Основні етапи і напрями розвитку менеджменту в світі та Україні.

Три основні періоди формування наукових шкіл менеджменту у світі:

1. Кін. 80-х р. ХІХ ст. – поч. 20-х р. ХХ ст. – період формування класичних шкіл: школа наукового управління, адміністративна школа, школа фордизму.

2. Кін. 20-х р. ХХ ст. – сер. 50-х р. ХХ ст. – неокласичні школи: школа людських стосунків чи поведінкових наук, кількісна школа, емпірична школа.

3. Кін. 60-х р. ХХ ст. і до сьогодні – сучасні новітні школи.

Школа наукового управління – Ф. Тейлор, Ф. і Г. Гілберти, Г. Емерсон. Основі напрями дослідження – організація праці і виробництво, виробничий менеджмент, наукові принципи та методи управління, роль людського фактора в промисловості, продуктивність праці. Результати: Тейлор виокремив менеджмент як самостійну галузь наукових досліджень, розроблено теорію трудових ресурсів на основі методів теорії управління, розроблено діаграму планування робіт.

Адміністративна школа – (поч.. ХХ ст. – 50-ті р. ХХ ст.) – А. Файоль, М. Вебер, Д. Муні, А. Рейлі. Основні напрями досліджень – ефективність управління організації в цілому, функції та принципи управління, організація діяльності на основі влади. Файоль розробив 14 управлінських принципів: поділ праці, дисципліна, повноваження і відповідальність, єдність напряму, підпорядкування особистих інтересів загальним, винагорода персоналу, централізація, ієрархія, порядок, справедливість, стабільність робочого місця персоналу, ініціатива, корпоративний дух, єдиноначальність. Він виділив 5 основних управлінських функцій: передбачення і планування, організація, розпорядництво, координація, контроль. Вебер розробив модель національної демократії, яка базувалась на чіткому поділ праці, ієрархічності рівнів управління, наявності системи норм, правил, стандартів.Школа фордизму (організаційно-технічна теорія управління) – поч. ХХ ст. – 40-ві р. ХХ ст. Г. Корт. Напрями: система управління виробництва, організаційно-технічні принципи управління, чітка ієрархія, стандартизація, чіткий поділ праці, високі вимоги до стану машин, механізмів, висока мотивація працівників, постійне удосконалення системи управління виробництвом.

Школа людських стосунків (поведінкових наук) – кін. 20-х р. ХХ ст. – до сьогодні. М. Фолст, Е. Мейо, Д. Корнегі, А. Маслоу. Напрями: методи налагодження міжособистісних стосунків, підвищення продуктивності правці, шляхи досягнення успіхів, організаційна поведінка, ефективне лідерство, методи мотивації працівників. Результати: менеджмент забезпечує виконання роботи за допомогою інших людей (Фолст), Організація – це складна соціальна система, щоб підвищити продуктивність праці її працівників, необхідно реалізовувати заходи задоволення їх потреб (Мейо), теорія потреб людини (Маслоу).

Емпірична школа управління – 30-ті р. ХХ ст. Друкер, Мінсберг. Напрями: розробка новітніх концепцій сучасного менеджменту. Результати: Друкер розробив концепцію цільового управління, необхідно збирати та обробляти матеріали управлінської практики, Мінсберг виділив 10 управлінських ролей.

Кількісна школа управління – сер. 40-х р. ХХ ст. Акофор, Форестер. Напрями: введення в науку управлінських методів та апарату точних наук.

1-ший етап (жовтень 1917 — березень 1921). Розроблено форми й методи державного централізованого управління виробництвом, обгрунтовано принципи централізму, організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання.
2-гий етап (1921 — 1928). Подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом. Зроблені спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічного управління. 3-тій етап (1929 — 1945). Організація індустріальної бази суспільного виробництва, вдосконалення структурного управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і організації виробництва.
4-тій етап (1946 — 1965). Пошук нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спроба переходу до територіальної і територіально — галузевої системи управління,

5-тий етап (1965 — 1975). Здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічного управління.
6-тий етап (1975 — 1995). Усвідомлення неможливості реформування адміністративно — командної системи. Цей етап підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких належить до сьомого етапу (1985).

Дата добавления: 2015-11-14