вечері, і означає зміцнюючу для священнослужителя Божественну силу для успішного його служіння;
Набедреник – чотирикутний довгастий плат (у вигляді ромба), прикрашений хрестом, який носить священик з правого боку. Набедреник означає духовний меч, котрим для священнослужителів є Слово Боже. Набедреник – це нагорода для священства;
Фелон – (гр. фелоніс) – риза. Фелон – це довга і широка одежа, яка покриває все тіло: без рукавів, і з отвором для голови. Фелон одягається поверх усіх інших одеж і покриває їх. Вона нагадує той одяг –багряницю, в яку воїни одягли Ісуса Христа під час суду над Ним у Пилата. Священику фелон нагадує про те, що при Богослужінні він неначе замінює Господа, який приніс Себе в жертву за людські гріхи; тому священик повинен облачатися правдою у всіх своїх ділах і радіти у Господі;
Священницький (нагрудний) хрест – восьмикінцевий (може бути і чотирикінцевий) хрест, якого священик носить поверх одежі. Він вказує на те, що священик відкрито виявляє (сповідує) своє віру в розп’ятого на хресті Господа нашого Ісуса Христа.
У вигляді нагород і відзнак, священиком даються: скуфія і камілавка (це головні убори) та палиця (подібна до набедреника), а за особливі заслуги – хрест з прикрасами (нагрудний) та мітра (головний убір).
Облачення архієрея (єпископа, архиєпископа, митрополита), є наступні:
Сакос – (гр. Qakkoс – мішок), означає одежу смутку, покори, покаяння (Єремії 48, 37, Лк.10. 13). Сакос є верхньою одежею, яка подібна до стихаря, тільки коротша, і прикрашена дзвіночками, які означають благовість Божого слова, що виходить із уст єпископа, тобто про постійну, невмовкаючу проповідь. Сакос має те саме значення що і фелон.
Омофор – слово грецьке, складене із слів щµos (омос) – плече, і ферщ (феро) – несу, що означає „ношений на плечі”. Омофор одягається поверх усіх одеж.
Він має вигляд довгого полотна прикрашеного хрестами. Його одягають на архієрея так, що своєю серединою він обіймає обидва плеча, а кінцями низько звисає спереду і ззаді. Омофор символізує заблудлу овечку, тобто весь грішний люд, а єпископ одягнений у таку одежу є образ Христа Спасителя, Котрий, як добрий пастир взяв на свої рамена заблудлу овечку і приніс до праведного стада, тобто до ангелів, у дім Небесного Отця;
Набедреник – (згадувалось вище);
Палиця – це також плат (подібний до набедреника) із зображенням хреста, тільки має вигляд чотирикутника (квадрата), який прикріплюється на бедро і одягається через голову. Набедреник і палиця означають духовний меч, або Слово Боже, яким пастир Церкви повинен знищувати всяке заблудження і безчестя;
Панагія – це невелика, кругла Ікона Божої Матері, а інколи Самого Спасителя, яку архієрей носить на грудях підчас Богослужіння, але й не тільки при Богослужінні, але й в інший час в знак постійної згадки і пам'яті про Бога. Панагія слово грецьке і означає „всесвята” від слова: Паж (пас) – весь, і (arioc) – святий. Панагією інколи нагороджують і архімандритів (настоятелів монастирів);
Хрест – його архієрей носить на грудях (біля панагії) в знак того, що він, як і всі священнослужителі носять особливий хрест поверх священних одеж для постійного нагадування що вони не тільки повинні носити Господа у своєму серці, але і перед всіми його визнавати, і служать прикладом для віруючих у несінні внутрішнього Хреста;
Мітра – (гр. (мітрос) - зв’язую), - означає пов’язку, діадему, вінець. Мітра – царська прикраса; дається вона як нагорода за заслуги перед Церквою. Той хто носить її – є митрофорним. Коли священнослужитель служить у мітрі, то підчас служби він символізує Христа, як Царя Слави. Мітра – знак влади, яка дається служителю Церкви. Крім того, вона
нагадує терновий вінець, котрий був надітий на голову Спасителя, і той судар, яким була обвита голова Погребенного і Воскреслого Ісуса. Мітра або архиєрейська шапка (іноді так називається мітра в богослужбових книгах), відповідає старозавітному кидару (так називалась шапка старозавітного первосвященика, яка одягалась на його голову під час звершення Богослужіння). Мітри даються також архимандритам і деяким протоєреям за особливо ревне і корисне служіння Церкви. Мітру священика від мітри архієрея (Владики) можна відрізнити за наступною ознакою: мітра архієрея має на верху (маківці) хрест, а священика мітра є без хреста;
Мантія (гр.мбхух (мансін) – верхня одежа). Це верхня одежа монахів і архієреїв. Вона не має рукавів і покриває усе тіло крім голови. Мантія означає Все покриваючу силу Божу, а також строгість, благоговіння, і покору монашого життя. Архиєрейська мантія відрізняється від монашої тим, що вона є лілового, вишневого, або іншого якогось кольору, а монаша мантія – чорного кольору. А також на архиєрейській мантії є нашиті скрижалі і джерела:
Скрижалі – чотирикутні плати кольорової матерії, що нашиваються на верхні і нижні краї мантії. Вони символізують Старий і Новий Заповіти, звідки священнослужителі повинні почерпати науку. Джерела – стрічки (лєнти) білого і червоного кольорів, що теж нашиваються вздовж мантії і символізують промені та стежки науки, що витікають із двох Заповітів, які проповідуються єпископам.
Всі священичі одежі посвячуються особливими молитвами і окроплюються священною водою. Священнослужителі одягають їх з молитвою, благоговінням, та цілуванням. Своїм блиском, гарним виглядом, та чистотою, вони нагадують священикам про святість взятого ними на себе високого служіння.
Крім згаданих архиєрейських облачань, вживаються ще й такі предмети: жезл або посох (тростина), рипіди, дикирій і трикирій, та орлеці:.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 55 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |