Процес праці залежить від умов, у яких він здійснюється, і передусім від засобів виробництва.

Уречевлена праця оформляє живу працю і виступає як форма конкретного змісту процесу праці, а тому форми праці виступають як спосіб зв'язку її елементів, котрий залежить від наявності засобів праці. Форма праці є способом використання робочої сили, оскільки спрямованість праці пов'язана з її засобами і предметами. Певна форма праці залежить від ступеня і способу контролю за доцільним використанням засобів виробництва, а це в загальному розумінні є відносинами людей між собою у процесі праці.

Форми організації праці визначаються рівнем розвитку продуктивних сил. Вони змінюються і вдосконалюються залежно від зміни умов виробництва і насамперед із впровадженням нової техніки та прогресивних технологій. Найдосконалішою є така форма організації праці, яка забезпечує найбільш раціональну взаємодію робочої сили із засобами виробництва і дає змогу виробляти найбільше продукції необхідної якості з найменшими витратами.

Як показує практика, у сільськогосподарських підприємствах функціонують такі організаційні форми праці, як виробничі бригади, механізовані загони, ланки, поопераційні робочі групи. Якісні відмінності між ними зумовлені особливостями розстановки працівників у процесі виробництва, обсягом і повнотою виконання виробничих процесів і наявністю та складом закріплених за ними чи приданих засобів.

Викладене вище дає підстави для висновку, що виробнича бригада — це постійний колектив працівників, які пов'язані між собою єдністю виробничого процесу, котрий на основі поділу і кооперації праці під єдиним керівництвом виконує своїми силами весь цикл робіт з виробництва одного або кількох видів продукції і відповідає за його кінцеві результати.

Механізований загін — це колектив працівників в складі господарства чи бригади, який на основі поділу і кооперації праці спеціалізується на виконанні закріпленими за ним засобами одного або кількох видів робіт, які вимагають особливих технологій і технічного оснащення.

Ланка — група працівників у складі виробничої бригади, яка на основі поділу і кооперації праці виконує тимчасово наданими засобами на виділених ділянках основні роботи з виробництва одного або кількох видів продукції.

Поопераційна робоча група — тимчасове трудове формування у складі виробничої бригади, яке на основі поділу і кооперації праці наданими засобами виконує на бригадній ділянці одну операцію або певний вид роботи.

Кожний вид трудових формувань відповідає певному рівню розвитку господарства, а також природно-економічним умовам його виробничої діяльності. Насамперед слід враховувати технічну оснащеність, розміри господарства, методи господарювання, рівень спеціалізації, стан сервісного обслуговування, наявність і кваліфікацію кадрів тощо.

За недостатньої технічної оснащеності, низького рівня сервісу, кваліфікації кадрів та їх нестачі з метою концентрації техніки для більш ефективного її використання і обслуговування у більшості підприємств були створені тракторні бригади, які через те, що перестали сприяти подальшому розвитку сільськогосподарського виробництва, впровадженню госпрозрахункових методів господарювання, на початку 1980 р. вичерпали себе і перестали функціонувати. Однак погіршення стану справ у господарствах примушує їх нині відроджувати цю застарілу форму використання техніки.

На противагу тракторним, за єдиними механізованими бригадами закріплюються земля (поголів'я худоби), техніка і вони несуть повну відповідальність за виконання виробничої програми, рівень витрат, ефективність виробництва. Ці бригади, трудовому колективу яких передаються всі засоби виробництва, під єдиним керівництвом здійснюють весь комплекс робіт, несуть повну відповідальність за виробництво, його кінцеві результати і є найпрогресивнішою формою організації праці в ринкових умовах господарювання. Залежно від рівня спеціалізації вони можуть називатись тракторно-комплексними (механізовані з обслуговування рослинництва і тваринництва), тракторно-галузевими (тракторно-рільнича, механізована скотарська) і тракторно-спеціалізованими (механізована буряківнича, механізована молочна).

У великих сільськогосподарських підприємствах перевагу доцільно віддавати тракторно-спеціалізованим чи тракторно-галузевим бригадам, а в невеликих, малих підприємствах — тракторно-комплексним.

Механізовані загони можна розглядати як специфічні спеціалізовані механізовані бригади. Специфіку їх визначає певна вузька технологія виконуваних робіт, вузьке застосування закріпленої за ними техніки (загони для скиртування соломи, заготівлі та внесення органічних добрив, захисту рослин і т.ін.). Вони можуть формуватись у складі як господарства, так і бригади, а види і кількість їх — залежать від потреб.

Ефективність діяльності виробничих бригад значною мірою залежить від їх розмірів, на що впливає передусім розмір підприємств.

Розмір бригад слід визначати за площею посівів (поголів'ям худоби), нормативними навантаженнями, потребою в техніці, нормативами обслуговування окремих машин чи агрегатів. При визначенні ефективності тих чи інших формувань враховують вартість виробленої валової продукції, рівень використання техніки і трудових ресурсів, продуктивність праці.

Практика і наукові дослідження показують, що за тракторно-рільничою бригадою великих і середніх господарств оптимального розміру доцільно закріплювати 700–900 га посівної площі на Поліссі України (як правило, це розмір сівозміни), 1100–1300 га — в зоні Лісостепу і понад 1500 га – в господарствах зони Степу. Потребу в тракторах визначають за навантаженням на одну машину, яке має бути в межах 80–100 га ріллі, а чисельність механізаторів, як мінімум, 1,5 на трактор. Чисельність працівників, які працюють вручну, залежить від обсягу ручної праці і навантаження на одну людину посівної площі 8–10 га.

За оптимальних розмірів прогресивних форм організації праці у реформованих, розукрупнених, новостворених підприємствах з різною формою власності доцільно створювати лише одну механізовану комплексну бригаду або по одній механізованій бригаді у рослинництві і у тваринництві (залежно від розмірів галузей), тобто створювати одну сівозміну і одну ферму. Інші параметри бригади визначаються за зазначеною вище методикою.

Праця у фермерських і подібних до них господарствах має певну специфіку, яка полягає насамперед в індивідуально-сімейному характері, вищих вимогах до її професіоналізму та універсалізації. Ферму можна розглядати як невелике виробниче формування, всередині якого немає сенсу створювати якісь постійні трудові колективи. В напружені періоди фермери можуть залучати тимчасових працівників, і тоді можна створювати змішані поопераційні робочі групи.

Діяльність виробничих бригад значною мірою визначається рівнем внутрішньобригадної організації праці. Досі основним внутрішньобригадним формуванням були ланки, які, залежно від рівня механізації, поділяються на ланки ручної праці, механізовані, а залежно від повноти виконуваних робіт ще й ланки комплексної механізації.

У свій час, в умовах жорсткого централізму, ланкова форма організації праці відіграла свою позитивну роль. В умовах господарювання на принципах внутрішньогосподарського розрахунку, коли вся виробнича діяльність і відповідальність замикаються на бригаді, створювати всередині неї постійні формування немає потреби, оскільки це суперечить принципам організації праці, порушує необхідну гармонію виробництва.

Сучасні умови виробництва і практика переконують, що найефективнішою може бути праця там, де здійснюється поопераційний її поділ. Звідси потреба формувати у складі бригади для виконання окремих операцій процесу чи певного виду роботи тимчасові поопераційні робочі групи (чи просто робочі групи), які після виконання завдання переформовуються на нові робочі групи з конкретними вимогами щодо виконання нової операції чи певного виду роботи. При їх формуванні потрібно враховувати кваліфікацію і навички працівників, що сприятиме підвищенню якості виконуваних робіт і продуктивності праці.

Кількість робочих груп на виконанні механізованих робіт визначають за обсягом робіт, складом агрегату, терміном виконання робіт, продуктивністю агрегату.

Чисельність працівників робочої групи розраховують за спеціальностями і кваліфікаціями з урахуванням технологічних вимог конкретної роботи і норм обслуговування системи машин. Оптимальний розмір робочої групи —10–15 чоловік.

Для забезпечення синхронності, ритмічності, безперервності операцій механізованого процесу керівництво бригади координує діяльність робочих груп. Очолювати робочі групи доручають найбільш досвідченим і кваліфікованим механізаторам, які, поряд з виконанням робіт, контролюють дотримання заданої організації і технології виробництва.

Практика показує, що при поопераційній організації праці, яку доцільно розглядати як прогресивну її внутрішньобригадну форму в усіх галузях сільськогосподарського виробництва, ефективніше використовуються техніка, робоча сила, поліпшується якість робіт, скорочуються строки їх виконання. При цьому дуже важливим є те, що вони більш мобільні, краще керовані, в них досягається узгодженість в роботі, а отже, підвищується ефективність праці, що є основною вимогою раціонального використання трудових ресурсів підприємства.

Дата добавления: 2015-08-10