8. Службова особа здійснює затримання співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов’язків і пов’язані з цим особистий обшук та огляд його речей тільки в присутності офіційних представників цього розвідувального органу.
Стаття 192. Подання клопотання про застосування запобіжного заходу після затримання особи без ухвали про дозвіл на затримання
1. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а якщо це неможливо у строк, передбачений частиною другою статті 211 цього Кодексу, - до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа була затримана.
2. Клопотання про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, має відповідати вимогам, зазначеним у статті 184 цього Кодексу. До клопотання має бути доданий протокол затримання підозрюваного.
93. Особливості початкового етапу розслідування вбивств.
Вирішення питання про порушення кримінальної справи у випадках виявлення трупа з явними ознаками насильницької смерті або його частин не викликає особливої складності. В інших випадках виявлення трупа питання про порушення кримінальної справи може бути вирішено лише після огляду місця виявлення і встановлення наявності ознак насильницької смерті шляхом судово-медичного розтину трупа (при виявленні ознак асфіксії, утоплення, отруєння та ін.).
Основними завданнями початкового етапу розслідування вбивств є:
1) встановлення особистості загиблої людини і безпосередньої причини смерті;
2) встановлення місця, часу і способу вчинення вбивства;
3) виявлення, фіксація та вилучення слідів вбивства, у тому числі тих, які дозволяють ідентифікувати злочинця;
4) встановлення, розшук і затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину;
5) збирання доказів, достатніх для притягнення особи як обвинуваченого.
На вирішення названих завдань початкового етапу розслідування суттєвий вплив мають слідчі ситуації, які складаються на момент порушення кримінальної справи.
Ситуація 1. Кримінальна справа порушена у зв'язку з виявленням трупа з ознаками насильницької смерті.
На початковому етапі проводяться наступні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи:
1) огляд місця події (місця виявлення трупа, самого трупа та окремих виявлених слідів);
2) пред'явлення трупа для впізнання та проведення інших заходів з метою встановлення особистості загиблої людини, якщо вбивство вчинено в умовах неочевидності;
3) призначення судово-медичних експертиз трупа і речових доказів, вилучених з місця події (може бути призначена експертиза живих осіб, які отримали тілесні ушкодження в результаті розслідуваної події);
4) призначення криміналістичних експертиз та інших речових доказів, вилучених з місця події;
5) допити свідків, утому числі очевидців вбивства;
6) затримання і допит підозрюваного, якщо вбивство вчинено в умовах очевидності;
7) виїмка одягу підозрюваного, обшук за місцем його проживання, призначення відповідних експертиз (судово-медичної, криміналістичної);
8) оперативно-розшукові заходи з метою встановлення підозрюваного, якщо вбивство вчинено в умовах неочевидності (з наступним затриманням, допитом, обшуком, призначенням експертиз).
Очікуваним результатом проведення слідчих дії та оперативно-розшукових заходів на початковому етапу розслідування є встановлення і затримання підозрюваного, а також одержання доказів, достатніх для притягнення його як обвинуваченого (пред'явлення обвинувачення).
Ситуація 2. Кримінальна справа порушена у зв'язку з виявленням частин трупа.
1) огляд місця події (місця виявлення частин трупа) з метою виявлення всіх частин трупа та інших слідів злочину;
2) допит свідків, які виявили розчленований труп;
3) призначення судово-медичних експертиз розчленованого трупа і речових доказів, вилучених з місця події;
4) призначення криміналістичних та інших експертиз речових доказів, вилучених з місця події;
5) оперативно-розшукові заходи з метою встановлення загиблої особи, свідків та підозрюваного у вчиненні вбивства.
При встановленні особи загиблого проводяться допити його родичів а також осіб з найближчого оточення (сусіди, друзі, співробітники) з метою виявлення вірогідних мотивів вбивства і підозрюваного. Можливим є пред'явлення для впізнання окремих частин трупа, на яких є особливі прикмети, а також речей, які були виявлені при огляді місця події і могли належати потерпілому.
Ситуація 3. Кримінальна справа порушена у зв'язку з заявою про зникнення людини при обставинах, як вказують на можливість її вбивства.
Рішення, про порушення кримінальної справи, як правило, приймається після попередньої перевірки заяви і встановлення обставин, які свідчать про високу вірогідність вбивства. Такими обставинами можуть бути: а) відсутність у зниклої особи мотиву для раптового від'їзду; б) виявлення підстав для підозри у зацікавленості певних осіб у смерті зниклої особи; в) нездійснення зниклим дій, які є обов'язковими при добровільному вибутті з даної місцевості (наприклад, звільнення з роботи, зняття з обліку, розпродаж майна тощо); г) виявлення за місцем проживання особистих речей і документів, без яких зниклий не може проживати в іншому місці; д) відомості про погрози із сторони певних осіб на адресу зниклого або його висловлювання про побоювання за своє життя; е) отримання родичами або знайомими від імені зниклого листів, виконаних не його почерком; же) виявлення слідів можливого вбивство зниклої особи (пошкодженого чи закривавленого одягу, інших носильних речей, спаленого автомобіля тощо).
Така особливість порушення кримінальної справи (при відсутності трупа) вказує на те, що вбивство було вчинено з наступним приховуванням трупа. Як зазначалося, це є характерним для злочинців, які були з потерпілим у близьких відносинах - з числа знайомих чи родичів. Ними можуть бути також особи, в житло яких потерпілий потрапив випадково або його туди спеціально заманили. З урахуванням цього щодо особи злочинця повинні висуватися і перевірятися дві версії: 1) вбивство вчинено особою з близького оточення потерпілого; 2) вбивство вчинено сторонньою особою при обставинах які змусили приховувати труп.
На початковому етапі розслідування проводяться наступні невідкладні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи:
o допит свідків з числа найближчого оточення зниклої особи з метою встановлення місця, часу та інших обставин її зникнення;
* огляд житла (робочого місця) зниклої особи з метою виявлення речей і документів, без яких вона не може проживати в іншому місці (у той же час перевіряється версія про вчинення вбивства у даному приміщенні);
* виїмка документів, наприклад, медичної картки (історії хвороби) у лікувальному закладі;
* оперативно-розшукові заходи з метою встановлення місця знаходження трупа загиблої особи чи його частин, а також підозрюваного у вчиненні вбивства. В результаті проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів слідча ситуація може мати два варіанти розвитку: 1) виявлено місце приховування трупа або його частин; 2) встановлені ознаки причетності до вбивства конкретної особи -підозрюваного.
94. Цивільний позов про відшкодування шкоди у кримінальному провадженні: форма і зміст.
Стаття 128. Цивільний позов у кримінальному провадженні
1. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
2. На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред’явлений їхніми законними представниками.
3. Цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.
4. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства.
5. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
6. Відмова у позові в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права пред’являти той же позов у кримінальному провадженні.
7. Особа, яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.
Стаття 129. Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні
1. Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
2. У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові.
3. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Частина третя коментованої статті передбачає випадки пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні прокурором. Відповідно до ст. 121 Конституції України однією із конституційних функцій прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Підстави та форми здійснення прокурором представницьких повноважень визначені ст. 36і ЗУ "Про прокуратуру". У ній зазначено, що підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Коментований КПК чіткіше визначив коло осіб, інтереси яких може представляти прокурор, шляхом пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні. Він відніс до них громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права. Таким чином, цей закон чітко передбачив категорію осіб, в інтересах яких прокурор може пред'явити цивільний позов у кримінальному провадженні, замінивши її невичерпним переліком ("громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права"), що був передбачений ч. 2 ст. 29 КПК 1960 р.
95. Звернення з клопотанням про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру. Повноваження прокурора.
Визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, прокурор зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Прокурор зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, в тому числі будь-які докази, які самі по собі або у сукупності із іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.
Стаття 292. Клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру
1. Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про захід виховного характеру, який пропонується застосувати.
2. Клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати, та позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров’я.
96. Структура криміналістичної методики.
Криміналістична методика - це розділ криміналістики, який становить систему наукових положень та розроблених на її підставі рекомендацій щодо організації та здійснення розслідування й попередження окремих видів злочинів.
Об'єктом вивчення криміналістичної методики є два взаємопов'язані, але протилежні елементи: механізм скоєння злочину окремого виду й діяльність органів дізнання та слідства з розслідування таких злочинів. У процесі вивчення цих елементів встановлюють певні суттєві зв'язки, повторювані залежності. Наприклад у разі умисного вбивства злочинець обирає засоби вчинення злочину відповідно до своїх навичок та психофізіологічних можливостей. Така повторюваність у багатьох кримінальних справах свідчить про певні закономірності механізму вчинення окремого виду злочину (предмет криміналістичної методики), що дає можливість розробити на базі синтезу досягнень криміналістичної техніки й тактики рекомендації для оптимального розслідування злочинів такого виду.
Структура криміналістичної методики складається з двох частин:
1) загальні наукові положення (або вступ до криміналістичної методики);
2) методики розслідування окремих видів злочинів (або окремі комплексні, видові та спеціальні криміналістичні методики розслідування злочинів).
До загальних наукових положень відносять теоретичні положення, що мають загальнонауковий характер для окремої криміналістичної методики, зокрема предмет та структура цього розділу криміналістики, його завдання, джерела, принципи, зв'язок із іншими розділами криміналістики та науками, а також інші загальні положення та рекомендації (положення щодо вивчення особи підозрюваного (обвинуваченого), положення щодо криміналістичних етапів розслідування, криміналістична класифікація окремих видів злочинів).
Завдання криміналістичної методики є похідними від завдань криміналістики взагалі й поділяються на загальні та спеціальні. Загальним завданням криміналістичної методики є сприяння науковими розробками органам дізнання та слідства для швидкого й повного розкриття та розслідування злочинів, установлення істини у справі. До спеціальних завдань криміналістичної методики традиційно відносять такі:
а) теоретичне дослідження закономірностей, що належать до предмета криміналістичної методики та створення передумов для розроблення окремих криміналістичних методик;
б) удосконалення наявних, розроблення нових окремих криміналістичних методик із урахуванням змін криміналістики, кримінального та кримінально-процесуального законодавства, розвитку злочинної діяльності;
в) розроблення комплексних методик розслідування злочинів, що охоплюють декілька видів (родів) злочинів, об'єднаних єдиною умовою механізму вчинення злочину (місцем, часом, знаряддям тощо);
г) вивчення та використання закордонного досвіду боротьби з окремими видами злочинів та в розкриття й розслідування злочинів загалом.
97. Повноваження прокурора щодо повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Стаття 276. Випадки повідомлення про підозру
1. Повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках:
1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;
2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;
3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу.
3. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа на прохання підозрюваного зобов’язані детально роз’яснити кожне із зазначених прав.
Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення прокурором або слідчим, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень, тобто шляхом виклику або приводу. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше 24 годин з моменту її затримання.
У випадку, якщо особі не вручено повідомлення про підозру після спливу 24 годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.
Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Особливий порядок вручення письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення народному депутату України, судді КСУ, професійному судді, присяжному і народному засідателю під час здійснення ними правосуддя, кандидату у Президенти України, Уповноваженому ВР України з прав людини, Голові Рахункової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контролеру та секретарю Рахункової палати, депутату місцевої ради, адвокату, Генеральному прокурору України, його заступнику визначається ст. 481 КПК (див. коментар).
2. З моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення вона набуває процесуального статусу підозрюваного. У зв'язку із цим слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа зобов'язані невідкладно повідомити підозрюваному про його процесуальні права, передбачені ст. 42 КПК.
3. Слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа зобов'язана на прохання підозрюваного детально роз'яснити кожне із його прав, передбачених ст. 42.
98. Види, форма і зміст процесуальних актів прокурора на досудовому розслідуванні.
Кримінально-процесуальний акт – поняття складне, яке охоплює не тільки певні кримінально-процесуальні документи, а й дії суб’єктів кримінального процесу, які виконуються ними під час здійснення повноважень.
З огляду на це процесуальний акт – це нерозривна єдність процесуальної дії чи процесуального рішення і відповідного процесуального документа.
Провадження досудового розслідування залежно від його складності та специфіки завжди пов’язано з необхідністю здійснення значної кількості процесуальних актів, складання масиву процесуальних документів, які розрізняються між собою за змістом, формою та призначенням.
Кримінально-процесуальні документи поділяються на окремі види: постанови, протоколи, обвинувальні акти, ухвали, вироки, повідомлення, клопотання та інші.
До числа основних кримінально-процесуальних документів можуть бути віднесені:
1. Постанова – процесуальний документ, в якому мотивуються і формулюються рішення слідчого, прокурора, прийняті під час кримінального провадження (ст. 110 КПК України). Постанова виноситься у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК України), а також коли слідчий, прокурор визнає це необхідним. Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку з дотриманням форми та структури, встановленої відповідно до КПК України. Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах їх компетенції згідно із законом, є обов’язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.
2. Протокол – процесуальний документ, в якому закріплюються відомості про проведення процесуальних дій, їх зміст і наслідки (статті 104 – 106 КПК України). Протокол є одним із способів фіксації процесуальних дій під час кримінального провадження (як і журнал судового засідання та носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії). Складання протоколу відбувається у випадках, передбачених КПК України. За потреби особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки.
Додатками до протоколу можуть бути:
1) спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речі і документи;
2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;
3) стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії;
4) фото таблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, що пояснюють зміст протоколу.
99. Поняття, сутність та елементи криміналістичної характеристики злочинів.
Криміналістична характеристика - це система відомостей про елементи механізму скоєння злочинів окремого виду (групи), в яких відбиваються закономірні зв'язки між цими елементами, використовувані для побудови і перевірки версій при розслідуванні конкретних злочинів.
У кожному конкретному випадку вчинення злочину дії злочинця (спосіб злочину) детерміновані суб'єктивними та об'єктивними факторами.
Суб'єктивними чинниками, що впливають на обрання способу злочину, є: мета злочину, наявність у злочинця певних знань, досвіду, навичок (професійних, фізичних, психологічних тощо).
До об'єктивних факторів, що впливають на вибір злочинцем способу злочину, відносять: особливості місця та обстановки вчинення злочину, можливість доступу злочинця до предмета посягання, спеціальні характеристики предмета посягання тощо. Своєю чергою, кожний спосіб учинення злочину залишає в навколишньому середовищі відповідні сліди. Отже, елементи механізму конкретного злочину пов'язані один з одним утворюють своєрідну систему. Тому криміналістична характеристика злочинів ширша за кримінально-правову та кримінально-процесуальну характеристики, вона містить не тільки систему обставин, які мають кримінально-правове значення, а й низку інших чинників. Так, сутність криміналістичної характеристики розглядається як система, що містить дані про закономірні зв'язки складових її елементів, встановлювані на основі узагальнення матеріалів кримінальних справ (злочинів), безпосереднього вивчення практики боротьби зі злочинністю.
Загальновизнаною в криміналістиці є така структура криміналістичної характеристики:
- предмет злочинного посягання;
- спосіб учинення злочину (підготовки, скоєння та приховування);
- типові сліди злочину (або слідова картина);
- характеристики особи потерпілого (жертви);
- характеристики особи злочинця;
- обставини вчинення злочину (знаряддя, місце, час та обстановка вчинення злочину тощо).
Предметом злочинного посягання слід вважати матеріальний предмет органічної та неорганічної природи, з яким злочинець вступає у взаємодію, змінює та перетворює його (за М.В. Салтевським). Ознаки предмета посягання в криміналістичній характеристиці можуть мати різні зв'язки, наприклад: предмет посягання - способи вчинення злочину - відомості про особу злочинця.
У криміналістичному аспекті спосіб учинення злочину розуміють як об'єктивно і суб'єктивно зумовлену систему поведінки суб'єкта до, під час, після скоєння злочину, коли залишилися різного роду сліди, які дозволяють за допомогою криміналістичних прийомів та засобів отримати уявлення про суть того, що сталося, своєрідність злочинної поведінки правопорушника, його окремі особисті дані й, відповідно, визначити найбільш оптимальні методи розв'язання завдань з розкриття злочину (за М.П. Яблоковим, В. Я. Колдіним) - це центральний елемент криміналістичної характеристики. На думку Р. С. Бєлкіна, неодмінним і найзначнішим компонентом вихідних даних про злочин є інформація про спосіб вчинення та приховування злочину. До того ж, спосіб учинення злочину в криміналістиці ширший, ніж у кримінальному або кримінально-процесуальному праві, де спосіб злочину ототожнюється зі злочинним діянням (наприклад крадіжка - це конкретний спосіб учинення).
До змісту криміналістичної характеристики способів скоєння злочину належать такі аспекти: поширення цього способу; конкретні прийоми його використання; застосовані при цьому технічні та інші засоби; їх конструктивні особливості; методи, використані під час підготовки та вчинення злочину; відомості про те, як готуються злочини; яким чином відбуваються тренування; як та де виготовляють або пристосовують необхідні знаряддя та інші технічні засоби скоєння злочину; джерела їх надходження; якого роду недоліки їх обліку та зберігання полегшили доступ до них злочинця; які технологічні процеси, обладнання, матеріали використовували для їх виготовлення; яким чином вони застосовувалися під час учинення злочину та ін.
Спосіб тісно пов'язаний із усіма іншими елементами криміналістичної характеристики. Наприклад, відповідно до конкретних способів учинення злочину може розроблятися відповідна професіоналізація злочинців. Також використання злочинцем певних способів учинення злочину призводить до пов'язаних із цим змін як у органічному, так і в неорганічному середовищі, якими в гносеологічному аспекті є сліди злочину. Тому між способом учинення злочину та його слідами існує безпосередній зв'язок.
Характеристика особи злочинця є об'єктом дослідження різних юридичних наук. У кримінальному праві існує поняття "суб'єкт злочину", яким позначають фізичну осудну особу, котра вчинила злочин у віці, з якого за КК може наступати кримінальна відповідальність. Оскільки одним із завдань кримінології є профілактика вчинення злочинів, то кримінологи розглядають особу злочинця як таку, що вчинила злочин, у якому виявилася антисуспільна спрямованість, що відбиває сукупність негативних соціально вагомих властивостей, котрі сумісно із зовнішніми умовами та обставинами впливають на характер злочинної поведінки.
Криміналістика передусім вивчає "професійні" звички злочинців, які виявляються, переважним чином у певних способах і прийомах учинення злочинів, які свідчать на місці вчинення злочину про характерний "почерк" злочинця - результати кожної злочинної діяльності містять сліди людини, яка їх залишила. У криміналістиці загальновизнаним є, що криміналістичне дослідження особи злочинця слід розуміти як пошук криміналістично значущої інформації про невідомого злочинця та оцінку даних про осіб, котрі потрапили в поле зору кримінального судочинства. Перша група містить дані про особу невідомого злочинця на основі залишених ним слідів як на місці події, в пам'яті свідків, так і за іншими джерелами з метою встановлення напрямку і прийомів його розшуку і затримання. Така інформація дає уявлення про загальні ознаки певної групи осіб, серед яких може бути і злочинець. Друга група об'єднує інформацію, отриману за допомогою вивчення особи затриманого підозрюваного чи обвинуваченого з метою вичерпної криміналістичної оцінки особи-суб'єкта злочину. З цією метою збирають відомості не тільки про ціннісні орієнтації, особливості антисуспільних поглядів, але й характерну інформацію про особу суб'єкта злочину, його зв'язки, особливості поведінки до, під час і після вчинення злочину, що може допомогти слідчому чи оперативному працівнику встановити зі злочинцем необхідний психологічний контакт, отримати правдиві відомості, а також обрати найбільш дієві способи профілактичного впливу на нього.
Аналогічне стосується й характеристики особи потерпілого та, відповідно, його віктимної поведінки. Характеристика особи потерпілого безпосередньо пов'язана з характеристиками особи злочинця, впливає на його встановлення, наявність або відсутність вини у вчиненні злочину, а також на особливості предмета злочинного посягання.
Зазначені елементи криміналістичної характеристики взаємопов'язані один із одним або зв'язками однозначними, або статистичного характеру.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |