Податкова політика

Сфера виробництва підручників регулюється Законами України «Про видавничу справу», «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні».

Ситуація, що на існує сьогодні в сфері навчального книгови-дання, з економічної точки зору віддзеркалює загальну ситуацію у книговидавничій галузі. Українська книга не витримує конкуренції ні за ціною, ні за номенклатурою видань, наприклад, у порівнянні з російською. Однак, якщо проаналізувати асортиментний ряд навіть київських магазинів та книжкового ринку, очевидно, що відсоток заповнюваності ринку зарубіжними виданнями набагато вищий. Видання книг в Україні — бізнес із незначною рентабельністю, в середньому в межах 5—8 %. Наклади української книги складають 2—3 тисячі примірників, а отже, ціна одного примірника досить висока. Крім низьких накладів, на формування ціни впливають і особливості оподаткування. З-поміж європейських держав саме в Україні на книгу накладено найвищі податки. В одинадцяти розви-нутих країнах світу податок на додану вартість не стягується вза-галі, а в інших державах Європейського союзу не перевищує 5— 7 %. У Російській Федерації друкована продукція протягом більш ніж десяти років була звільнена від усіх видів податку і на сьогодні російська книговидавнича галузь за прибутковістю займає одне з провідних місць в економіці держави.

освіти і науки України подає до Міністерства фінансів розрахунки коштів на наступний рік, необхідних на видання підручників та нав-чальних посібників та на їх доставку до обласних центрів. Проте, у зв’язку з тим, що освіта традиційно розглядається як економічно маргінальна галузь, а не як сфера довгострокових інвестицій, до заключного нормативного документа — Закону «Про бюджет Ук-раїни» на поточний рік щорічно закладається сума значно нижча від реальних потреб галузі.

Із року в рік у Державному бюджеті передбачається набагато менші видатки на виконання програми забезпечення учнів підруч-никами і навчальними посібниками. Міністерством освіти дово-диться гранична сума запланованих видатків під цю цифру і роб-ляться остаточні розрахунки (тобто не під реальні потреби, а під умовну суму). За такими обсягами фінансування не можна перед-бачити виконання державного замовлення у повному обсязі.

Під загальну суму річного фінансування Міністерство освіти

розробляє і погоджує з Міністерством фінансів помісячний графік видатків. Як правило, у зв’язку з обмеженим надходженням видат-ків до казни протягом першого кварталу року, в зазначений період практично не здійснюється і навіть не планується фінансування.

Проект помісячного фінансування складається без урахування технологічного циклу виготовлення підручників, згідно з яким на виготовлення підручників масовими накладами необхідно від 2-х до 5-ти місяців; доставка підручників з поліграфічних баз до облас-тей займає до 2—3-х тижнів і стільки ж часу необхідно для доставки підручників до кожної школи. Отже, загальний процес «друк — до-ставка», навіть оптимально, становить від 3,5 до 6,5 місяців. З цьо-

го очевидно, що для своєчасного забезпечення підручниками шкіл до 1 вересня необхідно у першому півріччі виділяти всі бюджетні кошти на видання, а кошти на доставку передбачати до 1 серпня. Реально бюджетні кошти на видання навчальної літератури зазви-чай надходять не раніше квітня поточного року, а максимально над-ходять у червні-вересні. Очевидно, що за таким графіком фінансу-

вання, підручники ніколи не надходитимуть до шкіл своєчасно. Місцеві бюджети також мають великі проблеми із бюджетними

видатками на доставку підручників. Як засвідчують численні пере-

Лобіювання інтересів, монополізм та олігополія

Незважаючи на наявність серйозних проблем з фінансуванням програм видання підручників, обсяг коштів, що обертаються у цій сфері, робить її надзвичайно привабливою з погляду матеріальних інтересів. Важко не помітити, що видання підручників бюджетним коштом має специфіку, яку можна охарактеризувати як системи привілеїв і преференцій. Доступ до бюджетного фінансування дає фінансові переваги, бо надає гарантований прибуток. Видавництва (як приватні, так і державні) зацікавлені в отриманні максимально великої частки державного замовлення. Навіть з офіційним обме-женням рентабельності у 15 %, така норма прибутку економічно є дуже привабливою.

Це створює надзвичайно сильні корупційні спокуси і програ-мує утворення олігополій — системи, за якої певна невелика гру-па видавництв шляхом неформальних домовленостей між собою монополізує доступ до державного замовлення, скуповує перс-пективних авторів, упереджує конкуренцію проектів та ідей. Така олігополія не є класичною, бо не пов’язана з вільним ринком, а фактично паразитує на державному бюджеті. Учасники олігополій мало зацікавлені в інноваціях, оскільки і без них вони отримують гарантовані прибутки. Це призводить до стагнації у створенні підручників і навіть до ситуації, коли, попри надходження інфор-мації про помилки в підручниках, видавництва перевидають їх без змін.

Окрім того, періодично з боку державних інституцій, які можуть мати зиск з монополізації певних інфраструктурних секторів систе-ми книговидання, виникає зацікавленість для реалізації своїх інте-ресів. Відбувається це зазвичай під гаслами підтримки вітчизняно-го виробника, державних інтересів тощо.

Періодично Державний комітет телебачення і радіомовлен-ня України намагається реалізувати через подання до Кабінету Міністрів і затвердити проект підпорядкування всіх державних коштів на видавничі програми в рамках своєї інституції. Держав-на акціонерна холдингова компанія «Укрпапірпром» у 2001—2002 роках реалізувала частину своїх прагнень і монополізувала сферу закупівлі паперу та картону за бюджетні кошти. У проект компанії,

освіти, формування сучасної освітньої політики стає гострою проб-лемою стратегії розвитку суспільства.

Безперечно, багато проблем, які існують сьогодні, пов’язані з відсутністю загальнодержавної стратегії. Довгий час в Україні куль-тивувалася «ідеологія багатовекторності», що призводило до за-стою у різних галузях. Нині, незважаючи на проголошені останнім часом рухи до європейського простору на рівні уряду, цей напря-мок розвитку зустрічає шалену протидію багатьох суб’єктів сус-пільства, як інституцій, об’єднань громадян, так і пересічних членів суспільства. А освіта віддзеркалює ці загальні, притаманні суспіль-ству, проблеми.

Тому, розробка справді нової дієвої української освітньої політи-ки вкрай актуальна, і без неї через кілька років ми можемо залиши-тися далеко позаду розвинених країн світу.

На міжнародних конференціях із освітніх проблем окреслені ос-новні вектори розвитку освіти в умовах інформаційного суспільства:

• рівний доступ до освіти;

• нова якість освіти;

• нові системи здобуття знань — Інтернет, дистанційне нав-чання, позашкільна освіта тощо;

• освіта протягом усього життя;

• вироблення оптимальної пропорції між центральними та міс-цевими елементами освітньої системи (централізація/де-централізація).

Окрема проблема — зміст підручників, який повинен відповіда-ти вимогам часу, формувати в учнів нові компетенції та вміння са-мостійно вчитися, здобувати та опрацьовувати інформацію, ініціа-тивність, уміння кооперуватись з іншими, жити в полікультурному світі тощо. Проте теорія і практика нової освітянської парадигми, а також її віддзеркалення в підручниках, їх структурі, формах, ме-тодах, якісному змісті — тема окремого дослідження. Ми можемо тільки констатувати, що питання нового змісту підручників, ство-рення підручників нового покоління — гостра проблема освітньої галузі України.

не в усіх розвинених країнах світу існує так званий вільний вибір будь-яких підручників чи можливостей їхнього вибору без жод-них обмежень учителями (як на тому наголошують багато з наших «анархістів» від освіти). Безперечним є тільки той факт, що кожна країна повинна напрацювати власні моделі, власні стратегії, ско-риставшись як особливостями власних освітніх традицій, станом економіки, соціального розвитку, так і аналізом світового досвіду.

Дата добавления: 2015-11-14