Сутність суспільного прогресу та його критерії.

Як уже зазначалося, сучасний світ надзвичайно складний, суперечливий і динамічний. У ньому постійно відбуваються глибокі й багатопланові зміни, трансформації.

Прогрес - це форма розвитку, яка характеризується спрямованістю, переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до все більш досконалого. Зворотний процес розвитку називається регресом. Ідея суспільного прогресу виходить із того, що людство невпинно рухається вперед, ускладнюється у своєму розвитку, набуваючи якісно нових форм (станів).

У філософській та науковій літературі існує розмаїття поглядів на прогрес, його місце в історії, форми і темпи розвитку та здійснення.

Песимістична лінія була започаткована давньогрецьким поетом Гесіодом, котрий вважав, що суспільство розвивалося по висхідній лінії лише до так званого "золотого віку", коли люди були бідні, але всі рівні між собою.

Оптимістична лінія, у розумінні прогресу, своїми витоками теж сягає античної культури. Давньогрецькі філософи Демокріт та Епікур відмічали, що у суспільстві спостерігається поступовий рух уперед, а давньоримський філософ Лукрецій Кар акцентував увагу на необхідності руху вперед.

У період Середньовіччя ідея суспільного прогресу заперечувалась. Вважалося, що Бог створив світ (природу, суспільство, людину) у досконалій формі. Тому розвиватися й удосконалюватися їм немає куди.

Епоха Відродження актуалізувала ідею прогресу. Утвердження нового суспільного ладу (розуму і свободи) та віра в прогрес характерна для більшості ідеологів цієї доби. У цей період формується уявлення про мінливість суспільних відносин, про притаманні суспільству джерела його змін та активну роль людини у цьому.

Найглибше тлумачення суспільного прогресу в той час дав Г. Гегель. Розвиток суспільства він розглядав як діалектичне співвідношення прогресу й регресу, як діалектичну єдність і боротьбу протилежностей. Гегель вважав прогрес закономірним і необхідним явищем суспільного життя.

Слід зазначити, що теорії прогресу на етапах становлення капіталізму відігравали позитивну роль, але з утвердженням буржуазії ідеї суспільного прогресу суттєво змінилися. Вже у філософії О.Конта, прогрес розглядався як "поліпшення, удосконалення існуючого порядку". Г.Спенсер розглядав прогрес як єдиний універсальний еволюційний процес переходу від одноманітні до різноманіття.

Історія XX століття ознаменувалася наростанням песимізму в розумінні даної проблеми. Показовою є позиція французького соціолога Р.Арона, який одну із своїх праць прямо назвав "Розчарування у прогресі". Для сучасних філософів і соціологів характерне вибіркове (половинчате) розуміння прогресу, як прогрес в одній із сфер життя, і як занепад й регрес у іншій.

Серед сучасних мислителів характерним є повернення до ідей коловороту. Сам прогрес часто витлумачується ними як циклічність, ріст, соціальна зміна тощо.

З утвердженням на історичній арені пролетаріату (XIX ст.), його радикальної налаштованості на владу, для буржуазії та її ідеологів прогрес втратив свою привабливість1. Ця ситуація підштовхнула послідовників марксистської філософії для детального Й глибокого дослідження проблеми соціального прогресу. Ними було відзначено як позитивне, так і його суттєві недоліки (ідеалістичність, метафізичність, однобічність і таке інше).

Марксизм прийшов до висновку, що суспільний прогрес притаманний не лише окремим країнам, регіонам чи сферам суспільного життя, а й усьому людству. Не буває прогресу загалом, прогрес завжди історично "прив'язаний" до конкретного розвитку суспільства, прогрес в одну епоху може змінюватися регресом в іншу. Марксизм не відкинув ролі розуму у прогресі, а навпаки, утвердив віру в його всесилля. При цьому довів, шо основою суспільного прогресу все ж таки є виробництво матеріальних благ. Філософія марксизму обґрунтувала, що потреби й інтереси є спонукальними мотивами й чинниками прогресу.

Ряд дослідників вбачають критерій суспільного прогресу у рівні продуктивності праці. Значна частина марксистсько орієнтованих дослідників вважає, що критерій суспільного прогресу повинен бути комплексним. Окрім рівня розвитку продуктивних сил, засобів виробництва, техніки й технологій, слід включити ще й виробничі відносини.

Серед сучасних дослідників цієї проблеми немало прихильників (Бутенко А.П.), котрі вважають критерієм суспільного прогресу розвиток особистості, ступінь розвитку особистісних сил кожної людини.

Деякі політики і юристи критерієм суспільного прогресу вважають рівень розвитку прав і свобод людини. Так, З.Бжезинський зазначає, що для значної частини населення земної кулі права людини будуть ще довго залишатися актуальними і за рівнем їх розвитку можна буде судити про суспільний прогрес.

У зв'язку з ускладненням суспільного життя, його динамізмом, суперечливістю й розмаїттям, є сенс окрім виявлення загального критерію суспільного прогресу, доповнити його окремими, які характеризують рівень розвитку окремих сфер та галузей життя. Мова йде про конкретні критерії оцінки розвитку медицини й науки, культури і пізнання тощо. Тільки у єдності загального І одиничних критеріїв стане можливим дати об'єктивний аналіз суспільного розвитку, реалістичну оцінку суспільного прогресу.

Дата добавления: 2015-10-24