Умови досудового розслідування в кримінальному процесі

Загальні умови досудового розслідування в кримінальному процесі — це встановлені законом правила, що відображають найбільш характерні риси та особливості досудового розслідування, визначають найбільш суттєві вимоги, які пред'являються до порядку провадження процесуальних дій і прийняття рішень. У них містяться правові вимоги, які забезпечують виконання в цій стадії принципів і завдань кримінального процесу [6, стор. 59].

Глава 19 КПК, яка називається «Загальні положення досудового розслідування» містить низку таких загальних положень, які рівною мірою, за окремими винятками, поширюються на всі форми досудового розслідування — досудове слідство, дізнання та досудову підготовку матеріалів у протокольній формі. Слід також зазначити, що й інші процесуальні норми також визначають зміст усієї стадії досудового розслідування і, таким чином, підпадають під поняття її загальних положень (наприклад, об'єднання і виділення кримінальних справ, взаємодія слідчого з органом дізнання).

У юридичній літературі по-різному визначаються види загальних положень досудового розслідування, класифікація ж їх, як правило, не проводиться взагалі. З урахуванням сутності пропонованих нами до аналізу загальних умов досудового розслідування, вважаємо, що їх можна розділити на такі групи: умови, пов'язані з

а) вибором належного суб'єкта розслідування та його процесуальним становищем;

б) із забезпеченням всебічності, повноти, об'єктивності та бистроти розслідування;

в) із забезпеченням прав і законних інтересів учасників розслідування [7, стор. 239-240].

1. Загальні умови, пов'язані з вибором належного суб'єкта розслідування та його процесуальним становищем. До цієї групи загальних умов досудового розслідування належать:

а) підслідність кримінальних справ. Підслідність кримінальних справ — це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання певного органу досудового розслідування. Розрізняють такі види підслідності:

- предметна або родова підслідність, яка визначається категорією (предметом, родом) злочину. Вона залежить від ступеня і характеру суспільної небезпеки злочину, а також від особливостей його об'єкта (сфери суспільних відносин). Предметна ознака підслідності виражена у кваліфікації злочину за статтями Особливої частини КК України. Відповідно в законі для кожного органу досудового слідства визначені переліки злочинів, віднесених до їх компетенції;

- персональна або спеціальна — обумовлюється особливостями суб'єкта злочину, тобто пов'язана з особистістю підозрюваної чи обвинуваченої особи, її посадовим чи службовим становищем, особливим правовим статусом у державі (приклад: усі справи про злочини, вчинені неповнолітніми, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, розслідуються слідчими органів внутрішніх справ);

- альтернативна — досудове слідство провадиться тим органом, який виявив даний злочин і порушив кримінальну справу. Отже, по перерахованих злочинах, справа може бути порушена і розслідуватися будь-яким органом досудового слідства (тобто як слідчими прокуратури, ОВС, СБУ, так і слідчими податкової міліції);

- універсальна підслідність — це такий виняток з предметної підслідності, коли родова ознака (кваліфікація злочину) взагалі не має значення. Універсальна підслідність виникає в одному випадку — коли прокурор приймає кримінальну справу до свого провадження незалежно від кваліфікації злочину;

- за зв'язком справ — застосовується тоді, коли розслідування однієї справи пов'язане з розслідуванням іншої, досудове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу;

- територіальна підслідність — визначає, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати дану кримінальну справу. Якщо злочин було розпочато в одному місці, а закінчено в другому, то кримінальна справа розслідується за місцем закінчення злочину [8, стор. 462].

Коли ж місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його слідство може провадитися:

а) за місцем виявлення злочину; за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого; за місцем перебування більшості свідків. Крім того, необхідність розслідування справи не за місцем вчинення злочину може бути обумовлена відводом, заявленим усім слідчим даного району, рішенням вищестоящого прокурора або начальника вищестоящого слідчого відділу;

б) прийняття справи до свого провадження. Факт прийняття справи до провадження відображається або в постанові про порушення кримінальної справи (коли її виніс той, хто і буде розслідувати порушену ним справу), або про це виноситься окрема постанова (коли провадження в порушеній справі доручається іншому органу розслідування). Розслідування кримінальної справи особою, яка не прийняла її до свого провадження, є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне за собою визнання недопустимими отриманих нею результатів розслідування [9, стор. 72].

У випадку передачі справи від одного слідчого до іншого в матеріалах кримінальної справи, крім документа, що підтверджує прийняття її до провадження, повинен мати місце також і акт, який підтверджує припинення повноважень на провадження в конкретній кримінальній справі колишнім слідчим. Таким актом може бути: а) постанова про направлення справи прокурору для передачі її за підслідністю; б) по­станова про передачу справи іншому слідчому або особі, яка провадить дізнання. Інакше може виявитися, що на розслідування однієї справи будуть уповноважені декілька слідчих без створення слідчої чи слідчо-оперативної групи; в) взаємодія слідчого з органом дізнання — заснована на законах і відомчих нормативних актах їх спільна узгоджена діяльність (за метою, характером, місцем і часом), яка спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства, при керівній і організуючій ролі слідчого та чіткому розмежуванні компетенції [10, стор. 14-16].

Така взаємодія має теоретичні та правові підстави. Теоретичними підставами взаємодії є положення, які пояснюють її смисл і значення. Їх усвідомлення слідчими і співробітниками органів дізнання роблять взаємодію більш осмисленою та цілеспрямованою, сприяючи тим самим її законності та ефективності, дають змогу відповісти на питання:

а) з якою метою здійснюється взаємодія?

б) чому вона можлива?

в) чим викликана її необхідність?

Такими підставами, на мою думку, є:

а) спільність мети і завдань органів дізнання та слідчого — лише об'єднуючи свої зусилля, органи досудового слідства і органи дізнання зможуть ефективно їх вирішити;

б) однакова юридична сила процесуальних актів органів дізнання та слідчого — протоколи слідчих дій, виконаних співробітниками органів дізнання, мають таке ж доказове значення, як і протоколи, складені слідчим;

в) необхідність використання можливостей органу дізнання і слідчого — слідчий вправі провадити тільки процесуальні та розшукові дії, органи дізнання можуть здійснювати також і оперативно-розшукові заходи.

Правовими підставами взаємодії є: приписи законів (КПК, законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та ін.) та підзаконних нормативних актів, у тому числі актів обмеженого використання різного ступеня конфіденційності.

Взаємодія слідчого і органу дізнання має різноманітний характер і здійснюється в певних правових формах. Виділяють процесуальні та організаційні форми взаємодії [11, стор. 49].

1) До процесуальних форм взаємодії, тобто таких, які регулюються кримінально-процесуальним законом, належать:

- повідомлення про наслідки оперативно-розшукових заходів, якщо у справі, що передана слідчому, не встановлено особу, яка вчинила, а також, на нашу думку, і в справах, по яких така особа встановлена, про нові епізоди її злочинної діяльності;

- доручення і вказівки слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій, а також оперативно-розшукових заходів.

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі і є обов'язковими для виконання, причому він вправі встановити строк для їх виконання [12, стор. 185].

Слідчі дії — це процесуальні дії, види і порядок здійснення яких регламентовано законом.

Розшукові дії мають не процесуальний характер, але полягають у використанні різних гласних методів і засобів, наприклад: засади; подвірні чи по квартирні обходи для виявлення свідків злочину; прочісування місцевості, у тому числі і з використанням спеціально навченого собаки, з метою виявлення знарядь чи слідів злочину; звернення по радіо, телебаченню і через пресу до населення за допомогою в розшуку особи, яка вчинила злочин, тощо.

2) До організаційних форм взаємодії слідчого та органів дізнання, тобто тих, які передбачені відомчими нормативними актами, належать:

- узгоджене планування спільних слідчих, розшукових і оперативно-розшукових заходів;

- обмін взаємодіючих суб'єктів інформацією, що надходить за повідомленнями про вчинені злочини і злочини, що готуються, а також

з інших питань слідчої та оперативно-розшукової діяльності (зокрема, використання можливостей автоматизованих банків даних, криміналістичних та оперативно-довідкових обліків тощо);

- координація проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;

- консультації;

- спільний аналіз причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, та обговорення профілактичних заходів;

- спільна узгоджена діяльність у складі слідчо-оперативної групи;

- спільне використання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що має у своєму розпорядженні орган дізнання, тощо [13, стор. 70-72].

Залежно від періоду часу, протягом якого здійснюється взаємодія, і від ступеня об'єднання зусиль можна виділити такі її види:

а) разова;

б) періодична;

в) постійно діюча.

Координацію діяльності органів дізнання і досудового слідства по розкриттю і розслідуванню злочинів здійснюють керівники відомств (СБУ, МВС, податкової міліції) у межах свого відомства, а прокурор — усіх органів розслідування;

г) провадження слідства в справі декількома слідчими. Згідно з КПК провадження досудового слідства в кримінальній справі у випадку її складності або великого обсягу може бути доручено слідчій групі, про що виноситься окрема постанова або вказується в постанові про порушення кримінальної справи [14, стор. 164-165].

Рішення про провадження досудового слідства слідчою групою приймають начальники слідчих підрозділів (якщо до складу групи включаються лише слідчі даного відомства) і прокурор (якщо група формується із слідчих прокуратури або слідчих різних відомств). Останній може доручити розслідування справи слідчим з різних відомств і різних адміністративно-територіальних одиниць.

Один із слідчих призначається старшим, приймає справу до свого провадження та безпосередньо керує діями інших слідчих. Керівництво групою полягає насамперед у загальному плануванні розслідування справи, у розподілі роботи між членами групи, в організації обміну інформацією. Старший слідчої групи відповідає за розслідування справи в цілому. Він бере участь у провадженні найбільш важливих слідчих дій або провадить їх сам, спрямовує і координує діяльність усіх осіб, які беруть участь у розслідуванні, вирішує розбіжності, су­перечності, якщо вони виникають між членами групи, приймає найважливіші рішення в справі і складає процесуальні документи (зокрема, про притягнення як обвинуваченого, обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу, об'єднання і виділення кримінальних справ, а за результатами розслідування — єдиний обвинувальний висновок (при необхідності — за допомогою інших членів групи) або інше підсумкове рішення. Однак реалізація прийнятих керівником процесуальних рішень може здійснюватися також членами слідчої групи (пред'явлення обвинувачення, проведення обшуку тощо) [15, стор. 216].

Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому та іншим учасникам досудового слідства з роз'ясненням їм права заявити відвід будь-кому з членів групи. У постанові вказуються всі слідчі — члени слідчої групи, а також її керівник, який приймає справу до свого провадження. Оголошення складу слідчої групи і заяви, які надійшли в зв'язку з цим, слід оформляти протоколом.

До роботи слідчої групи можуть бути залучені співробітники органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Однак у законі не встановлені їх повноваження і не регламентовані їх відносини зі слідчими — членами робочої групи. Процес створення і функціонування слідчо-оперативних груп, які формуються із слідчих та оперативних співробітників, урегульований, хоча й не досить повно, відомчими та міжвідомчими нормативними правовими актами [16, стор. 128-129];

ґ) направлення окремого доручення. Згідно з КПК слідчий має право провадити слідчі дії як у своєму районі, місті, так і в інших слідчих районах. Він має право також доручити прова­дження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в 10-денний строк, що обчислюється з дня його одержання останніми.

Окреме доручення — це письмове прохання слідчого про проведення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, яким вони можуть бути проведені швидко і з меншою затратою зусиль та коштів. Однак у межах міста або району, хоча б поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії [17, стор. 694].

Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють.

Окреме доручення адресується на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу або начальника органу дізнання іншого району, міста. У ньому зазначаються:

- орган, що його дає, та орган, якому доручається виконання слідчої дії чи дій;

- обставини справи, зокрема ті, що викликали необхідність у проведенні слідчих дій за межами району, в якому провадиться слідство;

- яку саме слідчу дію, або дії належить виконати та які питання з'ясувати при її виконанні;

- до окремого доручення додаються документи, необхідні для проведення відповідної слідчої дії (постанова суду про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні, витяги з протоколів уже виконаних слідчих дій для проведення допитів тощо) [18, стор. 261].

Процесуальні документи про виконання окремого доручення або ж довідка про причини неможливості його виконати надсилаються слідчому, який дав доручення. У протоколах слідчих дій орган, який виконував окреме доручення, зазначає, за чиїм окремим дорученням вони проводилися.

Направлення окремого доручення органам розслідування іноземних держав здійснюється відповідно до міжнародних договорів України про правову допомогу в кримінальних справах з цими державами.

Звернення з питань правової допомоги в кримінальних справах з країнами, з якими укладено договори про правову допомогу, направляються Генеральною прокуратурою України через Міністерство закордонних справ України на адресу центрального органу юстиції, прокуратури зарубіжної держави, якщо інше не обумовлено двосторонніми або багатосторонніми угодами, учасниками яких є Україна. Порядок зносин органів прокуратури України з компетентними установами зарубіжних держав регламентовано Інструкцією про забезпечення міжнародного співробітництва, затвердженою наказом Генерального прокурора України № 8-ГН від 26 грудня 2005 року.

До держав СНД такі звернення надсилаються в порядку, передбаченому статтями 5, 80 Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Зносини з питань видачі, кримінального переслідування, а також виконання слідчих доручень, що зачіпають права громадян і вимагають санкцій прокурора (рішень суду), здійснюються між генеральними прокурорами (прокурорами) двох країн (України і тієї країни, якій направляється таке доручення). У всіх інших випадках звернення направляється через відповідні відомчі центральні органи (наприклад, ГСУ МВС України може направити звернення безпосередньо запитуваній стороні без направлення до Генеральної прокуратури України) [19, стор. 12].

2. До групи загальних умов, які забезпечують всебічність, повноту, об'єктивність та бистроту розслідування, належать:

а) об'єднання і виділення кримінальних справ. Правила об'єднання і виділення кримінальних справ спрямовані на те, щоб забезпечити повне, всебічне й об'єктивне до­слідження обставин, які підлягають доказуванню в справі, зокрема ступеня вини обвинуваченого. Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду [20, стор. 81].

В одному провадженні можуть бути об'єднані справи:

- за обвинуваченням декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів;

- за обвинуваченням однієї особи у вчиненні декількох злочинів;

- у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також в інших випадках, коли має місце підслідність за зв'язком справ;

- зустрічні обвинувачення в справах про злочини.

Підстави для об'єднання кримінальних справ не зумовлюють їх розширювального тлумачення, у зв'язку з чим відомі практиці випадки об'єднання справ про різноманітні злочини з мотивів практичної доцільності з урахуванням обставин, прямо не вказаних у законі, слід вважати такими, що не відповідають вимогам закону і не виключають визнання доказів, отриманих після об'єднання кримінальних справ, недопустимими [21, стор. 19].

При об'єднанні кримінальних справ строк провадження по них визначається за тією справою, яка має найбільш тривалий строк досудового розслідування, що обчислюється з моменту порушення справи або встановлення особи. При цьому строк провадження по інших кримінальних справах поглинається найдовшим строком і додатково не враховується. Однак положення вищевказаного правила не стосуються порядку обчислення строків тримання під вартою [22, стор. 7].

Виділення справи в окреме провадження допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи, а саме:

- якщо в справі притягнуто двох чи кількох обвинувачених, а підстави до її зупинення стосуються не всіх цих осіб. У такому разі слідчий чи суд вправі виділити й зупинити справу щодо окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі;

- якщо участь у вчиненні злочину разом з дорослим брав неповнолітній;

- коли розслідування справи в повному обсязі у строки, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У цьому випадку прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення, а справа в частині не розслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку;

- коли при розслідуванні справи буде встановлено відсутність зв'язку як між окремими злочинами (йдеться про самостійні злочини, які не зв'язані між собою спільністю дій, що інкримінуються обвинуваченим), так і між обвинуваченими в їх скоєнні особами (зокрема, обов'язковому виділенню підлягають кримінальні справи щодо осіб,які вчинили без ознак співучасті злочини в одному й тому ж місці або відносно одних і тих же потерпілих);

- у випадках коли великий обсяг кримінальної справи і велика кількість її епізодів роблять важко досяжним своєчасне закінчення досудового розслідування, створюють загрозу реалізації прав учасників кримінального судочинства на доступ до правосуддя в розумний строк, вони можуть розцінюватися як такі, що створюють підстави для виділення з даної кримінальної справи її частини в окреме провадження як самостійної кримінальної справи [23, стор. 154-155].

Перспектива можливого засудження одного чи декількох обвинувачених як в основній, так і виділеній кримінальній справі не є перепоною для прийняття рішення про виділення справи.

Виділення кримінальної справи проводиться на підставі мотивованої постанови, в якій крім підстав виділення справи зазначаються, які саме матеріали підлягають виділенню. Копія цієї постанови приєднується до кримінальної справи, з якої виділені дані матеріали [24, стор. 469].

У кримінальній справі, виділеній в окреме провадження, повинні міститись оригінали чи засвідчені прокурором, слідчим копії процесуальних документів, що мають значення для даної кримінальної справи. Якщо долучені до виділеної справи документи належним чином засвідчені і мають відношення до діянь, що інкримінуються обвинуваченому в даній кримінальній справі, проведення одних і тих же слідчих дій не потрібно. Матеріали, виділені в окреме провадження як самостійної кримінальної справи, допускаються як докази за умови додержання всіх передбачених законом правил виділення кримінальної справи [25, стор. 30-31].

За загальним правилом строк досудового розслідування у виділеній кримінальній справі обчислюється з моменту порушення тієї кримінальної справи, з якої вона виділена в окреме провадження, або з моменту встановлення особи по основній справі.

Коли ж рішення про виділення приймається одночасно з рішенням про порушення кримінальної справи щодо нової особи або нового злочину, що не зв'язаний з тим, за яким порушено основну справу, то строк починає обчислюватися з моменту виділення справи, який збігається з моментом порушення нової кримінальної справи, якщо ці рішення оформляються однією постановою. Однак це має місце лише за умови, коли жодна з осіб, щодо яких матеріали виділяються в окреме провадження, раніше не була затримана, заарештована або притягнута як обвинувачений за основною справою; в іншому разі строк слідства повинен обчислюватися з моменту порушення основної справи [26, стор. 168].

Виділення кримінальної справи необхідно відрізняти від виділення матеріалів кримінальної справи, які не розглядаються як самостійна кримінальна справа. Це має місце тоді, коли такі матеріали містять відомості про діяння, що вчинені не обвинуваченим, а іншими особами, які до того ж не зв'язані зі злочином, за яким провадиться слідство, і коли в ході досудового розслідування виникає необхідність перевірити ці відомості та прийняти відповідне рішення згідно з правилами, встановленими для стадії порушення кримінальної справи [27, стор. 12].

Подальше продовження строку досудового слідства можливе лише у виняткових випадках, прикладом таких випадків можуть бути: велика кількість епізодів, які неможливо виділити для розслідування в іншу кримінальну справу; велика кількість обвинувачених; необхідність проведення особливо складних і тривалих ревізій та експертиз; необхідність провадження слідчих дій у декількох районах чи областях; відсутність у місці провадження розслідування свідків, хвороба потерпілого тощо. Генеральним прокурором України або його заступниками, які не обмежені законом у своїх повноваженнях на продовження строку досудового слідства [28, стор. 143].

Дані досудового розслідування можуть бути оголошені лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають це можливим, якщо розголошення не суперечить інтересам досудового розслідування і не позв'язано з порушенням прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства [29, стор. 376].

3. З метою захисту прав і законних інтересів учасників розслідування кримінально-процесуальний закон містить такі загальні умови досудового розслідування:

а) необхідність обов'язкового роз'яснення і забезпечення прав учасників досудового розслідування. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав [30, стор. 12]. Тобто особа, яка провадить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішеннями (постановами) визнані потерпілими, цивільними позивачами, притягнені як обвинувачені, визнані цивільними відповідачами, поставлені в становище підозрюваного, та їх представникам як відразу після ознайомлення з таким рішенням, так і при провадженні конкретних слідчих дій. Таке роз'яснення повинно бути обов'язково відображено у відповідному процесуальному документі (або в постанові про визнання особи потерпілим, цивільним позивачем тощо, або в окремій постанові про роз'яснення прав певному учаснику процесу);

б) обов'язковість розгляду клопотань. Особа, яка провадить розслідування, зобов'язана розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити кожне клопотання учасника процесу про виконання будь-яких слідчих дій, якщо обставини, про встановлення яких вони просять, мають значення для справи, або якщо необґрунтовано обмежуються їх права.

Клопотання можуть бути заявлені на будь-якому етапі провадження досудового розслідування, у тому числі при провадженні слідчих дій, пред'явленні обвинувачення, ознайомлення потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача чи їх представників, обвинуваченого і його захисника з матеріалами кримінальної справи після закінчення досудового розслідування.

Письмові клопотання приєднуються до кримінальної справи, усні заносяться до протоколу слідчої чи іншої процесуальної дії.

Слідчий не вправі залишити заявлене клопотання без належного реагування. Якщо обставини, про встановлення яких подане клопотання, мають значення для даної кримінальної справи і підлягають доказуванню та виявленню, клопотання повинно бути задоволено. У випадку повної або часткової відмови в задоволенні клопотання слідчий зобов'язаний винести мотивовану постанову [31, стор. 39-40].

Планування розслідування кримінальних справ

Розслідування має бути проведено таким чином, щоб була можливість зробити достовірні висновки відносно передбаченого законом кола обстави, що підлягають доказуванню по кримінальній справі. Це може бути досягнуто тільки цілеспрямованою організацією досудового слідства.

Цілеспрямованість не означає тенденційність у проведенні розслідування. Тенденційне розслідування - це завжди одностороння, упереджена діяльність у напрямі якоїсь однієї версії. Закон же вимагає,щоб розслідування було проведено повно, всебічно та об’єктивно, інакше кажучи, щоб були перевірені усі реально можливі пояснення події злочину.

Планування являється умовою раціональної організації розслідування і його проведення у чіткій відповідності з вимогою закону. Тільки при плановій організації розслідування може бути досягнута оперативність та раціонально використано час, чітко розмежовані обов’язки між оперативними працівниками, що беруть участь у розслідуванні однієї і тієї ж кримінальної справи, виключена можливість дублювання у проведенні слідчих дій.

Планова організація розслідування дозволяє найбільш ефективно використати усі передбачені законом засоби і методи розкриття і попередження злочинів, допомагає у використанні науково-технічних засобів і методів виявлення, фіксації та дослідження доказів, засобів та методів агентурно-оперативної боротьби зі злочинністю, допомозі громадськості.

За допомогою планування досягається вміле поєднання слідчих дій та оперативно - розшукових дій, координація діяльності між різними відомствами та службами по конкретній кримінальній справі [32, стор. 126].

У процесі слідчої діяльності у слідчого нерідко виникають складні слідчі ситуації. Ускладнюються вони як правило такими факторами, як: значний дефіцит часу, велика трудоємкість деяких процесуальних дій, відсутність раціональної послідовності у їх перевірці, нерівномірність у навантаженнях слідчих, необхідність виконання великої кількості роботи у крайні строки, низький рівень взаємодії учасників розслідування [33, стор. 12]. Якщо у провадженні у слідчого перебувають нерозкриті або багатоепізодні справи, то організаційні труднощі значно збільшуються, і для їх успішного вирішення необхідно приймати рішення, пов’язані передусім з допомогою додаткових сил, засобів і організацією взаємодії. Складнощів у роботі слідчого багато. І за допомогою планування їх можливо якщо не усунути, то набагато полегшити.

Поняття планування та плану є хоча і схожі між собою та тісно пов’язані одне з одним, але вони не співпадають ні по логічному об’єму, ні по змісту і потребують розмежування. Планування - це є процес розробки плану. План - це результат планування. Поняття планування є значно ширше поняття плану.

Планування - це складний процес по визначенню шляхів, способів, засобів, сил та строків успішного досягнення поставленої мети. Результатом цього багатоетапного процесу є план, тобто перспективна модель майбутніх дій суб’єктів розслідування, детальна програма реалізації тактичних завдань по кримінальній справі [34, стор.7].

Зміст планування полягає:

1. у визначенні основних завдань;

2. у визначенні сил і засобів, комплексу заходів, здійснення яких забезпечить виконання завдань;

3. у встановленні строків і виконавців здійснення запланованих заходів.

Роль планування полягає в тому, що воно:

1. забезпечує: цілеспрямованість діяльності; ритмічність діяльності; підвищує ефективність діяльності виконавців;

2. сприяє ефективному використанню сил і засобів, взаємодії органів, служб, підрозділів та виконавців; економії часу; створенню сприятливого психологічного клімату.

Важливість планування виявляється в тому, що ця функція має чотири важливі цілі:

1. усунути негативний ефект невизначеності та змін;

2. зосередити увагу на головних завданнях;

3. домогтись економічного функціонування;

4. полегшити контроль.

План можна визначити як комплекс інформаційних та тактичних, організаційних і процесуальних рішень, кінцевий результат процесу планування, що передбачає оптимальний порядок, сторони, засоби, способи і конкретних виконавців слідчих, оперативно-розшукових, та інших дій і тактичних прийомів [35, стор. 284].

Якщо план - майбутня модель перспективної діяльності по справі, а планування - процес по створенню цієї моделі, то слідчі версії являють собою припущення, що підлягають перевірці. З логічних позицій версія - це уявний опис, тоді як план розслідування - це директива, обов’язків припис.

Висунення версій і планування - тісно пов’язані між собою етапи розслідування. Обидва ці етапи об’єднуються процесом виведення із версій для їх перевірки логічних висновків, більшість з яких включаються в план у якості питань і обставин, що підлягають з’ясуванню. Основний зміст версій складають вірогідні пояснення вже виявлених первинних, початкових даних і вірогідне встановлення ще невідомих обставин. В той час як планування - це приведення у чітку систему майбутніх дій слідчого [36, стор. 76].

Сучасний етап вчень про криміналістичну версію і планування розслідування дозволяє розглядати їх у якості самостійних теорій, виходячи із специфіки виконуваних ними пізнавальних функцій, що ґрунтуються на самостійних формах людського мислення. Ще в 50-ті роки минулого століття висувались пропозиції щодо розробки самостійної теорії слідчої версії як способу пізнання об’єктивної істини.

Суть їх розбіжностей дуже точно помітив Пещак, вказуючи, що «слідча версія являє собою один із методів пізнання істини, в той час як планування являється спеціальним методом організації розслідування,який об’єднує в одне ціле всю роботу по розслідуванню справи, надаючи йому науково обґрунтований, планомірний, цілеспрямований характер» [37, стор. 12].

Щодо планів і планування висуваються певні вимоги,які набувають значення принципів.

Принципи наукової обґрунтованості означає, що при розробці плану слід виходити із глибокого і всебічного аналізу, врахування слідчої ситуації і реальних можливостей. Науковість планів досягається:

1. шляхом збирання достовірної і повної інформації;

2. об’єктивним, всебічним вивченням і аналізом інформації;

3. науковим передбаченням (прогнозуванням) на основі аналізу інформації;

Принцип законності - це один із основоположних принципів діяльності ОВС і його застосування в плануванні означає, що всі заходи плану повинні перебувати у відповідному правовому полі.

Принцип своєчасності спрямований на успішне виконання плану. Досягнення цілей і завдань визначених планом, обов'язково передбачає відповідну підготовку, виділення необхідних сил та засобів, їх правильну розстановку та використання, що досягається лише своєчасністю складання плану, його виконання та доведення до виконавців. План повинен складатись з самого початку виникнення проблеми, реалізація якого потребує прийняття комплексу необхідних дій по перевірці висунутих версій [38, стор. 102].

Принцип індивідуальності полягає в обов'язковості врахування особливостей кримінальної справи. Цей принцип органічно пов’язаний з творчим підходом до планування для успішного подолання стереотипів і штампів. Принцип індивідуальності при цьому не заперечує доцільності використання загальних положень, типових форм і універсальних прийомів планування.

Принцип динамічності відображає обов'язковість врахування постійного розвитку слідчих ситуацій. В принципі динамічності проявляється необхідність пошуку і дослідження нової інформації, чіткого врахування всіх змін, особливо в конфліктних ситуаціях. Однак гнучкість планування і необхідність швидкого внесення змін у план не означає недооцінки глибокого аналізу вихідних даних, творчого підходу до виконання першочергово намічених дій, якщо вони не протирічать слідчій ситуації, яка склалася по справі.

Принцип конкретності забезпечує складання детальних і чітких планів, ефективність їх інструментальної функції. У плані не повинно бути декларативних пунктів. Цілі і завдання розслідування, шляхи і засоби їх ефективного досягнення формулюються конкретно і лаконічно, з тим, щоб максимально бути зрозумілим і зручним для оперативного, швидкого виконання. В той же час деталізація плану - важлива риса принципу конкретності - повинна бути раціональною і не переростати в нагромадження заважаючи ініціативі виконавців непотрібних дрібниць. Так, немає необхідності відображати у плані очевидні трудові операції, обумовлені навиками, професійними знаннями слідчого[39, стор. 32-33].

Принцип реальності передбачає тісний зв’язок висунення версій, можливість їх співставлення з доказами. Вимога реальності полягає також у ретельному і всебічному врахуванню дійсних можливостей, що дозволяють ефективно виконувати намічені дії в встановлені строки шляхом максимального використання ресурсів, що знаходяться в розпорядженні слідчого.

Оптимальність плану обумовлює розробку найбільш ефективних способів

діяльності та резервних варіантів тактичної поведінки, а також узгодженість всіх його пунктів та інших планових параметрів.

Принцип інформативності передбачає такий стиль викладення плану, який би дозволив при якомога меншому фізичному та знаковому обсязі плану закласти якнайбільший обсяг інформації, котра сприятиме успішному виконанню плану співробітниками.

Єдиний за своїми принципами, цілями та методом процес планування

розслідування в залежності від характеру організаційних і тактичних завдань може мати чотири основних рівня:

а) складання плану окремої слідчої дії;

б) формування плану тактичної операції;

в) планування на окремому етапі (первинний, послідуючий, завершальний) розслідування;

г) планування всього процесу розслідування по кримінальній справі.

Кожен з перерахованих рівнів планування має як загальні так і спеціальні риси. Найбільш повна структура планування властива процесам формування планів розслідування по кримінальній справі, або по одному з його етапів (мається на увазі первинний чи послідуючий етапи, оскільки завершальний етап розслідування має спрощену структуру планування) [40, стор.62]. Розглянемо найбільш повний варіант внутрішньої структури процесу планування:

Перший етап планування полягає у визначенні безпосередніх цілей розслідування і виділення переліку від цілей. Для цього раніше виведені із версій логічні висновки діляться на більш дрібні і конкретні, набуваючи зручнішу для планів форму питань чи обставин, що підлягають безпосередній перевірці.

Другий етап полягає у виділенні загальних питань та обставин, тобто тих логічних висновків, котрі повторюються при їх висуненні із різних версій, а тому, щоб запобігти дублюванню, їх необхідно виділити в самостійний розділ плану, що формується. В склад цього плану входить і виявлення так званих

позаверсійних обставин, котрі не являючись логічними висновками версій, підлягають обов’язковому встановленню. Наприклад, встановлення можливості свідків адекватно сприймати різноманітні явища події, встановлення віку підозрюваних чи потерпілих, визначення осудності обвинуваченого, витребування характеристик, довідок про склад сім'ї і т.д.

Третій етап складається в конкретному врахуванні всіх засобів, що знаходяться у розпорядженні слідчого, і їх співставленні з завданнями, визначеними на попередніх етапах. Слідчий оцінює матеріально-технічні, інформаційні, часові та інші ресурси, або ставить питання про передачу частини справ, що знаходяться в його провадженні, іншим слідчим, або вдається до інтенсифікації діяльності, або ж вимушений обирати небажаний варіант, пов’язаний з подовженням строків досудового слідства.

Четвертий етап полягає у розробці варіантів (в тому числі і резервних) проведення процесуальних, оперативно-розшукових та інших дій та аналізі можливих результатів. На цьому етапі планування слідчий здійснює кінцевий вибір та приймає рішення. Розробляючи ці рішення, слідчий повинен використати всю наявну в його інформацію, професійний досвід і знання з тим, щоб заплановані ним дії були найбільш ефективними.

П'ятий етап планування полягає у визначенні, по-перше, строків виконання намічених дій і, по-друге, безпосередніх виконавців. Саме тут слідчий приймає остаточне рішення про організаційно-управлінську структуру розслідування у формі взаємодії (слідчо-оперативна група, слідча бригада, тимчасове залучення слідчих і оперативних працівників для надання допомоги, виконання ними окремих доручень, оперативно-розшукова діяльність і т.п.)

Успішна реалізація усіх намічених заходів багато в чому залежить від визначення їх оптимальної послідовності. При цьому перевага надається наступним заходам:

а) не тимчасове виконання яких може призвести до втрати доказів, неможливості виявлення носіїв інформації, ускладненню встановлення підозрюваних і їх затримання;

б) загальним для перевірки усіх або декількох версій (епізодів);

в) без здійснення яких подальша реалізація плану стає більш складною або навіть неможливою, оскільки вони слугують інформаційною, організаційною чи тактичною базою для проведення послідуючих дій, в тому числі тих, що виконуються іншими особами (слідчі доручення, розшукові, оперативні, ревізійно-перевірочні завдання і т.п.);

г) відмінні найбільшою трудоємкістю і тривалістю проведення (будівельні, бухгалтерські експертизи, документальні ревізії, судово-біологічні дослідження і т.п.) з тим, щоб слідчий міг паралельно здійснювати і інші дії.

Шостий етап заклечається в об’єднанні окремих планів, розроблених по кожній версії (епізоду), а також планів проведення загально-епізодних заходів в єдиний план розслідування по справі [41, стор.62].

Процес планування тактичної операції включає:

а) визначення її безпосередньої мети;

б) встановлення і конкретизація ресурсів,що знаходяться в розпорядженні слідчого, і співвідношення їх з безпосередніми цілями;

в) розробку варіантів проведення слідчих, організаційно-підготовчих, оперативно-розшукових та інших дій;

г) визначення безпосередніх висновків і строків виконання.

Планування на завершальному етапі носить спрощений характер, оскільки розслідування набуває неверсійний характер і здійснюється в одному направленні. Основний зміст планування на завершальному етапі полягає у формуванні організаційних рішень по розрахунку часу і засобів встановлення оптимального порядку проведення обов'язкових процесуальних дій. В плані розслідування значне місце займає встановлення раціональної послідовності в проведенні передбачених законом процесуальних дій [42, стор.62].

Планування окремої слідчої дії складається з трьох стадій:

А) визначення безпосередньої мети проведення слідчої дії;

Б) встановлення і конкретизація ресурсів і можливостей, головним чином

інформаційних, тактичних та психологічних, що є в розпорядженні у слідчого і співвідношення їх з раніше визначеною метою;

В) безпосередня розробка організаційно-тактичного змісту слідчої дії, застосовуваних тактико-психологічних прийомів визначення умов і часу їх реалізації, оцінка можливих результатів[43, стор. 28-29].

Кінцевий результат усього процесу планування - це готовий, чітко сформований план розслідування. Основними елементами сформованого плану розслідування являються:

1. безпосередні цілі, тобто логічні висновки, виведені із прийнятих до перевірки версій або ж конкретизовані у вигляді питань, а також обставини, що підлягають встановленню;

2. ресурси, що знаходяться в розпорядженні слідчого. Це передусім виконавці - слідчі, експерти, працівники дізнання, спеціалісти, громадські помічники і т.д.;

3. тактичні прийоми, що складають зміст вищевказаних процесуальних дій. Чим більш загальний характер приймає планування, тим менше тактичних аспектів у порівнянні з організаційними. І навпаки, по найбільш детальному варіанту планування, розробка тактичних рішень грає значно більшу роль, займаючи значне місце в структурі плану;

4. строки провадження намічених дій - слідчий повинен враховувати цю обставину для того, щоб запобігти співвідношенню у часі декількох заходів, доручених одному і тому ж виконавцю, а також не виправдано малих строків виконання певних заходів. Строки повинні визначатись з урахуванням складності і трудоємності плануючої роботи, особистих якостей виконавця, можливої протидії та інших факторів; результати виконання плану і його корегування.

Корегування плану відокремлено від процесу планування стадією практичної реалізації передбачених дій [44, стор. 362].

Аналізуючи отримані результати, позитивний чи негативний розвиток ситуації слідчий може замінити виконавців, змінити їх кількість, внести зміни в склад, послідовність, зміст дій, строки їх проведення.

Інколи планування розслідування може бути мисленим. Такий план слідчий як правило застосовує на самому початку розслідування, при виконанні таких першочергових дій, як огляд місця події і комплекс пов'язаних з ним заходів (подвірно-поквартирний обхід, перекриття можливих шляхів зникнення злочинця). В такій ситуації у слідчого нема не тільки вихідних даних для його складання, але й часу для формування розгорнутого плану. Однак основуючись на висунутих версіях, як правило типових, він мислено складає спрощений план розслідування, і оскільки типова ситуація допускає можливість типового планування.

Одразу після виконання самих невідкладних в тактико-криміналістичному відношенні заходів і отримання вихідних даних виникає так звана ситуація інформаційної різноманітності, котра потребує більш детального систематичного планування. В зв'язку з цим слідчий складає письмовий план розслідування.

Структуру табличного плану розслідування, котрий являється найбільш поширеним, доцільно диференціювати на два розділи: загальний і версійний. Таблична форма плану з деякими змінами може бути використана при плануванні на любому рівні.

На початку плану коротко викладаються встановлені обставини злочину, з яких виходить послідуючий зміст плану. Потім вказуються версії по справі. Далі слідує перелік конкретних слідчих дій та оперативних заходів по перевірці кожної версії або ж декількох версій одночасно. Додаток 1 показує який може мати вигляд план.

Графа плану «Досліджували обставини та питання» являє собою перелік логічних висновків що слідують із версій. Ця графа є найбільш динамічною у плані, так як при встановленні намічених обставин і питань можуть виникнути і інші. Тому план в цій частині майже у всіх випадках буде змінюватись і доповнюватись. Заходи, за допомогою яких планується встановлення обставин і питань які цікавлять слідство називається «Слідчі дії та оперативно розшукові заходи». Зміст його складає перелік оперативно-розшукових заходів і слідчих дій.

Строки виконання визначаються по кожному пункту плану. Що дисциплінує виконавців, забезпечує контроль за виконанням намічених заходів. При визначенні строків необхідно пам'ятати, що в першу чергу необхідно планувати і виконувати невідкладні слідчі дії та оперативні заходи, оскільки затримка у виконанні яких може призвести до втрати доказів, а потім тих заходів, результати яких мають значення для перевірки всіх висунутих версій.

Графа плану «примітки» необхідна з таких причин:

По-перше, в тих випадках, коли строки виконання запланованих заходів переносяться або змінюються виконавці, що має бути пояснено в плані.

По-друге, плані доцільно вказувати і результати заходів по перевірці висунутих версій (обставини і питання що підлягали встановленню), що дозволяє показати повноту їх перевірки, необхідності додаткової роботи і слугує основою для висунення нових версій (обставин і питань) внесених доповнень та змін до плану, тобто являється відправною точкою для подальшого дослідження[45, стор.72].

Питання планування розслідування кримінальних справ ще не є повністю дослідженою проблемою, а тому є актуальним для вивчення.

Під час написання даного підрозділу я зрозуміла, що кожен з методів планування є унікальним за своєю суттю, кожен з методів повинен відповідати сучасності, а отже деякі з них відійдуть у минула, а інші є майбутнім у сфері планування розслідування кримінальних справ.

Дата добавления: 2015-11-14