Картина третя.

Край білої хати Довбишів з сінешніми дверима та черешнями на куті. Мотря вийшла з хати з глиняником з червоною глиною, поставила його на призьбі поруч з таким же з білою глиною. З вулиці з-за вишень визирнув Карпо у великому солом’яному брилі.

К а р п о. Будь здорова, чорноброва!

М о т р я. Будь здоровий, не чорнобровий!

К а р п о. (Сперся на ворота, підбив бриля) А йди лишень сюди, Мотре, щось маю тобі сказати!

М о т р я. Як захочеш, то й сам прийдеш. З чорнявим постояла б, а рудому - зась!

К а р п о. То ти мене зблизька не бачила. Я як і ти чорнявий. А чи дома твої батько та мати?

М о т р я. Нема, поїхали на ярмарок. А тобі нащо? (Відвернулась, колотить у глинянику).

К а р п о. (Шмигнув у двір, взяв Мотрю за лікоть) Та так собі, питаю.

М о т р я. Оцього я вже й не люблю! (Смикає руку).

К а р п о. (Тримає за лікоть) Мотре, хто тобі купив такий гарний жовто-гарячий кісник?

М о т р я. (Вже грайливо) Та вже хтось купив. Не питай, бо скоро постарієш, як усе знатимеш.

К а р п о. Так хтось, чи батько?

М о т р я. Ну, батько, а що?

К а р п о. Добре, що батько – батьку можна. Та покинь отого глиняника! (Смикає горщика до себе).

М о т р я. Геть, одчепись од мене, бо мати лаятиме, що я й досі припічка не підвела! (Не втримала глиняника, той падає, біла глина тече струмочком. Карпо сідає на призьбі). Чи ти здурів, чи збожеволів! Що ж це буде, як мати надійдуть з ярмарку? (Хапає червоного глиняника і починає мастити призьбу, насуваючись на Карпа).

К а р п о. (Усміхаючись) Мотре! Хто це тобі купив таке гарне намисто?

М о т р я. Та вже ж не ти!

К а р п о. А якби я купив, що б ти сказала? (Одсувається на край призьби під натиском віхтя).

М о т р я. Як купиш, то й почуєш. (Мастить біля Карпа) Вставай, бо зіпхну!

К а р п о. Ану пхни, чи подужаєш? (Схоплюється з призьби, ненароком перекидає і другий глиняник – тече червоний струмок).

М о т р я. Ой, лишечко! Що ж я матері скажу, вона ж купила на ярмарку вальок отієї червоної глини за цілого п’ятака?

К а р п о. Скажеш, що сусідський кнур у двір ускочив, та й поперевертав.

М о т р я. Воно й видно, що кнур! (Плаксиво) Візьми та поприбирай, бо я не знаю, що мені мати скажуть!

К а р п о. Ану, Мотре, заплач! Я ще зроду не бачив, як дівчата за глиняниками плачуть.

М о т р я. Добрі смішки! Як візьму оцього віхтя та обмажу тобі голову, то більше не будеш мені глиняників перевертать! (Нахилилась по віхтя, а Карпо схопив її ззаду і притис до себе).

К а р п о. Не сердься, Мотре: найму тобі завтра музики.

М о т р я. А не обдуриш? (Кидає віхоть на бік, перестає пручатися).

К а р п о. Присягаюсь, що ні.

М о т р я. А чого це ти так гордо нісся, що й не заговориш ніколи?

К а р п о. Та ж коли ти дівчинкою була, то мала ноги, як граблі, руки, як скраклі, а очі, як баба шептуха.

М о т р я. А тепер?

К а р п о. (На вушко) А тепер ти проворна, як перепілочка, а гарна, як півонія. Я тебе, Мотре... той... ну, словом... той...

М о т р я. Який? Ти щось таке кажеш, що я аж тремчу вся. Відпусти, бо можу не встоять.

К а р п о. І я, Мотре, тремчу, Мотре. Боюсь – не встою, то давай ляжемо на спориш, щоб ділу зарадить.

М о т р я. А це вже, голубчику, зась! (Різко застосовує прийом на звільнення від захоплення). Для того треба пройти всі регламентні процедури (загинає пальці): сватання, заручини, весілля. До мрії шлях не короткий!

К а р п о. Та знаю. То давай вкоротимо його хоч наполовину - сядьмо на спориші!

Сідають одне навпроти одного, беруться за руки.

К а р п о. Мотре, а чи підеш за мене заміж?

М о т р я. Так дай хоч три дні на роздуми.

К а р п о. Я тобі замість цього помаранчевого кісника червоного куплю.

М о т р я. А не обдуриш?

К а р п о. Я тобі, моя зозулько, аж три разки доброго намиста з дукачем куплю.

М о т р я. (Кокетливо) Не називай мене зозулькою, називай ластівочкою. Чи ж не обдуриш?

К а р п о. Присягаюсь, що ні. Я тобі, моя ластівочко, у клуні на сіні всю Кама-сутру покажу.

М о т р я. (Пустивши очі долу) А не обдуриш?

К а р п о. (Припадає до Мотиних губів, розгойдується з нею з боку на бік) Ні!.. Ні!.. Ні!..

Вулицею від рампи до середини подвір’я рачки скрадається баба Палажка. За мальвами присіла, підглядає за молодими. З-за хати попід ворітьми і тином де пластом, а де скоком до неї шмигає баба Параска. Підглядають вдвох.

Б а б а П а р а с к а. Як ти думаєш: укоротить сьогодні Карпо шлях до мрії?

Б а б а П а л а ж к а. Ні, Мотря дівка серйозна, вона не дасть регламенту порушить.

За сценою чути голос Довбиша: “Кажу тобі цоб, рябий, а ти куди повертаєш?’

Б а б а П а р а с к а. О, Довбиші вже з ярмарку їдуть, треба чухрать звідси.

Б а б а П а л а ж к а. Ти ж тільки дивись, про Карпа і Мотрю нікому...

Б а б а П а р а с к а. Що я, маленька? У мене, як у могилі. Я нікому... Тільки кумі Варці...

Баби розбігаються в різні кінці сцени. Через якусь мить з-за хати чути голос баби Параски:

Б а б а П а р а с к а. Кума, кума, ви вже чули: Карпо Кайдашенко пройшов з Мотрею до мрії наполовину?

За сценою з іншого боку чути голос Довбиша: “Цоб, рябий! Цоб кажу, бо батога скуштуєш!”

М о т р я. (Схоплюється на ноги) Ой, лихо, батько з ярмарку приїхав, тікай!

К а р п о. (Стрибає через ворота) Як свисну вночі за садком, чи вийдеш?

М о т р я. (Грайливо) Ще подумаю.

К а р п о. (Вже з-за хати) Найму тобі музики!

Вулицею до мальв, де щойно сиділи в засідці баби, входить Довбиш з батогом. Здивовано оглядає подвір’я.

Д о в б и ш. Чи не турецька орда тут проскакала? Дочко?

М о т р я. Я вам, тату, все поясню, щоб тільки мати не знала. (Підходить до мальв).

Д о в б и ш. Купив тобі гарне намисто. Тримай, на Купала надінеш.

Довбиша швидко обганяє і проворно ступає на подвір’я Довбишка з кошиком, повним товару. Вражено дивиться на глиняники.

Д о в б и ш к а. А це, дівко, що таке? Чи ти п’яна, чи твереза, що поперекидала глиняники серед двору?

М о т р я. Та тут ускочив у двір чийсь кабан. Я почала за ним ганятися, а він, проклятий, глиняники перекинув.

Д о в б и ш к а. Це, мабуть, рябий Парасчин кнур. Він, каторжний, скакає через тини, як собака.

Д о в б и ш. Ось я його підстережу! (Погрожує батогом). Так боки обчухраю, що до Різдва пам’ятатиме! Сипте борщу, я воли випряжу і прийду. (Виходить).

Д о в б и ш к а. (Визирнула з сіней). Чом же ти не підвела перше припічка, а коло призьби заходилась?

М о т р я. Оце, Господи! Чом та чом? Якби не той каторжний кнур, я б досі все діло поробила.

Д о в б и ш к а. А лице чого ото палахкотить? Чи не приболіла?

М о т р я. Кажу ж, за тим кнуром ганялася, аж упріла. (Стала, замріяно посміхнулася до воріт).

Гасне світло.

Картина четверта

Галявина обіч лісу над ставом. Молодь зібралася святкувати Купала. Все рухається, крутиться, дзвенить музикою і піснями. Хлопці грають в довгої лози, жартома ганяються за дівчатами, на високо прив’язаній гойдалці гойдають дівчат то по одній, то по дві, то і самі гойдаються з ними. Вереск, сміх. На узбіччі галяви горить багаття. Дівчата у вінках водять хоровод, співають:

Сьогодні Івана, а завтра Купала,

Стороною дощик іде...

Д і в ч и н а у вінку. Лавріне, Лавріне! Ану, чи наздоженеш мене?

Л а в р і н. А що мені за це буде?

Д і в ч и н а у вінку. Як доженеш, то й побачиш!

Дівчина з вереском біжить навколо багаття, за юрбу. Лаврін за нею, за мить виносить її з-за уболіваючого натовпу на руках і ставить на землю.

Друга д і в ч и н а у вінку. Лавріне, погойдай мене на гойдалці!

Л а в р і н. Нехай тебе хто інший погойдає.

Д і в ч и н а у вінку. Так як ти гойдаєш, більше ніхто не вміє.

Л а в р і н. А що мені за це буде?

Д і в ч и н а у вінку. Ти гойдай, а там побачимо!

Під жарти і сміх Лаврін саджає дівчину на трапецію, розгойдує.

Б а б а П а л а ж к а (До баби Параски). Люблять Лавріна дівчата, ох і люблять! Де він тільки з’явиться, як і вони біля нього, мов мухи коло меду.

Б а б а П а р а с к а. Бо гарний, і ласкавий. Я оце вже яка зріла, а й не проти, щоб і мене Лаврін погойдав.

Б а б а П а л а ж к а. Ну ви тільки подивіться на цю зрілу! Та ти вже двадцять раз перезріла, як огірок-жовтяк, бебехнеш з гойдалки, то зернят на галявині й до ранку не визбирають!

Б а б а П а р а с к а. Ой-ой, налякала... Ти мені заздриш, що я й досі така зграбненька та проворна. (Взялася в боки). А от ти і справді як гарбуз перележаний! І батько в тебе такий був, і мати така, і весь ваш рід гарбузовий!

Б а б а П а л а ж к а. (Примирливо, але з металом у голосі) О, о! Починай. Скажи спасибі, що сьогодні таке свято. Бо в будній день я тебе якби підхопила, то ти б у мене аж у Богуславі, або й у самому Києві опинилася!

Дата добавления: 2015-11-16