Та й списую Сковороду 1 страница

Або «Три царіє со дари…»

Творчий доробок Григорія Сковороди

Увесь творчий доробок Григорія Сковороди включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірка «Сад божественних пісень» і «Байки Харківські».

Сковорода був автором першої в українській літературі збірки байок, що ввійшла під назвою «Байки Харківські» (1769-1774). Збірка складається iз 30 байок. Перші 15 байок написав вiн по тому, як залишив Харкiвський колегiум, приблизно 1769 року. Решту 15 було закiнчено в селi Бабаях 1774 року. Усі байки написані прозою. Складаються вони з двох частин. Перша ‒ це, як правило, дуже стислий виклад якоїсь події, факту; друга ‒ тлумачення її автором, навчання, мораль або, як назвав її Сковорода, ‒ сила (іноді вона набагато більша першої частини). Обравши жанр байки, Сковорода прагне передати в ньому якомога повніше своє філософське бачення світу.

Про переклади творів Г.Сковороди

Спроб перекладу творiв Г. Сковороди (1722 - 1794) на сучасну українську лiтературну мову було небагато. Вперше «Байки Харкiвськi» перекладено за редакцiєю П. Тичини i видано 1946 р. у Киевi. Далi цю справу продовжив письменник Валерiй Шевчук. Для книжки вибраних творiв Г. Сковороди «Сад пiсень» вiн переклав низку поезiй, уривки з кiлькох фiлософських твopiв та листiв, а також здiйснив новий переклад збiрки «Байки Харкiвськi». Це видання прихильно оцiнили фахiвцi i прийняли читачi. Вiдтодi визрiвала думка про переклад повного зiбрання творiв Г. Сковороди на сучасну українську мову. Воно стало можливим лише пiсля того, як його взяла пiд свою опiку «Гарвардська бiблiотека давнього українського письменства».

Байка «Бджола та Шершень» (байка 27)

- Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.

- Ти поважний дурень, пане раднику,- відповіла Бджола. - Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом ваша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.

Сила:

Шершень - се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола - се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: «Веселість серця - життя для людини» - і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха. Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? – Тоді,- відповість вам, - коли полюю зайця. - Коли заєць смачніший? - Тоді, - відповість мисливець,- коли добре за ним полюю.

Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином, тим, що йде за натурою, як видно з Ціцеронової книжечки «Про старість»...

Але ж розкусити треба, що то значить - жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним».

Тема: розмова Бджоли й Шершня про працелюбність.

Ідея: праця повинна стати для кожної людини природною потребою, адже саме за таких умов праця «потрібне робить неважким, а важке - непотрібним» (ідея «сродної праці»).

Крім збірки байок, Г.Сковорода залишив нам окремі вірші (наприклад, «De Libertate»), які не ввійшли до поетичної збірки «Сад божественних пісень (що проріс із зерен Священного Письма)» (складається із 30 пісень), притчі, трактати, листи, переклади.

Пісня 10. «Всякому місту звичай і права»

Iз цього зерна: «Блажен муж, що в премудростi помре i що в разумi своїм повчається святинi» (Сирах)

Всякому мiсту звичай, права, Всяка тримає свiй ум голова, Всякому серцю любов своя є, Всякому горлу до смаку своє. А я у полонi одних лиш дум, Одне непокоїтъ тiльки мiй ум. Панськi Петро для чинiв тре кутки, Федiр-купець обдурити прудкий. Той зводить дiм свiй на новий манiр, Iнший гендлює, вiзьми перевiр. А я у полонi одних лиш дум, Одне непокоїтъ тiльки мiй ум. Той безперервно стягає поля, Той iноземних завозить телят, Ti на ловецтво готують собак, В цих дiм, як вулик, гуде вiд гуляк. А я у полонi одних лиш дум, Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.

Той панегiрик сплiтає з брехнi, В лiкаря мертвi iдуть в пiдряднi. Туза картяр i шанує, й честить, В позов Степан, як на свято, бiжить. А я у полонi одних лиш дум, Одне непокоїтъ тiльки мiй ум. Ладить юриста на тон свiй права, З диспуту учню трiщить голова, Тих непокоїтъ Венерин амур, Всякому голову крутить свiй дур. В мене ж турботи лише однi, Щоб безрозумно не вмерти менi. Знаю, що смерть, як коса замашна, Навiтъ царя не обiйде вона, Байдуже смертi, мужик то чи цар, Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну iї сталь? Той, чия coвicть, як чистий кришталь.

Арія возного (І.Котляревський) Всякому городу нрав і права, Всяка імієть свой ум голова, Всякого прихоті водять за ніс, Всякого манить к наживі свій біс! Лев роздираєть там волка в куски, Тут же волк цапа скубе за виски; Цап в огороді капусту псує: Всякий з другого бере за своє. Всякий, хто вище, то нижчого гне, - Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. Всяк, хто не маже, то дуже скрипить, Хто не лукавить, то ззаду сидить; Всякого рот дере ложка суха – Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?

(Сирах - це Книга Iсуса, сина Сираховского, яка вважається неканонiчною, але ранiше входила у Біблію).

Жанр –сатиричний вірш.

Вид лірики – філософська.

Провідні мотиви – викриття суспільних вад; щасливий лише той, «чия совість, як чистий кришталь».

Віршований розмір – дактиль.

Тип римування – суміжне.

Твір складається із 6 строф.

Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох автор вказує на суспільні вади, в двох останніх протиставляє суспільним недолікам ідеал чистої совісті і людського розуму. Останній рядок кожної строфи є рефреном («Лиш одне непокоїть мій ум…»).

Поезія відбиває історію тогочасного суспільства. Образом Петра автор розкриває психологію новонародженого лакузи, який морально вироджується. Він, замість того, щоб боротися за волю, свідомо спрямовує свою діяльність «для чинів». Саме кріпосницький устрій зруйнував усталену мораль. На той час певна категорія людей плазувала та обтирала кутки панські, щоб мати «тепле місце». Це створило психологію селянина: виробило такі негативні риси характеру, як прислужництво, холуйство, безпринципність, самозбереження ціною життя інших. Твір є гострою сатирою на верхівку суспільства того часу: купців, чиновників, поміщиків, які задовольняли свої примхи:

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк...

Не оминув поет і юриста, який закони повертав так, як було вигідно йому; він збагачувався на хабарях.

Отже, Сковорода висміював корінні вади тогочасного суспільного життя. Це картина звичаїв другої половини XVIIIст.

Цей вірш зажив великої популярності у народі, тому відомо понад 50 варіантів пісні на слова Г.Сковороди; один із них представив І.Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка» (арія возного).

DE LIBERTATE (з лат. «Про свободу»)

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

Вид лірики – філософсько-патріотична.

Тема – Воля – найбільше багатство.

Мотив – уславлення Б.Хмельницького, який символізує волю.

Віршовий розмір – дактиль.

Найбільша цінність для ліричного героя (а разом із ним і для автора) ‒ це воля, особиста свобода; проти волі всі інші принади світу ‒ болото (це провідний мотив поезії). Взірцем борця за волю народу Г. Сковорода називає Богдана Хмельницького, гетьмана, що очолив національно-визвольну війну українського народу проти польської шляхти. Вірш емоційно багатий, у ньому використані риторичні питальні та окличні речення, звертання.

Цікаві факти із життя Григорія Сковороди

* У 1750 році Григорій Сковорода виїхав за кордон, бажаючи поглибити освіту в європейських університетах. Спочатку він жив у Будапешті (Угорщина), звідти він їздив до Відня (Австрія), Братислави (Словаччина). Є дані, що певний час він навчався в університеті міста Галле (Португалія). Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською (на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумів грецьку та давньоєврейську. Загалом за кордоном Сковорода пробув 5 років.

* За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, його погляди обговорювалися у вчених колах, про нього писали в листах представники тогочасної еліти. В той же час його вірші-псалми співали на ярмарках лірники. Жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі були рукописні копії. Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями, мандрівними спудеями, рукописними книгами, латиною і церковно-слов’янською мовою.

* Григорій Савич Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

* Проїжджаючий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.

- Боже мій, - вигукнув він, - ви витратили півжиття заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: «О, це дуже розумна людина!»

- Але ви витратили удвоє більше часу, - відповів філософ, - і все заради того, щоб люди говорили: «Ох, який же він дурень!»

* Сковорода йшов шляхом поблизу Харкова, сів відпочити, аж раптом показався розкішний екіпаж генерал-губернатора. Вершник-ад’ютант швидко під’їхав до Григорія Савича і гукнув:

- Пан генерал-губернатор запрошує вас до карети!

- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - відповів філософ і продовжив грати на флейті.

Ад’ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від’їхав. Та за хвилину повернувся:

- Вас запрошує Євдоким Олексійович Щербинін.

- А-а-а, - добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув я про нього. Кажуть, добра людина і гарний музика.

* Максим Ковалинський, улюблений учень Григорія Савича, у Швейцарії познайомився і заприятелював з філософом Даниїлом Майнгардом. Він був всім схожий на Сковороду: поглядами, поведінкою, навіть рисами обличчя. Повернувшись до України, Ковалинський розповів учителеві про цю зустріч. Сковорода заочно вподобав Майнгарда і відтоді почав підписувати свої листи подвійним іменем: «Григорій Вар (у перекладі з давньоєврейської – син) Сава Сковорода, Даниїл Майнгард».

* Катерина ІІ багато чула про Сковороду і забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

Філософські ідеї Сковороди

«Сродна» (споріднена) праця

Спосіб життя мав надзвичайно великий вплив на формування філософської концепції видатного просвітителя, що, у свою чергу, відобразилося в його художній творчості. Яскравим свідченням цього може бути сковородинська концепція «сродної» праці, в контексті якої відома теза «пізнай себе» наповнюється новим змістом. Йдеться вже про самопізнання та самовдосконалення людини на основі «сродної» праці, життєвої діяльності. Праця ‒ це всеперемагаюча сила, без якої не може бути добра і щастя. Але вона приносить радість і задоволення лише тоді, коли є «сродною», відповідає індивідуальним природним здібностям людини. Щоб бути щасливою, на думку Сковороди, людина повинна пізнати себе, свої здібності і відповідно до них вибрати той чи інший вид праці. Тобто Сковорода говорить про працю не як засіб існування, а як найбільшу життєву потребу і найвищу насолоду. У самопізнанні Сковорода бачив шлях до досягнення щастя. Він писав: «Тільки той, хто пізнав свою природу, може бути корисним для себе і братії».

Нерівна рівність

«Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместности. Над фонтаном надпись: не равное всем равенство. Льются из разных трубок разные потоки в разные сосуды, вокруг фонтана стоящіе. Меньшій сосуд менее имеет, но в том равный есть большему, что равно есть полный. И что глупее, как равное равенство, которое глупцы в мір ввесть всуе покушаются!»

Суть цієї концепції: кожній людині Бог дає таланти і мудрість – одному менше, а комусь більше. Але тому, кому дають менше, цього достатньо у його житті для того, щоб він був щасливим. Звідси нерівна рівність: всім Бог дає не однаково, але всі щасливі, бо їм цього достатньо.

Філософія серця

Сковорода відрізняє поверхню психічного життя та глибину, що він її зве «серцем». «Серце» є корінь усього життя людини, вища сила, що стоїть поза межами й душі, й духа, ‒ шлях до «дійсної людини» веде через «переображення душі в духа, а духа ‒ в серце».

Серце є найпервісніше в душі, до чого душа має «повернутися». Воно є безодня, глибінь, основа людського буття ‒ «О, серце! безодне ширша за всі води та небеса!... Яке ти глибоке! Ти обіймаєш та втримуєш усе, а тебе ніщо не може обняти». «Серце є голова твоєї зовнішності. А коли воно є голова, то ти сам ‒ твоє серце». «Серце наше ‒ це дійсна людина». «Человек есть сердце». Серце є «корінь» людини. «Серце є корінь та єство: кожен є тим, чиє серце в ньому. Вовче серце є дійсний вовк, хоч воно й не виглядає, як вовк». Як повітря невидне та непомітне, але ламає дерева, руйнує будови, гонить хвилі та кораблі, гасить та роздмухує вогонь, так і серце: «думки серця [...] непомітні, ніби їх зовсім немає, але з цієї іскри повстає велика пожежа, виникає повстання та руїна; від цього зерна залежить ціле дерево нашого життя».

Серце є божественне в людині. Внутрішня людина є Бог: «Бог у нашому серці». Серце означене епітетами Бога: воно «вогнисте», воно «божественна іскра» в людині. Серце, як і Бог, «неподільне», «нероздільне», не піддається аналізу. Серце Сковорода зве «точкою», «пунктом», «центром» душі. Богопізнання неприступне нікому, хто має лише «половину серця» або «половину душі».

Сковорода відрізняє просто два серця ‒ «старе й нове»; «суєвірне», «попільне», «темне» та «тілесне», «скотське», «звіряче», «нечисте» ‒ з одного боку, та «нове й чисте», «спокійне», «тихе», «мирне», «прозоре». «Дивно, як серце з вічного та ясного може зробитися темним та розбитим». «Земне серце перетворює нас у різних нечистих звірів, скотів та птиць... Дитиною Божою робить нас чисте серце». Сковорода подає складну символіку форм буття серця: верблюд, вовк, олень, «віл-молотник», лев, сокіл, орел, голуб ‒ символізують для нього ці різні форми (ступені!) сердечного буття. Серце чисте перетворюється в «духів» чеснот, що «злітають» догори, над усім «брудом» земного.

Серце може бути заповнене «морем гірким», у ньому може жити «голова змія». «Своє серце розруйнувати та вбити ‒ це єдине власне нещастя». Навпаки, чисте серце «не має страху перед громом та блискавкою». Воно «належить Богові, а Бог належить йому». «О, чисте серце! Ти ‒ новий час, вічна весна, прекрасне небо, обітована земля, рай розуму, радість, тиша, спокій Божий, субота та великий день Великодня». «Зле серце позбавлене існування, воно «холодне», «темне», «старе», «суєвірне» і протирічить самому єству серця (вогнистому, теплому своєю природою). Тому Сковорода закликає: «охороняй серце»; «зла людина втрачає своє серце, тобто себе саму».

Крилаті вислови Григорія Сковороди

Не шукай щастя за морем.

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.

Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади.

Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?

Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.

Надмiрність породжує пересиченість, пересиченiсть – нудьгу, нудьга ж – душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим.

Найбільша справа, коли вона без природженостi робиться, втрачає свою честь і вартiсть.

Найкраща помилка та, якої допускаються у навчанні.

Любов ніяким чином не може бути вічною і міцною, якщо породжується тлінними речами, тобто багатством...

Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.

З усіх втрат втрата часу найтяжча.

Без бажання все важке, навіть найлегше.

Бери вершину і матимеш середину.

Будь вовк кухарем, ведмiдь м’ясником, а лошак пiд верхівцем. Це справа чесна. Коли ж вовк грає на сопілцi, ведмiдь танцює, а лошак носить поноску, не можна не сміятись. Всяка нешкiдлива непристойність смiшить. А коли вже став вовк пастухом, ведмiдь ченцем, а лошак радником, це вже не жарт, а біда.

Бути щасливим – це значить пiзнати, знайти самого себе.

В усіх науках і мистецтвах плодом є вірна практика.

Годi побудувати словом, коли те саме руйнувати дiлом.

Де серце повне вагань, там огида i нудьга.

Для шляхетної людини нiщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли першi мiсця на ньому займають пустомудрi.

Живуть на землі й тi, хто ні про що не думає, як лиш розбагатіти, нажертися, напитися, нарядитися. Тікайте від розмов з цими пожадливими до наживи. В серці їх погане сім’я виплоджує жовч і зміїну отруту, що вбиває душу.

Землеробство вдесятеро лiпше всiх кручених наук, тому що воно для всiх найпотрiбнiше.

Коли є червiнець, навiщо бажати, щоб i гаманець був золотий.

Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити.

Коли повз тебе проходить п’яний, ти так думай: Бог дав тобi видовище, щоб ти на чужому прикладi усвiдомив, яке велике зло пияцтво – бiжи вiд ньoго!

Коли твердо йдеш шляхом, яким почав iти, то, на мою думку, ти щасливий.

Не можна збудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом.

Не той дурний, хто не знає (ще такий, котрий усе знає, не народився), але той, хто знати не хоче. Зовсім мертва людська душа, позбавлена природної своєї справи, подібна до каламутної і смердючої води, що замкнена в темряві.

Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця.

Не розум від книг, а книги від розуму створились.

Не суди лиця – суди слово.

Людина – коваль свого щастя.

Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі?

Любов виникає з любові: коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

Скільки зла таїться всередині за гарною подобою.

Як нерозумно випрошувати те, чого сам можеш досягти.

Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.

Ні про що не турбуватися – значить, не жити, а бути мертвим.

Світ подібний до театру: щоб грати в ньому успішно і з похвалою, беруть ролі за здібністю.

Г.Сковорода у живописі

· Васильківський С. «Народ слухає пісні Сковороди».

· Їжакевич І. «Сковорода в дорозі»; «Т. Шевченко-пастух виспівує Сковороду»; «Посланець Катерини запрошує сковороду до Петербурга».

· Касіян В. Гравюра Г. Сковороди до 150-ї річниці його смерті.

· Литвиненко В. Серія естампів «З життя Сковороди».

· Павлович Ю. Акварельна сюїта на різні мотиви з життя Сковороди.

· Трохименко К. «Григорій Сковорода серед народу».

· Яблонська Т. Портрет Г. Сковороди.

Г.Сковорода в скульптурі

· Кавалерідзе І. П. — автор пам'ятників Сковороді в містах Києві, Лохвиці та Чорнухах (з 1972 року — експонат Чорнухинського літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди).

· Луцак В. П. — автор пам'ятника Сковороді в м. Переяславі-Хмельницькому.

· Зарічний І. С. — автор пам'ятника Сковороді в м. Переяславі-Хмельницькому.

· Олесь Сидорук і Крилов Борис — автори пам'ятника Сковороді в м. Київ, на території МАУП.

Г.Сковорода в кіномистецтві

· Кавалерідзе І. П. Художня кінобіографія «Григорій Сковорода», 1959 р.

· Роллан Сергієнко. Документальна кінострічка про Григорія Сковороду «Відкрий себе», 1972 р.

· Юрій Зморович, Анатолій Кучеренко. «І світ мене не впіймав…», 2004 р.

· Олексій Лябах. «Григорій Сковорода» із циклу «Великі українці», 2008 р.

· «Григорій Сковорода» із циклу «Обличчя української історії», НТК України, 2011 р.

· Олена Хмирова. Документальний телефільм «Таємничий Сковорода», 2013 р.

Г.Сковорода у музиці

Ø Багато віршів Григорія Сковороди покладені на музику. Український композитор Леонід Грабовський створив цикл «Temnere Mortem» (1991).

Ø Крім того, існують відомості про композиторську діяльність Григорія Сковороди. Зокрема, йому належать пісні «Ой ти птичко жолтобока», «Стоїть явір над водою».

Ø Поодинокі записи музики Сковороди збереглися у рукописних збірках кінця XVIII — початку XIX століття. Цю музику виконував ансамбль Святослава Крутикова «Camerata Taurica», згодом — Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені.

Ø Вірш «Всякому городу нрав і права» входить до репертуару багатьох сучасних кобзарів-виконавців: Сергій Захарець, Тарас Компаніченко, Ніна Матвієнко, Олександр Тріус, Ярослав Крисько, Олександр Савчук, Юліан Китастий.

Тести. Життя й творчість Григорія Сковороди

1. У якому році народився Г.Сковорода?

А. 1732.

Б. 1814.

В. 1798.

Г. 1722.

2. У якому селі народився Г.Сковорода?

А. Сковородинівка.

Б. Пан-Іванівка.

В. Ковраї.

Г. Чорнухи.

3. У якому регіоні України народився Г.Сковорода?

А. Київщина.

Б. Полтавщина.

В. Харківщина.

Г. Черкащина.

4. Представником якого літературного напряму є Г.Сковорода?

А. Монументалізм.

Б. Бароко.

В. Орнаменталізм.

Г. Класицизм.

5. Кого називають «українським Сократом»?

А. Нестора Літописця.

Б. Володимира Мономаха.

В. Ярослава Мудрого.

Г. Григорія Сковороду.

6. Кого із представників української літератури називають «мандрівним філософом»?

А. Івана Величковського.

Б. Івана Вишенського.

В. Григорія Сковороду.

Г. Митрополита Іларіона.

7. Кого з українських письменників за життя називали «українським Ломоносовим»?

А. Григорія Сковороду.

Б. Івана Федорова.

В. Івана Величковського.

Г. Івана Вишенського.

8. Кого із письменників вважають родоначальником української байки?

А. Івана Котляревського.

Б. Езопа.

В. Григорія Сковороду.

Г. Леоніда Глібова.

9. Г.Сковорода співав у придворній капелі:

А. Єлизавети.

Б. Катерини І.

В. Катерини ІІ.

Г. Княгині Ольги.

10. До якого музичного інструмента Г.Сковорода мав особливу пристрасть?

А. Бандури.

Б. Кобзи.

В. Гітари.

Г. Флейти (сопілки).

11. Г.Сковорода єпископу Н.Срібницькому (Переяславський колегіум) заявив:

А. «Не шукай щастя за морем».

Б. «Годi побудувати словом, коли те саме руйнувати ділом».

В. «Одна справа пастуша сопілка, інша - пастирський жезл».

Г. «Людина – коваль свого щастя».

12. Г.Сковорода був приватним учителем сина:

А. Поміщика Томари.

Б. Н. Срібницького.

В. М. Ковалинського.

Г. Т. Щербацького.

13. У якому колегіумі Г.Сковорода познайомився з М.Ковалинським?

А. Харківському.

Б. Переяславському.

В. Київському.

Г. Полтавському.

14. Кому заявив Г.Сковорода: «Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому»?

А. Ченцям Києво-Печерської лаври.

Б. Хористам придворної капели.

В. Викладачам Харківського колегіуму.

Г. Викладачам Переяславського колегіуму.

15. Скільки років подорожував Г.Сковорода Україною?

А. Менше 5 років.

Б. Менше 15 років.

В. 20 років.

Г. Понад 25 років.

16. Які незмінні речі лежали у Г.Сковороди в торбині за плечима під час подорожей?

А. Біблія і хлібина.

Б. Біблія і флейта.

В. Біблія і мапа.

Г. Біблія і праці Епікура.

17. У якому селі помер Г.Сковорода?

А. У Пан-Іванівці.

Б. У Ковраях.

В. У Диканьці.

Г. У Кирилівці.

18. Скільки творів Г.Сковороди було надруковано за його життя?

А. 42.

Б. 30.

В. 60.

Г. Жодного.

19. Хто склав першу біографію Г.Сковороди?

А. Т.Шевченко.

Б. І. Котляревський.

В. І. Франко.

Г. М.Ковалинський.

20. Який напис заповів написати Г.Сковорода на своїй могилі?

А. «З усіх втрат втрата часу найтяжча».

Б. «Бери вершину і матимеш середину».

В. «Де серце повне вагань, там огида i нудьга».

Г. «Світ ловив мене, та не спіймав».

21. Яку назву має поетична збірка Г.Сковороди?

А. «Байки Харківські».

Б. «DE LIBERTATE».

В. «Всякому мiсту звичай, права».

Г. «Сад божественних пісень».

22. Яку назву має збірка байок Г.Сковороди?

А. «Байки Харківські».

Б. «DE LIBERTATE».

В. «Всякому мiсту звичай, права».

Г. «Сад божественних пісень».

23. Кому належать слова: «І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую СковородуАбо «Три царіє со дари…»?

А. Т.Шевченку.

Б. І. Котляревському.

В. І. Франку.

Г. М.Ковалинському.

24. Скільки пісень вміщено у збірці «Сад Божественних пісень» Г.Сковороди?

А. 40.

Б. 30.

В. 60.

Г. Жодної.

25. Скільки байок вміщено у збірці «Байки Харківські» Г.Сковороди?

Дата добавления: 2015-07-16