Початок промислового перевороту в Україні та промислове піднесення кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст.

З часу реформи 1861 р. на великих капіталістичних підприємствах (заводах і фабриках) для підвищення продуктивності праці інтенсивніше застосовувались досягнення науки і техніки. Починався промисловий переворот в Україні (рис. 9.2).

Рис. 9.2 Галузі економічного розвитку України в кінці ХІХ та початку ХХ ст.

Економічний розвиток визначали, насамперед, галузі важкої промисловості: вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Швидко розвивався Донецько-Криворізькій вугільно-залізорудний басейн, що вже тоді став головною металургійною базою Російської імперії. У післяреформений період видобуток кам’яного вугілля в Україні зріс більш ніж у 115 разів і становив в 1900 р. 691,5 млн. пудів (майже 70% всього видобутку в Російській імперії), залізорудної руди відповідно – в 158 разів (210 млн. пудів). Наприкінці 90-х рр. Україна давала понад половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн. пудів) і трохи менше половини заліза і сталі (59 млн. пудів).

У Катеринославській і Херсонській губерніях за осанні два десятиріччя ХІХ ст. виникли 17 великих металургійних заводів. Більшість їх було побудовано на кошти іноземних капіталістів: англійських, бельгійських, французьких. Російські капіталісти стали власниками заводів: Брянського (біля Катеринослава), Дружківського і Донецько-Юзівського у Донбасі. Французькі, англійські, бельгійські і німецькі капіталісти зайняли ключові позиції в кам’яновугільній, залізорудній і металургійній промисловості України. Капіталістам-іноземцям належало близько 90% акціонерного капіталу монополістичних об’єднань і переважна більшість із 65 підприємств сільськогосподарського машинобудування, які діяли в 1900 році.

Завдяки технічному переоснащенню і концентрації виробництва на великих підприємствах загальна кількість цукрових заводів в Україні з початку 60-х до середини 90-х рр. ХІХ ст. зменшилася з 247 до 153 (а кількість робітників зросла з 38 тис. до 78 тис.). Виробництво цукру зросло в 14 разів (з 1,6 млн. до 23 млн. пудів, що дорівнює 84% всієї продукції цурку Росії). В 1887 р. найбільші цукрозаводчики об’єдналися в цукровий синдикат (перше в Росії капіталістичне монополістичне об’єднання). Вже через 5 років він підпорядковував собі 90% всіх цукрових заводів в Україні.

Наприкінці ХІХ ст. виникають перші підприємства транспортного машинобудування: Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. До 1900 року вони випустили 233 паровози. На той час довжина залізничної колії становила в Україні 8417 км. Зросла також роль українського експорту сільського господарської продукції за кордон, її частка в експорті пшениці Російської імперії становила 90%. В Україні збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці, 10% кукурудзи.

Наприкінці ХІХ ст. в Україні налічувалося до 2 млн. сільськогосподарських робітників. Відбувся масовий відтік до міст дешевої робочої сили. З 1910 по 1913 рр. на українських землях видобуток вугілля зріс у 1,5 рази, залізної руди – майже вдвічі. За цей же період приблизно у півтора рази зросла тут виплавка чавуну, заліза і сталі. На 1913 рік з усього обсягу виробництва промислової продукції Російської імперії майже чверть давала Україна. У важкій та видобувній промисловості цей показник сягав 60-70%, а у виробництві цукру – 80%.

Західноукраїнські землі перебували під владою Австро-Угорської багатонаціональної імперії (з XVII ст. – Закарпаття, а з XVIII ст. (1775) – Буковина). Це територія понад 70 тис. км² з населенням 2,5 млн. чол., з яких близько 2 млн. – українці.

Після великого застою, що мав місце в першій чверті ХІХ ст., у 30-40-х рр. знову намітилося промислове піднесення – мануфактурне виробництво досягло своєї вершини. На початку 40-х рр. тут діяло близько 250 мануфактур. Особливо слід звернути увагу на те, що становлення фабрично-заводської промисловості як окремої народногосподарської галузі в західноукраїнських землях відбулося в останні три десятиріччя ХІХ ст., тут переважали дрібні підприємства. Наприкінці ХІХ ст. на західноукраїнські землі широким потоком ринув іноземний капітал (австрійський, німецький, англійський, французький та ін.), який створював великі компанії, заволодівав цілими галузями промисловості, оптовою торгівлею, банками.

На початку ХХ ст. змінилося на краще ставлення місцевої адміністрації до потреб фабрично-заводської промисловості: розширено її кредитування, звільнено від податків. Це сприяло деякому промисловому піднесенню. У першому десятиріччі ХХ ст. у краю функціонувало кілька сотень промислових підприємств із майже 50-тисячним контингентом робітників. Але напередодні Першої Світової війни понад 90% експорту в краю становила сировина і лише біля 10% - напівфабрикати, які вивозилися переважно на Балкани, а в імпорті фабрикати складали понад 80%. У західні провінції Австро-Угорщини, Німеччину та інші країни вивозилося багато продукції тваринного походження: птахівництва, шкірсировини, масла, жирів, яєць. На межі ХІХ - ХХ ст. ст. поза межі краю експортувалося щорічно близько 50 тис. голів великої рогатої худоби та понад 300 тис. голів свиней.

Отже, для Австро-Угорщини західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для промислових товарів і машин. Господарство тут було в основному аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно прусським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила в Галичині 11%. На Буковині – 8%.

Промисловість, хоч і зробила значний крок вперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низькими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинуто слабко. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава, на початку ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти), деревообробна галузь (наявність великих масивів лісу) і харчова промисловість.

Дата добавления: 2015-10-16