Антикоагулянти,фібринолітичні та тромболітичні препарати

АнтикоагулЯнти (лат. anticoagulantia < грец. anti — проти + лат. coagulatio — згортання) — ЛП, які гальмують процес згортання крові. А. гальмують утворення ниток фібрину; перешкоджають тромбоутворенню, пригнічують ріст тромбів, які вже виникли, підсилюють дію на тромби ендогенних фібринолітичних ферментів.

А. поділяють на дві групи: а. прямої дії — гепарин натрію та низькомолекулярні гепарини (нандропарин, еноксапарин, фраксипарин, ревіпарин та ін.), натрію гідроцитрат, які виявляють швидкий ефект, діють in vitro та in vivo; А. непрямої дії — антагоністи вітаміну К (етилбіскумацетат, феніндіон та ін.); ефект виявляється після латентного періоду тільки in vivo. Антикоагулянтний ефект гепарину пов’язаний із прямою дією на систему згортання крові завдяки утворенню комплексів з багатьма факторами гемокоагуляції і виявляється в гальмуванні I, II і III фази згортання крові. Гепарин додатково гальмує агрегацію тромбоцитів. Сам гепарин активізується лише в присутності антитромбіну III. Його антагоністом є протаміну сульфат. Низькомолекулярні гепарини виявляють високу активність до фактора Ха та низьку активність до фактора IIа, завдяки чому практично не впливають на час згортання крові, що зменшує вірогідність розвитку кровотеч. Крім того, низькомолекулярні гепарини характеризуються пролонгованою дією. Натрію гідроцитрат чинить антикоагулянтну дію шляхом зв’язування іонів кальцію (утворюється кальцію цитрат). Кальцій бере участь у багатьох реакціях каскаду згортання крові. Його інактивація зупиняє цей процес. Натрію гідроцитрат використовують лише для консервації донорської крові.

А. непрямої дії — похідні оксикумарину (аценокумарол), індандіону (феніндіон) конкурентно інгібують редуктазу вітаміну К, що призводить до гальмування активації останнього в організмі, і припиняють у печінці синтез К-вітамінозалежних плазмових факторів гемостазу — II, VII, IX, X. Тому при передозуванні А. непрямої дії застосовують препарати вітаміну К.

ФІБРИНОЛІТИКИ (лат. fibrinolytica < лат. fibra — волокно, нитка, фібра + грец. lytos — той, що розчиняється) — група антитромботичних препаратів, які активують фібриноліз, завдяки чому нормалізують кровопостачання та усувають гіпоксію тканин. Фібринолітична система крові забезпечує розчинення внутрішньосудинних тромбів та відкладень фібрину в тканинах і порожнинах організму. Класифікують Ф. за механізмом дії: препарати безпосередньої дії на фібриновий згусток з лізисом тромбу (фібринолізин, трипсин); препарати, які містять стрептокіназу та ін., що сприяють перетворенню неактивного профібринолізину (плазміногену) на активний фібринолізин, або плазмін (стрептоліаза, стрептодеказа, альтеплаза). Фібринолітичну активність виявляють також пірогенні препарати (пірогенал, продигіозан).

Тромболитические препараты растворяют (лизируют) фибриновые тромбы и восстанавливают кровоток. Современные тромболитики являются активаторами плазминогена, то есть усиливают образование плазмина из эндогенного плазминогена.

Основными показаниями для назначения тромболитических препаратов являются: острый инфаркт миокарда (особенно в первые 4-6 ч), массивная тромбоэмболия легочной артерии и острый тромбоз глубоких вен нижних конечностей.

Стрептокиназа (стрептаза, целиаза, авелизин). Стандартный способ введения стрептокиназы — 250 тыс. ЕД за 15-30 мин, далее — по 100 тыс. ЕД/ч в течение суток и более. В настоящее время более популярна методика быстрого введения стрептокиназы (по крайней мере при ИМ) — 1,5 млн. ЕД за 60 мин. Серьезные кровотечения после введения стрептокиназы отмечаются у 0,3-10 % больных (чаще менее чем у 10 %), кровоизлияние в мозг — менее чем у 0,5 %.

Тканевой активатор плазминогена (алтеплаза)— фибринспецифичный препарат (активирует плазминоген на поверхности фибринового тромба в несколько сотен раз сильнее, чем в кровотоке), однако клиническая эффективность и частота осложнений примерно соответствуют таковым при использовании стрептокиназы. При инфаркте миокарда тканевой активатор плазминогена (ТАП) обычно назначают в общей дозе 100-150 мг в течение 3 ч, при этом первые 10 мг вводят болюсом за 2 мин. В настоящее время более популярны схемы «ускоренного» введения, когда 100 мг ТАП вводят в течение от 30 мин до 1,0 ч.

Кроме стрептокиназы и тканевого активатора плазминогена проходят клинические испытания такие препараты, как ацетилированный плазминоген-стрептокиназный активаторный комплекс (АПСАК), урокиназа и проурокиназа. Имеются сообщения, что наиболее удобно и эффективно применение комбинаций тромболитических препаратов в уменьшенных дозах, например стрептокиназы и тканевого активатора плазминогена, урокиназы и тканевого активатора плазминогена.

Дата добавления: 2015-07-25