Поняття «Соціально - реабілітаційна діяльність», сутність, зміст. Цілі соціальної реабілітації

Поняття «соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров'я» можна розглядати в різних його варіантах: якпроцес, як кінцевий результат і як діяльність. Соціальна реабілітація як процес являє собою динамічну систему, в ході якої здійснюється послідовна реалізація постійно виникають у ході взаємодії з дитиною тактичних завдань на шляху до досягнення стратегічної мети - відновлення його соціального статусу, формування стійкої до травмуючим ситуацій особистості, здатної успішно інтегруватися в суспільство. Процес соціальної реабілітації здійснюється під керівництвом фахівця в цій області, протікає, як і педагогічний процес, у спеціально організованих умовах, в ході яких використовуються різні форми, методи та спеціальні засоби впливу на дитину.

Соціальна реабілітація як кінцевий результат - це досягнення її кінцевих цілей, коли людина, що має обмежені можливості здоров'я, після проходження комплексної реабілітації у відповідних реабілітаційних установах, вливається у соціально -економічне життя суспільства і не відчуває своєї неповноцінності.

Соціальна реабілітація як діяльність відноситься в рівній мірі як до особистості фахівця, що є її організатором, так і особистості дитини, включеного у соціально - реабілітаційний процес, який виступає в ньому як суб'єкт діяльності таспілкування. Соціально - реабілітаційна діяльність - це цілеспрямована активність фахівця з соціальної реабілітації і дитини з обмеженими можливостями здоров'я з метою підготовки останнього до продуктивної і повноцінного життя за допомогою спеціальним чином організованого навчання, виховання та створення для цього оптимальних умов. Названий вид діяльності вимагає від фахівця з соціальної реабілітації глибоких професійних знань, високих морально - етичних якостей, упевненості в тому, що дитина, обтяжений дефектом розвитку, може стати повноцінною особистістю.

Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями як процес і як діяльність за своєю будовою і цілям близька педагогічного процесу і педагогічної діяльності і її можна розглядати як їх різновид. Головним, що їх об'єднує, є те, що вони виконують єдину функцію, - забезпечують оволодіння зростаючим людиною досягненнями культури і соціальним досвідом, накопиченим попередніми поколіннями, у вигляді знань, навичок, умінь, моральних цінностей, норм поведінки, і на цій основі формується особистість дитини, здатного жити в суспільстві і виконувати певні соціальні ролі. У зв'язку з цим єдиними є і більшість понять, що використовуються в рівній мірі, як у педагогічній діяльності, так і в соціально - реабілітаційної практиці (навчання, виховання, формування особистості та ін.)

Разом з тим поняття «педагогічна діяльність» і «соціально - реабілітаційна діяльність» не тотожні. Відмінність полягає в тому, що друга спрямована не на всіх дітей, а лише на тих, у яких виникають труднощі при входженні в соціальний світ. Тому й зміст, і кошти в досягненні поставлених цілей, і спрямованість впливів у соціально - реабілітаційної практиці обумовлюються, перш за все, специфікою розвитку дитини з обмеженими можливостями.

Соціально - реабілітаційна діяльність, як і будь-який інший вид діяльності, має свої якісні характеристики. Найбільш загальні із них: цілеспрямованість, опосередкованість, суб'єктивність, інтенсивність, динамічність, ефективність.

Цілеспрямованість соціально - реабілітаційної діяльності в тому, що процес соціальної реабілітації будується з урахуванням чітко окресленої мети, усвідомлення того, якими особистісними і психічними якостями повинен володіти дитина на завершальному етапі.

Специфіка опосередкованості соціально - реабілітаційної діяльності полягає в тому, що соціально - реабілітаційні впливу впливають на дитину з обмеженими можливостями не прямо, а опосередковано - в результаті соціальної зумовленості соціально - реабілітаційної діяльності, її зв'язку зі значеннями, фіксованими в поняттях мови, нормах моралі, цінностях. Соціально - реабілітаційне вплив матиме ефект лише в тому випадку, якщо воно буде осмислено на рівні свідомості і буде прийнято індивідом як своє власне.

Суб'єктивність соціально - реабілітаційної діяльності виявляється у проявах індивідуальності як фахівця з соціальної реабілітації, так і дитини, включеного у соціально - реабілітаційний процес. Її якісні характеристики будуть визначатися активністю його учасників, наявністю минулого досвіду, установками, емоціями, цілями і мотивами, особливостями міжособистісних відносин, а також рівнем професійної компетентності фахівця з соціальної реабілітації [3].

Інтенсивність соціально - реабілітаційного процесу обумовлена ​​наявністю у кожного фахівця з соціальної реабілітації індивідуального стилю діяльності. Його наявність дозволяє кожному з них при наявності різних особливостей нервової системи, різної структури здібностей, характеру домагатися певної ефективності при використанні різних способів і засобів впливу [3].

Динамічність соціально - реабілітаційної діяльності визначається поступальним рухом у реалізації поточних завдань в роботі з дитиною. Для соціально - реабілітаційного процесу важливо домагатися хоча б маленьких, але позитивних зрушень у психіці. Динамічні зміни соціально - реабілітаційного процесу в цьому випадку можуть призвести до більш суттєвих позитивних змін у розвитку особистості в цілому [3].

Ефективність соціально - реабілітаційної діяльності проявляється у співвідношенні досягнутого результату до максимально досяжному або заздалегідь запланованого результату. Визначити її можна тільки в тому випадку, якщо будуть чітко виділені якісні критерії вимірювання результатів. У числі основних показників визначення ефективності соціально - реабілітаційної діяльності можуть бути взяті порівнянні зміни в рівні розвитку особистості дитини, досягнутого за відповідний період, і його здатність до адаптації та інтеграції в соціальне та економічне життя з урахуванням реабілітаційного потенціалу [3].

До числа інших важливих особливостей соціально - реабілітаційного процесу слід віднести те, що, на відміну від педагогічного процесу, його обов'язковою умовою є, по-перше, проведення діагностичного обстеження дитини, з урахуванням результатів якого і будується реабілітаційний процес, по-друге, він здійснюється у нерозривній єдності з проведенням медичних заходів (медична реабілітація), психологічної та педагогічної реабілітації та соціальної адаптацією.

Основна мета соціально-реабілітаційної роботи забезпечення соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, має порушення, і спроба максимального розкриття її потенціалу для навчання.

Друга важлива мета - попередження вторинних дефектів у дітей з порушеннями розвитку, які виникають або після невдалої спроби купірувати прогресуючі первинні дефекти за допомогою медичного, терапевтичного або навчального впливу, або в результаті спотворення взаємин між дитиною та сім'єю, викликаного, зокрема, тим, що очікування батьків (або інших членів сім'ї) щодо дитини не виправдалися [6].

Проведення соціально - реабілітаційної роботи, що допомагає членам сім'ї досягти порозуміння з дитиною і набути навичок, більш ефективно адаптують їх до особливостей дитини, націлене на запобігання додаткових зовнішніх впливів, здатних погіршити порушення дитячого розвитку.

Третя мета соціально - реабілітаційної роботи - реабілітувати сім'ї, які мають дітей з затримками розвитку, щоб максимально ефективно задовольняти потреби дитини. Соціальний працівник повинен ставитися до батьків як до партнерів, вивчати спосіб функціонування конкретної сім'ї і виробляти індивідуальну програму, що відповідає потребам і стилям життя цієї сім'ї.

Система реабілітації передбачає значний набір послуг, що надаються не тільки дітям, але і їх батькам, сім'ї у цілому і більш широкому оточенню. Всі послуги координовані таким чином, щоб надати допомогу індивідуальному і сімейному розвитку і захистити права всіх членів сім'ї. Допомога при найменшій можливості повинна надаватися в природному оточенні, тобто не в ізольованому установі, а за місцем проживання, в сім'ї [2].

Виховуючи дитину, батьки спілкуються з іншими дітьми і батьками, спеціалістами, педагогами, вступають в системи відносин, які поміщені в інші взаємодіючі між собою системи. Діти розвиваються в сім'ї - це теж система відносин, що має власні правила, потреби та інтереси. Якщо ж дитина відвідує лікувальну або освітній заклад, то підключається ще одна система з її власними правилами і законами. А суспільство може висловлювати сім'ї, яка має дитину-інваліда, підтримку і співчуття, але може й відмовляти їй у цьому.

Щоб соціально - реабілітаційна робота була успішною, необхідно домагатися нормалізації всіх цих взаємин. Сукупністьприйомів і методів, що забезпечують прогресивний розвиток дитини, має інвалідність, складають технології соціальної реабілітації [2].

Дата добавления: 2015-09-01