Розвиток психічних процесів в онтогенезі 2 страница

У розвитку мови глухої дитини переплітаються і тісно взаємодіють прояви, як наслідування і самостійність. Наслідування діяльності дорослих є відправним моментом будь-якого навчання. На початкових етапах засвоєння мови наслідування відіграє велику роль, але надалі може заважати становленню самостійності і творчої діяльності. Для успішного навчання важлива доцільність з'єднання самостійності з наслідуванням.

Глухі діти опановують мовою шляхом наслідування, переважно наслідування мови вчителя. Цьому вони навчаються не відразу і не без труднощів. Наслідуючи вчителю, ці діти вчаться вимовляти звуки, слова, словосполучення, вживати слова, будувати речення й розгорнуті висловлювання, взагалі користуватися мовою. Запозичуючи з промови інших людей і з прочитаних творів зразки для складання власних висловлювань, глухі діти навчаються висловлювати свої власні враження, думки, почуття. Наслідуючи іншим, вони навчаються користуватися мовою у власній діяльності, а завдяки цьому краще опановують цим самим досконалим заобом спілкування. Вони у власних висловлюваннях спираються на відтворення знайомих мовних конструкцій і мало виявляють самостійності в їх побудові. Користуючись такими виразами, глухі діти намагаються ввести їх без будь-яких змін у свою мову, коли ж цього зробити не можуть, то часто або зовсім не застосовують цих висловів, або користуються ними неправильно. Найважче ж найбільше їм перейняти послідовність побудови висловлювань. Від цього значно програє їх мова, оскільки логічна послідовність викладу - важлива сторона розгорнутих висловлювань.

До моменту втрати слуху психічні функції позднооглохших дитини досягають такого рівня розвитку, при якому можливе збереження мовного досвіду, набутого ним на основі повноцінного сприйняття мови. Цей мовної досвід стає основою мовного розвитку позднооглохших дитини в умовах дефекту слуху.

Збереження мови і її розвиток, особливо якщо слух втрачено у віці від 3 до 6 років, до навчання грамоті, вимагає спеціальних засобів і методів. Позднооглохших дитина залишається з тим запасом слухових уявлень, який утворився в період, коли вона мала нормальний слух.

Наявність у дитини розвиненою слуховий пам'яті і, так званого, внутрішнього слуху, обумовлює можливість збереження і відтворення слухових уявлень після втрати слуху

Формування письмової мови справедливо вважалося і вважається однією з найбільш важливих завдань навчання дітей. Оволодівання письмовою мовою відкриває перед глухими дітьми значні можливості для компенсації наслідків слуховий недостатності і породжуваних нею дефектів, веде до розширення спілкування з оточуючими і сприяє більш успішному розумовому розвитку. Разом з тим оволодівання письмовою мовою викликає у глухого дитини труднощі, які відсутні у нормально той, хто слухає: він не може спертися на чіткі акустичні та кінестетичні образи, якими володіє чує дитина, що починає навчатися грамоті, не володіє таким великим словником і практичними граматичними узагальненнями, які накопичені чують дитиною до часу навчання письма завдяки широкому користування усним мовленням у безпосередньому спілкуванні з оточуючими.

Білет 13

1. Психологические особенности формирования речи.Важной особенностью психического развития глухих детей является почти одновременное овладение ими несколькими различными видами речи — словесной (устной и письменной), дактильной и жестовой, т.е. своеобразная полиглоссия, как называл ее Л. С. Выготский.Рассмотрим последовательно, как глухой ребенок овладевает разными видами речи и какие при этом наблюдаются психологические особенности.Словесной речью глухие дети могут овладеть только обходными путями, в условиях специального обучения. Дети познают речь, опираясь на зрительное восприятие, подкрепленное речевыми двигательными ощущениями. Они не имеют возможности улавливать интонационно-выразительные средства речи и воспринимать на слух ее образцы, подражание которым, контролируемое слухом, определяет речевое развитие слышащего ребенка. В связи с этим Ж. И. Шиф выделила следующие психологические условия овладения речью глухими детьми в отличие от слышащих. Речевое общение детей с нарушениями слуха формируется в условиях различных видов деятельности. Сам процесс овладения языком понимается как процесс формирования разных видов речевой деятельности (устной, письменной, дактильной), при этом развиваются обе ее стороны — импрессивная (зрительное, слухо-зрительное и собственно слуховое восприятие) и экспрессивная (говорение, дактилирование, письмо). Все виды речевой деятельности формируются в единстве.При этом у глухих детей иные, чем у слышащих, сенсорные основы формирования первичных образов слов. У слышащих первичным образом слова является слуховой, у глухих детей — зрительный, подкрепляемый двигательными ощущениями (артикуляцией, дактилированием или письмом).Таким образом, в речевом развитии детей с нарушениями слуха наиболее наглядно и ярко выступает их своеобразие по сравнению с нормально слышащими детьми — поздние сроки начала овладения словесной речью, одновременное и параллельное усвоение разных видов речи (словесной и жестовой; устной, письменной, дактильной), характерное для многих глухих словесно-жестовое двуязычие, трудности овладения словарным составом и грамматическим строем словесной речи. Все эти особенности влияют на развитие других познавательных процессов, прежде всего мышления, сказываются на формировании личности детей, их познавательных интересов.Условия развития познавательной сферы детей с нарушениями слуха оказываются чрезвычайно сложными. Взаимодействие первичного дефекта и вторичных отклонений в психическом развитии изменяет структуру познавательной сферы глухих детей. Центральное место при этом занимают сложности становления высших психических функций, формирование таких качеств, как произвольность, опосредованность, осознанность. Высшие психические функции как системы обладают большой пластичностью, поэтому позволяют осуществлять внутрисистемные и межсистемные функциональные перестройки и в значительной степени компенсировать отклонения в психическом развитии глухих детей. Результаты исследований сурдопедагогов и сурдопсихологов показали, что достигается это только в условиях целенаправленного адекватного обучения и воспитания.Особенности развития словесной речи у глухих детей.Проблемы формирования словесной речи у глухих и слабослышащих детей исследовали многие ученые — Ф.Ф.Рау, С.А.Зыков, Р.М.Боскис, И.М.Соловьев, Ж.И.Шиф, К.Г.Коровин, А.Г.Зикеев, Е.Н.Марциновская, А.М.Гольдберг, Е. П. Кузьмичева, Л.П.Носкова и другие.Словесной речью глухие дети могут овладеть только обходными путями, в условиях специального обучения. Дети познают речь, опираясь на зрительное восприятие, подкрепленное речевыми двигательными ощущениями. Они не имеют возможности улавливать интонационно-выразительные средства речи и воспринимать на слух ее образцы, подражание которым, контролируемое слухом, определяет речевое развитие слышащего ребенка. В связи с этим Ж. И. Шиф выделила следующие психологические условия овладения речью глухими детьми в отличие от слышащих.Речевое общение детей с нарушениями слуха формируется в условиях различных видов деятельности. Сам процесс овладения языком понимается как процесс формирования разных видов речевой деятельности (устной, письменной, дактильной), при этом развиваются обе ее стороны — импрессивная (зрительное, слухо-зрительное и собственно слуховое восприятие) и экспрессивная (говорение, дактилирование, письмо). Все виды речевой деятельности формируются в единстве.При этом у глухих детей иные, чем у слышащих, сенсорные основы формирования первичных образов слов. У слышащих первичным образом слова является слуховой, у глухих детей — зрительный, подкрепляемый двигательными ощущениями (артикуляцией, дактилированием или письмом).Зрительное восприятие глухими написанных слов отличается от первоначальных этапов усвоения чтения слышащими детьми. Чтение слышащих — деятельность, производная от устной речи, предполагающая преобразование графических символов (букв) в речевые звуки. Для глухого ребенка зрительное восприятие слова — первый этап знакомства с языком. У многих и в дальнейшем при восприятии речи ведущими остаются зрительные и речедвигательные компоненты, за счет которых и совершается компенсация недостаточности слухового восприятия. Усвоение словарного состава языка глухими детьми В исследованиях выявлено непомерно широкое значение первых усвоенных слов. Р. М. Боскис показала, что на начальных этапах овладения словарем глухие дети пользуются одним словом, обозначая им и предмет, и связанное с ним действие. Так, говоря «картошка», имеют в виду чистить картошку, вместо рубить топором говорят «топор», вместо исцарапал — «когти», «кровь» и т.д. Исследованиями других авторов эти данные многократно подтверждались. Р. М. Боскис объясняет эту особенность тем, что, применяя мимико-жестикуляторные средства, внешне сходные со зрительно воспринимаемой ситуацией, глухие дети одним жестом обозначают и предмет, и выполняемое им действие; этот жест, в зависимости от ситуации, означает то предмет, то действие. В качестве примера приводятся жесты, означающие в одних случаях стакан, в других — пить, зубную щетку и чистить зубы, нож и резать, удочку и удить и т.д. Следовательно, и в значениях первых усваиваемых глухими детьми слов, и в мимико-жестикуляторных средствах обозначения предметов отражен предметно-ситуационный характер наглядных обобщений. Этим объясняется неправомерно широкое значение первых слов.Благодаря развитию в среде слышащих, участию в их практической деятельности и накоплению личного практического опыта регулярных действий с предметами у глухих детей постепенно преодолевается ситуационный характер практических и наглядных обобщений. Выделяя предметы из ситуаций, они оказываются подготовленными к усвоению значений слов, обозначающих предметы (например, стол, стул, скамья, чашка, ложка, шапка, дом), действия, признаки предметов, и относительно быстро усваивают их, так как речь уже оказывает воздействие на категориализацию мышления.Усвоение первых слов опирается на наглядные обобщения, формировавшиеся у глухих детей в условиях практической деятельности и общения с окружающими. В процессе специального обучения значения слов уточняются. Развитие речи, связанное с постепенным накоплением словаря, с усвоением как более частных, так и более общих (родовых) понятий, исправляет недостатки наглядных обобщений детей, поднимает эти обобщения на более высокий уровень.

2. Дошкільна сурдопсихологія пов’язана з сурдопедагогікою, загальною психологією, медичною психологією і інші. Поява науки обумовлюється вивчення зокрема дитячої та дошкільної сурдопсихології, яка впливає на розвиток особистості дитини в цілому. Галузь дошкільної с/психології ґрунтується на спільних з нею принципах та законах психологічної діяльності людини. Важливо для дошкільної с/психології дані фізіології, які показують через які стадії проходить процес удосконалення психологічної діяльності дітей. Вивчають і окремі питання, які мають теоретичні і практичні значення, зокрема про структуру окремих видів діяльності ДВС та зміст на різні вікові етапи розвитку. Вивчає особливості формування самостійності, різні форми активності і зміни та умови розвитку на різних вікових етапах.

3. Особливості сенсорного розвитку дошкільника. Сенсорний розвиток дошкільняти передбачає засвоєння

уявлень (образів) про різноманітні властивості й відношення предметів і явищ, опанування нових дій сприйняття, які дають змогу повніше й розчленованіше сприймати навколишній світ. У дошкільному дитинстві відбувається перехід від застосування предметних зразків, які є результатом особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів — вироблених людством уявлень про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень (кольорів, форм, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків тощо).

Розумовий розвиток дошкільника. Основними показниками розумового розвитку дошкільників є розвиток мислення, уваги, пам'яті, уяви.

Розвиток мислення дошкільника. У дошкільному віці діти починають пізнавати світ за допомогою мислення — суспільно зумовленого психічного процесу, який полягає в узагальненому й опосередкованому відображенні дійсності. Його розвиток у дошкільнят залежить від розвитку уяви. Дитина механічно замінює у грі одні предмети іншими, надаючи їм невластивих, але окреслених правилами гри нових функцій. Пізніше предмети вона замінює їх образами, у зв'язку з чим відпадає необхідність практичної дії з ними.

У дошкільному віці дитина розв'язує життєві завдання трьома способами: наочно-дійовим (реальне випробування властивостей предметів), наочно-образним (оперування конкретними образами предметів і ситуацій) і завдяки логічним судженням з опорою на поняття. Чим вона старша, тим рідше використовує практичні спроби і частіше наочно-образні, а пізніше й логічні способи.

Розвиток уваги дошкільника. У дошкільному віці дитина починає спрямовувати свою психічну діяльність на предмети і явища, які мають для неї важливе значення, цікавлять її. Це є свідченням певного рівня розвитку її уваги — спрямованості і зосередженості свідомості на певному предметі, явищі тощо. Увага як процес і етап налаштування дитини на сприйняття значущої інформації і виконання поставлених завдань у дошкільному віці відображає її інтерес до навколишніх предметів і дій, які вона виконує.

Основна зміна у процесі розвитку уваги дошкільнят полягає в тому, що вони вперше починають керувати нею, свідомо спрямовувати її на предмети та явища. Витоки довільної уваги (уваги, яка свідомо спрямовується і підтримується) лежать поза особистістю дитини. Це означає, що сам по собі розвиток мимовільної уваги (виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів) не спричинює виникнення довільної уваги. Формування довільної уваги у дошкільному віці пов'язане також із загальним зростанням ролі мови в регуляції поведінки малюків.

Розвиток пам'яті дошкільника. У дошкільному віці відбувається інтенсивний розвиток здатності до запам'ятовування і відтворення. Пам'ять дошкільняти, як правило, має мимовільний характер. Запам'ятовування і пригадування відбуваються незалежно від волі та свідомості, вони реалізуються у діяльності, зумовлюються нею. У деяких дошкільників розвивається ейдетична (грец. eidos — образ) пам'ять — особливий вид зорової пам'яті, який полягає у запам'ятовуванні, фіксуванні і збереженні у всіх деталях образів предметів і ситуацій після їх сприйняття. її образи за своєю яскравістю і чіткістю наближаються до образів сприйняття. Ейдетична пам'ять — явище вікове. Багато дітей у шкільному віці втрачають її.

Розвиток уяви дошкільника. Дитина дошкільного віку уже здатна уявляти, тобто створювати образи тих предметів і явищ, яких вона безпосередньо не бачила. Як психічна діяльність, що полягає у створенні уявлень, мислених ситуацій, які в дійсності не сприймалися людиною, уява пов'язана зі знаковою функцією свідомості — кодуванням візуальної інформації з допомогою схем, фігур і більш складніших умовних знаків.

Уява дитини формується у грі. На перших етапах вона невіддільна від сприйняття предметів та виконання з ними ігрових дій. У грі дітей молодшого дошкільного віку суттєве значення має тотожність предмета-замінника з предметом, який він заміняє. Старші дошкільники можуть уявляти предмети, зовсім несхожі з предметами заміщення. Поступово потреба у зовнішніх опорах зникає. Відбувається інтеріоризація — перехід у грі до уявної дії з предметом, якого насправді немає, а також до ігрового перетворення предмета, надання йому нового змісту та уявних дій з ним. Сформувавшись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дітей (малювання, створення казок, віршиків).

1. Гетерохронність психічного розвитку дитини — це нерівномірний, хвильовий характер розвитку окремих психічних процесів. Він проявляється у тому, що для кожної психічної властивості є специфічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Ці періоди — сензитивні (Виготський Л. С). Наприклад, для розвитку мовлення сензитивним є період до 2-х років, потім можливості й темпи розвитку мовлення значно знижуються.

2. Асинхронність психічного розвитку дитини полягає у тому, що різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за тривалістю і за віком їх настання. Наприклад, у дошкільників провідною у психічному розвитку є пам'ять, а у молодшого школяра — мислення. Л. С. Виготський про цю особливість висловився наступним чином: для дошкільників подумати означає згадати, а для молодшого школяра згадати означає подумати.

3. Стадіальність психічного розвитку дитини означає, що окремі етапи розвитку мають певну послідовність і взаємозв'язані. Новий етап виникає на основі попереднього і вносить свої неповторні риси у психіку дитини. Тому кожна стадія має свою цінність й її не можна перестрибувати. Наприклад, ставиться завдання не скоротити період дитинства, а, навпаки, збагатити його, щоб розвиток був максимально ефективним. Максимальне розкриття всіх можливостей віку для психічного розвитку дитини О. В. Запорожець назвав ампліфікацією.

Провідними характеристиками кожної стадій психічного розвитку дитини виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення психіки й особистості та ведуча діяльність. Під соціальною ситуацією розвитку розуміється співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки (Л. С. Виготський). Вона визначає ставлення дитини до оточуючого.

Вікові новоутворення — новий тип будови особистості та її діяльності, а також психічні зміни, що виникають у певному віці й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя. Це ті позитивні надбання, які дозволяють перейти до нової стадії розвитку.

Ведуча діяльність забезпечує кардинальні лінії психічного розвитку саме в цей період (О. М. Леонтьєв). У цій діяльності формуються основні особистісні та психічні новоутворення, відбувається перебудова психічних процесів і виникнення нових видів діяльності. Так, наприклад, у предметній діяльності у ранньому віці дитини формуються «гордість за власні досягнення», активне мовлення, складаються передумови для виникнення ігрової й продуктивних видів діяльності.

4. У процесі психічного розвитку дитини відбувається диференціація та інтеграція психічних процесів, властивостей. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки з появою новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам'ять, згодом — наочно-дійове мислення і уява.

Інтеграція — зміцнення зв'язків між окремими психічними утвореннями. Так, завдяки розвитку волі з'являються довільна увага, пам'ять, управління емоціями. Дорослий володіє всіма видами мислення, які в онтогенезі з'явились послідовно.

5. Зміна співвідношення детермінант психічного розвитку вказує на те, що з віком у дитини змінюється співвідношення біологічних і соціальних факторів її психічного розвитку. Із розширенням зв'язків дитини із соціальним середовищем (з віком) зростає роль соціальних впливів. Змінюються і самі соціальні детермінанти (сім'я, школа, клас, друзі). Для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє соціальний фактор.

Суспільство організовує передачу суспільного досвіду через навчання і виховання у спеціальних закладах. Навчання і виховання організовуються з врахуванням вікових можливостей дитини, а тому необхідно їх вивчати.

Суспільний досвід засвоюється не автоматично, а через активність і діяльність дитини. З певного етапу онтогенезу дитина навчається сама регулювати свій розвиток. Її особистість поряд із біологічними та соціальними факторами, стає окремою детермінантою психічного розвитку.

6. Психічний розвиток дитини неможливий без пластичності психіки — тобто її здатності до змін. Наприклад, недоліки зору, слуху компенсуються посиленим розвитком дотику, нюху. З віком пластичність психіки знижується. Так, дитина може оволодіти будь-якою мовою, залежно від соціального оточення і незалежно від раси чи національності. Про дорослого так сказати ми не зможемо.

Отже, специфіка психічного розвитку дитини полягає в тому, що головні умови онтогенезу психіки — органічне дозрівання індивіда та його залучення до людської культури — злиті в єдиний процес, а взаємодія цих умов здійснюється через активність індивіда.

ВИСНОВКИ про загальні закономірності психічного розвитку дитини:

— психічний розвиток має такі ознаки, як: гетерохронність, асинхронність, стадіальність, диференціація та інтеграція психічних процесів, зміна співвідношення детермінант психічного розвитку, пластичність;

— критеріями розмежування стадій психічного розвитку виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення психіки й особистості, провідна діяльність;

— для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє соціальний фактор.

Білет 14

1. Сприймання – форма цілісного психічного відображення предметів або явищ при їх безпосередньому впливові на органи

Види сприймань

Види сприймань можуть бути визначені згідно з різними засадами. Наведемо головні з них.

В залежності від переважної ролі того або іншого аналізатора в структурі образу розрізняють наступні вигляди сприймання: кінестетичні, зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові.

В залежності від провідних аспектів об'єкта, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань:

• сприймання простору;

• сприймання часу;

• сприймання руху.

Сприймання простору включає сприймання:

• відстаней, на які предмети розміщені від нас і один від одного;

• напрямків, в яких вони знаходяться;

• розмірів предметів;

• форм предметів.

Головну роль в сприйманні простору грають кінестетичний і зоровий аналізатори.

Сприймання часу пов'язується в психології з тривалістю, швидкістю, послідовністю, одночасністю протікання тих або інших процесів. Тут головну роль грають слуховий, кінестетичний і тактильний аналізатори, причому слуховий аналізатор переважає в точності, в оцінці тривалості зовнішніх впливів всі інші аналізатори.

Сприймання руху — це відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета.

Властивості сприймання

До основних властивостей сприймання відносять константність, предметність, цілісність, узагальненість, апперцепцію.

Предметність сприймання виявляється в тому, що об'єкт сприймається нами саме як відокремлене в просторі і в часу фізичне тіло. Найбільш яскраво дана властивість виявляється в феномені виділення фігури і тла.

Цілісність сприймання виявляється у незалежності цілісного образу від якості елементів. Будь-який образ цілісний. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі.

Ще однією важливою характеристикою образу сприймання є його узагальненість. Вона означає віднесеність кожного образу до деякого класу об'єктів, які мають назву. В цьому відображається вплив не тільки мови, але й досвіду даної людини.

Константність - це відносна незалежність образу від умов сприймання, що виявляється в його незмінності: форма, колір, розмір та інші ознаки предметів і явищ сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, що надходять від цих предметів в органи відчуттів, безперервно змінюються.

Апперцепція - зміст сприймання визначається і поставленим перед людиною завданням, і мотивами її діяльності.

Розрізняють сталу апперцепцію - залежність сприймання від усталених особливостей особи (світогляду, переконань, освіченості та ін.) і тимчасову апперцепцію, в якій відображаються ситуативні психічні стани (емоції, настанови, що виникають, і т. ін.).

2. У експериментальному дослідженні властивостей мислення школяра використовуються такі методики:

1)з метою дослідження вербально-логічного мислення — «Виключення слів»;

1) з метою дослідження образного мислення — «Виключенняпредметів»;

2) з метою дослідження осмислення та розуміння — «Картки-малюнки»;

3) з метою дослідження процесів узагальнення та відволікання —«Картки-малюнки»;

4) з метою дослідження рівня аналізу та синтезу, рівня операції порівняння.

(напр.-д)

Визначення рівня узагальнення мислення у першокласників

Обладнання: «Картки-малюнки», секундомір (див. Плакат).

Методика проведення. Учні відбирають серед малюнків ті, що мають спільні ознаки, тобто чимось подібні між собою, та ті, які випадають із цієї групи внаслідок того, що в них відсутня загальна ознака. Після того, як учень виконає завдання, психолог запитує: «Чим подібні вибрані малюнки?», «Як можна назвати їх одним словом?». Оцінювання результатів. Результати підлягають якісному аналізові. Відповіді учня записуються та аналізуються (наприклад, за якими ознаками були згруповані предмети, скільки часу витратив учень для вирішення цього завдання, які завдання виявилися важкими).

Визначення інтегрального показника вербально-логічного мислення

Обладнання: набір слів та бланк методики «Виключення слів», секундомір.

Методика проведення. Піддослідному надається інструкція: «Я пропоную вам із чотирьох наведених слів визначити три, які є однорідними поняттями, та викреслити четверте, яке не підходить до цих однорідних понять. Виконуйте завдання швидко».

Оцінювання результатів. Оцінювання проводиться у відповідності з ключем (за кожну правильну відповідь — 2 бали) та з урахуванням часу на відповідь (Т— менше 250 с = 0 балів, 250—330 с = З бали, понад 330 с = 6 балів).

Визначаегься інтегральний показник вербально-логічного мислення за формулою А = В + Т,дє В — продуктивність (кількість правильно виконаних рядків), Т— бали за час виконання.

30—20 балів — високий рівень узагальнення;

19—9 балів — середній рівень узагальнення, не завжди розподіл відбувається за суттєвими ознаками;

8 і менше — здатність до узагальнення розвинута слабо.

Методика дуже чутлива до порушень операційної сторони мислення — зниження рівня узагальнення та пошкодження процесу узагальнення.

Визначення інтегрального показника образного мислення

Обладнання: набір карток із предметами з методики «Виключення предметів», бланк, секундомір.

Методика проведення. Піддослідному надається така інструкція: «На зображених предметах є дещо спільне, що можна назвати одним словом, тобто узагальнити, а один предмет суттєво відрізняється од трьох інших. Знайдіть цей предмет та зробіть відповідну позначку на бланку для відповідей».

Оцінювання результатів. Оцінюється виконання кожної серії окремо за таблицею оцінки часу та точності виконання завдання (див. таб. 9):

Визначається інтегральний показник образного мислення за формулою А = В + Гдля кожної серії окремо.

Підраховується також загальний показник образного мислення як сума всіх п'яти серій.

Показники цього та попереднього дослідження можна звести у спеціальну таблицю однорідних шкальних показників, що придатна для побудови графіків обстеження всієї групи піддослідних.

0—7 стенів — низький рівень;

8—14 стенів — середній рівень;

15—19 стенів — високий рівень

Для діагностики окремих властивостей мислення використовуються субтести дитячого тесту інтелекту Д.Векслера у модифікації Ю.Гільбуха. Визначення швидкості проходженнярозумового процесу молодших

школярів на час переходу до середньої школи

Обладнання: секундомір та 5 рядків слів по 10 слів у кожному рядку.

Методика проведення. Піддослідному пропонується вписати літери, які пропущені у словах. Психолог відмічає час, витрачений на обмірковування окремого слова і нароботу з усім рядком.

Оцінювання результатів. Для кожного рядка будується графік, який відображає кількість часу, необхідного для знаходження пропущених літер у словах. Для дітей 9—10 років час на виконання всього тесту — 10— 15 хвилин. Результат також можна визначити у балах, за кожне правильно написане слово — 1 бал.

Високий рівень — 45—50 балів; помірно високий рівень — 35—44 бали; середній рівень — 25—34 бали; помірно низький рівень — 15—24 бали; низький рівень — менше 15 правильно написаних слів.

Визначення гнучкості побудови графічного образу

Обладнання: бланк із графічними контурами, олівець, годинник (див.додаток 22).

Методика проведення. Дитині надається така інструкція: «Тобі треба використати намальовані зображення, щоб придумати і домалювати якомога більше різних предметів і речей. Можна домальовувати будь-які деталі й поєднувати фігури в один малюнок».

Час на виконання завдання: 15— 20 хвилин.

Обробка результатів. Головний показник творчого мислення — кількість ідей, які застосувала дитина, їх треба підрахувати. Кожна нова тема оцінюється одним балом. Бали за таблицею оцінюють рівень творчого мислення.

Приклад: дитина намалювала сонце, 3 зображення обличчя, голову в профіль, снігової баби і зайця, де роль тулуба грає коло, і машину, де круги — колеса: цифру «дев'ять». Таким чином, дитина намалювала 9 малюнків, але кількість зображених тем — усього 5. Такий показник для віку 8 років свідчить про низький рівень розвиток гнучкості.

Дата добавления: 2015-11-04