Правова система ЄС: нормативні акти первинного і вторинного права ЄС.

Система джерел права ЄС вирізняється великим своєрідністю. Вона з особливостями формування європейського правничий та його структурою. Первинне право - джерела, мають основний характер у правовий системи та які мають вищою юридичною чинністю.

Як відомо, основним джерелом права у державах є конституція, відповідно до якої приймаються інших законів, нормативні акти. У Європейському Союзі функції конституції виконують установчі договори.

У межах Європейського союзу дані джерела з своєї формі є міжнародними договорами, які підписано і ратифіковані усіма державами-членами й у свого зміни, за загальним правилом, потребують злагоді кожного їх.

До актів первинного права відносяться всі засновницькі договори Європейського Союзу. По своїй юридичній природі акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права володіють вищою юридичною силою по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу, що містяться в актах вторинного права.

Особливістю Європейського Союзу є те, що в його основі лежать декілька міжнародних договорів установчого характеру. В першу чергу це Паризький договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ECSC) 1951 р., Римський договір, що засновував Європейське Співтовариство 1957 р., Римський договір, що засновував Евратом 1957 р.,, Маастріхтський договір про Європейський Союз 1992 р., так звані «засновницькі договори у вузькому сенсі». Дані договори носять «конституюючий» характер для Європейського Союзу. До «засновницьких договорів в широкому сенсі» зазвичай відносять всі перераховані вище акти, а також міжнародні договори, що змінюють і доповнюють їх: Брюссельський договір, що засновував єдину Раду і єдину Комісію європейських співтовариств (Договір про злиття) 1965 р., Бюджетний договір 1970 р., Бюджетний договір 1975 р., Єдиний європейський акт 1986 р., Амстердамський договір про зміну Договору про Європейський Союз, договорів, що засновували європейські співтовариства, і низки пов'язаних з ними актів 1997 р. На Конференції держав-членів, що завершилася 11 грудня 2000 р. в Ніцці, були схвалені чергові зміни в засновницькі договори Союзу (Ніццський договір). Ці зміни були остаточно оформлені 14 лютого 2001 р.

До актів вторинного права відносяться акти, що видаються інститутами Союзу, а також всі інші акти, що приймаються на основі засновницьких договорів. У визначенні джерел вторинного права ми спостерігаємо зіткнення підходів до розуміння джерел в континентальній і англо-саксонській правових сім'ях (визнання як джерела юрисдикційних актів), а також вплив концепції джерел в міжнародному праві.

Вторинне право Європейського Союзу має своїми джерелами різні категорії правотворчих форм. Перша категорія актів вторинного права - це нормативні акти, до них відносяться регламенти, директиви, рамкові рішення, спільні вирішення ECSC, рекомендації ECSC. Друга категорія - це індивідуальні акти, до них відносяться рішення (окрім спільних вирішень ECSC). Третя категорія - це рекомендаційні акти, до яких відносяться рекомендації (окрім рекомендацій ECSC) і висновки. Наступною категорією актів вторинного права є акти про координацію Спільної зовнішньої політики і політики безпеки, а також Співпраці поліцій і судових органів в кримінально-правовій сфері. До даної категорії актів відносяться принципи і спільні орієнтири, спільна позиція, спільна акція, спільна стратегія. Окрему категорію актів складають юрисдикційні акти - вирішення Суду. До джерел вторинного права відносяться акти sui generis - «неофіційні» форми права, не передбачені засновницькими договорами акти, що видаються органами Союзу (зазвичай виражаються, як вирішення конкретного органу або резолюція). Останню категорію джерел вторинного права можна позначити як міжнародні акти, в неї входять рішення і акти представників держав-членів, конвенції між державами-членами, увязнені на основі засновницьких договорів, міжнародні договори Європейського Союзу.

Дата добавления: 2015-11-03