Поширення ВІЛ/СНІДу

За Т. Кірязовою Профілактика (від грец. prophylaktikos — попереджувальний) — попередні заходи для недопущення чого-небудь [18].

С. Комаров характерезує профілактику, як складову частину медицини. Соціальний профілактичний напрямок у справі охорони і зміцнення здоров'я народу містить у собі медичні, санітарно-технічні, гігієнічні і соціально-економічні заходи. Створення системи попередження захворювань і усунення факторів ризику є найважливішою соціально-економічною і медичною задачею держави. Виділяють індивідуальну і суспільну профілактику. У залежності від стану здоров'я, наявності факторів ризику чи захворювання вираженої патології в людини розглядають 3 види профілактики. Первинна профілактик – це система мір попередження виникнення і впливи факторів ризику розвитку захворювань (вакцинація, раціональний режим праці і відпочинку, раціональне якісне харчування, фізична активність,оздоровлення навколишнього середовища й ін.). До первинної профілактики відносять соціально-економічні заходи держави по оздоровленню способу життя, навколишнього середовища, вихованню й ін. Профілактична діяльність обов'язкова для всіх медичних працівників. Не випадково поліклініки, лікарні, диспансери, родильні будинки називаються лікувально-профілактичними установами. Вторинна профілактика — це комплекс заходів щодо усунення виражених факторів ризику, що за певних умов (зниження імунного статусу,перенапруга, адаптаційний зрив) можуть привести до виникнення, чи загостренню рецидиву захворювання. Найбільш ефективним методом вторинної профілактики є диспансеризація як комплексний метод раннього виявлення захворювань, динамічного спостереження, спрямованого лікування, раціонального послідовного оздоровлення. Термін «третинна профілактика» Комаров пропонує як комплекс заходів щодо реабілітації хворих, що втратили можливість повноцінної життєдіяльності. Третинна профілактика має на меті соціальну (формування впевненості у власній соціальній придатності), трудову (можливість відновлення трудових навичок), психологічну (відновлення поведінкової активності особистості) і медичну (відновлення функцій органів і систем) реабілітацію [19].

І. Ільїнська основним методом запобігання поширення ВІЛ/СНІДу також розглядає профілактику. Профілактика – комплекс заходів, спрямованих на запобігання у окремої особи, групи людей або суспільства небажаних чи негативних явищ. В залежності від об'єкту, на який вона спрямована, Ільїнська розподіляє профілактику на 2 основні категорії – первинну та вторинну.

Первинна профілактика передбачає попередження виникнення відповідного негативного явища, а вторинна - запобігання його розповсюдженню. З огляду на вищезазначене, первинна профілактика ВІЛ-інфекції має на меті зменшення ризику інфікування здорових осіб, а метою вторинної профілактики цієї хвороби виступає зниження ризику передачі ВІЛ від зараженої ним особи до здорових людей.
Відомо, що інфікування ВІЛ (як і будь яким іншим збудником інфекційних захворювань) можливе лише в разі існування певних умов: наявність інфекції та його джерела, наявність сприйнятливого до цієї інфекції контингенту, наявність шляхів та факторів передачі збудника [21].

Традиційна профілактика інфекційних захворювань передбачає комплекс заходів, спрямованих:

1. На джерело інфекції: виявити інфіковану людину - ізолювати – вилікувати – та виписати із стаціонару здоровою та вільною від збудника. Проте, для ВІЛ-інфекції виявлення інфікованої особи та її ізоляція не мають запобіжного значення, перш за все тому, що сьогодні ще не існує ліків, здатних знищити ВІЛ, який міститься в організмі людини - можливо лише гальмування його розмноження та зменшення внаслідок цього кількості вірусів в крові та виділеннях (тому профілактичне лікування вагітних нині використовується для зниження ризику інфікування дитини від матері). Крім того, прихованої інфекції завжди набагато більше, ніж виявленої, а негативної діагностики не існує (тобто сьогодні медики можуть сказати, що людина є інфікованою, але в жодному випадку не можуть бути впевненими, що вона від ВІЛ вільна). Останнє унеможливлює виявлення усіх інфікованих, і тому ізоляція не має сенсу.

2. На сприйнятливі контингенти населення - підвищення їх опірності (імунітету) до збудників (звичайно це вакцинація, введення специфічних антитіл, профілактичне лікування тощо). З огляду на те, що вакцини, здатної запобігти зараженню людини ВІЛ, ще не створено, а антитіла не мають захисної сили, цей напрямок традиційної профілактики інфекційних хвороб для ВІЛ-інфекції виявляється непридатним. З огляду на те, що профілактичне лікування має бути проведеним негайно (в перші часи та дні) після зараження, його застосовують лише у медичних працівників (коли мало місце травмування на робочому місці і попадання інфікованого матеріалу на пошкоджену шкіру або на слизові оболонки ока, рота) та у дітей при народженні їх від ВІЛ-позитивних матерів [21].

3. На шляхи та фактори передачі – виключення ризикованих ситуацій (або зменшення їх частоти) та знешкодження збудника в тому біологічному матеріалі, з яким він звичайно передається. Дезінфекція медичного обладнання та інструментарію, крові та виділень пацієнтів, санітарна обробка робочих поверхонь в лабораторіях, користування засобами індивідуального захисту (гумовими рукавички, захисними окулярами, масками) і одноразовими інструментами запобігають інфікуванню в медичних закладах. Безпечний секс та застосування кондомів перешкоджає зараженню ВІЛ статевим шляхом. А безкровний кесарів розтин, заміна грудного молока інфікованої матері донорським або штучне вигодовування немовлят знижують ризик вертикальної передачі збудника [21].

Отже, традиційна профілактика інфекційних хвороб при попередження розповсюдження ВІЛ-інфекції виявляється малопридатною. ВІЛ, потрапивши в організм людини, залишається в ньому довічно. І до кінця свого життя заражена особа залишається джерелом інфекції для інших.

Таким чином, нині за умов відсутності вакцини та ефективних ліків єдиною доступною всім зброєю проти інфікування ВІЛ можуть виступати безпечна поведінка і суворе дотримання санітарно-епідемічного режиму в лікувальних установах. Саме на це спрямована діяльність державних та громадських організацій, які реалізують численні профілактичні проекти, саме на це витрачаються і державні кошти, і кошти міжнародних донорів. Головними компонентами державних програм протидії епідемії ВІЛ-інфекції виступають:

1. Профілактика ВІЛ-інфекції серед підлітків та молоді;

2. Профілактика передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини;

3. Профілактика ВІЛ-інфекції, обумовленої споживанням ін’єкційних наркотиків;

4. Профілактика ВІЛ-інфекції в секс-індустрії;

5. Профілактика ВІЛ-інфекції серед гомосексуальних чоловіків;

6. Профілактика ВІЛ-інфекції серед жінок;

7. Профілактика ВІЛ-інфекції у місцях позбавлення волі [43].

Кожна з них має певні особливості. Попередження ВІЛ-інфекції серед підлітків та молоді складається з профілактики зараження ВІЛ в побуті, запобігання зараженню їх статевим шляхом і при ін'єкціях наркотиків (навіть якщо вони не є наркоманами, а відносяться до так званих експериментаторів).

На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження нових випадків інфікування. У зв'язку з цим, необхідно:

– приймати правильні щодо свого здоров'я рішення, намагатися протистояти таким факторам ризику, як потреба експериментувати, самоутверджуватись під тиском з боку однолітків та наркодільців;

– уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування. Застосування презервативів значно знижує можливість інфікування партнера не тільки ВІЛ, але й збудниками венеричних захворювань, вірусних гепатитів. Купуючи презервативи, слід звертати увагу на строки їхньої реалізації та наявність спеціальної змазки, що засвідчує напис в анотації – проти інфекційних хвороб (іnfections diseases prevention) чи АНТИСНІД. Рекомендується вживати латексні презервативи;

– сексуальні стосунки з особами, що вживають наркотики, здебільшого неконтрольовані і вже тому небезпечні. За даними статистики 30 - 50 % осіб, що вживають наркотики ін'єкційним шляхом, інфіковані ВІЛ отож, вірогідність інфікування надзвичайно висока;

– пам'ятати, що венеричні хвороби сприяють поширенню ВІЛ, а тому їх потрібно терміново лікувати;

– не застосовувати вже використані, брудні шприци та голки при введенні наркотиків. Для кожної ін'єкції слід використовувати одноразовий стерильний шприц та голку, а якщо це неможливо, то кип'ятити шприци багаторазового вживання чи промивати їх дезрозчином;

– важливо знати, що вагітні ВІЛ-інфіковані жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію, для проведення профілактичного лікування [45,c.110].

Ми пропонуємо вам розглянути проблеми доступу до навичок щодо запобігання та засобів профілактики ВІЛ/СНІДу (додаток А)

Одним з основних засобів боротьби з поширення епідемії та розвитку більш терпимого ставлення до ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД працівників є інформаційні та просвітницькі програми на підприємствах. Ефективне просвітництво допомагає навчити працівників захищати себе від ВІЛ-інфекції. Такі заходи можуть значно знизити тривогу та нетерпимість у ставленні до хворих із зведенням до мінімуму збоїв у роботі й викликати зміни у стосунках між людьми та їх поведінці. Такі програми повинні розроблятися у консультаціях між урядами, роботодавцями, працівниками та їх представниками з метою забезпечення підтримки на найвищих рівнях і максимального залучення всіх зацікавлених сторін. Інформаційні та просвітницькі матеріали повинні представлятися у різних формах, не покладаючись лише на друкований формат, але при необхідності, вдаючись до дистанційного навчання. Програми повинні бути цільовими та підібраними відповідно до віку, статі, сексуальної орієнтації, галузевих особливостей і поведінкових факторів ризику цільової аудиторії, а також культурного контексту. Тренерами повинні бути люди, яким працівники довіряють та яких поважають. Особливо ефективним виявилося залучення до розроблення та реалізації програм тренерів із числа колег по роботі, а також ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб [44,c.2].

Дата добавления: 2015-07-21