Цілеспрямовані

Говорять вчителі та вихователі:

– Для мене вперті діти - це найгірше. Їх відволікаєш, забавляєш, а воно однаково за своє!

– А я у свому третьому класі дуже люблю цих дітей. Вони старанно вчаться і не покинуть вправу, доки не зроблять вірно. Вони - мої помічники.

– Весь час торгуються. Скажеш "ні", а за хвилину знову: "А можна..."

– Так дуже гарні діти. З ними можна обумовити правила, і вони перші і помічають, якщо правило не працює.

– Слухайте, а може, ми про різних дітей говоримо?

Ні, про одних і тих самих. Просто вони викликають більше проблем у дошкільному віці, ніж у школі. У дошкільному віці у дитини ще не вистачає засобів повідомити вихователю, чого саме вона прагне, та й вихователі не завжди згодні прислухатися до побажань 3-4-річних дітей. Діти рідко хочуть чогось надзвичайного, але непорозуміння з дорослими спричиняють конфлікти. Що ж робити?

1. Вислухати і чітко зрозуміти, що саме потрібно дитині.

Порівняємо два діалоги з 3-річною дитиною.

– Хочу до мами, хочу до мами, хочу до мами...

– Відчепися, мама буде аж увечері!

– Хочу до мами!!!

Та такий:

– Хочу до мами.

– А що ти з мамою будеш робити? Їсти, пити, пісяти, гратися?

– Пісяти.

– Ти пісяти хочеш?

– Так.

– Ну, йдемо на горщик.

2. Подумати, яке бажання дитини.

· Реально небезпечне (чітко заборонити)

· Несвоєчасне (пояснити, коли і як це можна зробити)

· Не виходить за межі звичайного (одразу ж вдовольнити)

Подивимось, наскільки різними можуть бути дії виховательки залежно від того, яка реальна мета стоїть за поведінкою цілеспрямованої дитини.

П`ятирічний Мишко весь час намагається забігти до молодшої групи дитячого садочку, де сплять менші діти.

Варіант 1.

– Що саме тобі треба в цій групі?

– Там Славко, він мене образив. Я його побити хочу.

– Славко маленький, йому всього три роки. І такий великий і розумний хлопець, як ти, на нього образився? Діти попросинаються, підуть на прогулянку, і ми разом йому розкажемо, що так чинити не вірно. Згода?

– Згода...

Варіант 2.

– Я зробив літака! Хочу їм показати.

– Чудово, підемо ще розфарбуємо і покажемо трошки згодом. Зараз всі сплять, ніхто не побачить.

Варіант 3.

– Туди мій м`ячик закотився!

– Ти постій тут тихенько, зараз винесу.

Бачимо, що виховательки використовують три кроки успішної стратегії: чітко дізнатися мету дитини, оцінити її безпечність, діяти.

3. Обговорити правила. З трирічними дітьми правила життя у групі виробляє вихователь. Але він повідомляє ці правила і стежить за їх виконанням. Наприклад:

– одяг кладемо лише в свою шафку;

– їсти лише з власної тарілки;

– ходити по підлозі, а не по ліжках.

За декілька повторів цілеспрямовані діти не лише підкоряються правилам, а й починають "стежити за порядком".

4. Якщо дітям 4 роки і більше, а особливо якщо це вже школярі, вони можуть самі виробляти правила життя у групі або класі. Тоді з`являються інколи кумедні, але вірні і корисні правила:

"Заходячи в групу - здати зброю черговому"

"Не кричати, якщо вчитель щось каже"

"Не сміятися, як хтось відповідає не вірно. Та одразу не підказувати - хай сам подумає!"

Діти охоче виконують правила, що сформулювали самостійно. І знов-таки в цьому головні помічники - цілеспрямовані діти.

5. Навчити мінятися.

Часто цілеспрямованому дошкільникові потрібна якась іграшка. Тут, зараз, негайно!!! І якщо йому одразу не дали - спричиняється бійка. Нехай не одразу, але дітей треба спонувати мінятися і ділитися. Правило з цього приводу виглядає так:

– Хочеш іграшку - попроси ввічливо.

– Як не дали - знайди іншу і запропонуй помінятися.

– Як однаково не дали - грай поруч, доки потрібна іграшка не звільниться.

(Для 5-6-річних - розрахуватися і грати по черзі).

З іншого боку, є правило і для "володаря" привабливої іграшки.

– Віддай одразу.

– Якщо не можеш - поясни, чому, і коли віддасиш.

Це потребує уваги вихователя, щоб вчасно похвалити як за прохання, так і за здатність поділитися.

1. Пригадайте своїх цілеспрямованих вихованців. З якими ще особливостями характеру поєднується в них цілеспрямованість?

2. Заповніть таблицю та додайте свої варіанти.

Дії вихователя	Діти
1. Зрозуміти мету
2. Оцінити прохання
3. Повідомити про правила
4. Обговорити правила
5. Навчити мінятися

3. Що з цього успішне, а що ні? Чому?

– Так, я вже давно зрозуміла, що з цими дітьми найголовніше - не дати їм можливості понити або посперечатися. Як вони хочуть чогось припустимого (а так найчастіше й буває) - дати одразу. А як вже чогось шкідливого - відмовити навідруб.

– Тобі легко казати. А в мене Оксана встала після сну з розплетеним волоссям та так і ходить. Я їй:

– Оксаночка, давай заплету!

– Ні, не хочу коси, хочу як русалонька!

– Оксаночко, дай хоч хвостик зроблю!

– Ні!

– Зачешися!

– Ні, нізащо!! (та й в плач).

– І чим у вас все закінчилося?

– Так і ходила патлата аж до вечора.

– То не простіше було одразу запитати, скільки вона хоче походити "як русалонька", та й дозволити?

– Їм лише дозволь, на шию сядуть...

– Ці - не сядуть, навпаки, допомагатимуть.

– Вірно в чомусь. Та ж Оксанка - і допомогти прибрати - вона перша, і менших застібнути. Хай вже ходить як хоче...

– Я ще в першому класі намагаюсь виявити таких дітей та обернути їхню впертість собі на користь - призначити відповідальними за зошити чи порядок у класі, чи ще щось. Коли вони щось хочуть для себе, то ми дивимося на правило і, якщо це правил не порушує - то спокійно дозволяю.

– Як це?

– Ну от вчора Олег (він мій помічник по рослинах у класі) заявив, що він не хоче на малюванні малювати людину, а хоче - машини. Ми подивилися на правила, там було правило - "виконувати класні завдання". Я йому нагадала про це правило, але він запитав, чи може він тоді намалювати водія в машині. Я охоче погодилася - і моя людина є (що треба за програмою), і його машина. Малюнок вийшов такий гарний, що ми його на виставку повісили.

– Я все ж таки стояла б на своєму!

– Ти й в дитинстві була така цілеспрямована?

– Мабуть!

Коротко про головне.

1. Якщо у вас у групі чи в класі цілеспрямована дитина - зробіть її своїм помічником.

2. Не торгуйтеся і не провокуйте ситуацію: "Не можна, але як довго помучити або голосно покричати - то можна!"

Чутливі

– Точно, це в моїй групі Ксюша. Вона манну кашу їсти не може, як трапиться якась грудочка - то в неї блювота починається.

– І в мене є таких двоє. Я раніше на це уваги не звертала - мало в кого які примхи. Але тепер розумію, що для них це насправді важливо. Сашко не переносить запаху хлорки, а ми ж часто нею щось обробляємо. Як почує - починає скиглити: "Ой, тхне, ой, не піду в туалет". І терпить, аж поки запах не вивітриться. Та й Ілона йому до пари, але в неї реакція на будь-що у волоссі - заколки, банти. Навіть як розчісуючи смикнеш. А волосся вже відросло, заважає, в очі лізе.

– Слухайте! Я, здається, зрозуміла, чому Оленка так дивно поводиться: на перших уроках сидить спокійно і уважно, а на 3-4 - крутиться, совається, ніякі зауваження не допомагають. Вона тоді на сонце опиняється. Чи воно їй в очі потрапляє, чи жарко стає?

– Ой, може, і Валя така? Я її на першу парту посадила, вона у класі найменша. Як я тільки щось голосніше кажу чи роблю комусь у класі зауваження (не їй!), вона одразу рюмсати починає!

1. Подивимося, які подразники найчатіше викликають негативну реакцію у чутливих дітей.

2. Підкресліть, на які з них реагують діти у вашому класі або групі.

3. Додайте ті подразники, на які скаржаться ваші діти.

Група подразників	Дошкільники	Школярі
Їжа	манна каша молоко з пінкою м`ясо тушені овочі
Звуки	гучна музика плач інших дітей	скрегіт крейди по дошці крик вчителя свисток під час уроків фізкульури дзвін шкільного дзвоника
Пахощі	хлорка миючі засоби парфуми туалет	запах шкільної ганчірки або крейди запах їжі у їдальні
Зорові враження	ляльковий театр великі снігові баби постільна білизна незвичного кольору	колір парти або стін
Дотики	ліплення з глини аплікація, коли клей потрапляє на пальці пісок або бруд	поштовхи у коридорі незручна шкільна форма
Інше		дошкульні зауваження вчителів чи однолітків

Що ж робити, як на дитину впливають якісь з цих подразників?

1. Домовитися з батьками, щоб не давали ту їжу, яку дитина не переносить. Наприклад, якщо у вас на сніданок завжди молочні каші, які дитина не їсть, то щоб батьки приводили її до садочка трохи пізніше, щоб дитина поснідала вдома. Не примушувати їсти те, чого дитина не хоче!

2. Використовувати "тихі хованки", де дитина може пересидіти щось для неї неприємне. Часто дитина використовуватиме таку стратегію: заховатися, потім висунути голову, потім - підійти та поспостерігати за тим, що відбувається.

3. Використовувати миючі засоби, хлорку тощо, коли дітей немає у групі - під час сну, прогулянки, до початку або після закінчення їх перебування у садочку. Ретельно провітрювати приміщення.

4. Якщо дитина не може користуватися глиною або клеєм - запропонувати пластилін, клеючий олівець - будь-яку відповідну заміну.

5. Відсадити чутливу дитину на третю парту, з якої не чути шурхоту крейди і вчителька не "нависає" над партою.

6. Дозволити затуляти вуха, коли чує неприємні звуки.

7. Привчити дитину ввічливо повідомляти, що саме їй не подобається. Замість: - Я цю гидоту не їстиму! - "Вибачте, але я не можу їсти м`яса, у мене підвищена чутливість до нього". Або замість: "- Ой, як тут тхне" - "Можна провітрити клас?"

Чутливі діти більше за інших потребують емоційно-позитивного спілкування з вихователями, вчителями та однолітками. Не уникайте найменшої можливості похвалити дитину, зрозуміти її почуття, підбадьорити.

– Чого ти не робиш аплікацію?

– Тут клей...

– І що? Чим саме клей тобі не подобається?

– Він глевкий...

– Ти не хочеш ним користуватися?

– Так!

– Ну й нічого страшного, на тобі клеючий олівець. Він подобається?

– Так!

– Молодець, в тебе вийде гарна аплікація.

Говорять вчителі та вихователі.

– У мене немає часу дослухатися, хто, що і чому не хоче робити. Мені треба всіх дітей нагодувати, вивесті на прогулянку, покласти спати, та ще встигнути і заняття провести і документацію написати!

– Це зрозуміло, але чи вереск, скиглення та крики допомагають вам зробити всі ці справи?

– Ні, звичайно, але як з кожним розмовляти, то точно часу не вистачить.

– Я спробувала робити, що запропоновано, і виявилося, що воно швидше виходить - помітити проблему раніше, тихенько розібратися та й жити собі далі. А тепер і діти навчилися, тихенько самі приходять, кажуть на вушко, що їм там не так. Все владнали - і тиша! Я, мабуть, сама дуже чутлива, особливо до звукових подразників.

– Воно-то, може, і вірно. Але мене непокоїть "ланцюгова реакція" - як тільки щось дозволяєш одній дитині – не їсти кашу, ліпити з пластиліну чи ще щось таке, то й інші діти, що до цього поводилися спокійно, починають кричати: "І ми не будемо! І ми так хочемо!" Що з цим робити?

– А в мене у класі навпаки. Одна дівчинка не може терпіти голосних звуків. Затуляє вуха, плаче. То хлопці взялися її дражнити, оточують на перерві і кричать як скажені, док її зовсім до плачу не доведуть. Як я встигаю, то розбороняю, звичайно, але ж не можу я стояти коло неї весь час.

– Здається, ми маємо справу з проявами як у вихователів, так і у дітей переконання „Всі мають бути однаковими”, „Якщо хтось не такий – то це або привілей, або вада”.

– Так, це вірно. Такі переконання є і в нас, і в дітей. Часто це ще наслідки радянських часів, коли „Всі як один!” чи ще щось, але це не дозволяє дітям вирізнятися чимось, а нам спокійно реагувати на ці розбіжності.

– А ми в себе у садочку на заняттях з розвитку мови ввели тему: „Пізнаємо себе, пізнаємо інших” і приділяємо їй увагу щонайменше раз на два тижні. А як виникає проблема з цього приводу, то й частіше.

Можу навести приклад одного з цих занять, яке особливо допомагає у взаєморозумінні з чутливими дітьми. Це заняття підготовчої групи.

Дата добавления: 2015-11-30