Аграрні відносини в Україні у XVI – XVIІІ ст. ст.

За рівнем розвитку промисловості й торгівлі Україна відставала від Німеччини, Англії та Нідерландів. І все ж на середину XVII ст. вже окреслився процес розкладу цехового ремесла і в багатьох промислах відбувалося зародження початкових форм мануфактурного виробництва. Особливо виразно подих нової цивілізації виявлявся, на відміну від Нідерландів і Німеччини, не у промисловості і торгівлі, а у сільськогосподарському виробництві Півдня України. Адже становлення козацького стану супроводжувалось розвитком якісно нового типу господарства – фермерського за своєю суттю. І суперечність між ним і наступним фільварково-панщинним господарством, яке ґрунтувалося на праці закріпаченого селянина, стала однією з головних причин соціального вибуху в 1648 р.

У 1569 р. між Великим князівством Литовським та Польським королівством було укладено Люблінську унію (рис. 7.1) про створення єдиної держави – Речі Посполитої, у результаті чого більша частина українських земель відійшла під владу Польщі. Почало стрімко зростати велике феодальне землеволодіння, особливо після 1590 р., коли було видано сеймову постанову, що дало змогу займати „пустелі”, розташовані за Білою Церквою. Польські магнати захоплювали землі самочинно, одержували їх від королів, відвойовували один в одного. З’явилися величезні магнатські латифундії із сотнями сіл, міст, містечок, тисячами господарств селян та міщан. Це були держави в державі, з якими мусили рахуватися королі, віддавати їм частину державних доходів.

Рис. 7.1 Основна мета та наслідки Люблінської унії

У XVI ст. у зв’язку з „революцією цін” в Європі та значним зростанням цін на сільськогосподарську продукцію на європейських ринках великого значення набувають в українських землях фільварки. Зміст категорії „фільварок” демонструє рисунок 7.2.

Рис. 7.2 Зміст категорії „фільварок”

Із зростанням фільваркової системи, поширенням панщини, селяни почали втрачати право переходу. Протягом XVI ст. польські сейми видали низку законів (1505 та 1520 рр.), що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачив селян. Селянам заборонялося самостійно виступати в суді і свідчити як проти, так і за своїх панів. Під ярмом панської Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав. Шляхтич отримав право не лише продати або купити селянина, а й засудити його на смерть.

Зростання кріпосного гніту спричинює масові утечі селян. У другій половині XVI ст. на Нижньому Подніпров’ї виникла Запорізька Січ — центр українського козацтва, що стає осередком боротьби за визволення України від феодального і національного гноблення: у багатьох випадках козаки були ватажками селянських повстань в Україні.

Під впливом зростання товарно-грошових відносин поступово в ринок втягувалися і селянські господарства, унаслідок чого розпочинається процес соціального розшарування селянства, з’являється значна кількість малоземельних та безземельних селян. Зростав і прошарок заможних селян, які займалися торговельним землеробством, промислами, використовували найману працю, проте панування феодальних відносин стримувало розвиток капіталістичних. У козацькому середовищі процес розшарування відбувався значно швидше.

Дата добавления: 2015-10-16