Особливості масової паніки.

Паніка — це раптовий, заразливий страх, що опановує натовпом в хвилини дійсної або уявної небезпеки. У людей може розвиватися також страх самотності в громадських місцях, особливо в ситуаціях, коли з них важко швидко вибратися (агорафобия). Основні ознаки панічних нападів – сильний страх і відчуття смерті, що насувається. Людина в такому стані не може сказати, чого саме вона боїться, їй складно сконцентрувати увагу і взяти себе в руки. Часто виникає прискорене серцебиття, пульсація в животі, задишка і пітливість. Людина прагне піти звідти, де її застав напад, і, поглинена думками про свій стан, кидається шукати допомоги. Після нападів звичайно виникає пригнічений стан, може здатися, що тіло стало чужим або якось змінилося. Між нападами людина постійно знаходиться в стані тривожного очікування наступного нападу.

Паніка виникає в масі людей як певний емоційний стан, що є наслідком або дефіциту інформації про яку-небудь лякаючу або незрозумілу новину, або надлишку цієї інформації. Неодноразово відсутність уявлення про реальну небезпеку призводила до необдуманих дій, таких, як стрибки з вікон верхніх поверхів. В ті моменти це здавалося менш болісним, ніж чекати допомоги або шукати інший спосіб порятунку. Таким чином, паніка призводить до наслідків, що за своєю шкодою, перевищують шкоду, що могла б бути завдана виключно причинами паніки (якщо вони реальні). З цього приводу існує анекдот: «Якщо почнеться ядерна війна, ми всі повинні завернутися в простирадла і тихо-тихо повзти на кладовище. А чому тихо? А щоб не створювати паніки».

Найважливішими характеристиками паніки є наступні:

2. паніка виникає, як і будь-яке масове явище, в групах великої чисельності (в натовпі, численній дифузній групі, масовому скупченні людей);

3. паніка викликається відчуттям безконтрольного (некерованого) страху, заснованого на реальній або уявному загрозі;

4. паніка — це найчастіше стихійний, неорганізований стан і поведінка людей;

5. для людей в панічному стані характерна так звана поведінкова невизначеність (стан розгубленості, неясності як поводитися, тому виникає хаотичність в діях і неадекватність поведінки в цілому).

Вдалося виявити чотири комплекси чинників (інакше їх називають також умовами, або передумовами) перетворення більш-менш організованої групи в панічний натовп.

1. Соціальні чинники — загальна напруженість в суспільстві, викликана природними, економічними, політичними бідами, що відбулися або очікуваними. Це можуть бути землетрус, повінь, різка зміна валютного курсу, державний переворот, початок або невдалий хід війни і т.д. Іноді напруженість обумовлена пам’яттю про трагедію і (або) передчуттям трагедії, що насувається, наближення якої відчувається за попередніми ознаками.

2. Фізіологічні чинники: втома, голод, тривале безсоння, алкогольне і наркотичне сп’яніння, що знижують рівень індивідуального самоконтролю. При масовому скупченні людей це загрожує особливо небезпечними наслідками.

Так, типовими помилками при організації мітингів, маніфестацій і масових видовищ стають затягування процесу, а також байдуже ставлення організаторів до фактів продажу і вживання учасниками спиртних напоїв. В умовах соціальної напруги, спеки або холоду і т.д. це підвищує вірогідність паніки, рівно як і інших небажаних змін натовпу.

3. Загальнопсихологічні чинники — несподіванка, здивування, переляк, викликаний нестачею інформації про можливі небезпеки і способи протидії.

В розпал партизанської війни в Нікарагуа (середина 70-х років) урядові війська вперше почали застосовувати трасуючі кулі. Це було настільки несподівано і незвичайно, що в декількох зіткненнях загартовані загони партизан панічно тікали. Тільки після того, як бійцям розтлумачили механізм дії цієї зброї, його достоїнства і недоліки, первинний психічний шок зійшов нанівець.

Відомі випадки, коли паніка серед маніфестантів виникала через те, що багато хто невірно уявляв собі політичну обстановку і статус заходу. Наприклад, люди думали, що воно санкціоновано властями, і поява поліцейських з палицями виявлялася шокуючою несподіванкою. Або, навпаки, деякі учасники не знали, що акція дозволена, і неадекватно реагували на поліцейських. Були епізоди (далі я про це розкажу), коли непередбачені дії нечисленної, але добре організованої групи політичних ворогів вносили сум’яття і паніку в багатотисячну демонстрацію.

4. Соціально-психологічні та ідеологічні чинники: відсутність ясної і високозначущої загальної мети, ефективних, таких, що користуються загальним довір’ям лідерів і, відповідно, низький рівень групової згуртованості.

Історія воєн, революцій, небезпечних наукових експедицій і т.д. дає безліч наочних свідоцтв того, як згуртований колектив однодумців здатний навіть при смертельній небезпеці і крайньому виснаженні сил зберігати єдність дій, не проявляючи симптомів паніки. А. С. Прангішвілі наводив інший приклад. «Спеціальними дослідженнями показано, — писав він, — що серед членів пожежної, медичної команд і інших організацій, яким доручається надання допомоги потерпілим від землетрусу, ніколи не буває паніки».

Пояснюючи таку стресостійкість, не можна, звичайно, скидати з рахунку індивідуальні якості рятівників, дослідників або бійців: тип нервової, ендокринної систем і т.д. Але з літератури відомо, що люди, які стійко переносять найжорстокіші небезпеки, окремо, опинившись в іншій, часом значно менш травматичній ситуації, але без актуалізованої установки на мобілізацію і практичну дію, втрачають самовладання.

Наведу тільки один приклад з далекого минулого. Історики не раз виказували подив з приводу того, що у Варфоломіїву ніч суворі гугеноти, основа найбоєздатніших частин французької армії, дозволили паризьким неробам різати себе, як баранів, не спробувавши організуватися, чинити опір і, в більшості випадків, — навіть бігти. Психологічна атмосфера різанини паралізувала їх волю, сформувала настрій приреченості і установку жертви.

В такий момент навіть сильна людина здатна відчувати психічний ступор, подібно могутньому бізону, наздогнаному левом.

Структура і динаміка людських потреб така, що люди можуть, втративши волю і гідність, впасти в тваринний стан. І ті ж люди, при появі високозначущої мети, здатні в буквальному розумінні стояти на смерть, лягати під танки і кидатися у вогонь. При цьому зовнішня оцінка їх вчинків в екстремальній ситуації як героїчних, злочинних або просто дурних сильно залежить від того, наскільки власні цінності спостерігача узгоджуються з ціннісними координатами спостережуваного вчинку.

37. Виникнення та розвиток свідомості.
Свідомість — це вищий рівень психічного відображення об'єктивної реальності, а також вищий рівень саморегуляції, властивий лише людині як соціальній істоті.
Існує певна послідовність явищ, що зумовили виникнення свідомості у людини: праця привела до зміни принципів побудови взаємостосунків між людьми. Ця зміна зумовила перехід від природного відбору до організації соціального життя, сприяла розвитку мови як засобу комунікації. Виникнення людських спільнот з їх моральними нормами, які відображають закон спільного життя, стало умовою вияву критичності мислення людини. Водночас відбувався розвиток мови, що сприяло усвідомленню людиною власного „Я", виокремленню себе з навколишньої дійсності. У результаті цього мова стала засобом регуляції поведінки людини.
Перш ніж стати надбанням індивідуальної свідомості, слово і пов'язаний з ним зміст повинні набути загального значення для людей, що користуються ними. Це уперше і відбувається в спільній діяльності. Набувши свого загального значення, слово потім проникає в індивідуальну свідомість і стає його надбанням у формі значень і сенсів. Отже, спочатку з'являється колективна, а потім індивідуальна свідомість.
На початку свого розвитку свідомість людини є спрямованою на зовнішній світ. Людина усвідомлює, що знаходиться поза ним, завдяки тому, що за допомогою даних йому від природи органів чуття бачить, сприймає цей світ як відокремлений від нього і існуючий незалежно від нього. Пізніше з'являється здатність рефлексії, тобто усвідомлення того, що сама людина для себе може і повинен стати об'єктом пізнання. Така послідовність стадій розвитку свідомості. Цей перший напрям в розвитку свідомості можна позначити як рефлексія.
Другий напрям пов'язаний з розвитком мислення і поступовим з'єднанням думки із словом. Мислення людини, розвиваючись, все більше проникає в суть речей. Паралельно з цим розвивається мова, використовувана для позначення знань, що добуваються. Слова мови наповнюються усе більш глибоким сенсом і, нарешті, коли розвиток отримують науки, перетворюються на поняття. Слово-поняття і є одиниця свідомості, а напрям, в руслі якого воно виникає, можна позначити як понятійне.
В даний момент історії свідомість людей продовжує розвиватися, причому цей розвиток, мабуть, йде з відомим прискоренням, викликаним прискореними темпами наукового, культурного і технічного прогресу.

38. Поняття та структура діяльності.
Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Головна відмінна риса діяльності - мета - як регулятором активності. Тому треба розрізняти мету як об'єктивне (об'єктивний результат) і як суб'єктивне психічне (передбачуване) явище. Цілі, які у своїй діяльності ставить людина, можуть бути віддаленими і близькими.
Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну структуру, уточнюючу загальну структуру, притаманну будь-якої діяльності. У останню входять: загальна мета діяльності, її мотиви (як спонукання), окремі дії, і, в тому числі, навички (способи досягнення спільної мети), і психічні акти у них включені, і результати діяльності. Мета - це уявний результат діяльності (тобто те, заради чого діє людина), а мотив - це спонукальна сила дії (тобто те, чому діє людина).
Дія - це відносно закінчений елемент діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладається на більш прості, усвідомлена мета. Дія має подібну діяльності психологічну структуру: мета - мотив - спосіб - результат. У залежності від психічних актів, що домінують у способах дій, розрізняють дії: сенсорні, моторні, вольові, розумові. Останні два об'єднують терміном «розумові дії».
Сенсорні дії - це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад, визначення розміру предмета, його розташування і переміщення в просторі, його стану. До числа сенсорних дій входить і оцінка настрою людини по його міміці. Моторні дії - це дії, спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпосередньо з використанням знарядь праці (перемикання швидкості при управлінні автомобілем).
У діяльності людини нерозривно пов'язані її зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) сторони. Оскільки діяльність є процесом, то в ній, як і в усякому процесі, можна виділити певні етапи:
• постановка мети (ясна усвідомленням конкретної задачі);
• планування робіт (включає визначення послідовності дій, вибір для кожної дії відповідних засобів, способів, визначення критеріїв виконання дій і форм контролю);
• виконання, здійснення діяльності, що супроводжується поточним контролем і перебудовою діяльності у разі необхідності;
• перевірка результатів діяльності, виправлення помилок, якщо вони були, зіставлення отриманих результатів із запланованими, підведення підсумків роботи та її оцінка.

39. Феномен спільної діяльності, її структура.
Зміст взаємодії, її смислове навантаження розкриваються як на рівні окремих контактів так і в контексті спільної діяльності, тобто такої, яка реалізується разом з кимось.
Міжособистісна спільність передбачає взаємозв'язок з іншими людьми, а конкретним змістом цього взаємозв'язку є співвідношення індивідуального вкладу кожного з учасників у спільну справу. Зазвичай виокремлюють три моделі спільної діяльності:
спільно-індивідуальна (кожен учасник робить свою частку загальної справи незалежно від інших);
спільно-послідовна (загальне завдання виконується послідовно кожним);
спиьно-взаемопов 'язана (має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими).
Для організації спільної діяльності необхідне просторово-часове узгодження. У процесі спільної діяльності взаємодія може відбуватися з раніше незнайомими людьми, котрі пов'язані виконанням певного спільного для них завдання. Взаємодія немовби пронизує колективну діяльність, передбачаючи при цьому, що в ході спільної діяльності суб'єкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності й наміри один одного.
Стосовно власне психологічних складових спільної діяльності, то зазвичай аналіз їх починається з виокремлення й характеристики загальної мети, яка є найважливішим компонентом спільної діяльності. Загальна мета уособлює ідеально представлений майбутній результат, якого намагається досягти спільність індивідів (колективний суб'єкт) у ході взаємодії. Вона може бути розписана й у вигляді більш часткових спільних завдань, поетапне виконання яких наближує всіх до отримання кінцевого результату. Обов'язковим психологічним компонентом спільної діяльності є загальна мотивація, тобто те, шо спонукує люде^й до досягнення спільної мети.
Тут надзвичайно важливим є питання співвідношення індивідуальних і колективних мотивів. Наступний психологічний компонент — спільні дії. Вони спрямовані на реалізацію поточних і перспективних завдань спільної діяльності. Завершує її психологічну структуру загальний результат. При цьому важливе значення має не тільки й не стільки загальний об'єктивний кінцевий продукт, а й суб'єктивне відображення результату індивідуальними і колективними суб'єктами. Безперечно, умовою виконання спільної діяльності є процеси розподілу, об'єднання, погодження, управління індивідуальними цілями, мотивами, діями й результатами.

40. Роль мовлення в історії розвитку людства.
Свідомість людини формується в процесі спілкування людей між собою. Свідома й духовна взаємодія суб'єктів, що відбувається в основному в процесі їх спільної практичної діяльності, здійснюється за допомогою мовлення.
Проблему мовлення в психології зазвичай розглядають в контексті мислення і мовлення. Дійсно, з мисленням мовлення пов'язане особливо тісно. Слово виражає узагальнення, оскільки є формою існування поняття й думки. Генетично мовлення виникло разом з мисленням в процесі суспільно-трудової практики і поступово закладалося в процесі суспільно-історичного розвитку людства в єдності з мисленням. Однак мовлення все ж виходить за межі співвідношення з мисленням. Мовлення корелює зі свідомістю в цілому.
Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, щ о має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.
Значною мірою завдяки мовленню індивідуальна свідомість кожної людини, не обмежуючись особистим досвідом, власними спостереженнями, через мову насичується і збагачується результатами суспільного досвіду. Спостереження і знання всіх людей стають або можуть завдяки мовленню стати надбанням кожного.
Основна функція свідомості — це відображення буття, його усвідомлення. Дану функцію мова та мовлення виконують специфічним чином: вони відображають буття, позначаючи його. Однак мова та мовлення — поняття як схожі, так і відмінні. Вони відображають два різних аспекти єдиного цілого.
Мовлення — це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це – мова в дії.
Унікальність свідомості як особливої здатності людини творити образи оточуючого її світу виявляється не тільки у характері її функціонування і розвитку, а й у способі виникнення самої свідомості. Однією із основ виникнення феномена свідомості є спілкування і мова.
Говорячи про спілкування, ми насамперед, підкреслюємо, що цей феномен притаманний лише людині, воно виникає як особливий стан відношення, взаємозв'язку людей. У найширшому розумінні слова, спілкування — це процес взаємозв'язку, взаємовідношення, взаємодії між людьми, людськими спільнотами, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями та навичками, а також результатами діяльності, тобто процес передачі, опрацювання і використання інформації в широкому розумінні. Спілкування — одна з необхідних і загальних умов формування і розвитку особистості і суспільства. Адже основою розвитку свідомості нині, як і раніше, залишається живий контакт, який містить у собі все багатство людських стосунків і дає змогу засвоїти не тільки думки інших людей, а й почуття, і не лише побачити, а й відчути чужу суб'єктивність, ЇЇ наявність, отримати не тільки знання, а й моральні навички.
Мовлення є засобом розуміння світу. Тобто спосіб життя людей зумовив формування мовлення, котре, в свою чергу, зумовлює формування певного типу свідомості (те, що ми називаємо ментальністю), яка знову ж таки відображає світ відповідним набором понять.

Дата добавления: 2015-11-16