Театр та образотворче мистецтво

В Україні в середині 20-х pp. нарахову­валося 45 професійних театрів. Справж­ньою подією театрального життя України стало створення театру «Березіль», назва­ному так за першим місяцем весни. З 1922 року цей театр очолив актор і режисер Лесь Курбас. На сцені «Березоля» виступали відомі майстри сцени: А. Бучма, М. Крушель­ницький, Н. Ужвій, О. Сердюк та ін. Л. Курбас намагався якнайшвидше вивести театр на євро­пейський рівень. «Нація захрясла в чумацьких водах, треба її якось звідти вивести», — сказав він на одному з театральних диспутів. За пропа­ганду національних ідей у мистецтві «Березіль» постійно зазнавав критики з боку Комуністичної партії.

У 20-ті pp. утворилася Асоціація художників Червоної України. Члени Асоціації С. Їжакевич, К. Трохименко, Ф. Кричевський та інші зро­били вагомий внесок в українське образотвор­че мистецтво. Плідно працював засновник оригінальної художньої школи Михайло Бой­чук, чиїх послідовників пізніше стали нази­вати «бойчукістами». їхні картини з великим успіхом демонструвалися на міжнародних виставках.

У 20-ті pp. випустили у світ перші фільми Одеська та Київська кіностудії. Свій творчий шлях розпочав видатний митець українського та світового кінематографа Олександр Довженко (фільми «Звенигора», «Арсенал»).

Українське музичне мистецтво збагатила твор­чість композиторів Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Григорія Верьовки, Лева Ревуцького та ін. Так, видатний український композитор, диригент і педагог Кирило Стеценко віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень. Він організував Перший київський народний хор, дві мандрів­ні капели, на основі яких згодом виникла капела«Думка».

Таким чином, у 20-ті pp. українська культура та мистецтво зазнали бурхливого піднесення.

Василь Липківський (1864-1937)

Визначний діяч Української автокефальної православної церкви, митрополит Київський і всієї Русі. Народився в с. Полудні на Вінниччині. Навчанні в Уманському духовному училищі, пізніше — у Київській духовній академії. У 1890-х був законовчителем державної гімназії в Києві, згодом після прийняття сану священика — настоятелем місь­кого собору, повітовим інспектором церковно-парафіяльних шкіл Липовецького повіту. У 1905 р. звільнений і роботи за національні переконання. З 1917 р. очолив рух за автокефалію Української православної церкви. 9 травня 1919 р. відправив першу служ­бу українською мовою в Миколаїв­ському соборі на Печерську в Києві. У жовтні 1921 р. Всеукраїнський цер­ковний собор затвердив проголошену автокефалію Української православ­ної церкви і обрав В. Липківського її митрополитом. Активно працював для ідеї відродження української націо­нальної церкви, за що зазнавав по­стійних переслідувань. У жовтні 1927 р. делегати Всеукраїнського церковного собору, під загрозою арешту й заслан­ня всіх його учасників та під тиском частини єпископату УАПЦ на чолі з єпископом П. Ромадановим, проголо­сували за переобрання В. Липківського. Протягом наступних років перебував під постійним наглядом більшовиць­ких репресивних органів, кілька разів був заарештований і ув'язнений. 22 жовтня 1937 р. був знову заарештований, а 20 листопада засуджений особливою трійкою при Київському управлінні НКВС СРСР до страти і незабаром розстріляний. (За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-07-25