Читайте также:
|
НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ
| Найменування тем | Кількість аудиторних годин | Теоретичне вивчення, годин | Самостій на робота, годин |
| 1. Поняття, метод і система господарського законодавства | |||
| 2. Суб'єкти господарського права | |||
| 3. Правове регулювання відносин власності в сфері економіки | |||
| 4. Господарський договір | |||
| 5. Відповідальність у господарських правовідносинах | |||
| 6. Правове регулювання банкрутства | |||
| 7. Правові засади антимонопольного регулювання | |||
| УСЬОГО: |
РОБОЧА ПРОГРАМА І МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
4.1. Тема 1. Поняття, метод і система господарського законодавства
Мета - засвоєння поняття господарського права як самостійної галузі права, що регулює відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності із застосуванням різних методів правового регулювання.
Задача. Після вивчення матеріалів теми студенти повинні:
- знати сутність і основні причини виникнення господарського права;
- уміти сформувати основні поняття господарського права як галузі правової науки, цілі господарського права, систему господарського права.
4.1.1. Основні питання навчальної програми
Господарська діяльність: поняття і види (підприємницька, комерційна і некомерційна), правове регулювання підприємницької діяльності, принципи здійснення підприємницької діяльності.
4.1.2. Методичні вказівки
При вивченні першої теми дисципліни необхідно засвоїти, що:
1) господарське право визначає порядок ведення підриємницької діяльності та регулює відносини, пов'язані з її здійсненням;
2) господарське право як галузь права характеризується своїми принципами, предметом, суб'єктами і методами регулювання;
3) господарське право регулює відносини як по горизанталі, так і по вертикалі.
При вивченні теми необхідно звернути також увагу на місце підприємницького права в системі господарського права, роль державного регулювання в господарській діяльності. Для державного управління і регулювання в сучасних умовах характерні такі заходи, як загальнонормативне правове регулювання; застосування засобів офіційного визнання господарюючих та інших суб'єктів; ведення ліцензування суб'єктів та їх діяльності; визначення порядку видів господарської діяльності; регулювання оподаткування, тарифів і квот; ведення стандартизації продукції, робіт і послуг; підтримка і стимулювання підприємництва; здійснення податкових функцій.
Література: [1,2,20,24,25]
4.2. Тема 2. Суб'єкти господарського права
Мета - вивчення сутності суб'єктів господарського права, для чого треба уяснити: поняття та види суб'єктів господарського права, їх правове становище, особливості правового становища того чи іншого вида суб'єкта господарського права.
Задача. Після вивчення матеріалів теми студенти повинні:
- знати найважливіші види суб'єктів господарського права;
- загальні основи правового статусу суб'єкта господарського права;
- правове становище того чи іншого вида суб'єкта господарського права;
- правові основи взаємовідносин держави з суб'єктами господарського права;
- уміти розробляти установчі документи для реєстрації суб'єкта господарювання.
4.2.1. Основні питання навчальної програми
Поняття суб'єктів господарського права. Загальна характеристика суб'єктів господарського права в Україні. Установчі документи суб'єктів господарського права. Поняття легітимації суб'єктів господарського права. Поняття і види підприємств. Правовий статус господарських товариств. Відокремлені підрозділи суб'єктів. Зупинення та припинення діяльності суб'єктів господарювання.
4.2.2. Методичні вказівки
Правове регулювання створення та діяльності суб'єктів господарського права в Україні здійснюється відповідно до Цивільного кодексу, закону України "Про підприємництво", "Про ліцензування", "Про підприємства", "Про господарські товариства" та інших спеціальних законів.
Законом України "Про підприємництво" передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, а також юридичні особи. При розгляданні данного питання слід уяснити поняття правоздатності і дієздатності як юридичних, так і фізичних осіб.
Створення та діяльність юридичних осіб - суб'єктів підприємництва будь-якої організаційно-правової форми неможливо без установчих документів. Ст.8 закону України "Про підприємництво" називає два види установчих документів: статут і рішення одного або кількох власників або уповноваженого ним (ними) органів про створення суб'єкта підприємницької діяльності, таким рішенням є установчий договір. Зміст статуту підприємства визначається ст.9 закону "Про підприємства в Україні". Спеціальні вимоги до установчих документів господарських товариств містяться у ст.4 закону України "Про господарські товариства".
Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є її легітимність, тобто державне підтвердження законності входження суб'єктів у господарський оборот. Для позначення вищевказаної процедури вживається поняття легітимації. В поняття легітимації входять: державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензування окремих видів діяльності і патентування деяких видів підприємництва. При вивченні питання легітимації необхідно звернути увагу на закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", закон України "Про підприємства в Україні".
Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Закон "Про підприємства в Україні" називає такі види підприємств: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство - підприємство, засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, що засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
Визначальним серед комерційних юридичних осіб у сфері підприємництва є господарські товариства, що мають найбільшу значимість і дають велику можливість прояву ініціативи. Господарські товариства займають важливе місце серед видів підприємств, що діють на території України. їх діяльність регулюється законом України "Про господарські товариства" і називає п'ять видів господарських товариств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Найбільш поширеними в Україні є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Законами "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" закріплене право на відкриття філій. Представництв та інших відокремлених підрозділів.
Припинення суб'єктів господарювання можливе в різних формах і порядку. Відповідно до законодавства України можливе тимчасове припинення діяльності, тобто припинення діяльності на певний час до усунення виявлення нестач. Тимчасове припинення діяльності підприємств передбачено "Положенням про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі, надання послуг" і інші. Припинення суб'єктів господарювання можливе як у добровільному (за власною ініціативою підприємця), так і в примусовому порядку (на підставі рішення суду, господарчого суду або уповноваженого державного органу на підставах, передбачених законом).
За формою припинення суб'єктів підприємництва - юридичних осіб воно поділяється на реорганізацію та ліквідацію. Основна відмінність реорганізації від ліквідації полягає в тому, що під час реорганізації здійснюється універсальне правонаступництво, тобто всі права та обов'язки суб'єктів, що реорганізуються, переходять до одного або кількох інших підприємців. Під час ліквідації відбувається припинення прав та обов'язків юридичної особи без правонаступництва, тобто без переходу прав і обов'язків до інших осіб.
Реорганізація суб'єктів господарювання можлива в кількох різновидах: злитті, приєднанні, поділі, виділенні, перетворенні, кожний з яких має свої характерні особливості. Відповідно до ст.34 закону "Про підприємства в Україні" ліквідація та реорганізація підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з Державного реєстру України.
Література:[1-4, 6, 7, 9, 20-25]
4.3. Тема 3. Правове регулювання відносин власності в сфері економіки.
Мета - вивчення основного поняття відносин власності в сфері економіки і право власності; право власності в об'єктивному розумінні і суб'єктивному; форми права власності в залежності від суб'єкта цього права.
Задача. Після вивчення матеріалів теми студенти повинні знати:
- загальні основи права власності;
- право державної власності в економіці України та форми його реалізації;
- право комунальної власності;
- право колективної власності;
- право приватної власності;
- правовий режим майна підприємства в залежності від форми власності.
4.3.1. Основні питання навчальної програми
Загальні основи права власності на засоби виробництва. Види права власності на засоби виробництва. Правові форми реалізації права власності в залежності від виду власності.
4.3.2. Методичні вказівки
При вивченні теми необхідно звернути увагу: на поняття права власності в суб'єктивному і в об'єктивному розумінні; на повноваження власника на засоби виробництва; на види права власності в залежності від суб'єкта права власності і використання власником свого майна у власних
інтересах.
Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають в зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності виникає в результаті правового врегулювання економічних відносин власності. Розрізняють право власності в об'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини власності.
Право власності в суб'єктивному розумінні - це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника, що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах.
Право власника засобів виробництва, крім права володіння, користування та розпорядження своїм майном має також інші повноваження: засновницькі, регулятивні, контрольні, охоронні таь деякі інші.
Залежно від суб'єкта права власності розрізняють такі види права
власності:
- право державної власності, суб'єктом якого є народ України, Українська держава, Автономна Республіка Крим;
- право комунальної власності, суб'єктом якого є територіальні громади, які реалізують його через органи місцевого самоврядування;
- право колективної власності, суб'єктом якого є господарські організації корпоративного типу та об'єднання громадян;
- право приватної власності, суб'єктом якого є громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства.
Право державної власності на засоби виробництва полягає в тому, що:
- функції власника щодо суб'єктів державної власності здійснюються вищими органами державної влади;
- суб'єкт право власності (держава) сам встановлює правові норми, що регулюють відносини державної власності;
- реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених державою підприємств та організацій, які діють в певних правових формах.
Можна виділити такі форми:
1. Господарське управління окремими частинами фонду державної власності стосовно засобів виробництва здійснюється, головним чином, господарськими міністерствами та відомствами.
2. Повне господарське відання державними засобами виробництва здійснюється державними підприємствами. Зміст права повного господарського відення у повноваженні щодо володіння, користування та розпорядження закріпленим за підприємством майном з дотриманням вимог закону і статуту підприємства.
3. Оперативне управління держаним майном здійснюється державними установами та казенними підприємствами - суб'єктами цього права. Воно передбачає цільове володіння, користування та розпорядження державним майном з істотними обмеженнями законом, статутом та вказівками відповідного державного органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.
4. Оренда державного майна здійснюється на підставі договорів оренди, укладених з суб'єктами господарювання і регулюється законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Право комунальної власності виділилося із права державної власності і основною підставою набуття права комунальної власності є безоплатна передача державою майна територіальним громадам. Порядок такої передачі регулюється законом України від 3 березня 1998 року "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". Реалізація територіальною громадою функцій власника здійснюється відповідним органом місцевого самоврядування. Правові форми реалізації права власності: повне господарське відання комунальним майном, оперативне управління та оренда комунального майна.
Право колективної власності на засоби виробництва - це юридично визначене і забезпечене право організації-юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна її членів (учасників), використовувати засоби виробництва, що їм належать, на власний розсуд і в інтересах її членів.
Суб'єкт, який передав своє майно до колективної власності, втрачає на нього право власності, отримуючи натомість зобов'язальні права щодо нового власника-організації корпоративного типу, членом якої став цей суб'єкт, а саме:
1) право на отримання грошового чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника-юридичної особи;
2) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її ліквідації;
3) право на отримання дивідендів;
4) право участі в управлінні справами юридичної особи.
Суб'єкт права колективної власності сам використовує належне йому майно, тобто являється повним власником майна, але може використовувати і такі правові форми права як право повного господарського відання, право оперативного управління, оренди.
Право приватної власності на засоби виробництва - це юридично визначене і забезпечене право фізичної особи використовувати засоби виробництва, що їй належать, на власний розсуд і у власних інтересах. Суб'єкт права приватної власності зазвичай сам використовує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, однак може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності як і право повного господарського відання, оперативного управління та оренди.
Правовий режим майна підприємства - це встановлені чинним законодавством структура майна, порядок його набуття, використання, відчуження і порядок звернення стягнення на майно. Джерела формування майна підприємства передбачені п.4 ст.10 закону України "Про підприємства в Україні".
За своєю структурою майно підприємства неоднорідне. Відповідно до ч.І ст.10 закону України "Про підприємства в Україні" майно підприємства складається з основних фондів, обігових коштів та інших цінностей, вартість яких відбивається в самостійному балансі.
Література: [2, 20,21-25]
4.4. Тема 4. Господарський договір
Мета - засвоєння поняття господарського договору як правової форми господарських зв'язків, що породжує права та обв'язки учасників господарських відносин, фіксує факт угоди та зміст зобов'язань сторін. Задача. Після вивчення матеріалів студенти повинні:
- знати види господарських договорів за критеріями: обов'язковості; за строками дії, за взаємним становищем сторін, за економічним змістом та юридичними ознаками;
- вміти укладати господарські договора;
- знати що відноситься до істотних умов, звичайних і випадкових умов;
- знати способи забезпечення належного виконання господарських
договорів: господарсько-правові та цивільно-правові;
- знати особливості правового регулювання окремих видів господарських договорів.
4.4.1. Основні питання навчальної програми
Господарський договір, як правова форма господарських зв'язків. Правове регулювання господарсько-договірних відносин. Особливості правового регулювання окремих видів господарських договорів.
4.4.2. Методичні вказівки
Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин, спрямовані на обслуговування їх господарської діяльності.
Види господарських договорів:
- за критерієм обов'язковості: планові (укладаються на підставі прийнятого державного замовлення) і регульовані (укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин);
- за строками дії: довгострокові (на строк понад п'ять років), середньострокові (строком від одного до п'яти років), короткострокові (строком дії до одного року), разові (укладаються на одну господарську операцію;
- за взаємним становищем сторін: вертикальні та горизонтальні;
- за економічним змістом та юридичними ознаками: договори на реалізацію майна; на передачу майна в користування, підрядні договори, транспортні договори, договори про спільну діяльність та інші.
Господарський договір виконує такі функції: регулятивну, координаційну, контрольну, охоронну.
Єдиного порядку укладання господарського договору не існує. Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладання господарських договорів.
Конкурентними способами укладання господарських договорів є торги (аукціони, тендери), конкурси.
Неконкурентні способи укладання господарських договорів - це проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що завершуються підписанням договору як єдиного документа, направлення однією стороною іншій стороні проекту договору та узгодження позицій сторін щодо його умов. Розрізняють загальний і спеціальний порядок урегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів. Спеціальний порядок встановлено діючими нормативними актами (закони України "Про лізинг", "Про оренду" та інші). Загальний порядок передбачений Господарським процесуальним кодексом України (розділ ПІ) і застосовується у тих випадках, коли не встановлено спеціального порядку.
Зміст господарського договору - це сукупність його умов. Модель господарського договору, що забезпечує належний захист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо:
- Предмета договору, його кількісних та якісних характеристик;
- строку дії договору та строків його виконання;
- суми договору та ціни одиниці виміру;
- порядку виконання та передачі, приймання, виконання;
- порядку та форми платежів;
- відповідальності за невиконання (неналежне виконання) сторонами договірних зобов'язань;
- способів забезпечення належного виконання договірних зобов'язань (застава, гарантія тощо);
- порядку розгляду спорів, що випливають з господарського договору. Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Усна форма застосовується як виняток стосовно угод, які виконуються під час їх укладання. Розрізняють письмову форму просту та нотаріальну. Вони передбачаються Цивільним кодексом.
Особливості правового регулювання окремих видів господарських договорів оговорюються чинним Цивільним кодексом, а також іншою низкою законодавчих актів.
Порядок і способи укладання договору поставки, зміна і розірвання його передбачається розділом ІУ Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та розділом II Положення про поставки товарів народного споживання, Цивільно-процесуальним кодексом України (II розділ).
Договір оренди основних фондів, в тому числі договір лізингу: правове регулювання, поняття. Сторони, зміст, порядок укладання, виконання, відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань регулюється законом України від 14 березня 1995 року "Про оренду державного та комунального майна", Цивільним кодексом, законами антимонопольного регулювання. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за Методикою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року. Термін, на який укладається договір оренди, визначається за погодженням сторін.
При оренді державного майна орендна плата визначається Методикою розрахунків і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 04 жовтня 1995 року №786.
Розмір річної плати у разі оренди окремого індивідуально визначеного майна встановлюється за згодою сторін, але він має становити не менш як 5 відсотків вартості орендованого майна.
Відносини лізингу регулюються законом України "Про лізинг", згідно з яким договір лізингу укладається у письмовій формі, визначає досить широкий перелік істотних умов договору лізингу. Окремі статті закону присвячені правам та обов'язкам сторін договору лізингу.
Література: [5,10-14,21,22,24]
4.5. Тема 5. Відповідальність у господарських правовідносинах
Мета - засвоєння поняття, функцій господарсько-правової відповідальності, підстав вживання господарсько-правової відповідальності, поняття вини в господарському праві.
Задача. Після вивчення матеріалів теми студенти повинні знати:
- механізм відшкодування збитків: поняття, сфера застосування, механізм реалізації;
- механізм сплати неустойки: поняття, сфера застосування, види, механізм реалізації;
- форми господарсько-адміністративних штрафів;
- поняття оперативно-господарської санкції.
4.5.1. Основні питання навчальної програми
Господарсько-правова відповідальність. Функції господарсько-правової відповідальності. Форми господарсько-правової відповідальності.
4.5.2. Методичні вказівки
Господарсько-правова відповідальність - це економічні за змістом і юридичні за формою методи впливу на економічні інтереси суб'єкти господарювання - правопорушника.
Функції господарсько-правової відповідальності - це напрямки її дії, господарський результат застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарсько-правова відповідальність виконує такі основні функції: компенсаційно-відновлювальна, попереджувальна, сигналізаційна.
Господарсько-правова відповідальність наступає лише за наявності відповідних підстав - юридичних та фактичних. Склад господарського правопорушення залежить від виду господарсько-правової відповідальності. При відшкодуванні збитків склад правопорушення включає чотири елементи (протиправну поведінку, наявність збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками, вина),
За критерієм способу впливу і механізму реалізації розрізняють такі форми господарсько-правової відповідальності:
- відшкодування збитків;
- сплата неустойки;
- конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;
- господарсько-адміністративні штрафи;
- оперативно-господарські санкції;
-. планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;
- господарсько-організаційні санкції.
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану суб'єкта господарського права за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Склад збитків визначається Цивільним кодексом. Відшкодування збитків відбувається в претензійно-позовному порядку.
Неустойка - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник сплачує кредитору у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань. Види неустойки: за юридичними підставами - законна, договірна, законно-договірна; за співвідношенням стягнення та відшкодування збитків - залікова, альтернативна, виключна, штрафна.
Форми неустойки:
- в відсотковому відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення;
- в твердій сумі.
Неустойка стягується в претензійно-позовному порядку.
Конфіскація - це безоплатне вилучення в доход бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених законом. Механізм застосування: судовий порядок за позовами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізійних, антимонопольних тощо).
Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон.
Господарсько-адміністративний штраф - це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб'єктом господарювання - правопорушником у передбачених законом випадках.
Оперативно-господарські санкції - це передбачені законодавством заходи економічного впливу кредитора на господарюючого суб'єкта - боржника, спрямовані на попередження або зменшення втрат кредитора від порушень боржника.
Планово-госпрозрахункові санкції - це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв'язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань. Механізм застосування: планово-госпрозрахункові санкції застосовуються самим суб'єктом господарювання - правопорушником, а у разі, якщо він цього не зробить - компетентними органами, що виявили факт правопорушення.
Господарсько-організаційні санкції - це передбачені законам заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкт господарювання, що застосовуються компетентними органами у випадках порушення ним приписаних законом умов здійснення господарської діяльності. Механізм застосування: компетентними органами (тимчасове призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень, призупинення дії та скасування ліцензій, примусова реорганізація) або в судовому порядку (примусова ліквідація).
Література(5, 10-12, 14,17, 20-25]
4.6.Тема 6. Правове регулювання банкрутства
Мета - засвоєння поняття та соціально-економічне призначення банкрутства, ознаки банкрутства.
Задача. Після вивчення матеріалів теми студенти повинні знати:
- правове становище боржника і кредитора у справах про банкрутство; поняття судових процедур, що застосовуються до боржника в процесі
провадження справи про банкрутство;
- порядок і наслідки порушення провадження у справі про банкрутство.
4.6.1. Основні питання навчальної програми
Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності. Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство.
4.6.2. Методичні вказівки
Банкрутство - це встановлений господарчим судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ознаки банкрутства:
1) неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності у повній мірі розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність);
2) неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійсненим судовим заходам по відновленню платоспроможності суб'єкта;
3) матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність;
4) процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.
Сторонами в справі про банкрутство є боржник (банкрут) і кредитори. • Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати перед кредиторами свої грошові зобов'язання, які сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Неспроможність встановлюється господарчим судом і далі боржник іменується банкрутом або суб'єктом банкрутства.
Суб'єктами банкрутства не можуть бути:
- відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення);
- казенні підприємства;
- комунальні підприємства, майно за якими закріплене на праві оперативного управління;
- державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації.
Кредитори - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку документально підтверджені вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
Не можуть бути стороною у справі про банкрутство.
- кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;
- кредитори, вимоги яких задоволені у зв'язку з досягненням згоди про їх припинення.
Органи кредиторів: збори кредиторів та комітет кредиторів. Учасниками провадження у справі про банкрутство являються також:
- арбітражний керуючий (розпорядник майном, керуючий санацією, ліквідатор);
- власник майна боржника;
- фонд державного майна України;
- представник працівників боржника.
Стадії провадження у справі про банкрутство:
1. Порушення провадження у справі про банкрутство (вводиться процедура розпорядження майном боржника; призначається розпорядник майна; вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначається дата проведення підготовчого засідання суду).
2. Підготовче засідання господарського суду у справі про банкрутство проводиться за участю сторін, на якому обґрунтовуються вимоги кредиторів і заперечення боржника. Виноситься ухвала, якою на заявника покладаються обов'язки по процесу проведення справи згідно з законом.
3. Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь у санації боржника.
4. Зазначається розмір визначених судом.
5. Визнання боржника банкрутом, якщо не була відновлена платоспроможність боржника.
6. Проведення ліквідаційної процедури.
До боржника в процесі провадження справи про банкрутство застосовуються такі судові процедури:
- розпорядження майном боржника;
- санація (відновлення платоспроможності боржника);
- мирова угода;
- ліквідаційна процедура.
Розпорядження майном боржника - це обов'язкова судова процедура у будь-якій справі про банкрутство, яка застосовується з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника. Здійснюється розпорядником майна боржника, який призначається суддею після порушення провадження у справі про банкрутство. Функції розпорядника майна оговорюються ст.13 закона України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" далі законом.
Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному
обсязі або частково вимог кредиторів. Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за поданням комітету кредиторів на строк до дванадцяти місяців, який може бути проваджений до шести місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів. З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника. Повноваження керуючого санацією оговорюються ст.17. 18. 19, 20, 21 закона. Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією і виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство.
Мирова угода - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін, набирає чинність у разі затвердження її господарським судом. Мирова угода може бути укладена щодо вимог другої та наступних черг, визначених ст.31 закону. Мирова угода та строк її укладання, умови укладання, розгляд мирової угоди в господарському суді та інші питання регламентуються розділом ІУ закона.
Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом заборгованості банкрута шляхом продажу майна банкрута та проведення розрахунків по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - дванадцять місяців, цей термін може бути продовжено господарським судом ще на шість місяців. При проведенні ліквідаційної процедури призначається ліквідатор та створюється ліквідаційна комісія.
Ліквідаційна процедура, повноваження ліквідатора та інші процедури ліквідації визначаються у розділі ПІ закона.
Література: [11,16,17,20, 22, 24]
4.7. Тема 7. Правові засади антимонопольного регулювання
Мета - вивчення основного поняття і призначення антимонопольного регулювання, конкуренції, монополії, домінуючого становища на ринку товарів, зловживання монопольним становищем.
Задача. Після вивчення матеріалів теми студенти повинні знати:
- види монополістичних правопорушень;
- організаційно-правові методи боротьби з монопольним зловживанням;
- види майнової відповідальності за порушення антимонопольного законодавства.
4.7.1. Основні питання навчальної програми
Поняття і призначення антимонопольного регулювання. Антимонопольні органи та їх компетенція. Види монополічтичних правопорушень.
Організаційно-правові методи боротьби з монопольним зловживанням. Майнова відповідальність за порушення антимонопольного законодавства та порядок її застосування.
4.7.2. Методичні вказівки
Антимонопольне регулювання - це процес обмеження монопольної діяльності, що передбачає безпосереднє державне регулювання на конкретних монополізованих ринках або діяльності конкретних монопольних утворень шляхом централізованого встановлення кількісних і якісних показників.
Мета антимонопольного регулювання є захист інтересів споживачів і суспільства і в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів.
Поняття конкуренції, монополії, домінуючого становища на ринку товарів, зловживання монопольним становищем містяться в законі України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".
Згідно із законодавством України монопольним визначається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету може визначитися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару становить менше 35 відсотків.
З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган -Антимонопольний комітет України. Правове становище Антимонопольного комітету України визначене законами України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" та "Про Антимонопольний комітет України", а його процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламентується Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України. Антимонопольний комітет України функціонує у складі Голови та десяти державних уповноважених.
Антимонопольний комітет України створює територіальні відділення. Відділення реалізує в регіоні завдання, покладені на комітет законом.
Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним становищем на ринку, антиконкурентні узгоджені дії підприємців і дискримінацію підприємств.
В ст.4 закона оговорюються види зловживань монопольним становищем.
До другої групи порушень входять антиконкурентні узгоджені дії, визначені ст. 5 закону.
Монопольна діяльність - це не лише дії чи бездіяльність суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, спрямовані на недопущення, суттєве обмеження чи усунення конкуренції.
Дискримінація суб'єктів господарювання органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає; заборону створення нових підприємств; примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни та інші об'єднання; прийняття рішень про централізований розподіл товарів та інші.
Організаційно-правові методи боротьби з монопольними зловживаннями регламентуються розділом У закону "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності":
а) контроль за створенням, реорганізацією, ліквідацією суб'єктів господарювання;
б) контроль за придбанням, передачею в оренду майна;
в) примусовий поділ монопольних утворень.
За порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються такі види санецій.
1. Майнова відповідальність у формі штрафу, який накладається на підприємців-юридичних осіб.
2. Організаційно-господарські санкції за порушення антимонопольного законодавства можуть застосовуватися як самим Антимонопольним комітетом, так і відповідними органами владами і управління. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утворень.
Відповідальні органи влади і управління мають право скасування ліцензій, які вони видавали на провадження певних видів підприємницької діяльності згідно з затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 року №1020, за поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.
Література: [15,18-20,22-25]
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 27 | Нарушение авторских прав